1. Місце запису: cело Гаївка Кропивницького району Кіровоградської області;
  2. Дата запису: 9 травня 2008 рік;
  3. Хто передав:Сергій Буковський, режисер;
  4. Респондент: Лупитько (Летюча) Олена Василівна, 14 червня 1921 р.н., народилася в селі Трудівка Олександрійського району Кіровоградської області;
  5. Розшифровка аудіозапису: Вигодованець Ольга Василівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Трудівка Олександрійського району Кіровоградської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Олено Василівно, Ви народилися в цьому селі?

Нє.

А в якому?

У Трудовці.

Як село називається?

Трудівка. Да.

Якого району?  

Я знаю якого…

Кіровоградська область?

Да.

Скажіть, будь ласка, своє повністю прізвище, імя, по-батькові.

Ну як… дєвєчю фамілію? Моя дєвєчя – Летюча, фамілія, Олена Василівна.

А зараз як фамілія?

Лупітько.

Олена Василівна?

Да.

В якому році Ви народилися?

В двадцять первому.

А коли?

В іюні. Осьо чотирнадцятого будуть… ну осьо чотирнадцятого після мая, чотирнадцятого іюня.

А яке було Ваше село – велике, маленьке у 20-ті роки?

Не дуже велике, в общето воно длінне тяглось Трудівка соєдіньоне із Петрозагір’ям, хоча це вже дальше – восєм кілометров од Петрозагір’я. А от це Трудівка, Петрозагір’я це вони вмєстє, тілько через межу. Оце дорога – по цю дорогу Трудівка, по цю – Петрозагір’я.

А велика родина у Вас була?

У сім’ї?

Сімя, да.

Нас чотири дівчати, батько й мати.

Чотири сестри?

Да.

Старша?

Ні, оце я сама менша, їх нема. Тих нема.

А чим займалися у Вашому дитинстві до 30-го, до колгоспу? Як жила Ваша сімя, чим займалися? Багаті були, бідні?

Нє, не багаті, такі середняки називались тоді, до колгоспу. Тоді якось самі хазяйнували, свої землі потроху мали, от. Ну, конячку була, коровка. То кури, то таке…

А хата велика була?

Нє, не велика. Ну така.

Ну яка вона, така сама як тут?

Та почти ж, почти, почти така сама. Так на вид видатніша трохи була.

Ну а землі скільки було?

Та землі небагато було, небагато. Я вопше-то не знаю. Ну я мало знаю, бо я сама менша. Знаю на степ брали дівчат орать, ну все – і в жнивах. Я сама менша, то я дома оставалась.

Не брали Вас на степ?

Ні, на степ не брали. Мене дома оставляли на хазяйстві.

А шо робили дома?

Усе так, то кури, то їсти зварю пока вони, так шо…

Самі порались, а скільки Вам років було?

Та я знаю стіки… знаю стіки…

Ну на чому Ви готували – в печі? Оце маленька дівчинка і в печі варили їсти?

Ні, я не в печі. У нас така плиточка під димарем. Піч, а димар виведений в калідор і там ото під димарем ми пристроїлись, там варили. А як літнє время, то варили в дворі, плиточку вимостим з цегли та й варили.

Ну в степ Вас не брали, а в церкву брали?

Ні.

Чому?

Може й брали, ми в церкву ходили всєгда в Ворошилівку. Батьки ходили всігда в церкву.

Але ж ходили все таки?

Ходили.

А все ж без Вас?

Да, без мене більш ходили, а то й зо мною, бо я знаю як. Возьмуть, то я боюсь, шоб не заблудиться., бо сюди всі села з’їзджалися.

А дзвони було чутно в хаті?

Да, дзвони було чуть. Туди дуже не чуть в Трудовку, а туди… церква ж здорова була, кругом обгороджено все було. Все хороше було, все розорилось.

 А чому Ви боялись, щоб ви загубитесь?

Навєрно мала була, чи я знаю. Людей же багато було.

А вдома відзначалися, наприклад, Різдво, Пасха?

Ну аякже.

А як це відбувалося?

Ну як і сійчас Паску, так і Рождєство. Так усе робилося, як і сійчас.

Ну а як це?

Ну а як понять? Ну як прийде той день Рождества – справляють Рождество.

