- Дата запису: 3 вересня 2021 року;
- Місце запису: смт Деражня, Хмельницького району, Хмельницької області;
- Записувала: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Явтухівський Олександр Тимофійович, 1925 року, народився в селі Явтухи, Деражнянського району, Хмельницької області;
- Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Явтухи, Деражнянського (нині Хмельницького) району, Хмельницької області;
(при розшифровці матеріалів збережено мову респондента)
Скажіть як звать Вас?
Є на Деражнянщині село Явтухи, моя фамілія Явтухівський Олександр Тимофійович. Народження: листопад 1925 року, то в листопаді мені, якшо дотягну, має бути 96.
Про колективізацію, розкажіть як забрали в людей землю. У батьків Ваших як землю забрали?
То ці ж малоземельні створили свою організацію комнезам – комітет безземельних. І раді були б не тільки голодом заморити, а взагалі з’їсти, тому шо сім’я велика землю дальше ділити нікуди, врожайність падала, вручну серпом не обробиш, от, то такий спосіб.
У Ваших батьків було багато землі і її забрали до колгоспу чи батьки самі віддали? Як Ви пам’ятаєте, те шо Ви знаєте, те шо Ви бачили?
Я знаю так як я знаю, шо ці люди в яких нічого не було, то вони фанатично віддалися, а цих, хто не хотів вступити, то самі люди тільки чуть дали сігнал, дозвіл, самі люди в одних одних забирали, понімаєте? То такий більшовицький лозунг “Грабуй грабіжника!” “Експлікація експропріаторів”. То це словами не передати тої люті, яку можна було бачити у цих комнезамів.
Ви пам’ятаєте як їх звали у Вашому селі? Хто це був? Фамілії цих людей, шо були комнезамами?
В перший клас десь пішов чи в 33-му чи в 34-му, що ця дитина могла пам’ятати, а після 33-го вже голод і вже колективізація, вже тих грабіжників… нє, ну я пам’ятаю такий факт, що така була, шо називалася каглянка. Це в сільській хаті дим виходив в сіни, в коридор, а там шоб тепло не пропадало, то такою подушечкою затикали і в тій, значить, подушці була якась кількість квасолі, може миска, ну там літра, два квасолі, і я був маленьким, і цей комнезам шукав, вже нічого не могли знайти, він люто копнув, ту коглянку, шо закривало, і відчув, шо там шось є. Розпоров і цю фасолю розібрали, тоді вже край. Я почав їсти і то вже весна, почав їсти бруньки липи, навіть черв’яка міг з’їсти і такий голод був, шо червоного черв’яка можна було проковтнути і він перетравився. А стіни побілені вапном – гризли. Бо в вапні там є кальцій, в глині там є калій, і там жеж ця вапно на якихось кізяках, то там уже, то приходилося після тих липових бруньок, після тих квіточок які рвав, і там шось солоденьке, і тих квіток наїдався. А потому на цій траві, вже дуже смачною, це вже інстинктивно, і не тільки я, а інші діти теж гризли стіни. І в такий спосіб після тої трави, після тої такого їжі квітки їли, листя, бруньки, молоді пагони, там не перерахуєш шо. Ой ще не сказав такі голодні лізли високо десь якусь ворону чи сороку бачили гніздо і вибирали там яйце. Десь під стріхою горобець, ловили горобців, або горобчачі яйця, або маленьких горобенят варили.
От запам’ятався мені ще випадок, що одного ранку тато мене розбудив і каже, йдем зо мною, я буду трусити хрущі, а ти будеш збирати в горнятко. А тим часом мама в глиняному горщику кіпяточок заготовила і такий ше банячок був, називалося, і тоді цих назбираних хрущів принесли туди, там вже якась рослинність пахло, тий кинули тих хрущів, то вже був навар, вже ту юшку можна було трошки урізноманітнити після того як їли листя, бруньки, черв’яки.