1. Місце запису: село Гора, Бориспільського району, Київської області;
2. Дата запису: 2002 рік;
3. Хто записав: Голубнича Аліна Ігорівна;
4. Респондент: Млинченко Мотря Матвіївна, 1924 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Гора, Бориспільського району, Київської області.

Чи добре Ви пам’ятаєте події 1932-33 років?

Помню. Ми тоді жили в селі Ошиткі Києво-Печерського району, но в 11964 году наше село затопило через строітєльство Київської ГЕС і нас переселили в це село, де я живу вже почті 40 год.

Які на Вашу думку були причини голодомору 1932-33 року?

У нас в сім’ї було семеро дітей, корову забрали комуністи, бо батько не хотів іти в колгосп і вобще, усе забирали. Канєшно, у нашій мєсності не було великого голоду, бо кругом були озера, ну, риба була, так і вижили.

Чи було у Вас зерно, де ви все ховали?

Було трохи пшениці, ми закопували її у ями, щоб не забрали. Батько з моїм старшим братом поїхали в Київ на заробітки, звідти привезли кукурузи, проса, пшона, все це тоже треба було ховать, бо ж забирали усе.

Що Ви їли?

Робили так: лушпиння з картоплі висушували, перемелювали, додавали полову і жарили лєпьошкі – це було вмєсто хліба. Головне це те, що була риба. Весной було вже легше, бо появився щавель і можна було варить баланду.

Скільки померло людей?

Не багато, бо особенно великого голоду не було.

Де і як ховали померлих?

Як обично, людей ховали на кладовищі?

Чи є місця вшановування загиблих?

Ну, нема, ж наше село затопили 1964 року, а в Горі на кладовищі є невеликий пам’ятник под накритієм, там написано: «жертвам голодомору».

1. Місце запису: село Малютянка, Києво-Сятошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: Гладик Олена Степанівна;
4. Респондент: Мирончук Марія Петрівна, 1926 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Малютянка, Києво-Сятошинського району, Київської області.

У1933 р. наша сім’я переселилася з хутора Мощанка, що належав до Луб’янської сільради у с. Мироцьке. Моя мати, Білка Приська Іванівна, ходила на роботу в колгосп у Мироцьке. Перед цим, мій дід купив 14 десятин землі у пана Лихольота і розділив по 7 десятин між своїми двома синами. Мій батько, Смоляр Петро Федорович, мав 7 десятин землі, але їх забрали у колгосп. Коли ми переїжджали до Мироцького, то хтось знав, що ми заховали 7 мішків картоплі і всяке барахло, і все це у нас покрали. У1933 р. голоду у Мироцькому не було. Люди не вмирали від голоду, а від хвороб та старості. Хто ходив на заробітки, хто міняв всяке барахло на хліб, люди годувалися тим, що могли знайти в лісі, чи піймати у річці. Мирочани наймалися на роботу в Києві, а їм по карточкам давали продукти. Не давав померти нашим людям від голоду і Мироцький спиртзавод. Багато мирочан там працювало і дехто приносив у халявах чобіт жменьку проса, чи ще чогось, щоб сім’я могла прогодуватись. Моя мати сама пекла хліб. Як муки не хватало, то добавляла товчену картоплю. У1933 р. до заводу приходило багато чужих людей, вони були дуже голодні. їх попереджали, що не можна їсти багато браги, та вони не слухались, наїдалися і помирали коло ям.

1. Місце запису: село Малютянка, Києво-Сятошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: Міщенко Людмила Леонідівна;
4. Респондент: Новіцька Катерина Сергіївна, 1918 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Малютянка, Києво-Сятошинського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

46 році я не помню, я не була, ми були на Уралі, а 33 пам’ятаю, канєшно.

Памятаєте?

Аякже.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Да.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Свої сільські найманці ходили і вигружали в комору геть усе.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Нє.

Не було. Влада не давала грошей?

Нє.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніхто нічого не мав, приїжджали до комори, забирали вигрузили все до тла, ніхто нічого не давав.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Нє, ну раньше ото куркулів висилали, були ж куркулі, щитали двоє коней, так уже й куркуль.

