- Місце запису: село Мала Виска Маловисківського району Кіровоградської області;
- Дата запису: 20 липня 2002 року;
- Хто записаав: невідомо;
- Респондент: Зматченко Микола Іванович, 1950 р.н.;
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Батько розказував мені одну історію, як він зі своїм братом – Ладиком орали поля десь під Ташликом. Дома вони робили в колгоспі, а тоді під осінь тридцять другого їх одправили оце на таку роботу. Це далеченько од нас. А їсти вони не взяли нічого з собою, бо не було шо. Робили вони вдвох на одному тракторі, по очереді орали. Отак один оре, а другий спить, бо голодні були, геть без сил. Пару днів отак вони поробили, а отправили їх десь ніділі на дві, і то їм не можна було ночю спать, а треба було орать, бо в колгоспі “горів” план. І дньом до них приїжджав один енкаведіст, годований такий, з пістолєтом, і не можна було слова промовити йому сказать, або зробить шось таке, бо зразу – “враг народа”, розстрел, або в тюрму посадять, а дома ж остались сім’ї. То Ладика він отак чуть не вбив був. Пару днів і ночей вони були отак в полі, і спали там, а ночі вже холодні в серпні, і вони ж голодні були, і мало того, і поспать нормально не могли, десь спали по очереді часа по два-три. Старалися виполнить план. А тоді поламався трактор, а які ж там запчасті? – ніяких, і сил не було його справлять. Тоді вони рішили піти в село і попросить поїсти і помощі. Якраз під вечір попросилися в хату переночувать. І десь вони на запічку найшли в торбинці сухий жом, вони саме там спали. То той жом вони почали їсти і таким він казався їм добрим! Отак трохи втамували голод. Ті люди, шо в них ночували чим могли кормили їх, бо пізніше батько з братом приходили в село ночувать, бо інакше померли б. А ще вони почали красти, в людей на городах. Хоч понімали, шо не можна так, шо всім важко, але ж голод їх заставляв, бо ж вони ще фізично робили. Робота на тракторі важка. В основному крали сахарний буряк чи городину яку, і тікали в поле. Там в них був казанок і вони на вогні варили собі якусь кашу, таке гаряче їли, хоч не наїдалися, то грілися. Батько казав, шоб вони ото тоді не крали, то не вижили б. Отакий голод був. З войни батько прийшов інвалідом. В сорок четвертому году під Яссами його ранили. Довго він лежав у госпіталі і йому одрізали ногу. Отак без ноги він вернувся. Жили з матір’ю в бідності, корову вони вже пізніше завели. Батькові призначили пенсію, то за неї вони купляли трохи хліба. Він пішов на роботу кладовщиком в закройний комбінат. Там, бувало, який кусок матерії візьме, то за нього вимінювали шось поїсти. Багато людей їздили в Росію або Білорусію, де не було голоду, і там вимінювали продукти, а в батька не було здоров’я для цього, тому перебивалися чим могли дома.