- Дата запису: 1 вересня 2021 року;
- Місце запису: місто Гнівань, Вінницького району, Вінницької області;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Бейгель Дора Самойлівна, 16 липня 1924 р.н., народився в селі Морозівка, Хмельницького району, Хмельницької області;
- Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав у селі Морозівка, Погребищенського району, Вінницької області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть, будь ласка, як Вас звати?
Дора Самойловна.
А прізвище?
Панская це в мене домашнє ім’я, як я дитиною була, а там в мене Бейгель. Яка фамілія вам подобається таку й пишіть.
А коли Ви народилися?
Народилася 16 липня 24-го року.
А де?
В Тиврові.
Як звали Ваших батьків?
Панський Соломон Гаврилович – папа мій був. Написала?
Так.
А мама Естер Нусівна Панськая тоже, ну вона не з дому, но вийшла заміж за мого батька, то Панськая. В мене руская фамілія, понімаєте? Но батько був єврей, а не руский.
А чим батьки займалися?
Чим займалися? Батько, то мій був сиротою. Він був самоучка. Но він в одно время був парехмахером стриг, брив. А до цього він мав лавочку коли розкуркулення було. Це було в 20-х років. Я вже родилася. Я помню, шо сам він виріс сиротою, но він сам ше хлопчиськом поїхав в Одесу заробляти гроші. А він сам з Тиврова, но там видно не було роботи, то він поїхав в Одесу заробив, колись були золоті монети – 5, 10. Ну і приїхав до свої тітки в гості. А він там прикажчиком був у пана, но це вже було до революції, понімаєте? І як він заробив ці гроші, він приїхав до свої тьоті, ну в гості. А побачив мою маму, це десь в 21-му році, і вони одружилися. Як вони одружилися він лишився вже в Тиврові там де моя мама жила, понімаєте? І він за ці гроші купляє собі лавочку шоб торгувати, і купив собі хатинку чи построїв хатинку. Там дві кімнатки було, бо я ше там жила. І шо ви думаєте, за то шо він таки має лавку його розкуркулили, забрали ту лавки. Вигнали нас із тої хатинки і куди хоч іди. А в нього не було права голосу в то время. Треба було ше мати право голоса. Робити робітником. Ну він нас взям і ночую ми переїхали сюди. Це було в 30-му році. В Гнівань ми переїхали. А тут у нього був знакомий українець, він був парехмахером. Він взяв його до себе навчив працювати, і він там у нього деякий час працював. А потом через деякий час в нас тут був земляк він тримав тут чи ресторан, чи чайна, колись чайна називалася, не ресторан, а чайна, там чай продавали, ну як їдальня. І він каже шо «ти йди на моє місце, бо я виїжджаю в Вінницю». І так мій батько пішов. Він вже був не парехмахером, а був заведующий цієї столової це до війни він так працював. Да, і багато репресірованих жінок у нього працювало. І шо я помню. Одного разу я пішла по Гнівані, а там одна молодичка продавала пиво. А я дуже любила пиво, бо батько ж пиво продавав, а я любила випити пиво. І підхожу до неї і кажу «ти мені стаканчик пива наляй», а вона мені каже «знаєте шо я вам дуже цікаве шось розкажу…» якщо вас цікавить цей розказ?
Кажіть, кажіть.
А я кажу, то кажи… я колись робила в дєдськом садікі, а її синок ходив до нас, а я там робила там старшою медсестрою. А я кажу «шо ти хоч мені розказати, шо таке?», а вона каже «а ви знаєте шо моя мама робила разом з вашим батьком і він дав приказ, шоб ми всі діти ходили обідати в цей ресторан, но то не ресторан, то чайна була. В ту чайну. І ми дуже благодатні, бо тоді голод був в ті роки і ми не мали шо їсти…» Отак вона мені розказувала за мого батька.