Ми за 32-33 рр.

Оце ж 32-33, куркулів висилали, а то зробили Сталін таку голодовку. Вони вигрузили, приїхали з комір усіх людей позабирали, вигрузили і всьо.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

А хто їх знає, нє.

Не мали?

Нє.

А люди?

Я знаю, не знаю я.

Як люди боронилися?

Як люди? Кричали гвалт, плакали, все боронилися, а з ними боронитися, як їх багато. Допустім прийшли до моєї матері, а мати одна, як вона буде з ними боронитися. Забрали да й усе.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Та, вони кругом були ходили, шукали, не можна було нічого сховать. Шо там ховати!

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

А Бог їх знає.

Скільки їх приходило до хати? Чоловік чотири, п’ять?

Чоловік чотири, п’ять.

Чоловіки?

Чоловіки, канєшно, а хто ж піде.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Да, да.

Давали.

Давали, в колгоспі варили, спеціально була столова і давали їсти, столова спеціальна була.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Цього вони не брали. Худобу брали, зерно брали, отаке брали.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Вони сажали людей за п’ять колосків. Людей сажали в тюрму. Підеш, колосків збирать, вони колоски забрали і жінок сажали в тюрму.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нє, вони не дозволяли. Воно пропадало і вони не давали, гонили, не давали збірать.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Свої люди і свої гавкали.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ну, хто хотів, а хто й не хотів, то силою силували, забрали.

А як силували?

Забирали коні в них, корови в колгоспі.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ну конєшно переховували. Десь і у лісі, десь отако переховували, а шош переховувать, де у кого лісу нема, де ж воно переховає. Прийшли, забрали та й усе.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом. Приходили дай забірали.

Скільки разів приходили до хати?

Ну, вони раз прийшли забрали, дай усе. Чого їм ходить несколько раз до хати.

Коли почали помирати від голоду?

В 33-му году.

Сильно всі помирали?

Помірали здорово, пухли, помірали.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Хто там ними опікувався тими дітьми, отак і діти вмирали. Ми ходили, збірали картоплю мерзлу на полі. Це ше було щастя, як зайдеш мерзлу картоплю.

Хто не голодував у селі і чому?

Ну, которі люди може трошки зажиточніше жили, то може й ті не голодували, а більшість людей у селах голодували.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Та хто там кому помагав, не було чим помагать, жили хто як міг виживав.

Які засоби вживали до виживання?

Ну, я ж вам кажу літом чи весною ходили, як сніг розтав, ходили збирали мерзлу картоплю, з листя пекли млинці.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні! Нє, яка там, у нас там вообще в селі мало родичів було, бо мати моя нетамошня, то в нас вообще родичів не, родичі не помагали, може, десь і вони їх хтось комусь помагав. Например, мені, нашій сім’ї ніхто не помагав. Мати ходила в Київ, прала бізизну, покойна, у євреїв ото нас тіки виручало з голоду і мене тягла було туди і я там коло неї трохи піддержувалася. Бо мати була, як піде на цілу неділю, стірає там євреям. Вони нас тільки й виругали, вони виругали багато нас і наші знакомі євреї і після войни їздила до них, ті люди нас багато виругали. Оце нас тільки й спасало, бо були померли всі з голоду.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Да, да аякже. Це уже як наспіло воно, а весною, як нічого ж іще ж нема, то ходили по полях і збирали мерзлу картоплю. Де куча картоплі лежала, там осталася якась картопля, то це щастя було, як знайдеш мерзлу картоплю, приносиж додому і мати пече млинці. А на чому пекти? Олії немає, нічого немає, на сковорідку кинула, кришкою накрила та воно підпиклося трохи, дай усе. Ще було щастя.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

З липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Кого?

Птахів там, різних. Ну, мало хто, дехто жаби їв?

Ой, нє.

Нє, такого не було?

Такого не було.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

А де, в кого можна було виміняти, купить. Це треба було йти в район, а гроші де? Грошей же не було.

А виміняти?

