Місце запису: с. Мусіївка, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 02.04 2008

Ким записано: Курка Ірина Іванівна.

Респондент: Розумна Ганна Іванівна 1927 р. н.

Під час голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мусіївка Міловського району Луганської області

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-33 роках або 46-47 роках ?

Так, був голод у ці роки.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі городі то хто це зробив?

Якась була комісія.

Як це відбувалося ? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Не було в них ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Так висилали людей.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброю не бачили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна продуктів овочів ?

Все що хотіли забирали.

Скільки їх приходила до хати хто це був ?

Приходили групами.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде не сховаєш.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так.

Забрали лише продукти харчування, чи інші речі одяг рушники худого тощо?

Все, що хотіли забирали.

Що таке закон про 5 колосків чи чули ви про нього?

Про такий закон чула, моя мати колись у полі зібрала жменю колосків, це її забрали і посадили на 7 років.

Чи дозволяє збирати у полі колоски залишки городини?

 Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охороняли якісь люди.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Людей примушували йти до колгоспу.

Де переховували худобу щоб не забрали в колгосп?

Ніде не переховували.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

У будь-який час ходили.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділися продуктами?

Не ділилися, самі своїм жили.

Чи мали якусь допомогу від родичів які менше голодували?

Не мали.

Що споживали в їжу з рослин ягід коріння ?

Лободу, берестки.

Яких диких тварин птахів плазунів вживали в їжу?

Тварин не вживали.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Ні за що було виміняти.

Скільки людей померло у селі? чи є такі відомості?

Багато людей померло.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Про людоїдство не чула.

Де і хто хрестив померлих від голоду?

Хоронили: хто своїх, хто чужих.

Чи повинна їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Поминають.

Щось згадують і поминають померлих від голоду в церкві тепер і за часів радянської влади?

Згадують і поминають.

Чи є у вашому селі церква, до якого патріарху відноситься?

Немає.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні, не встановлені.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 року зокрема чи розповідали ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ні, нехай вони такого не знаю, не хочу згадувати.

Місце запису: с. Єпіфанівка, Кремінський р-н, Луганська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: Сільський голова О.В. Несталимів
Респондент: Роговий Іван Григорович, 1924 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Єпіфанівка Кремінського району Луганської області.

Я, Роговий Іван Григорович, 1924 року народження. Хоч я і був малий в ті роки, але голодомор пам’ятаю добре. Таке не забудеш. У вдень і вночі весь час хотілося їсти. Продукти, які батьки заготовляли на зиму забрали, доводилося їсти і будяки, і гарбузи, а бувало таке що і траву. Хто працював у колгоспі тим було трішки легше. Сім’я наша була у п’яти чоловік: я, дві сестри і батьки. Дуже багато людей умирали в ті роки. Ми малі діти ходили просили їсти по селу. Приходилося їсти і собак і їжаків. Весною тільки почала вилазити трава, ми собирали і нею кормилимся. Нашій сім’ї повезло, вижили всі, а у сусідів умирали діти. 

Місце запису: с. Донцівка, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 11.04.2008р.

Ким записано: Коваленко М.В.

Респондент: Протасов Василь Іванович, 1927 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в с. Донцівка Новопсковського району Луганської область.

Нас у сім’ї було п’ятеро: я, сестра, батько, мама та дядько. Батько працював будівельником дороги на Москву. Мама домогосподарка, а дядько працював у магазині. На той час мені було 6 років, тому щось пам’ятаю, але не достатньо. Оскільки батько та дядько були колгоспниками, то їсти у нас вдома було що.

Я постійно чув розмови батьків про те, що люди чомусь стали дуже часто помирати, але яка причина їх смертності я не пам’ятаю, ну говорять, що голод – можливо, але вдома голоду такого не було…

Ще помню, як одного разу батько прийшов з базару і розповів жахливу новину, ніби на базарі продають ковбасу зроблену з м’яса людей. Пам’ятаю також, що у людей забирали зерно такі собі «уполномоченые». Перед своєю властю вони постійно вислужувались, і тому вже самі висліжували де ж ховають люди зерно і забирали все, не залишаючи навіть на їжу.

На мою думку, цей голод був протестом когось, але не знаю кого, проти Радянської влади і проти Комуністичної Партії. Хтось був владою незадоволений, тому робив все, щоб зняти їх з командування. 

