- Місце запису: cмт Теплик Теплицький район Вінницька область;
- Дата запису: 31 січня 2008 рік;
- Хто передав: Сергій Буковський, режисер;
- Респондент: Тетяна Радіонівна, 1908 р.н., народився в смт Теплик Теплицький район Вінницька область;
- Розшифровка аудіозапису: Паращєнко Тетяна Сергіївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в смт Теплик Теплицький район Вінницька область.
Город великий був?
Невеликий був.
А господарство було якесь?
Були свині, були й коні, були вівці, корови не було там – тут уже в нас була корова.
А чим батьки займались? Чим тато займався?
В колгоспі робили. Ше робили свою землю, а тоді вже колгоспену.
А скільки було своєї землі? Багата була територія?
А я не знаю.
Не пам’ятаєте, да?
Не доходило тоді до мене шоб я знала скільки було землі.
Ну багато було землі?
Не багато.
А що Ви вирощували? Що виробляли?
Шо виробляли? І пшеницю сіяли, жито, ячмінь, А на городі городним садили – і бараболя, і бураки, всьо так як тепер садять – так ми садили.
А що на обід готували?
Шо приходилось, всьо – борщ, каша, мамалига.
А що Ви любили більш всього? Що Ви любили в дитинстві?
В дитинстві всьо любила. Діти всьо люблять, що дасиш то й їдять діти. Не так як тепер, тепер діти перебирають … бо я то цукерочок, то бубличок, а тоді нічого не було, не було за шо купити.
А шо Ви зовсім грошей не мали?
Чом не мали? Як були в колгоспі, коли там дадуть в колгоспі, а як пан був то робили в пана, ше я в пана робила – ходила полоти.
А шо це за пан був такий? Хороший був пан чи поганий?
Пан був Яворський. Я знаю шо це за пан? Пан шо землю брав – тепер колгосп бере, а тоді земля була панська, а у людей мало було землі – по чверті, по пів, ну я не знаю, шо це означає я не знаю.
Ой Боже мій всьо, всьо робили. А тоді пішли в колгосп – в колгоспі всьо робили.
А як Ви пішли в колгосп? Заганяли, чи добровільно пішли?
Мусили йти.
А чому мусили?
Ходили, спати не давали цілу ніч – Іди розпишись, шо підеш.
Хто не давав спати?
Ходили бригади. Ой Боже мій, тільки ляжеш спати – вставай іди, визивають у сільську раду – розпишись, розписався тоді вже не кличуть.
А забирали тут шось у Вас?
Як у на таке у людей.
А шо забирали? Збіжжя, зерно?
Забирали перед голодовкою забирали. Всьо забрали, шо геть і в торбинках було повисипали всьо в мішок – і шоб нічого в хаті не було.
І картоплю забирали?
Картоплю й бураки, всьо, всьо.
Це Ваші сільські люди були чи чужі люди?
Люди були чужі – бригади з другого села ідуть і наші бригади, шпигали скрізь такими паличками довгими шпигали. Раньше ж груб цих не було, а печі в хаті, піч, по під препічок шпигають і на землю шоб не закопане.
А шо нельзя було закопати?
Шукали скрізь і забирали.
Якщо не віддаси? Ну як це прийшли і твоє забрали?
Забрали та й всьо.
Ну от до Вас би прийшли сьогодні і сказали ʺВіддай нам всеʺ Ви віддали б?
Не віддала бо люди не віддають – тоді люди віддавали, а як я не дам чоловік – зараз чоловіка забирають.
І забирали людей?
Ашо ж.
І Ви бачили?
Не бачила – тільки чула. Ой, хай Господь милує, шо було. Шо бачила? Голод який був, як людей ховали, як почала казати як у нас під хатою помер сусіда, а ми мали йти на базар в четвер, приходе сусіда каже (не зрозуміло) як помер … у тебе під вікном треба його похоронити – це у голодовку, пішов чоловік узяв первого брата ʺЙдьом викопаєм ямуʺ. Ой … викопали яму – приходять, на ліжку його обматали в радно, винисти – хто там, хто там мав силу … вони везуть а я іду з сестрою чоловічою – плачемо ззаду йдем і приїхали на цвинтар … до ями, у ямі уже домовина, те шо копав чоловік, а єдин сидить тако в куточку. Почали плакати – вони нас нагнали, чоловік мій той брат: ʺІдіть звідси, забирайтеся з цвинтаряʺ Чоловік протягнув того чоловіка, цього взяли туди положили. Ідем – бачу лежить жінка чорна та темна і двоє дітей коло неї туди дальше знов діти лежать. Ой я не можу. Отакі були люди, отакі були люди тільки кісточки шо осталися, тільки кісточки і шкурочка, шо остались ше живі. А тоді вже ми до жили ми ше не були в колгоспі – пішли батьки в колгосп, а ми жили, ми ше не були в колгоспі озимина і на тому полі, почало достигати, таке шо можно його потерти в макитрі – таке було жито вже колосся терли в макитрі – пекли такі, трошки лободи листя їли, всьо їли байдуже – лобода сама лучша була мішали лободу ті лєпки та й їли поки достигло вже.
Як Вам вдалося вижити Татьяна Радіоновна?
Не знаю, і двоє діточок.
Люди допомогли? Бог допоміг?
Бог. Люди нам не допомогли. Я ж розказувала бо бураки закопані бо зародили бураки були, а буракі солодкі їли так як моркву тепер – пошкрабаєш буряк та й їси буряк, добрий був. Було закопане бигилко кукурудзи у нас; тут вирубає дрова; вночі викопав яму; закопав те багилко, заносили туди кукурудзи; зробив таку лінієчку шоб було з тої воронки брати; та й вночі борщу діжку наквасила – був борщ, кислий борщ, а то цеї лободи , а то тих крупів – та й вижили так. А ті люди шо не було нічого й нігде – виздихали та й всьо.
Багато людей померло в селі Вашому?
Я не знаю. Багато, але це в конторі знають, сільська рада, а я не знаю. Дуже багато, і дітей, і людей, і старих. Ой.
А Ви коли в тридцять третьому, тридцять другому – коли голод був, кудись виходили з хати, в гості ходили? Чи по хатам сиділи, як це було?
Де ті гості? Шо ти гості справлять? Тут развє шоб діти з’їли ложку того бульйон. Де ті гості – ніхто в гості не ходив.
То шо ніхто не допомагав?
Ніхто. Хто поможе, як ніде нема, нікого нема. Деяке було барахло – повиносили, і в Гайсин возили і шо хто дає то й віддаю.
А кудись поїхати було можливо? Втікати звідси?
Можливо, тільки шо вже сили не було. А хто мав силу їздив.
А паспорти були у Вас?
Були.
Були?
Були, а шо. Ніхто не питав ні за який паспорт. Нічого. От. Ой страшне було, дуже страшне. А война тоді була то ше тоже пережили.
А коли було страшніше у голод чи під час війни?
Голод найстрашніший, голод найстрашніший.
Як Ви думаєте це був штучний голод? Чи урожаю не було, чи обставини такі були?
Ні забрали, всьо забрали. Чисто всьо вивезли, всьо забрали, золотівку на людей наложили, на поле тільки поля та й золотівку наложили вивозили, а тоді ше та к забирали всьо. Нарошно зроблене шоб люди виздихали та й всьо. Ой хай Господь милує і рятує шоб ці діти бідні ніхто не дізнався цього.
Боже шоб голоду не бачили, шоб діти робили, щоб діти шли помагати на поле робити, бо ті старі як повмирають то тоді ті всі виїхають, бо тепер ті молоді не роблять, нехтять. Всі вчать, всі вчитися, а робити ось такі вже як моя невістка такі, такі – вони ж тоже вже не можуть. Тоді шо буде?
А Ви думаєте голод ше може бути, як Видумаєте?
Хто його знає Не буде врожаю той буде голод. А шо ж їсти, а що ж їсти?
З Америки привезуть.
Ми не наїмося то шо привезуть. Те привезуть – то не для нас, не для таких бідних людей.
А шо тільки на себе можна розраховувати?
Та я Вам не доказала за чоловіка.