1. Місце запису: смт Макарів, Макарівського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: Майстренко М.;
4. Респондент: Оніщук Надія Олексіївна, 1923 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в смт Макарів, Макарівського району, Київської області.

1933 рік – це був страшний рік для Макарова. Помирало багато людей з голоду. Все вже не можливо збагнути, не тримається все в пам’яті, але ті чорні дні забути не можливо. Деякі епізоди розкажемо: Хавченко Григорій і його троє дітей померли голодною смертю. Одного з хлопчиків не було сил ні в кого з сім’ї відвезти на кладовище, то його похоронили прямо в садку біля хати, а хреста не ставили, щоб не було іншим страшно. Музиченко Ярина і троє її діток опухли без їжі та й те ж пішли на той світ. Просила їсти у своїх родичів, а ті боялись, що віддавши останнє і самі загинуть, не дали їй нічого… Помер Оберемчук Василь, залишивши 6 хлопчиків на виживання. Та всіх уже й не пам’ятаємо, бо тоді ніхто вже за цим не слідкував… Йде, сів під тином, не піднявся – помер… Не дай, Боже, таке бачити нікому, навіть найлютішому ворогу.

1. Місце запису: село Шпитьки, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  2003 рік;
3. Хто записав: Семикін Андрій Павлович;
4. Респондент: Семикіна Ганна Василівна, 1925 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Шпитьки, Києво-Святошинського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Та певне, що був і в 1932 і 46 рр.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Сталін же забрав все чисто зерно у людей, тому й настав голод.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Свої ж місцеві люди, та правда я не помню як їх звали, бо була ще мала.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Та хто ж його тепер про це знає.

Ті, хто відбирали мали якісь документи?

Та які там документи. Ми їх дак точно не бачили. А от мати моя вдова вона вже була досить давно. Бойова жінка була. Дак та за кожен горщик з тими злодіями билася. Правда й діставалося їй за це.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Матір мою били, я була ще дитиною. Одного разу матір закрили в колгоспний погребник, дак вона там просиділа три дні без їжі. Забрали 12 десятин добре обробленої землі.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не пам’ятаю.

Як люди боронилися?

Хто як міг. Але масова ні.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

У нас в хаті між піччю та стінкою був простір куди ми засипали декілька мішків зерна, тим з маткою і врятувалися.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Як звали не пам’ятаю. Однак це були чоловіки. Наглі були, ходили по хаті нишпорили, по городу з шомполами лазили шторкали скрізь.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Господь його знає. Я там не їла.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

У гас забирали лише продукти. А в кого іншого може іще щось прихопили. Наглі були до біса.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Не знаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні-ні. Одну, жінку в с. Петрушки забрали на Лук’янівку за декілька колосків, а в неї було четверо малих дітей без батька.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Не пам’ятаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Та де там. Кому воно було потрібно. Але вони змушені були. Кого розкуркулювали. Інших обкладали такими податями, що самому їсти не було чого, не те, що скотину прогодувати.

Де переховували худобу?

То хіба її можна було сховати.

Скільки разів приходили до хати?

До різних людей по різному.

Коли почали помирати від голоду?

В 1932 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Та кому вони були потрібні. Он жінка в Петрушках, у неї ж чотири дитинки залишилося.

Хто не голодував у селі і чому?

Хто. Зрозуміло хто – партійні та жиди, ті примазуються завжди і скрізь.

Хто зумів вижити?

Та ті ж само люди.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Так, ні в кого ж нічого не було, хто чим міг рятував свою сім’ю. один чоловік поїхав до міста, виміняв на золоті циганські сережки торбу борошна, а поки доїхав на трамваї, то торбу розрізали й зерно вкрали. Гірко плакав і він.

Що споживали в їжу?

Ну ходили й збирали рори (равлики). Їли кору з дерев та з яких не пам’ятаю. З маткою вкинули до груди їжака, а він обгорів, а в середині був сирий. А так повиїдали скрізь все.

Скільки померло людей у селі?

Багацько. А хоронили всіх в ожиновому яру. Просто кидали й загрібали.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нас не знаю. Чула, що було в сусідньому селі.

1. Місце запису: село Шпитьки, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  2003 рік;
3. Хто записав: Семикін Андрій Павлович;
4. Респондент: Герасименко Іван Панасович, 1926 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Шпитьки, Києво-Святошинського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Хоч мені було всього 7 років, коли розпочався голод 30-х рр., чітко памятаю, що в м. Макарові була страшна голодовка, а от в с. Шпитьках, до якого переїхав на поч. 50-х рр. переїхавши сюди, тому що оджужився на місцевій дівчині, за моїми відомостями голод був не таким сильним.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Голод був зроблений штучно, нехай не брешуть, що в 1932 р. був неурожай, зернові вродили нормально. Владі необхідні були гроші на постройку заводів, ото й забирали зерно з села та й заганяли його за кордон. Вибивали з села гроші, зганяли людей до колгоспів, одноосібників обкладали великими податками, в селі їх називали індусами. Одноосібниками були Забоянець, дід Романчик (він навіть писав вислати його до Чехословаччини (це вже пізніше), тому що чув, що там можна вести індивідуальне хозяйство.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?\