Місце запису: смт Мілове, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 17.04.2008 р.

Ким записано: Кравцова Тетяна Федорівна, вчитель Міловської ЗОШ

Респондент: Плужник Матрона Григорівна, 29.06.1924 р. н. Народилася в селі Зориківка Міловського району.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала селі Мілове Міловського району Луганської області.

В 1932 році сім’я була велика. Голодомор 1932-1933 року пам’ятає. В сім’ї було п’ятеро діток. Батько помер в 1930 році.  Вона розповіла, що влітку вони працювали в полі, знищували бур’яни на житі.

За це їм давали за визначений відрізок, оброблений, по 300-200 гр. зерна. Грошей в колгоспі не давали. Кожна сім’я мала свій пай. Коли ця сім’я, діти теж працювали в полі, працювала, мати ходила готувати їм обід. Вона брала обмолочену просянку і варила кашу, пекла з листя дуба “зелена мука” і лободи ладики. А взимку, ще було тяжче. Картоплю і другі овочі вони поїдали до Нового року.

Було ще їм тяжко, тому що вже не було батька. Коли він був в колгоспі активістом його поважали. А коли його не стало, то ніхто ніколи не прийшов і не запитав, як прожива і чим годує діток вдова. А на похороні, згадує Матрьона Григорівна, його друзі-активісти так добре говорили про батька, що він зробив для колгоспу, який тільки засновувався, обіцяли допомагати мамі.

І так вона зісталася з дітками на руках одна. Першу пору вона могла якісь речі проміняти на харчі. Принесе бувало буряка, пшена згорсточку. А потім вже зовсім було погано. Стали дітки пухнути, шкіра тріскатися. Вночі наливалася водою, а вранці по тілу йшов такий тріск.

Мати знову десь ходила і приносила, що могла поїсти, приготове і кожному в ячейку возложе, яка була на печі, де діти лежали, бо вони вже не могли ходити. Дітки були в цій сім’ї дружні, любили матір, ніколи не сварилися і ніхто з ‘ячейки’ чужої їжі не брав, знали, що у кожного своя. Може тому і вижили від голодної смерті. 

Ще допомагав старший брат, який навчався в Конзаводі в технікумі. Збере харчі, які міг зекономити і несе своїм меньшим сестричкам. А одного разу його не було два тижня. Коли Григорій прийшов додому, відкрив двері, почуяв не дуже добрий запах, він злякався, думав, що померли всі.

Став кликати сестер, то вони тільки стогнали, як побачили його, стали їсти просити. Він довго плакав, а потім пішов в правління і прийшов вже з …

Перші дні мама готувала і давала всім потрішку, щоб від довгого голодування не померли. В селі людей дуже багато померло в ці 2 роки. Наприклад, одна сім’я не витримала і зарізала корову, вночі тушене м’ясо все з’їли і померли. Другі вмерали і може від того, що збирали в лісі, якісь отруйні речовини, ягоди. В цій сім’ї нічого не відбирали, бо відбирати було нічого.

В других сім’ях приходили відбирали, перекопували все в дворі, в хаті, шукали зерно. А відбирали, тому що колгосп не виконував план, а державі повинен був здати.

Були сусіди, які доносили на другого сусіда. Ще згадує Матрьона Григорівна, що вона чула від своїх родичів, які проживали в Міловому і працювали на елеваторі що там погнила кукурудза, а населення було голодне в селі.

Засухи вона не пам’ятає, а навіщо влада це робила, вона не може знати. Потім в 1935 році вони переїхали в Мілове, працювали в колгоспі «1 Травня». Тут життя було краще.

Місце запису: с. Мусіївка, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 14.04.2008

Ким записано: Сусоєва Олена Олексіївна 

Респондент: Пасічник Наталія Ігнатівна, 1931 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мусіївка Міловського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Пам’ятаю зі спогадів батьків.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Мусій старий був.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ні.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ні.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

У мого чоловіка посадили батька, лазили по сараям, горіщам, а посадили за сховане на городі зерно.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

2 чоловіки.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ми не ховали, бо нічого було ховати.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула, що за колоски садовили людей, які збирали їх у полі. Самі не збирали.

Чи люди хотіли добровільно йти у колгосп?

Заганяли в колгосп людей.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ми не переховували.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли хотіли, тоді й шли.

Хто не голодував у селі і чому?

