1. Дата запису: 03 вересня 2021 року;
2. Місце запису: село Копачівка, Хмельницького району (Деражнянського), Хмельницької області;
3. Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
4. Респондент: Русин Ганна Миколаївна, 22 січня 1922 р.н.;
5. Розшифровка відеозапису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Копачівка, Деражнянського району, Хмельницької області. 

(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)

Скажіть як Вас звати?

Аня! Аня!!

А прізвище?

По батькові? Ніколаївна.

А фамілія?

Русин.

Коли Ви народилися?

22-го…22-го… от я забуваю, забуваю… як це…

Січня. (підказують за кадром)

А де Ви народилися?

В Копачівці.

А розкажіть нам про батьків, як їх було звати.

Тата було звати Микола, а мама – Сиклета.

А фамілія?

Русин… тато… Русин фамілія.

А коли вони народилися, Ви знаєте?

Я не знаю, коли вони народилися.

А дідусь, бабуся були у Вас?

Ааа…дідусь, бабуся… я не знаю бабусів. Нє, їх вже не було, як я народилася. Я не знаю.

А сестри, брати у Вас були?

А були брати, був єдин брат. В Ленінграді жив, виїхав, як була розкулачка, нас вигонили з хати, то вони пороз’їжджалися. Єдин був в Ленінраді, старший брат – Степан, а молодший брат – Андрей, там є фотографія, там в кухні, був в Москві.

Ви казали, що батько мав господарство, про це розкажіть нам. Як вони господарювали, чи мали корови, кози?

Да, мали корову. Батьки ставилися, мали корову. Тут в мене тато… ми тут… сюди прийшли в приймиті, тут ставили клуню, ставили шопу, ставили всьо, корову тримали. Тоді, вже як стали кулачити, в нас вже корову забрали, клуню розібрали десь повозили в Проскурів, розібрали всьо. І накладали… батько вже зразу пішов в колгосп, а тоді всі виходили і батько вийшов. Тоді вже стали накладати на батька всьо. Ну накладали на батька… плетежі! Батько виплачував, виплачував, вже не мав за що виплатити – вигнали з хати… вигнали з хати. І вже… то ми наймали маленькі (незрозуміло). Ну батько ходив по роботах, в Деражні на лісоскладі, там ну… сторожував, то в Хмельницьку був. А мама не знаю, то там, то там… А я по людях була, по людях, поки паспорта не получила. Як получила паспорт, тоді я вже пішла на торфрозробку, на роботу.

А розкажіть, хто приходив, хто це забирав у Вас коні, корову?

Хто  забрав? Я знаю хто забрав… Була така бригада, забрали…  В нас була така корова, що вона била, то вони зайшли з другого сарая, накинули на нію мотузок, і вивели, і забрали в колгосп корову.

А скільки їх було?

Га?

Скільки цих чоловіків було, що забирали?

А я що знаю, я знаю, скільки їх було… я ще тоді така була, в хаті сиділа, да, в хаті сиділа. Тіко знаю, так як бачу, у мене ще була сестричка, менше мене, не знаю скільки їй було, маленька вона була ще, то я сиділа на печі, а вони обняли її і плакали дуже.

Батьки обняли, да?

Да, мама прийшли до хати, обняла ту дівчинку і плакала, це я це знаю дуже, да.

А батько де був, коли забирали?

Ну я знаю, батько десь був, батько ще був… був вдома. Що ж батько!? Вони накинули на корову мотузок та й повели.

А хліб забрали у Вас, зерно?

А хліб… хліб ходили тоді, ходила буксірна, якісь буксірна ходили з желізними палицями, гляділи, то люди ховали хто де бачив, хто де міг ховати зерно. То забирали.

А де ховали?

Де ховали!? Де хто хтів. Закопували. Як зимою, то десь в сніг, в сніг закарбовували, щоб осталося десь якийсь кусочок… якийсь пуд зерна. Таке було.

А батько десь заховав?

А батько… як ти…!?

Чи батько зерно десь заховав, встиг заховати?

Я не знаю, де батько… чи зерно заховав, чи не заховав. Десь ховали, певно, зимою то ховали в сніг, в сніг десь закарбувати, щоб не знали. Ну таке було.

А Ви лишилися в хаті, чи Вас вигнали?

А?

Вас із хати виганяли чи Ви далі жили в своїй хаті?

Вигнали. А я не була вже, я вже була в людей, була у родичів. Забрали мене до родичів, то я не знаю. Вигнали з хати, викинули. Нас три сім’ї в єдну хату з’єднали, така маленька хатинка була, маленька… на три сім’ї… нас туди зігнали. То нас тато… то братів не було вже, мене не було. Батько був вже по роботах, де там… сторожував. То там, то там наймався. Тілько мама були. То така єдна сім’я була велика, що було багато дітей, то тако від грубки тако до вікна для дітей зробили нари, такі всі маленькі, меньші, більші й більші. Всі були такі в сороченятках по коліна, маленькі були. А мами кровать тако-го була, мамина. А я то вже де була, я в же була в родичів. То мамина була кровать, то це знаю. А в одних маленька… Це тільки одна була дуже велика сім’я. Нема нікого, вже всі повмирали.  

А в скільки років Ви пішли працювати?

А получила паспорт…

Ні, ні, по людях, після розкуркулення.

А-а-а, після розкуркулення, та я знаю скілько це мені було… Ну я в школу ходила, в первий клас певно що.

Це десь в 30-тому році вас розкуркулили, да?

Ну да, десь 30-го чи 31-го, ті роки були, то розкуркулили. То я ходила, три класа кончила і в четвертий перейшла. А тоді вже заслабла, ми вже з хати були вигнані і вже я заслабла і вже так… вже не докончила і так вже осталася я, слаба лежала.

То у Вас була менша сестра? Як її звали?

Явдоня.

А якого вона року народження?

Напевно, з 28-го.

А розкажіть нам, коли почався голод, коли люди почали пухнути з голоду.

Ну як почався… ходили по всіх тай забирали зерно, а тоді вже почався голод. Хто що міг, то те їв. Хто шо їв. Було бурячиння, щіпали їли… хто що міг. Ну не всім був голод, хто пішов в колгосп, то не було, в них не забирали. І хто тримав корову… якщо корову тримали, то голод такий дуже не всім був. А таким вже, шо не було коровки, нічого не було, і з хати вигнали і нічого нема, то ті голодували. Ну якось виживали, я знаю, вижили. Да й повмирали з голоду.

А багато в селі померло з голоду в 33-му?

Померли з голоду трохи, бо не було… Ще було таке, що з хати не вигнали, а не мали що їсти, а тоді нажали… пішли нажали свіжого хліба, з’їли і повмирали. Померли.

А Ви знаєте імена цих людей, що померли?

Га?

Ви знаєте людей, які померли? Можливо імена когось, сусідів.

Ну це давно було. Тіко знаю, де вони жили.

А з родичів всі вижили під час Голодомору?

З родичів? Моїх? Нє, не всі. Був татів брат, був в школі коло ковелю, наймався там. Но його з хати не вигнали, їх не вигнали з хати. То ходив, тоже голодували, не хватало їсти, то вони йшли з школи на городі, прям на городі, через город треба було йти, упали і там померли, на дорозі.

А як звали батькового брата?

Степан.

Один Степан помер чи і діти його?

Га?

Діти теж його померли з голоду чи тільки Степан?

Тільки Степан помер, діти вижили.

А як діти виживали?

Якось виживали.

А були в селі ясла чи патронат?

Чи ясла були… а я не знаю чи ясла були, я не знаю.

Ви тоді в 33-му по людях були, чим Вас люди годували?

Чим люди годували? Люди годували, що самі їли, те й мені давали.

У них було що їсти?

Ну да, я в таких людей була… я була в директора школи, потом ще була в жінки, ну вона така була… ну в колгоспі робила, от. То я всьо робила. То я вже звідти в тої жіночки була, звідти, звідти вже ні в кого більше не служила, вже получила паспорт, уже получила паспорт, уже пішла на торфрозробку на роботу.

А де ховали людей які померли в 33-му році?

На кладбіщі хвали.

А хто ховав?

Ну хто ховав… ховали люди, не всі ж були такі бідні, й такі дуже немощні. Ховали.

А може їздила підвода і збирала цих померлих чи кожен сам своїх родичів ховав?

Нє, ну вже аж так не знаю дуже, бо ну яка я ще тоді була. Ну ще не дуже було мені інтірєсно, чи ховали.

А Ви кажете, хто в колгоспі був, той менше голодував. В колгоспі щось давали їсти, чи як?

Ну всяко було. Зразу давали, а потом таке було шо… ще варили… кухня була, варили… ну варили… що там варили… якийсь бульйон.

Оце в голодовку там чимось годували, кандьор може якийсь, чи що там давали?

Як Ви кажете?

Може кандьор чи баланду якусь варили?

Ну якусь баланду варили шось, варили.

А кого ще в селі розкуркулили?

А?

Кого ще розкуркулили, крім Вашої сім’ї?

О-о-о, в нас ще розкуркулили… цих дві жіночки і ще… Ну я вже позабувала.

Але були такі сім’ї, да?

Га?

Були такі сім’ї, що розкуркулені?

Ну да, ну я не можу, я забуваюся. Мені треба довго подумати. Подумати, да.

А в Сибір висилали людей?

В висилку висилали, в Архангельську висилали. Да, висилали. Висилали.

Скажіть, а Ви знаєте, що таке закон про п’ять колосків?

А?

Закон про п’ять колосків, знаєте що це?

«Про п’ять колосків»!? А, то це добре,що Ви нагадали. Осьо сусідка, її нема, вона… засудили її були на 2 роки, певно що, за колоски, да, засудили.

Вона ходила на поле збирати?

Вона ходила на поле збирати і її засудили, дали 2 роки. Ну а вона вже померла, Царство їй Небесне. Вже й її синок помер, вже багато людей, таких молодих, померло, ще тіко я. Ще тіко я…

А діти ходили на поле колоски збирати?

Ходили діти  колоски збирати. І якось ще так було, що я трошки ходила. Я вже ходила, вже нас вигнали були з хати, і як були вигнані, то вже й приходити туди трясли. А той брат, той що є старший, той що в Москві був, десь мама взяла торбинку круп, він за ту торбинку і на городи, а там були в сніг і ще такий бойовий був: «Йди, йди сюда – каже. – Я тобі тут…». 

А жорна у вас були?

Були жорна. Ходили жорна били, щоб не мололи.

Оці активісти били?

А?

Активісти оці били жорна? Буксирники?

Да, да, да! Ще вам розкажу, що… вже як цього двоюріднього цього брата дочка, осталася, в неї була… мати рідня померла, мачуха була, вони чось не ладилися. То батько, цей Степан, взяв їй дав корову, ялівку, ще шо там дав… це сусіди, в другій хаті жили. Ну а мій тато, як вже німець прийшов, ми пішли в свою хату. І тоді, которі люди жили в моїй хаті, ну вони такі були… з хати вигнали, хату колгосп продавав… колгосп продав хату, вона купила цю хату, вона жила. А вже як прийшов німець, ми вже пішли в свою хату, то вона… От я говору, говору, я забуваюсь. А-а-а, потом вже як німця відігнали, то вона ходила всьо время, щоб їй… То ще батько продав корову і ще за свою хату тій жінці заплатив грошей, що вона купила нашу хату. От. А тато купив в цієї братової дочки корову. Їй батько дав корову… корову чи ялівку. А вона не доїлася, вона була не тільна, ми молока не носили. Нас подали, тата подали на суд, кажуть: «Є хвіст, роги є, давай молоко». То ми купляли, батько купляв масла, віддавав государству за молоко маслом. Багато розказувати, а я багато забуваюсь. І давав масло. От таке було життя, от таке було.

Скажіть, а може Ви ще пам’ятаєте, коли Ви були дуже маленькі, чи Ви їздили з батьками на поле, як вони там хліб збирали? Чи таке Ви пам’ятаєте?

Нє, я на поле не їздила, тоді ще дуже була мала. А брат був старший, которий в Ленінграді жив, то він всьо время батьками їздив, помагав їм.

А одяг, кожухи, подушки, у Вас таке було?

Га?

Було у Вас одяг, кожухи, подушки, рушники?

Були подушки, ще єдна подушка он є. Ходили, носили до родичів, до колгоспів переховували. Виховали подушки, виховали ще там ряденця які. Ще хтіла показати ряденце, одно на самому споді, одно лежить, саме нижнє, то ще виховали.

Це мама з батьком ховали, щоб не забрали буксирники?

Га?

Кажу, це ряденце і подушки батьки ховали від буксирників, да?

Да, ховали, носили до родичів, ходили, а були такі, що носили, то що і не віддали.

Що потім сказали, що нема, да?

Да!

А ці буксирники у Вас забрали трохи і одягу, да? Коли хату забрали, то забрали і одяг і все забирали?

Ну да. Знаю, що в нашій хаті робили збори, як до колгоспу ходили. Наша хата була велика, а двірчик був маленький, то як наженуть, як надихають, то попід лавки баюри стояли, стіни плакали. Ну я мала була, но це помню.

Це коли Ви ще жили там?

А?

Коли Ви ще жили там, то приходили, збори робить?

А-а-а, агітірували в колгосп, агітірували до колгоспу.

Це до батька приходили агітувати?

Да! Мій батько був зразу пішов в колгосп, а тоді стали забирати заяви, батько забрав. А тоді батько як забрав, тоді вже стали кулачити, накладати налоги, накладати. Виплачували, виплачували, не було що платить і вигнали з хати. Та й таке було, от таке було.

А батько потім вступив до колгоспу?

А?

Батько вступив до колгоспу?

Нє, батько вже тоді вийшов, вже тоді з хати вигнали. Вже тоді ходив скрізь по роботах, там сторожував, там сторожував. А я по людях ходила, поки паспорта не получила. А вже як получила паспорта, то пішла в торфрозробку робить.

А в кому році Ви паспорт получили?

В якому році я знаю… Кіко мені було…

Вже після війни?

Ну да, вже мені ісполнілося вже16 років, тоді вже я получала паспорт.

Це до війни було?

Га?

Кажу, до війни Ви получили паспорт, коли Вам було 16 років?

Ну да, ну то це вже міняли ті паспорта, це вже ж роки пройшли.

А в селі церква була?

Церква? Була, була церква в селі. Я ще знаю трошки ту церкву. Знаю, ще ходила. А тоді валили, тоді розвалили ту церкву. То з тої церкви брали камінь зробили місток, там де ставочок, то дощі йшли, злива пішла…

Ми витягнемо, а ви покажете нам це ряденце. Ряденце нам покажете і розкажете як воно збереглося.

Саме нижнє, от те-те-те. (подають ряденце, бере в руки)

Розкажіть, як мама зберегла це ряденце.

Мама зберегла, носила по людях, до своїх… на кінець села, там мамина сестра була, там замужом, то мама туди носила і подушки і ряденця, а де що… я забуваю… Зберігала.. там ще єдно є, застеляне там, килимочок.

І подушка, да, є?

А?

І подушка є?

Подушка, да, подушка є.

А під час Голодомору мама не міняла речі на їжу?

А?

Під час голодовки в 33-му мама не брала от такі килимки, не міняла на їжу? Оці ряденця або подушки на їжу, на продукти можна було поміняти?

Було, були такі роки, що був в Деражні відкрили центроспірт, то в центроспірті мона було, хто мав такі гроші… золоті. То-то мона було купити щось, це купляли.

