- Місце запису: село Тарасівка, Києво-Святошинського району, Київської області;
- Дата запису: 2005 рік;
- Хто записав: Стародубов Валерій Станіславович;
- Респондент: Карпусь Микола Васильович, 1910 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Тарасівка, Києво-Святошинського району, Київської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?
Я дуже добре пам’ятаю ці роки, я вже був дорослий, служив я в армії, от, але в 32-му році я був мобілізований в армію на дійсну службу. Після закінчення інститута народної освіти. Два місяці повчителював, а потім,, оскільки мене призвали, коли я ще не був педагогом, то мене призвали в армію.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Може в якихось інших областях України і були труднощі, але я жив, тоді, поскільки я вчився в Києві, то вчався в Київській області, в Вінницькій області я родився, і моє село у Вінницькій області, і служив я в Камянець-Подільській області, нині Хмельницька область місто Проскурів, перебувало, от, воєнний городок оцей біля Проскурова був огорожений проволкою. І там стояла ціла перша кавалерійська дивізія. Їх називали червоно-козача дивізія. От в цій дивізії я служив. Служив я не рядовим, не рядовим – курсантом. Так званий курс «одногодічніков», тобто ті люди, які проходили, мали вищу допризивну підготовку, а я вчився в інституті, в інституті викладали військові дисципліни, то я був курсантом школи одногодічніков, і, перще мене вразило, я знав про труднощі, що є голод, то там, але приходили, коли ми йшли в столову і так дальше в строю було, а там на смітнику побачив – діти гріються в смітнику, а вони шукали, зі столової викидали різне, а вони риються, і ми побачили діток з такими тоненькими ніжками, вони худющі були, вони через проволку і пролазили в воєнний городок, і лазили скрізь, щоб щось поїсти.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?
Що хліб? Так. Справа в тому, що на селі були так сказать уповноважені, що приїхали з центрів , із губернії, із обласних центрів, райрнів, от, в селі робилося таке, роздвоєння, на селі, селяни ділили на касти, люди не стіки, так, в ідейному відношенню вони підавалися на пропаганду, вони були члени комсомольських організацій, я сам ув комсомолець і виїжджали такі команди по хлібозаготівлі і вони ходили, проходили по селах, по хуторах і дальше, де люди жили і забирали все, шо можна, оце шо передають шо це не правда, не можна того передать словами, виразить того жаху, який був, голод був страшенний. Моя рідна мама була опухла від голоду, опухла, але не вмерла з голоду через те, шо мій брат, той шо до мене приїзджав, був трактористом.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Ну, конкретно таких винагород я не знаю, не бачив, нічого не бачив я, щоб награждали за доноси, ну я не знаю, шо, мені моя мама розказувала, як я що навпроти по вулиці сусід узнавши шо у нас єсть, що у моїй родині немає такого сильного голоду, я ж кажу нема голоду, Іван приносив, передавав і зерно, і муку, і таким чином спасались. Так він доніс, що ми, шо вони не голодують, у них є шо їсти, і така команда прийшла у село, прийшли до хати, і у цього сусіда копали підлогу. Копали підлогу, то у хаті копали, шукали закопане зерно.
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?
Хіба можна було говорити про якісь документи. А якщо в них і не було документів? А хто їх мав право забирати. В цьому активну участь брала Комітет Незаможніх Селян, так званий КомНеЗам, сільська рада, все сільське начальство, були у цьому зацікавлені і все робилося під їхнім керівництвом. Це не було якась там команда: хтось, десь, звідки приїхав, а це було прямо від власті, від тих, хто мав силу, мав власть, держава це робила, цей голод держава робила, а не хтось, хто знає звідки прийшов і в селі оцих з Комітету Незаможних Селян, сільради, комсомольських організацій, а молодь спасалася куди-небудь аби бути причетними, щоб якійсь пайок получать, щоб шось-небудь одірвать собі, і шли на це хто більш такий свідомий шукали на стороні підробіток, а то хто витрушували зерно у селян, щось собі забирали це ясно.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Я можу говорити тільки про те, що я бачив, я не бачив, щоб конкретно людей били, а за арешти, що арештовували людей це бачив, бачив, от, коли людина протестувала, уводили, це я бачив. От.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Я думаю, що мали. Я конкретно зараз не уявлю, щоб хтось так бряскав зброєю, але факт, що це були здорові люди, міцні хлопці, молоді, а не старики, молоді, які заходили у двір селянина, їхня була влада, сила, нащо їм було показувати зброю, вони без зброї, якщо це люди напівголодні, вони їли і ходили і оту них струшували.
Як люди боронилися?