Всі голодували.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Допомагали. Ляшенко Ганна Федорівна давала буряки кормові, крала у свекрів.

Які засоби вживали до виживання?

Ходили по горі, збирали листя з дерев, а мама коржі пекла.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Від баби Ганни, мамчиної рідної сестри.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Листя з кленів, берестків, рева.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю. Знаю, що багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Мертвих їли. Там, де живе баба Галя, там померла мати. А діти витягли з печі її мертву, обрізали м’ясо, наїлися і теж померли.

Чи є Вашому селі церква? До якого патріарху вона відноситься?

Була, а зараз нема.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідала дітям, онукам.

Місце запису: с. Стельмахівка, Сватівський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 24.03.2008 р.

Ким записано: Радченко Галина Миколаївна.

Респондент: Пальчук Марфа Василівна, 15 липня 1926 р. н.

Під час голодомору 1932-1933 рр. проживала в  селі Стельмахівка Сватівського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946-1947 роках? 

Пам’ятаю, я була пухла.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Не знаю, мабуть була засуха, бо що могли забрать, як у нас нічого не було. 

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив? 

Я нічого цього не пам’ятаю.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю, не чула.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Не можу цього сказать, бо не знаю.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Могли посадити або вислати, саджали за колоски.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не пам’ятаю.

Як люди боронилися?

Цього не знаю, бо у нас нічого не забирали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ми нічого не ховали, бо від людей чула об’їждчики все знаходили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не знаю.

Скільки їх приходили до хати? Хто це був?

Не знаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Не знаю, бо ми нічого не ховали, були голі і босі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тих людей годували чимсь інколи і діти цей суп їли.

Забирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Не знаю.

Що таке закон «про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула про це, бо за колоски судили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Запрещали, не можна було.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Були об’їждчики, вони й охороняли.

Чи люди хотіди добровільно йти в колгосп?

Моя мама пішла в колгосп і працювала.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Цього не знаю.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

У нас худоби не було, тому не можу сказать.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Чула від мами, що забирали, а коли – не знаю.

Скільки разів приходили до хати?

До нас не приходили ні разу.

Коли почали люди помирати з голоду?

Брат Ваня помер у 1933 р., папаня вмерли на Великдень 1933, а Коля помер через тиждень 1933 р.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Цього я не знаю, бо багато мерло (старі і малі).

Хто не голодував у селі і чому?

Кажуть, у кого були корова, ті й не голодували.

Хто зумів вижити?

Мама була в колгоспі і могли принести жменьку зерна, посадили картошки і гречка, і ділили 1 картоплю на декілька частин.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Та хто його що ділив, як у людей нічого не було.

Які засоби вживали для виживання?

Ходили збирать у поле гарашки, рогіз їли, забудьки, молочай, берест, сверіпу.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ніхто не міг допомогти, бо самі голодували брати у Кривошиївці.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Навесні їли всі ягоди, навіть кістки.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

З берестків їли листя, кору мололи на коржі і на голій плиті.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Їли гаврахів (ловили у полі).

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Люди їздили аж на Ростов міняли на харчі, а в нас нічого не було.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Цього я не знаю, але мерло багато, у сім’ї було 18 дітей, а осталось 4.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Я чула від мами, казали, що ловили людей у лісі і їли.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хто зможе, одтягне возиком на кладовище, а хто у садках.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю, ховали ми самі своїх.

Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Мої рідні поховані на кладовищі, але не знаю, де могила, а у сусідів гробики у садку.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Ми поминаємо самі, радуємо і зараз своїх рідних.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Я зараз до церкви не ходю, бо її немає.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

У нас немає.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від Голодомору?

Встановлено в селі хрест-пам’ятний знак померлим від голоду.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я розповідала про голод своїм дочкам і онуці.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Хто-зна, я не вірю, що винний Сталін, я такого не чула.

Чи знаєте ви, що таке Торгсін?

Ні, не знаю.

Місце запису: с. Осинове, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 25 березня 2008 року.

Ким записано: Горбенко Тетяною Іванівною.

Респондент: Онищенко Микола Микитович, 25.04.1928 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Осинове Новопсковського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 або у 1946-1947 роках?

Про голод пам’ятає. На тою час було 5 років.

Які могли бути причини голоду?

У 1932-1933 роках все забирала влада.

У 1946-1947 був неврожай.