А у Вас не було золотих сережок чи перстнів, щоб міняли їх потім? У мами не було золота?

Нє.

В торгсін не ходили?

У мами не було, в мами не було. Колись золото було… колись було таке время, що трошки ходило золото, то були люди такі, що зберігали те золото. А мій тато не зберігав, мій тато як хазяйнував… тато тримав воли чи бики, як вам сказати. Ну вони куплять, поправлять, продадуть трохи грошей зберуть на що треба… то плуга треба, то трубака треба, як хазяював. А куплю знов такий. То мій тато не мав золота… мав, ну як Вам сказати… продав, взяв 45 рублів золотом за бики, то за раз купив другі бики, а не тримав гроші. А люди були такі, що тримали, що тримали… може не треба було… А мій батько мав три сини, то треба було садка докупити, то  треба було поле докупити, щоб були чим ділити синків. А тут прийшлося, що не ділили,  вигнали і всьо забрали. От таке прийшло время.

То скільки у Вашого батька було поля, садок був?

Я не знаю… садок був. Поля… я не знаю чи 6 десятин чи що. Щось я не помню скільки було поля.

Але велике господарство було, да?

Ну да, мій батько не був такий аж дуже кулак, середняк считався, середняк. Ну кулачили… ну кулачили, щоб вже не пішов в колгосп, щоб вже був не в колгоспі.

А ваша хата де була в селі чи десь на хуторі?

Тут була.

На цьому місці?

На цьому місці була. На цьому місці була. Бачите хата далеко від вулиці, то я відрізала по сіни, відрізала, тако хата була і всьо, то там жили, дві зими зимували, дві зими, пока влізли чуть в хату, то там жили, а тут ставилися. Я думаю, куда я піду з батьками, де по чужих хатах. І так до войни находилися по чужих комірчиках. Ага. То я довго ставила.

А ваша стара хата, вона була під соломою чи під бляхою?

Да, вона була під бляхою, то батько зняв бляху, покрив соломою. Ну таке, така суматоха була. Батько бляху зняв та покрив соломою, то була вже соломою. Ну я не знаю, як вона була бляхою, я ще була мала. Тако знаю, що так розказували.

В Западну їздили, за продуктами?

Да, їздили в Западну, да, за продуктами їздили в Западну. Там купили… з Западної привіз дядько, купив корову, не корову, ялівку купив. А мій батько любив дуже худобу. І мій батько дуже такий був… тіко прийшли зразу купці підступляються, то він мені розказував. Вони далеко сиділи та наблюдали, заготовчі були, скупляли худобу і здавали на м’ясо, а ми платили гроші, о. А він… вже розійшлися, а батько сподобав ту ялівку підійшов та й каже… а йому не хватало, батькові, грошей, він з Западної привіз ту корову, не хватало трошки грошей, то каже: «Веди, а я дальше позичу гроші». А він каже: « О, нашо я маю, беріть ялівку, а тоді принесете мені». Не знаю скіко там грошей. То була дуже добра коровка. А я на торфі робила.. Добра була корова. А я на виходний йду, і ще на будній йду додому, взяла молока, віддала, хочу знов додому йти на тижні, віддала дівчатам молоко, йду додому. Йду знов додому… То була… А-а-а! Тоді вже дочекали ялівки і батько любив худобу дуже. Була ялівка гарна така, так була біла, тільки чорна латка та була червоно-ряба…

Чого батько вийшов із колгоспу? Чому він там не хотів працювати?

Чого батько вийшов із колгоспу? Ну знаєте, котрі, які були… звозили реманент, вони подивилися на ето… дощі йдуть, всьо таке. Багато, не тіко батько тоді, багато не понравилося. Повиходили з колгоспу.  А тоді повиходили з колгоспу і вже їх кулачили.

А Ви не знаєте хто головою був? Хто збирав цей колгосп?

Ой, я не знаю. Я вже це не знаю.

А були в селі уповноважений із району? Чи з району приїжджали такі комуністи організовувати це все?

Із району приїжджали. Но я ще тоді була така, що мені там байдуже… таке… що я не знаю із району…

А може Ви бачили, коли Вас розкуркулювали, що був такий дядько в шкіряній курці, в чорній такій? Ну такий, щоб не з села?

Я не знаю.

Може зброю при собі мав?

Я не знаю хто розкуркулював, я не знаю чось. А мій тато, батько був таки, що нікому не мстився, ніколи ні на кого не обідав… не обіжався, що там той чи той. Ну тако знаю, шо вигнали, то батько балган копати за хатою, тако в садочку, хтів балган копати. З хати вигнали, то він думав, шо викопає балган і буде на свому обісті сидіти. То шо ж йому не дали там копати балгана. Ходили по хатах. Таке було.

Скажіть, оце як збори були, агітували йти в колгосп, то Ви пам’ятаєте що вони говорили?

Нє, я не пам’ятаю, що говорили. Я знаю… ще мала була, ще не тямила. Я знаю, що у нас була… оттуди от такий вайкірчик і були двері… шибочки були в вікні, то я тако в шибочку заглядала, дивилася.

А багато людей тоді було на цих зборах?

Ну я знаю.. певно, скіко… на їдна вулиця певно, скільки там було…

Вони так по кожній вулиці ходили агітувати?

Га?

На кожній вулиці окремо агітували, да? Чи як? Ходили вулицею людей збирали і так проводили агітацію?

Ну я знаю… якісь виконавці були… загадували, збирали. От таке було. Ще тоді… я не знаю.

А батько Ваш такий хазяїн був, він згадував про своє хазяйство, про господарку свою.

Га?

Не жалів, що забрали в нього це все.

Я шо знаю жалів чи не жалів… жалів, певно що, жалів. Я ж що Вам розкажу. Цей брат, шо в Лєнінграді був. Хто куди біг, вербувалися. Той брат пішов до їдного зговоритися, мали вербуватили, а за ним чогось ганялися. Застали його там в хаті, ну актівісти ці. Арештували його. То він через вікно вискочив і втік в города. А тоді літо було, то в город. І тоді вже Дашківці, там, де садки були, то ізо дві неділі там ховався в Дашківцях. Йому вже туди винесуть їсти, де вже там договоряться. Покладусь десь на деревині. А тоді вже він завербувався в Лєнінград. То він дві неділі там ховався, а тоді вже завербувався. І багато на Лєнінград вербувалися і всі десь поїжджали, а брат там прижився і він там оженився і там жив. То до батька, щороку приїжджав до батьків.

А оце вербували, це куди вербували?

А?

Ви кажете він тікав, не хотів щоб завербували, а потім поїхав в Ленінград, то що він робив в Ленінграді?

Що робив брат там? А брат робив на жалізній дорозі, робив бригадіром на товарні. А я їздила тоді зимою, батьки ще були крепші, то їздила я, туда на зиму. Там временно він мене пропише, ходила на сніг, заробляла копійки, гроші заробляла (сміється).

А ще як була блокада… Лєнінград, окружон, я не знаю скільки він місяців був. Ой, не можу. То брат казав, що там навіть кота не можна було знайти, всі люди повиїдали. Вже після війни, як приїхав, бідний такий немощний, такий безсилий. Каже, на товарняк підуть, де там зерно розсипається, вони назгортають зерна, сидят вибирають зерно з землі, з чого там, і варили і так їли. Хто їв, були такі, що й своїх дітей їли.

1. Дата запису: 2 вересня 2021 року;
2. Місце запису: село Маниківці, Хмельницького району, Хмельницької області;
3. Записувала: Вигодованець Ольга;
4. Респондент: Олійник Софія Євгеніївна, 1 листопада 1927 року, народилася в селі Маниківці, Хмельницького району, Хмельницької області;
5. Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Маниківці, Деражнянського (нині Хмельницького) району, Хмельницької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть, будь ласка, як Вас звати?

Олійник Зофія Євгенівна.

Коли Ви народилися?

1-го листопада.

А якого року?

27-го.

А де?

Там на футорі. В Маниківцях но на хуторі, не тут.

А як звали Ваших батьків?

Євген Павлович. Раднюк Євген Павлович. А Марію – Раднюк Марія Людвікова.

А якого року народження вони?

Тато з 3-го,мама з 7-го.

А чим батьки займалися?

Мама в колгоспі була в ланці, а тато робив на пошті…

А до колгоспу як батьки  жили?

До колгоспу? А шо я знаю, я ше маленька була, то я вже знаю як вони жили. Тато в колгоспі мій не робив, но тіко шо  організував колгосп. Мій тато. А потім пішов начальніком на пошту.

А в якому році батько організовував колгосп?

Оцево я не знаю. Це я не знаю.

А він шо був у партії чи як, шо він організовував?

Він був в партії, да. Він був не в партії якось інакше воно називалося.

Комуністом?

Комуністом.

Отут в Маниківцях?

Тут в Маниківцях.

А може він розказував чим вони займались до колгоспу? Чи мали господарство, землю?

В мого тата, батько батьків, був паном, паном був, то він мав господарство там і всьо він мав там. Худобу мав, тримав, всьо, бо він паном був. А це його ніби плем’яник, мій тато, то його репресірували.

А оцей, шо пан, як його звали? Це дядько, чи як?

Мішка.

А фамілія?

От не знаю фамілії.

Він тут в Маниківцях був?

Він сам не з Маниковець. Він десь був я не знаю, де він був. Не знаю.

А батько з самого початку був в партії, займався колективізацією?

Да, він організував колгосп, він організував. Позводили худобу цево всьо, то це мій батько занімався. А потім пішов на пошту. Чим на пошті?

Начальніком пошти був.

О, начальник пошти був. І так його тоже репресірували і він якось там втік,якось там,і втік, і пішов вже не приїхав додому, бо тутка би злапали його, а там десь на роботу устроївся. А нас розкуркулили забрали всьо, всьо – всьо забрали, нічого не лишили, голі нас лишили четверо дітей. Вікна повибирали, двері повибивали, нічого не лишили. Бо ж тато комуніст був. І забрали всьо, і ми лишилися голі всі. Мама дітей рано за руки, кломочок на плечі, йде до свого тата. Тут, тато її був, тут, бо мама маниківська. І ми там жили, але кажуть, що тут ка в Малишівцях продається старенька хата. Мама ту хату купила і ми вже в тій хаті вже так доживали. А там на хуторі були, люди знатних… впадали лоском, впадали. Тут ка завод був робив, то не казали завод, а гуральня. І вони приходили тут брагу робили, ну таке грубий ячмінь, той брали на плечі. Мороз, тече, в ноги завияні і тимо внучами. До хати приходять, бо ж тут ж приходять до хати і плачуть люди, діти маленькі плачуть, а там квасок був, такий по березі навесні, і пісок брали. В тим піску люди ховали. Дядько прийде там став у нас був і там бузьки лазили, він ті бузьки побив, крила повідрубував, а я ґвалт кричу нашо ви ті пташки б’єте. І обсмалив, і наївся, і вмер, там вмер. А в нас голубів було повно, бо там така стояла велика стодола і там було повно голубів, і ми тих голубів налапаєм, і мама попаре, і такий суп нам варила, бо нема ні хліба, ні кусочка, нічого, нема ну кромі корова доїться, і то хто всяке йде: «Дайте хоть сироватки попитки чи що». Бо люди лоском вмирают, такиво попухші всьо. І де які пташки, і де ворони, де бузьки, всьо поїли, нать вужі їли. Така голодовка сильна була. А моя сестричка, ця, шо з 33-го року, наїлася листків з того, з липи, і вмерла. Нема кому ховати. Хто? Хлопів нема. Всі репресірували, всі, нема кому поховати. Баби ту яму викопали, во цвинтар тут, і так поховали.

Це в якому році?

Я не знаю в якому це році було.

А скільки їй років було?

В третий клас ходила.

Це вона в якому році народилася, якшо в третій клас ходила?

Якого це…?Я не знаю. Вже забула. То скіки пройшло років, забула. А такий розум вже тепер, тій забула.

Так, а Вашого батька в якому році, в 37-му, заарештували чи раніше, під час Голодомору?

Нєє. До того заарештували. До того ше арестували, він там якась була реформовка чи шо, і він якось смікнув. І пішов в армію. І там в Ленінграді його забило. А повідомлення нам прийшло, мама грошей не получала за нас, бо казали, шо він рядовий, а він був лійтінантом. Тут жінка получала, а мо не получали, як прийшов той листочок нам, шо погиб і такий, і такий, і такий, а  грошей нема. Мама зверталасі в Деражню. Нє, в Ярмолинцях це було чи шо. Зверталася тут посадили ту секретаршу, дали їй три роки за то, шо вона гроші за нас забрала, да.

Під час війни батько помер?

Да, да батька…Не після війни помер, в війну помер. Він не помер, він згорів в танці і з тяжких ран помер.

Так, Ваш батько був комуніст, він організував колгосп.

Да, да.

А потім, шо до нього приходили і теж забирали продукти, забирали зерно, чи як?

А він, а тоді до нас приїхали і всьо забрали, всьо забрали, всьо і ті жорна такі шо молоти, всьо забрали тіки голі нас лишили. Більше нічого. І ше корову прив’язали до воза. Ше корову забрали, то ми всі четверо кричали ґвалт, шо віддайте корову, то той їздовий скочив з воза відв’язав ту корову відав нам. А так всьо.

А скільки було людей, шо приходили забирали?

Штири хлопі.

Ви їх знали?

Нашо ж, я їх знала. Він мав тей шо Мага називався – п’ятеро дітей в него було. І він каже: «Владислав», чи як він називався: «Ти ж п’ятеро дітей маєш, віддай ту корову дітям». Ну тут був тато мамин, то ше тато той Людвік, то ше трошка помагав нам. Помагав тоже. Баба вмерла, а четверо йому дітей лишила, він тоже бідив, дід. А мама, то дуже набідилась, дуже набідилась, і ми набідилися. Я сховаюся і піду на ту долину, а там квасок росте, я того кваску наїмся – рву. Більше нема нічого шо ж би я з’їла? Шо ж нічого нема. Ні хліба кусочка, ну нічого, нічого нема, тіко того кварта молока. Ше та корова була, то добре, шо нас вигодувала, а так бідили люди, так бідили, шо бачили то їли. І вужі. Ну шо бачили, то їли.

І хату у Вас забрали, виходить?

Хату забрали, вікна повитягали, двері повитягали, всьо лишили нас на голе. І ми ночували в тій хаті, бо де мали подітися як смерклося. А вже рано встали мама позбирала нас, і вже йшли ми в село до маминого тата.

І це коли Вас розкуркулили, то і батька забрали тоді ж?

Да, да. Розкуркулили тоді і батька забрали, то тоді розкуркулили нас. Всьо забрали.

Спочатку батька забрали?

І батька насамперед, батька. Я вже його не бачила, всьо, ніхто не бачив, бо його забрали і всьо.

А батька забрали прийшли до хати, чи кудись його викликали, десь в район?

Нє, нє прийшли прямо до хати і забрали. Забирали цих всіх його братів перве. І цего батька, і цего шо був паном. Забрали всіх. На віз посадили і повезли, і тата, а він там якась піріформа була чи шо і він якось втік. Якось вже так втік і пішов в армію, і вже служив, а в Ленінграді він згорів в танці. Від Києва дойшов до Лєнінграда.

А як звали тих братів яких тоже забрали?

Тимофей, Ядько, Владислав і чекай, чекай Фактин.

А ці брати вони де жили тут, в цьому селі?