Ходили цілі бригади по селу з місцевих людей.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Та хто ж тобі про це вже зараз розповість.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Певне, що ні. Та якщо й мали, то хіба нам би їх хтось показав би.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Бригади мали повну свободу дій, все залежало від людей, котрі в них состояли. А людей били, декого й вбивали, але люди не пругались особо.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Цього не можу тобі сказати. Не пам’ятаю.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Зерно сховати було важко, адже приходили до хати по декілька разів і скрізь нишпорили, але деяким людям це вдавалось. Наприклад на Смолянці стояв хутір, в якому хазяїн врятував сім’ю від голоду тим, що розтрусив зерно на горищі по полові. Протягом 1932-33 рр. його змітали разом зі сміттям і пекли коржі. А от худобу люди не здавали, а сховати її неможливо, тому й забивали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали? Скільки їх приходило до хати?

Приходили, коли їм заманеться. Ходили гуртом. Кого як звали, я не пам’ятаю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Головою колгоспу в селі був двадцятип’ятитисячник Сотниченко, який прийшов сюди з заводу. Він звернувся до робітників заводу з проханням виділити людям продуктів для того, щоб вижити. Привіз до села три підводи хліба і на колгоспному подвір’ї варили «затірку», яку видавали людям.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Так чув. За цим законом людям заборонялось збирати зерно на колгоспних полях навіть вже після збору врожаю. Кажуть нібито в с. Шпитьки від нього постраждало кілька чоловік.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Не пам’ятаю.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Звичайно, що більшість цього не хотіла, але найбідніші особливо не пручалися.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Так. Одноосібників обкладали величезними податками. Розкуркулювали.

Коли почали помирати від голоду?

Взимку 1932-1933 рр. Хоча за моїми даними в Шпитьках від голоду офіційно вмерло лише одна людина, пухлих було багато.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

В місцевій початковій школі дітям давали гарячі обіди. Я навіть чув, що дітей приводили туди, якщо вони там не навчалися.

Хто не голодував у селі і чому?

Голодували всі. Можливо легше було партійним, але я це слабо пам’ятаю.

Хто зумів вижити?

Легше вижити було тим, хто мав менші сім’ї, а отож було менше ротів. Виживали також ті, хто жив ближче до лісу (люди кажуть, що в степах мор був страшніший). Іноді відігравало роль спритність та винахідливість.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Голодували всі, тому розчитувати на чиюсь допомогу було важко. Хоча знаходились добрі люди, які зовсім доходягам давали крихти хліба і можливо цим і врятували їх. Тяжкий був час.

Які засоби вживали до виживання?

Їли кору дерев , корінці, перетирали гнилу картоплю (майже один крохмал). Дехто тікав до лісу і там палили костри і били диких тварин, тим і виживали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Кажуть, що лише на рідню й була інколи остання надія.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Не пам’ятаю.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

В містах існували ТОРГСІНИ, в яких за золото та старовинні ікони можна було виміняти трохи хліба та й той не завжди можна було довести до хати.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Тут питання дещо спірне. Офіційно мені відомо, що в с. Шпитьки протягом 1932/33 рр. від голоду померла одна людина. Старожили розповідали, що вимерло дуже багато. Похоронні бригади не встигали збирати трупи, а іноді просто пухлих забирали разом з мертвими.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хто я вже розповів. Де не знаю.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

На скільки мені відомо, ні.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Ні тепер, ні за часів радянської влади.

До якого патріархату вона відноситься Ваша церква?

Московського.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

В Шпитьках такого нема, а от в Макарові хрест на пам’ять жертвам голоду встановлено вже в середині 90-х рр.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Після здобуття незалежності в Шпитьківській середній школі було започатковано викладання курсу краєзнавства, в якому розповідалось, зокрема, і про голодомори ХХ ст. ваш покірний слуга Герасименко Іван Панасович був викладачем даного курсу в початкових класах.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Совєти та особисто Сталіна.

1. Місце запису: смт Чабани, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Шегда Орест Ярославович;
4. Респондент: Біденко Олексій Олександрович, 1916 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Чабани, Києво-Святошинського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Чого ж не пам’ятаю.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Було все, та позабирали… Ну тоді була колективізація, робилося тоді: і в колективізацію гонили, і вобше – десь хтось вредітельства наробив.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Хто забирав… Сама ця власть, як тоді командував Сталін, то додумався до того, що…

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Було таке, шо в печі там шось зварили їсти, забирали з печі даже.

А чи доносили на вас сусіди, що Ви переховували щось?

Забирали все те, що не заховано було, оставляли без нічого.

А ті, що забирали мали якісь документи на те, щоб забирати?

