1. Дата запису: 2 вересня 2021 року;
  2. Місце запису: село Маниківці, Хмельницького району, Хмельницької області;
  3. Записувала: Вигодованець Ольга;
  4. Респондент: Олійник Софія Євгеніївна, 1 листопада 1927 року, народилася в селі Маниківці, Хмельницького району, Хмельницької області;
  5. Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Маниківці, Деражнянського (нині Хмельницького) району, Хмельницької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть, будь ласка, як Вас звати?

Олійник Зофія Євгенівна.

Коли Ви народилися?

1-го листопада.

А якого року?

27-го.

А де?

Там на футорі. В Маниківцях но на хуторі, не тут.

А як звали Ваших батьків?

Євген Павлович. Раднюк Євген Павлович. А Марію – Раднюк Марія Людвікова.

А якого року народження вони?

Тато з 3-го,мама з 7-го.

А чим батьки займалися?

Мама в колгоспі була в ланці, а тато робив на пошті…

А до колгоспу як батьки  жили?

До колгоспу? А шо я знаю, я ше маленька була, то я вже знаю як вони жили. Тато в колгоспі мій не робив, но тіко шо  організував колгосп. Мій тато. А потім пішов начальніком на пошту.

А в якому році батько організовував колгосп?

Оцево я не знаю. Це я не знаю.

А він шо був у партії чи як, шо він організовував?

Він був в партії, да. Він був не в партії якось інакше воно називалося.

Комуністом?

Комуністом.

Отут в Маниківцях?

Тут в Маниківцях.

А може він розказував чим вони займались до колгоспу? Чи мали господарство, землю?

В мого тата, батько батьків, був паном, паном був, то він мав господарство там і всьо він мав там. Худобу мав, тримав, всьо, бо він паном був. А це його ніби плем’яник, мій тато, то його репресірували.

А оцей, шо пан, як його звали? Це дядько, чи як?

Мішка.

А фамілія?

От не знаю фамілії.

Він тут в Маниківцях був?

Він сам не з Маниковець. Він десь був я не знаю, де він був. Не знаю.

А батько з самого початку був в партії, займався колективізацією?

Да, він організував колгосп, він організував. Позводили худобу цево всьо, то це мій батько занімався. А потім пішов на пошту. Чим на пошті?

Начальніком пошти був.

О, начальник пошти був. І так його тоже репресірували і він якось там втік,якось там,і втік, і пішов вже не приїхав додому, бо тутка би злапали його, а там десь на роботу устроївся. А нас розкуркулили забрали всьо, всьо – всьо забрали, нічого не лишили, голі нас лишили четверо дітей. Вікна повибирали, двері повибивали, нічого не лишили. Бо ж тато комуніст був. І забрали всьо, і ми лишилися голі всі. Мама дітей рано за руки, кломочок на плечі, йде до свого тата. Тут, тато її був, тут, бо мама маниківська. І ми там жили, але кажуть, що тут ка в Малишівцях продається старенька хата. Мама ту хату купила і ми вже в тій хаті вже так доживали. А там на хуторі були, люди знатних… впадали лоском, впадали. Тут ка завод був робив, то не казали завод, а гуральня. І вони приходили тут брагу робили, ну таке грубий ячмінь, той брали на плечі. Мороз, тече, в ноги завияні і тимо внучами. До хати приходять, бо ж тут ж приходять до хати і плачуть люди, діти маленькі плачуть, а там квасок був, такий по березі навесні, і пісок брали. В тим піску люди ховали. Дядько прийде там став у нас був і там бузьки лазили, він ті бузьки побив, крила повідрубував, а я ґвалт кричу нашо ви ті пташки б’єте. І обсмалив, і наївся, і вмер, там вмер. А в нас голубів було повно, бо там така стояла велика стодола і там було повно голубів, і ми тих голубів налапаєм, і мама попаре, і такий суп нам варила, бо нема ні хліба, ні кусочка, нічого, нема ну кромі корова доїться, і то хто всяке йде: «Дайте хоть сироватки попитки чи що». Бо люди лоском вмирают, такиво попухші всьо. І де які пташки, і де ворони, де бузьки, всьо поїли, нать вужі їли. Така голодовка сильна була. А моя сестричка, ця, шо з 33-го року, наїлася листків з того, з липи, і вмерла. Нема кому ховати. Хто? Хлопів нема. Всі репресірували, всі, нема кому поховати. Баби ту яму викопали, во цвинтар тут, і так поховали.