Нема там у кого в селі, хто буде в селі в кого мінять шо? Це треба, ну їздили одне время їздили десь у Западну. Їздили, міняли. В Западну їздили міняли, бо й мати покійна моя їздила міняла вже тряпки.

Чи був голод у містах?

В городі?

Да, в місті?

В городі не було по-моєму голоду, там очередь стояла за хлібом, але ж не було грошей, шоб поїхать купить хліба, а без грошей же ніхто не дає. Ну, оце мати там назаробляла у євреїв, стірала білизну. Мати там якусь копійку заробить, то привезе хліба. А тоді я пішла вже в 13 годів, пішла в куширку, в радгосп. Отут Крушивка с за, ну недалеко від нас, то там радгосп був, то мені було 13 років, то я вже робила в тому радгоспі, нам давали по кілограму сухарів, той радгосп був хлібопечення, там землю держали, картоплю вирощували. Це таке і ми там робили і нам давали по кілограму сухарів, то я вже, мама як заболіла, то вже пішла на роботу, брат раньше встроївся, мене туда в радгосп.

В 13 років вже працювали.

Да, да. В 13 років вже працювала. Я прашували, підгортали, копали картоплю, бо вже треба було якось вижити, тоді вже легше було. Вже я сухарі, ми з братом зекономим, вже одвозила мамі сухарі. Отам ми виживали. А пока брат не встроївся на роботу, то нам було дуже трудно.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Нє, не знаю. Чимало людей, багато.

А скільки взагалі зараз населення? Не знаєте?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

В нас не було.

Не було?

Такого в нас не було, я не чула, например, такого.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Я не знаю. Я даже й не помню.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Нє.

Немає?

Немає.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають канєшно. Канєшно поминають.

Чи згадують померлих в церкві?

Канєшно, обізатєльно.

А за часів радянської влади згадували померлих від голоду?

Згадували.

Згадували?

Згадували.

Чи є у вашому селі церква?

Єсть капличка.

Патріархату якого вона? Київського чи Московського?

Київського.

Київського?

Да.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ніхто нічого не знає. Нє, нє, не казали дітям, не розказували.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Сталін виноватий. Сталіна команда була. Це КГБ тоді була. Вони дали розпорядження силу. От село і свої сільські жлоби були, такі шо обіжали людей. Свої сільські. Їм команда була дана забрать приїхать от скікито здать в район хліба, чи є в тебе, чи немає, вони прийшли вигребли, бо це їм треба здать. На сільраду пррийшли, шо скількито треба здать хліба, от вони ходили в людей забирали й здавали.

1. Місце запису: село Крюківщина Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Шевела Наталія Василівна;
4. Респондент: Кравченко Олександра Євокимівна, 1924 р.н.;

Голодовку 1932-33 року пам’ятаю. У селі люди, чула від мами, помирали від голоду. Мій батько отримував за роботу пайок, то його ділили на всю сім’ю, бо більше ніхто не робив. Мама ботву варила, картоплю мерзлу копали, млинці з сушеного липового листя і мерзлої картоплі пекла. Дуже важко було. Люди з вулиці їздили міняти одежу на харчі, мама теж їздила, рід помагав, люди допомагали один одному, але не всі, ні… У Крюківщині всіх померлих від голоду сім’ї ховали в могили з хрестом, і поминали їх в церкві та на свята. Але про Голодомор в церкві не казали. Ховали на старому кладовищі. (на цьому кладовищі є поховання 1905 року, воно старе дуже).

1. Місце запису: село Крюківщина, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Шевела Наталія Василівна;
4. Респондент: Клименко Фекла Юхимівна, 1913 р.н.;

Голодовку 1932-33 пам’ятаю. У колгосп людей зганяли, хто не хотів, давали примусові роботи, то люди боялися суду і йшли. У Крюківщини трохи легше було, бо до Києва близько, брали там табак, сіль, одежу і їздили міняти на харчі на Кацапщину, збиралися повулично, щоб не так страшно було, і їздили. Спочатку міняли добре, а потім уже надоїли їм, то вже казали, щоб ми не їхали до них. Мама копала мерзлу картоплю, ту крупу чи зерно, що я привезу, ділили, щоб на довго хватало. Люди помирали в селі від голоду, у нас на вулиці жах було, але за покійника сім’я сама доглядала, спільних ям не було не кладовищі. А за селом і в дорозі до Києва люди мертві траплялися, бо як він голодний, а йому зразу багато дадуть – то помирав в муках. Біля поля з хлібом теж люди вмирали, наївшись колосків з зерном. Казали, що цих мерців ховали в полі, не на кладовищі. А так, то люди помагали одне одному . голод, то страшно.