Які там документи тоді, прийшов та й хто там буде з його документи требувать, може деякі, які більше опитні і требували, але шо з того, тоді й висилали, і висилали і забирали оце все.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Забирали і арештовували тоді, которі не підчинялися, забирали, виселяли на Сибір.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ніякої зброї вобще комуністи считалися.

Як люди боронилися?

Ніхто не оборонявся, шо хотіли, то робили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Познаходять скрізь, де не заховаєш.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Власті…

Як вони це робили? Як шукали?

Як шукали… Обично. Шо знайшли, то забрали, а шо не знайшли, то в піч лізли, забирали те, що зварене.

А як їх називали?

Ну, комуністи…

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По два-три приходило.

Де можна було заховати продукти харчування?

Де не заховаєш, перериють усе.

В яких місцях Ви ховали? Де все-одно хвали?

Було і в погрібах, і на чердаках, ну де іначе…

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Було таке, шо він пішов до колгоспу, робив там, то по 200 грам давали, якась соя тоді була, то давали її, за те, шо робили.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

А якісь продуки харчування, те шо можна споживати…

А одяг не забирали?

Ні.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Я в те время з жінкою покинув село і поїхав в радгосп, то встроївся в радгоспі щочиком молока, а жінка – дояркою, то так ото вижили в те время.

А ви чули про «про п’ять колосків?»

Знаю те тоже. Піде дитина збирати, то будуть судить батьків за те, шо збирали колоски. Не дозволяли даже збирати колосків людям.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли. Було таке, шо судили за ці колоски.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Були там виділені такі, шо охороняли і ходили по полю, охороняли, шоб не збирали колосків і нічого з тих колосків самі не робили, отак їх приорали…

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Були такі, шо хотіли йти, були такі, шо не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Примушували, але десь не об’ясняли, як вони буде, люди десь боялися йти.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А худобу де ж її, в землю не закопаєш. Єсть, стоїть в хліві, то прийшли та й забрали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Так, десь коли їм випадало время, було і вранці, і вдень, і ввечері.

Скільки разів приходили до хати?

Ну скільки разів… Пока кончили забирати. Поки не повимітали, тоді не було чого ходити.

Коли почали помирати від голоду?

Ну це десь 32 год. Вже прикінці 32-го году.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Хто там ними опікувався, коли їх забирали, шоб вони поздихали з голоду, то хто за них опікувався. Скільки дітей, скільки старих, моя теща, мій тесть, мої дочка і син полягли.

Хто не голодував у селі і чому?

Котрі оцим занімались, шо забирали, то тільки ті могли не голодували.

Хто зумів вижити?

Ну мало таких було, та я кажу, шо виїхав з жінкою в радгосп і так вижив, забрав ще жінчину сестру років шести, а воно плакало, бо хотіло до матері в село, та й подохло так.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Хто там допомагав і чим, як позабирали і з печі те, що зварили і не встигли поїсти, то хто там буде допомагати і чим.

Які засоби вживали до виживання?

Ну які ж тут приймеш заходи, коли його нічого немає.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Попадало й родичам й таке саме, то не було кому помагати, аби помагали, то може прожило б трохи людей, а так…

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

І траву даже їли, шо попало, під руки, большинство, котра полєзна, то їли її.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Шо там із того дерева возьмеш. Листя то там може деякі і їли.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ну птицю хто ше держав, то ловив її, а хто вже нездужав, то вона не нужна була.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Може хто хотів шось купить, але вже був не в силах він добраться туда вже, вже отовецав, що підняться вже не може.

Чи був голод у містах?

Був тоже і в місті, але менше, ніж в селах, бо в селах була колективізація.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Так шоб я точно знав, то ні, бо я виїхав з села, але приходилось приїзджати, то я бачив, шо воно робиться.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ні, не було канібаліх.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили на общому кладбищі. Общу яму викопали і туда їх звозили.

А хто це робив?

Ну хто ж партія робила.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Шось там давали… Шось їм перепадало.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Єсть вони зараз. Батюшка приходить до них на праздники.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають конешно.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві?

Поминають.

А за часів радянських часів поминали?

А тоді хто його поминав.

Чи є у вашому селі церква?

Немає, а є там якась примітивна, є й батюшка.

До якого патріархату вона відноситься?

Не розберу.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Єсть пам’ятники. Один пам’ятник, куди всіх звозили.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Чому не знає, конєшно шо знають, которі більш взрослі, то знають.

Ви розповідали своїм дітям та онукам про голод?

Вони то й самі знають і дечого прийшлося розповідати.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Оця власть, котора тоді существовала. Більше ніхто. Люди у цьому не винні.

1. Місце запису: село Чабани Києво-Святошинського району Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Кравцов Григорій Юрійович;
4. Респондент: Шевченко Ганна Тимофіївка, 1921 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Чабани, Києво-Святошинського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви. що був голод у 1932-32 роках або у 1946-47 роках?