Вони всіляко. І в Зінькові жили, і в Меджибожі, скрізь жили брати. Це перві брати татові, перві. Маминого брата, ее, мого тата мами це він племянник. Це вони перві брати, не рідні. А бідили дуже тяжко. Люди хопту їли. Листя на липі, гола була липа так об’їдять. Такий голод сильний був, най Бог боронить.

А шо таке хопта?

Ну хопта така росла, шо їсти її, їли її. Такі листки.

Може ше спитать шо за село було, просто вона називає такі імена схожі на польські, може вони якісь і ще переселенці, чи не переселенці. І Людвіг, шо це за Людвіг?

Це виходить Ваш батько був із родини, це польське коріння мали, да?

Да, да, да.

І це за це, шо він був ніби і до поляків, шо вони мали землю, всю родину і забрали, да?

Да, всю родину забрали.

І цей дядько був самий старший серед них? Міша?

Да, да самий старший міже ним.

Так, але ж все рівно батько був комуністом. Він наче був за владу, то чого ж його забрали?

На їм шо не всьровно, то всіх забирали. Чи які, які були, то репресірували.

Колектив, кооператор, може щось інше?

Може Ваш батько був кооператор? Чи нє?

Я не знаю це.

Вона сказала, шо він був партійним.

Я знаю, шо він на пошті був і організовував колгосп. Я це знаю, о. Тіко я знаю. А шо я знаю, шо він ще, не знаю, но це знаю…..

А не знаєте чому батько перейшов працювати з колгоспу на почту?

А його вибрали.

Вибрали начальником?

Да.

Він грамотний був?

Грамотний.

А шо він закінчив?

А я не знаю. Нє нічо не закінчив, школу закінчив. Тоді 10 класів не було, но 8 чи шо. То він закончив. Но добре вчився, дуже гарно вчився. Гарно і сам мамі був .

А мама не ходила кудись до міста, в інші села?

Ходила, ходила мама. До міста ходила міхам поля тудо Міхалька, де купляла всьо. Якісь жиди приїжджали сюда всьо брали, якісь онучі, клаки. Тут грудочками цукер давали, такий грудочками, о, а ми фасольку давали їм, а то сухі, бо там садок був, пчоли були в тата, худоба була, всьо було, там так гарно там було, шо я вам там те як реалізували колгосп, то там стодола така якби з вітси гегеген була. То колгоспна худоба стояла, свині стояли, триста овец було там, там де ми жили, там дуже добре було.

Значить у Вас там було велике господарство, якщо там не помістили?

Да.

А не було так, шо мама якісь золоті перстні або сережки на їжу поміняла?

Мама черешні, вишні сушила. Сушня була сушила і жиди приїжджали, і купляли в мами. І шкуру з теляті купляли. Всьо купляли. Навіть ті голуби купляли. То мама вже мала копійку, то вже нам в місто ходила, то купи, шось купляла, якісь крупи, якесь муку, всьо купляла. Бо всьо забрали. Розкуркулили, всьо забрали. Навіть ботіночки я прийшла хотіла взяти, то він мене як трунув, то я впала. Ботіночки хотіла взяти свої, то він мене тако трунув, такий маган був і я впала, знає, шо я впала, і я дуже плакала за тими ботіночками.

А одягу у Вас багато було, шо забрали? Подушки?

Було одягу, було. І подушки були, і гуси тримали. Всьо, всьо було. Всьо позабирали. Єдна підвода напружена, повна була, а друга хлопів було повно. І повезли. Тато так плакав, як сів. Прийшов до нас, прибіг, всіх поцілував. А тут ка його тримають за руку.

А не було так, шо ви потім знали, шо то Ваш одяг, а носили чужі люди?

Я не бачила. Не бачила, шоб чужі люди носили. Десь вони його за інакше продали.

А колоски збирали на полі?

Ооо. Колоски збирала і бараболі збирала, гнилі бараболі, такі на полю збирали і обирали. І пампушки пекли їли. Да, збирали, всьо збирали, і бураки, і всьо збирали їли.

А дозволяли збирати?

Не дозволяли. Там на футорі жили, то хто за ким прийде, то ми на горі з сестрою. Сестрі було, вона з 25-го року. Нема вмерла. Всі повмирали мої. Я їдна лишилася. То ми з нею ходили збирали.

Плаче.

Набідилися дуже, набідилися. Най Бог боронить. Не зичу нікому такого. Як я набілилася, як я їсти хтіла. Дерлася прям такого, так їсти хочу, шо думаю зара вже буду вмирала, вже буду вмирала. І наїмся тої трави, така трава росте, щавіль такий, і того листя, а хлопчики ще є, ще мають чим посолити, то ше їдять. Я прошу: «Дайте солі» – «А твоя де?». Тій не дадуть, то я так нажмакаюся їх. Набідилися. Дуже голодовка страшна була. Не то, а в всіх людей така голодовка була. Всьо позабирали, а як вже тато організував колгосп вже лутше було. Вже тоді давали, колгосп давав, молотили,то вже давали, то вже був хоч хліб.

Но це вже після 33-го почали шось давати в колгоспах?

Да, да.

А були такі люди, шо не голодували?

Дуже рідко, дуже рідко такі шо.

А хто це був?

То я знаю, якісь усілякі люди були. Стіпанкова якась була, то дуже голодувала, троє дітей мала, тоже в лісі там жила, трошка дальше, дуже голодувала. Син вже тоже вмер з голоду, її.

І там ше було багато, дуже багато з Мазник люди йшли всьо той гурман, всьо то брагу ту несли текло по. І з Ващигівки, і з скрізь йшли в горальню цю, бо там завод робив, а воно всьо в ямі йшло, і вони собі тако на цідят на внучку якусь на трапку, тій надусят того ячменю того, тій на плечі, тай несут. Мазник. І впадають лоском, такіго ноги і самі такі. Прийшла жінка до сусіди тий каже:

– «Дай, позич мені солі трохи.»

– «А нашо тобі тієї солі?»

– « Я Ганю свою зарізала. Дитину зарізала. »

І з’їли ту дитину.

Це хто? Сусідка?

Я не знаю, це з Мазник.

Це в Мазниках було таке?

Це в Мазниках було таке.

А як звали тої Степанкової сина, шо помер?

Володька.

Степанков?

Да.

А хто ще помер?

Багато людей повмирало. На я де знаю, шо тілько багато людей повмирало з голоду.

Ну, а в Вашій родині хто?

Бабуня вмерла з голоду, тьотка – з голоду, сестра моя з голоду вмерла, тьотка Ганілька Пулик – фамілія її, Людвікова, мамина рідна сестра вмерла.

А бабусю як звали?

Бабусю звали Юзя.

А фамілія?

Кісіль Юзефа Василівна.

А сестру?

А сестру?

Сестру? Мою? Франя. Радюк Франя Євгенівна.

Це ця, шо листя наїлася?

Листя наїлася.

Ствердно хитає головою.

А де ховали людей?

А во цвинтар, коло нас. Коло костьола во цвинтар всьо. Тут ховали. А як на дорозі вмре йде – де викопають яму там поховають. Там на піску, шо то я Вам кажу коло ставку, то там на піску два чоловіки вмерло, як сиділо так вони і вмерли. І викопали яму, і їх поховали. А через три дні приїхали приїхав син і забрав. Це тато і мама. Вони йшли на базар Міхальпіль і не дойшли. Віддихати сіли там і обоє повмирали.

А підвода не їздила?

Де ті підводи були? Коней не було. Чим вони мали їхати?

А якшо в колгоспі коні здохли, то їли це м’ясо, дохлятину цю?

Я не знаю. Куди, де ті коні були, не було, то шо мали їсти? Худоби, коней не було.

Дуже біда була, дуже. Їсти хтіли всі люди впадали.

А де було оце, шо в дворі було, оцей скот, шо забрали в людей?

Ну це в колгоспі пізніше було. Це пізніше. Там були стайні,в їхній садиби. Колгоспи.

А це пізніше було я думав це вже під час того коли ….

Нє, нє ,нє.

А шо у Вас в селі було? Церква чи костел?

Костьол. Ота капличка ця була, шо вона є вона ото, стоїть ше.

Оце вона як була так і лишилась?

Так і стоїть. Це пан поставив і так, і вона є.

А який пан поставив?

Цей Міша поставив. Цю капличку і так вона, і є.

Фамілія Кушільський.

А як фамілія його?

Кушільський.

А церкви не було в селі?

Нє. Нє церкви не було в селі. В нас нема руских людей, дуже мало. В нас всьо поляки. Всьо польські люди.

А шо з ксьонзом сталося? Тей шо служив тоді, в 30-их тут.

Його забрали в тюрму десь.

А костьол закрили, чи він був?

Закрили, закрили колгосп насипав повно вівса туда, до костьола, а як німці прийшли, то мули позаганяли до костьола. Аж потим вже староста з’явивсі, то всьо випратали, і зробили костьол знов. А тепер вже новий поставили.

Це новий,да?

Да, це новий костьол. Кіко вже років, Ваня, як поставили його?

З 96-го року.

Так, а тей костьол, шо побудував Міша отой, то його немає?

Є.

Він маленький якийсь?

Капличка така маленька.

Капличка?

Отут стоїть видко, навіть, від нас.

А може Вам хтось допомагав в голодовку? Хтось ділився їжею із рідних?

Хто? Хто? Як вони самі хтіли їсти. Хто ділися? Ніхто не ділився, бо самі хтіли всі їсти.

А рибу не ловили?

На то де там та риба була? Там не то риби, знаєш, жаби не було, не то риби. Шо бачили, то їли. Равлики ціво, знаєте? Тут збирали і прямо тако витягнут з вітси і в писок ,і їдять собі, і всьо.

А Ви їли?

Нє, не їла равликів. Листя їла, квасолі їла. Равликів не їла. Не могла їсти. Бачу так їдять, таківо вужі лазять, і вони голову раз відрубали, і водою попарили його, водою і відрізав, і з’їв, і всьо.

Втікали в Росію.

А може люди з села втікали десь? Хотіли через кордон перейти?

Куда тікали, куда вони могли?

А до Польщі не хотіли втікти?

Нє, нікуди не тікали. Жили в селі і всьо. Бідили і жили.

А можна було піти з села?

То чо можна було, десь виїхати чи шо, можна було. Але хто як нікуда не йшов. Всьо в селі трималося, сиділи. Ней Бог боронить, яка голодовка була. Ней Бог боронить. Хай заступит всіх, Хай матка бозка ратує нас всіх. І шоб то та война закрилася. Шоб матка бозка дала, шоб война закрилася. Шоб не було вотої войни. Шоб люди не знали.

А після війни, в 46-47-их роках, люди голодували?

За німецкой власті?

Після. Після війни.

Після війни? Ну вже колгосп буд, то вже в колгоспі робили, коровами робили, навіть, то вже не так бідили. А за німців, то троха бідили, бо німці не відступали, най Бог боронить. Всьо на Деражню йшли. Ше шо Вам розказати?

Може Ви ще щось згадаєте, то розкажіть.

Я вже не згадаю,бо вже немає тої пам’яті. Може би згадала, але немає пам’яті.

А після говорили про цей Голодомор, згадували?

Ооо, до цеї пори люди згадують. Як набідилися, як наробилися. Тут стара така жінка була, шо їй 100 було років, то вона всьо знала, і всьо розказувала як набідилися. Хробаки ціво викопувалися і вони їли їх. Як вони набідилися, шо бачили, то їли. Ворони – шо хто бачив, зара то їли, спіра обсмалив їдять і всьо.

А у Вашому селі не було таких випадків, шоб людей їли?

Нє, не було.

Не говорили про таке?

Не говорили, це шо не було, шоб так казали, шо людей їли.

А мама не боялася пускати Вас на вулицю гуляти?

Ми де на тій вулиці гуляли? Ми на горі сиділи. Нікуди не пускала мама.

А чого на горі?

Бо десь влізим чи шо, а мама боялися, то засунуть нас на горі, дадуть, а сама йде десь нипати шось найти їсти дітям.

Плаче.

Цілий день сидиш всьо тако трясешся, думаєш, Боже би з’їсти б шось, а їстиш? Нема нічого, нічого нема, шо їсиш?

 

1. Дата запису: 3 вересня 2021 року;
2. Місце запису: село Кальна, Хмельницького району, Хмельницької області;
3. Записувала: Вигодованець Ольга;
4. Респондент: Бабасюк Олена Сидорівна, 19 вересня 1922 року, народилася в селі Кальна, Деражнянського району, Хмельницької області;
5. Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі селі Кальна, Деражнянського (нині Хмельницького) району, Хмельницької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть як вас звати?

Бабусюк Лєна Сидоровна.

А де ви народилися? 

В Кальні. 

А брати, сестри у вас були?

А? Було три брати і дві дівки.

Нє, одна. Це ти з собою пощитала. (говорить жінка на фоні, – ред)

А скажіть, як їх звали? 

Самий старший – Афон. Другий – Юхтим. Третій – Єгор. Четверта – Праска. П’ята – я. 

А самий старший – це якого року він родився? 

13-го. А тих позабувала.

Розкажіть, чим ваші батьки займалися? Яке господарство мали? 

Яке вони мали… Голодні ходили! Шукали шось з’їсти. Барабольки гнилої. Тяжко прожили. Дуже тяжко. Ше хто луче жив, крепший – то ше… Ше трошки луче. А котрий, такего, бідний, сім’я – пропадали! Ну не вмирали! Піде назбираєм гнилої бараболі. Принесем. Мама почистить. Менший накрише. Так і жили. Е! Нема шо розказувати… Цю біду. 

Ваша сім’я була з бідних.

З бідних. Дуже. Всє, 5 літей, батько помер. Мама сама бідила. Робота і голодні. О.

А чого батько помер? 

З голоду. (говорить жінка на фоні, – ред)

Хто знає? Не знає. Помер, ті. 

Це він в якому році помер? 

Ну це в 33-м році. Ви знаєте, то такий рік. Вопшем, не знаю, коли помер. Помер… В голодовці. 

В Голодомор помер, да? Коли був… Голодовка, коли була.

Да, да, да.

А розкажіть, як ваші батьки жили до Голодомору? Чи мали землю, чи корова була…

Да. Ми хазіювали, поки не було цієї голодови. Ця голодовка на нас впала. Не знаю навіть, де хто ділися. Давали, їли, переживали, шоб діти не повмирали. А тоді якісь уже підросли… Та вже так. То глід збираємо, то гнилу бараболюю, то… Шо там їсти.

Розкажіть, а де ваше хазяйство ділося? Де ділася корова…

Продали. Продали. 

А зерно, хліб де дівся? 

На тоді який хліб був? Тепер це вже дають. Не то, шоб перше давали. Не дадуть і… на жорнах мелем ті печем в печі. 

В колгоспі працювали ваші батьки? 

Канєшно. Тай всі там… 

А вони самі вступили до колгоспу… 

Га?

Їх заставили в колгосп піти чи вони добровільно? 

Нє. Робили збори. На зборах записували в колгосп… Це землі забрали в колгосп, коні, вот ета… Все перше коні…. Коні забирали в колгосп. Землю в колгосп. І самі в колгосп. Так жили, так робили.

Батько не хотів в колгосп? 

Га?
Батько не хотів іти до колгоспу? 

Та він не дожив (жінка говорить на фоні, – ред)

Як не хотів? Мусів! 

Він не дожив до того колгоспу  (жінка говорить на фоні, – ред)

Всі в колгосп – та й він в колгосп! 

А шо у вас забрали? У вас був кінь?

Га?

Кінь у вас був? Забрали коня до колгоспу? 

Було двоє коней. Двоє коней… Пішов батько в колгосп, і коні в колгосп, і земля в колгосп. Ой Бооже…

А свині, кури… Таке було у вас? 

Кури були. Ну хто їх чим годувати – той в селі тримав. Та під… Видю оце вже, підросло, заховав ті. Сім’ю годували. 

А землі у вас багато було? 

Га? 

Землі багато було? Землі! Земля у батька була? 

Була земля.

Багато? 

Я… 5 десятин чи… Забула.

Батько сам обробляв цю землю? 

Ну коні! Сам. 

Чи з братом старшим? 

Дома кіньми і в колгосп дав. То робив кіньми там в колгоспі. Шо казали там – то й робив. 

Активісти по хатах ходили? 

Ходили! Раскулачивали. А! Те. Було біди багато. Якось Бог дав. Багацько помирали. Ну трошки залишилось. 

А шо мати вам їсти варила в голодовку? 

Шо їсти варила? Геть на росах барачанка. Бурачанка… Бо якшо гаряча… отаке їли було. Фармуга. Трошки муки розжилися – фармугу. За чотири був один там, кине трошки муки. Отаке ми їли. 

А листя їли? 

Га?

Листя.

З липи пикли млінчики. А шо ми їли? Чим бачили – тим рятувались. Ой.

Може ловили шось?

А?

Ловили може якихось звірків, їжаків… Такого не їли? Птахів. Може ловили шось? Птахів їли. Чи таке не їли? Равликів…

Шо ми ловили, їли.. Жаб. Їли ми всьо! Набідилися. Чорне за темним. П’ятна. Шо ці батьки вогодували. Не знаю. Тож 4 дітей. Мама й тато. Це ж сім’я велика. Їсти тре. Мама робили, шо аж руки попухли. Тато роби. А! Біда. Ціла біда була.

А хто батька ховав, коли він помер з голоду?

Сусіди. Мама. Накричала, шо ти зробив? Діти лишив? Я буду шо робити? 4 дітей. А!

А інших людей теж… Хто інших людей ховав? Може підвода їздила селом? Хто ховав людей? 

Людей?

Да.

Ну. Сусіди. Як могли так ховали. Не так, як тепер вдівають, роздівають… В чому є – викопали яму, закопали. 

А так шоб в одній ямі багато людей ховали?

А? 

В одну яму могли багато людей ховати?

Ні. Цего не було. Може де й було. Я не помню. Бо ше мала була.

А ви до старшого брата ходили в голодовку? 

Ходили. Там баба була. Мамина мама. То там де шо розживеться – в торбинку ті й йому та й мені. За осикою і в кальню – бігом. Мені скине ту торбинку і назад. Бо він трошки луче жили. Був брат її там, десь там в армії робив. Трошки доставляв.

А в колгоспі може шось мамі їсти давали в голодовку? 

Як началася голодовка – то не давали. А тоді вже робочим якогось там кандьору зварат, то вже давали тим, хто робить. А тим нє. Такі самі заправлялись. Їли, шо бачили. Ті жаби, ті… Аа!  Черепахи ловили. Підуть в став наловлять хлопчики. Було всього біди! 

1. Дата запису: 1 вересня 2021 року;
2. Місце запису: село Широка Грембля, Вінницького району, Вінницької області;
3. Хто записав: Сопронюк Тетяна;
4. Респондент: Романюк Марія Пилипівна, 10 вересня 1927 р.н., народилася в селі Широка Гребля, Вінницького району, Вінницької області;
5. Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала у селі Широка Гребля, Вінницького району, Вінницької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтеся, будь ласка, як Вас звати?

Романюк Марія Філіповна.

Шо Ваша батьки робили, ма?

Шо робили батьки? Тато мій шив на машинці. Шив на машинці всьо – жіноче, чоловіче.

А мама?

А мама була вдома з дітьми.

Скільки Вас було?

Троє. Два брата і я.

Як звати братів було, ма?

Микола і Міша.

А якого року?

28-го Міша, а Микола 24-го.

Корова була, вівці були.

Розкажіть про голод.

Ооо, хай Бог милує голод, відвертає. Ми ходили такі голодні не було нічого їсти. Хлопців моїх братів вже ноги пухли. У нас був льох з барабольою. Той льох завалився, привалив бараболю. Як оце був той голод, то мама здобула той льох. Добула барабольку, обирала ту барабольку водою його розмісила і на сковородку. Пірятком помастила і такі млинці пекла. Ми їли ті млинці. А потом вже стали колосся збирати з пшениці мняти. Мама варила куліш. На столові потре бутилкою розробить цю пшеничку вже на окріп сипить… вже в нас заварився куліш. Вже в нас голода нема. Ой, Боже яке я горе велике перенесла… і робота.

Куркулі? Людей в селі розкуркулювали?

Да.

Вас як розкуркулювали, розкажіть

Бо він не хтів іти в колгосп… вопшем тато, товариш його став головою. І вони були злодії – вкрали корову. А якраз тато йшов і побачив. І він йому сказав, друг його… но пікниш комусь ми тобі не знаю що зробим. Він сказав, шо я їм підчинятися не буду.

І шо дальше було?

Га?

І шо дальше було?

І шо дальше було? Мій тато пішов рибу ловити. Його зловив цей… і забрали його в тюрму те й…

Ви як були?

Ми були з мамою були всі троє.

А чого у вас хату розібрали і вигнали?

Да, поставили хату п’ять років пожили… та й приїхали забрали всьо, хату розібрали і тата забрали. Потом тата пустили. І з нас всьо забрали, всьо з нас забрали. Потом тата пустили додому, а тут вже немає ні хати, ні шопи, ні клуні – нічого нема. То тато прийшов вже, а ми тако в селі там (показує рукою позаду себе) була хата порожня, то мама вже зимувала в тій хаті. Тато прийшов… то нависні стали копа… перешли сюди на це обідця. Нічого нема на цьому обісцьові. То тато викопав балган і ми в балгані до 60-го року кажеться жили… в цій землянці. Я все казала, аби мене хто прийшов сватати, но шоб була хата в нього гарна.

Потом же тата знов забрали?

Да. Я ж кажу, шо був ловив рибу і його забрали.

А потом же ж другий раз його забрали і до сих пор нема.

Не знаю. То його забрали, то вже він… було письмо – Мурманська область, станція Мозер желєзна дорога. Це вже тато був там в тюрмі. Вислали його так далеко. Так його і до цеї пори нема.

А кого ще в селі в нас розкуркулювали?

Кого? Ше розкуркулювали… Ше розкуркулювали. Діда розкуркулили і ше розкуркулили там. А в нас то всьо позабирали. Ми осталися тільки, шо в нас і шо  на нас. І одежу забрали, ну всьо-всьо. І хліб забрали свячений шо був. І вигналися нас з хати… ми маленькі були.

Де хоронили тих людей шо помирали в голод?

На цвинтарі.

А хто ховав?

Чи я дитина, чи я людина. Як моє, то то ховає… ну різні-різні ховають люди.

Підвода не їздила по селу і не збирала тих людей, шо помирали?

Нє, нє, не їздили не збирали. Самі ховали люди. Тако ходе людина і ото з голоду присіло та й вмерло і всьо, де його застало. Це осьо сусідський хлопець гнав корову одному чоловікові… прийшов присів і вмерло. Вже переказали і вона прийшла забрала його. Це Маринин брат.

 А може ще щось їли?

Листок з вишні – це я їла, а лободи не їла. Туто сусіда, то били жаби, лове і наб’є і варили жаби і їли. А я боялася і ми не їли жаби, не їли. Їдну бараболю цю їли, оце присипана, а вона біленька… обереш її та вона біленька. Боже, а вони дуже жаби їли. Равлики їли такі здорові збирали. Ми тоже це не їли. Не їли. А потом вже як стали жнива вже бути, шо вже позабирали, а тут… ходили колосся збирали, горох збирали, ооо, вже тоді голоду не було. Назбираємо гороху, мама наварить і спражить нам той горох… він такий добрий тоді вже голоду не було.

Може рибу ловили?

Нє.

Не дозволяли ловити?

Ми малі були. Ой, я цього голоду не забуду ніколи, бо дуже ми набідилися… і вбратися сорочки забрали в нас шо були зв’язані. І всьо позабирали. І нас вигнали. Ой, шооо мама палила в печі, вони погасили вогонь.

Вас в школі не називали куркулями?

Ні. Які ми куркулі? Тато шив, а в діда були воли, все по ночах ходив. А мої мами тато на конях їздив в Гнівань якесь дерево возив. Бідні були, шо це так нам зробили я не знаю…

1. Дата запису: 1 вересня 2021 року;
2. Місце запису: місто Гнівань, Вінницького району, Вінницької області;
3. Хто записав: Вигодованець Ольга;
4. Респондент: Гранольська Феодосія Василівна, 6 жовтня 1928 р.н., народилася в селі Вільшанка, Крижопільського району, Вінницької області;
5. Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала у селі Вільшанка, Крижопільського району, Вінницької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть як Вас звати?

Гранольська Феодосія Василівна.

Коли Ви народилися?

28-го року.

А число, місяць?

В жовтні, 6-го жовтня 1928 року.

А де Ви народилися?

В селі Вільшанка Крижопільського району.

А як звали Ваших батьків?

Мунтіян Василь Тарасович – тато був, а мама Мунтіян Наталя Алєксандровна.

А яке батьки мали господарство?

Та яке мали, корови були, воли були в батька. За панщини тої воли, а потом кіньми вже орали. Колгосп вже сосдали та й він фельдшером робив. Він вчився. Батько був фельдшером в колгоспі по худобі.

А в колгосп батько як пішов сам чи його заставили?

А куди піде? Тоді ж не їздили по роботах як зараз. Тоді робили всі в селі в колгоспі.  Та й пішов в Рудківку вивчився та й робив. У нас 7 колгоспів в селі було, село велике було. А мама в колгосп ходила на роботу.

Так до колгоспу забрали ваше господарство? Корову забрали чи конячку?

Всьо забрали. В кого коні, в кого воли, корови. Ми й коровами були орали. Позабирали всьо від нас. І плуги, і борони. Всьо ж інструменти у нас було, бо ж самі ходили і орали, а потом в колгосп здали. Таке було.

А в 32-33-му роках як жила Ваша сім`я, розкажіть?

Бідно жила. Жили до голодовки тоже так само. І ходили по полях збирали колоски. Тепер тракторами оруть, а ми ж тоді коровами орали, і волочили, і орали, і сіяли і всьо. А тоді зібрали вже в колгоспи були та й повіддавали в колгосп корови, і плуги, і борони, і всьо. Тий вже в колгоспі робили. А як голод був то всі їднаково жили бо не було нікде нічого. одного року померзли картошки. Робили такі довгі канава, закопували на зиму картошку в колгосп. Та й вона там померзла, а ми порпалися в тих картошках мукичку ту збирали та й оббирали. В лісі ходили збирали жолудики на жорнах мололи. Оце жито, шо змелемо. А в нас тоді прийшло до нас якась контрактація шоб здавати. В мене мама каже «заберуть усно». Я насиплю в гладущики бо вже корови нема, а ти сідай на гладущики… прийде наший сільський. Пришов та й забрав, то жито. Мама змолотила. Зірниця колись така колишня була, сорочки були ткані грубі, золили у цих зірницях. А ми молотили жито до тої зірниці. Вона дерев’яна була. А він прийшов забрати – забрав, два склецички мама намолотила до зірниці тої. А мені насипала в чотири гладущики посадила шоб він не забрав не всьо. А він став мене тручати, а я йому покусала руки кров тече в нього з рук. Я його кусаю, а він мене тручає з гладущиків, а я сидю не хочу встати. Такий він був покійний… і тоді пішов в церкві дзвони зняв. А виліз знімати і всьо село зійшлося в нас. Тако церква на долині, а на версі такий… казали ми то замцицько там школа була. То всі люди падали на коліна молилися Богу на його і він всілп на очі. Всліп йде з палицьою, а я тоже йду в село шось в магазин послала мама купити. А він іде, а я кажу «вилізли тобі очі ще й дітям твоїм повилазять за тебе, гада такого». Я тоже вредна мала така була. Приходю та й кажу мамі, що здибала Ткача, фамілія його Ткач була. Кажу «Ткача здибала на вулиці і ще йому доказую», а мама каже «та вже лиши його нехай він ходе». А я все йду, а в нього дочка була така як я… на рік менша від мене. То нас забрали в Донбас на шахти, то її там хтось… хлопці вона дуже вредна була, то її вбили і в туалет вкинули. Така була гадюка як батько її. А там ше два хлопці були хароші, а вона така не хароша дівчинка була.

А як звади цього активіста?

Він Григорій звався, фамілія Ткач його була.   

То забрав у вас зерно?

Забрав. Забрав, бо це в колгосп усьо стягали.

А хто тоді ще разом із ним приходив обшукувати і забирати?

З ним ше… він усно сам робив лиш виносили з ним два хлопці були молоді, виносили на підводи і везли в колгосп. Звозили.

Він був головний?

Головний. Його там вибрали. Він старший був міжду ними, старшина такий.

А він був комуністом чи не був?

Я не знаю… ше доки до комунізму, то він здох.

А це один раз до вас приходили чи потім ще навідувалися?

Вони тоді вже не приходили, як він прийшов позабирав був усьо…а шо там забрати. Я ж кажу ми… там 30-ть сотих на посьолку доярня в нас була. Це батьки повмирали мамині повмирали, то ми т ой город садили, колгосп не позабирав у нас, а потом уже й в колгосп забрали. Не було вже шо забирати і не було за чим ходити.

А шо потім з цим зерном робили в колгоспі?

 Кормили. Була худоба в колгоспі й коні, тоді вже й ферми зачали скупляти. Ферми були. В нас фермів тоже було багато. Сім колгоспів. А в колгоспі по дві-три ферми худоби було.

А в голодовку ви ходили в ясла?

Я в ясла не ходила. Я з чотирьох років ходила збирала колоски, збирала жолудики, шоб мама могла…бо я сама менша, а ті старші ходили в колгосп на роботу, а я не ходила. Я ходила по полях збирала шо бачила. У лісі ми всю зиму листя згортаємо і збираємо жолудики шоб мали шо молоти зимою. Добавляли жита і варили супи, каші.

А оце жито у вас звідки було? Його не забрали?

Тоді ми ше…. Ше не забирали, то ми посіяли, там стільки на тих 30 сотки. Пуд чи два мама розсівала, бо батька не було. Нас четверо було. Сама старша була з 13-го року та друга з 22-го, а ця що тут була з 25-го, а я з 28-го. Чотири нас було. Всі по роботах ходили.

А батько не приносив той корму, що худобу годував?

Нє, ніколи.

А чого?

Він таки, що ніколи нічого нікде не брав. І нам заказував, шо нікде нічого не беріть, живіть як ви можете.

А в голодовку не їли дохлятину? Якщо коні дохли в колгоспі

Нє. Коні дохли ми не їли ту дохлятину, бо в нас були ці… він ходив по колгоспах, то там взяв якогось зерна дали йому в магазіні десь, то там… бо там було сім колгоспів. То там в колгоспі взяв, пішов пуд виписали.  Це йому виписували по колгоспах. Як він по худобі цій ходив кругом… всі колгоспі там випишуть, там випишуть. А брати нічого не брав.

А скільки людей в селі померло від голоду?

Ой, від голоду померло дуже багато… там пів села вимерло. На дорозі йдуть… діти ходили по дорозі падали і люди на дорогах збирали… падали з голоду. Голодні діти і хоче їсти, і йде на дорозі, впало, тий кончилося, везуть на кладбище закопувати. Без трунів без нічого закопували.

А хто це віз?

Колгоспники ці шо робили в колгоспі, хто ше годен ходити і робити… і ходили закопували.  Шоб не валялися по дорогах.

А у Вашій родині хтось помер? Чи сусіди може.

І сусіди вмирали, і дітки вмирали сусідніші. Багато дітей дуже вмирала на дорозі збирали. Я пішла вже носити почту. Іду рано за поштою та й там дитина лежить, там. Як знаю чиє то йду і кажу. Там в нас по сусідстві були діти тоже… чоловік пішов на фронт тий їдно лежало коло церкви, а їдно за мостом. Уже сонце гріло тепло було я прийшла та й кажу «Василето, йди в тебе дівчинка лежить під церквою  – вмерла, а хлопчик за мостом». Я його підтянула коло моста тако поклала кажу шоб не переїхали. А дівчинка лежить на вазі там вага в нас коло церкви була. Важив колгосп, шо привезе та й важить. Кажу «я її підтягнула, кажи дідові хай запрягає коні…» бо у неї тато ше був конюхом. Кажу біжи ше на завани там коні пасуться, дід там коло коней. Хай забере дітей тій вивезіть закопайте, бо ж сонце припече та й розложаться.

Так це в  47-му було?

Да. Багато людей… Боже стільки людей повмирало, а дітей, то там, то там лежить неживе. Страшне було.

Це вже після війни Ви так бачили?

Да, да.

А в 33-му Ви вдома була?

Да, я вдома вже була.

А не бігали з дітьми по вулиці?

Бігали. Бігали, співали, там у нас розкуркулювали людей, палили хати. А там такі погріба, то туди підем, а там виступали, співали з дітьми. Бігали всьо время.

А кого розкуркулювали в селі?

Там були ще такі куркулі, що жили добре тоді ще звали куркулі. Розкидали і забирали всьо в них, а хати валили. Оце таке робили.

А фамілії цих людей Ви знаєте?

Там у Кошечки були. Кошик фамілія була. Розкидали… ми там виступали в тій хаті. Багато людей я туди дальше не знаю. Це я коло себе по вулиці знаю. А в нас вулиця довга була – 30 хат радом, аж до села хати. То я цих людей знаю, а там багато людей в селі було. По свої вулиці знала людей.

А після 33-го були пусті хати? Так щоб вся сім`я померла

Ой, були пусті, але стільки не було як зараз.  

А не ходили люди десь до міста, до Росії чи в Білорусь? Не тікали із села в голодовку?

Деякі виїжали вони й не верталися, а хто вернувся, то тут погибали, бо ж не було шо їсти… це кругом не тільки в нас. це по всім світі таке було. Де було лутше, де було хуже.

А як Вам мама казала чого був цей Голодомор в 33-му році?

Вони самі зробили Голодомор цей. Не давали людям нічого… в колгосп не дали, казали шо нема. Гори стояли хліба, а люди здихали. Вони вивози Бог зна куди. Такі були тоже хороші люди, свої вивезли всьо і хліб, а людям нічого не давали.  

А в селі голова колгоспу свій був?

Свій. Свій. Свій, а це шо ходив, тоже свій, то все сільські. Це не чужий, це сільські такі були.  І зараз ондо є.

1. Дата запису: 1 вересня 2021 року;
2. Місце запису: місто Гнівань, Вінницького району, Вінницької області;
3. Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
4. Респондент: Бейгель Дора Самойлівна, 16 липня 1924 р.н., народився в селі Морозівка, Хмельницького району, Хмельницької області;
5. Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав у селі Морозівка, Погребищенського району, Вінницької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть, будь ласка, як Вас звати?

Дора Самойловна.

А прізвище?

Панская це в мене домашнє ім’я, як я дитиною була, а там в мене Бейгель. Яка фамілія вам подобається таку й пишіть.

А коли Ви народилися?

Народилася 16 липня 24-го року.

А де?

В Тиврові.

Як звали Ваших батьків?

Панський Соломон Гаврилович – папа мій був. Написала?

Так.

А мама Естер Нусівна Панськая тоже, ну вона не з дому, но вийшла заміж за мого батька, то Панськая. В мене руская фамілія, понімаєте? Но батько був єврей, а не руский.

А чим батьки займалися?

Чим займалися? Батько, то мій був сиротою. Він був самоучка. Но він в одно время був парехмахером стриг, брив. А до цього він мав лавочку коли розкуркулення було. Це було в 20-х років. Я вже родилася. Я помню, шо сам він виріс сиротою, но він сам ше хлопчиськом поїхав в Одесу заробляти гроші. А він сам з Тиврова, но там видно не було роботи, то він поїхав в Одесу заробив, колись були золоті монети – 5, 10. Ну і приїхав до свої тітки в гості. А він там прикажчиком був у пана, но це вже було до революції, понімаєте? І як він заробив ці гроші, він приїхав до свої тьоті, ну в гості. А побачив мою маму, це десь в 21-му році, і вони одружилися. Як вони одружилися він лишився вже в Тиврові там де моя мама жила, понімаєте? І він за ці гроші купляє собі лавочку шоб торгувати, і купив собі хатинку чи построїв хатинку. Там дві кімнатки було, бо я ше там жила. І шо ви думаєте, за то шо він таки має лавку його розкуркулили, забрали ту лавки. Вигнали нас із тої хатинки і куди хоч іди.  А в нього не було права голосу в то время. Треба було ше мати право голоса. Робити робітником. Ну він нас взям і ночую ми переїхали сюди. Це було в 30-му році. В Гнівань ми переїхали. А тут у нього був знакомий українець, він був парехмахером. Він взяв його до себе навчив працювати, і він там у нього деякий час працював. А потом через деякий час в нас тут був земляк він тримав тут чи ресторан, чи чайна, колись чайна називалася, не ресторан, а чайна, там чай продавали, ну як їдальня. І він каже шо «ти йди на моє місце, бо я виїжджаю в Вінницю». І так мій батько пішов. Він вже був не парехмахером, а був заведующий цієї столової це до війни він так працював. Да, і багато репресірованих жінок у нього працювало. І шо я помню. Одного разу я пішла по Гнівані, а там одна молодичка продавала пиво. А я дуже любила пиво, бо батько ж пиво продавав, а я любила випити пиво. І підхожу до неї і кажу «ти мені стаканчик пива наляй», а вона мені каже «знаєте шо я вам дуже цікаве шось розкажу…» якщо вас цікавить цей розказ?

Кажіть, кажіть.

А я кажу, то кажи… я колись робила в дєдськом садікі, а її синок ходив до нас, а я там робила там старшою медсестрою. А я кажу «шо ти хоч мені розказати, шо таке?», а вона каже «а ви знаєте шо моя мама робила разом з вашим батьком і він дав приказ, шоб ми всі діти ходили обідати в цей ресторан, но то не ресторан, то чайна була. В ту чайну. І ми дуже благодатні, бо тоді голод був в ті роки і ми не мали шо їсти…» Отак вона мені розказувала за мого батька.

Ми з 32-го переїхали сюди жити, з Тиврова сюди. Я пішла в перший клас. Як я пішла в перший клас, я сама ходила в школу, мама мене не водила. І я їду раз по вулиці… і там у нас зараз магазин «Смак» називається, но я  тепер не хожу, бо я не бачу. Там  лежав мужчина робочий і пас траву, льожа їв траву. Оце я бачила. Це було в 32-му році, да, і шо, а у нас тоже не було тоді шо їсти, ну ми були на квартирі і там я повню у нас був квартірант, який працював, то він нам трошки мукички… і таким образом ми вижили. Да, то це був 32-й рік. А 47-му році я вам ше краще розкажу. Якщо ви хочете знати? Чи це вас не цікавить?

Розказуйте.

І одного разу в 47-му році був недород, да це правда, поля були жовті, бо я ж їздила не так як машинами тепер, а колись поїздом їздили, то я бачила поля були і був голод. А ми получали на карточках, хліб це нам видали карточку і треба ше йти в магазін атаварювати. І 4 часа ранку ми вставали ці студенти… а та ше вкрала в нас буханку хліба тоже та шо продавала це ж так. Ну і так ми жили, раз в неділю ми товарняками добиралися додому, там наберем шо там є, і знов на учобу. І одного разу це було 47-й рік по главний уліце Лєніна, називалось Лєніна тоді Вінниці везуть жінку з П’ятнични. А П’ятнични там близько, ну це як у нас Витава щитається, а там П’ятнични прігород цего Вінниці. Ви не знаєте Вінницю, нє?

Нє.

Ви не знаєте. Ну це прігород. Везут її цю жінку і такой плакат, шо убійца, ця жінка зіла свого сина, і це по-всій, по-всьому городу таке везуть, таке я повню тоже. Так шо од голода вона зарізала свого сина, їла то м’ясо свого сина, і таке було.

А у Вінниці багато було може пухлих людей, бачили таких?

Я не бачила, шо брехати я не буду, не бачила пухлих, бо я вчилася, шо ми діжурили в госпіталях. Це ж уже було як я вчилась, це вже була совєцка власть, вже не було окупації понімаєте. Ну шо ночую ми діжурили в госпіталях, а дньом вчилися, ну опухлих я не бачила, а то шо бачила пастер вуса…  це правда, це я бачила.

А батько, за 33-й, батько працював у цій чайній?

Да.

І він із чайної вам приносив шось, чи ви туди бігали їсти?

Нє, мама обіди варила, він не приносив, шо правда то правда.

А хто їв у цій чайній?

Хто, хто їв в чайній, хто мав гроші, той їв в чайній. Хто ж їв, це ж не тошо благотворітєльна була організація, це було так як у нас тепер ці як вони ресторани, ну то не ресторан називався, а чайна. То алкогольних напітків там не було, там тіки чай і цей і обіди були, понімаєте. Отаке там було в чайній, там не було цих. Я не повню шоб там водка була чи вино, я не повню, пиво там було, пиво да. Вот і шо ше просили мене мої подружки, шоб я купляла їм хліба, бо не можна було хліба купити, то шо я ходила. А там з чайної були ше ці як вони називається, ну мелкі такі на прєдпріятіях були такі як столові чи як вони чи буфети такі. То я ходи до буфєтчики випросила пів буханки хліба за гроші, то одній подружкі віддала, то другій подружкі, бо не можна було хліба достати, це правда. І тіки на карточках були був хліб таке було.

А в школі вас годували під час Голодомору?

Нє, боже сохраніть, шо там годували, шо ви говорити, о чом ви говоріть, яка може бути годування. Хто мав той їв, а не мав то не їв, нє не годували. Це тепер є столові, а тоді не було. Я не повню шоб були столові, не повню, шось мала, як мала кусокчок хліба там мама дасть, то я мала, а нє то дома я їла.

А може було таке шо школярі теж голодували, були пухлі, може хтось в школу не прийшов, бо з голоду помер?

Не скажу вам.

Ви не пам’ятаєте?

Нєт, то шо я не знаю, я говорити не буду, я тіки правду кажу то шо я знала. Правильно я кажу? Правильно. Я так щитаю, шо я не буду брехати, бо брехати я не вмію. Може голодували, а шо ви думаєте вони мали шо їсти, канєшно нє, вот а скільки було отаких шо як вони обмороки падали, бо не доїдання було шо тут казати. А тоді ше після, після окупації, після цего всього, як нас уже освободили, це вже було 44-й рік освобождали нас, то шо ви думаєте, скільки ми ше пережили, а шо нас допускали, думаїте євреїв допускали при совєцкой власті до роботи, тоже нє, таке тоже було, і робили ще всякі ці наклепи, тоді ж був токой процес. Ну ви то не знаєте, ну я то знаю. В правітєльстві робили єврейські лікарі, то їх всіх посадили, бо зробили з них прєдатєлєй і таке було я повню. А хто сталінщина, Сталін зробив прєдатєль, а жінка в нього була єврєйка перша і він її убив, а потом ночую ходив до неї на могилу в Москві, вона в Москві похована, дочка в неї Алілуєва, вона ізвєстна пісатєльніца виїхала в Америку, і таке було. А він же був грузін сам цей він же шибеник був, хто він був нормальна людина. А тепер у нас Путін єсть такой самий це ж не сікрєт.

А Торгсін знаєте шо таке?

Да, був торгсін, це там була за валюту, там можна було купляти, це я знаю, да був Торгсін. Іто не в нас, тіки в Вінниці був Торгсін, тут у нас не було, хто мав долари, да, той їхали туди і шось купляли це я чула, ну я, я не участвувала в торгсіні і мої батьки не мали тоже. У них же всьо забрали, понімаєте як зробили посадили мого батька в тюрму. А я розказувала це, чи нє?

Нє.

Не розказувала. Ну да, як в нього забрали цю хатину і цю нас вигнали, то його посадили в тюрму. Це в Тивреві було. І давай ше ці як вони п`ятьорки, і деякі п`ятьорки мама мусила віддати шоб його випустили, бо він був прєступнік. За то шо він мав п`ятьорки, шо він заробив своїми руками і таке було тоже я повню. Визвали його і сказали, да він сидів я не повню скіки, ну він сидів в тюрмі да. За то шо він заробив собі гроші, пояла, таке тоже було це я повню да. А чо ж ми втікли з того Тиврова? Ми сюди втікли, тому шо там же, всьо время думали шо він дуже багатий. Отака історія. І були на квартірі ми, були да, довго ми були, кілька років на квартірі, я повню. Вот така була історія.

А оця лавка шо він торгував?

Забрали, забрали сразу совєцка власть забрала.

А шо там продавалось?

Олію продавали, сахар продавали, я знаю, таке бакалєю чи як воно називається, ну такео понімаєте? А то він возив по цих по селах, бо люди не мали за шо тоже купляти, то повню борги тоже. Ну він довго не торгував, скоро забрали в нього. А я ходила в дєтский садік я повню, то мене виключили, бо мій батько був куркуль. От ви скажіть, який він був куркуль? Як він заробив своїми руками. Мене виключили з дєтського садіка да, бо я не мала права, за то шо в мене батько був куркуль. Отаке тоже було.

А мама десь працювала?

Да, вона була буфєтчіца в нього як він вже робив. Так нас було троє дітей, вона була коло нас, а як він вже робив зав столової, то вона працювала там буфєтчіцой да, до війни.

А розкажіть брати і сестри у вас хто був?

Брат у мене був самий молодший і це він поїхав поступати в Омск, він дуже знав англійську мову, а тут в то врємя єврєєв не прінімалі. На Україні не принімали в інстітути, бо тоже був антісімітізм прі совєцкой власті це не сікрєт. А там тьотя жила двоюрідна сестра мого батька, і він туди поїхав, а для того шоб поступити в інстітут треба заробляти гроші. То він пішов на завод 45-й, там воєнний завод і і він кінчив училища на елєктріка. І там був случай і погобли цих… був случай і він погиб трагічєски в 60-му році. Отаке було. Да, то я їхали з моєю сестрою там ми його поховали, вже сюди не возили, шоб батьки не бачили цеї, отаке тоже була історія у нас.

А сестру як звали?

Ася, вона була вчителькою, викладала українську і німецьку мову. В Жмеренці вона працювала, то вона померла в неї була ця біда. В неї там осталась дочка і внук. Внук в Днєпропєтровськє, а дочка в Жмеренці живе.