1. Місце запису: село Княжичі, Броварського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005;
3. Хто записав: Хмелевський Дмитро Миколайович;
4. Респондент: Голуб Марія Іванівна, 1929 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Княжичі, Броварського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Я не, мала була ще, роки чотири було. Мені мати казала.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

То всьо влада. Сталін усьо забирав, Сталін…

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?Мама казала, що красні чорти приходили з ружжями, чекісти.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю про таке.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Про що ви кажете? Які там документи. Бувало, що і стріляли на місці.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Було, все робили, щоб люди вмирали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали.

Як люди боронилися?

Та ніяк. Хіба що хтось від одчаю з кулаками чи з вілами ліз, та мати казала, що такі гольодні були, що й борониться не могли.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Якесь бадилля та картоплю мати під підлогою ховали і в кутку, біля пічки. А так – ні. Все обшукували.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Та хіба знаю!

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили по двоє-троє, бувало, що і свої, з одного села.

Де можна було заховати продукти харчування?

Нігде, тіко можна було спробовать під підлогою.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не знаю!

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Худобу ще в перші місяці перерізали, бо їсти треба було. Забирали все тепле, що у хаті було.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Нє. Не чула і мати не казали.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нє, ніхто не дозволяв. Вночі бувало мама з татом на поле ходили, щось зібрали, але рідко – бо і пристрелити могли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Та хто його знає, солдати, чи в кожанках отих.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Нє, казали іроди всякі йшли, але загоняли ж насильно всіх, усе село йшло.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Та ніде було переховувать, одразу в кого що було – різали, солили, дома ховали, бо живу скотину у всіх позабирали.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Весь час, коли їм хотілося.

Скільки разів приходили до хати?

Багато.

Коли почали помирати від голоду?

Дітки ще в перший місяць. І старі почали скоро, дуже скоро.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Да яке опікування? Яка держава. Мені було чотири роки. Мама чуть не померла. Аби мене од голоду вратувати.

Хто не голодував у селі і чому?

Всі голодували. Тіко собаки сталінські ситі були.

Хто зумів вижити?

Мало хто зміг, та змогли.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Да, на початку, коли щось іще було в людей. А потім всі яко вовки один на одного дивилися, все ховали, все, що було.

Які засоби вживали до виживання?

Не знаю. Все що було, навіть рослинні корені, траву.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Кожен тоді про свою родину думав, щоб не померли.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Не пам’ятаю.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Не знаю, не пам’ятаю.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Батько ворон, голубів вбивав, ящірок їли, кішку нашу з’їли, якби не з’їли і вона б умерла.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

На скільки я знаю, мало хто до міста ходив. Страшно було.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Пів села вимерло, багацько, точно не скажу, не знаю, дужо людей умерло.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не казали мати про таке, не знаю.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Родичі. Хоронили де прийдеться і біля хати, і на кладбищі.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Так, є.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Як усі – родичі віддають пам’ять родичам.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Не знаю, хто як.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є, наша церква українського, православна.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Так, є деякі на кладовищі.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

А то їм треба. Ні, нє казала, та іноді згадую.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Влада. Сталін – головний винний у цьому.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Не знаю, а що це?

1. Місце запису: смт Гостомель, Бучанського району, Київської області;
2. Дата запису:  2009 рік;
3. Хто записав: Зборовський Анатолій Іванович;
4. Респондент: Самойленко Галина Федорівна, 1925 р. н., Самойленко Петро Іларіонович, 1922 р.н. (подружжя)

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в смт Гостомель, Ірпінського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Так.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Наклали великі податки. Податок заплатив – знову наклали. І так по три рази.