Це в якому році?

Я не знаю в якому це році було.

А скільки їй років було?

В третий клас ходила.

Це вона в якому році народилася, якшо в третій клас ходила?

Якого це…?Я не знаю. Вже забула. То скіки пройшло років, забула. А такий розум вже тепер, тій забула.

Так, а Вашого батька в якому році, в 37-му, заарештували чи раніше, під час Голодомору?

Нєє. До того заарештували. До того ше арестували, він там якась була реформовка чи шо, і він якось смікнув. І пішов в армію. І там в Ленінграді його забило. А повідомлення нам прийшло, мама грошей не получала за нас, бо казали, шо він рядовий, а він був лійтінантом. Тут жінка получала, а мо не получали, як прийшов той листочок нам, шо погиб і такий, і такий, і такий, а  грошей нема. Мама зверталасі в Деражню. Нє, в Ярмолинцях це було чи шо. Зверталася тут посадили ту секретаршу, дали їй три роки за то, шо вона гроші за нас забрала, да.

Під час війни батько помер?

Да, да батька…Не після війни помер, в війну помер. Він не помер, він згорів в танці і з тяжких ран помер.

Так, Ваш батько був комуніст, він організував колгосп.

Да, да.

А потім, шо до нього приходили і теж забирали продукти, забирали зерно, чи як?

А він, а тоді до нас приїхали і всьо забрали, всьо забрали, всьо і ті жорна такі шо молоти, всьо забрали тіки голі нас лишили. Більше нічого. І ше корову прив’язали до воза. Ше корову забрали, то ми всі четверо кричали ґвалт, шо віддайте корову, то той їздовий скочив з воза відв’язав ту корову відав нам. А так всьо.

А скільки було людей, шо приходили забирали?

Штири хлопі.

Ви їх знали?

Нашо ж, я їх знала. Він мав тей шо Мага називався – п’ятеро дітей в него було. І він каже: «Владислав», чи як він називався: «Ти ж п’ятеро дітей маєш, віддай ту корову дітям». Ну тут був тато мамин, то ше тато той Людвік, то ше трошка помагав нам. Помагав тоже. Баба вмерла, а четверо йому дітей лишила, він тоже бідив, дід. А мама, то дуже набідилась, дуже набідилась, і ми набідилися. Я сховаюся і піду на ту долину, а там квасок росте, я того кваску наїмся – рву. Більше нема нічого шо ж би я з’їла? Шо ж нічого нема. Ні хліба кусочка, ну нічого, нічого нема, тіко того кварта молока. Ше та корова була, то добре, шо нас вигодувала, а так бідили люди, так бідили, шо бачили то їли. І вужі. Ну шо бачили, то їли.

І хату у Вас забрали, виходить?

Хату забрали, вікна повитягали, двері повитягали, всьо лишили нас на голе. І ми ночували в тій хаті, бо де мали подітися як смерклося. А вже рано встали мама позбирала нас, і вже йшли ми в село до маминого тата.

І це коли Вас розкуркулили, то і батька забрали тоді ж?

Да, да. Розкуркулили тоді і батька забрали, то тоді розкуркулили нас. Всьо забрали.

Спочатку батька забрали?

І батька насамперед, батька. Я вже його не бачила, всьо, ніхто не бачив, бо його забрали і всьо.

А батька забрали прийшли до хати, чи кудись його викликали, десь в район?

Нє, нє прийшли прямо до хати і забрали. Забирали цих всіх його братів перве. І цего батька, і цего шо був паном. Забрали всіх. На віз посадили і повезли, і тата, а він там якась піріформа була чи шо і він якось втік. Якось вже так втік і пішов в армію, і вже служив, а в Ленінграді він згорів в танці. Від Києва дойшов до Лєнінграда.

А як звали тих братів яких тоже забрали?

Тимофей, Ядько, Владислав і чекай, чекай Фактин.