Чи можна було приховати якусь частину зерна?

Забирали зерно в тих у кого воно було. Наша сім’я була дуже бідна і ховати нічого.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Людей примушували іди працювати в колгосп. Батько не пішов працювати в колгосп, а поїхав в м. Кремінна. Там влаштувався на пекарню. З матір’ю залишилося троє дітей.

Що таке закон про «п’ять колосків»?

В 1946 році працював у колгоспі у с. Осинове. Головою колгоспу була Танотченко Парасковія Минівна. За рік заробив 18 кг пшениці. Люди ходили в поле і рвали колоски. За зірвані колоски засуджували людей.

Хто охороняв поля?

Людина, яка працювала в колгоспі, охороняла поля, кого вловлять того судили за зірвані колоски.

Що було з малими сиротами?

Дітей-сиріт відправляли в дитячий будинок.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду?

Сусіди нам завжди допомагала, давала пригірщ макухи, або свеклу.

Що споживали в їжу?

Їли все щоб не вмерти, рвали листя з берестка, жолуді товкли.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Якщо було в кого що міняти їздили на Донбас.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Померлих людей закутували в ліжник і на возику відвозили на кладовище. Хоронили сусіди або родичі.

Чи розповідаєте Ви про голод своїм дітям, онукам?

Часто розповідаю про голод і дітям і онукам.

Місце запису: с. Ковалівка, Сватівський р-н., Луганська обл.
Дата запису: 2008 р.
Ким записано: невідомо.
Респондент: Нікуліна Любов Гаврилівна, 30 вересня 1913 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в с. Кринична Макіївського району Донецької області.

Народилась я тут, в Ковалівці (Бирдіно) 30 вересня 1913 року, було нас у батька п’ятеро — три доньки та два сини. Сім’я за тим часом звичайна. Жили, господарювали. Та настав 30-й рік, а з ним і розкуркулення. Прийшли молоді люди «комсомольці», постукали у вікно. Тривожно стало на душі , то прийшли за нашим невеличким скарбом, якого, як з’ясувалося було достатньо, щоб батька зарахували у куркулі. Забрали все. Батько, Гаврило Васильович Сірокуров, втік до Лисичанська забравши нас із собою. Він думав влаштуватися на роботу на содовий завод, але не склалося і ми поїхали до Маріуполя. Житла звичайно не було та й великих коштів теж. А їсти хотілося, купили стакан пшона, зварили і їли , запиваючи морською водою (бо море знаходилося поруч). Дуже добре пам’ятаю, як прийшовши до Маріуполя, мій батько у відчаї сказав мамі: «Давай потопимо наших дітей у морі, бо все одно всі помремо. Життя важке.» А матуся йому відповіла: «Та ні, мій любий чоловіче, доки ми живі, то й діти наші житимуть.»

Потім ми всією сім’єю пішки попрямували до Сталіно – так раніше називався Донецьк. Йти довелося досить багато. 3 харчами було сутужно, зате вошей відгодували. Мама просила для нас у людей хліба який ми їли, та йшли далі. Біля Сталіно на станції. Криничній влаштувались на роботу. Пам’ятаю, саджали посадку біля залізничної колії. Потім мене влаштували працювати в молочарку, де переробляли молоко. Мати, Марія Петрівна трудилась кухаркою в дитсадку, а батько в тваринництві. Жили ми в Криничній до 1934 року, це мабуть нас і врятувало. Бо на селі у 1933 р., лютував голод. Інколи я приїздила в рідне село і бачила, що там відбувалося. Люди мерли, пухли від голоду.

Людей які вмирали ховали там же, де вони і лежали. Помню, що чоловіка Нефьодова Якова Хомича поховали у дворі на погребі, а жінка його вмерла по дорозі до доньки. Мєдєнцов Міхаіл Кирилович, опух з голоду, я звинувачую в цьому жінку. У дворі в садочку, де була лікарня, стояла груша, там похований дід. Людей, які помирали поминали завжди і зараз, і за часи радянської влади, але Проводи були не в неділю, а в понеділок.

Їсти на той час майже не було нічого. Брали качани з кукурудзи, товкли, їх просіювали на сито, рвали лободу, варили потім змішували варену лободу і «борошно» з качанів і все це пекли прямо на плитці.

А крім того ходили в степ вишукували мерзлу картоплю і їли. А ще змішували сливи та цибулю і випікали в печі. Хто мав корівку тому було легше.

Далі життя потроху стало налагоджуватись, почали хліб давати, Я працювала свинаркою. За рік заробляла 1200 трудоднів. Важко було, працювати доводилося багато, тоді дуже боялися голову колгоспу, бригадира. Трудились без вихідних, весь день працювали, всю домашню роботу робили вночі. В колгоспі варили кірець за зібрані колоски, навіть у яру могли посадити в тюрму. В нас так посадили тоді Анюту Сірокурову, їй було 16 років.

Важке життя було.

Місце запису: село Писарівка, Новопсковський р-н, Луганська обл.

Дата запису: 26.03.2008

Хто записав: Ластовка Оксана

Респондент: Мірошников Микола Олексійович, 15.03.1922 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Новопсков Старобільського району Луганської області.

Народився в Новопскові. В сім’ї було 7 дітей. В 32-ому році батьки поїхали в овцесовхоз «Айдар» на заробітки. Батько був плотником. В кінці 32-го батько робив в Росії, в Воронезькій області. Передавав дітям продукти. В 33-ому в МТС. В Росії батько мав пайок на іждивенців і робітників – хліб, крупа, олія.

В колгосп забирали в кого що було – коров, биків. У колхозі приміщень не було, худобу розміщали в сараях куркулів. Батько був бригадиром в колхозі, його бентежили умови утримання тварин – годували соломою з стріх. В газети була напечатана стаття «Головокруженіє от успеха» Сталіна. Батько прочитав і під враженням вийшов з колхозу, через що і потрапив в немилість влади. На тих, хто вийшов з колхозу накладали непосильні налоги, забирали хати, майно з хати. Сховати від влади продукти було неможливо – землю, стіни тикали, щупали.

Ще до поїздки в Росію ми міняли барахло на зерно. Влада забирала в рахунок налогу одяг, майно (у неколгоспників). В селі мерли з голоду цілими сім’ями – і колгоспники також. Багато померлих було на Кривому плану. Дітей-сиріт забирали і ними піклувались патронати, дитбудинки (один був, де живе Чипчайов. В.І.). наша сім’я помагала дітям з бідних сімей пережить голод. Щоб вижить, збирали гриби-пожарики, качани товкли і пекли з них галєти, з річки діставали ракушки, варили і їли. Виживали неліниві. Про голод розказував онукам, дітям.

Чув про випадок в районі, що голова колхозу дуже помагав людям, щоб вони пережили голод, а сам за це потрапив під репресії. У нас через дорогу жив чоловік лінивий, не дбав про сім’ю, не садив город, сім’я його голодала, а сина Василя наша сім’я жаліла, підгодовувала, передавали ще й сім’ї. а цей чоловік ще й позичив зерно, муку й не віддавав. А батько мій тримав коня, овець, свиней, мав дробилку, плуг, які змайстрував сам. Ніколи не сидів без діла. Робив для колхозу колеса, бочки, сани. А коли прийшли брати налоги, то сусід Василь зняв з батька кожуха. Налоги збирала створена комісія, брали товаром (городина, зерно) і грошима (від продажу збіжжя).

Місце запису: с. Мілове, Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 18 березня 2008 року.
Ким записано: бібліотекарем Міловської гімназії Бескровною Мариною Валеріївною.
Респондент: Мичка Дмитра Павловича, 1925 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав у селі Півнівка Міловського району Луганської області.

Дмитро Павлович розповів, як його сім’я жила в ті часи. Була страшна засуха, навіть буряк кормовий для худоби погано ріс. Мати працювала на фермі, батько був шофером у колгоспі. Саджали картоплю, овочі. Врожай був поганий, але він і його сім’я економили усі продукти, тому і вижили. Тримали вдома корову і двох овець. Було дуже тяжко, батько крав у колгоспі зерно (насипе в рукавичку), а мати варила його –ось і їжа. Мати інколи з роботи приносила маленьке ягня і наказувала дітям, щоб мовчали. Брат батька, який теж носив у рукавичці зерно своїм дітям, був заарештований, вивезений і безслідно зник (по сьогоднішній день про нього родині нічого не відомо).

Весною збирали бакланці (квіти), їли з верб кашку. Люди в селі мерли від голоду, переважно це були діти. Сусіди допомагали один одному, ділились тим, у кого що було.