- Місце запису: село Петрушки, Києво-Святошинського району, Київської області;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: невідомо
- Респондент: Шматко Тетяна Андріївна, 1922 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Петрушки, Києво-Святошинського району, Київської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?
Вже ж тоді мені було 10 год – 11 год..
Які на Вашу думку причини голодомору: неврожай чи засуха
Щоб сказати, що неврожай – неправда? Тоді таку налоги поробили та трясли, у людей вибірали все, що було. У матері залишилася картопля, так приходили вигружать. Мати плакала: «У мене ж діти!» а вони силою забирали з погріба картоплю.
У нас ще було корова. Баба подоїть, бере сулію і йде до Києва (18-20 км). І продавали те молоко, а потім купляли хліб. Буханка хліба тоді була 26 рублів.
Коли я пішла купити пончика поїсти, баба чуть сума не зійшла, бо там (на Святошин) ловили дітей і їли.
Йшли назад з Києва, то по дорозі люди мертві лежали і молоді, і старі. Воно лежить, а рядом буханка хліба почата. Люди йшли тощі такі. Вони як попробували того хліба, то вмирали одразу. А ж не раз ходила і це все бачила. Так я даже ночю кидалася.
А хто у вас відбирав продукти?
Власть якась.
Свої були?
Та й свої були, не чужі.
А людей їли?
Нє, у нас в селі не було. Люди пухли, але не вмирали з голоду. У мене бабушка баланди якоїсь наварить і ставить на стіл. Мати зве сідати з нами обідати, а вона каже: «Я вже їла». Коли бачимо, баба наша пухла стала і на бараз не може йти. А тоді мати споняла її.
А приходили відбирати продукти із зброєю чи голими руками?
Та без зброї. Штурхали ту матку.
А чоловіки не оборонялися?
Чоловіки були на роботі. Тоді вже таке пішло. Худобу забрали.
А ховали продукти?
Канєшно ховали. Були такі, що й вказували, продавали: «Отам у неї є. ви у мене взяли, а у неї не берете». Такі були люди.
Про закон «про п’ять колосків» чули?
Чула. У нас одну судили за колоски – матку Надьки Балачихи. Чоловіка вбили на війні осталось четверо дітей. Зібрала 1,5 кг зерна. Судили її. Приїхала женщина суддя із Святошино. Приїхала міліція з «чорним вороном». Все село зібрали. Її осудили і дали 12 год. Там вона вмерла. Її забирали, коси розпатлані, люди до машини біжать. Це був ужас. За 1,5 кг.
Не дозволяли з поля збирати колоски?
Боже упаси. Даже при колгоспі за яблуко карали єчи за помідора.
В колгосп ішли добровільно?
Та хто не хотів іти, то казали, що куркулі, та пугали.
Коли приходили до хати і скільки разів?
Коли хотіли, тоді і йшли. Приходили не раз.
Сиротами піклувались?
Кудись їх забирали. Чи в інтернати, чи що.
Чи були такі, хто не відчував так голоду?
Та були. Ті, хто командуваа?
Чи допомагали родичі якось один одному вижити?
Да, допомагали.
Що в їжу вживали з рослин?
Я сама в 1947 р. ходила на поле збирала мерзлу картоплю. Її пекли. Там був крохмаль. З нього пекли млинці.
Спориш їли.
Виживали, хто як міг.
Це добре, що ми жили близько коло Києва.
Можна було щось виміняти у Києві?
Да. Якісь тряпку, а більше переживали, щоб прокормитись.
А в місті був голод?
Канєшно. Там даже своїх дітей їли.
Чи розповідаєте Ви своїм внукам про голодомор?
Канєшно. Але зараз цим уже не інтерисуються.
Кого В вважате винуватим у загибелі стількох людей?
Правітельство. Ми чули, що Сталін розпорядився, щоб Україну так потрясли.