А ці брати вони де жили тут, в цьому селі?

Вони всіляко. І в Зінькові жили, і в Меджибожі, скрізь жили брати. Це перві брати татові, перві. Маминого брата, ее, мого тата мами це він племянник. Це вони перві брати, не рідні. А бідили дуже тяжко. Люди хопту їли. Листя на липі, гола була липа так об’їдять. Такий голод сильний був, най Бог боронить.

А шо таке хопта?

Ну хопта така росла, шо їсти її, їли її. Такі листки.

Може ше спитать шо за село було, просто вона називає такі імена схожі на польські, може вони якісь і ще переселенці, чи не переселенці. І Людвіг, шо це за Людвіг?

Це виходить Ваш батько був із родини, це польське коріння мали, да?

Да, да, да.

І це за це, шо він був ніби і до поляків, шо вони мали землю, всю родину і забрали, да?

Да, всю родину забрали.

І цей дядько був самий старший серед них? Міша?

Да, да самий старший міже ним.

Так, але ж все рівно батько був комуністом. Він наче був за владу, то чого ж його забрали?

На їм шо не всьровно, то всіх забирали. Чи які, які були, то репресірували.

Колектив, кооператор, може щось інше?

Може Ваш батько був кооператор? Чи нє?

Я не знаю це.

Вона сказала, шо він був партійним.

Я знаю, шо він на пошті був і організовував колгосп. Я це знаю, о. Тіко я знаю. А шо я знаю, шо він ще, не знаю, но це знаю…..

А не знаєте чому батько перейшов працювати з колгоспу на почту?

А його вибрали.

Вибрали начальником?

Да.

Він грамотний був?

Грамотний.

А шо він закінчив?

А я не знаю. Нє нічо не закінчив, школу закінчив. Тоді 10 класів не було, но 8 чи шо. То він закончив. Но добре вчився, дуже гарно вчився. Гарно і сам мамі був .

А мама не ходила кудись до міста, в інші села?

Ходила, ходила мама. До міста ходила міхам поля тудо Міхалька, де купляла всьо. Якісь жиди приїжджали сюда всьо брали, якісь онучі, клаки. Тут грудочками цукер давали, такий грудочками, о, а ми фасольку давали їм, а то сухі, бо там садок був, пчоли були в тата, худоба була, всьо було, там так гарно там було, шо я вам там те як реалізували колгосп, то там стодола така якби з вітси гегеген була. То колгоспна худоба стояла, свині стояли, триста овец було там, там де ми жили, там дуже добре було.

Значить у Вас там було велике господарство, якщо там не помістили?

Да.

А не було так, шо мама якісь золоті перстні або сережки на їжу поміняла?

Мама черешні, вишні сушила. Сушня була сушила і жиди приїжджали, і купляли в мами. І шкуру з теляті купляли. Всьо купляли. Навіть ті голуби купляли. То мама вже мала копійку, то вже нам в місто ходила, то купи, шось купляла, якісь крупи, якесь муку, всьо купляла. Бо всьо забрали. Розкуркулили, всьо забрали. Навіть ботіночки я прийшла хотіла взяти, то він мене як трунув, то я впала. Ботіночки хотіла взяти свої, то він мене тако трунув, такий маган був і я впала, знає, шо я впала, і я дуже плакала за тими ботіночками.

А одягу у Вас багато було, шо забрали? Подушки?

Було одягу, було. І подушки були, і гуси тримали. Всьо, всьо було. Всьо позабирали. Єдна підвода напружена, повна була, а друга хлопів було повно. І повезли. Тато так плакав, як сів. Прийшов до нас, прибіг, всіх поцілував. А тут ка його тримають за руку.

А не було так, шо ви потім знали, шо то Ваш одяг, а носили чужі люди?

Я не бачила. Не бачила, шоб чужі люди носили. Десь вони його за інакше продали.

А колоски збирали на полі?

Ооо. Колоски збирала і бараболі збирала, гнилі бараболі, такі на полю збирали і обирали. І пампушки пекли їли. Да, збирали, всьо збирали, і бураки, і всьо збирали їли.

А дозволяли збирати?