Ми з 32-го переїхали сюди жити, з Тиврова сюди. Я пішла в перший клас. Як я пішла в перший клас, я сама ходила в школу, мама мене не водила. І я їду раз по вулиці… і там у нас зараз магазин «Смак» називається, но я тепер не хожу, бо я не бачу. Там лежав мужчина робочий і пас траву, льожа їв траву. Оце я бачила. Це було в 32-му році, да, і шо, а у нас тоже не було тоді шо їсти, ну ми були на квартирі і там я повню у нас був квартірант, який працював, то він нам трошки мукички… і таким образом ми вижили. Да, то це був 32-й рік. А 47-му році я вам ше краще розкажу. Якщо ви хочете знати? Чи це вас не цікавить?
Розказуйте.
І одного разу в 47-му році був недород, да це правда, поля були жовті, бо я ж їздила не так як машинами тепер, а колись поїздом їздили, то я бачила поля були і був голод. А ми получали на карточках, хліб це нам видали карточку і треба ше йти в магазін атаварювати. І 4 часа ранку ми вставали ці студенти… а та ше вкрала в нас буханку хліба тоже та шо продавала це ж так. Ну і так ми жили, раз в неділю ми товарняками добиралися додому, там наберем шо там є, і знов на учобу. І одного разу це було 47-й рік по главний уліце Лєніна, називалось Лєніна тоді Вінниці везуть жінку з П’ятнични. А П’ятнични там близько, ну це як у нас Витава щитається, а там П’ятнични прігород цего Вінниці. Ви не знаєте Вінницю, нє?
Нє.
Ви не знаєте. Ну це прігород. Везут її цю жінку і такой плакат, шо убійца, ця жінка зіла свого сина, і це по-всій, по-всьому городу таке везуть, таке я повню тоже. Так шо од голода вона зарізала свого сина, їла то м’ясо свого сина, і таке було.
А у Вінниці багато було може пухлих людей, бачили таких?
Я не бачила, шо брехати я не буду, не бачила пухлих, бо я вчилася, шо ми діжурили в госпіталях. Це ж уже було як я вчилась, це вже була совєцка власть, вже не було окупації понімаєте. Ну шо ночую ми діжурили в госпіталях, а дньом вчилися, ну опухлих я не бачила, а то шо бачила пастер вуса… це правда, це я бачила.
А батько, за 33-й, батько працював у цій чайній?
Да.
І він із чайної вам приносив шось, чи ви туди бігали їсти?
Нє, мама обіди варила, він не приносив, шо правда то правда.
А хто їв у цій чайній?
Хто, хто їв в чайній, хто мав гроші, той їв в чайній. Хто ж їв, це ж не тошо благотворітєльна була організація, це було так як у нас тепер ці як вони ресторани, ну то не ресторан називався, а чайна. То алкогольних напітків там не було, там тіки чай і цей і обіди були, понімаєте. Отаке там було в чайній, там не було цих. Я не повню шоб там водка була чи вино, я не повню, пиво там було, пиво да. Вот і шо ше просили мене мої подружки, шоб я купляла їм хліба, бо не можна було хліба купити, то шо я ходила. А там з чайної були ше ці як вони називається, ну мелкі такі на прєдпріятіях були такі як столові чи як вони чи буфети такі. То я ходи до буфєтчики випросила пів буханки хліба за гроші, то одній подружкі віддала, то другій подружкі, бо не можна було хліба достати, це правда. І тіки на карточках були був хліб таке було.
А в школі вас годували під час Голодомору?
Нє, боже сохраніть, шо там годували, шо ви говорити, о чом ви говоріть, яка може бути годування. Хто мав той їв, а не мав то не їв, нє не годували. Це тепер є столові, а тоді не було. Я не повню шоб були столові, не повню, шось мала, як мала кусокчок хліба там мама дасть, то я мала, а нє то дома я їла.
А може було таке шо школярі теж голодували, були пухлі, може хтось в школу не прийшов, бо з голоду помер?
Не скажу вам.
Ви не пам’ятаєте?