Якщо відбирали у людей вирощене у полі, городі, то хто це робив?

Сільські активісти. Робочі з склозаводу.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаємо

Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Документів не пред’являли.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Арешти були.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не знаємо.

Як люди боронилися?

Ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не ховали.

Хто і як шукав заховані продукти?

З склозаводу. Присилав Крапивніцьки.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Два-три.

Де можна було заховати продукти харчування?

Не чули.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Для колгоспників була столова.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забрали дошки, бляху. Ті, хто забрав, покрили собі хату нашою бляхою. Ми. діти, жали очерет, щоб покрити хату. Корову, коня.

Що таке закон про „п’ять колосків” Чи чули Ви про нього?

У нас по цьому закону посадили дві жінки. Повшед Таню (вже померла) і ще одну.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини.

Не дозволяли. Були вишки, з яких дивились. Бригадир провіряв, щоб ніхто нічого на полі не вкрав.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожа були.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Ні, цього не було. Збирались бідняки і говорили:

• Ну, шо підем працювати на бугая?
• Все-одно ж заберуть усе.

У батька (Петра Іларіоновича) була лошадь. Робив у колгоспі, а сам годував. То пошов да здав лошадь. Реманент, плуги забирали.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Приходять у хату і агітірують. Не пошов у колгосп – плати налог. Здав налог – давай второй раз. Пока не поступит. Давиденко Степан три раза здав налог. Все забрали. Тоді пішов у колгосп.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не переховували.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом. Могли і вночі прийти.

Скільки разів приходили до хати?

Раз чи два. І більше.

Коли почали люди помирати з голоду?

У нас не вмирали. Вмирали чужі. 1932-1933рр.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Не знаємо.

Хто не голодував в селі і чому?

Активісти, може. Голодували пощи всє.

Хто зумів вижити?

У нас люди не вмирали. Хоча й голодували.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Хто дєлився?! У нас були кури. Так повикрадали сусіди.

Які засоби вживали для виживання?

Комерчеськи хліб. Ходили в Пущу-Водицю і займали очередь в три часа ночі. Раз схопила міліція і забрала хліб.

Що споживали у їжу з рослин, ягід, коріння?

Всьо. Смородину зелену їли.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Ні.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Гороб’ї ловили, жарили і їли.

Чи можна було щось купити у місті чи поміняти?

Ходили в Пущу-Водицю на базар.

Чи був голод у містах?

З города ходили тряпки мінять. Може, хтось заховав трохи хліба – то поміняє. Більше страдали крестьяне.

Чи знаєте Ви, що таке „торгсін”

„Торгсін” – там здавали золото. Батько (Петра Іларіоновича) відвіз серьги золотиє. Набрав ковбаси. Разние продукти.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

У нашому селі не вмирали з голоду.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Чужих хоронили на кладбищи. На подводу і закопували. Хреста, нічого не ставили.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква Московського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933рр., зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ми розказували. Молодь знає. Але не вірить. Говорить: „Такого не може буть”.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Була команда звише. З Компартії.

1. Місце запису: село Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  2009 рік;
3. Хто записав: Завалій А. О.;
4. Респондент: Ткачук Микола Лукіч, 1925 р.н.;

Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області.

1933 рік. Не доведи, Господи, щоб будь-коли побачили наші нащадки ці страхіття. Ішов такий повал смертей, що передать не можна. У багатьох хатах були випадки, що людей ще живими (непритомними) вивозили на кладовище. Це потягли ті, ще живі, у яких ще залишалася сила вивезти, бо трупи почнуть розкладатися, а вивезти буде нікому. Я не стану називать прізвищ тільки через те, що дехто з родичів ще залишився в живих, то щоб не ранить їм душі.