Люди боронилися, ніяк люди не боронилися. Не боронилися, бо нікому було боронитися.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Аякже. Люди ховали, через що ж ходили з такими кіпами і заступами і так дальше знаряддя і скрізь по городу і скрізь по подвір’ю по току, по хлівах, сараях, у хаті, скрізь. І находили, де находили, де ні, частіше не находили, здебільшого не находили, але часто находили.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Оці ж самі, оці члени цієї бригади, ну такі як я ж кажу, я ж був у 32-му році, то я оце витрушували хліб з горнятка, я був свідком. А як люди їх називали? А? як люди їх називали. Да як називали? Кожний по-своєму їх називав, добрим словом не називали це ясно, це бандити.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
До хати приходило стільки скільки, щоб як у хаті нічого не було. Приходила ця бригада, що шукала хліб, проштрикувала хліб, під піччю, скрізь де тільки можна було. Шукали хліб.
Де можна було заховати продукти харчування?
Так десь поза двором, десь можна було, не відомо було де хто зумів, викопували хліб і у хатах і у дворах, здебільшого закопували.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
До колгоспу? А хто б їм давав? Ніхто нікому їсти не давав. Ну хто до колгоспу. В 33-му році вже всі були готові іти до колгоспу аби давали, можна жити, от.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?
Забирали, як відбувалася ліквідація куркульства як класу, як експлуататорів на село, почалося ця ще до 33-го, я вже був студентом і був на практиці в селі Русанівка Київської області, от, Русанівський район біля Миронівки недалеко, станція Миронівка. І в цьому селі я був на практиці і ми і там я був свідком того, як ліквідовували ціх куркулів. Приходила ціла команда з міста, прислані люди, от, даже ніхто з цих людей ніколи не був селянином, а були міськими жителями, от, і їх змішували з комсомольцями і приходили це при мені було, і ми студенти були в стороні, от, і ми все бачили на свої очі. Як ліквідовували усе це.
Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?
Чув. Це як була уборка хліба, проходили жнива, то багато колосків зриваються і на землі лежать. А село ж після голоду, а їм треба їсти, то вони збирали ці колоски, а збирати ці колоски, а це заборонялося, а декого, хто сміливий, якого може зачіпав зерна і колоски з поля.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Не дозволялось. За це кара була до семи років.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Оці самі уповноважені от КомНеЗама, от комсомольських і партійних організацій.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Звичайно не хотіли. Добровольно ніхто не йшов. Це була примусова колективізація. Перед цим я ще не будучи студентом чув, що насильницькі заходи.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Звичайно змушували оце й було, от, і все забирали і корови, і худобу, і так дальше, потім худоби частину віддавали.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
У любий. Це ж робилось не тайно, а боротьба за Совєтскую власть.
Скільки разів приходили до хати?
Як уже ця бригада приходила, то вже після цього не треба було приходити. Забирали все що можна.
Коли почали помирати від голоду?
Я думаю, що масово почали вмирати в 33-му. Поодинокі більш – менш менші цифри загиблих були в 32-му.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Ну, звичайно, були я цією галуззю не займався, но думаю, що були дитячі будинки.
Хто не голодував у селі і чому?
Не голодували, звичайно, ті, хто оббирали, члени цих команд.
Хто зумів вижити?
Зумів вижити той, хто якимсь чином пристосувався, або якщо це була молодь, організовували МТС, що на тракторах працювали, от.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Це справа така? Серед людей треба лишитися людьми, голодний голодному співчував, звичайно.
Які засоби вживали до виживання?
Достати щось їсти.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Звичайно мали. Родичі є, які ділилися всім, а є які були в цих бригадах.
З яких дерев вживали листя, кору в їжу?
Не знаю. Я, звичайно, не їв кори, я в армії був в 33-му році. Їли усе, що можна було їсти.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Хто мав за шо, той, звичайно, купляв.
Чи був голод у містах?
У містах? Менше, бо получали пайки.
Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?
Є у кожному селі такі відомості, і люди знають відомості, наприклад, у моєму селі померло десь 370 чоловік, село велике, а всього населення в селі більше 2000.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Не знаю таких випадків, я не знаю, може і були, це не відомо мені.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Ходили . сільрада виділяла людей і збирали людей, ховали їх, викопували ями, закопували їх, закривали.
Чи платили тим хто займався похованням померлих?
Ну, звичайно, даром ніхто не робив.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?
Не знаю, не можу сказати, я не жив у селі.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?
Думали, що поминали, а зараз все село загибає не від голоду, а від безвладдя цього.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
Про те, шо був голод, не можна було говорити і ніхто про це не згадував, і це все заборонено було, зараз тим більше, зараз про голод може і єсть відомості в окремих церквах Київського патріархату, а в Московського – на згадується.
Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
До Московського патріархату є церква.
Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?
Не знаю, може є, бо я відірваний від села.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Звичайно. В нашому селі є люди, які знають. Ну, мої малі знають через те, що я їм розповідаю, я розказую сам. Ясно, що вони знають про голод усе.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Я вважаю винними окремих членів партії, тото в партії, в комуністичній партії РС і у комуністичній партії України, зокрема, була ще одна партія, яка керувала всією партією, а остальні робили членські взноси і рвяно виконували накази, щоб зберегти своє місце. Це були члени партії рядові. Вони мало чим відрізнялися від непартійних, вони не винуваті, а винувате вище керівництво партії, оця партія в партії.