Не дозволяли. Там на футорі жили, то хто за ким прийде, то ми на горі з сестрою. Сестрі було, вона з 25-го року. Нема вмерла. Всі повмирали мої. Я їдна лишилася. То ми з нею ходили збирали.

Плаче.

Набідилися дуже, набідилися. Най Бог боронить. Не зичу нікому такого. Як я набілилася, як я їсти хтіла. Дерлася прям такого, так їсти хочу, шо думаю зара вже буду вмирала, вже буду вмирала. І наїмся тої трави, така трава росте, щавіль такий, і того листя, а хлопчики ще є, ще мають чим посолити, то ше їдять. Я прошу: «Дайте солі» – «А твоя де?». Тій не дадуть, то я так нажмакаюся їх. Набідилися. Дуже голодовка страшна була. Не то, а в всіх людей така голодовка була. Всьо позабирали, а як вже тато організував колгосп вже лутше було. Вже тоді давали, колгосп давав, молотили,то вже давали, то вже був хоч хліб.

Но це вже після 33-го почали шось давати в колгоспах?

Да, да.

А були такі люди, шо не голодували?

Дуже рідко, дуже рідко такі шо.

А хто це був?

То я знаю, якісь усілякі люди були. Стіпанкова якась була, то дуже голодувала, троє дітей мала, тоже в лісі там жила, трошка дальше, дуже голодувала. Син вже тоже вмер з голоду, її.

І там ше було багато, дуже багато з Мазник люди йшли всьо той гурман, всьо то брагу ту несли текло по. І з Ващигівки, і з скрізь йшли в горальню цю, бо там завод робив, а воно всьо в ямі йшло, і вони собі тако на цідят на внучку якусь на трапку, тій надусят того ячменю того, тій на плечі, тай несут. Мазник. І впадають лоском, такіго ноги і самі такі. Прийшла жінка до сусіди тий каже:

– «Дай, позич мені солі трохи.»

– «А нашо тобі тієї солі?»

– « Я Ганю свою зарізала. Дитину зарізала. »

І з’їли ту дитину.

Це хто? Сусідка?

Я не знаю, це з Мазник.

Це в Мазниках було таке?

Це в Мазниках було таке.

А як звали тої Степанкової сина, шо помер?

Володька.

Степанков?

Да.

А хто ще помер?

Багато людей повмирало. На я де знаю, шо тілько багато людей повмирало з голоду.

Ну, а в Вашій родині хто?

Бабуня вмерла з голоду, тьотка – з голоду, сестра моя з голоду вмерла, тьотка Ганілька Пулик – фамілія її, Людвікова, мамина рідна сестра вмерла.

А бабусю як звали?

Бабусю звали Юзя.

А фамілія?

Кісіль Юзефа Василівна.

А сестру?

А сестру?

Сестру? Мою? Франя. Радюк Франя Євгенівна.

Це ця, шо листя наїлася?

Листя наїлася.

Ствердно хитає головою.

А де ховали людей?

А во цвинтар, коло нас. Коло костьола во цвинтар всьо. Тут ховали. А як на дорозі вмре йде – де викопають яму там поховають. Там на піску, шо то я Вам кажу коло ставку, то там на піску два чоловіки вмерло, як сиділо так вони і вмерли. І викопали яму, і їх поховали. А через три дні приїхали приїхав син і забрав. Це тато і мама. Вони йшли на базар Міхальпіль і не дойшли. Віддихати сіли там і обоє повмирали.

А підвода не їздила?

Де ті підводи були? Коней не було. Чим вони мали їхати?

А якшо в колгоспі коні здохли, то їли це м’ясо, дохлятину цю?

Я не знаю. Куди, де ті коні були, не було, то шо мали їсти? Худоби, коней не було.

Дуже біда була, дуже. Їсти хтіли всі люди впадали.

А де було оце, шо в дворі було, оцей скот, шо забрали в людей?

Ну це в колгоспі пізніше було. Це пізніше. Там були стайні,в їхній садиби. Колгоспи.

А це пізніше було я думав це вже під час того коли ….

Нє, нє ,нє.

А шо у Вас в селі було? Церква чи костел?

Костьол. Ота капличка ця була, шо вона є вона ото, стоїть ше.

Оце вона як була так і лишилась?