А може вам якось батьки казали, чого в 33-му був такий голод страшний, хто це винен в цьому?

Був я не скажу вам, то шо я не знаю, вони не казали нічого. Відки вони знали, вони були малаграмотні мої батьки в то врємя, шо там школи були. Вони нічого не казали, ну ми ощущали шо голод, ощущали я ж вам кажу, добре шо був той квартірант у нас і він робив на заводі… зерно, то він принесе трошки зерна, мама шось там скалапуцяє нам, ну ми так і прожили.

А як звали цього?

Я не повню, не скажу, по моєму він сам вінничанин, а в нас він був на квартирі, і то не в нас. Ми нанімали квартіру і ше був квартірант, бо ж не можна було як жити.

Ви казали ваша мама з робітничої сім’ї?

Да. Дєд був цим шив ну як, швець да і мама моя будучи мною бєрємєна сиділа за машинкою шила, і всі хлопці в нього шили. В нього було 3 сина і 3 дочки,  і всі шили.

Ну він сам на себе шив, чи як?

Нє, він шив на продаж, понімаєте, тоді я повню не було матіріала, а бабушка моя була сама віннічанка. З Вінниці молода була він такий гарний мужчина тако я повню дєда мого. Їх убили, в Тивреві їх убили після погрома, під час погрома. Ну вона їздила в Вінницю в неї там був блат, бо ж не так можна було купити ту той матіріал об обвивалась цим матіріалом, одівала зверху пальто, і привозила йому, а він вже кроїв і шив то штани то ці рубашки шив. І їздили вони на базар і продавали, і з цего вони жили, а то кому шив да оце так вони жили, і мама моя помагала шити тоже.

Ну вони в Тиврові під час окупації, їх убили?

Да да да, і не тіки їх там же всі дочки приїхали, бо хлопці ж пішли на войну всі. Три дяді моїх погибло, а два прийшло раняних, бо були і дочки, і синовя. Це не всі погибли бабушкині мамині брати, три брата один під Сталінградом, а Другий на Курской Дуге, а третій в Вінниці в етом плену його вбили бо він єврей, то німці вбили його да.

А доньки, сестри вашої мами?

А сестри погибли в цему в катастрофі, я ж вам розказую вини ж всі жили в бабушки, в дєдушки, вони всі попали під біду. Їх всіх убили, а дітей кидали живими, і діти ше кричали пока вони погибли в тій могилі, бо в мене сотрудніца була а вона жила з другої сторони. Це було в лісі в Тиврові, ви там в Тиврові не були, ви не знаєте де, там в лісі було, там 3 могили. І цей, і вони кричали ці діти пока вони покінчалися.

Це їх всіх зігнали і там в одному місці розстрілювали?

Да, я ж там не була ну так розказують мені моя сотрудніца шо вона чула такі крики цілу неділю кричали діти, бо шкода було цих пуль шоб їх убити, а вони живьом кидали дітей, і роздівали їх це тоже розказували мені, наголо роздівали цих дітей, бо треба було одежу ше забрати, отак було. Це при час окупації.

А скажіть як звали цих дєдушку, бабушку, сестер?

Дє… бабушка була Раїса, а дєдушка Нусім, а тьотя була Таня, тьотя була Хаюся, а одна була чекай Хася, ну єврейські імена.

Це фамілія у них була?

Кєрцер, їхня фамілія Кєрцер, єврейська фамілія, а моя фамілія русская Панская, бо батько був Панский, ну хоть він був єврей, ну в нього русская фамілія.

А він її змінив, чи як?

Нє нє нє, так спокон віку Панский всьо, і Панскі дуже були в почоті да, і батько тоже був в почоті, бо він дуже жалів людей, він був порядошною людиною, це знали, ми ж тут жили стіки щитайте, з 32-го року мій батько помер в двухти в тисячу 79-му році мій батько помер, а мама ше жила в мене тут два роки да, не два роки, а вона після батька шось 14 років в мене ше була тут, я її забрала до себе.

А ви кажете дєдушка, бабушка теж були в почоті, чим вони займалися?

То ж я вам казала, шо шив дєд мій.

Нє, нє другий, цей шо батьковий?

А я не знала, вони померли, як я родилася їх вже не було, мене вже назвали по імені бабушки. Вона була Дора, і я стала Дорой. Поняла?

 

1. Дата запису: 3 вересня 2021 року;
2. Місце запису: смт Деражня, Хмельницького району, Хмельницької  області;
3. Записувала: Вигодованець Ольга Василівна;
4. Респондент: Явтухівський Олександр Тимофійович, 1925 року,  народився в селі Явтухи, Деражнянського району, Хмельницької області;
5. Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна; 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Явтухи, Деражнянського (нині Хмельницького) району, Хмельницької області;

(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)

Скажіть як звать Вас?

Є на Деражнянщині село Явтухи, моя фамілія Явтухівський Олександр Тимофійович. Народження: листопад 1925 року, то в листопаді мені, якшо дотягну, має бути 96.

Про колективізацію, розкажіть як забрали в людей землю. У батьків Ваших як землю забрали?  

То ці ж малоземельні створили свою організацію комнезам – комітет безземельних. І раді були б не тільки голодом заморити, а взагалі з’їсти, тому шо сім’я велика землю дальше ділити нікуди, врожайність падала, вручну серпом не обробиш, от, то такий спосіб.

У Ваших батьків було багато землі і її забрали до колгоспу чи батьки самі віддали? Як Ви пам’ятаєте, те шо Ви знаєте, те шо Ви бачили?

Я знаю так як я знаю, шо ці люди в яких нічого не було, то вони фанатично віддалися, а цих, хто не хотів вступити, то самі люди тільки чуть дали сігнал, дозвіл, самі люди в одних одних забирали, понімаєте? То такий більшовицький лозунг  “Грабуй грабіжника!” “Експлікація експропріаторів”. То це словами не передати тої люті, яку можна було бачити у цих комнезамів. 

Ви пам’ятаєте як їх звали у Вашому селі? Хто це був? Фамілії цих людей, шо були комнезамами?

В перший клас десь пішов чи в 33-му чи в 34-му, що ця дитина могла пам’ятати, а після 33-го вже голод і вже колективізація, вже тих грабіжників… нє, ну я пам’ятаю такий факт, що така була, шо називалася каглянка. Це в сільській хаті дим виходив в сіни, в коридор, а там шоб тепло не пропадало, то такою подушечкою затикали і в тій, значить, подушці була якась кількість квасолі, може миска, ну там літра, два квасолі, і я був маленьким, і цей комнезам шукав, вже нічого не могли знайти, він люто копнув, ту коглянку, шо закривало, і відчув, шо там шось є. Розпоров і цю фасолю розібрали, тоді вже край. Я почав їсти і то вже весна, почав їсти бруньки липи, навіть черв’яка міг з’їсти і такий голод був, шо червоного черв’яка можна було проковтнути і він перетравився. А стіни побілені вапном – гризли. Бо в вапні там є кальцій, в глині там є калій, і там жеж ця вапно на якихось кізяках, то там уже, то приходилося після тих липових бруньок, після тих квіточок які рвав, і там шось солоденьке, і тих квіток наїдався. А потому на цій траві, вже дуже смачною, це вже інстинктивно, і не тільки я, а інші діти теж гризли стіни. І в такий спосіб після тої трави, після тої такого їжі квітки їли, листя, бруньки, молоді пагони, там не перерахуєш шо.  Ой ще не сказав такі голодні лізли високо десь якусь ворону чи сороку бачили гніздо і вибирали там яйце. Десь під стріхою горобець, ловили горобців, або горобчачі яйця, або маленьких горобенят варили. 

От запам’ятався мені ще випадок, що одного ранку тато мене розбудив і каже, йдем зо мною, я буду трусити хрущі, а ти будеш збирати в горнятко. А тим часом мама в глиняному горщику кіпяточок заготовила і такий ше банячок був, називалося, і тоді цих назбираних хрущів принесли туди, там вже якась рослинність пахло, тий кинули тих хрущів, то вже був навар, вже ту юшку можна було трошки урізноманітнити після того як їли листя, бруньки, черв’яки. 

1. Місце запису: місто Гнівань;
2. Дата запису: 1 вересня 2021 року;
3. Хто записав: Сопронюк Тетяна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Войцюк Марія Демидівна, 12 квітня 1930 р.н., народилася  в селі Щаслива, Липовецького району, Вінницької області;
5. Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Щаслива, Липовецького району, Вінницької області.

(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)

Розкажіть, будь ласка, як вас звати?

Войцюк Марія Демидівна.

А коли ви народилися?

12-го квітня 30-го року.

А де ви народилися?

Село Щаслива Липовецького району Вінницької області. Село Щаслива в Липовецькому районі є таке.

А розкажіть, будь ласка, як звали ваших батьків?

Параска Захарівна, а тато Демид Іванович.

А прізвище в них яке було?

Татове, так як і моє було, Лейбук, це вже фамілія, а та була Лейбук, а мамина Грушко, дєвіча.

А чим ваші батьки займалися?

Тато був в Польщі на війні, і в Фінляндії, тато в сільраді безкінця робив, то фінагом, то таким, а мама колгоспниця.

А чи були в вас брати і сестри?

Єдінствіна була сестра Ганя, Анна Демидівна.

А вона старша чи менша?

28-го року вона, а я 30-го. Тільки їдна була сестра.

А коли був Голодомор ваша родина голодувала?

В Голодомор мені було три рочки. То я дуже чуть помню Голодомор. Але в нас стояла, через Щасливу з Вінниці йде соша, гора той тего. То в нас сошу з каменя робили, називався тоді, шлях буд. То в нас стояла, я зара помню, на подвір’ї машина-кухня, де кормилися ці люди. А тато ночою цю машину охраняв, то нам шось давали трохи їсти, но Голодомор був дуже страшний, а не помню. Но дуже я страшно, діти, помню 47-ий рік. В нас війною згоріла хата. Хата згоріла, а як ви помните, хто бачив, піч у хаті, лежанка, піч. То мама розгорнула те все, а ця піч стояла, вона ж не горіла. Мама обклала кукурудзяними снопами і це ми на тій печі з сестричкою спали вдень, а на ніч ходили до родичів. А тато був на фронті. За 47-ий рік не було врожаю, а в 46-му засуха, вродила бараболя так, шо тако в жменьку збереш з корча і був голод. Страшний був голод, так не було, шо їсти, шо я ходила на поле вже мені було 16-ть років, 17-ий, шо я ходила на поле і тейго, де зліта косили просо, а це вже перезимувало, і це весна, і я збирала ті колосочки і мняла і мололи на жорнах, ше добре, шо в нас були жорна, не знаєте, шо таке жорна?

Знаєм, але розкажіть.

І той мололи на тих жорнах те просо. А бур’яну, діти, бур’яну не було де вирвати, шоб до цего проса добавити бур’яну, бо воно просто з половою, а, ну ви знаєте, як їсти полову цю. То не було бур’яну, де вирвати, так люди зірвали бур’яни. Появилась кропивка, зірвали, покришили, з’їли, то не було, де вирвати. Одна їдінствіна корова спасала, шо це молочко мама, цей бур’ян цей поливає і ще й, Боже мій, і ще й треба було здати це молоко. Вобщєм такий був цей 47-ий рік, добували кагати гнилої бараболі, шо три роки при німцях закопала вона і вона не погнила, а так зляглася, то як її добули, то смерділо на всесенький поле, но люди, діти всі цю барабольку оббирали і мняли. А хто, жінки, здалека приходили, то цю бараболю на вогні тако, будяки торішні стояли, вони рвали ті будяки, коров’ячі кізяки палили і це ту на патичках барабольку пекли, шоб поїсти, і якось додому дойти, набрати цеї барабольки. Но це 47-ий рік, голодовка страшенна була, но ми її пережили, а тоді став урожай, на який той урожай люди ходили на роботу і получали 300-а грам. День робиш, цілий день робиш – 300 грам, а налог на бараболю, налог на всьо, ви це всьо знаєте, да? Налоги.

Розказуйте на шо налоги були?

За шо налоги?

На шо?

Налог на город, держиш 60-т соток города, на землю налог. Посадяна картошечка – заготівка, посіяне жито – заготівка. Вобщєм, молоко дай, яєць дай там по 200-і, м’яса – 40-к кг. Це ви держите телятко, ви його будете здавати, а я вам заплатю в кілограмах, то ви мені відпишете, це теля здасте у государство, а людям одпишете, шо це ми купили і здали.

А на дерева фруктові були налоги?

Були, були дерева, дали на дерева тей стали люди різати, вже я була взросла, як це було. Тей стали люди різати, це ж черешня, то вроде, то не вроде, хто ж її піде купляти, хліба немає, а черешню буде купляти. Тей взяли ми, тей різати стали люди, і хто-то схаменився, шо виріжуть всеньке фруктове дерево, не буде. Тей перестали різати це дерево, вже я… вобщєм, було тяжесть превелика, хати в нас не було. Як розкуркулили нашого дєдушку, то він жив в лісі в землянці.

А це коли його розкуркулили?

Певно, як розкуркулювали, ти знаєш в якому році це було, колєктівізація ця, шо розкуркулювали.

В 20-х іще  напевно.

В 18-му певне. Революція це ж в 18-му пройшла. То його так розкуркулили, шо в нього були сини і дочки, то як я прийму на ніч цю людинку, то завтра мене будуть розкуркулювати. То їх не приймали, то вони ночували в глиняниках, де могли, бо люди не приймали їх переночувати. А цей дід був на селі, це як їхати на Вінницю, чи є там на нашому полі ліс, тоді був маленький, а тепер вже ліс і він викопав землянку, я в тій землянці спала, помню. Оце мамин був рідний дядько, це тут тако лавка, відро з водою, там таке сяке, а тут така величезна піч і ці діти всі на тій печі, в печі палиця, наверх йде дим. То за війни, я ше туди бігала по суниці, бо був свєт на ту землянку, а на землянці суниці росли.

А як його звали цього дядька маминого?

Микита.

А прізвище?

Микита, Грушка фамілія його була, а звали Микита, а як це він був по-батькові, я вже не помню.

А він багатий був, шо його розкуркулили чи чого так?

Хазяїн був, хазяїн був, мав корову, мав пару коней, мав поля трошки. Зараз у мене 3,5 га поля є, паю. А тойго, то його розкуркулили, то це теє, як мама вже прийшла після війни, тей каже: «Дядьку, зробіть мені землянку», а він каже, на маму Паша казали: «Паша, ше зарання дітей твоїх в землю закопувати».

Може мама вам розказувала, чи приходили до вас до хати забирати шось?

Розказували, так мені мама розказувала, як мені розказували тут вже в селі, в нас був дядько, в нього не було руки, а люди всі молились, шо добре, шо йому цю руку обірвали, бо ходили по хатах, а він був головою сільради, то ходили по хатах і забирали до граминочки. 33-ій рік це не од природи, це зробили, витрясали. То цей голова сільради ходив і, як дядько, чи в кишеню, чи в кишеню, чи той-го, в пляшках, кажуть, ховали люди в пляшки, насиплять і він з тих пляшок висипав. А як в піч найшов кашу, то з’їдав. Я прийшла і цього дядька застала.

А як його звали?