Я могу вспомнить тільки те,що мені приходилось робить

Які на вашу думку були причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Не, було усе но тільки забрали. Забрали усе. усе зерно забрали

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, то хто це робив?

Якесь, якесь приїжджали. Начальники які-mo. Ну. якесь начальство приїжджало, відкілясь – ми його не знали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда за приховування зерна?

Нє. Ніхто в нас не приховував зерна. Це хіба може, як сказать, куркулі чи як їх назвать?

Як це відбувалось? Чи ті, хто відбирав, мали якісь документи на забирання продуктів?

Нє, нє ніяки документи, нічого, ніяк. Забирати, щоб здавати державі та і все.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

От цього я вже не могу сказать.

Чи мали зброю ті. хто приходив відбирати хліб у людей?

Нє, нє я не помню.

Як люди боронилися?

Нє, нє, нє, нє, не було такого.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Hу, хоч і ховати, все рівно за той, за люди, які ховати у одних відбирати все.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Якісь начальники приїжджали. А Бог їх знає, як їх звати

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Hу, наприклад до нас-я не знаю. Ніхто не заходив.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ну де ховати. Бог його знає. І в соломі ховали-у скирдах соломи я була.

Чи давали їжу тим. хто пішов до колгоспу?

Нє, не давати нічого.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі-одяг. рушники, худобу тощо?

От цього я не знаю – я знаю, що мама усе барахло відвозила в Росію, міняла хліб та на картонку та на те.

Що таке закон про “п’ять колосків”? Чи Ви чули про нього?

А, шо-тєє? Судили і в нас людей за те шо колоски збирали.

Чи дозволяли збирати в полі колоски, залишки городини?

Та не всім-хто назбирує бігом. Ну ми далеко від району жили, в обшем, село далеко.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа які-то.

Чи хотіли люди добровільно йти в колгосп?

Хто добровільно пішов, ми записалися добровільно.

Чи змушували людей йти в колгосп і як?

Була ж така заява-хто хоче. Тоді насильно ніхто не тоє. Ну, так, не то шо насильно, а якби вам сказать, хто хоче-хай іде, хто не хоче- хай не йде. Ну, хто хоче-так казали що заберуть і скотину всю і все на світі.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

А там строїли якісь еті-сараї були, чи може то сараї були куркульські-а я не знаю?

В який час приходили забирати у людей зерно, продукти?

Удень, удень ходили.

Скільки разів приходили до хати?

Спросіть мене.

Коли почали люди помирати з голоду?

Ой-йой-йой-йой-йой. Багато людей померло, багато закопували живими. А кали – не можу вам сказать.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Я не могу сказать.

Хто не голодував у селі і чому?

Канєшно – ті ж, наверно, що жили-куркулі чи як же їх назвать Та й тo-їх же ж розкуркулювали-забирали їх і забирали землю

Хто зумів вижити?

Та вижили ж багато людей.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Нє, нє, нє, нє.

Які засоби вживали до виживання?

Ходили траву рвали. Були такі батькі, що і дітей убивали.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Нє, навєрно не було ніяк-самі люди виживали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Аякже, їли канєшно. Я сама ось ходила на той-посилала мама. Із не пшениця, а якже-то, росте трава шо я з неї колоски збирала, а мама тоді їх сушили, тоді товкли їх у ступі і варили.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Листя не їли . а ягоди які були там на тому-то їли все.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не, цього не їли.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Та ми ж далеко жили од міста-45 кілометоів.

Чи був голод у містах?

Я знаю, що тато поїхав у той. у город оцей же – Вовчанськ і тут він привозить відтіля хліба.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Багато, дуже-дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Нє-ото сім’я одна, один там дядько у сім’є зарубав сина і дочку і, нє-двох синів. Одного зарубав зовсім, а одному голову розбив усього, а двоє втікло- син і дочка втекла.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі. Люди, які могли це все зробити.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Нє, хто платив-ніхто не платив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?

Нє, не знаю. Ну я знаю, що на кладовищі.

Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, Зелені свята?

Так щоб у селі-кожен вспоминав своє. А ток же ж-у нас же церкви не було, а так между собою, то поминали люди.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю – у нас цього не робили.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?

Немає, от іменно шо немає.

Чи встановлено у селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Нє, немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 рр., зокрема, чи розповідали. Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ну у школі я робила, проробила всъо время. Я не знаю такого, щоб вспоминали про це-так де кой-коли так, ну приходилося дітям розказувать.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Ну як вам сказать – засраті комуністи.

1. Місце запису: село Гатне, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Фенінець Олег Якович;
4. Респондент: Сандуленко Софія Павлівна, 1927 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Гнатне, Києво-Святошинського району, Київської області.

В 1932-33 рр. я була малою. Під час продрозверстки в нас забрали все, що було в коморі. У горщику була жменька квасолі (мати лишила на посів), висипали в мішок і забрали. Коня батько здав в колгосп разом з батогом. Люди плакали і кричали, але не могли нічого вдіяти, забирали все. Пам’ятаю добре голодомор, не було чого їсти, село було тихе, порожній погреб, порожній злів, порожня комора, порожні мішки, за душу тягне їсти, але нічого нема, одна свята вода. Нас в сім’ї тоді було шестеро. Батько й мати були вже в колгоспі. Батьку видавали на сім’ю хліба (в колгоспі була пекарня), по скільки грам не пам’ятаю. Він приносив цей чорний хліб, клав на стіл, брав ножа і нарізав кожному сім’янину по шматочку. Я на тому місці, де батько різав хліб збирала руками кришки і клала в рот. Весною 1932 чи 1933 року помирає батькова мати з голоду. Батько з матірю пішли попрощатися з бабою на другий куток села, а вранці помирає мій братик, якому було лише 1-1,5 року. Поховали їх в одній могилі. Батько зробив обом труни, і їх відвезли підводою на кладовище. Голод лютував. Була весна. Косив людей. Близькі сусіди, всі цінності за одну картоплину або інший харч. Снували пухлі люди по селу. Вимирали цілими сім’ями. Одна сім’я мала багато дітей, і коли мати насипала дітям поночі ту баланду, що зварила, один хлопчик мовив: «мамо, один галук, аж очі витріщив» – то зварилася жаба. Сім’я та вся вимерла з голоду. Хати стояли пусті. Двері відчинені. Ніхто не входив і не заходив в ті хати. Собак і котів не було – всіх поїли. З настанням тепла весною, люди накинулись на зелень: траву, кропиву, щавель. Але це їх не врятувало. Люди мерли не дорогах, в хатах. Надалі в розмовах про голод ніхто нічого ніколи не згадував. Я вижила, стала вчителем. Пропрацювала в школі майже 40 років. Тепер пенсіонерка.

1. Місце запису: село Тарасівка, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Стародубов Валерій Станіславович;
4. Респондент: Карпусь Микола Васильович, 1910 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Тарасівка, Києво-Святошинського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я дуже добре пам’ятаю ці роки, я вже був дорослий, служив я в армії, от, але в 32-му році я був мобілізований в армію на дійсну службу.  Після закінчення інститута народної освіти. Два місяці повчителював, а потім,, оскільки мене призвали, коли я ще не був педагогом, то мене призвали в армію.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Може в якихось інших областях України і були труднощі, але я жив, тоді, поскільки я вчився в Києві, то вчався в Київській області, в Вінницькій області я родився, і моє село у Вінницькій області, і служив я в Камянець-Подільській області, нині Хмельницька область місто Проскурів, перебувало, от, воєнний городок оцей біля Проскурова був огорожений проволкою. І там стояла ціла перша кавалерійська дивізія. Їх називали червоно-козача дивізія. От в цій дивізії я служив. Служив я не рядовим, не рядовим – курсантом. Так званий курс «одногодічніков», тобто ті люди, які проходили, мали вищу допризивну підготовку, а я вчився в інституті, в інституті викладали військові дисципліни, то я був курсантом школи одногодічніков, і, перще мене вразило, я знав про труднощі, що є голод, то там, але приходили, коли ми йшли в столову і так дальше в строю було, а там на смітнику побачив – діти гріються в смітнику, а вони шукали, зі столової викидали різне, а вони риються, і ми побачили діток з такими тоненькими ніжками, вони худющі були, вони через проволку і пролазили в воєнний городок, і лазили скрізь, щоб щось поїсти.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Що хліб? Так. Справа в тому, що на селі були так сказать уповноважені, що приїхали з центрів , із губернії, із обласних центрів, райрнів, от, в селі робилося таке, роздвоєння, на селі, селяни ділили на касти, люди не стіки, так, в ідейному відношенню вони підавалися на пропаганду, вони були члени комсомольських організацій, я сам ув комсомолець і виїжджали такі команди по хлібозаготівлі і вони ходили, проходили по селах, по хуторах і дальше, де люди жили і забирали все, шо можна, оце шо передають шо це не правда, не можна того передать словами, виразить того жаху, який був, голод був страшенний. Моя рідна мама була опухла від голоду, опухла, але не вмерла з голоду через те, шо мій брат, той шо до мене приїзджав, був трактористом.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ну, конкретно таких винагород я не знаю, не бачив, нічого не бачив я, щоб награждали за доноси, ну я не знаю, шо, мені моя мама розказувала, як я що навпроти по вулиці сусід узнавши шо у нас єсть, що у моїй родині немає такого сильного голоду, я ж кажу нема голоду, Іван приносив, передавав і зерно, і муку, і таким чином спасались. Так він доніс, що ми, шо вони не голодують, у них є шо їсти, і така команда прийшла у село, прийшли до хати, і у цього сусіда копали підлогу. Копали підлогу, то у хаті копали, шукали закопане зерно.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Хіба можна було говорити про якісь документи. А якщо в них і не було документів? А хто їх мав право забирати. В цьому активну участь брала Комітет Незаможніх Селян, так званий КомНеЗам, сільська рада, все сільське начальство, були у цьому зацікавлені і все робилося під їхнім керівництвом. Це не було якась там команда: хтось, десь, звідки приїхав, а це було прямо від власті, від тих, хто мав силу, мав власть, держава це робила, цей голод держава робила, а не хтось, хто знає звідки прийшов і в селі оцих з Комітету Незаможних Селян, сільради, комсомольських організацій, а молодь спасалася куди-небудь аби бути причетними, щоб якійсь пайок получать, щоб шось-небудь одірвать собі, і шли на це хто більш такий свідомий шукали на стороні підробіток, а то хто витрушували зерно у селян, щось собі забирали це ясно.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Я можу говорити тільки про те, що я бачив, я не бачив, щоб конкретно людей били, а за арешти, що арештовували людей це бачив, бачив, от, коли людина протестувала, уводили, це я бачив. От.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Я думаю, що мали. Я конкретно зараз не уявлю, щоб хтось так бряскав зброєю, але факт, що це були здорові люди, міцні хлопці, молоді, а не старики, молоді, які заходили у двір селянина, їхня була влада, сила, нащо їм було показувати зброю, вони без зброї, якщо це люди напівголодні, вони їли і ходили і оту них струшували.

Як люди боронилися?

Люди боронилися, ніяк люди не боронилися. Не боронилися, бо нікому було боронитися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Аякже. Люди ховали, через що ж ходили з такими кіпами і заступами і так дальше знаряддя і скрізь по городу і скрізь по подвір’ю по току, по хлівах, сараях, у хаті, скрізь. І находили, де находили, де ні, частіше не находили, здебільшого не находили, але часто находили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Оці ж самі, оці члени цієї бригади, ну такі як я ж кажу, я ж був у 32-му році, то я оце витрушували хліб з горнятка, я був свідком. А як люди їх називали? А? як люди їх називали. Да як називали? Кожний по-своєму їх називав, добрим словом не називали це ясно, це бандити.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

До хати приходило стільки скільки, щоб як у хаті нічого не було. Приходила ця бригада, що шукала хліб, проштрикувала хліб, під піччю, скрізь де тільки можна було. Шукали хліб.

Де можна було заховати продукти харчування?

Так десь поза двором, десь можна було, не відомо було де хто зумів, викопували хліб і у хатах і у дворах, здебільшого закопували.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

До колгоспу? А хто б їм давав? Ніхто нікому їсти не давав. Ну хто до колгоспу. В 33-му році вже всі були готові іти до колгоспу аби давали, можна жити, от.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали, як відбувалася ліквідація куркульства як класу, як експлуататорів на село, почалося ця ще до 33-го, я вже був студентом і був на практиці в селі Русанівка Київської області, от, Русанівський район біля Миронівки недалеко, станція Миронівка. І в цьому селі я був на практиці і ми і там я був свідком того, як ліквідовували ціх куркулів. Приходила ціла команда з міста, прислані люди, от, даже ніхто з цих людей ніколи не був селянином, а були міськими жителями, от, і їх змішували з комсомольцями і приходили це при мені було, і ми студенти були в стороні, от, і ми все бачили на свої очі. Як ліквідовували усе це.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Чув. Це як була уборка хліба, проходили жнива, то багато колосків зриваються і на землі лежать. А село ж після голоду, а їм треба їсти, то вони збирали ці колоски, а збирати ці колоски, а це заборонялося, а декого, хто сміливий, якого може зачіпав зерна і колоски з поля.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволялось. За це кара була до семи років.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Оці самі уповноважені от КомНеЗама, от комсомольських і партійних організацій.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Звичайно не хотіли. Добровольно ніхто не йшов. Це була примусова колективізація. Перед цим я ще не будучи студентом чув, що насильницькі заходи.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Звичайно змушували оце й було, от, і все забирали і корови, і худобу, і так дальше, потім худоби частину віддавали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

У любий. Це ж робилось не тайно, а боротьба за Совєтскую власть.

Скільки разів приходили до хати?

Як уже ця бригада приходила, то вже після цього не треба було приходити. Забирали все що можна.

Коли почали помирати від голоду?

Я думаю, що масово почали вмирати в 33-му. Поодинокі більш – менш менші цифри загиблих були в 32-му.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ну, звичайно, були я цією галуззю не займався, но думаю, що були дитячі будинки.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували, звичайно, ті, хто оббирали, члени цих команд.

Хто зумів вижити?

Зумів вижити той, хто якимсь чином пристосувався, або якщо це була молодь, організовували МТС, що на тракторах працювали, от.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Це справа така? Серед людей треба лишитися людьми, голодний голодному співчував, звичайно.

Які засоби вживали до виживання?

Достати щось їсти.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Звичайно мали. Родичі є, які ділилися всім, а є які були в цих бригадах.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Не знаю. Я, звичайно, не їв кори, я в армії був в 33-му році. Їли усе, що можна було їсти.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Хто мав за шо, той, звичайно, купляв.

Чи був голод у містах?

У містах? Менше, бо получали пайки.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Є у кожному селі такі відомості, і люди знають відомості, наприклад, у моєму селі померло десь 370 чоловік, село велике, а всього населення в селі більше 2000.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не знаю таких випадків, я не знаю, може і були, це не відомо мені.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ходили . сільрада виділяла людей і збирали людей, ховали їх, викопували ями, закопували їх, закривали.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ну, звичайно, даром ніхто не робив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не знаю, не можу сказати, я не жив у селі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Думали, що поминали, а зараз все село загибає не від голоду, а від безвладдя цього.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Про те, шо був голод, не можна було говорити і ніхто про це не згадував, і це все заборонено було, зараз тим більше, зараз про голод може і єсть відомості в окремих церквах Київського патріархату, а в Московського – на згадується.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

До Московського патріархату є церква.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Не знаю, може є, бо я відірваний від села.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Звичайно. В нашому селі є люди, які знають. Ну, мої малі знають через те, що я їм розповідаю, я розказую сам. Ясно, що вони знають про голод усе.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Я вважаю винними окремих членів партії, тото в партії, в комуністичній партії РС і у комуністичній партії України, зокрема, була ще одна партія, яка керувала всією партією, а остальні робили членські взноси і рвяно виконували накази, щоб зберегти своє місце. Це були члени партії рядові. Вони мало чим відрізнялися від непартійних, вони не винуваті, а винувате вище керівництво партії, оця партія в партії.

1. Місце запису: село Петрушки, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: невідомо
4. Респондент: Шматко Тетяна Андріївна, 1922 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Петрушки, Києво-Святошинського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Вже ж тоді мені було 10 год – 11 год..

Які на Вашу думку причини голодомору: неврожай чи засуха

Щоб сказати, що неврожай – неправда? Тоді таку налоги поробили та трясли, у людей вибірали все, що було. У матері залишилася картопля, так приходили вигружать. Мати плакала: «У мене ж діти!» а вони силою забирали з погріба картоплю.

У нас ще було корова. Баба подоїть, бере сулію і йде до Києва (18-20 км). І продавали те молоко, а потім купляли хліб. Буханка хліба тоді була 26 рублів.

Коли я пішла купити пончика поїсти, баба чуть сума не зійшла, бо там (на Святошин) ловили дітей і їли.

Йшли назад з Києва, то по дорозі люди мертві лежали і молоді, і старі. Воно лежить, а рядом буханка хліба почата. Люди йшли тощі такі. Вони як попробували того хліба, то вмирали одразу. А ж не раз ходила і це все бачила. Так я даже ночю кидалася.

А хто у вас відбирав продукти?

Власть якась.

Свої були?

Та й свої були, не чужі.

А людей їли?

Нє, у нас в селі не було. Люди пухли, але не вмирали з голоду. У мене бабушка баланди якоїсь наварить і ставить на стіл. Мати зве сідати з нами обідати, а вона каже: «Я вже їла». Коли бачимо, баба наша пухла стала і на бараз не може йти. А тоді мати споняла її.

А приходили відбирати продукти із зброєю чи голими руками?

Та без зброї. Штурхали ту матку.

А чоловіки не оборонялися?

Чоловіки були на роботі. Тоді вже таке пішло. Худобу забрали.

А ховали продукти?

Канєшно ховали. Були такі, що й вказували, продавали: «Отам у неї є. ви у мене взяли, а у неї не берете». Такі були люди.

Про закон «про п’ять колосків» чули?

Чула. У нас одну судили за колоски – матку Надьки Балачихи. Чоловіка вбили на війні осталось четверо дітей. Зібрала 1,5 кг зерна. Судили її. Приїхала женщина суддя із Святошино. Приїхала міліція з «чорним вороном». Все село зібрали. Її осудили і дали 12 год. Там вона вмерла. Її забирали, коси розпатлані, люди до машини біжать. Це був ужас. За 1,5 кг.

Не дозволяли з поля збирати колоски?

Боже упаси. Даже при колгоспі за яблуко карали єчи за помідора.

В колгосп ішли добровільно?

Та хто не хотів іти, то казали, що куркулі, та пугали.

Коли приходили до хати і скільки разів?

Коли хотіли, тоді і йшли. Приходили не раз.

Сиротами піклувались?

Кудись їх забирали. Чи в інтернати, чи що.

Чи були такі, хто не відчував так голоду?

Та були. Ті, хто командуваа?

Чи допомагали родичі якось один одному вижити?

Да, допомагали.

Що в їжу вживали з рослин?

Я сама в 1947 р. ходила на поле збирала мерзлу картоплю. Її пекли. Там був крохмаль. З нього пекли млинці.

Спориш їли.

Виживали, хто як міг.

Це добре, що ми жили близько коло Києва.

Можна було щось виміняти у Києві?

Да. Якісь тряпку, а більше переживали, щоб прокормитись.

А в місті був голод?

Канєшно. Там даже своїх дітей їли.

Чи розповідаєте Ви своїм внукам про голодомор?

Канєшно. Але зараз цим уже не інтерисуються.

Кого В вважате винуватим у загибелі стількох людей?

Правітельство. Ми чули, що Сталін розпорядився, щоб Україну так потрясли.

1. Місце запису: село Петрушки, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Шамич Віра Іванівна, 1921 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Гора, Бориспільського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю.

А які причини голоду на Вашу думку?

Було таке, що забирали зерно. Приходили і діти з інших сіл просили щось продати.

Що вживали в їжу?

Діти збирались коло Бровара (озеро) шукали маслючків (равлики) і пекли. Ми приходили і теж пекли, пробували. …були дуже добрі. А старі дядьки ловили жаб і їли.

А хто проходив відбирати продукти?

Я вже не помню.

Кожен день ішли люди і просили щось продати . але картоплі ж багато у нас не було. Там одненьку дасиш, там дві.

Продукти переховували десь?

Не було чого давать і ховать.

Дозволяли під час голодоморів збирати колоски в полі?

Нє-нє.

Коли посали у нас люди вмирати від голоду?

Ну нас ніхто не вмирав. Пухли. Це було.

Чи було таке, що їли людей?

У нас такого не було.

А що з рослин вживали в їжу?

Щавель гороб’ячий, збирали по полігону . А навесні 1947 року збирали погнившу в полі картоплю за зиму і пекли з неї млинці.

Чи можна було в місті щось виміняти?

Да ходили міняли і на хлібину, і на одежину.

Цікавляться Ваші онуки подіями 1932-33 рр. та 1946-47 рр?

Вони не питають, я й не кажу. Зараз вже не та молодь.

1. Місце запису: село Гореничі, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: невідомо
4. Респондент: Шамич Анастасія Пантусівна, 1917 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Гора, Бориспільського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю щось. 1947 р. голод був не такий тяжкий, як у 1932-33 рр. У 1947 р. хліб у Києві давали по карточках. В чергу до магазина йшли звечора.

Чи забирали у Вас продукти і де Ви їх ховали?

А як же! Пам’ятаю зарили картоплю в ямі посеред двору. Навесні вона підійшла водою. Мати попросила Степана Кучеренка дістати її. Той за роботу попросив дрібної картоплі, щоб хоч трохи посадити на городі. А на осінь в нього така гарна картопля вродила. Кращої я не бачила.

Крім того, що відбирали, ходили і красти з сусіднього села, з Горенич.

То скільки чоловік ходили відбирали продукти і коли?

Я вже не пам’ятаю.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

По щавель гороб’ячий ходили аж на Красний Хутор (приблизно 7 км). Мішками рвали і тягли до хат.

Що спасало від голоду, то це картопля, яка зазимувала на полі під Гореничами. Ми її гнилою збирали навесні. Ця картопля не пропала: її визбирували і всю поїли. З неї пекли налисники.

Чи дозволяли збирати у полі колоски?

Нє! Та й нічого було збирати. Йшли такі щільні грібалки, що гребли колоски з землею.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Спочатку був СОЗ, а потім – колгосп. У нас була корова і телиця. Телицю здали в колгосп. Той здав коня, той свиню. Здавали добросовісно, а хто не хотів, того не заставляли.

Чи можна було щось виміняти?

Да. В Києві. Ходили і на села міняли.

Чи чули ви про «про п’ять колосків?»?

Чула. І розкажу один випадок. Мотря Балакова залишилася без чоловіка (вбили на війні) з чотирма дітьми. Найменшому було 1,5 роки. З поля, де нині танкодром, йшла підвода зі снопами пшениці. Вона перевернулась і розсипались колоски. Коли підвода була налагоджена і поїхала, Мотря позбирала колоски з дороги в пелену. А Кирило Трус (односільчанин) угледів і забрав колоски. Зважив – біля 2 кг. Їй мав бути показовий суд, тобто коли не судять, а дають лише вирок. Вирок прочитали на зібранні всього села – дали 2 роки тюрми. Її забрали в машину. Діти малі кидались до матері і галасували. Голосу було і виску. Водітель машини аж води стакан попросив, бо не міг їхати від цього галасу – руки тряслись. Її повезли в Біличі. На другий день сестра приїхала в тюрму, а Мотря вже й померла під тином. І діти остались малі.

За що ж з нею так? За 2 кг зернят?

Чи мерли в вашому селі від голоду?

Нє. Наче не помню такого.

Сиріт кудись влаштовували?

Дітям допомагали колгоспи. Збудували хату Пелипенчисі безплатно. А в 1934 р. появились і садіки.

Чи зустрічалися випадки людоїдства?

Нє, не було.

Чи цікавиться сучасна молодь села про голодомор?

Не питають і не інтерисуються.