Нєт, то шо я не знаю, я говорити не буду, я тіки правду кажу то шо я знала. Правильно я кажу? Правильно. Я так щитаю, шо я не буду брехати, бо брехати я не вмію. Може голодували, а шо ви думаєте вони мали шо їсти, канєшно нє, вот а скільки було отаких шо як вони обмороки падали, бо не доїдання було шо тут казати. А тоді ше після, після окупації, після цего всього, як нас уже освободили, це вже було 44-й рік освобождали нас, то шо ви думаєте, скільки ми ше пережили, а шо нас допускали, думаїте євреїв допускали при совєцкой власті до роботи, тоже нє, таке тоже було, і робили ще всякі ці наклепи, тоді ж був токой процес. Ну ви то не знаєте, ну я то знаю. В правітєльстві робили єврейські лікарі, то їх всіх посадили, бо зробили з них прєдатєлєй і таке було я повню. А хто сталінщина, Сталін зробив прєдатєль, а жінка в нього була єврєйка перша і він її убив, а потом ночую ходив до неї на могилу в Москві, вона в Москві похована, дочка в неї Алілуєва, вона ізвєстна пісатєльніца виїхала в Америку, і таке було. А він же був грузін сам цей він же шибеник був, хто він був нормальна людина. А тепер у нас Путін єсть такой самий це ж не сікрєт.
А Торгсін знаєте шо таке?
Да, був торгсін, це там була за валюту, там можна було купляти, це я знаю, да був Торгсін. Іто не в нас, тіки в Вінниці був Торгсін, тут у нас не було, хто мав долари, да, той їхали туди і шось купляли це я чула, ну я, я не участвувала в торгсіні і мої батьки не мали тоже. У них же всьо забрали, понімаєте як зробили посадили мого батька в тюрму. А я розказувала це, чи нє?
Нє.
Не розказувала. Ну да, як в нього забрали цю хатину і цю нас вигнали, то його посадили в тюрму. Це в Тивреві було. І давай ше ці як вони п`ятьорки, і деякі п`ятьорки мама мусила віддати шоб його випустили, бо він був прєступнік. За то шо він мав п`ятьорки, шо він заробив своїми руками і таке було тоже я повню. Визвали його і сказали, да він сидів я не повню скіки, ну він сидів в тюрмі да. За то шо він заробив собі гроші, пояла, таке тоже було це я повню да. А чо ж ми втікли з того Тиврова? Ми сюди втікли, тому шо там же, всьо время думали шо він дуже багатий. Отака історія. І були на квартірі ми, були да, довго ми були, кілька років на квартірі, я повню. Вот така була історія.
А оця лавка шо він торгував?
Забрали, забрали сразу совєцка власть забрала.
А шо там продавалось?
Олію продавали, сахар продавали, я знаю, таке бакалєю чи як воно називається, ну такео понімаєте? А то він возив по цих по селах, бо люди не мали за шо тоже купляти, то повню борги тоже. Ну він довго не торгував, скоро забрали в нього. А я ходила в дєтский садік я повню, то мене виключили, бо мій батько був куркуль. От ви скажіть, який він був куркуль? Як він заробив своїми руками. Мене виключили з дєтського садіка да, бо я не мала права, за то шо в мене батько був куркуль. Отаке тоже було.
А мама десь працювала?
Да, вона була буфєтчіца в нього як він вже робив. Так нас було троє дітей, вона була коло нас, а як він вже робив зав столової, то вона працювала там буфєтчіцой да, до війни.
А розкажіть брати і сестри у вас хто був?
Брат у мене був самий молодший і це він поїхав поступати в Омск, він дуже знав англійську мову, а тут в то врємя єврєєв не прінімалі. На Україні не принімали в інстітути, бо тоже був антісімітізм прі совєцкой власті це не сікрєт. А там тьотя жила двоюрідна сестра мого батька, і він туди поїхав, а для того шоб поступити в інстітут треба заробляти гроші. То він пішов на завод 45-й, там воєнний завод і і він кінчив училища на елєктріка. І там був случай і погобли цих… був случай і він погиб трагічєски в 60-му році. Отаке було. Да, то я їхали з моєю сестрою там ми його поховали, вже сюди не возили, шоб батьки не бачили цеї, отаке тоже була історія у нас.
А сестру як звали?
Ася, вона була вчителькою, викладала українську і німецьку мову. В Жмеренці вона працювала, то вона померла в неї була ця біда. В неї там осталась дочка і внук. Внук в Днєпропєтровськє, а дочка в Жмеренці живе.
А може вам якось батьки казали, чого в 33-му був такий голод страшний, хто це винен в цьому?