Ну щось готували?

Аякже.

Шось їсти варили?

Їсти варили, в кого було шо добріше, калачі, паски пекли.

Ну Вас, дітей, до цього залучали? Ви казали, що варили їсти, яйця фарбували?

Мої діти?

Ви.

Аякже.

Як фарбували яйця у Вас? Де брали краску?

Найбільше лушпиня з того, з цибулі, вона найшвидше. А то так куплять, поїде мамка в город, якоїсь краски купить. А то лушпиння варять…

А в якісь ігри дівчачі грали?

Не послухав – може буть погано, вони не били, тілько вже ото строго, якшо не послухаємо. А батьки непогані були, мамка хароша. Мамка вже ж отут жила, онуків гляділа.

Лозиною батько не бив?

Нє, не бив. Трохи ми боялись батька, батько такий строгий був, як сказав – всьо …

А ким батько працював?

Та такий просторобочий, шо прийдеться. На старості сторожував,  то вони там в амбарі, де хліва засипали, то сторожував.

А от, коли Ви дитиною були, чим батько займався?

Як мала я зовсім була, то вони самі хазяйнували і землі там стільки  було. Вони спрягалися з сусідом, одна конячка з сусідньою – йому зроблять, нам зроблять. Ото так…

Вас не брали ?

Нє.

Їсти їм на поле не носили?

Вони приїжджали.

А далеко був город від хати?

А так далеченько… ну я знаю стілько –два кілометри, кілометр.

А коли вони їхали на роботу? Рано?

Як нада, то рано. Як жнива, то рано треба було їхати. Це й не дуже питали, здать і всьо.

А хто?

Ну були ж такі активісти, були такі люди, комсомоли тоді.

От у Вас не питали? У батька, матері.

Ну да, а шо вони мене спитають?

У батьків Ваших?

Ну да, як таке пішло, то не вони не дуже питали. Здай, одведи та й всьо.

А Ваші батьки зразу з цим погодились?

Та хотіли – не хотіли, а нада було. Треба було здавать…

Треба для кого?

Я знаю… Для общєства, як кажуть, в колгосп все майно, яке було там… плуги  в колгосп.

Я не можу зрозуміти як це прийшли – віддайте. Наприклад, сьогодні прийшли до вас до хати і сказали: «Віддайте подушки, дзеркало, телевізор. Ми будемо будувати общєство».

Та чого я знаю…Було таке, шо збирали, висилали на Соловки  і все, таких  людей. Було таке время. Шо було з плачем, люди не заплачуть, то були такі активісти, чи як сказать, комсомольці собираються, цей висилають. Вони тужать, плачуть. Барахло їхнє беруть, продають. Ай, нема чого і згадать. Таке время було, шо…

А когось із цих активістів Ви памятаєте? Хто це були – місцеві чи це приїжджали звідкісь?

Місцеві були. Є такі, шо вже подохли, а таких вже мало осталось.

Ну когось Ви памятаєте конкретно – імя, як він виглядав, хто це був?

Ну як в нас сусід був, то в його не було нічого, а в нашого батька ше був хліб у 33-му чи коли це воно було. То він заявив, то прийшли та забрали до зернини, до зернини забрали в батька. І він сам здох. Це через дві хаті він жив та кажуть: «Бач, заявив, а якби ти не заявив, то це б я з тобою поділився і ти був жив. А так здихай тепер!»

Тобто, він помер тоді в голодовку цей сусід, який заявив?

Да, помер в голодовку. То таке страшне згадать шо, коли ми вже в школу ходили, то зайшли – він лежав на плиті і в нього лежала коняча голова, сиру вже гриз, такий голодний був. Та нашо розказувать, це страшне згадать. І так він помер.

А чого це в нього коняча голова? Звідки він…

Та десь хтось притяг. Тоді ж коні їли. Тоді таке було страшне, шо ждуть, коли коняка здохне та її враз розтягли, хто з села був, розтягли і їли.

 А Ви теж їли коня?

Да, їли.

А як воно, смакувало?

Хороше, хороше м’ясо як нормальна скотина, не больна. М’ясо хороше.

 А де добували ще мясо? Батько де добував мясо, приносив звідкись?

Вони сторожували, сторожували. Буває таке часто, шо дорізають, дорізають, бачать, шо скотина не виживе. Дорізають і тоді розтягають, хто скільки міг те м’ясо. То вони часто приносили. Та він прийшов і казав: «Дуня, хоть ти не з села, пішли зі мной сіять. Ти там проживеш, там яку-небудь похльобку варять і ти проживеш коло мене». І так вона пішла і вони вдвох сіяли та й додому гляди з пригорщу принесе чогось та ми на ступі стовчемо і зварим супу. Отак ми виживали, так ми виживали. А коровку ми держали. То вже батьки дуже пухлі були, вони вже, шоб коровка не розтелилась, вони б більше не прожили як тиждень або два. Не було більше сил, вже такі пухлі, а потім стали худать. А тут коровка розтелилась і ми пішли жить. Коровка хароша в нас була, батько каже: «Парте молоко, шоб молоко кип’яче було». То ми йдемо в степ, сіємо полову гречану. Принесемо, перетовчемо її, посіємо на ступу, на ступу перетовчемо, а потом посієм і пекти такі моторженики. Тоді нам легше було із молоком. Та чого його тільки не пережили.

А чого обовязково треба було кипятить молоко?

Нюся було звать.

А як Ви за нею доглядали? Ви її кудись водили пасти? Як це було?

Зімою не було де пасти, а як поїдем на степ, то гречаної полови наберемо і водичкою збрискували з соллю, і кормили її. А те дрібненьке самі їли, ту полову, товкали в ступі і пекли ліпеники. І так ми її догляли, поки вона розтелилася. А тоді травичка пішла вже.

Ну а молоко не треба було вже здавать в колгосп?

Ні, здавали, носили на молочарку. Просили, шоб носили на молочарку. Та носили на молочарку.

…Бачили, як ходили просили їсти? В окна не заглядали?

Та були такі люди, я не помню. Та не просили, бо всі голодували, не було в кого просить.

А корову могли вкрасти?

А чого ж нє, бувало таке, що й крали в голод.

А ви якось охороняли ту корову, щось робили, шоб вночі…

Аякже, в нас така хата длінна і потом сіни називається, а через сіни ще було таке поміщення і ми там держали корову.

 То вона не в сараї була?

Да, під одною кришою з хатою.

Ну це ж запах же в хаті.

Мертвих ховали так, шо це їде підвода та нагрузиться, складають на кладбіщі в одну яму, викопають таку та кидають туди. Ото так ховали.

Скільки на підводі було покійників?

Ой, повсяк було – і по 2, і 4. Коло нас жила Настя така здорова женщіна, красива, здорова і ходила ще нароботу. Тут йдуть на роботу і яка робота – йдуть копать. А шо воно скопа бідне, як воно голодне. Ряди в бур’яні копають, миша побігла, а вона лопатою вдарила, бур’ян підпалила, ту мишу обсмалила і з’їли. Оце таке було.

Я не зрозумів, що зробили. Підпалили бурян?

Да, бур’ян підпалять, мишу вбили, тоді бур’ян такий здоровий весною підпалять, мишу ту осмалять і їдять. Це й таке згадуть страшне. А нашо воно це?

А шо ще їли мясного? Мишей, собак теж всіх цей?

Не знаю за собак. Ми не їли і не знали. Це страшне.

Обізатєльно помагали.

Як це було?

Прийде людина, просить на якусь тряпку: «Нате вам оце, дайте нам молоко». А то ми й так давали. Корова в нас хороша була. Вже назливали зливане молоко, таке як ряжанка, хороше ціле відро, таке як макітра була. Батько входе утром, каже:

  • Стара, ти знаєш шо…
  • А шо?
  • А молоко в нас хтось забрав
  • Як?
  • Макітра свободна.
  • А макітра є?
  • Є. Та макітру оставили.
  • Ну і слава Богу, хай їдять на здоров’я. А ми ще назбираємо.

