- Дата запису: 31 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Медвеже Вушко, Вінницького району, Вінницької області;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Добровольська Зінаїда Денисівна, 15 січня 1920 р.н.;
- Розшифровка відеозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондентка проживала в селі Медвеже Вушко, Вінницького району, Вінницької області.
(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)
Як Вас звати?
Зінаїда.
А ім’я, по батькові.
Денисівна.
Прізвище, фамілія.
Троян або Добровольська.
Скажіть, будь ласка, коли Ви народились і місце.
У Ведмежому Вушку народилася 22 квітня.
Якого року?
22-го… 15-го, я вибачаюсь, 15-го квітня…
Як звали батьків?
Батько звався Денис, а мати – Католіна.
А фамілія?
Троян.
А брати, сестри у Вас були?
У мене… була одна сестра, померла. Братів не було.
Чим батьки займалися? Яке господарство мали?
Займався домашніми роботами, обробітком землі.
Землі багато було?
50 сотих.
А батько де працював?
Ви знаєте, батько мій загинув в 37-му році, коли його репресували. Він у Сибірі загинув.
У 37-му році, а за шо його забрали?
А-а, посчитали ворогом народу.
А голодовку пам’ятаєте?
Кого?
Голод, 33-ій.
Я так, чуть-чуть пам’ятаю. Ходили по полях, збирали гнилу картоплю, обчищали її, робили млинці з неї.
А чому був голод?
Я сама не знаю. Бо багаті позабирали всьо в людей, порозкуркулювали їх. Позабирали, осталися люди без нічого, голодними, а багачі, куркулі, позабирали всьо в них.
Активісти були в селі?
А я їх не бачила, не знаю. Мабуть були.
До Вас приходили, обшукували вдома?
Я шось не помню. В нас не було, шо обшукувати, забрали зразу і більше не приходили.
Один раз приходили?
Мабуть, я точно не скажу вам, бо не помню.
А шо забрали?
Всьо, що було їсти – зерно, пшеницю, муку, крупи – всьо таке.
А одяг, рушники – таке брали?
А цього, шось я не пам’ятаю, шоб таке брали.
А в колгоспі батьки працювали?
Працювали… на полях.
І батько працював?
Ну да, поки був дома, то працював, а як забрали його, то вже він був в Сибірі.
Донька свідка: Мамо, дєдушка робив садовніком, ти помниш це? Мам, деєдушка працював сажівником, він вирощував яблуні, рози вирощував.
Шо-шо?
Дєдушка садовніком був.
Він був садовніком у радгоспі Петровського, там працював. Старший – Варлам Семенович і він – Денис Петрович. Той був начальником, а цей був садівником у радгоспі. А я була вже дочка садівника…
А шо Вам мама ше їсти давала? Може колоски на полі збирали?
Шо було, шо могла найти, те й давала. Якісь млинчики з гнилої бараболі.
А одяг міняли на їжу?
Кого?
Одяг. Речі на їжу міняли чи ні?
Не знаю… не придивлялася.
А в 46-47-му голодовка була?
Мамо, в 47-му році голодовка як була, ти пам’ятаєш?
В 47-му?
Да.
Ну така собі.
Ну така собі, але наш Володя помер тьоті Люсін і тьоті Тонін Паша помер. Маленькі діти народилися і з голоду повмирали тоді.
А як фамілія їхня?
Хіба я всьо пам’ятаю.
Смаженюк Володимир Володимирович маленький був, народився, а в мами не було молока, не було шо їсти і дитина померла. Як в одної це маминої рідної сестри і в маминої двоюрідної сестри теж хлопчик 47-го року Павлік помер.
Далі інтерв’ю із донькою свідка.
Троян Тетяна Іванівна (донька свідка Голодомору Добровольської Зінаїди Денисівни), 29 вересня 1949 р.н.
Скажіть, будь ласка, як Вас звати.
Тетяна Іванівна Троян.
Якого Ви року народження?
1949-го і 29-го вересня.
Розкажіть, будь ласка, про родину Вашої матері, що є свідком Голодомору.
Ну родина моєї матері – це дуже велика родина, тому шо у моєї мати, в бабушки, у сім’ї мого прадідуся, було 11 дітей. Ось вони, сім’я мого прадідуся. Там було 6 сестер і 5 братів. На жаль, одного тут немає, самого старшого.
А як звали?
Значить Олександр (його немає тут), Степан, Фелікс, Петро і Володимир.
Прадідуся як звали?
Прадідуся звали Іваном, Іван Павлович, прабабуся – Марія.
Троян фамілія?
Ні, їх прізвище Стромило. Тепер трошка переробили на сучасніший лад і вони стали Стрємілови. Всі наші рідні, їх дуже багато по світі – і в Канаді, і кругом – вони Стрємілови. А дійсно прізвище наше і дєдушки Стромило.
А коли ця фамілія помінялася?
Мабуть після революції.
А ким працював?
Мій прадідусь працював інженером на цукровому заводі. У всякому разі так мені розказували бабушкині сестри і моя бабуся. Вони, незважаючи на те, що це була інтелігентна сім’я, вони тримали велике господарство, як розказувала бабушніка сестра. Вони багато свиней тримали, свині завжди були чисті, їх мили. Вони дуже працьовита родина була. Всі вони мали родини, кожне із них. Всі вижили під час Голодомору. Майже всі такі були інтелігентні люди. Бабушка Ліда не знаю ким працювала. Бабушка Лєна була домогосподаркою, бабушка Католя теж була домогосподаркою. Бабушка Соня була майстром на швейній фабриці. Бабушка Оля була медичною сестрою. Там, куди їх в 37-му році їх репресіровали їх і вислали туди. Чоловік помер, а вона там залишилася до дня свої смерті, десь в Колимі.
А коли їх репресували?
В 37-му році.
Значить, Петро був моряком. Степан він був садівником, жив він на Кубані, дуже багато теж займався фотографіями, багато фотографував. Фелікс помер десь перед війною. Перед війною померла і Текля, перед великою вітчизняною війною. Олександр загинув. За Володимира дуже мало знаєм де він, мабуть, теж загинув під час війни.
А цей що на Кубані жив, він розказував чи там був Голодомор?
Цей що жив на Кубані… Якось так сталося, що більше питалися про Голодомор бабусю і тітку, мамину сестру. Якось вони більше розповідали, як вони картоплю ту збирали, як… В нас тут на подвір’ї росла така дика яблунька райська, такі маленькі яблучка, то їх не забрали, то з них варили компот дітям,щоб вони могли чимось закропитися. Ходили працювати до багатших людей, бо незважаючи на те, що після революції, все рівно були багатші люди. Бабушка працювала тоже в колгоспі, а дєдушка працював на станції.
Покажіть, будь ласка, на фотографії.
Ось мої бабуся і дідусь.
Як їх звали?
Значить бабушка Капітоліна Іванівна, а дідусь Денис Петрович.
Скільки в них було дітей?
В них живими осталося двоє дітей. Але мені розказувала дєдушкіна сестра, що до народження мами і маминої сестри, в них ще була двійня, яка померла.
Під час Голодомору в них було двоє дітей?
Да.
Була Ваша матір…
І сестричка Ольга.
Дідусь працював в радгоспі?
Радгосп Петровського, він там працював і він там садівником був. І якщо Подільську станцію брати… То заснування, перше, що було створено пітомнік, на якому працював мій дідусь і потім тут на базі радгоспу Петровського центр садівництва, а потім станція.
І він був репресований, цей дідусь?
Він працював в радгоспі, а потім в лісництві. Бабушка не сказала, він працював в лісництві і звідти його забрали як ворога народу. Там була пасіка, всю ту пасіку конфіскували, все чисто забрали. І я пам’ятаю, шо я найшла (ми цікаві, нам всьо цікаво) стіл такий здоровий був і там шухляда. І я відкрила ту шухляду і знайшла лист дідуся звідти з Колими. Він писав, він просив маму, щоб вона гарно навчалася: «Я знаю (на Ольгу говорив Люся) Люся не така здібна як ти, тому я тебе дуже прошу, щоб ти вчилася, могла стати гарною людиною».
Ну мама закінчила Ільківську середню школу, тоді в Ільківці була середня школа і якраз почалася війна. Її габоали в Германію і звідти вона повернулася в 45-му році. Потім вона пішла на курси рахівників, працювала теж в колгоспі в конторі рахівником. А потім її обрали секратарьом сільської ради і до самої пенсії вона була незмінний секретар сільської ради села Медвежого Вушка. Аж коли народився мій старший син, вона розрахувалася і стала глядіти сина мого, внука свого улюбленого.
І багато було на її віку, я ж кажу, і Німеччина. Як вона казала: «Ми ховалися, їли брукву, ховалися під столами як бомбили, бо більше не було куди сховатися». Коли наші наступали, вони ж бомбили ті заводи. На заводі вона працювала, який виготовляв… Але вона, іменно вона не була на виробництві, вана технічкою, яка прибирала кабінети. Тому що багато дівчат, які працювали там, вони трошки шкодили. Їм ще гірше було, бо їх забирали тоді в концтабори. Це вони просто як остарбайтери були, а тих забирали в концлагєрь, звідти вони вже не виходили, от.
Це ось мій батько, моя мама, я і старший син. (показує фотографію)
А Вашого батька як звали?
Мій батько Добровольський Іван Кирилович. Але я ношу мамину фамілію. Такий був період, коли вони одружилися, але не були вони зареєстровані в шлюбі і мене записали на мамине прізвище, і так я носю до сьогоднішнього дня, незважаючи на те, що я виходила заміж, але я залишилася на своїй фамілії.
А батько розповідав Вам про Голодомор?
Батько не розповідав. Якось ми мало шо питалися в батька. Найбільше про Голодомор розповідала бабушка так трохи і мамина сестра менша, їй цей Голодомор чогось найбільше запам’ятався. Мамі якось не так, а вона дуже. А потім ще в 47-му році, коли вона народила вже другу дитину, хлопчик Володя, і він помер від голоду. І в маминої двоюрідної сестри теж. У дєдушки була велика сім’я теж, у мого дідуся, у Дениса Петровича, була теж велика сім’я. Там був дєдушка, це він був самий старший, потом була Федора, потом була Олена, потом була Єлизавета і Митрофан самий менший був. Оце цього Митрофана внук, він в 47-му році народився і теж помер під час Голодомору, голодовки 47-го року.
А Ваша мама щось розповідала? Можливо, в 33-му році хтось їм допомагав чи де вони брали якісь продукти?
Справа в тому, що мама нічого не розповідала, але це вони брали, це вони збирали картоплю і лобода, і ці яблучка, які росли. Вони їх сушили і потом із сушні тої варили шось. І оце вони так виживали.
Моя свекруха розказувала, що ходили десь на Западну, там міняли шось. А ще одна жінка розказувала, шо навіть мишей ловили, полівок, здирали шкури і їли.
А є місце масового поховання?
Місця масового поховання немає, але є в центрі села, якщо ви проїжджали, бачили, стоїть хрест. Оце в пам’ять жертв Голодомору цей хрест поставляний.
Ще якісь фотографії є?
Тут багато фотографій. Я ж кажу, моєї бабусі сетрички, бабуся моя і її дві старші сестрички.
А бабуся Ваша десь навчалася?
Вона не навчалася, вона працювала, потом вийшла заміж і була домогосподаркою. Мама, я ж кажу, навчалася. Ну я закінчила педагогічне училище, вихователь дошкільних установ. Працювала в дитячому садочку, працювала в бібліотеці в сільській нашій, потім працювала ще в сільській раді.
А Ви згадували за цей лист, він не зберігся?
На жаль, не зберігся.
І більше нічого не залишилося від Вашого дідуся репресованого?
Він був… Ше коли ми були малими, але ми мало шо розуміли. Я така пам’ятаю груба книжка по садівництву була і там я бачила колорадського жука намальованого. І я потім, коли в нас появилися колорадські жуки, я бачила в дєдушки в книжці. Но де ті книжки поділися, ми не знаєм. Це я помню з старої хати, а ми перебудовували, а те валили.
Але коли в 37-му році його репресували, то йому якесь звинувачення стосовно роботи дали чи просто надуманий був донос?
Надуманий донос. Яка могла бути стосовно роботи, якщо він в лісі працював на тому самому пітомніку, тільки в лісництві. Зробили його, в нас були такі люди писали листи і зробили ворогом народу його. І, я ж кажу, всіх наших рідних, всіх чоловіків, репресували.
Це дідусь, дядько…
Дідусь, мамин дядько, маминої тітки чоловік один, маминої тітки чоловік другий. А двох тіток чоловіки загинули і син загинув у війну один.
Добре, дякуємо Вам.