Гілько Залєвський. Залєвський Гілько. І де то він шось робив, шо йому руку одірвало. То кажуть, шо всі люди молилися Богу, а потім цего самого Гілька дочка, вже дочка була, вже він помер, дочка була. Ось уже послєднє время, стали цей Голодомор вишукувати, пам’ятник в нас поставили на кладбіщі. Її син – голова сільради, цеї ж таки, цього Залєвського, а вона за оцим кладбіщем, класти цего хреста, я кажу, диви самі повбивали і самі тей-го, то розказували, шо, і мама, і всі розказували, шо ніде не сховаєш, і шо люди спасались тоже тільки їдним молочком. Бабуня, знаю, розказували, шо після війни, наша хата згоріла, то ми перейшли до тьоті, а були двоюрідні брати, мамин, вобщєм, мамині двоюрідні брати і вони нам не пішли на встрєчу, помогти, а як то їм було байдуже. То всігда я чую, шо мама вспоминала, шо, як був голод, то в бабуні була корова, то вони на подвір’ї лежали опухші і це бабуня ділила їм, шоб вони вижили. А мол тепер вони вже не хтят дивитися, голодовка була страшне.

А в 33-му в селі багато людей померло?

Возили, кажуть, це вже я чула, шо підвода ходила, така безтарка і збирали. І як лежала людина опухша, но ше не вмерла, то все одно брали. То кажуть, якись дядько казав: «Не беріть мене, я ше живий», «то шо за тобою другий раз будуть їхати?». О, це в 47-му році, в 33-му році. А в 47-му вже не було, ні одна людина не вмерла.

А пухлі були в 47-му?

І пухлих не помню. Вже трошки було післявоєнне врємя, більше корів, а дуже їздили в Западну, всьо проміняли, і сусіднє село, де жила ця моя тьотя, де мама з того села, це село було Лозовате, то в тому селі пройшов дощ і там вродила бараболя, то наше всьо село виносило туди хустки, всьо міняли на цю барабольку, на шо там. Вобщем, пережили люди, ніхто не вмер, опухших не було. Так, житечко, ше такий случай, це в 47-му році помню, шо один от в нас чоловік одбув, пройшов всеньку війну, був раняний і всьо, но войну пройшов, прийшов додому і його поставили бригадіром, а в нього четверо діточок. І він сів в цьому житі, вже житечко було і нам’яв в кишені цього жита, а вдома терли макогоном, варили куліш. І хто-то на нього заявив, і несмотря на то, шо він пройшов всеньку війну, йому ше дали три роки тюрми.

Це за то шо молов?

За то шо на полі колгоспного жита цего мн’яв, то дуже люди тоже восхіщалися, шо пройшов війну.

А в 47-му ходили по хатах, забирали їжу, було таке?

Да-да, було.

А хто це ходив?

Ну хто ходив, ходили не, я ночьою маю ввіду, ночою і дньом, крали, крали. А так, нє, нє, ніхто нічо, в 47-му році ніхто по хатах, в кого шо було, так усе і оставалося.

А іще ви казали, приходили в 47-му до вас в село просити, шось таке ви казали, шо приходили в село, а хто це приходив?

Просити їсти?

Так. Люди приходили просити їсти в 47-му, отак по селу ходили?

Аякже, ходили. Дітки ходили, в нас одна інаковірувана була, видно, чоловік, певно, був поліцай, вона приїхала з чотирма дітьми в війну, в 47-му році в неї нічо не було, тільки цих четверо діток, які були бойові, горді жінки, вони пішла на роботу в колгосп, а дітям пошила торбинки через плечі. І вони в кожну хату, ходе і просе, шо дасиш, вони не брезгали, бараболька, то бараболька, шо дасиш, геть пляшечку молока. І вона їх вигодувала, і вивчила.

А з сусідніх сіл приходили, чи може навіть з дальших країв, було таке чи тільки свої сільські ходили?

Нє, нє, з чужих країн у нас не було, це тільки, шо інаковіри їхали, то осталося нєсколько сімєй в нас жити. А наші їздили без конца-края в Западну, геть мій тато їздив в Западну. Там проміняти шо-небудь чи… А ми не проміняли, тато взяв з суду, тоді казали, тепер кажуть кредіт, а тоді казали з суду, то тато взяв 3 тисячі з суду, він був воєнний, він дуже довго, не воєнний, но він на всіх войнах якось участвував і мав два ордени Отєчєствіної війни, то він їздив. То взяв він цю з суду, а потім він нас покинув. Він нас покинув, мати його не порадилася, продала одну золоту вєщь, та вєщь була привезяна з фронта, татового друга.

Ви ще казали, ваш тато на Західну Україну їздив, то шо він там міняв?

Шо він міняв. Ну шо там в нас ще було, якийсь килимок зняв з стіни, колись мєсто ковра такі радна вішали, чи якесь полотно, ну тоді ж всім люди нуждалися. Хустка така була, колись називалася турецька, такі не цвіти, а просто як тойго… Ну шось забирав, я точно не помню, но шо в нас не було.

То він з Західної України привіз шось, да, чи їжу якусь, чи гроші?

Да, да, да, привозив, привозили ячмінь, просо, пшениця це сама дорога була. І скільки там, сперед назад і на плечі, по вагонах, цей-го, по верхах в вагонах на вуглях на цему всьому їздили, тоді ж не було грошей. Він не один їхав, всі люди туди їхали і просили, і з торбами ходили там по тій Западній. В нас чоловік тоже прийшов раняний, рука тако в нього не розгиналася, то казали, шо бачили його, шо він ходив просив. Той-го таке, дуже було тяжко жити.

А в 47-му ходили на колгоспне поле колоски збирати?

Ходили-ходили, я ходила і гонили, батьки на роботі, як той Шевченко писав «батько на роботі, ніколи йому». Батьки на роботі, а ми, це скирту і тоді в копах клали, жали люди і копи клали такі. То ці копи забирають, а колосочки лишають і це діти з торбинками збираємо, то це збираєм-збираєм поки об’єжчик, є об’єжчик на коняці, поки приїхав об’єжчик з батогом і нас не розігнав. І ці дітки топіро тікають і старенькі бабки, такі старенькі бабки тоже збирають колосочки разом з нами, то збирали колосочки, голодні були. І закрадалися в оці яблучка зелененькі озьдо. То це мама піде на поле, поле бараки і такий бурачок, отакий-го, вже вона його почистила і в кишеню. А ми в садок колгоспний нарвем цих зелепушок. І мама ті зелепушки і ці барачки, і це вже варення, яке це вже добре, добре це їмо. А чай, то як зараз помню, шо як мама варе бараки, білі бараки, це послє войни, білі бараки покрише і той-го, і там м’ятки чи гілячку маліни чи чого, і це вже ми такі раді. Мама чай варе, а бараки ті, як чай вип’ємо, то бараки ті з’їдаємо.

А ще в 47-му році платили вам за роботу в колгоспі?

Платили, платили, не знаю, яка була розценка тоді, бо я не помню, я ше не робила в 47-му році. А вкінці року, рощитували вкінці року, то 300 грам на трудодень. А оплата була трудодень, поробили день – трудодень, харашо поробили – півтора, а як не пішли два дні, то отшрафували на три трудодні, забрали. І давали вкінці року 300 грам. Пішов тато і на плечах, за рік на плечах 30 кг приніс, а то випишуть якусь помідорку, а то впишуть якусь рибку, бо тоже в селі ставок був, тей на трудодень, тей розщитають, нічо не було.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

1. Дата запису: 31 серпня 2021 року;
2. Місце запису: село Медвеже Вушко, Вінницького району, Вінницької області;
3. Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
4. Респондент: Добровольська Зінаїда Денисівна, 15 січня 1920 р.н.;
5. Розшифровка відеозапису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондентка проживала в селі Медвеже Вушко, Вінницького району, Вінницької області. 

(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)

Як Вас звати? 

Зінаїда.

А ім’я, по батькові.

Денисівна.

Прізвище, фамілія.

Троян або Добровольська.

Скажіть, будь ласка, коли Ви народились і місце.

У Ведмежому Вушку народилася 22 квітня.

Якого року?

22-го… 15-го, я вибачаюсь, 15-го квітня…

Як звали батьків?

Батько звався Денис, а мати – Католіна.

А фамілія?

Троян.

А брати, сестри у Вас були?

У мене… була одна сестра, померла. Братів не було.

Чим батьки займалися? Яке господарство мали?

Займався домашніми роботами, обробітком землі.

Землі багато було?

50 сотих.

А батько де працював?

Ви знаєте, батько мій загинув в 37-му році, коли його репресували. Він у Сибірі загинув.

У 37-му році, а за шо його забрали?

А-а, посчитали ворогом народу.

А голодовку пам’ятаєте?

Кого?

Голод, 33-ій.

Я так, чуть-чуть пам’ятаю. Ходили по полях, збирали гнилу картоплю, обчищали її, робили млинці з неї.

А чому був голод?

Я сама не знаю. Бо багаті позабирали всьо в людей, порозкуркулювали їх. Позабирали, осталися люди без нічого, голодними, а багачі, куркулі, позабирали всьо в них.

Активісти були в селі?

А я їх не бачила, не знаю. Мабуть були.

До Вас приходили, обшукували вдома?

Я шось не помню. В нас не було, шо обшукувати, забрали зразу і більше не приходили.

Один раз приходили?

Мабуть, я точно не скажу вам, бо не помню.

А шо забрали?

Всьо, що було їсти – зерно, пшеницю, муку, крупи – всьо таке.

А одяг, рушники – таке брали?

А цього, шось я не пам’ятаю, шоб таке брали.

А в колгоспі батьки працювали?

Працювали… на полях.

І батько працював?

Ну да, поки був дома, то працював, а як забрали його, то вже він був в Сибірі.

Донька свідка: Мамо, дєдушка робив садовніком, ти помниш це? Мам, деєдушка працював сажівником, він вирощував яблуні, рози вирощував.

Шо-шо?

Дєдушка садовніком був.

Він був садовніком у радгоспі Петровського, там працював. Старший – Варлам Семенович і він – Денис Петрович. Той був начальником, а цей був садівником у радгоспі. А я була вже дочка садівника…

А шо Вам мама ше їсти давала? Може колоски на полі збирали?

Шо було, шо могла найти, те й давала. Якісь млинчики з гнилої бараболі.

А одяг міняли на їжу?

Кого?

Одяг. Речі на їжу міняли чи ні?

Не знаю… не придивлялася.

А в 46-47-му голодовка була?

Мамо, в 47-му році голодовка як була, ти пам’ятаєш?

В 47-му?

Да.

Ну така собі.

Ну така собі, але наш Володя помер тьоті Люсін і тьоті Тонін Паша помер. Маленькі діти народилися і з голоду повмирали тоді.

А як фамілія їхня?

Хіба я всьо пам’ятаю.

Смаженюк Володимир Володимирович маленький був, народився, а в мами не було молока, не було шо їсти і дитина померла. Як в одної це маминої рідної сестри і в маминої двоюрідної сестри теж хлопчик 47-го року Павлік помер.

 

Далі інтерв’ю із донькою свідка.

 

Троян Тетяна Іванівна (донька свідка Голодомору Добровольської Зінаїди Денисівни), 29 вересня 1949 р.н.

 

Скажіть, будь ласка, як Вас звати.

Тетяна Іванівна Троян.

Якого Ви року народження?

1949-го і 29-го вересня.

Розкажіть, будь ласка, про родину Вашої матері, що є свідком Голодомору.

Ну родина моєї матері – це дуже велика родина, тому шо у моєї мати, в бабушки, у сім’ї мого прадідуся, було 11 дітей. Ось вони, сім’я мого прадідуся. Там було 6 сестер і 5 братів. На жаль, одного тут немає, самого старшого.

А як звали?

Значить Олександр (його немає тут), Степан, Фелікс, Петро і Володимир.

Прадідуся як звали?

Прадідуся звали Іваном, Іван Павлович, прабабуся – Марія.

Троян фамілія?

Ні, їх прізвище Стромило. Тепер трошка переробили на сучасніший лад і вони стали Стрємілови. Всі наші рідні, їх дуже багато по світі – і в Канаді, і кругом – вони Стрємілови. А дійсно прізвище наше і дєдушки Стромило.

А коли ця фамілія помінялася?

Мабуть після революції.

А ким працював?

Мій прадідусь працював інженером на цукровому заводі. У всякому разі так мені розказували бабушкині сестри  і моя бабуся. Вони, незважаючи на те, що це була інтелігентна сім’я, вони тримали велике господарство, як розказувала бабушніка сестра. Вони багато свиней тримали, свині завжди були чисті, їх мили. Вони дуже працьовита родина була. Всі вони мали родини, кожне із них. Всі вижили під час Голодомору. Майже всі такі були інтелігентні люди. Бабушка Ліда не знаю ким працювала. Бабушка Лєна була домогосподаркою, бабушка Католя теж була домогосподаркою. Бабушка Соня була майстром на швейній фабриці. Бабушка Оля була медичною сестрою. Там, куди їх в 37-му році їх репресіровали їх і вислали туди. Чоловік помер, а вона там залишилася до дня свої смерті, десь в Колимі.

А коли їх репресували?

В 37-му році.

Значить, Петро був моряком. Степан він був садівником, жив він на Кубані, дуже багато теж займався фотографіями, багато фотографував. Фелікс помер десь перед війною. Перед війною померла і Текля, перед великою вітчизняною війною. Олександр загинув. За Володимира дуже мало знаєм де він, мабуть, теж загинув під час війни.

А цей що на Кубані жив, він розказував чи там був Голодомор?

Цей що жив на Кубані… Якось так сталося, що більше питалися про Голодомор бабусю і тітку, мамину сестру. Якось вони більше розповідали, як вони картоплю ту збирали, як… В нас тут на подвір’ї росла така дика яблунька райська, такі маленькі яблучка, то їх не забрали, то з них варили компот дітям,щоб вони могли чимось закропитися. Ходили працювати до багатших людей, бо незважаючи на те, що після революції, все рівно були багатші люди. Бабушка працювала тоже в колгоспі, а дєдушка працював на станції.

Покажіть, будь ласка, на фотографії.

Ось мої бабуся і дідусь.

Як їх звали?

Значить бабушка Капітоліна Іванівна, а дідусь Денис Петрович.

Скільки в них було дітей?

В них живими осталося двоє дітей. Але мені розказувала дєдушкіна сестра, що до народження мами і маминої сестри, в них ще була двійня, яка померла.

Під час Голодомору в них було двоє дітей?

Да.

Була Ваша матір…

І сестричка Ольга.

Дідусь працював в радгоспі?

Радгосп Петровського, він там працював і він там садівником був. І якщо Подільську станцію брати… То заснування, перше, що було створено пітомнік, на якому працював мій дідусь і потім тут на базі радгоспу Петровського центр садівництва, а потім станція.

І він був репресований, цей дідусь?

Він працював в радгоспі, а потім в лісництві. Бабушка не сказала, він працював в лісництві і звідти його забрали як ворога народу. Там була пасіка, всю ту пасіку конфіскували, все чисто забрали. І я пам’ятаю, шо я найшла (ми цікаві, нам всьо цікаво) стіл такий здоровий був і там шухляда. І я відкрила ту шухляду і знайшла лист дідуся звідти з Колими. Він писав, він просив маму, щоб вона гарно навчалася: «Я знаю (на Ольгу говорив Люся) Люся не така здібна як ти, тому я тебе дуже прошу, щоб ти вчилася, могла стати гарною людиною».

Ну мама закінчила Ільківську середню школу, тоді в Ільківці була середня школа і якраз почалася війна. Її габоали в Германію і звідти вона повернулася в 45-му році. Потім вона пішла на курси рахівників, працювала теж в колгоспі в конторі рахівником. А потім її обрали секратарьом сільської ради і до самої пенсії вона була незмінний секретар сільської ради села Медвежого Вушка. Аж коли народився мій старший син, вона розрахувалася і стала глядіти сина мого, внука свого улюбленого.

І багато було на її віку, я ж кажу, і Німеччина. Як вона казала: «Ми ховалися, їли брукву, ховалися під столами як бомбили, бо більше не було куди сховатися». Коли наші наступали, вони ж бомбили ті заводи. На заводі вона працювала, який виготовляв… Але вона, іменно вона не була на виробництві, вана технічкою, яка прибирала кабінети. Тому що багато дівчат, які працювали там, вони трошки шкодили. Їм ще гірше було, бо їх забирали тоді в концтабори. Це вони просто як остарбайтери були, а тих забирали в концлагєрь, звідти вони вже не виходили, от.

Це ось мій батько, моя мама, я і старший син. (показує фотографію)

А Вашого батька як звали?

Мій батько Добровольський Іван Кирилович. Але я ношу мамину фамілію. Такий був період, коли вони одружилися, але не були вони зареєстровані в шлюбі і мене записали на мамине прізвище, і так я носю до сьогоднішнього дня, незважаючи на те, що я виходила заміж, але я залишилася на своїй фамілії.

А батько розповідав Вам про Голодомор?

Батько не розповідав. Якось ми мало шо питалися в батька. Найбільше про Голодомор розповідала бабушка так трохи і мамина сестра менша,  їй цей Голодомор чогось найбільше запам’ятався. Мамі якось не так, а вона дуже. А потім ще в 47-му році, коли вона народила вже другу дитину, хлопчик Володя, і він помер від голоду. І в маминої двоюрідної сестри теж. У дєдушки була велика сім’я теж, у мого дідуся, у Дениса Петровича, була теж велика сім’я. Там був дєдушка, це він був самий старший, потом була Федора, потом була Олена, потом була Єлизавета і Митрофан самий менший був. Оце цього Митрофана внук, він в 47-му році народився і теж помер під час Голодомору, голодовки 47-го року.

А Ваша мама щось розповідала? Можливо, в 33-му році хтось їм допомагав чи де вони брали якісь продукти?

Справа в тому, що мама нічого не розповідала, але це вони брали, це вони збирали картоплю і лобода, і ці яблучка, які росли. Вони їх сушили і потом із сушні тої варили шось. І оце вони так виживали.

Моя свекруха розказувала, що ходили десь на Западну, там міняли шось. А ще одна жінка розказувала, шо навіть мишей ловили, полівок, здирали шкури і їли.

А є місце масового поховання?

Місця масового поховання немає, але є в центрі села, якщо ви проїжджали, бачили, стоїть хрест. Оце в пам’ять жертв Голодомору цей хрест поставляний.

Ще якісь фотографії є?

Тут багато фотографій. Я ж кажу, моєї бабусі сетрички, бабуся моя і її дві старші сестрички.

А бабуся Ваша десь навчалася?

Вона не навчалася, вона працювала, потом вийшла заміж і була домогосподаркою. Мама, я ж кажу, навчалася. Ну я закінчила педагогічне училище, вихователь дошкільних установ. Працювала в дитячому садочку, працювала в бібліотеці в сільській нашій, потім працювала ще в сільській раді.

А Ви згадували за цей лист, він не зберігся?

На жаль, не зберігся.

І більше нічого не залишилося від Вашого дідуся репресованого?

Він був… Ше коли ми були малими, але ми мало шо розуміли. Я така пам’ятаю груба книжка по садівництву була і там я бачила колорадського жука намальованого. І я потім, коли в нас появилися колорадські жуки, я бачила в дєдушки в книжці. Но де ті книжки поділися, ми не знаєм. Це я помню з старої хати, а ми перебудовували, а те валили.

Але коли в 37-му році його репресували, то йому якесь звинувачення стосовно роботи дали чи просто надуманий був донос?

Надуманий донос. Яка могла бути стосовно роботи, якщо він в лісі працював на тому самому пітомніку, тільки в лісництві. Зробили його, в нас були такі люди писали листи і зробили ворогом народу його. І, я ж кажу, всіх наших рідних, всіх чоловіків, репресували.

Це дідусь, дядько…

Дідусь, мамин дядько, маминої тітки чоловік один, маминої тітки чоловік другий. А двох тіток чоловіки загинули і син загинув у війну один.

Добре, дякуємо Вам.

1. Дата запису: 30 вересня 2021 року;
2. Місце запису: місто Лиман, Краматорського району, Донецької області;
3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна;
4. Респондент: Литовко Кирило Григорович, 1929 р.н.;
5. Розшифровка відеозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Глущенкове, Борівського району, Харківської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Як Вас звати?

Кирил Григорович.

А Ваша фамілія?

Літовка.

А коли Ви народилися?

У 1929 году.

А де народилися?

Народився я в Харківській області, Боровський р-н, селі Печеричівка, но воно Глущенкове зоветься, вот. Народився ше в землянке. А потім помню вже в 33-м… ночью вори карову в хату заводили вже, вже хата була у нас там. А потом значить, дньом приїзджають кругом уже власть. Шукають зерно. Забирають, шо є і всьо, всьо значіть канфіскують. Но благодаря мамі, ана зерно ховала в буравок.

А шо таке буровок?

Буровок – це значить на хаті така, значить, труба. Бальшая труба. І в неї значить, то значить мати ховала пшеничку.

Це куди дим іде, труба?

Да-да, куди дим іде. А потім ото значить мололи, а воно димом отдавало, ну всьо равно виживали. А в 33-м гаду вже перейшли ми то в хатку із землянки помню. Уже я помню харашо. Дньом приїзжають забирають, а ночью ворують коров. Так ми в хату корову заводили і то сторожували. А потом в 33-му страшний, значить, був голод. І забрали бабушку, бабушка там тоже в Харківській обл. жила трошки ниже. Она незрячая повністю. І когда її забрали, а дєдушка вже опух тоже от голода в 33-м году. То ж  каже так і так: «Мол ви бабушку взяли (його супругу), а я вже ось пухлий». І забрали ми його додому і то ж він там уже сторожував от. А потом уже ж 33-й, туди-сюди, значить, трошки пройшло. І вот вже в 35-м году приїхали, корову забрали, вот, і оборали кругом дома, забрали корову, только отелилася. А батя робив тут у Лимані, в связі. І получилось, шо справляли тєліфон, ніхто не справив у прокурора. А він, значить, справив і цей прокурор налив йому водки. Він як заплаче. Випив, то ж заплакав. А він: «Шо такоє?». Він отак-отак учора получилося ж в Харківській області… А він: «Не волнуйтеся! Всьо вам вернуть». Пише харківському чи ізюмському прокурору, вот. Ну шо там написав він. Поїхав ж туди у візіум. Сразу вислали, корову отдали, тєльонка тоже, от. Ну, вроді, всьо так наладилося. А вже в 35-м году приїхали оборали, опять корову забрали.

Це раніше корову забрали, потом отдали?

Ага, тоді отдали.

В 33-му забрали, тоді отдали?

В 33-му. А це вже в 35-му. Це вже я харашо помню. Приїхали, отобрали, а батя тут уже в Лимані работал, все время тут, туди у ШЧ. Туди-сюда ж, приїхали ночью, забрали ми все. І то ж опять же ж карову, карову не отдали.

В 35-му корову не отдали.

В 35-му корову не отдали. А це батя приїхав, в нас забрали і привезли сюда в Дробишова… Краснолиманський р-н.

Кого забрали? Вас забрали з батьком?

Ну нас, всю сім’ю. Нас було троє: Ілюшка, Павлушка – старший, потом Ілюшка з 27-го, а Павлушка з 25-го і оце я значить з 29-го. І то значить привезли сюди в Дробишево і тут уже.

 В 47-й год…

А оце розкажіть, так батьки самі переселилися в Дробишово?

Самі, самі. А односібника найняли на корову і я ше помню зима була, страшная. Зіма такая. І їхали в той, там сопровождали, а я вже був лєт п’ять-чотири, ну помню всьо харашо. Привезли то в Дробишово і тут ми зажили.

А до Дробишово, коли Ви ще там жили, де батьки пішли в колгосп?

Нє, батя ж на транспорті робив, а ті пішли в колхоз. Вже дєдушка пішов у колхоз, все тут робили.

А мама?

Наша?

Ваша.

Наша мама ніде не робила.

У колгосп теж не пішла.

Ніде не робила. А ми ж получали на карточкє хлєб, все ж тот. Вже в 47-м году знаю, шо ми тут жили, голод був здоровий, но нам нє почьом. Ми тут хату купили уже в Дробушеві і так вот і жили.

А в 32-33-му великий Голодомор був?

Бальшой! Бальшой галадомор! Я ж вам розказував, шо дєда забрали. Дід уже опух. Бабушку не то забрали… сюди ж там, у Глущенково. А потом вони ж переїхали всьо… В колхоз вступив дєд.

А добровольно вступив чи прийшлося вступати в колгосп?

Так прийшлось вступать, заставили. Жизнь заставила вступить в колхоз. А в йогов же було три сини: це ж значить мой батя, дядя Фєдя і дядя Ваня. Три сини  і двє дочєрі. Ото така була сім’я.

А дочок як звали?

Одну Прися звали, одну Галя звали.

І всі дочки, сини вижили в Голодомор?

Всі вижили. Всі вижили ніхто не помер.

А чи забирали худобу в колгосп?

Та це ж карову в нас забрали. І то ж ми бросили… це в 35-му… і то ж переїхали.

А коли колгосп організовувався, то, може, ще була якась худоба: коні там, свині, корови?

Та я… нє помню. Я туди… не знаю.

А в дідуся нічого не забрали із худоби в колгосп?

Все забрали! Шо було в нього – все забрали. А потом він пішов в колхоз все нажив. Я в нього там часто на канікулах уже був.

А чи забирали зерно в людей?

Ой… страшно. Підводою всьо вимітали під чістую. У кого што тот. Я ж говорю в нас буравку ховала мама пшеницю, а то забирали все подряд.

А до Вас приходили забирать зерно?

Ну я як же. Приходили і забрали, яке там… ну там значить получилось, шо сказали отут зерно, а мама ж  не знала шо. Скажіть, шо отут зерно, шоб там… а вони нє тот. В нас зерно забрали під чистую, шо було там о то забрали.

А крім зерна ще щось забирали?

Нє, нічого такого. Всьо то ж… корову ото забрали і всьо.

А розкуркулювали людей? Чули таке?

Чув! Там розкуркулювали… Це ж дєда тоже розкуркулили. Дєда розкуркулили. Чувелки там арудували. Хвамілія Чувилки. І ото ж роз-, забирали все, то ж… А ночью коров воровали.

А що їли люди тоді? Як вони рятувалися… в Голодомор?

Хто да… я за це, не знаю як. Но нам батя всігда пайок носив із Красного Лимана, носив у Печеричевку. Все в нас було… пайком. На пайку сиділи, хлєб у нас свігда ж то був.

А великий пайок був? На всіх хватало?

Ну на-на трьох, значить, на трьох дітей. Це ж я, Павлушка і Ілюшка, вот. На всіх трьох давали і все, хватало.

А чи можна було поміняти речі на продукти харчування там? Рушники, сорочки можна було помінять на хліб, на якийсь другий продукти?

Нічого в нас мінять було. Шо називається, я не знаю як, нічого не було. Не міняли.

А чи люди чинили якийсь спротив, коли оце в них худобу забирали, розкуркулювали чи люди якось сопротівлялися?

Та тоже якби сказать я, точно я нє помню. Канєшно, билі сопротівлєнія, от ну, дєд не сопротівлявся. Отдал все, шо було і перейшов тот. А в його ше дві дочєрі осталися. Сини, то вже повиходили, пастроїлися, вот, уже. 47-й год встретєлі в полном своїм хазяйством.

А в 32-33-му колоски на полі можна було збирать?

Я б сказав… ганяли аб’їздчики, не давали, вот. Я знаю, шо не давали собирать.

Вам не доводилося ходити збирать чи, може, братам вашим?

Собирали ми з бабушкай, собирали уже в 47-м году.

А в 32-33-м?

Ми ше ж малі були. В 30-ть – п’ять лєт там чи скільки, ото такі дєла.

А в 46-47-му Ви з бабушкой ходили собирати колоски, тоді можна було?

Ганяли! Ганяли нас в 47-м году, ганяли здорово. Нільзя було собирать нічого. Ну ми умудрялися. Заховаєм мнє… Я вот не помню, когда мнє машину далі – «Запорожця», я інвалід войни первой групи. Мнє «Запорожця» дали, мотокаляску зразу далі, а потом вже «Запорожця». Так шо ми вже… 47-й год встріли непогано.

А людей багато померло у Вашому селі?

Нє могу сказать.

А чи бачили пухлих людей, може, які приходили їсти просили?

А просить приходили часто. Много було старців, от. Приходили і дітки такі приходили просили всігда, от. Ну мама, шо-шо було возможность давала, а шо нє значить. По возможності всьо дєлалось.

А помагали люди один одному? В Голодомор 32-33-му?

Я нє скажу вам. Канєшно хто поможе, єслі він сам голодний. Трудно било.

Ну Ви ж дідуся свого й бабусю забрали, помагали їм?

Забрали. Да, шоб було чим кормиться. Покармили то ж туда-сюда, вони оттухли, перейшли, а потом в колхоз уже пішли.

Як Ви думаєте, чому був Голодомор тоді?

Ну іскуствєнний був. Приходили забирали пшеницю все і вот дєлали Галадамор. Забирали, я ж говорю, шо дньом приїдуть забирають, а ночью каров варують. Так ми в хату заводили каров.

А Ви своїм дітям і онукам про Голодомор розказували?

Ну а як же. Всєм розказували, всі ж вони знають як шо. Розказували і часто розказували.

А як Ви думаєте треба розповідати, шоб знали, шо таке було?

Очєнь нужно, шоб цього не повторилося. Очєнь нужно. Нужна совєцка власть. Понімаєте, така строгая, дісциплінірованая. Шо я говорю, шо при Януковічє ми жили очєнь хорошо. Куда вже вздумав поїхав. Уже от туди-сюда. От Льоня задумав поїхати в Ленінград – сів у поїзд, білєт бесплатний мені був і поєхал. І в Ленінград, і в… ну таке.

А як Ви думаєте, чому стався Голодомор?

Нєврожай бил здоровий. Бил нєврожай.

Так, а Ви тіки шо казали, шо забрали все.

Так це, ну це вже тоді забрали. А це я за 47-й говорю.

А я за це 32-31-й, 32-33-й кажу. Тоді чому був Голодомор?

Ото ж забирали все падряд.

То був, того шо забрали?

Да, все забирали.

А як Ви думаєте, хто винен в тому, шо забирали в людей зерно?

Як ви?

Хто винуватий в тому, шо в людей зерно забирали?

Мєсная власть. Всє хто знає, шо у вас садять, єсть?! А вони все знають. Де, який тот, вони приходять і забирають.

А мєсна власть могла без вищого руководства забирать?

Так відтіля було… Сталін все ж там камандував.

А Сталін це яка влада була українська?

Нє, вся російська. Російська влада била. Всє, вся Україна под Росієй була. Це вже вот…

Так як Ви думаєте хтось, хто винуватий в тому, шо був Голодомор?

По-моєму, Сталін, Сталін був винуватий. Він всьо ж, він создав, а мєсная, мєсная власть рвалася… і все всьо дєлали.