Були випадки і людоїдства. Спасіченко Кирило убив (зарізав) двох своїх дітей, а двоє (в сім’ї було четверо дітей) гуляли десь на вулиці чи були у родичів, не знаю. Наварили холодцю і коли мати і батько їли той холодець, до них у хату зайшов мій брат Ткачук Тарас і побачив у мисці дитячі пальці. Він визвав міліцію, Кирила з тіткою заарештували, в тюрмі вони й померли. А решта двоє дітей – Василь і Марія вижили, бо їм допомагали родичі й село. Василь воював, прийшовши з фронту женився, але невдовзі після цього помер від ран, бо був дуже обгорілий. Марія працювала спочатку в колгоспі, потім у радгоспі дояркою, в 60-х роках вийшла заміж, але уже також померли обоє.

1. Місце запису: Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: Кожан Світлана;
4. Респондент: Ткаченко (Яценко) Катерина Гаврилівна, 1929 р.н.;

Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області.

… Сестра 1913 року була, так вона розказала це все мені, що ми з сім’ї великої, 8 дітей у батька було, 4 сестри і 4 брата. 2 сестри і 2 брати померли, а я осталася, найменша, але після мене ще був Вася, а я вже предпослєдня. Ми жили на хуторі на Ширмі, 3 км від Бузови, коло Ясногородки. У батька була своя молотарка, були корови, були свині, кури були.

Нас багато було, ну як 8 дітей, батько, мати – 10 чоловік. Старші у полі робили, обробляли картоплю садили, менші – матері помагали, свиней пасли, курей, коров…

Було хліба тоді намолотили багато, казала сестра, картопля вродила, но як пришла ця совєтська власть в 1933 році, прийшли, зламали нашу хату, построїли баню з неї, а нас вигнали, забрали хліб, забрали картоплю, даже дрібну, казала сестра. Погрузили на підводи, нашими кіньми, нашими возами забрали все, що не забрали за раз, то на другий раз, усе забирали!

Погнали нас на перехрестя в хату Мелащину, мати вмерла там, 2 сестри і 2 брати вмерли і батько вмер. А вже Карпо (1919 р. н.), Ярина (1913 р. н.) і Федь (1917 р. н.) пішли в колгосп. Федь на трактор пішов, Карпо – корів пасти, а Ярина на всяку роботу ходила. Там похльобку якусь давали, отак я з ними і вижила. А Наталка, наша сестра, старша од Ярини, брала мене на руки і ходила по селу, просила милостиню, але ніхто нічого не давав, бо нічого не було. Помирали всі наглою смертю.

А це, що помню: брат мій маленький Вася в люльці лежав і все просив: « дай, дай, дай…», отак він і помер з простягнутими руками.

Отаке в нас було… З усієї нашої сім’ї вижила я, Ярина (померла в 1996 р.), брат мій, Федь, офіцером бу, загинув на фронті, Карпо, у Германії був, 1990 році помер.

1. Місце запису: село Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області.
2. Дата запису:  2009 ;
3. Хто записав: Пальчук Альона;
4. Респондент: Кучеренко Віра Іванівна, 1930 р.н.;

Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області.

Мені було три роки був голод, то я нічого не пам’ятаю про ті роки, а батько, Брамирський Іван Маркович, розповідав, що це було велике лихо в селі. Люди масово помирали, хоронить не було сили у живих, то були випадки, що по декілька днів на вулицях лежали мертві люди, а потім їх підбирали колгоспники з підводою, клали їх на воза і везли на могилки. Іноді на могилках лежали мертві, бо не було сили у живих, щоб їх похоронить. Весно, коли земля розтала, їх у спільні (братські) могили по наказу голови сільської ради чи голови колгоспу. На могилках весною стояв страшний сморід від розкладених трупів – розповідали люди, бо якщо хто і хоронив, то закопував дуже мілко, сили ж не було викопати глибоку яму. Багато хто з людей, хто намагався врятувати своїх дітей, заводили їх в Київ і там на базарах залишали. Знаю, що Ковальчук Петро і Ковальчук Марфа – чоловік і дружина, завели і покинули своїх дівчаток, не пам’ятаю уже тепер, як їх звали, казали, що одній дівчинці було 3 роки, а другій – 5. Пам’ятаю і те, що скільки жила Марфа, стільки і плакала, що покинула своїх дітей.