Так і стоїть. Це пан поставив і так, і вона є.

А який пан поставив?

Цей Міша поставив. Цю капличку і так вона, і є.

Фамілія Кушільський.

А як фамілія його?

Кушільський.

А церкви не було в селі?

Нє. Нє церкви не було в селі. В нас нема руских людей, дуже мало. В нас всьо поляки. Всьо польські люди.

А шо з ксьонзом сталося? Тей шо служив тоді, в 30-их тут.

Його забрали в тюрму десь.

А костьол закрили, чи він був?

Закрили, закрили колгосп насипав повно вівса туда, до костьола, а як німці прийшли, то мули позаганяли до костьола. Аж потим вже староста з’явивсі, то всьо випратали, і зробили костьол знов. А тепер вже новий поставили.

Це новий,да?

Да, це новий костьол. Кіко вже років, Ваня, як поставили його?

З 96-го року.

Так, а тей костьол, шо побудував Міша отой, то його немає?

Є.

Він маленький якийсь?

Капличка така маленька.

Капличка?

Отут стоїть видко, навіть, від нас.

А може Вам хтось допомагав в голодовку? Хтось ділився їжею із рідних?

Хто? Хто? Як вони самі хтіли їсти. Хто ділися? Ніхто не ділився, бо самі хтіли всі їсти.

А рибу не ловили?

На то де там та риба була? Там не то риби, знаєш, жаби не було, не то риби. Шо бачили, то їли. Равлики ціво, знаєте? Тут збирали і прямо тако витягнут з вітси і в писок ,і їдять собі, і всьо.

А Ви їли?

Нє, не їла равликів. Листя їла, квасолі їла. Равликів не їла. Не могла їсти. Бачу так їдять, таківо вужі лазять, і вони голову раз відрубали, і водою попарили його, водою і відрізав, і з’їв, і всьо.

Втікали в Росію.

А може люди з села втікали десь? Хотіли через кордон перейти?

Куда тікали, куда вони могли?

А до Польщі не хотіли втікти?

Нє, нікуди не тікали. Жили в селі і всьо. Бідили і жили.

А можна було піти з села?

То чо можна було, десь виїхати чи шо, можна було. Але хто як нікуда не йшов. Всьо в селі трималося, сиділи. Ней Бог боронить, яка голодовка була. Ней Бог боронить. Хай заступит всіх, Хай матка бозка ратує нас всіх. І шоб то та война закрилася. Шоб матка бозка дала, шоб война закрилася. Шоб не було вотої войни. Шоб люди не знали.

А після війни, в 46-47-их роках, люди голодували?

За німецкой власті?

Після. Після війни.

Після війни? Ну вже колгосп буд, то вже в колгоспі робили, коровами робили, навіть, то вже не так бідили. А за німців, то троха бідили, бо німці не відступали, най Бог боронить. Всьо на Деражню йшли. Ше шо Вам розказати?

Може Ви ще щось згадаєте, то розкажіть.

Я вже не згадаю,бо вже немає тої пам’яті. Може би згадала, але немає пам’яті.

А після говорили про цей Голодомор, згадували?

Ооо, до цеї пори люди згадують. Як набідилися, як наробилися. Тут стара така жінка була, шо їй 100 було років, то вона всьо знала, і всьо розказувала як набідилися. Хробаки ціво викопувалися і вони їли їх. Як вони набідилися, шо бачили, то їли. Ворони – шо хто бачив, зара то їли, спіра обсмалив їдять і всьо.

А у Вашому селі не було таких випадків, шоб людей їли?

Нє, не було.

Не говорили про таке?

Не говорили, це шо не було, шоб так казали, шо людей їли.

А мама не боялася пускати Вас на вулицю гуляти?

Ми де на тій вулиці гуляли? Ми на горі сиділи. Нікуди не пускала мама.

А чого на горі?

Бо десь влізим чи шо, а мама боялися, то засунуть нас на горі, дадуть, а сама йде десь нипати шось найти їсти дітям.

Плаче.

Цілий день сидиш всьо тако трясешся, думаєш, Боже би з’їсти б шось, а їстиш? Нема нічого, нічого нема, шо їсиш?

 

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду