- Місце запису: село Гореничі, Києво-Святошинського району, Київської області;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: невідомо
- Респондент: Шамич Анастасія Пантусівна, 1917 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Гора, Бориспільського району, Київської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?
Пам’ятаю щось. 1947 р. голод був не такий тяжкий, як у 1932-33 рр. У 1947 р. хліб у Києві давали по карточках. В чергу до магазина йшли звечора.
Чи забирали у Вас продукти і де Ви їх ховали?
А як же! Пам’ятаю зарили картоплю в ямі посеред двору. Навесні вона підійшла водою. Мати попросила Степана Кучеренка дістати її. Той за роботу попросив дрібної картоплі, щоб хоч трохи посадити на городі. А на осінь в нього така гарна картопля вродила. Кращої я не бачила.
Крім того, що відбирали, ходили і красти з сусіднього села, з Горенич.
То скільки чоловік ходили відбирали продукти і коли?
Я вже не пам’ятаю.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
По щавель гороб’ячий ходили аж на Красний Хутор (приблизно 7 км). Мішками рвали і тягли до хат.
Що спасало від голоду, то це картопля, яка зазимувала на полі під Гореничами. Ми її гнилою збирали навесні. Ця картопля не пропала: її визбирували і всю поїли. З неї пекли налисники.
Чи дозволяли збирати у полі колоски?
Нє! Та й нічого було збирати. Йшли такі щільні грібалки, що гребли колоски з землею.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Спочатку був СОЗ, а потім – колгосп. У нас була корова і телиця. Телицю здали в колгосп. Той здав коня, той свиню. Здавали добросовісно, а хто не хотів, того не заставляли.
Чи можна було щось виміняти?
Да. В Києві. Ходили і на села міняли.
Чи чули ви про «про п’ять колосків?»?
Чула. І розкажу один випадок. Мотря Балакова залишилася без чоловіка (вбили на війні) з чотирма дітьми. Найменшому було 1,5 роки. З поля, де нині танкодром, йшла підвода зі снопами пшениці. Вона перевернулась і розсипались колоски. Коли підвода була налагоджена і поїхала, Мотря позбирала колоски з дороги в пелену. А Кирило Трус (односільчанин) угледів і забрав колоски. Зважив – біля 2 кг. Їй мав бути показовий суд, тобто коли не судять, а дають лише вирок. Вирок прочитали на зібранні всього села – дали 2 роки тюрми. Її забрали в машину. Діти малі кидались до матері і галасували. Голосу було і виску. Водітель машини аж води стакан попросив, бо не міг їхати від цього галасу – руки тряслись. Її повезли в Біличі. На другий день сестра приїхала в тюрму, а Мотря вже й померла під тином. І діти остались малі.
За що ж з нею так? За 2 кг зернят?
Чи мерли в вашому селі від голоду?
Нє. Наче не помню такого.
Сиріт кудись влаштовували?
Дітям допомагали колгоспи. Збудували хату Пелипенчисі безплатно. А в 1934 р. появились і садіки.
Чи зустрічалися випадки людоїдства?
Нє, не було.
Чи цікавиться сучасна молодь села про голодомор?
Не питають і не інтерисуються.