Був я не скажу вам, то шо я не знаю, вони не казали нічого. Відки вони знали, вони були малаграмотні мої батьки в то врємя, шо там школи були. Вони нічого не казали, ну ми ощущали шо голод, ощущали я ж вам кажу, добре шо був той квартірант у нас і він робив на заводі… зерно, то він принесе трошки зерна, мама шось там скалапуцяє нам, ну ми так і прожили.
А як звали цього?
Я не повню, не скажу, по моєму він сам вінничанин, а в нас він був на квартирі, і то не в нас. Ми нанімали квартіру і ше був квартірант, бо ж не можна було як жити.
Ви казали ваша мама з робітничої сім’ї?
Да. Дєд був цим шив ну як, швець да і мама моя будучи мною бєрємєна сиділа за машинкою шила, і всі хлопці в нього шили. В нього було 3 сина і 3 дочки, і всі шили.
Ну він сам на себе шив, чи як?
Нє, він шив на продаж, понімаєте, тоді я повню не було матіріала, а бабушка моя була сама віннічанка. З Вінниці молода була він такий гарний мужчина тако я повню дєда мого. Їх убили, в Тивреві їх убили після погрома, під час погрома. Ну вона їздила в Вінницю в неї там був блат, бо ж не так можна було купити ту той матіріал об обвивалась цим матіріалом, одівала зверху пальто, і привозила йому, а він вже кроїв і шив то штани то ці рубашки шив. І їздили вони на базар і продавали, і з цего вони жили, а то кому шив да оце так вони жили, і мама моя помагала шити тоже.
Ну вони в Тиврові під час окупації, їх убили?
Да да да, і не тіки їх там же всі дочки приїхали, бо хлопці ж пішли на войну всі. Три дяді моїх погибло, а два прийшло раняних, бо були і дочки, і синовя. Це не всі погибли бабушкині мамині брати, три брата один під Сталінградом, а Другий на Курской Дуге, а третій в Вінниці в етом плену його вбили бо він єврей, то німці вбили його да.
А доньки, сестри вашої мами?
А сестри погибли в цему в катастрофі, я ж вам розказую вини ж всі жили в бабушки, в дєдушки, вони всі попали під біду. Їх всіх убили, а дітей кидали живими, і діти ше кричали пока вони погибли в тій могилі, бо в мене сотрудніца була а вона жила з другої сторони. Це було в лісі в Тиврові, ви там в Тиврові не були, ви не знаєте де, там в лісі було, там 3 могили. І цей, і вони кричали ці діти пока вони покінчалися.
Це їх всіх зігнали і там в одному місці розстрілювали?
Да, я ж там не була ну так розказують мені моя сотрудніца шо вона чула такі крики цілу неділю кричали діти, бо шкода було цих пуль шоб їх убити, а вони живьом кидали дітей, і роздівали їх це тоже розказували мені, наголо роздівали цих дітей, бо треба було одежу ше забрати, отак було. Це при час окупації.
А скажіть як звали цих дєдушку, бабушку, сестер?
Дє… бабушка була Раїса, а дєдушка Нусім, а тьотя була Таня, тьотя була Хаюся, а одна була чекай Хася, ну єврейські імена.
Це фамілія у них була?
Кєрцер, їхня фамілія Кєрцер, єврейська фамілія, а моя фамілія русская Панская, бо батько був Панский, ну хоть він був єврей, ну в нього русская фамілія.
А він її змінив, чи як?
Нє нє нє, так спокон віку Панский всьо, і Панскі дуже були в почоті да, і батько тоже був в почоті, бо він дуже жалів людей, він був порядошною людиною, це знали, ми ж тут жили стіки щитайте, з 32-го року мій батько помер в двухти в тисячу 79-му році мій батько помер, а мама ше жила в мене тут два роки да, не два роки, а вона після батька шось 14 років в мене ше була тут, я її забрала до себе.
А ви кажете дєдушка, бабушка теж були в почоті, чим вони займалися?
То ж я вам казала, шо шив дєд мій.
Нє, нє другий, цей шо батьковий?
А я не знала, вони померли, як я родилася їх вже не було, мене вже назвали по імені бабушки. Вона була Дора, і я стала Дорой. Поняла?