Корова в нас хароша була. І сусідам давали, хто лахманину яку принесе. І ми виносили, як голодні були, ми все… Остався внас був ковьор хороший і платок такий красівий. Я кажу сестрі: «Це тобі платок останеться, хоч і вмирать будем. А мені ковйор». А тоді прийшлося так, шо кажем: «Мамко, вези на базарь, продавай. Купи нам хоч кусок хліба за цей, бо ми ж пропадаєм». Повезли, продали за 35 рублів обоє. І привезли пів хлібини, біла правда, здорова,  пів хлібини. Вони на нас поділили тими кусочками і ми поїли, а він же білий, добрий. Та кажемо: «Нашо ти купила білого? Було б чорного купить, то хоть би голод забрав. А то поковтали, а нема і хліба не наїлися». Ой, то страшне діло, страшене діло було. Його згадувать… нашо то. То Боже сохрани таке переживать.

Старші сестри, то вони пішли вже служить. Батько каже: «Дівчата, якщо можете де пристроїться…» То дві сестрі, вони пішли у наймички до людей, пішли служить. А ця, трохи менша, ця трохи сіять їздила. А я як сама менша, то дома вже була. То таке…

А з сусідськими дівчатами може гулялись?

Моїх таких подруг близько нема, сусідських не було. Ну канєшно як діти, но не дуже тоді. Таке время було, шо страшне. Тут по сусідству жила така здорова женщіна, батько йде , то каже: «Стара, Настя вже на роботу собралась. Йде з сапою і повна пелена гірчаків». Гірчаків це набрала їсти. Знаєте, шо це «гірчаки»? Така зелень росте, його обчищається та трошки солодке. А тоді йшла-йшла й лягла. «Вже, – каже, – Настя лягла». Перегодя пішли – вже Настя вмерла. Гірчаки ті в пелені і сапа лежить. Ото таке, падали як мухи. Падали як мухи!. Ото як Трудовка така невелика, ще як послі считали, то 440 душ погибло од голоду. 440 душ померло сім’ями. Сім’ями вимирали, у погріб кидали ото так, а хто на дорозі, то на кладовище звозили в яму. Та хай Господь боронить. То страшне діло, то страшне.

А чому так сталося, шо мерли як мухи? Хто це зробив?

Були такі, шо зробили, такі як оце наш сусід був. Ми ж би не страдали, ше б людям пособили та він же заявив. Забрали в колгосп, то там поварили, попекли, гуртом поїли,  а ми голодні осталися. Тоді комсомольців багато було. Це все комсомоли робили.

А Ви щось чули про Москву, про Сталіна, про Леніна? Щось казали батьки? От у вас в сімї про це говорили, що це винна Москва чи може Харків, Київ?

Хто зна, ми ж тоді мало розбирались чи як… я  знаю… Сталін же це, Сталін навєрно це зробив.

Тобто, тоді про це не говорили, Ви про це не чули?

Не чула, не пам’ятаю.

А Ви пам’ятаєте, як голод закінчився, новий врожай був?

А чого ж я не пам’ятаю? Тоді врожай великий був, такий врожай був в 33-му. Літо дощове було. Було сапаю, вода хліпать з-під сапи. Ну врожай був сильний, врожай був. Ну тоді, канєшно, люди почали виживать. Хліб вродив, то потрошку вже давали, то так люди вже самі старалися для себе. То врожай був хороший в 33-ом. Вже люди пішли оживать.

А Ви памятаєте,  як Ви попробували нового хліба, оцей момент Ви памятаєте?

Ми думали, що ми і не попробуєм. Чого не попробуєм, було їмо і одна до другої кажемо: «Ти чувствуєш, шо ти хліб їси?» Ми оце не думали, шо будемо хліб їсти. Вже нам дали зерна, змололи вже, ми пекли й варили дома.

А хто готував хліб ?

В нас мама була спеціаліст. Вони й в колгоспі хліб пекли.

А як це хліб пекти вдома? Ви б змогли зараз хліб спекти?

А чого ж нє.

А що треба?

Дрожджі, муку харошу, заколотить, замісить і хліб получиться. А чого ж… Ми пекли, сійчас печемо, ше в прошлім годі пекли у духовці. А счас така мука, особенно в цім годі, ні вареника не зробиш, нічого – розпливається. Хоч місиш, міси скілько хочеш. Прийдеш – розлилося, вареника не зробиш, така мука. То сійчас ми не печемо хліба, то колі вже вареник швиденько зліпим і мерщі у воду, шоб він не розлізся.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду