1. Дата запису: 12 серпня 2021 року;
2. Місце запису: село Китченківка, Богодухівського району, Харківської області;
3. Хто записав: Кравчук Тетяна;
4. Респондент: Іменинник Раїса Степанівна, 24 жовтня 1927 р.н., народилася в селі Китченківка, Богодухівського району, Харківської області;
5. Розшифровка аудіозапису:  Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932–1933 років респондент проживала в селі Куземин, Охтирського району, Сумської області.

 (при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Розкажіть як Вас звати

Іменинник Раїса Степанівна.

А коли Ви народилися?

27-го липня.

А рік?

Рік?

Якого року народилися?

А спитай мене, ну…

27-го?

27-го року. 27-го року і 27-ме число рік народження.

А де Ви народилися?

Там, там село Куземен, Куземен там моя родіна. У мене старша сестра в Донецьку живе. Вона старіша за мене на два годи. Її 97-ий, а мені 95-ий. І це я з сестрою. А брат старший був. І посила нас із Ніною ловить птичок. Яєць збирати, де по дуплах несуться птички. І то ми підемо поприносимо і він сам собі наробить, птичок тих пообсмалюємо, пообжарює, поїсть. Ми просимо, просимо він не дає нам. Та дай хоть лапку, крильце… воно ж 33-ий голодовка. А тоді знаєте, у людей тоді було все. У кого мукичка, зерно чи сушка була така. Сушили яблука чи груші, сливи, квасоля. Оце все підвода їздила конем і забирали у людини все дочиста. А люди тоді вже мерли з голоду. Ото так. Ото такий 33-ій був. А якби не забирали, то може б люди виживали як-небудь. Тоді вже весна підійшла. Ото поспіли ягоди на черешнях, то отоді ми пішли вже жити далі.  А тоді поспів 41-ий.

А хто це їздив на підводі і забирав все?

Та їх нема вже.  Вони старіші мене. Їх нема вже.

То свої хтось?

Свої. Свої забирали все і здавали тоді в колхоз. А там я не знаю може ділилися начальники які, чи шо там розділяли усе те, що в людей забирали.

А як на них говорили?

Та як там, шо там… ніхто нічого не говорив, того шо боялися. У мене батько був у партизанах, а у цього ж дядька шо той… був домашній млин, вітряк такий. Чотири крила, чи шість. І привіз до нас чувал муки. Каже «Степан Савич, заховай цю муку де-небудь, шоб вони не забрали. Хай у тебе полеже». І батько взяв той чувал муки і заховав у сундук. Понакривали там у коморі сундук… і той чувал лежав поки кончилася та вся… поки почали забирати.

Ооо. А тоді приїжа той мірошник:

– Ну, шо Степан Савович, як? Ціла мука?

– Ціла, каже.

– Ех ти, – каже, – безсовісний, діти голодують, діти голодують, а ти не взяв і жмені муки.

– Та як же я візьму як то чужа мука. Як же я буду брати.

А тоді вже почалося, оце ж кончилося. Тоді батько купив макухи на базарі. І брат мій об’ївся і в його, то желудок став. І він ото два дні пожив і вмер той братік. А другий пішов у садок братик тоже, а там десь собака взялася та покусала його скажена собака. А тоді вже больниців не було чи як… я не помню стільки ж мені було. Не було больниців, шоб його лічити, так він тоже як почав нявкати, гавкати і шо йому бідному робилося. А він як ідуть на роботу, а в нас же в хаті сіни, а на сіни драбина висока на горіще стоїть. І вони до драбини прив’яжуть того братика мама. А ми з Ніною, та шо в Донецьку зараз, то біля його водички йому дамо, так воно бєдне… тоді таки вмерло. А двох забрали на войну Максим і Віктор. І так вони і не вернулися з войни, погибли.

А як звали цього братика, що макухи наївся?

Павло. А той Іван.

А фамілія як батькова була?

Реп’ях Степан Савович.

А мати як звали?

І вона на свою фамілію писалася Перепека Марія Петрівна.

А як звали цього дядька, що муку попросив у вас сховав, хто цей дядько був?

Ну, я понімаєш уже забулася фамілію. Це скільки год. Знаю шо мірошник був звали його. Зробив домашній млинець такий.

Жорна?

Да, жорна. Ходили ми до його молоти на ті жорна. Скільки ти там хурмочку колосків збереш. Підеш надереш, надереш нащупаєш на хформочку.

Бігали в поле колоски збирати?

Ага, да бігали. Їздили.

А дозволяли Вам бігати збирати?

Та, хто там дозволяв. Так ото весна піде ідемо на поле може де картошинку найдемо. Ото зиму перезимує і тоді шкурку зняти і остається сам крохмалик. Така біла шкурка облазе. А тоді чухрали листя з липи, липове листя, чухрали липове листя. А ото щавель “кунський”. Ви не знаєте який він? Такий широкий-широкий щавель. Ото мамка сушили, вже мамка хворала і ото сушили.  І ото вона терла на сито просівала, і ото листя із липи, квасцю, картошку ту потре туди ж. Воно ж листя липке з липи і переміша, і напече нам млинців. А вони зелені-зелені. Ото поїмо і отак ми вижили в голодовку.

А батьки в колгосп не ходили працювати?

Чого? В колхозі вони й працювали. Все вмеря в колхозі. Та й тоді не платилось. Ставили трудодні, як вийшов палочка, а як не вийшов, то прочерк. Поняли?

Мг.

Ото так тоді робили у колгозі.

А не згадували батьки як вони жили до колгозу, чим займалися?

Нічого, нічого. Я нічого не знаю як до колхозу вони були. Знаю шо то мамка він її по сусідськи взяв за жінку. І було в неї ото восьмеро діток вона вигодувала.

А як батьки були в колгоспі на роботі, то хто за вами дивився?

Самі вдома були. Мамка ше жива була. А мамка вмерла у 42-му році у войну.

А мама в колгосп не ходила працювати?

Ні, мамка не ходила. Вона хватала ото усю жизнь. І в 42-му році вона вмерла і осталося мені 12-ть год чи 15-ть год… я вже не знаю.

А нічого мама не обмінювала на їжу? Може кудись носила хустки, рушники?

Та Божи тебе сохрани. Ні, ні. А сестра старша жила в Харкові.

Це в якому році? 33-му?

Да, це в голодовку вона жила в Харкові. Вона здала своїх двох діточок, дві дочечки в Харків в дєтдом. І так уже тоді після войни почала їх шукати. Той чоловік перший пішов у міліцію робити та бросив її. А вона найшла другого і пішли вони шукати цих діток – Катя й Рая були у неї.

А її як звати було?

Галька.

А фамілія?

А фамілія Циганська, бо вона за цигана вийшла заміж.

Це вона якого року була народження?

А спитай. Я не знаю. У неї донька Катька була, на год менша од мене.

А в Харкові він працювала, як вона там опинилася?

Галька?

Да.

Десь там робила. Ну я ше мала була, шо я там понімала. Поїхала в Харков робе, робе.

А нічого додому не передавала?

Ні. Ніколи нічого. Ні, ніколи нічого. Тож голодовка, каждий виживає…

А дівчатка вашої сестри знайшлися?

Одну знайшла Катю старшу. Того шо в неї на все вушко чорна родімка. То пішли шукати по дідомах. Так вони вивели всіх дітей і кажуть «шукайте» і вона побачила. Це каже моя «дочечка Катя». А ту меншу Раю шукали, шукали і так, і не знайшли.

А в голод приходили люди які забирали їжу? Може коровку забрали?

Хто? Корова? Та де там в голодовку корова була. Свиней я знаю шо держали, коняка була. Корова в сараї, то вже була пізніше.  

А може батько з матір’ю десь ховали їжу, закопували десь, шоб її ніхто не знайшов?

Та ні. Ні. Як мамка нездужаща була, уже не в силі, а він такий іздєвательний був. Горілку пити любив, до бабів любити ходив. А мамка вдома хвора сидить з дітьми. Шо там його казати, я все знаю і помню.

А не ходили по селі люди не просили їсти? Не приходили до вас?

Та просили. Ти знаєш тоді… конину дохне, то туди біжать ріжуть м’ясо те. І батько раз приніс, мамка поставила в грубу горщок, а воно кипить, а піна біжить-біжить. А ходили на луг збирать черепашок. Та принесе додому, в чавун висипе, кип’ятком обіллє вони порозпиріщаться. А тоді ж видирають те м’ясо та й їдять. Я брехати не буду, бо не бучила, але казали, шо якусь там жінку убили і різали і їли. А хто вони не знаю не буду казати. А по-сусідськи там моєї подружки батько пішов на город та картошку рив у сусіда. Та й його вловили та й вбили там та перекинули через забор на дорогу. Він запріг коняку і вивіз його далеко в яр укинув і ніхто по його не ходив, і не дивився й де він. Голодовка 33-ій ніхто нікому не нужен.

А багато в селі людей померло?

Та ні, так не чула шоб… три душі наче казали. А мій брат той шо на войні погиб, то лягав в траву і клєвєр їв, казав ой бо який солодкий, ой бо, яке солодке-солодке. І ото наїсться тої травички… і ото таке моя, дитино.

Як хоронили тих людей шо від голоду померли не знаєте?

Не знаю. Я не знаю. Це якби ближче по сусідськи…

А церква у вас в селі була?

Та де там та церква, ні больниці не було в селі шоб полічить…

А ікони у вас вдома були?

Ікон було багато. Батько все молився, навколішки становився.Ото одна лишилася (показує на ікону)

Це батьків ваших?

Ага, батьківська ікона. А одна там розсипалася лежить десь… рамка розсипалась, а сама ікона є.

А де це ці ікони взялися?

Я не знаю, я не знаю. Вони видно як поженилися, то тоді їх і придбали. А ми ше невеликі були, то у нас диван стояв, як оце кровать, і над диваном ікони висіли штук шість іконів висіло. І ікона якась як упала, то так і стала за бильце дивана, не впала не розбилась. А за бильце отак устала і стоїть. А сестра моя Ніна каже «ось подивись ікона упала і не побилась, стала за бильце і стоїть».

А не чули щоб люди тіла із села в місто, щоб врятуватися?

Ні, такого не чула. Ніхто нікуда не тікав, а жили, то по своїх хатах.

А були в селі куркулі?

Куркулі були. Земля була поділена. Я шість душ по іменах знаю каждого якого земля, де була поділена.

А нам розкажете?

Смоленщина була це одна, а тоді Хеленкові, а тоді Скаденівщина, тоді той лісок, я вже… тоді садок і лісок, ой позабувала я вже. Оце три заповнила…оце як сама в хоті, то заповнила все. Петренків лісок, а садок був, я вже забула чий садок був. Ото куркульські землі були. Тоді ні дровини, нічого не возьмеш. У ліс не підеш того шо упіймають і повбивають. А то топили бур’янами. Ходили де бур’ян великий, то рубали і зрубували та й носили. Де соломки возьмеш. Ото таким жили. Ото так жили люди.

 А куркулі – це ті в кого була земля, да?

Куркулі позабирали всю землю. Розприділили де чія. І ото ми уже знали шо то Смоленщине, то Скиданівщина, а то Михайленкове. І ото ми знали…

А в голод, шо було з цими куркулями?

А спитай мене. А де вони подівалися? Їх мать уже не стало. Я не помню.

Батьки не розповідали?

Ніхто, нічо. Батьки нічого не казали за куркулів, де вони подівалися.

А чого був голод?

Голод чого? Того шо людей обібрали. Кіньми їздили, підводами. Позабирали, де в кого шо не було. І людина може б вижила так позабирали. В кого квасоля була, в кого сушка, у кого мукичка, може зерно де в осталася. А бач, приїхали забрали.   

А хто це приїжав?

Куркулі посилали таких людей простих… я ше ж мала була, шість год мені було шо я знаю. Нічого. Так ото запомнилося.

А в 47-му був голод?

Воно було після войни зразу. 45-ий, 46-ий, а потім вже 47-ий. Казали шо був голод, но невеликий. Уже можна було б жити.

А ви як рятувалися в 47-му?

А я ж тоді вже поїхала в Харків в 47-му на роботу. Батько сказав, шо до 18-ти год тільки воспитує, а тоді шукайте собі роботу і самі себе корміть. Поняла?

1. Дата запису: 9 серпня 2021 року;
2. Місце запису: село Юсківці, Миргородського району, Полтавської області;
3. Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
4. Респондент: Клименко Парасковія Миколаївна, 4 вересня 1928 р.н., народилася в селі Юсківці, Миргородського району, Полтавської області;
5. Розшифровка запису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала у селі Юсківці, Миргородського (нині Лохвицького) району, Полтавської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть, будь ласка, як Вас звати?

Мене звать? Параска Миколаївна.

А фамілія?

Га?

Фамілія Ваша?

Клименко.

Коли Ви народилися?

28-го году 4 вересня.

А де народилися?

А тут на Юсковцях.

Розкажіть про батьків, як їх звали чим займалися?

Шо я вам розкажу. Батько мій помер рідний у 33-му годі, от нас було дві я й сестра менша. Тоді мати вийшла заміж за другий… от і родилося ще двоє дітей братік і сестричка. І так доживали от. Рідний батько мій помер, мені було чотири роки, так шо я нічого не можу вам сказать. Жили ми на казармі, отут як їхать на Лохвицю… дом такий і там казарма. Там жили желєзнодорожники, батько мій робив бригадіром на жилізниці і тоді у 33-му годі переїхали сюди на Юсковці купили тут хату, отам протів вокзала на тій стороні от і там жили, а тоді батько помер рідний мій.

Від чого помер?

Га?

Від чого?

Тіф, тіф, тіф був. Ходив тіф от і він помер. Ну не знаю скільки років мати не виходила заміж, а потім оце трапився чоловік із Лютенок і вона вийшла за його заміж, він був не жонатий от і став тут жить уже в Юсковцях. Це в 37-му була голодовка.

32-й, 33-й це коли вам було років там чотири, п’ять.

В 33-му годі тоже була голодовка. Ну ми мало голодували, бо держали коровку, от і ми із коровки жили. І ото так ми проживали у 33-му.

А мама працювала у колгоспі?

Не працювала, ні, бо малі ж діти були і сестра моя була упала, каталась на лижах і впала і вибила ногу і лежала два годи в гіпсові, так шо її покинуть ніяк було. Мама її доглядала, а я вже помагала нікуди не ходила от, а помагала мамі ото так, а меншенька сестра тоже ще в школу не ходила, а тоже жила ж із нами тоді ж її школи не було, не було нічого от ото так.

То ваша сім’я не голодувала, мали шо їсти да?

Га?

Кажу, ваша сім’я сильно не голодувала, була корова, мали шо їсти, ще батько мабуть шось з роботи приносив?

Не було собачки.

Батько, батько з роботи приносив шось?

Га?

Батько працював де, на залізниці десь?

У залізниці за… працював от це вже цей батько другий, а перший батько мій рідний працював на жилізній дорозі бригадиром от. А тоді ще переїхали вже сюди він заболів і помер от. А цей батько тоже ото ж був чотири годи на фронті, а тоді приїхав з фронту і робив у загодзерні ото так.

А після війни голодовка була?

Була в 47-му годі. Дуже люди страдали, тут була воїнська часть стояла німецька, отам за посьолком були кагати і в тих кагатах була картошка і вона вже погнила. Люди там рилися і шукали собі здобич, і ото голодували вибирали ту картошку от. Їли калачики от потом оці, забула як зветься, лопуцьки.  А солдати ешелони ішли із солдатами, і часто становилися тут на станції от і в нас була коровка, і німці узнали ж коровка мукала і вони прийшли і забрали корову от, а ми не знали ще, у хаті спали, коли шось стукає у двері, коли корову вони забрали і одвезли до поїзда. Там була така площадка і з тієї площадки вони все грузили і погрузили і корову і все, а бичок остався і дуже ж мекав корова ревла у вагоні бо за бичком же, а він прийшов і давай стукати у двері лобом. Мама вийшла от, сам бичок до сарая, а коровки нема, вона на вулицю вийшла і пішла, чує ж де корова… з вокзала от, це ж стоїть поїзд і корова почуло шо мама одзивається «кукла, кукла, де ти?» От, а вона отзивається і вони стали ж, стала вона просить тих же начальніка того ешалону німця, шо оддайте корову, у мене маленькі діти і все, вони в нікакую не дають. А на станції був діжурний по станції тоже був німець, ми тоді звернулися, мама звернулася до того цього шо того німця, почала його просити, плакать. І він прийшов і став просить цого німця, і корову вивели з вагона і забрали ми тоді коровку. Бичок нас зустрів коровку забрали ми тоді додому ото так. І тоді уже була коровка поки німці пішли, наші прийшли німці пішли от а наші прийшли і тоді ми вже держали ту коровку всю дорогу от, оце так я вам скажу.

В 47-му, в голодовку як ви вижили, може їздили десь в західну Україну за їжею?

Батьки мої не їздили, нікуди не їздили. А люди ходили міняли за матерію і за шо було в людей, ходили просили от шоб хто небуть дав кусочок хліба чи зерна там трошки, ото так люди страдали дуже цілий год, о а тоді вже.

А про 32-й, 33-й про ту голодовку шо вам розказувала?

Я ж мала була.

А мама шо говорила, чи нічого вам не розказувала?

А шо ж вони голодували, отут ну не так голодували, бо батько був загодзерній от потрошку приносив отходи получаються, і ото мололи те на терко… і мати пекла всякі коржі, коржики і ми це жили ще була сестра… тоже з двома дітками от і тій сестрі ше помагала ото так ми жили.

А ваші там дідусь, бабуся, Ви пам’ятаєте їх?

Бабуся була з нами, жила тут у Юсковцях, а дідусь рано погиб помер так шо я дідуся й не знаю.

А в селі куркулі були?

Га?

Куркулі були в селі?

Ото ж вони щиталися тоже куркулі, в їх вони держали землю, жили на казармі оце тут як їхатимете тай побачите казарму як повертати на Лісківці на гиряві от і там на казармі жили і там те коло казарми була хата, погріб, садок гарний і жив бабуся і дідусь. І ше десятеро дітей було п’ять хлопців, і п’ять дівчат і вони самі обробляли землю держали хазяйство: корови, коні і самі обробляли цю землю.

А як їх звали, фамілія їхня, як діда звали?

Штепа, бабуся була Штепа і дідусь Штепа були от, і діти ж були тоже Штепи.

А як імена їхні?

Га?

Ім’я діда як?

Діда, Порхвирій.

А бабусі?

А бабуся Параска була тоже.

А рідного батька як звати?

Микола.

А фамілія?

Клименко, не Клименко, Батієнко.

Батієнко.

Батієнко.

То оцих ваших дідуся і бабусю розкуркулили, в них забрали?

Розкуркулили. Да, розкуркулили позабірали все от і тих дві сестри було старші і їх вивезли у Вологду тоді забрали і вивезли у Вологду і вони жили там у Вологді. Тоді одна сестра не знаю через декілька год вернулася з двома дітками вернулася сюди ж у Гиряві Ісківці тут її хата була і сюди вернулася вона, а одна сестра там зосталась і так сійчас ми не знаєм її то нема, а діти її там же у Вологді уже вони сюди не верталися.

Це мамина рідня, а батькова?

А батькових Я не знаю рідні нікого, бо батько був відкілясь приєзжий була він казав була в його сестра, а де вона шо вона я нікого нічого не знаю.

А церква була в селі?

Га?

Церква в селі була?

Церква, була у Гирявих, у Гирявих була.

У Гирявих, а тут?

А тут не було, у Луці була, а тут не було.

І шо церкву закрили, у церкву уже не ходили в 30-х роках?

Не ходили вже ми, бо не було ж не правилась церква.

А шо в церкві було?

Га?

Кажу ну церква була закрита, але будівля сама стояла. А шо в церкві робили?

Я не знаю шо було Я тоді ше ж не велика була так шо не знаю шо було. Оце так ми жили. Ще шо вам казать, питайте не знаю?

Скажіть, а в селі були діти сироти, патронат був?

Не було.

Не було?

Не було.

А ясла були?

Га?

Ясла в колгоспі були?

Були, були, були там їсти варили кухарки бабусі от і годували дітей і там вони ночували діти, хто додому забірав вобщем були ясла.

Скажіть а можна було на полі колоски збирати?

Га?

На поле ходили діти збирати колоски?

Ходили.

Можна було?

Ходили, гонили от і ловили, і гонили, крадькома потрошку потроху збірали у торбинки і несли додому колоски.

А ви ходили збирати?

Ні, я не ходила ну я ще ж мала була, оце так. Ще шо ж вам казать?

Наче розказали. Чи ще шось пам’ятаєте?

Га?

Може ви ще шось про голодовку пам’ятаєте?

Ну нічого, я ще ж у 33-му… я ще ж невелика була, а вже в 47-му вже ж була так тоже шо ж я могла от ходила на роботу в… помагала, де шо там підмітала, підгрібала от та може коли і в карман взяла, вобщем ото так.

Але важко було?

Важко було дуже важко було. Ходили люди міняли, просили мені поміняйте на шо небуть і золото носили у кого були… носили от шоб промінять за муку чи за зерно, чи за шо небуть, оце так.

А жорна були у вас?

У нас лічно вдома не було.

А в кого були?

Ну у Луці були у людей, а так не було у нас. Були мельнички такі, ото на ту мельничку мололи на якісь блини там чи шо не будь.

1. Місце запису: село Сенча Миргородського району Полтавської області;
2. Дата запису: 10 серпня 2021 року;
3. Хто записав: Кравчук Тетяна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Демиденко Марія Іванівна, 26 грудня 1928 р.н., народилася в селі Сенча, Миргородського району, Полтавської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;

 Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Сенча Миргородського (нині Лохвицького) району Полтавської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть, як вас звати?

Марія.

А по-батькові?

Івановна.

А прізвище?

Прізвище?

Фамілія?

Демиденко Марія Івановна.

А коли ви народилися?

28-го, 28-го 26-го грудня, 28-го года.

А де народилися?

В Сенчі.

І тут все життя прожили?

Все время, нікуди не їздила.

А розкажіть за своїх батьків, чим вони займалися?

В колгоспі трудилися, в колгоспі.

А до колгоспу, коли ще не було колгоспів?

Тоже вони так, якось же дома сіяли, там пахали, а потім же ж позгонили їх.

А як звали батьків?

Марія Івановна, а то Іван Григорович – тата.

А як їхня фамілія?

Шеремет.

А брати, сестри в вас були?

Брати були. Два брати, сестер не було.

А батьки, може ви пам’ятаєте, може вони розповідали, як вони пішли в колгосп?

Та заставляли, не можна було йти, гонили, якось не хотіли йти в колгосп. Та каже, і в грубу залазили в печі, там, де пекти, воно ж не холодно, це ж холодно літом, то там та зачиняла, поки ходили, комісія ходили, партійці. На жорна не можна, Боже, жорна – це ж мельниця така. Ви ж не бачили мельниці такої.

Бачили.

Бачили. В мене ж у сараї стоїть. Драли ж на жорнах. Та це ж якшо ж, треба двері, вікна закриваємо, вікна закриваємо, бо той, порубають же жорна, не можна було, затуляємо ряднами і тишком-нишком деремо, шоб лєпьошку якусь спекти. То колоски підемо на, вдень десь картошку назбираємо його, пекли. А шо це вже робе магнітофон?

Напевно, робе.

Робе вже, оце записуєте?

А скажіть, приходили до вас сусіди, просили, шоб ви їм помололи щось на жорнах?

А чого? Сусіди приходили, не в всіх же жорна були. А такі дві колодки, понабивали камінчиків, а тоді драли. А жорна не в всіх були, тей ховали ж хтозна як, шоб поховать подалі, бо заберуть. Комуністи забирали, або порубають, шоб не користувався. Ступи були – пшоно товкли.

А що ще ці комуністи забирали?

Ну там в хаті, то там, де шо отаке, то те одівалось старині платки, вже тепер таких в мирі нема, а то були старинні. І одну, Дуню, заперли, три годи. І один прийшов же, ну розв’яжи ж краї, а він взяв за край та так, то об дір, тоді сходів не було, то об діл, то об діл кине її, шоб розв’язати. Та візьми ж розв’яжи, а та три дні Дуня пожила і вмерла, а платок таки забрав. О то так. Та візьми розв’яжи, забери платок той так, їй Богу, нашо ж ти дитину в гроб поклав в 33-му. Забирали, де в кого одежа, забірали.

А Дуня це сестра ваша?

Ні, по-сусідськи жила. А ми там жили, були там в тьотки тієї, як ввечері то ходили, то на прядки, перепряли та одну прімряли з ногами, а тоді мама ткали полотно, все старалися. Тоді ж не було в магазінах нічого, це тепер же понакупляв і все. А тоді не було нічого.

А батько де ваш був?

На войні з первого дня. В неділю война, а в понеділок, як згадали по цей день, а нас четверо осталося.

А в Голодомор, де він був?

В Голодомор тоже ж він дома був, там ще він дома був, коло батьків.

А це ви в цій хаті жили?

Е ні, це ми построїли хату. Це я сюди заміж пішла. І поставили ми хату, глина ж, помазали, я ходила по людям мазала, а люди мені одмазували. Хата в нас, а тоді кірпічом обклали, поперек.

А скажіть, часто ці комуністи до вас приходили?

Та ходили ж вони, шастали, шоб жорен не було, шоб не драли, шоб помірли, шоб не було там. Страдали дуже, страдали діток і діти ше ж живі. Жива дитина, кидають на підводу і везуть, кажуть: «Вона одинак умре». І в яму, а яму на кладбіщі, кажуть, викопана, туди вкидають, без трунки, без нічого. Ото так кидали.

А на якому це кладовищі було?

Ось Миколаївське на горі. На нашому, і там же від Сенчі кладовище, там Рожесвінське. А ми на Миколаївському. Отак те.

Та копали, да, яму велику?

Яма була, копали велику яму і там, трунок не робили. Тепер же без труни людину не ховають, а тоді так вкинули. На підводу, підвода по наряду возили з колгоспу, чи як воно.

То це возили ті, хто в колгоспі працював?

Да, так їх же заставляли, по наряду їх посилали. Ну вийдеш на роботу, йому те і те, роби, вези.

А ці комуністи, шо ходили в вас тут, обшуки робили, то хто це такі були, свої чи чужі?

Та свої, свої недалеко там жили, недалеко жили і ходили.

Ви їх знали, да?

Да, знали, і знали, і тепер вони, як вони людям в очі кидали, шо вони дітей грабили, людей грабили, ну дивляться, в людей совісті хватає. Панщикували.

А потім вже, їм люди нічого не говорили?

Та чо там не говорили, плакали люди і все ж виказували, но а шо ти їм скажеш, вже все.

А розкажіть з церкву, те що ви розповідали? Як вам ікону дали?

Ікону хлопчику видали, не мені. Тут же розбірали церкву ту же, ото якраз там церква була, ото де там бересток і церква була, сюди заміж пішла. Пацан бігав і дали ікону, ловка ікона та, дали йому ікону і біжи. Побіг додому. «Неси, – каже, – додому ікону, неси». А забирали вони, не знаю, куди вони їх везли і скидали на машину і одправляли.

Це вашому брату додому дали?

Ні, хлопчикові.

Просто хлопчикові?

Хлопчикові. Хлопчикові дали і все.

А шо з цьої церкви було, розібрали церкву, а там що було?

Та нічо, розібрали та так вона, та стало пусто, там усе ж і пустувало, нічо не строїли. Це ж оце там, де бересток була церква, но немає.

А батькам в колгоспі їсти давали?

Та, давали ж ото ми ходили, то жуки збирали, то все те, то так нам давали баланди, то получили так по черпачку. Усипе там та, та, шо давала кухарка, їсти то ми ше. Мама, візьміть хоть по ложці, то нехай вдома буде і Коля, і Петя, і всі, і дітки будуть всі-всі по ложці, по дві, та всі разом. Шо ж я буду над’їдать, а тим буде менше. Ні, дружно так вже ж одно за одним були.

А в ясла вас водили?

Та водили ж і в ясла. Тепер же ж ясел не пускають, а то пішли, а там чи дали їсти, чи не дали порозходилися, ввечері прийде мама із буряків, не знає де. Де шукать. Так, каже, пішов на Голівку до бабусі, утік до бабусі, бабуся дасть повечерять же ж. Картопельки там зварить, воно і рветься до бабусі. Бабуся ж, як бабуся. Само не з’сть, а… Горювали діти, дуже горювали. Страшні года були, не дай Боже.  Не дай Господь, Свята Матір Боже, нікому.

А багато дітей в яслах було?

Та ні, не багато. Тікали, вони заведуть, так вони розбіжаться, діти. Та якось, няньки тепер не пустять дитину, одведуть, то і заберуть батьки, а тоді воно ж так. То воно бігає.

А ви тоже тікали з ясел?

Та тікала.

Тікали?

Тікала.

А ви куди тікали?

Та до бабусі бігали на Лозівку, до бабусі.

А шо бабуся, чим бабуся ваша займалася?

Та в колгоспі ж робила. В’язали, по 12-ть тік нав’язували. Батько косив же косою, а вони 12-ть тік нав’язували. Це ж страшне, старалися дуже і нав’язували.

А в поле бігали колоски збирати?

Та бігали по колоски, а той охраник же на коні бігає, стьобає батогом, торби несли, торби у яр покидав, познімав, в яр покидав і нас туди попихав туди покотилися, як грудки. То вже, думаю, хай би пішов в лихій годині, то торби ті понаходить. Торбинку ту вже вимне ввечері на жорна, то зберем. Горювали, дуже горювали.

А в ліс може ходили, гриби якісь, ягоди збирали?

Та ходили в ліс збирали, опеньки нам кажуть не займайте, бо там такі, шо можна потравитися, чи гадючі, чи хтозна, які вони. Ми ж підем, то підряд все берем. Опеньок який він, то кажуть, не займайте. А ми то жолуді збирали, жолуді, таке. Жолуді їли, із дерева падали, жолуді збирали, жолуді їли.

А що ще вам мати готувала?

Та тож таке, затірки товкли, той колосочків назбираємо, та ото на жорна подали, то таке. Я не знаю, як ми жили і ото ж таке. Раз в день ото того бульйончику поїм. А батька в неділю война опублікували, в понеділок, як вирядили, в суботу война, 22-те іюля, ровно чотири часа, Київ бомбили, а нам об’явили, як началася война, як забрали, а нас четверо осталося. Ні вбутся нічого, в очерет ідем тряпками ноги обмотували, шоб очерету, не було, ні. Ні вбувалки, нічого не було, одгорювали, Боже, яке страшне. Тепер же ж не знаєш, шо і надіть, обуть так.

А розкажіть, з якого року ваш брат був, да, ви кажете, брат був і ще хто був, сестра?

З 31-го, ні сестри не було. З 31-го года брат був, під аварію попав машина вбила.

Це ви сама старша в сім’ї?

Сама старша я. Я 28-го года, 26-го я родилася грудня. Я сама старша була.

А що ще пам’ятаєте, може вам щось ще мама розказувала, чи якась історія запа’яталася?

Нічого такого. Ну оце ж каже страдали, оце ж з жорнами цими мололи та, а то бульйончики всякі варили. Страдали дуже, розказували.

А були в селі куркулі?

Та були ж отакі ж куркулі, багаті були. В їх усе, їх усе. Та такі ж не продасть ні глечика молока, воно і не хоче з тобою балакать. Були куркулі. І казали багаті дуже багаті, були.

А розкуркулювали їх?

Та їх, хто їх, вони самі жили і я не знаю. Це у наших, то появиться в кого там що, тих розкуркулювали, там. Де чи коровка, чи телятко, то вони забирали. Ті горювали, наші такі. Батьки, бабусі.

А пухли люди від голоду?

А пухли ж і вмирали, сидить на колодці, я піду, Боже, сидить на колодці, готова ж баба сидить пухла, то хоть би дав же хто-небудь хоть раз отак крихотку. Ні, на підводу, кажуть, вона умре, скинули і повезли до ями. Це пухла вже баба, кажуть, вже не поправиться, нічого. Ні сил її нема, ніхто не дає із сомлєнія. І діток так само. Де заснуло, лежить дитинчатко голодне. Та піде мама нарве горобинцю, рій у болоті ріс, та каже горобиницю, воно, спече, то раньше, а то горобинцю так кришили, того горобинчику покришать. А тоді акація цвіла та сушили акацію рвали, а то ляпушки якіто пекли з акації, но шо то. А тепер, як акація зацвіте, то дурно робиться, мало кормили нас нею. Не можу як цвіте акація. Прямо шось робиться.

А чого цей голод був? Хто його зробив?

Та комуністи зробили, їм було добре, а людям же ж зробили таке Голодомор. Голод, голод зробили.

А були в вас після Голодомору такі запаси, про запас щось закривали може, чи зберігали шось, шоб було про запас? Не боялися, шо знов голод буде?

Чого ж, ми робили запаси, по-трошки все. Один чоловік, каже, зарізав ночью кобилу, на трьох. Коня їли, чуїте. Зарізали ночью, шоб ніхто не бачив, ба заберуть же ж комуністи. І поділилися, і в ями позапірали, і конятини мама зваре, ми їмо і я не знаю, як ми не померли. І живу до тепер.

А може знаєте таке, шо ходили з колгоспу дохлу худобу розтягували, оте, шо в колгоспі померло, там корова чи кінь?

Та воно ж розтягували, а тоді ж десь. Вони ж і не викидали. Вони ж таким же старцям і тикали, рубали і давали. А люди їли. Воно ж, як голодна людина, йому вже все. В їх воно руках, це таке, старці ж не візьмуть, як в нас батьки були, шо вони.

А не помирали потім від цієї дохлятини?

Та ні, якось воно таке. Якось воно, од того не помирали. Жили, виплутувались.

А потім вже після Голодомору, після війни згадували за те, що було таке, що був Голодомор?

А згадували, все згадували. Та воно ніколи не забудеться. Повірте, воно ніколи не забудеться, голубко, воно ж передається, воно ж передається по поколінню. Яке страданіє було гірке, яка жизнь була гірка. А таке прожив, і ще ж і прожив.

А як воно передається?

Ну переказують же ж якось. І так, же ж діти оце в мене занімались ловко і це приїхав з армії: «я піду в юридичне». Ну йди, тепер же без блату нікуди. І пішов учитися і став прокурором області, тепер я його пенсію получаю, чотири тисячі. Так як нарахували сину. Пішов, тепер же ж воно батьки стомлять, мотаються, а то само від себе був, де ті гроші було брать. А там то своїх дітей тиче ж.

А дітям своїм, внукам про Голодомор розказуєте?

А як же ж, розказую, слухають, слухають, кажуть: «ой, бабусю, як». В мене це онук в Полтаві, керує міліцією, главний міліціонер по всій області. Кажу: «Дімочка, таке ми жили». А Батько його, це ж вмер, прокурором. 63-и годи вмер. А мені 93-и і живу. Ну серце схватило. А кажу: «Отаке, Дімусику, було, Боже».

1. Дата запису: 9 серпня 2021 року;
2. Місце запису: село Лука, Миргородського району, Полтавської області;
3. Хто записав: Кравчук Тетяна;
4. Респондент: Дробот Ганна Іванівна, 27 грудня 1927 р.н., народилася в селі Лука Миргородського району Полтавської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Лука Миргородського (нині Лохвицького) району Полтавської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть, як Вас звати?

Ганна.

А по батькові?

Іванівна.

А прізвище?

Дробот. 

А коли ви народилися? 

Двадцять сьомого грудня тисячу дев’ятсот двадцять сьомого року.

 А де народилися?

У Луці, Лука, село Лука. 

Нікуди не переїжджали? 

Нє. 

Так і тут жили? 

Так і жила, так і заміж вийшла і всю жизнь трудилась у колгоспі, так і сєйчас живу. 

А розкажіть за своїх батьків. Як їх звали? Чим вони займалися?

Ну, я ж не знаю, дідусь і бабуся казали, шо мали молотарку  раньше ж. Саме тоді розділили поля людям потрошку. І каждий сіяло для себе. Він молотаркою їздив по кутку, молотив о, харашо заробив собі ж хліба, і в неї ж його ж було. А померли з голоду. ж Забрали все, все забрали! Батько був рідний з первого году, тридцять три годи як умер. А дідусь і бабуся не знаю з яких годів були. Ну, померли: одно утром, одно в обід,одно ввечері. Це мама розказує, бо одні сутки. Три гроби в одну яму положили.

 Це хто саме помер в одні сутки?

Дідусь, бабуся й батько мій. Мій! О. 

А бабуся з дідусем чим вони займалися? Як їх звали? 

Бабуся Стеха, а дідусь Ілько, ой, Левко. 

А прізвище? 

А прізвище не знаю … не знаю. Якось ну з мамою жили. Вони ж  в голодовку померли. Я ще шість год було, я дак і не знаю, а маму не питала. І так і в книзі отута. “Історія Луки” єсть книжка. І там у книзі дак так і написано — Лисогор хвамілія, Левко, Стеха і Іван. А по батькові немає. Ну, батько це є Леонтійович. А дідусь і бабуся хтозна? Не знаю. 

А що ще розказувала мати про батька Вашого? От до голодовки чим він займався? Що, може, яке господарство було в нього? 

Ну, дома ж держали все ж вони. Були і комори, і клуні, і хліб, і молотарка. Батько … нічим би … був музикант. І на гармошку, і на гітару, і робив сам мандоліну і все. Такий був інтелігентний. 

Казали на батька “куркуль”?

Ну, хто воно? Не на батька, а на діда, на діда. Дід — куркуль. Діда розкуркулили. 

А пам’ятаєте, як розкуркулили?

Забрали все. І їжу забрали все ж. От не знаю, і клуня була, і комора була, і все. А де воно ділося? Я за це не знаю. А мама і я, і в мене сестра була двадцять шостого году. Мама покинула батька, бо він найшов другу. Там уже дитя було в неї, ну жив тут. Мама поскандалила і пішла у Гиряві Іскіці по сусідські жить до своєї матері же. Там було дві дівчат — сестри. І ото ми мама нас од голоду спасла. Мама пішла в колгосп там живо у Ісківцях. І оті дівчата робили. Менша тьотя, вроде би вихователькою в садіку була і нас водила. Я не знаю, сестра двадцять шостого году вона вже зна, шо тьотя Ганна нас водила в садік. І ми от голоду ото спаслися. Тоді як тут померли  вже  сільрада звістила мамі, і перейшли сюди жить. Жили на цьому дворі всю жизнь. Поки оце заміж вийшла, оце построїли тут. Там же ж завалилося. Уце таке.

 А там, де Ви з матір’ю жили, це мами батьки, да? Чим вони займалися? Як їх звали?

У Ісківцях?

Да.

Дідуся там не було вже, а бабуся Настя була. Ну, вони пішли в колгосп живо. У колгоспі уже були. Їх же не розкур … не …

 Не куркулили, да?

Тоже, ну тоже голодовка була. Голодовка була! Я трохи замічу, шось із жому оладки пекли о. І липу, і трошечки таке … я ж думаю, шо … От за Ісківці я не знаю там, забрали … ну вони у всих казали забирали. У всих! Викачували у каждого. Даже хто у ями позакопував, то щупами, ходили ж шукали і забирали все.  

А хто це ходив забирав, пам’ятаєте? Хто це такі були? Свої? З свого села? 

Свої, свої. Свої пішли у … у партію чи куди вони? Партійні чи шо її там. Грім хвамілія. Громи та … вони нема їх уже. Свої ходили.

А чим мама Вас ще тоді годувала у 32-му — 33-му році?

Ну, це ж у бабусі в Ісківцях ми там були. Мама стала робить на кролятнику … кролів годувала. А менша сестра у садіку робила, а тьотя Марійка якось не знаю де. І бабуся ходила в колгосп.  Тоже якось прожили, не померли ніхто. А тут же дідусь і бабуся старі, а мій батько, ж видно ж, не пошов у колгосп і … з голоду померли.

А хотіли люди йти в колгосп? 

Ну, не хотіли живо ж, а бач, пішли всі ж. А живо ж , живо не всі хотіли. Ото ж тих і наказували.

А чого не хотіли йти в колгосп?

Дома ж було хазяйнувать, може … Привикли так до жизні. Ми вже привикли в колгоспі … Ми тепер за колгоспом уже жалієм. Нам хуже, оце сейчас уже хуже. Тоді хоч робота була,  черезчур було багато роботи і трудно було робить, робили ж. А щас шо дожились, шо молодьожі нема роботи. Виїжджай заграницю. Тоже така жизнь. Ну, шо ти зробиш? Ой. 

А в школу коли Ви пішли? 

А? 

В школу коли пішли? 

Я?

Да.

 Ви знаєте, і не знаю. Я знаю, шо в первий клас пішла, не було в що… походила поки боса, а тоді осталась на зіму дома — ні в чим ходить було. А тут такі на другий год уже пішла. А коли воно? Чи воно в восім год я уже начинала? Тепер у сім начинають, а тоді у восім, видно в дев’ять. Ну, до войни якраз п’ять класів кончила.

А церква в селі в вас була?

Аж три було! Три церки було, розламали. Отут на вигоні одна була. Одна там і там же ж. Аж три церкви вроде би. І третя не знаю, у книжці пише.

А чого розламали, Ви кажете?

Ну, комуністи ж … як стали совєтська власть, релігію ж вони заборонили і церкви розламали. Я … прожили ми считай до самої пенсії, не дуже празнували — на  посівник роботах. Іди, празник, неділя, а ти йди. Коло курей робила, коло свиней.

А ходили на поле колоски збирати? 

А?

На поле колоски збирати ходили?

Ходила.

А дозволяли ходити? 

Гонили! Я знаю вже невеликою … конем їздив, батогом стьобав. Тікали ми, кричали. Ходили. Це ж у тридцять третім, а от ше й невелика була, а от знаю: шо вже, може, з мамою ходила, я не замічую, ну знаю, якось конем їздив та батурою гонив. А колоски ж пропадають однаково … вони ж однаково гнили.

А в ліс ходили збирати ягоди може якісь?

 Та це … тоді я не ходила. А в сорок сьомий год ше був недород, ходили тоді там по кислиці й по оріхи й  в ліс. Сорок сьомий год я вже двадцять год було вже. Вже ланка була, на роботу ходила.

А в 47-му теж такий самий голод був?

Був недород. Не геноцид був, недород був в сорок сьомому.  Погоріло, засуха була і вигоріло все — не вродило. А тридцять третій оце ж … як отой у Москві, як Дума ото балакають … та ну, як його 

Сталін. 

А? 

Сталін? 

Ні. Сейчас уце як … Дума оце у Москві. 

Ага. 

Та старий він. Так казав, шо “на Україні був не геноцид (шо це Москва винувата мов), а недород”. А я кажу: “Якби в тебе язик одсох і отпав, шо ти мелеш! Ти ж знаєш, ти  ж був ше молодий, малий!” А слуха ото ж, шо зробили голодовку, то зробили. 

А чого її зробили, як Ви думаєте?

Я думаю, шоб в колгосп загонили, шоб йшли в колгоспи і всьо. Я як подумаю, а хто ж?

А мама Вам розказувала як створювався колгосп, пам’ятаєте? Може, вона казала, що було по-одному, а стало по-іншому? 

Ну, вона ж в Ісківцях була. Я ж не можу сказать … Ну, канешно, це вона, може, в тридцять другому, я тоже не знаю, покинула. А в тридцять третім як поїхали, то оті померли, то вона сюди вже переїхала. Так … ну, вона ж тоді тоже пішла тут уже в колгосп. Уже … по-моєму, тоді уже всі пішли. 

А давали в колгоспі їсти? 

Там варили якусь баланду, варили шось.

А мама вам приносила? Чи вас, може, брала з собою, шоб ви… ? 

Якось я … В сорок сьомому знаю году , шо галушки варили … із гречаної … як … не підкрупина, а як воно звалось? Ну, луска подерта. Оце в сорок сьомому. Там трошки муки, а то … Так ми з мамою на роботу, а брат менший ше приймав (був у мами брат з тридцять восьмого). Так він не йде глять, бо їсти ж хочеться. А ми з мамою ото по пів галушки ото несем. Це в сорок сьомому вже годі.

А от в 32-му — 33-му сестра Ваша в школу ходила? 

Це ше й вона була. Вона двадцять шостого, ше не ходила. 

Ще не ходила. 

Ше тоє не ходила … Із двадцять шостого вона. Я з двадцять сьомого, так аж шістнадцятого грудня. Я мало … ну, пишу з двадцять сьомого, ну … з шістнадцятого грудня ж… 

А скільки людей в селі померло?

Од голодовки? 

Да. 

Оце ж аби книжка, там є написано. 

Ну, половина чи третина, може? 

Ну, воно в книжці не все. Хто, дані хто дав. Не все, вона так і пише, шо … наша тут лужанська вона … Вона у Полтаві печатала о. І, так вона каже: “Я  далі розширюю історію. Ну, щас, хто в Германії був —не всі попали. Скіки на войні вбито — не всі  попали”. Є і там счота. Інтересна книжка така. І оце за голодовку тоже, не всі вони попали о.

А розказуєте Ви своїм дітям, внукам про Голодомор? 

Я своїм не розказую, бо був один синок і той вмер. Нема оце, одна живу оце. Племянничка ухажує за мною, вже чоловікова племянничка о. А я одинока. Хазяїн умер, було мені шістдесят год, а синок — семісят. Був нежонатий, так шо ніякого нема, онуків нема, нічого. Ну, я ж не розказую, бо я не знаю того Голодомору. 

А, може,бачили, може, пам’ятаєте на вулицях люди пухли від голоду?

Та казали, шо і мерли, падали на вулицях, мерли. Ну, я ж не бачила. Та коли Вам … моє рідне доказ — шо батько і дідусь, і бабуся в одні сутки померли. Ну, я тоді … Дідусь був столяр дуже ловкий. В нього видно було багато дощок. Дощок видно не позабирали. Харчі вони качали. І шо три труни зробили. Таки хтось у голодовка поробили труни. У трунах хоронили 

А Ви не знаєте, хто це зробив? 

Не знаю. От якось і в мами не питала, не інтересувалась. Ну, хтось же живий був такий сусід .

А де, де їх поховали? 

На кладбіщі тут.

На вашому? Цьому шо зараз, да?

На нашому. Воно вже тепер старе кладбіще, ну могили ше є. Там продлили ше одно кладбіще ж участок, а щас ше одне нове одкрили кладбіще. Люди мруть багато. Нарождаються мало, а мруть багато.

А, може, шось ще пам’ятаєте про Голодомор? Може, Вам сестра щось розповідала? Чи десь, може, Ви з нею ходили та й Вам запам’яталося?

Ну, от вона ж тоже не зна. Ми малі ше були. Та це ж люди розкажуть: і кропиву їли, і акацію, і бур’яни разні, і всяке — жили. Хто ж таке? Я … А Ви хоч одну людину…? А це ж була та із, вона з двадцять п’ятого, вона дужче знає, шо це були в неї? Вона ж розказала дужче?

Вона з двадцять восьмого. 

З двадцять восьмого тоже?

Ви виходить з двадцять сьомого пишитесь, а вона з двадцять восьмого. В неї в вересні день народження. 

І знає?

Ну, шось знає, шось трошки розказала про свою сім’ю.

Я думала, вона старша. Ну, я отож тоже, ми тут не жили, а в бабусі. І таке не замічує в бабусі як, там у Ісківцях, шо я не замічую. Може, таке розум у кого.

1. Дата запису: 9 серпня 2021 року;
2. Місце запису: село Токарі, Миргородського району, Полтавської області;
3. Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
4. Респондент: Луцій Марія Михайлівна, 7 червня 1928 р.н., народилася в селі Токарі Миргородського району Полтавської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Токарі Миргородського (нині Лохвицького) району Полтавської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Як Вас звати?

Луцій Марія Михайловна.

Коли і де Ви народилися?

Народилася оце тут у Токарях у цій хаті, і оце стільки прожила.

 А коли народилися?

7 червня.

 А року?

28-го.

А як звали Ваших батьків?

Михайло і Гапка.

А фамілія?

Максимелько і Дубяга. Матір Максимелько, а батька Дубяга.

У Вас були брати, сестри?

Було три брати і дві сестри – 5 душ.

Скажіть, будь ласка, Ваші батьки працювали у колгоспі?

Ну зразу ж не колгоспи ж були, а тоді стали колгоспи посилювать. Ну, батьків. В колгоспі. Як стали ж колгоспи при Сталіну.

А до колгоспу мали господарство батьки?

Ну яке ж, не було такого господарства. Шо ж землі було трохи, а тоді ж у колгосп усе ж. В 32-му році урожай був, було все врожай, а в колгоспи як загонили Сталін усе убрав. Вивезли все позабирали, а тоді ще й були буксіри. А буксіри ті повитягували де й квасолина, де шо, де й цибулина. Де шо не було все повитягували. А тоді голодовка стала. Що ж як не було чого їсти. І оце таке.

 І ці буксири до вас приходили?

Приходили. Була в нас квасоля там вузлик був, отут ямка була закопана отамо (показує) в ямці було закопано трохи кукурудзи і пшениці. І вони тими шпонтолами, шпон толами йшли копали, найшли і забрали. А їли шо ж і окації цвітки їли, і шпичаки ходили до річки рвали їли. Виживали, хто як вижив. Не було ні крови, нічого все забрали. Голод.

А оці буксирники це хто був?

Наші. Наші були. Тут Харевичка була в селі на неї казали Харевичка, їх було і мужики, і жінки. Я знаю Харевичку, бо до нас вона приходила. І ото все позабирали. Не то шо неврожай був, а то шо позабирали все і голод зробили.

А скільки разів до вас приходили?

Як забрали… так і ще ж приходили та не було шо брати. Отут в нас де огород був, то стояла хата і хату забрали. Забрали отут (показує вбік рукою) була клуня здорова, забрали й клуню. Розібрали, забрали шо ж… і нас у патронат увезли. Двоє ж померло, а троє нас осталося. Везли до патронату так ми й повтікали, повтікали та й в коминах ховалися шоб не забрали. Комени, то була така здорова груба, то ми вночі ховалися на дворі, а вдень там. Вижили. Ну троє нас вижило, а двоє померло з голоду. І батько й мати померли з голоду.

Це вже в 33-му весною?

Да, в 33-му весною.

Спочатку батьки померли чи діти почали?

У брата старшого він 18-го року, бо в його таке вроді як апендицит, но чи він лопнув той апендицит… тоді яке ліченіє було, хто ж тоді лічив. І він з цього вмер. А менший брат це й з голоду вмер. Одтягли ж були туди на кладбище і ото там заховали, як там ізбили з досточок гробик такий одтягли й закопали. А батько й мати тоже з голоду померли. Отак.

А як другого брата звали?

Одного Грицько звали, другого Сімйон і Мишко. Оце їх три Сімйон, Грицько й Мишко.

Мишко вижив?

Мишко самий менший умер, а Грицько середущий вижив. І ото Ганна сестра вижила і я. Оце нас троє вижило.

А як помирали люди, то хто їх ховав?

Хто ховав? На віз як є коняка там у шо вмотали, одвезли яму викопали та й вкинули і закопали. Хто тоді ховав. А ми санками знаю одтягли того Мишка. Зарили та й усе. Ото таке ховання було.

Ви знаєте місце, де поховані Ваші рідні?

Там вже переорали. Тепер наново могили там роблять. Оце, оце де були вони поховані, то тепер це кладбище зорано і наново ж ховають там людей. 

А ховали по одному чи була велика яма?

У нас лічно по одному були заховані. А як було далі я ж не знаю. В нас по одному були поховані. Ото таке.

А чого Ви тікали з патронату?

Того шо не хотіли туди.      

А там не годували?

Та хто зна чи годували, чи не годували, но ми ж не схотіли. Тікали та й усе, жили як жили, но троє ж нас вижило ото. Тоді вже ж став колгосп, стали давати продукти.

 З вами залишилася старша сестра, то стільки їй було років в 33-му році?

З 19-го году, то щитай стільки їй там було.

Чотирнадцять.

Вона була міжду нами.

Їй було чотирнадцять, Вам було п’ять?

Да.

А брату?

З 21-го. І ото ми так у трьох і вижили. І отоді ж пішли в колгоспи і робили там.

 А взагалі у селі багато людей померло?

Воно ж по списках, канєшно шо багато померло. Уся ж ото сторона… де ховають тепер, то все 33-ій год похований. А тоді ж ото стали на керпичний брати глину там під горою стали брать. Так стали ж старі люди возмущаться і кістки, та черепи, та все було як вода тече… було аж коло контори кістки валялися та черепи. А одна пішла та каже до голови сільради: «А де вас будуть ховать як ви умрете?», а він каже «та де ж на кладбищі», «та ні, нехай зразу везуть на кирпичне, як ви ж з людей кирпич робите». А тоді люди стали возмущаться, то запритили брать, то стали отуто брать недалеко на горі, ось тут на горі. А там запрітили, бо як весною вимиває і кістки, і черепи, ну те шо осталося. А тепер переорали і знову людей там ховають.

Ви кажете, батьки в колгоспі взагалі працювали?

А як же ж.

 Їх заставили туда піти?

Як воно ж після Леніна Сталін. І при Сталіну ж голодовка була. І в колгосп же ж стали… не йдеш у колгосп значить заберуть у тебе  нема ніде нічого. Підеш у колгосп, то може шо небуть дадуть на якусь хоть похльобку там поїсти. Не те шо не вродило, а те шо вивезли. Везли одна коняка, грабарка й ото. Все посліднє вивозили, все. Він же зробив же в нас голодовку.

 А хто головою колгоспу під час Голодомору? Він не помагав людям?

Ну я тільки запомню головою колгоспу Дубяга Василь був. Я помню як він нам оце продукти виписував. А тоді після Дубяги – Гемець був. А тоді після його вже ж Іванков тоді був. А після Іванка тоді Чайка став.

 А хто ще з людей вам допомагав як ви залишилися без батьків?

Як помагали? Крали, а не допомагали. Хата отам стояла так розібрали. Розібрали повністю ту хату осталося тільки чотири стовпи і криша. Ніч прийде сидимо у хаті, а вони кругом хати гуркотять. Помагав? Ше й викрадали те посліднє, а не помагали. Хто там помагав? Каждий виживав як виживе.

Налоги ж дуже великі при Сталіну були ти шо. М’яса 40 кілограм віддай, яєць 120 штук отдай. Налог і на смородину кущ, і на аг руст, і на деревину. На все ж було страховки налоги. Страшенні налоги при Сталіну були. А коли вже став Малінков нам налоги познімали і стало луче, луче, луче нам на світі жить. Ото таке добро було. 

 А церква була в селі?

Була. Ото де пам’ятник оце сій час стоїть у селі, ото якраз на тому місці церква була. 

Її розібрали?

Розібрали церкву зробили комору, вербар зробили із цієї церкви. А тоді ж на тім місце це пам’ятник стоїть оце сійчас.

А Ви пам’ятаєте як розбирали церкву?

Та вже пам’ятаю. Пам’ятаю. Як на кладбище їхати по праву сторону там зробили такий вембар звозили туди зерно. А потім в другому місці сипку зробили.  

Скажіть, а можна було ходити на поле збирати колоски?

Ага. За колоски як було впоймають, так тюрми дадуть. За ліском тут у нас і були коло машини, і ми… отут ось Пронівна, тіх дві Гальки і я коли віялки були… і дівчата ті узяли з під віялки отого шо вже первіяне в торби… і по два годи тюрми дали. А отут Онисько той у селі з колосками ловили та тоже півтора годи дали. Куди можна було збирать. Не можна було збирать не дай Бог впіймають так тюрма буде. Ти шо.

І діти не ходили?

Куди? Боялися, ти шо.

А куркулі в селі були? Це ще до голодовки

Ну, Волошин же ж був. Оце де було кирпичне в нас там пан був. І оце де сій час пам’ятник там була така як сільрада і пан там тоже жив. І він був захований там коло того… а тоді отам все одкопали і кудись забрали. На Вишневому теж пан був. Ну там харашо ж було кажуть у пана як поробе на спідницю зароби за літо або макухи. Шо ти… було макухи кружок макухи чи чого несеш, так це ж страшне їда шо не дай Бог… по кусочку розломиш смокчиш ту макуху, шо тепер і кури не їдять, а ми їли його.

Ви ж були ще дітьми малими, яку траву збирали? Що сестра вам варила? Як ви вижили?

Як вижили?

Да.

Ну, вже ж пішли лушпинням садили. І обрізки де садили картоплі. А тоді вже як почало родити, то гарбуза якого спечеш. Так ми вижили. А тоді нам дали із колгоспу теличку і ми з цієї телечки… дождалися корови. А тоді вже стала в нас корова. А 47-ий год після війни вже був дуже… тоже засуха, тоже був трудний. А ми жили, бо ж корова була, то сир одтопиш, то молоко. То надереш у жорнах того… крупи. І так і прожили. Оце таке наше життя було тоже.

 А родичів у селі у Вас не було?

У нас було роду багато. Та у Андріївці була материна сестра одна. А одна сестра… воно ж кажуть куркулі… вийшла заміж за куркуля так їх у Донбас вивезли були. А тоді вже з Донбасу вже як стали одавать хати, тоді переїхали в Чиживе у ту хату та стали… так ото у матері було три сестри і у батька було дві сестри. Но нікому ми не нужні були. Жили як хто вижив. Ну кому ти нужен? Кажде собі. І ото так жили. І буряком жили, і гарбузом жили. І шпичаками ходили, і рогіз ходили рвати, і окації цвітки їли. Ото таке ми все жили. Шо було вдома те і їли. 

А Ви розповідали потім про цю голодовку не боялися?

А чого страшно як було. Як це все ми пережили, чого бояться? Шо ми промучилися отак. Так ше бійся і казать. Чого ж я боятимуся як це істинна правда. Це ж не те шо брехня це істинна правда.

А як Ви думаєте, хто винен в тому, шо була ця голодовка?

Сталін. Сталін.

 А оці буксирники, що ходили? Жінка ця що забирала, то вони потім у селі жили?

Жили у селі й померли.

А як люди до них ставилися? Яке було відношення не ображалися на них?

Одного буксира кидали вогонь та вже хотіли спалить. Так він вискочив з вогню і так він був недосмалений поки й вмер. Ото такі буксири були.

Ці буксири ходили по будинках і забирали тільки продукти чи могли і одяг забрати?

 Продукти брали.

Продукти.

Продукти забірали шоб подохли.

 І ходили отак не один раз?

То Боже милий оце аби іще старіші люди повставали і розказали… це страшний суд був. Находу… опухле, голодне… як собаки.

А бувало таке шо на вулицях мерли?

А як. Отам коло мосту, ше мосту не було… два чоловіки вмерло, одна жінка там під горою лягла тоже впала вмерла. Падали й мерли находу. Голодні ж були, ну як людина голодна… і шо ж їсти як нема чого.

 А під час Голодомору не ходили люди міняти полотно на їжу?

Чого не міняли? Міняли. І міняли, де яка лутша одежа міняли, бо ж їсти хочеться. Міняли чого не міняли, міняли.

 І ви міняли?

У нас не було чого мінять, бо в нас забрали. У нас тітки хароші такі як ми померли (мається на увазі батьки як померли) так вони не гардіроби, а скрині… вона там є у мене скриня стоїть, вони в ті скрині перебрали те шо лутше забрали, а нам шиш покинули.

Це рідна тітка?

Рідні тітки, да рідні. Ото так виживали.

А скриня. То то ще матирена, да?

Материна. Ще й досі стоїть ще й сійчас є в мене.

Мгг.

Ото таке. А прядку й гребінь тут у нас один забрав в музей. Та дала дурна дурно. Можна було хоть шо небудь, хоть би дав грошей, а то дурнісінька. А він конєшно же вторгував.

Ясно. Добре, дякуємо вам що розказали. 

1. Місце запису: село Харківці, Миргородського району, Полтавської області;
2. Дата запису: 9 серпня 2021 року;
3. Хто записав: Кравчук Тетяна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Левченко Федір Фотієвич, 28 лютого 1926 р.н., народився в селі Харківці Миргородського району Полтавської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;

 Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Харківці Миргородського (нині Гадяцького) району Полтавської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть, як вас звати?

Хведір Хвотієвич Левченко.

А коли ви народилися?

1926-го 28-го лютого.

А де ви народилися?

Отут. У 28-29-му тільки началися колгоспи. Тоді, каждий, ще до колгоспів, у каждого своя земля була, у каждого конячка була, оброляли своє. А тоді вже у 28-му і в 29-му вже в колгосп начали забирать, і конячки оце ж, і всю збрую, позабирали, загнали в колгосп. Начали в колгоспі робить. Ну там тоді зразу робили на трудодень. В общєм, пішов виход записали і всьо. Ну смотря, яка робота була. У жнива, як то більше норми були, то тоже, більше норми зробив півтора трудодня запишуть, а хто на два трудодні за один день мог заробить. А больше, то трудодень записали, тай всьо. На той трудодень уже нараховують зерна із колгоспу. Ну на трудодень прімєрно кілограм дають. В общєм за день можеш кілограм зерна заробить. Ну воно ж тоді большенство в нас пахало жито, хліб був житний. Пшениці ну по-трошку давали. Так воно ж не одного зерна дають, а трохи гречки, трохи ячменю. Тоді було у сім’ї, прімєрно в нас, 9-ть душ було. А це ж большенство, в того 5-ро, в того 6-ро душ. Так харашо, як там два-три, шо робочих, а то ще малі, треба ж заробить і на малих. Ну не хватало. Ну основне із города, вдома картошка, буряк, капуста, ото таке. А зерна ото десь, і тоді ж молоти рідко, коли в мельницю везеш, а ото на жорна. Ото пороблять круги і на жорна. Ну то мука там не дуже, а їли, якби тільки було шо. А другий год, хто зна, як воно, урожай більший, вже й по півтора кілограма давали на трудодень. Уже більше получали. Вже трошки заможніше. Ну в кажного тоді пошті коровку держав, порося якесь підколе та заколе, в общем, своя помощь була, то трохи. Воно так жили. А тоді вже, як перед голодовкою уже по пів кілограма тільки дали зерна. В общем на трудодень пів кілограма. А тоді вже, не знаю, як воно получилося в їх, ну отож там то гречки трошки дали, то жита, то, а вдома ше підсушувать, печі були, на піч насипали – сохне.  Тоді начали шось нехвата, бо і з колгоспу все зерно забрало государство, а й на посів не осталось шо. Так вони по людях тоді начали. Із колгоспу їздить підводами, ото хто на печі сушив позгрібають у мішок, забрали у колгосп. І хазяїн остається без хліба. Ну оце шо дома напахав осталося і всьо. А шо ж там. Трудновато, нащьот хліба особєно було. Вдома то ше картошки коє-як напахаєш, мол хвата. А тоді вже ж поки перезімували і без хліба, без того, поки до жнив дождались. А в жнива начали косить, ну тоді больше вручну косили, косами. Десь один трактор був тільки на колгоспі. А той і орали кіньми, толь усе больше кіньми обпахували. І як скосили оце вже урожай в колгоспі, а ми вже в школу. Я у 34-му начав в перший клас ходить. Ото з школи прийдем, собрались компанія і пішли собирать колоски, шо оставили. А воно ж тоді ще не давали колоски собирать. Спеціально об’єжчик на коні їде, гоне, трошки там торбинку насобираєш колосків, об’єжчик прибіг, забрав торбинки, хто там втече з торбинкою. Ото назбираєш ту торбинку, прийдеш додому, намнеш, на ті жорна намолов. Ото супу якогось зварила мати, сядем кругом, з одної миски похльобали, ото й всьо. Ой, як вспомниш, так… І тоді вже до того дожили, шо воно ото вже скотна ферма, коні ж на фермах. Так тоже їсти нема, впаде і здохне. Ото зачепили вєрьовкою і тягнуть у провалля. А люди біжать за ним із ножами, отож пока затягнуть. А там собі каждий кусок одріжуть, кусок шкурки якої. Як вспомнеш… А тоді вже після голодовки, це, тоді вже начали, це у 37-38-му уже по півтора кілограма начали давать у колгоспі. В деяких колгоспах і по два кілограма на трудодень. Вже трошки люди зажили. І потом воно ж так, привикли в колгоспі. Ну, канєшно, робота була для всіх. Оце прімєрно у селі, у нас, у селі тоді, кажиться, нащитувалося 740 дворів і в каждому дворі душ 5-ть, душ – 8-м, народу було багацько. І каждому нада ж роботи дать. Так, де мужики, то на конях роблять, там орють, ті косять, трву там на зіму собирають для коней, для волів, воли держали, там ті орють. А баби тоді больше табак ще пахали в колгоспі. Так оці старіші ше баби, ото больше на табаку і сапають, пастеркують, тоді зрубують і підводою звозять. Почті в каждого клуня була. Не такі сараї, а здорові, високі. Так вони по людях, ото розвозять табак, глиці роблять. І ото ця ж ланка, називалась, ланка бабів приходе, на ці глиці нашпилює, ті розколює, глицю протягує. Глицю по метрові. І ото в клуні риштовка і очіпляють. А табак воняє, вонющий, ті баби як нанюхаються, ой біда була. А де вже такі заможніші зерно б’ють, тоді віялками крутять, і дві баби круте, то віялка, обвівать зерно. Де бєлка, то там по два решета там, мєлка випада, а хароше отдєльно. Ті підгрібають, ті крутять, а ті клунками собирають і в коморі, і в коморі ото носять. А в коморах засіки. Ну воно ж ті гречку віють, ті друге якесь зерно, там разні засіки є, і в кажного. І ото робота була така. А в оцей Голодомор так бувало, мій батько тоді комірником, ну кладовщик у колгоспі був. Там отой хліб пекли другий раз, де в поле ото вивозять, зварять якогось супу і хліба по-троху і дають цим, шо на роботі. А тоді другі, такі вже старики, ну дома нічого їсти, то якогось супу похлєба, іде у контору до голови, шоб виписав хоть буряк, буряка. Буряк тоже ж у колгоспі пахали там для волів, для свиней. Так ото, голова: «А сколько тобі, як кормового, –  чи як він називався, – чи того?», «Дай хоть кормового», ну кілограма два записав. Ото йде до батька у кладовку, ото взяв другий же буряк, більше кілограма заважить, іде дорогою, гризе. Так бувало поки додому дійдить і буряка не згриз і на дорозі пропав. А тоді спеціально їзде підвода, ото ж підбира по вулицях оцих мертвих і на кладбіще. Там на кладбіщі тоже одну яму там викопали і нєсколько душ закидали, загорнули. Та там була, я ж кажу вже, якось так за цілий день скільки не розкажеш, і те вспомнив, і те вспомнив. А я ж тоді  34-му начав у школу ходити. І школа в нас тут на горі є, сім класів тут ходили, не влазили всі в школу, а нас була тут ще нанизу друга школа, там перший, другий і третій клас, внизу вчилися. І я повз церкву. І церква в нас була. Якраз я йшов повз церкву туди до школи йди, розбирали церкву. Уже церков не надо тоді було. І так ті дзвони, там дзвони 5-ть чи 6-ть дзвонів було, один здоровий був дзвін, а то менше, менше і маленькі там був. Ну воно ж тоді богомольні большенство, як неділя – у церкву йдуть. І мат мене, помню, ще малим, піп ото шо там співа, то ложечку меду, каже, а воно там шо воно дає, там маленька ложечка, лизнув, одговівся. А то ішов, це вже, ще я туди значить, певно в другому класі, в 38-му, начали розбирать ту церкву. Так зразу, та оті комуністи вобщєм, були ж тоже, все комуністи записували, такі дядьки. І ото повилазили на дзвіницю розкручувають, вони ж там дзвон здоровий, дзвони начіпляні, ото одкручують і до вікна підсочує і тоді ото кидає. А баби кругом церкви же ж і протів вікна сіло гурт, мол кидайте на нас дзвін. Так я проходив баби сиділи, ще не кидали дзвону, а назад вже йшов із школи, дивлюсь, дзвін уже лежить, ну тоді я такий був, так дзвін лежав вищий мене, а уже бабів не було, нікого. А тоді ту церкву, чи вони, обпиляли, чи обрубали вверх, вона висока була, то, де дзвони, а то вище дзвонів, де шпиль був уже до хреста. Тей якось вірьовкою звалили і розібрали. Так оно, де це клуб, клуб трохи зробили з церкви, з того дерева, там дерево дебеле було. Тоді на хутір, там кантору тоже із церкви робили. Так шо розкидали це все. А тоді вже після того начало в колгоспі трошки веселіше буть. Уже по півтора, а коли давали і по два кілограма хліба. Уже так для себе хватало. Ну тоді більше, тут якось пшениці мало, а жито. Ну жита ото тоді на жорна, ото ж мололи дома, у мельницю мало хто возив. А як на той, то трохи дадуть пшениці, чи так пшениці, ну там з мішечок на год, так то держуть на празник, там Новий год, там ще який празник, ото вже булку спече, пирожків білих, ото попробую. А тоді ж ото колядувать, ото ж бігаємо пацани. Так тоді підеш посівать, чи шо, пиріжок баба дасть тобі, тепер якби гроші чи шо-нібудь таке, а тоді пиріжок там з капустою чи з картошкою або яйце варене, оце таке.

Ви кажете, що ще не було до 28-го колгоспів, в кожного було своє господарство, да?

Да.

А потім, вже як створили колгоспи, то хотіли туди люди йти?

Та большенство пішло, а ось прімєрно, мій сосєд не хотів іти в колгосп. Так я помню, прийшли ті главарі, комуністи вобщєм, прийшли, в них жребець був кінь здоровий, такий вороний. Я помню ще тоже, ще ж малим був, прийшли, забрали з хліва вивели, а баба вчепилась за уздечко, потягли і бабу, і коня в колгосп. Ну в їх якось, вони трошки багатше жили, хоть і сосєди, там один на вчителя вивчився, тоді директором став, тут у Чорнуському робить, у районі, він усе там до конце, поки й помер там, а той, менший брат бригадіром у колгоспі все робив, а той, один учителем був, а самий менший ще ходив у школу, а це вже як война началася, так в войну ото забрали, пропав. Так ті багатші були. Так оце ж я кажу, мій дядько тоже не хотів в колгосп йти, він жив отут, отуди дальше трошки хата була його, не хотів у колгосп, так його забрали на Соловки. Тоді ще оцей робивсь Біломор канал рили, на Біломор канал забрали, так там і пропав і не вернувся. А дві дочки було, вигнали з хати, так ото по сосєдах вони так і жили. А хата та, клуню розібрали, то в колгосп забрали, а тих із хати вигнали, той на каналі пропав, так шо багацько таких було, шо не хотіли, отож забирали. А тих із хати вигонили. Де хоч іди, так де хто сосєд, де може свої які отам оставались жить. І ото такі, як вспомниш.

А батьки ваші зразу пішли в колгосп?

Батьки наші зразу пішли.

А як їх звали?

Батько мого звали – Хвотій, Хвотій Данилович. Ну батько мій, грамотненький він трошки був, він харашо писав, ото я в школу ходив, так він і мені помагав задачки рішати, де шо я не понімаю він розказував. Трошки був він грамотніший. І ото він зразу кладовщіком його в колгосп. Ото кладовщіком був. А тоді вже постарів сторожом був в канторі, пока мати вмерла. Мати рано вмерла, десь в 63-и года було їй. Зоб був, горла, шо задавило, дихать не давало. А батько ще пожив, скілько йому, 74-и года було, кажиться, як помер.

А як матір звали?

Катерина Пилиповна.

А якого року вона народження?

Од батька вона була менша на три годи, батько 79-го, вобщєм, Сталін, якщо помните, не помните, в якому Сталін, од Сталіна батько на год менший був. Сталін, кажиться, 79-го, я же забув, 80-го года щитай батько був.

А до колгоспу в вас було господарство?

Була і конячка, корова була, поросятко. Ну воно тоді як, ото ж як роздали після революції людям землю роздали, там по гектару, по два, чи по скільки вони роздали і люди обжились. Не в всіх, канєшно, конячки були, в того було, в того було. І ото як косить у жнива, той сосєд із сосєдом, шоб пара коней було, то косить їдуть, де шо кіньми, спаровувались, по два, шоб, бо пару коней такі люди не держали. А то були тут заможніші, воно ж тоді як, як землю продавали, або давали людям, так вже хазяїн обпахував, а де самі баби остались, шо ж вони, так вони продавали, так ото де хазяїн трошки заможніший був, скупляв в оцих бабів, і в цих було і по 10-ть га. Уже називались, ото багатий, помєщик мол. А він наскупляв землю, обпахував, а тоді зерно продавав і він багатший через це і став. У нього і пара коней і свиней нєсколько. Заможніший став через то, а то мол багач. Через те, що зумів, у того купив трошки, у того купив, і в його вже получалось чимало зерна, і в государство продавав. І через те ото тоді були багатші, ну в нас тут десь три чи чотири чоловіка таких було багатших.

А як їхні фамілії були?

Ой, стой, десь записували ми тоді, я вже й, другий раз вспомню, Яковенко, там жив, а тоді самий главний Петренко, Цимбал і ще, і ще хтось був, уже забув, другий раз вспомниш, а другий раз думаєш ніяк не вспомниш. От другий раз  хвамілія чи звуть. Хвамілію помню, забув як звать, думаю, думаю, а тоді, воно вже повсихало.

А як їх називали оцих багатих людей?

Куркуль.

Куркуль. Куркулі.

А що це означає? Хто це такі ці куркулі?

Ну багатий чоловік, куркуль.

То вас теж називали куркулями?

Та ні, ото тих, шо вже землі поскуповували, не менше 10 га в них було, ото вже куркуль називали, куркулі.

А що з ними сталось з цими куркулями?

Та куркулі дома і остались, дома і померли.

Не висилали їх нікуди?

Вони одкуповувались, ті одкупились. А таких бєдних, ото кажу, не хотів у колгосп записатися – на Бєломор канал забирали, десь на стройки, в шахти, ото туди позабирали цих. А куркулі вдома і жили.

А як створили колгосп, то до вас додому приходили забирати конячку, корову?

Прийшли тільки забрали в батька якусь таку віялку, ну ви ж бачили, де віялки?

Знаємо.

Ото батько купив віялку, плуг був, борона, оце приїхали все забрали, і коняку, і воза, все в колгосп.

А ви пам’ятаєте, як вони приїхали?

Це як, два-три чоловіка приходе, ото повитягували, де шо на віз, де шо не той, цей везе, приїхали другий раз забрали остачу, ото так.

А батько не казав, що «не віддам» або «не забирайте»?

Та тоді хоть кажи, хоть не кажи, вони ж не послухають, а шо той один чоловік зробе, хоть кричи, хоть плач, вони своє роблять, забрали і поїхали.

А зброя в них була?

Була-була.

А хто це ці люди були, вони з села вашого були?

Із нашого села. Ото ж в голодовку у нас ще старий сарай був тут, це ми вже новий, а то був ще старий, поганенький. Так мати там пів чавунчика квасолі, домашньої, бо тоді ж ото забирали і одежу, де лучша була, і зерно позабирали. Так ото люди, той десь який клунок у землю чи на городі, чи десь. А мати чавунчик, чи може пів чавунчика квасолі було, на горище, на сарай вилізла там в те сміття загребла. І то лазили по сараях найшли, забрали й те. А другий ото закопували, ходять із жилізними, ковиски були, і тото ширяють, ото, де свіжа земля чуть розкопують, найдуть і там. Ото з ковисками ходили, ширяли. Позабирали в людей де шо. Ну а другі такі смишльоні дядьки були, так ночью на дорозі яму викопають, згребуть і на дорозі, ночью, шоб ніхто не побачив і туди, там зерна ото насиплять, загорнуть і всьо, піском зровняють. І другий раз не найдуть, вони ж не подумають, шо це серед дороги закопав. А другі додумувались отут вони не шукатимуть. А так кругом ковисками ходять, ширяють, поки найдуть. Ото так жили.

А хто це ці люди були, шо ходили? Це ваші були, по-сусідству десь вони жили, чи хто?

Це ось тут недалеко за гору, даже цей сосєд, шо бригадіром був, так уже їх не одна бригада ходила оце шукали. Так оці шо ближче живуть у другому конці села у тих шукають, а ті приходять до нас шукать. Шо то мол, а то свій до свого невдобно йти, так на другий куток ідуть. Ото так шукали.

А платили їм шось за те, шо вони шукали?

Ото в бабів, вони ж тоді, ото скрині ж були, там то спідниці, то сорочки ховали, ото й те забирають, де хороше. Ото й ті десь запхав собі, собі забрали. Тут бували такі шо набрали, а тепер аж начали запинать платки, де хароші були. Так ця ж запнула вже ж воно пройшло, пішла на похорон до одних. А там баба побачила, шо її платок. Так вона зняла із голови в неї. А та запнула, думала вже нема, забули, а та баба впізнала свій платок. Так з голови зняла перед людями.

Скільки в вас було братів і сестер?

В мене було 5-ть братів і 4-и сестри.

А як звали їх?

Ну счас я із самих менших начну. Сама менша була сестра – Галька, Галина, Галька.

Це вона якого року сама менша?

Я – 26-го, а вона – 28-го, той, да, молодша од мене, з 28-го. Тоді я оце – Хведір. Або Галька, я, тоді брат Петро, Іван, тоді після Івана – Серахвина, Юхим, Маруся, Павло і Одарка, дев’ята. А то двоє раньше вмерли, я їх і не помню. Вони казали, ще до колгоспів, якась чума була, так я їх і не помню, двоє. Вобщєм було 11-ть душ.

Це в Голодомор, то всі жили з вами?

Да-да. Голодомор вобщєм я пройшов весь.

А всі вижили?

Вижили.

А десь на вулиці хтось помирав від голоду, шо ви там, сусіди може знаєте, чи якісь сім’ї, які ви знали?

Так, осьо недавно ось тут жили сусіди, ті почті всі з голоду померли, їх тоже було шесть душ, всі пропали з голоду.

А яка їх фамілія?

Лупинко.

А як звали, не пам’ятаєте?

Їх по-вуличному Хоцій називали, Єгор, Михводій, Грицько, Мархва, Пріська. Оце оцих я помню. А то там Дінька була, Юрмен був далі за ними тоже з голоду пропали. Отут ніхто не пропав з голоду, рядом сосєді. А так багацько. І тоді ж ото колгоспи вже були, воно ж в колгоспі і буряк, і картошку тоже пахали, а закопували назіму траншеї копали і в траншеях ото засипали разів 5-ть соломою, а тоді землею, назіму. Для свиней, а той і в колгоспі, коли варили де хто на якій на роботі, так ото якогось супу наварять.

А в Голодомор в колгоспі їсти давали батькам?

Давали. Отож і мати ходила віяти, так я ше у школу не ходив, а мати ж ходила на роботу, бо там давали, варили суп або борщ який зварять. Так мати ото, в мене Галька ще менше була, а я трошки старший був, так мати бере на роботу з нею в колгосп до комори, там вони віють, а в обід дають по мисочці супу, по скибочці хліба, так мати сама не їсть, нам отдає.

А що мати ще готувала вдома? Вас багато було, чи вона вас годувала?

Це тоже ж, ну супу разного. Як коли то більше із колгоспу гречки давали, так натовчем. На ступу товкли тоді гречку, галушки ото варе. Натовчем, на жорна, ой, із гречки чорні галушки, то больше галушків або затірку. Ночви дерев’яні і ото мати покропе, а то качає маленькі такі, затірка називалась. Оце затірку, трошки картошки накрише і ото те їли.

А дозволяли жорна мати вдома?

Га?

Жорна дозволяли вдома мати?

Сразу позволяли, а тоді начали, шоб ніхто. От у найдуть, жорна розб’ють, розколять, а сразу можна було.

А чого забирали?

Шоб в государствєне молоть, там же вони розмєр беруть, шоб доход тим був. А то ти сам собі, доходу нікому не дає. Сам собі намолов і поїв. А тк вези, государству, шоб давав доход.

А ви ховали десь жорна?

Це ми пошті й не ховали, воно считай у нас у сараї стояло, там солома для коняки або для того, для свиней, то там ото загорнем. А тоді вже послєднє время розрішали.

А сусіди до вас приходили, просили, шоб ви їм помололи?

То такі жорна батько сам робив. А то батько зробив, шо отак крутить, не отак, а отак на стоянах і вже камінь, то дерев’яні були, дубові, накльопували ці чавуні, жилізні були на кусочки, ото набивали, шоб лучше дерло. А то батько, не знаю, де він достав камінні, і знизу камінь і зверху камінь, і вже крутить отак [показує]. А він харашо з кузнецями жив, кузнеці із косілки, оця передача, шо так крутиш, а те так крутиш. Так до нас тоді ходили пошті увесь куток. А то ж розумніше, батько то крушку поставив там, прийшов там чи відро змолоть чи шо, ото крушку насипав, батько ж не дивиться, як хочте, хто насипав, хто може не сипав. Оту крушку, так це такі жорна були. А тоді я вже кончив школу, вже й в колгоспі робив і ще мололи на ті жорна, і люди приходили.  А тоді вже й мене забрали, в 43-му мене забрали в Германію.

А скажіть, а ходили в роки Голодомору, в ліс може, якісь збирати ягоди?

Та тоді полівниця чи клубник, полівниця називалось, із дуба жолуді собирали, оріхи, тоді багацько було ліщини, тепер уже ліщини нема, щось вона пропала ліщина. А то оріхи лісові. Ото собирали. А то жолуді, жолудів насуше, змеле, ну больше свиням давали, воно як якесь, оця мука терпка з жолудів, трошки ото намішаєш із такою мукою, а як з самого спечеш, не можна їсти, а їли всьо равно.

А скажіть, от ви в 34-му пішли в школу, да?

В 34-му.

А багато дітей в класі було?

У нас було не менше 20-ти, 23-ри, 26-ро було саме більше.

І такі всі такого віку, як ви, чи були і старші, і менші?

Так, були, а то були класи такі, шо в один клас не вміщалось, десь до 50-т душ. Так уже два класи робилось. Бо вже в один клас не вміщалось, так два класи робили. А в нас, ото я ходив, 23-ри було, 25-ть коли, десь отако.

А діти всі були такі як ви, чи був хтось старший, хтось менший?

Десь на год, там був один на три года старший, він уже два годи в первом просидів і ше й при мені сидів, третій год у первом класі, такя не знаю, може він не дурний, а де яку задачку не рішить, писать – багацько помилок робе. Так три годи сидів в одном класі.

А от ви кажете, в вас корова була, коли Голодомор був?

Да. Корова була.

А не було таке, шо, наприклад, ховали корову, чи стерегли корову?

У нас корова, ще раньше то і овець держали. А вівці ж для чого, тоді ж матерії такої там на штани чи на рубашку трудно було, тай не було грошей в людей, так вони ж вдома полотно, коноплі сіяли, тіпали їх, мочили і вдома як в кого верстат був, шо полотно ткали. Отож цією лядою полотно. У нас свій верстат був, мати ткала, у школу, не такі, а полотняні, біле ж полотно. Мати бузини, бузина ж ото росла, надаве бузини, у бузині покрасила, воно таке синє, ото у школу ходили. І ще кому і сумки пошиють полотняні, тепер портфелики такі носять, а тоді полотняну сумку, напхав книжки і подавсь. Одну штани, мороз чи шо, одні штанці. А обуваться, ото онучами намотав, якось надів, якісь, ну в нас батько ще, воно раньше корова була, теля є, підкормили, зарізали, а тоді кожу вичистили і шиють якісь черевики або і сапоги пошиє. Батько шив, а то і батьків брат тоже був сапожником. Шили ото самі для себе.

А в Голодомор не ходили оці речі міняти десь на зерно?

Ні, я не помню.

А чули, що таке торгсін?

Не розберу.

Там де золото міняли.

Не знаю, не знаю.

Ви не міняли?

Нє.

А багато людей в Голодомор померло в селі?

Та навєрно, больша половина. Тоді багацько пропало, багацько.

А чого цей голод був взагалі?

Чого голод був, тоді нарошне Росія, все на Москву отдавай, шо напахало, все на Москву, отуди все, вони хотіли цих українців унічножить вобше, ото оставили, шоб тільки пахали. А нашо їм лишні?

А хто тоді був керівником колгоспу?

Перший голова тоді в на був – Хома Данилович Кононенко, там ще його дочка осталась Ульяна і та вже померла, брат був хароший доктор, старий, но він у Лєнінграді робив, хароший врач був тоже пропав, син у нього тоже був врачом і молодий, не знаю, шо в нього за болєзнь, тоже пропав. Так шо Хоми Даниловича не осталось нікого. Ото перший голова був. У нас колгосп був один на всі Харківці. А тоді, я забув в якому году, на три колгоспи, оце наш куток – це колгосп Теслинка був, там – Сталінський шлях, а третій – Кірова. Три колгоспи на село було. І до послєднього время три колгоспи було. А тоді вже.

А допомагав хтось, голова колгоспу чи сусіди може, підтримував, давав зерна трохи більше? Ніхто нікому не допомагав?

Та ніхто, ніхто. Може там десь шось, а так, я не знаю, туди хуже жили, ніж ми живемо, а веселіше.

А були ясла?

Я ше й в ясла ходив. Помню, мати водила в ясла. Я ще помню. В ясла водила, отут, де цей помєщик жив, Яковенко, отам аж під річкою, там ясла були. Ну в яслах шо, там де меншим, тим манку зварять молочну, корови ж були у колгоспі трохи, ото молока, а тим старшим супчику якогось, кулишу, вобщєм підкормлювали. А матері отож на роботі, а ми в яслах.

А сироти були, що батьки в них померли?

Хто?

Сироти. Діти, в яких батьки померли.

В нас таких я не помню, шоб. Були вже зросліші, шо без батьків остались, а малих так не помню. А такі вже були зросліші, шо вже без батьків осталися. Вони вже начали в колгоспі робить по-маленько, самі собі зароблять.

А цих людей, шо ви розказували, вислали, забрали в них все і вислали, вони потім назад поверталися в село?

Нє, ніхто не вернувся.

А не знаєте, де вони були, може їх якісь родичі розказували?

Та тоді, якісь пісьма ото ходили, то казали, особо багато пропало наших Біломор канал, а тоді в Сибір ото відправляли, у тайгу, ліса ото корчувать, отуди все одправляли, в Сибір.

Ви розказуєте про Голодомор своїм дітям, онукам?

Та трохи розказую, та вони не вірять, шо це й було. Я кажу: «Я би кусочок хліба тобі дав». Тоді було мати, оце ж намелем чи гречаної, чи з жита, напече отак буханочки невеличкі і ото каждому дам, хоч ти за раз з’їж, хоч оставляй на завтра, а то так, як старший, ну тут сіли обідать, поїли, а те положила мати. Це так старші з’їдять, а меншим нічого не останеться, так мати тоді каже: «Однако, шо менший, шо більший, оце тобі на, оце тобі». Напекла, по оцій буханочці роздала, хоть ти за раз з’їж, як хоч.

А батьки ваші про Голодомор згадували?

Аякже, канєшно.

Дякую, що розказали.

1. Дата запису: 23 вересня 2021 року;
2. Місце запису: село Нова Кам’янка, Бориславського району, Херсонської області;
3. Хто записав: Сопронюк Тетяна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Шаповал Катерина Феодосіївна, 2 травня 1928 р.н.;
5. Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;

Під час Голодомору 1932–1933 років респондент проживала в селі Червона Зірка, Снігурівського району, Миколаївської області;

 (при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Скажіть, будь ласка, як вас звати?

Катерина.

А по-батькові?

Феодосіївна.

А фамілія ваша?

Павлік.

Це по чоловікові вже?

Це моя фамілія.

Це дівоча ваша, да?

Да.

А по чоловікові?

Шаповал.

А коли ви народилися?

Не знаю.

Не знаєте навіть в якому році?

Не знаю скільки мені год чесно так. А я сама собі встановила. А тоді брат приїхав до мене, а я кажу: «Ваня, якого я года?», а він каже: «я знаю, шо я точно 25-го года, а ти за мене менша, а якого года не знаю». І так прийшло время паспорт получать, а я не знаю якого я года, і я собі встановила 28-й год, так як брат 25-го, а я 28-го. 2 травня 28-го года по сьогоднішній день, а точно я не знаю.

А де ви народилися?

Тоже не знаю. Їздила я, Юра, я з тобою їздила, до того діда? Червона Зірка, а тоді Краснополя по-старому. У Краснополя, і до одної доярки я зайшла, а вона саме йшла на тирло корову доїть. Тай каже: «я вас поведу до діда, шо він все знає» і він саме…. Каже: «ооо, він на вулиці на лавочкі сидить». Він мені розказував про батьків, кажу: «а кажуть, шо мій брат був п’яниця старший шо помер», «не правда» каже: «я з ним дружив, він хароший був хлопець».

А скажіть як ваших батьків звали?

Федосій, матір Настя і сестри Марія сама старша, Дем’ян самий старший був. А тоді не знаю і Федір і Марія, ну всі вони повмирали, ну всіх батько хоронив. Коні в нас були, забрали колгосп робили, і в колгосп даром забрали.

Батько хотів іти в колгосп?

Не знаю це, не знаю він навєрно й не робив. Я знаю шо він був моряком і я і з його портретик зробила, бо він мене здорово любив. То в мене батько золотий був. Він мене так глядів… а тоді як помер… то лежав 2 неділі не було кому похоронить. І його коли я на печі сиділа, мене не брали, оце шо я повню. Знаю шо батько зо мною прощався, уже не говорив, а він уже… Він не говорив, а ночую він помер, а брат мене оцей шо приходив сказав якого він года, то він мені… і біше я його не бачила брата. В Сквирі він жив, Київська область. Там його жінка була і не знаю він живий чи нє, навєрно вже нема. Раз я менша, то його навєрно нема.

Батько ваш він з голоду помер? Як голодовка була?

Та навєрно, він заставляв старшого шоб він жинився. Він каже: «як у мене нема куди», а хат було багато пустих і він пішов, бо батько заставляв жинитися, а він не мог… А батькові було важко, було з сестри, вобщім я третя, і три брата.

А ваші оці брати і сестри, скільки їх в голодовку померло?

Да. Всі в голодовку померли.

Їх ше батько хоронив, ше він тоді живий був?

У мене був Хфедір брат і він видно найш… я не знаю ну я ж була мала, ну похоронили я на печі сиділа, мене не брали на похорон, на кладбіще. А до діда ходила, возив мене син. Я хотіла взнать, могилку побачить батьківську, а він каже: «шо я покажу як на тому кладбіщі зробили друге кладбіще». Так шо б могилки… нема.

То це в якому селі?

Оце Краснополя. А брат один Хфедір, цей шо їсти варив із рогачем у пічі, і шось він варив, а шо не знаю, а хліба не давали нам на столі. Це я як жила із батьками ще.

А розкажіть, а ваша мама вона теж померла?

Вона померла, на печі сиділа і ноги в неї боліли. Я знаю шо хліба я не знала шо таке хліб. Цей як у діддом пішла там хліб був, і за нами слідкували шоб ми їли харашо і доїдали, ходили дивилися чи ми поїли усе. І ми старалися пусто шоб було у тарілочкі.

То це вже після голодовки вас забрали в дєддом, да?

Да.

А було таке шо люди їли там чи траву, чи листя?

Да. Один чоловік зайшов у хату і каже до батька: «давай підем коняк одкопаємо. Вона здохла карасіном полили, а ми одкопаємо та помиємо, тай будем їсти», і ми їли.

А батько ваш він тоді в колгоспі робив, чи де?

Оце вже я не повню. Я знаю шо він глядів, особино коло мене він ходив. І була менша мене Міля сестричка. Я з нею на пічі лягла, а утром вона уже померла, а я думала вона спить. А батько шо там їсти приготовив та каже: «давай, Мілю гукай». Пішли, а кажуть вона мертва. І отак я сама осталась.

Як була голодовка, то були люди пухлі з голоду?

Оце я не повню. Я знаю, шо я була мала, а пухлих я не повню. Може й я була пухла, хто зна. Нє, я ж була в дєддомі і мене міліція направила у горсовєт, дєддом і мені в дєддомі було харашо. Вони показували мені, яка одежа у їх в гардіробі висить. А я такого не знала, у мене такого не було.

А розкажіть, а після війни теж голодовка було в 46-му 47-му?

Шось я не повню голодовки. Оце була голодовка, як батьки мої повмирали і сестри, оце була голодовка.

А шо ви ще за 33-й пам’ятаєте, за голодовку?

33-й, шо брат старший з рогачем коло печі. От скільки це йому, він 13-го года… він варив їсти. І шось якусь, із трави шось варив і дохлятини якоїсь, і оце я жива.

А зерно тоді в хаті було якесь?

Я знаю макуху, макуху невістка робила. Цей шо мій брат був за нею, вона в олійниці робила, приносила макуху і бубки із насіння. І оце ми їли, ну хліба я не повню, шо б хліб у нас був. Так шо я і зерна не повню.

А було таке шо приходили в хату і забирали їжу?

Да. Із Москви приїжали, і шукали у нас, шо у нас є. А у нас у чулочкі сімена були на весну ми берегли посадить. А вони забирали у нас і сімена, і на Москву. І я і по сьогоднішній день не люблю Москву. Вони в нас сімена забирали, і батьки мої повмирали. Я Україну люблю, то моя Україна.

А скажіть, а було таке шо забирали одяг чи кожухи якісь?

Оце я вже не повню, бо у нас їх не було. В нас сімена були, отам потрошечку сіменов, шоб посадить. Ми й самі не їли, а шоб весною посадить, а Москва забрала. І в їх голодовки не було.

А ви ходили збирати мерзлу картоплю, як голодовка була?

Я шось не повню.

Чи буряки мерзлі?

Я не повню, шо ми їли. Мені кажеться, якась якшо… я розказувала, хай діти наповнять я їм розказувала.

А ходили по городу шось шукали штричками?

Дом, у хаті шукали, це я повню.

Скільки це людей до вас приходило, шо в хоті у вас шось шукали?

А я не знаю, кажись двоє.

То вони раз прийшли, чи кілька разів приходили?

Та раз навєрно. Може й більше, так я не знаю.

А шо вони у вас забрали, оце ви кажете сімена у вас були, а ше шось може вони забрали?

Коні забрали у колгосп. І колгосп зробили. Це не тільки в нас забирали, а в людей забирали. Нада ж якось колгосп було робить.

А було таке шо ви ловили ховрахів, як голодовка була?

Да. У мене був брат старший за мене. І він… Шо ви попитали?

За ховрахів.

А, так він оцей брат робив ловив ховрахів, і не було вуздиків, так він з окації колючки брав, і на хаті сушив шкурки. А м’ясо не знаю наверно ми їли. Бо він обдирав, а шкурки сушив і здавав на гроші. І на хаті на стєнкі приколював колючками із окації, а тоді здавав ці колючк… та шкурки з ховрахів. А тоді виливали ми з братом. Він лив воду, а я отако пальці держала, шоб ховрах піки дотронувся, а я крикнула і ми город весь ізтоптали. Той шо невістка посадила, хіба ж мене не стояло бить, я ж потоптала город.

Як заяць до хати забіг?

А заїць, заїць. Дивлюся, цей ми жили отам батько зробив хатку, і ми жили в тій хаткі. І… коли я, не знаю чи батьки були живі, чи нє. Дивлюся заїць біжить, а як же його зловить, я скоренько открила це було не знаю ще 9-ти год мені не було, ще я в дєддомі ж не була. І я… открила бігом двері, бо двері були дві половинки нижня і верхня. І я открила скоренько, а сама в сторону втікла, а заєць забіг, а я бистренько закрила двері… і я бігом закрила його. І це я зловила зайця, а тоді давай закрила двері і зловила того зайця. Вот обдерли його і було м’ясо, а шкурку здали. Оце я так зайця зловила, а не так же шо я зайця… а у сіни він забіг.

Скажіть а як була голодовка, то було таке шо по селу якась гарба їздила, чи віз і збирала тих хто помер?

Ой, а ви знаєте, оце ви наповнили мені. Я повню, шо хтось жирненький був і вони хотіли його зарізать, шоб із’їсти, це шось я повню було. Ой, багато шо я позабувала, а голодовка була настояща. І я навєрно оце захалила себе і живу так довго. У мене ще невістка хароша попалася, як вона мене хоч поприносе мені і колбасу, і усе, а повен холодільник оно, я її кажу: «скільки ти будеш носить мені?» Я вже хочу дойти до кінця, я додому вже хочу.

1. Дата запису: 3 серпня 2021 року;
2. Місце запису: смт. Петриківка, Петриківського району, Дніпропетровської області;
3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, заступник директора Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Фішбах Ганна Василівна, 8 грудня 1921 р.н.;
5. Розшифровка аудіозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Княжі Гори Погорельського району Тверської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтеся, будь ласка, як вас звати?

Анна Васильевна.

А фамілія?

Фишбах.

Коли Ви народилися?

А по молодости была Никалашина по-русски.

Коли ви народилися?

В декабрє, 8 декабря двадцять первого года.

А де народилися?

Поселок Княжьи Горы Погорєльского района Калининградской области бывшей, теперь Тверской.

А в дитинстві, яка ваша сім’я була? Батьки, як їх звали? Можете розказати?

Мать – Анна Прохоровна, а батька… ой… во время голода… во врємя войны от голода умер.

Батько?

Тифа, Тифом болел. А мама умерла в пьятдесят первом году.

А коли ви були дитиною, у вас брати, сестри були? Ото у вас були батьки ваші і скільки у вас було братів, сестер?

Ну у нас в семье было всего семь  человек: пьять детей и двоє — мать и отец. Ну я почти не жила с батьками. Так получилося что… Раньше ж не очень за учебу…

А батьки ваші чим займалися? Батьки чим займалися?

Та ничем, ничем не занимались. Дома имели корову, лошадь и все.

А земля була?

А?

Земля була?

Огород и все, и никакой земли не було. А потом в колхоз начали вступать, в колхозе  работали батькы.

А в колхоз, в колхоз вони самі пішли?

Сестра старшая работала в колхозе. Брат еще был танкистом во время войны. Нуу…

А якого року народження ваша сестра була?

Сколько год ей было, да?

Ні. Коли вона народилася? Якого года?

Нуу… я даже… ну она самой старшей была у нас.

А брат якого  года?

А брат та я не помню, не помню какого.

А звали як їх? Як звали?

Михаил Васильевич.

А сестра?

А сестра Евдокия Васильевна.

Іще в вас були брати,  сестри?

Еще Клавдия Васильевна, года 4 как умерла. А меньшая сестра еще жива.

А як її звати?

Тамара Васильевна.

А коли… якого года вона народження?

От тоже не знаю. Хе-хе… Знаю что ей тоже уже…

За дєвєноста.

Девяносто с чем-то.

А вона де живе?

Там же живет на родине моей, в Княжих Горах.

А це який регіон? Це Росія?

Да. Тверска область.

Тверська область.

Погорельский район… Погорельский район Калининской области. А што еще надо?

А ви кажете що батьки ваші мали там своє хазяйство потом пішли в колгосп?

Ну батьки имели лошадь, корову, овцы были и огород. Вот так и жили.

А коли колхоз організували?

А потом в колхозе, как колхозе начали образовываться. В колхозе были.

А в колхоз вони самі пішли? Добровільно?

Ну как я знаю, добравольно или не добровольно?

Чи не забирали в них коня, корову? Не забрали в колхоз?

Не-не, ничего не забирали.

А чи було таке, щоб приходили забірать який реманент,  там плуг, чи забірали воза, чи сіялку, щось таке?

Не-не. 

Нічого не забирали.

Ничего не забрали.

Угу.

Гусей мы не имели, куры были и корову, лошадь.

А чи можливо ви пам’ятаєте, щоб зерно в них, наприклад, забирали в колгосп?

Не.

Нічого не здавали?

Не знаю, я не помню такого. Ниче, ничего в нас было забирать зерно, с огорода.

Угу. Чи чули ви таке, що може когось десь розкулачували?

Не знаю, не знаю.

Не розкулачували, не чули.

Нема чего раскулачивать было.

А в сосєдєй, чи може в родичів?

Да не знаю, оно нас не касалось. Мы детьми еще были, погулять только бы и все.

А чи чули Ви про Голодомор? Голодували там от в 32-му – 33-му?

Ну Голодомор… я не ощущала, например, ни Голодомора… ни ощущала і не знаю.

От в 32-му – 33-му це вам десь було 11-12 років, якби щось таке було б, то ви б напевно пам’ятали?

Ну время, память чось такая, что…

Ну голоду ви не відчували? А чи були у вас такі активісти?

Шо-шо?

Активісти чи були? Чули ви, наприклад, активісти, комсомольці.

Не знаю я.

А батьки зерно ховали?

Голосовали?

Зерно ховали?

Хи-хи… какое зерно у нас было, с огорода? У нас зерна… Покупали зерно.

А было такое, что в 32-м – 33-м родители прятали еду?

Не поняла. Уже я глухая. Шо они казали?

А пряталі ви єду, батьки ховали якусь єду, наприклад, через те, що забирали їжу?

От сюда ховали и все, больше.

А шо ви їли? От ви пам’ятаєте в дєтстві, шо вам готували, шо готувала мама вам?

Борщ больше всего, картошка, ну и так вся… Молоко, творог – корову ж держали.

Все время держали ж корову?

Все время держали корову до войны, а во время войны уже уничтожили все: дом сожгли немцы. Ну уж корову сказали, что выпустили  и бик. Корову не знаю куда дели.

А от кури, яйця тоже були всєгда? Да?

Конечно пользовались, ели яйца.

А на городі шо вирощували?

А на огороде помидоры, конешно, не виращивали, у нас че-та не росли. Я знаю… капуста, картошка, буряки от огурцы все это росло у нас.

А хлєб самі пекли? Хліб?

А хлеб покупали?

Покупали?

Угу.

Не пекла ваша мама хліб?

Не, не пекла, покупали хлеб.

А в дитинстві, коли дитиною були, тоже не пекли?

Кто знает, кто знает, пекла нам, чи не пекла. Ну всегда кормила нас хорошо, не обижалась я. Малая я не помню, а потом уехала в Москву и там жила, забрали.

А одежу де ви брали? Одежу, в що ви одягалися?

Ну как, батьки помогали, покупали, а потом сама заробатывала. Маленькие зарплаты были, но все ровно сама себя обслуживала.

А от їсти готували де?

Га?

Де готували їжу? Мама де готувала їжу?

Нєпанєла.

Де мама готувала їсти? Де варила їсти?

Ааа… печка была у нас русская, пекла, газа конешно не было, а в печи.

В печи.

Угу. В печи. Хлеб сама иногда пекла та шо.

А зерно, муку де брали на хліб? Не знаєте? Де брали муку на хліб?

Покупалі.

На свойом городі зерно не сіяли?

Не пятнадцать сотых. Где ж там сеять?

Там місцевість болото.

Что он там говорит?

Каже, що болотиста місцевість там у вас.

Ааа…?

Болота у вас там.

Ну може не болота, але місцевість така болотиста.

Там, де ви жили в дитинстві, там болотиста місцевість.

Хи-хи.

Болото.

А-а, болотистые места была, платина была такая, купаться ходили туда, а шо там на этой платине… речка была здоровая, купалися. Шо еще…

А коли пішли в колгосп батьки, їм зарплату платили там?

Платили какие-та копейки, я не помню. Мало платили. Знаю, что сестра рано вставала, лен трепала, ходила за километров за сколько в колхоз ото. А брат, брат  не помню, че-то я не помню… брат, а на фронте брат танкистом был.

А були якісь трудодні? Записували трудодень?

Ну, а как же, записывали трудодни и по трудодням давали хлеб там все, зерно короче говоря. Малоли самі.

А жорна у вас були? Жорна? Жернава?

А жерна… та я не помню, не помню. Сами не работали.

А коли батьки пішли в колгосп, то откуда там в колгоспі взялася живность, худоба? Де вони взяли її?

А здавали люди, здавали люди в колхоз. Ну спрашивали, добровольно… добровольно… может где и принудительно, я не знаю.

У вас нічого не забрали?

Ничего не забрали.

Батько нічого не здавав в колгосп?

Только хату спалили немцы, жили в землянке, а потом уже там леса, проще было строить, тут глина, там леса. Ну ничего.

А коли ви почали працювати? В скільки років? Помагать батькам?

Ну кончила восемь класов, у меня должна была сестра поехать, а потом ей несколько… время в семнадцать годов должно исполниться, так шо я в начале поехала, а потом она.

А, бабушка, в 32-му до вас не приходили чужі люди, не шукав зерно, нічого не забирали?

Нє-нє, у нас зерна не было, в закрамах не было никакого.

А на хліб зерно де ви брали?

Ну покупали на базаре.

Можно було купити?

Можно.

Чи чули Ви про те, що в Україні був Голодомор?

Ну чула, а видеть — не видела, не ощущала Голодомора. У нас хлеб был всегда, пекли сами, не покупали.

Коли Ви узнали, що в Україні був Голодомор?

Ну когда был, тогда был. Ноя лично его не ощущала ни в детсве, никогда.

Дякуємо.

1. Дата запису: 6 серпня 2021 року;
2. Місце запису: село Біленьке, Запорізького району, Запорізької області;
3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Тимофєєв Федір Олексійович, 1925 р.н.;
5. Розшифровка аудіозапису:  Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932–1933 років респондент проживав в Російській Федерації, Ставропольський край, станиця Темноліська.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка. Як Вас звати?

Федор Алексеевич, Тимофеев Федор Алексеевич.

Якого року народження Ви?

Тысяча девятьсот двадцать пятого, четвертого января.

Де Ви народилися?

Ставропольский… станица Темнолесская. В нас же на Кубани там станицы. Не села, а станицы называют от… Станица Темнолесская Ставропольского края ..Ну он тогда не Ставропольского края был. Не Ставрополь, там оно и Ворошилов переименовывали, ну а так Ставрополь он. Сначала Ставрополь, Ворошилов, а потом обратно Ставрополь стал. И от у станицы Темнолесской я народился. 

А розкажіть, будь ласка, про своїх батьків, маму, тата. Чим вони займалися? Як їх було звати?

Ну.. ну..прадед был, дед з бабой были…вот… Отец с матерью. Нас четверо было, я старший был, народился. И еще была тетя Оля, ну отцова сестра. Ну она инвалид была. Переправлялась через речку, там где-то они были. А как раз весной лед тронулся, и они по льду хотели переплыть речку. И она под лед попала. И ото инвалидом была, она не ходила все время ото… Ну по пояс в общем ее, и …. не знаю. Отакое вот.

 А батьків як було звати?

Отца Алексей Егорович, а матерь Марфа Яковна.

А рік народження їхній пам’ятаєте?

Не, не… я не знаю. Документов не осталось. Я ж говорю, шо..это ж… ну со скольки лет? С пяти, это уже… Не доку…про родителей ничего не осталось.

А коли батьки померли?

Ну в тридцать третьем году.

Вони померли від голоду?

С голоду, конечно. Там сначала умерли ото меньший сестренка и брат, умели Но брат еще не ходил. Люлька висела так над кроватью, на…о. И он у люльки постоянно был, а сестренке года два, наверное, было, как они померли. Ну а мы двое, сестра на два года моложе меня была. Ото мы только вдвоем и остались. Нас было в семье девять человек. Ну мы двое остались, а остальные умерли.

А як братика було маленького звати?

Пантелей, Пантюшка.

А сестричку?

Галя. 

А сестру, яка залишилася разом із Вами? 

А эту старшую Маруся звать. Она..ото в Ростовской области, в Белой Калитве там жила. Ну й похоронена там. Она десять лет тому назад умерла.

А братик і сестричка вони померли у тридцять другому чи уже в тридцять третьому?

Ну в трид….ну я не знаю. Голод от начался…наверно, в тридцать втором. Ну вже не было. Тогда ж жили… Земля была у нас… земля. Не знаю сколько земли было там десятин. Не гектаром тогда считалось, а деся…десятины. Десять чи пятнадцать там, не знаю. Волы были пара, лошади пара тоже были…во. Овцы, ну все хозяйство такое было. И у колхоз все забрали.

Вас виходить розкуркулили?

Ну я не знаю как это можно…Куркулями не назывались, как-то средний…ну средний, шо мы….рабочих никого не нанимали, сами все это обрабатывали. Тогда ж колхозы…первые поступили у колхозы хто? У кого ни земли не было это…нанимались на работу у других людей. Эти первыми поступили. Потом у кого земля была, шо сдавали в аренду ее, а обрабатывать нечем было. И значит…тоже поступили ж в колхоз. Ну а в кого от, как у нас было, вот…у колхоз не поступили. А колхоз ну где надо? Ну таких, у кого хозяйство такое было, как у нас. Значить…ну сначала сдавали…единоличники назывались. Сначала ж тоже ж заготовку сдавали, а когда колхоз, то значить приходили. Не хочешь сам сдать — забирали.

А у вас забрали? Чи ви самі добровільно здали?

Забрали…нет, не добровольно. Забрали…с калхо…я не знаю шо там було….камсот назывался чи шо. Ходили по дворах и забирали. Даже хто спрятал, ходили значит с этими….искали в земле. Находили — забирали. Ну в нас тоже где-то родители кукурузы трошки спрятали. Была куча хмыза такого. Знаете, шо такое хмыз? Вот. И там где-то…когда они….я не знаю. Я только так узнал, шо…случайно просто, шо они доставали там ночью. И кукурузу эту не мололи, ничего , а целую варили, ночью поедали все. На утро все помыто було. Ну ходили люди, комсот был такой. Значить находили, искали. Ага, если нашли шо-то в посуде, там чугуны. Чи каких называли? Тогда ж кастрюль не было…вот. Значить где-то спрятана. Ходили штрыкали в земле. Ну мы ото ночью вареную кукурузу поели и все. И до следующего…Ну это пока было. А потом ходили уже, меняли. Тогда гардеробов не было, сундуки были. Ну а в родителей, в деда и в бабы…мой отец. Было шестеро дочек и мой отец один был. И сундук был…ото там для них же приданое готовили, для свадьбы. Ну уже ходили, меняли в Ставрополь туда. Машин не ходило, пешком ходили. Пойдут, поменяют на что-то. Вот от…

Далеко приходилося ходити?

Хм?

Далеко треба було ходити?

Ну двадцать, напрямую было двадцать километров, помню. Ну так, если по дороге идти, двадцать пять километров. Ну это говорили, я то не знаю. Тогда ж машин не было, только лошадьми, волами ездили туда ото.

 А міняти одяг ходила і мама, і тато? Чи тільки мама?

Ну ходили…ну когда забрали, то и отец ходил туда это. Вот…ну он однажды даже отравился. Ото весной кукурузу сеяли и ведать мышьяком или чем они, прежде чем посеять, обрабатывали от мышей, я не знаю…или от кого? Ну и там где-то нашел, шо там рассыпано по земле было. А он сырую погрыз, и потом его насилу откачали. Потом плохо ему было, рвало. А тогда ж ни больниц, ничего. Аптека была у станице, а больницы не было. Станица большая была. Там два колхоза было. От как у Беленькой тут. Так и там у нас тоже два колхоза было. Ну а потом не знаю как, мы в детдом попали. Чи отец сдал, чи нас забрали уже. Ну мы уже пухнуть начали с сестрой от голода. И нас туда забрали. Ну а там не знаю, в садик какой-то был, шо дети колхозные были. А отец у колхоз не пошел. Ну столько из семьи умерло, ему уже не до колхоза было. И мы  ж двое остались голодные , и есть ничего.

То виходить перша мама померла?

И мама, ну все поумирали. Сначала померла эта ж…. дети померли. Потом ото инвалид, тетя ж умерла. Деда, деда забрала дочка. Там жила она по ту сторону речки, она жила. Забрала. Он сапожником был. Ну она забрала туда, говорит: «Детям обувку починишь и поживешь у нас». На зиму вроде бы забрала. И он там умер, не знаю. Нам уже оттуда, мы даже не хоронили. Оттуда передали, шо помер дед. А баба живая с матерь була. Ну мать больная уже была, бабушка посмотрела за ней. Потом мать умерла. Ну хоронили всё во дворе, без гробов, без ничего.

Виходить, шо тоді тато поховав і дітей, і маму, Ваш тато поховав на териториторії того двору, де ви жили?

Только отец на территории похоронили. Заворачивали, и даже от я старший…я даже ночью ото сказала бабушка вышла, сказала, шо говорит: “Марфушка умерла”. Мать моя.  И я сразу заплакал, она мне сразу: “Замолчи!”. Крикнули на меня этой ночью. И когда они похоронили, я даже не знаю.

А Ви кажете, шо не пам’ятаєте чи ви самі пішли до дитбудинку, чи вас тато завів, так?

Та я й не знаю. Може, отец сдал. Бо я его…мы его последний раз видели из сестрой, когда мы уже были у садику этом. Ну мы постарше были. А там меньше ж были дети, еще в школу не ходили…Та я еще не ходил в школу. Он появился в этой бригаде там, в колхозе. Четвертая бригада была. Мы с сестрой вышли…до него туда. И ото мы последний раз его видели от это. И больше мы его до сегодняшнего дня не…не знали.

Так Ви і не знаєте, де його поховали, де він помер?

Да он собирался…шо-то там еще надо было поменять, шо оставалось из вещей. Но чи он поменял, чи не поменял, вообщем…. Ну это уже без нас, мы уже были в садику. Он только пришел, спросил, чи нас кормят. Вот это вот…И все…

І вас там кормили? 

Ну а как же, в садику кормили.

А пам’ятаєте, шо давали там їсти?

Ну шо там у колхозе…ну овощи какие там. Не знаю, мясо тоже. Забирали у людей скотину, все. Иногда давали ну кормили. Картошка это, шо у селе родит. Кормили нас в садику. Ну мы на круглосуточном же ж были. Нас там человек, наверно, около десяти насобиралось. А потом остальных, кроме нас сестрой и еще там две девочки було. Остальных родственники через несколько время забрали, поразбирали. Ну а мы до самого…до сегодняшнего дня так остались.

А Ви пам’ятаєте до якого року ви були у цьому садочку?

Что?

До якого року Ви були там у садочку в цьому?

Ну можно сказать все время. Все время уже были, в садике в этом кормили продукты, шо…выписывали. У нас же не було…дом же развалили, не було. Ото мы там и жили в этом садику.

То виходить десь до сорокових років, десь до війни Ви там жили?

 Не помню. Чего?

В садіку виходить ви десь до війни жили, до сорокових років? 

Ну нас там, ми в садику жили. У нас как…ну как Вам сказать, прикрепленная была женщина. Кухарка, как в колхозе ее называли. Она была у нас и воспитатель, и она продукты получала ото…готовила нам. Мы там шо помогали помогали. И все время…ну она же до вечера, потом же домой уходила она. У нее тоже семья была. Дочка й сын был, муж у колхозе работал.

А як було звати цю виховательку, не пам’ятаєте, цю кухарку?

Не. 

Але вона хороша була? 

Да, ну простая женщина. Неграмотная она была, ото такая. Я в то время, я его знаю…в нас в то время никого грамо…никто в школу не ходил.

А отам де ви жили, на Вашій вулиці багато людей померло від голоду?

Ну хат много, особенно вот эти вот…ну хто…ну я не…вообще голодали сильно. Ну а хат много оставалось. Ну там мародеры вот эти вот сразу, как хата пустая осталась, там шо можна забрать. Ни окон, ни дверей не оставалось. Сразу разграбили, разграбляли. Никого не было. Я не знаю, наверно и милиции не было.

А колгосп потім у цих хатах нікого не селив?

Не. ну…не зная колхоз…Колхоз «Сильмаш» назывался у нас. Колхоз «Сильмаш».

А шо Ви кажете з Вашою хатою сталось, її розвалили

Хату разобрали, разобрали ее. Она ж деревянная была ж, рубленная и железом крытая, вот. Ее разобрали вывезли в поле и там колхозный стан собрали. Ну уже собрали ни как дом был собран, а просто четыре стены, перегородка. И ото женщины…женщины в одной, а тут уже мужчины там это… Ну женщины из детьми грудными приезжали на работу, тута в поле на работу приезжали, вот. Туда приезжали, в обед отдыхали. Не знаю сколько там, час или два отдых был. И обратно на работу шли, пололи. Тода…тода ж техники не було, нема ни тракторов, ничего…на лошадях. Ну когда я повзрослел, как у школу начал ходить. И уже вывозили…вывозили в поле, и я там до школы в поле там и находился. Лошадь и культиватор…вот этот, кукуруза, подсолнух. Там три зубка вот идет, шоб порезать подсолнуха или кукурузу, на лошадкой…на лошади посадят я ото весь день. Взрослый, а взрослый идет с этими…

А в якому році Ви пішли  до школи, пам’ятаєте?

Не…не знаю…Так Тридцать семь, тридцать шесть, тридцать пять…Ну, наверно, в тридцать четвертом. Я не знаю. Ну я четыре классе всего кончил. В пятый класс я уже не пошел. Перешел у пятый класс, ну так шо тётя нашлась, отцова сестра. И тоже у нее было трое детей, три девочки. Пашка…Паша, Нина и Маруся были. Муж был Петр. А ее, тетю звали Феня. И она там замуж вышла обратно за Петра. И приехала забрала меня. Приехали в село… не в село, а в станицу. И значит сестру не взяли, а меня…Я тоже не хотел ехать, я говорю: «А как же Маруся останется сама тут?» А они: «Мы через год заберем». Я не хотел вообще уезжать из станицы, я уже привык, все знаю, вот. Ну там одели на меня все такое…в общем уговорили, что через год заберем обязательно Марусю. Бо щас говорит некуда, квартиры ж нет…без квартиры. На квартире будем жить. Ну взяли. Приехали значит…е…ну в колхозе дали на полтора года выдали, я не знаю, деньгами, наверно, они вместо продуктов. Продукты ж не на чем было вести, наверно, деньгами они взяли на полтора года, шо если шо такое я мог обратно вернуться назад сюда, вот. И я значит у них…начал жить. Надо было в школы идти осенью. Тетя неграмотная и дядя неграмотный. Дядя на работе тоже малограмотный был вот.  Тетя не работала, а он на лошадях работал. Ну и мени вже потом тоже…Тоже ж мы на квартире жили, он на лошадях работал.

А на лошадях він працював в колгоспі?

Хто?

Дядя, дядя в колгоспі на лошадях?

Не, на железная дорога. Тогда…ну машин не було, лошадьми…от это вот насып насыпали на железную дорогу…Он ее на лошади подъезжает…ну участок такой земли, где откос делают для насыпь, накидают у подводу землю и вывозят на насыпь, насыпают. От это во работа. 

Це Вас забрали уже після Голодомору, десь в тридцять четвертому, да?

Не, меня уже…ото тетя забрала в тридцать восьмом…в тридцать восьмом году забрала.

А Марусю потім через рік тоже забрали?

Не, ну пообещали, ну не забрали. А потом когда они забрали, я в школу не пошел. Мне надо б…ну…как же это…ну просто с головы выскочило. Это на Северном Кавказе там, ну… Подождите щас трошки…Карачаево-Черкесия есть такая. Карачаи есть на Северном Кавказе, и черкесы есть. Ну они тогда не так назывались. Черкесия называлась Ежово-Черкесия, ну а Ежов вы ж тогда знаете кем он был, наверно. Чи не знаете? Ну как Берия, Берия знаете-то. Ну то он на том месте, а потом его разоблачили, шо он вроде враг народа был. И его…и тогда уже просто Черкесы, Черкесия. Главный город их назывался, столица. И, а Карачаево, Черкесы, это…значит…Карачаевск так и называлось…и сейчас. О там работали. Ну надо было мне там в школу идти. Ну я не знаю, меня не повели, а у меня смелости не хватило.я в общем не смелый был. И я пошел у школу, мне там купили такой чемоданчик…все. Я пошел у школу, только вот в школу то я не попал. А там лес был недалеко. От я там у лесу выбрал место, шо мне школу эту видать. Как только в школу йдуть ученики, ну и я ж тоже прихожу. А тетя неграмотная, шо я пришел, кинул, пошел гулять. И так уже она узнала, когда я ходил до самого снегу, пока снег пошел. а чемодан сяду и катаюсь. Прихожу весь потертый это ж…Она глянула. «Ай, Боже!» – начала кричать на меня, шоб поменяли. Но потом я признался ей. У школу не хожу. Но дядя хороший был правда: «Ну раз не хочет, пускай погуляет пока зиму, а там посмотрим». Ну а потом…потом союзы тогда были. Он пошел там у профсоюз, там поговорил с ними, шоб…ну не попал в плохую шайку. Шо-нибудь, куда-нибудь определить его. Ну мне дали до прораба тоже. У него приборы…то нивелиры или как он называется. Смотрят, ося оббивают по дороге. Вот это вот…уровень.

 Це який уже був рік?

А? 

Це який уже був рік?

Ну…зимой, весной это.

А рік, рік? 

Какой год? 

Да, якого года?

Ну. наверно, тридцать девятый. Не! А, может, тридцать девятый, не знаю. 

А як звали цього дядька Вашого? 

Нет…ну у тридцать восьмом они меня забрали. А ну где-то так тридцать девятый, наверно. 

А дядька як звали?

Петро. 

А фамілія його?

Тимченко.

А тітку?

Ну это ж Феня звали. Отцова сестра Феня.

Рідна сестра його була?

Отец…моего отца родная сестра и крестная еще.

Ваша?

Да.

А шо було, шо було з Марусею? Як Маруся далі жила?

Она так и жила…у садику значить. Их…она не одна, там еще три девочки были. А потом они вдвоем остались. О так и в садику вот. Где садик там и они. И уже и война ж началася, то…Ну война началась уже, они жили …Крестная эта ж приехала, тетя. Они уже приехала сюда в станицу. И дядя этот на…на войну его забрали. Ну…и убили. Убили в общем на войне его. И они тогда уже. Там пустая хата была. Им просто предложили, сказали, шо «живите тут вот». Там рядом батьки жили и сын с женой жил. И они вместе с батьками жили, а свою квартиру отдали ото им…тети этой же и сестре. И ото они жили, в колхозе работали.

 А в тридцять другому тридцять — тридцять третьому дядя також працював на дорозі желєзній?

 Ну…я не знаю, где он работал. Я…он же меня…уже в тридцать восьмом забрали, я не знаю…до тридцать восьмого года я не знаю.

 А як звали діда, який помер?

Егор.

А фамілія і по батькові?

Тимофеев, а по батькови не помню. Бабушку Арина звали, деда Егор, а по батькови не знаю.

А роки народження не знаєте їхні?

Не, не знаю.

А оцю тьотю, яка тоже померла?

Фамилия Тимофеева. Она так и осталась. Она ж инвалид еще…не замужем была инвалидом стала. Ольга, Ольга Егоровна.

А рік народження її тоже не знаєте?

Не знаю.

А з України люди до вас приходили?

Не.

Ніхто не приходив? Їсти не просили?

Не.

А, можливо, хтось звідти від вас ходив до України?

Хто?

Ну, можливо з села, там де ви жили? Хтось чи з вулиці? Ніхто не ходив? Ви не чули такого, шоб хтось ходив до України?

Ну напротив жили тоже. Ну…тех, тех раскулачили. Мы по одной стороне жили, шо в нас забрали это все. А по другую сторону другие жили, ну соседи можно сказать. У них двухэтажный дом был там, двор большой был. Я даже и не знаю. Где, сколько у них и чем они занимались. Ну знаю шо, когда уже колхоз пришел, то забрали этот двор, дом забрали. И там МТС сделали. Ремонтировали комбайны, трактора вот это вот. И щас я не знаю конечно.  А тогда при Советском Союзе там МТС был. Вот это ремонтировали.

А де цю сім’ю поділи?

А их выслали.

Куди?

Ну где-то…я не знаю куда ссыльных этих куркулей высылают.

До Сибіру відсилали.

Да, той выслали.

А Ви не знаєте, не пам’ятаєте як їх було звати, цю сім’ю?

Ну этот шо с отцом они одногодки видать были, его Грано было звать.

Грано?

Грано, да?

А фамілія?

Кулешов.

По батькові не знаєте?

Не.

А дружину його?

А дружину я не знаю. Ну я знаю, шо он тогда, по-мойму не женатый был. А, може, й был, но дружины не знаю. Ото я его знаю, шо они часто с отцом встречались то й нас, то у них там…во.

А Ви…Ви не знаєте чи ходили до України, чи не ходили, да?

Куда?

До України? Не ходив ніхто?

Не.

А люди по вулиці ходили, які просили їсти? У Вас по вулиці якісь голодні, опухлі люди?

Да никто там ни до кого не ходил. Ото хто как мог, то же ж люди ходили…я не знаю. Это когда еще колхоза не было, то к нам много приходило. У нас у доме была большая…ну квартира, помещение было. Я не знаю как его зал называли чи шо, но полы были земляные в то время. И отдельно зал был, там  тоже деревянные полы, туда нас и не пускали детей о той зал. Там стояла койка заправленная, такая это все. Подушки наложены. Ну и посуда, шкаф посудный, посуда стояла. Ото нас не пускали детвору туда. А тут пол земляной, большая помещение. Собирались, особенно уже когда работы у поле закончены. Собирались женщины в основном. Лавка длинная была. Ото поставлят. Приходят у кого это ж клубок из шерсти. Ну почти у каждого ж там овцы были, их стригли. И приходют иголки шо то…то носки вяжут. Кто что вязали. Семечки прямо на пол плевали о. Потом свернуть уже, когда разойдутся, сгорнуть у печку. Печка, русская печка была. Сжигали от и все. И часто приходили, с детьми приходили. Нам весело было конечно.

А Ви кажете жінки, а чоловіки приходили також?

Ну то отдельно, они не касались до этого дела. У них свое дело было.

А вони чим займалися чоловіки? Жінки в’язали, а чоловіки?

Ну они в основном там…ну что у кого скотина есть — около скотины это ж лазают там, убирают. Збрую готовлят…ну короче готовятся к весне уже…готовятся это, чтоб все это было славное. Вот у нас шо-то волганы, плуги были. Хомуты надо, волганы, отож все это надо подготовить. И ото…мужики в основном эта…они в разговорах не мешались. То женщины там. Иногда й песни пели то. В углу у нас там большая икона у нас стояла, такая лампада висела. И ото бабушка заправляла ее каждый раз. Она постоянно говорила…

А діти просто гралися тоді?

А ми по полу там, по лушпайках этих…на коленях шмаляли.

Тоді Вам було добре, було весело?

Ну че детям… Как сейчас, так и тогда. Дети игрались и все.

А, можливо, можете згадати з дитинства,ще до колективізації, до двадцять дев’ятого року, тридцятих років, якійся один спогад із дитинства найприємніший, шо запам’ятався?

Я чего-то ничего не помню… Ну шо мне, я осьо до крестной до этой…часто убегал. Она там километров два жила на другой улице. У нее же трое девочек было вот. И старшая мы в одном…одногодки были с ней. Ну и я чего-то туда часто ото убегал. И ругали и все, и пугали… Значит по улице идешь. Там соседский, через две или три хаты, по-моему, соседский домик, дом стоял. И огород был, каменный забор. И корова там черная была, привязанная. Ну и меня пугали. Тогда ж сейчас народился, показуют и ведьму там, и черта с хвостом показуют. Детвора не боится, уже сразу…- Тогда ж расказували так шо…ну так придумают, шо соседка какая-то колдунья или шось такое. От вечером йшел, она напала… Он ее молотком или топором, как буд то он таскал…ну это уже потом это…А утром  гляну и рука перевязанная..вот это вот оте то ж. Ну пугали детей. Меня даже испуг раз выливали. Не зная чего я испугался вот но…Баба выливала утюг…это испуг. Воск вот это рас…расплавляли, у миску воды наливают, над головой ставят и выливают его туда. Вылила, а потом смотрит: «Ага, чего ж он испугался». Шепчется там отакое. Ну й корова ж эта ж черная. Мне говорят: «Ты доходишся туда! Ты ж видел черная корова привязана?». «Видел». «Так она ж бешенная! Если сорвется, она сразу на рога посадит!» Ну я потом уже хожу оглядаюсь. Иду и смотрю, че она. Или лежит, раз поднялася, ноги у нее устали чи шо. Иду, смотрю. Встала, хвост подняла, а потом ногу вытягнула: «Ееее». Отакуво. Как развернулся и назад. Больше по той улице не ходил, уже ходил туда, только обходил. Мимо коровы этой я не…не ходил. И баня была у нас тоже. Сад йшел. Ну сад отгорожен, плетень такой стоял невысокий от. Там же разные фрукты росли. Ну а я как старший. Ага заметил уже покраснело шо-то. Глянул нету во дворе. Ругали ж, шоб я не ходил. Щас я раз туда, а кто-то заметил. Зашел в эту баню. Там у саду ж баня была. И вода ж там была для бани, все. Ну я зашел. Думаю черешня или шо. Такое красное было. А  тут раз з бани: «Ррррр». Так я…я потом не ходил. Напугали, напугали ж тогда. Это сейчас там сколько не кричи, так не испугаются. Вот такое. Ну вот это детское помню. Це такое вот.

А потім різко це все хороше обірвалося.

Да.

А як Ви взагалі думаєте для чого зробили цей Голодомор? Для чого у людей забирали їжу?

Ну я не знаю, это ж недород был, а потом колхозы начали создаваться. Но а колхоз…собирается колхоз. Ну где они возьмут? Те шо посту…первые записались. У них тоже ж ну ничего нету. Наложили лишние, чтоб сдали зерно там все, тоже нету. Ну люди ж начали прятать. От поэтому ж они и начали забирать. И я в общем вырос в детдоме и в армию пошел. В тридцать…в сорок третьем году меня забрали. Исполнилось восемнадцать лет. И меня призвали в армию. А потом у пять…пятидесятом демобилизовался. Ото в Германии два года, а потом с Японией. Потом после армии набрали молодежь, двадцать восьмой год. Ну а я как младший командир был. Закончил школу там вот. Оставили значит двадцать пятый год. Ну я не знаю как …уже мы молодежь эту воспитывали. Ну я конечно трошки сачканул там, не схотел воспитывать. Это ж надо по новой службу начинать. Козырять там., строевым тоже молодежь учить. А за…за…так физически так здоровый был. И вообще на турниках работал, после этого легко работал. И меня только из-за этого хотели взять. А четыре года, ну чего…эти покончали некоторые, даже может по десять классов кончили. С четырьмя классами шо я им буду там…рассказывать. Ну я в армии был в инженерно-саперных войсках. То отдельный инженерно-саперный батальон был.

А в якому році потім приїхали до України?

Ну в пятидесятом году я приехал. Ну можна сказать в пятидесятом году демобилизовался и осенью на Украину приехал.

А потім…

А у мае месяце демобилизовался. И тогда ж курсы были. Я не знаю щас сколько…не меньше года, наверное, надо учиться на шофера, а тогда трехмесячные курсы были. И права сразу…если не здал, значит давали стажировку на пересдачу потом. Ну а я последний год, значит сорок второй год и до армии, в сорок третьем году ж, я работал…сначала у колхозе работал. Ну у тракторной бригаде работал я прицепщиком. А потом любил тракторы, мне нравилось это. Разбирать, собирать вот это вот. И последний год я работал уже трактористом на смену. Посменно мы работали. Уже и комбайн один год таскал даже трактором.

А Ви кажете, шо приїхали до Кривого Рогу спочатку, а потім  в якому в Запоріжжя переїхали? І Ви там будувалися чи тут будувалися? Будинок?

Ну я в Кривой Рог приехал, в общежитии поселился. Мы жили, сначала общежитие старое было. Нас там восемь человек было. Потом построили новое общежитие в этом году же. По четире человека было. Новое общежитие, двухэтажное. И там удобства были, помыться можна было. Вот там жил. Ну ребята работали на стройке вот. И меня пригласили. Чего-то познакомился. Ну со всей Украины, ближские города села, особенно из сел были. Из ФЗО выпускали ж людей. Ну ФЗО Вы ж знаете, шо такое? Ну щас, как оно называется…учили разным профессиям.

Це техникум, да? (голос за кадром)

Нет, не техникум назывался…Вот…Ну там можна и каменщика, и сварщика, и шо хоч можна было, на все можна вот. И пригласили меня на плотницкие работы. А там дома строили. Ну я согласился. Ну гараж и стройка они одно были, потому шо они бетонные работы выполняли.  Арматурные, бетонные работы. И в Кривом Роге там шахту строили. Была шахта-гигант. А потом начали строить еще больше шахту. «Саксагань» строили шахту. Обогатительный комбинат строили вот. Ну сначала на домах поработал я. А потом на опалубочные работы, где строили ото галереи разные. Вот там поработал. А потом уже когда машины пришли, перешел у гараж.

А скажіть, будь ласка, якшо повертатися до теми Голодомору. Ви знали тоді, шо був Голодомор…шо Голодомор не тільки у Вас на Кубані, що в Україні також він є?

Не знаю. Жинка у меня с Сумской области была. У нее Голодомора не было. У нас там вообще ничего не было. А она рассказывала, шо в Голодомор у них корова была. И…у нее значить сколько пятеро, по-моему, братьев було. Или четв…четверо! Два…или двое, по-моему, братьев…В общем  детей было шестеро. Ну говорит корова была. А земли было где-то девяносто соток что ли. Говорит, шо на огороде пшеницу сеяли…ну все…Картошку ото сеяли.

 То вони взагалі не голодували чи просто мало голодували?

Хто я?

Нє-нє! Дружина, сім’я дружини?

Ну они да…Ну говорят, шо тоже люди голодовали, люди голодовали. Это ж она в Сумской области была вот. Голодовали то….она…Значит мама, хто проходил, просил хоть кусочек хлеба, мама, говорит не отказувала, давала. Но у нас такого не было. В нас даже…я ж говорю, шо…ну в посуду заглядали, шо там готовиш…

І забирали абсолютно все, шо можна було?

Входили ото. Лес недалеко возле ная был на Кубани там. Лес недалеко был, ну еловый, а лиственный. Разные породы деревьев росли. Там на деревьях…не знаю с какой стороны, с северной или с какой. Мох по дереву, значит по стволу рос. Мох срывали это…дикий чеснок там брали, ну какие ягоды. Были…Оттуда приносили. Хто мог уже, еще ходили вот. Мох ели, все. Ну а бурьян вот этот, крапиву там, лобода…на огороде все по…поели. И шось там женщины придумывали. Как они пекли шо-то з бурьяну? Это уж не знаю. Ну голод был сильный.

 А дружина якого року була? Ваша дружина якого року народження була?

 На два года моложе, двадцать седьмого.

 А Сумська область, який саме район, село?

 Сумская область, Недригайловский район, село Курманы.

 А Ви своїм онукам, дітям розповідали про Голодомор?

 Шо-то они не интересуются этим. Но у меня сын живет у Киеве, то с внуком приезжает. Щас шо приехали…и начинают это. Посадятся друзья там выйдут. Ну шо им рассказывать, они и слухать не хочут. Ниче…

 А все ж таки як Ви вважаєте, потрібно говорити про той період часу?

 Та я не знаю. Нет, мне кажется бесполезно. Конечно надо говорить, кому-то конечно…Хто-то будет интересоваться, но большинство это бесполезно. Щас совсем другое дело. Щас каждый старается как бы больше денег заработать.

 А скажіть, будь ласка, на поле колоски в тридцять другому — тридцять третьому Ви не ходили збирати?

 По колоски нет. Ходил осот  дергать. Осот, бурьян есть такой. Он и щас самый такой по пшенице растет. Если только его запустить, он пшеницу заглушает совсем…осот. Бурьян такой. И от мы дети ходили. Уже я не знаю…со второго класса. Ну мне я не пошел у школу, мне лет девять было, наверно. Отак вот. Пошел у школу. Уже взрослые были. Ото рядок дадут, и идешь по своему рядку без перчаток, без рукавиц. И…особенно когда роса, ото дергаешь и ладони черные. Туда ж и грязь попадает…и грязные. И уже до самой осени, до школы и не отмываются. Осот дергал, а колоски я не собирал. Ну я….можна сказать….то больше техникой интересовался. Лошадьми от это. Мое дело было на лошадях, верхом вот это самое.

 Дивіться, я перепрошую, я трішки запуталася. Ви кажете, шо пішли в дев’ять років в школу, правильно? Тобто це десь був тридцять третій рік, кінець тридцять третього — початок тридцять четвертого?

 Чего?

 Року, кінець тридцять третього — початок тридцять четвертого? В школу коли Ви пішли?

 Ну вот считайте. В тридцать…в тридцать восьмом я не уже не пошел у школу. Четыре класса окончил. Сколько? Когда мне было?

 А то спочатку Ви закінчили чотири класи, а потім коли уже Вас забрала тітка, то вже в п’ятий Ви не пішли?

 Да.

 Все я зрозуміла, да. Бо я трішки заплуталася.

 Ну я не знаю сколько лет было. Я ж говорю в тридцать восьмом я у школу не пошел уже вот. У меня даже там где-то есть, когда тетка забирала…есть написано как свидетельство…там свидетельство о рождение. Ну щас сын мне другую настоящую выписал. А то на бумажке там было. И там указано когда и паспорт получил.

 А жорна у Вас були?

 Хто?

 Жорна?

 Хто это?

 Жернова (голос за кадром)

 Жернова?

 Жернова (голос за кадром)

 А бы…были. Но у нас лично не было, у соседей было. Ото пшеницу засыпаешь, крутили вот. Кукурузу крутили от это вот. Приходилось крутить. Но это с соседями уже.

 А не чули про випадки людоїдства? Не їли дітей людей?

 Не, такого не было…такого не было. Ото умирать умирали.

 А у батьків не було золота чи срібла у Ваших?

 Та какое там золото. Я не зна…ну…ну в то время я не знаю… Ну какое золото было! Ну шо какие, може, украшение там покупали дочкам. То и все. А золота не было. А то сельским хозяйством в основном занимались: сеяли, косили, вручную косили, хлеб молотили. Ото притягивали. Паровик назывался. Соломой топили. И наподобие комбайна. Ото притянут, паровик растопит. Пас натянут на комбайна, и это он крутит. Один стоит на верху, а тут снизу подають. Связ оборвал и туда. Солома в одну сторону летит, а пшеница — в другую. Ну так…тут кончили. Ну соседи с соседями. Вот так вот. Один одному помогали. У нас кончили — значить соседа поехали. Перетянули воланы, комбайн, этот паровик.

 Це все було до колективізації, до двадцять дев’ятого?

 Да, до…Еще не нас не раскулачили, не забрали ничего. Еще все было у нас.

 А про НЕП Вам не розповідали батьки?

 Не. Ну НЭП я знаю, шо…НЭП. Шо-то я такое слышал, но не… Та вже й батькив не було, наверно…уже. Так шо…

 А Ви пам’ятаєте… А Вы помните как…как именно у вас забирали вот всю худобу, инструмент, помните? Как это было, кто это приходил? Вы помните этот момент или нет?  (голос за кадром)

 У нас там…ну шо мне тогда было. Я ж маленький был тогда, еще не соображал. Не знаю сколько лет было. Ну родители чего-то не очень нас… Например, я старший был, то вообще детей до таких дел не допускали. Тогда ж приходют, там же он не один приходит, а человека два-три приходит от. Ну родители выйшли, если я приду, меня сразу ша…отгоняли. Нечего… детей вам тут делать нечего… Ну как? Пришли, как свое забрали и все. Наши лошадей, збрую… Ну все шо надо… Ну я не знаю. Отец…не знаю я. Вот то последний раз я помню. Так туманно помню  отцово лицо, а больше никого не помню. Так всех помню. Хто где-то у доме был. Там, где какое место было. Я…хто где спал. Вот это вот. Мать самэ раньше всех вставала , готовила для всех есть вот. Мы с дедом…на печке наше место было зимою и летом. Но летом печка не топилась. Холодная была — нормально. А зимой тоже нормально было, теплая. И там така труба это ж идет. И там юшка? Ото закрывалась. Затопишь печь и закрывал. Ну говорили как: «Или полностью, или насколько…». Мне ж показали. Иначе полностью закроешь — мошна угореть. Ну я всегда… это уже мое дело было. А мама всегда готовила. Рано встаеть, щё темно вот…и готовит. Специально оставляла там картошину или две…у бор…борще оставляла. Борщ варила, вот оставит. А я высуну голову меж стенкой там и трубой же: «Мам, дай картошину».

А для чого вона там її залишала?

А?

 Для чого вона там її залишала?

 Кого?

 Для она там оставляла картошку? (голос за кадром)

 Ну она ж знала, что я каждое утро самэ раньше встаю. Она ж приходила. И она знала, шо обязательно ж я буду ж просить: «Дайте шо-нибудь». И она значит мне, пока отец сплять, а я уже перекусил там. И я ж первый был самый такой. И дед… дед меня никому не доверял все время, везде за мной, везде… И на печке, и там лежанка около печки была. Когда жарко, дед там ложился. И хлеб…ну хлеб раз в неделю пекли. Ото небольшое корыто специальное для хлеба було. Вот там тесто месили. И протапливали летом, зимой топят печь, как обычно готовят. А летом там уже бурьян разный. Ото хмызу укинут туда, протопят, шоб хлеб спечь. Все сделают, насажают хлеб, и на неделю. Вытащат, накроют его. Отакое дело было.

 Хліб пекла мама з бабушкою?

 Что?

 Хлеб пекла мама с бабушкой?

 Нет, я чего-то, я чего-то…ну да, з бабушкой конечно. Ну готовила еду, мама готовила. Бабушка ж как свекровья была. Она ж старше, она — командир. Так шо…

 Строїла всіх.

 Да. Ну мирно жили. Не, не обижали. А другая бабушка, по матери бабушка. Они там через речку, то я там редко был. Там у нее еще две сестры оставалось вот. И я туда редко ходил и то с мамой. Не пускали через речку.

 А знаєте хто такий Сталін?

 А чего ж, знаю. А чего ж я не знаю? Я ж родился уже, при Сталине родился. До Сталина мне…шо я туда? Он мне не нужен был. Это там совсем другие были люди. Я даже на фронте там…я ото освобождал Белоруссию, Литву, Латвию. Вот это вот освобождал я в этом месте, воевал во. Шось хотел сказать, забыл.

 До этого про Сталина спросили. Вы сказали, что были совсем другие люди, а потом начали спрашивать…

 Даже три…три благодарности я получил. Вообще наша часть получила. Ну нам же записали в солдатской книжке: «За форсирование рек». Ерелупа, Западная Двина и Вента, по-моему. За форсирование рек…

 А до колективізації, до двадцять дев’ятого, батьки, мама і тато, вони займалися тільки господарством, не працювали нікде?

Ну да. А чем? У нас не было никакого такого предприятия, шоб хто-то…

 Ну, може, мама вчителькою була?

 Не, только господарставом занималися.

 А церква у вас була?

 Була. Ну мы в центре, можна сказать, жили. Была…Ну где-то, може, с полкилометра было.

 І в тридцять другому…шо було з нею в тридцять другому — тридцять третьому?

 В общем я только раз помню, шо раз помню, как меня водили у церковь. Бабушка и мама водили от. Ну вже как вроде взрослый, то ж был … А когда взрослый, то одели меня по праздничному меня. З руки и повели меня. Не знаю, причащались? Чи шо они там делали? От это вот. Ходил раз. Ну так вот и остался.

 А Ви не знаєте в Голодомор її закрили, не закрили?

 Церковь?

Да.

 Ну, там сразу было… Значить колокольня была, церковь. То есть кол, кололокла поснимали. Ну а потом у церковь там пшеницу засыпали. В общем не разрешали уже. Церковь забрали, комунисты забрали… Уже та ни попа, никого не было ото.

 А пшеницю позасипали цю, шо позабирали в людей?

 Нет, это уже, когда колхозы…. Уже богатые стали колхозы. Уже комбайны, трактора стали, тогда… Это уже…

 А де піп з тієї церкви подівся, не знаєте?

 Про кого?

 Піп, піп. Батюшка, поп.

 Не. не знаю я. Та ну… я ж тогда шо там шел. За руки ведут, а я припрыгиваю. Яшо какое там!

 А скажіть, будь ласка, були у вас на Кубані українські сім’ї?

 Ну в нас так не называли. По-украински разговаривали. Ну…и по-русски, и по-украински разговаривали. Ну а так шоб села были, не было такого отдельного села. Ну это ж у нашем селе. Я ж говорю, село большое было. Ну есть, может, в хуторах там где-то. Есть там хутора у нас еще были. Небольшие совсем село. Может, там были люди с Украины. Ну я до армии пока в Украину сюда не приехал, я ж не одного слова такого украинского и не знал во. Ну после…в пятидесятом году, когда приехал, на роботу поступил там плотничий. И у школу хотел поступить. Пришел. Вечерняя школа была. Поступил. Ну нача…начали учиться. Там тоже по-разному разговаривали. Есть по-украински. С сел же поприезжали, там же живут тоже. Ну а я по-русски. И не помню, че то мі писали… Уже сколько там проходил? Ну с месяц я ходил туда, туда. Ну й зна…у тетради значит написал шо-то. Потом когда учительница принесла тетрадь, раздала. Я в пятый, не в четвертый, а в пятый, Думаю: «Нагоню! Постараюсь, я и за пятый…за пятый сдам». Во… Принесла тетрадь, смотрю….каждое слово по три, четыре красной этой почер…красное это, на двух листах красное. Я ж букв не знал украинских. Там есть другие буквы. Да и слова тоже, где ну там…ну «класс», «школа.» Где надо…я по две буквы надо писать. Я ж писал по-русски все время. А по-украински не умею. Ну все перечеркнуто. Говорит: «Вы, Вы больше не пишите, бо ничего по-украински». Ну это…а потом я вижу, что у меня не получиться. Не то что не получиться, и время мне не позволяло уже. На работе бывает, шо брали наряды аккордные Шоб деньги оставались, не восемь часов работали, а до самого темна вот. У меня просто времени не хватало уже.

 Але все ж навчились писати українською?

 Ну есть больше читать украинский. Стихотворения там или песни такие. Ну тоже там украинские.

 «Кобзаря» читали? Шевченка?

 А как же! «Ревела буря, гром гремел», – этот…знаю, читал. У меня щас «Кобзарь» есть.

 А скажіть, будь ласка, це й сусід, який жив з Вами по сусідстві, шо з татом дружив. Він говорив українською чи російською?

Хто?

 Сусід, сусід, який жив по сусідству?

 Якого розкуркулили. (голос за кадром)

 Якого розкуркулили.

 Ну сосед…Кулешов что ли?

 Да, да, да!

 Да, да, да! (голос за кадром)

 А он по-российски разговаривал. Ну он какой-то такой… Ну не знаю он такой-то… Чем он занимался точно ж я не знаю. А разговаривал по-русски, чисто по-русски разговаривал. Так шо…

 А скажіть, будь ласка. Ім’я у нього було Грано. Это ж какое-то кавказкое такое, грузинское или нет? (голос за кадром)

 Не, он русский был. Я не знаю, чего его Граном назвали. Вообще Грано Кулешов. А чего его назвали Граном? Я не знаю даже. Ну и родителей тоже не знаю…как называли. Ну я в детстве… Шо я там в детстве? Мне не интересно было…

 А скажите, а в то время…вот когда был… был Голодомор, в тридцать втором — тридцать третьем, были люди, которые не голодали? (голос за кадром)

 Ну можна сказать, хто в колхозе или вот эти вот, шо ходили шманали., искали яму…вот эти вот с зерном.  Те конечно не голодали, а остальные…остальные поуезжали. Хто мог выехать, побросали хаты, всё. Ну хат много было. Такие шо саманные вот эти вот хаты, соломою или камышом укрытые. Побросали и поуезжали. И многие не вернулись. А где они? Живые чи нет?

 А куди повиїжджали, не знаєте?

 Ну хто здесь искал? Хто где? От это ж тетка она ездила где-то… ну не знаю я… в го…горах… там над… нацмены вот эти вот живут…мусульмане. Она туда вот уехала. У нее трое детей было, муж. И она была, до последнего у нас была. И с отцом вот остались. Отец и тетка эта, крестная. «Ну, – говорит, – все, тоже ухожу». И мы остались утрех с отцом. Она ушла. И то она где-то там…не знаю, устроилась. Ну в пекарне работала. Она хлеб хорошо пекла. Тогда ж хлеб не в магазине, а дома пекли. И она там работала, пока… Потом уже трошки отошли люди, стали лучше жить. То шо они и меня забрали… И так от я и остался…до сих пор.

 А скажіть, будь ласка, чи була підвода, бричка, яка збирала людей, які помирали? Чи їх тільки на подвір’ї ховали вдома?

 Я знаю, шо наших поховали ото на подвирьи. А остальных же я не знаю где ховали. Ну в селе…в селе вообще если когда й было, да к тоже ж так хоронили. Ну не гробов, не гробов чи труна. Как она по-украински называется? Нихто нигде не хоронил такими… И на кладбище надо нести. А хто будет их нести? Людей нету, поро…голодные, поразъехались, разошлись там. Скорее всего, поразошлись. Ездить не на чем было во. И хто придет на похороны? Та нихто. Хто как мог, так и хоронили… Это как жинка говорыть. Конечно, там же как был колхоз, сразу записались…конечно, колхоз помогали. А это… а это ж единоличники назывались. Шо ж… свое хозяйство…не знаю. Отец, может, не пошел, потому шо…ну семь человек померли, и мы ото двое остались. Он просто разложился после, наверно…не знаю. Куда он? Шо он? Неизвестно. Дошел он куда чи не дошел? Ну если живой был, то обязательно…все равно б обозвался. Такого не может быть…

 А Ви кажете сім чоловік померли в сім’ї, так?

 Сим.

 Братик Ваш, сестра, мама, тітка дідусь…

 Баба.

 Бабуся. А бабусю як звали?

 Арына.

 А і хто сьомий? Виходить сам тато?

 Ну отец с матерью…Отец с матерью, дед с бабой и двое детей. Шестеро, и тетя-инвалид — седьмая. Вот…

1. Дата запису: 2 вересня 2021 року;
2. Місце запису: село Божиківці, Хмельницького району, Хмельницької області;
3. Записувала: Сопронюк Тетяна;
4. Респондент: Турчинюк Любов Василівна, 1 вересня 1927 року, народилася в селі Михайлівці,  Мурованокуриловецького району, Вінницької області
5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Михайлівці,  Мурованокуриловецького району, Вінницької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Добрий день! Розкажіть, як вас звати? 

Любов Василівна.

А прізвище? 

Тур… Турчинюк.

А розкажіть, ко… Ее… Рожкажіть, коли ви народилися? 

1927 року.

А день?

Ой. 

А число коли? Тож у вас вчора день народження було.

21 вересня. Перше? Перше вересня.

А розкажіть, як звали ваших батьків?  

Тата Василь. А мама – Килина. 

А по батькові їх знаєте? 

А по батькові, доця, я не знаю. Не знаю..

А де ви народилися? 

Вінницька область. Мур-Куриловецький район, село Михайлівці. 

А чим займалася ваша родина?

А чим тоді, дочка, займалися? Колгоспом. Ше.. тоді ше, по моєму, не було колгоспів. Тоді ще не було колгоспів…

А як не було колгоспів, то чим батьки займалися? 

Я думаю… Ну як в селі жили. Ну чим… Я знаю, чим вони тоді ше займалися…

А скажіть, ще в вас були брати і сестри? 

Да. В мене було… Чекайте, бо вже тоже нема памяти. Один брат.. і дві сес… Нас четверо було. То три сестри і один брат. 

А вони старші за вас були чи менші? 

Я сама молодша.

А розкажіть, ваші батьки пішли в колгосп? 

Тоді… Потому… Розвалювали когосп, то я… я шо знаю… Після. Забирали тоді всьо в людей. То тоді строїлися колгоспи, то ше по моєму не було колгоспів тоді. 

А до вас приходили забирати? 

Приходили. Приходили… приходили. Тоді люди бідні ховали, шо бачили. Бо ходила бригада і забирали в людей, шо було. Тоді, як строїлись… Видно, ше колгоспи. Насіння в колгоспах, видно, не було. Чи шось… Як… Як воно там було. Я ше тоді там помню. Я так помню: шо забирали, ходила бригада в селі, збиралася ця бригада і ходили по хатах і шо де в кого було – гет з горшків забирали. Знаю, шо в нас була така лежанка і в ту лежанку сховали там чи зерна, чи шо там, шо я ше зверхи сиділа на тій лежанці і м… і такий ходив в нас дядько кривий, шо.. ну забирали в людей, шо бачили, насіння, шо бачили збирали. То я сиділа на тій лежанці, то такий дядько в нас був кривий, з палкою ходив з цею бригадою.  І цею палкою штрухав по тій лежанці, чи нема де шо закопане. Бо люди ховали, бідні, де шо бачили. То таке… Таке було життя. 

А він був з вашого села? 

Да. З нашого. 

А як його звали, пам’ятаєте? 

Бач. Пилип Кривий казали. А як там його дальше, то не знаю. Як церкву розбирали, циво всьо…

Розкажіть.

Га? 

Розкажіть, як церкву розбирали. 

Я шо, доцю, знаю. Була така бригада. Ті, шо вроді, якісь за ту власть, чи як там було, Бог його знає. Ну розбирали. Ловили. Виходили. То навіть казали так, шо їден дядько, шо впав і про.. тоді як розбирав церкву і скоро він помер. Це так розказували. Я його не бачила, ну так розказували люди. Ой, було, діти, було. Було, всьо було. Голодні, бідні, були. Але шо зробим.. Тепер так добре жити, то все одно немає якогось путя. 

А церкву розбирали до голодовки чи після? 

Після чого? 

До голодовки чи після? 

Нє, ну тоді саме же голодовка була. Бо шо… Як це вже всьо розкидалося, то вже і люди бідні були. 

А на місці церкви шось збудували? 

Мені каеця… Нє.  Мені каеця, шо нічого там не було. Не строїли. Школа була дальше построяна. А там… На тій церкві нічого не було, по моєму. Я ше тоді мала була. Може ше й не тямлю до путя. 

А цей… А як ваша родина пережила голодовку? Ви голодували? 

Да, голодували, дитино. Лишились, як батьки померли, то мені лишило… В 33-м батьки обоє повмирали з голоду, з голоду повмирали, а ми.. нас четверо дітей лиишилось і от ні їдно не вмерло. Всі живі були. Батьки повмирали з голоду. То ми тоді так трохи були так, шо в нас старша сестра була, но бач, я забулась з якого вона року. То вже вона була тако з ними, з нами, всіх трьома, як вже там могла, так ковиралася з нами. Вона старша набагато була. А потому я… Я шо знаю… Якось.. Я вже й, дитино, не дуже всьо помню. Але… Але помню. Потому вже… Як вже було мені до школи, то тоді вже мені, навєрно шо, було з вісім років, як мені до школи було вже йти. То нас забрали в колгосп. При.. Був колгосп і вже тоді нас забрали в приют. То вже тоді мені було, вроді, луче. І вже там нас вдягали в тім колгоспі, і… і до школи посилали. І так… Так вже було.  

А це… Приют цей був. Він у вашому селі був? 

Да. Да. Колгосп. В нас в селі було три колгоспи. То це в нас був їден колгосп, то тоді ми в тім.. в тім приюті були всі. Всі. Шось було нас 12-ро дітей, таких, шо батьків не було. То туди збирали їх і там, і там вони до школи посилали. В нас.. Бо я… Вже забула. Я вже навіть забула, скіко я класів кончила. П’ять? П’ять класів я кончила. А тоді вже началося война. Вже всьо… Хто куди розбігся. І всьо.

А це в якому році той приют зробили, може пам’ятаєте? Скільки вам років тоді було? 

Ну я вже.. Це нам… То років вісім, навєрно, мені вже було. Вже до школи мені треба було йти, то вже тоді нас збирали по селі, хто без батьків – то туди в той приют збирали, вже колгосп вдягав нас і… і годував колгосп. Вже всьо було в колгоспі. 

То це ви тоді жили… Це було там в Мурованокуриловецькому, да, районі? Це там?

Да, да, да. А вж, як началась война – то вже хто куда. Хто куда розбігся. Ой, шо ж вам…

А розкажіть, а по селі багато людей померло з голоду? 

О, Боже, багато. То де.. Ніхто їх не вбирав, ніяких трунів, а тако в верету замотали, завезли на цвинтар, викинули в яму і так ховали. Бо де, хто тоді, шо мені… Ні доски, нічого там було… Да, пережили багато всього. А шо зробим. 

А хто їх тоді ховав? 

Ну ше може може з родини лишався. Ше всі не вмирали разом. То вже може й сусіди ховали їдну.. Їдне другого, чи… чи може яке… Сільрада була яка чи шо… Я, дитино, не знаю, як. 

А було таке, шо підвода по селу їздила і збирала?

Було, було. Було, чо ж не було. Як люди гибли як.. як мухи. О.

А пухлі були? Бачили пухлих?

А.. Пухлих людей? А боже… Мама моя лежала, я… я помню, в другій хаті. Ця старша сестра… (починає діставати платочок із кофти, – ред) Сестра та старша моя була, а мама лежала в таківой хаті в другій. Но це не тут, це там. І сестра підійшла туди до мами, і вже ми підійшли до мами. Ті та сестра плаче, каже, шо ж я мамо, з цими дітьми буду робити, шо лишаєте. Шо нас троє. Стоят троє менших. Мама каже – не плачте, діти, я, кае, я їх зберу. Я їх, кае, заберу. 

А батько раніше помер, виходить? 

Га? 

Батько раніше помер чи пізніше? 

Раньше, раньше. Я на.. навіть знаю, шо на… так, як п’єц… то раньше були хати і п’єц був… То батько геть на п’єцу вмер. 

А де їх поховали? 

На кладбіщє возили. Шо там вже було, які де… Ду були ті коні, чи я… то цего не помню. Ну на кладбіщі. В верету завернули і… і там кидали в яму і всьо.

То там ніде не підписано, нє, шо це сам… там… Шо це саме там ваш батько лежить? Чи тако там загальна якась така могила? 

Нє, були такі такі де кидали ті ями, по моєму. Бач, я, дитино, бач не скажу тобі як. Нє, були ж в нас де поховані. Мама була похована. То була могила вроді. Були, були. Були. 

А ше як батьки були живі, шо вони вам їсти готували? 

Шо їсти гот…

Да. В голодовку.

Я знаю.. Шо бачили… Я, дитино, помню, думаєш. Якось шось готували, шо ше жили. Самі повмирали. А дітей, бач, четверо і всі лишились. Ой, шо зробим…

А скажіть, а…. А як ви ви вижили без батьків? 

Була в нас сама старша сестра. Бач, тоже не помню з якого вона року. То вона служила… Була больниця в нас, то вона служила в тій больниці. Шо там в больниці… Там вже садила город, як там вже було. Так вона вже й нас воспитувала, доки… доки нас не забрали в інтернат туди в той. Це вже при тій сестрі ми страші були. Бо старший брат був з вісі… З 18-го, кажеця, брат був. А ссетра чось… 16-го кажеця сестра була. Ті так вони вже, покамісь нас не забрали, то вже вони вони нас воспитували, вже цих менших. 

А було таке, шо їли там траву чи…

А Боже мій. Їли, дитино, їли лободу. Їли… Їли, шо бачили. Бурани ці всі. Потом губи були збирали. Я знаю, в нас хата була в лісі. То губи росли прямо на подвір… Тако з їдної сторони… з двох ліс, а посередині вже городи людскі тако… То в нас на подвірі губи росли. Прямо подвір’я під лісом. І… І ті губи збирали люди бідні, варили і дуріли, і… І шо хочеш було.

А губи – то гриби, да?  

Да, да…

А було таке, шо якихось там ховрахів полювали чи жабів ловили. Було таке? 

Я це, доцю, я не помню. Може воно й де було в селі. Я знаю, шо ворони в нас були. Дуже воронив багато коло школи, коло школи там було дерево дуже. І там були ворони. То я знаю, шо брат мій лазив на ті гнізда і цілі… чи то яйця, чи вже… голубинята брали. То варили. Ой Бо… Най Бог милує. Не дай Господь, шоб це… шоб це вернулося, шо воно було. Таке життя. Хто його знає, як воно шо має бути. Шось доброго ми не надіємось. Но може Бог дасть, шо буде добре. 

А шо ви з тої лободи готували? Чи вам сестра шось із лободи готувала? 

Готували і з лободи, і з губ. І шо бачили, бідні, то годували. 

А буряки, картоплю..? 

Ну й було, й це було, коли було, коли не родило. Я… я вже не знаю, дитино, як воно там тоді вже. Ну було шось, росло шось. Якось гляділи люди, шоб прожити. Ой…

А сестра ця ваша старша, вона робила тоді вже в колгоспі? 

Вона робила в боль… Була в нас больніца і вона санітаркою робила в больніці. То так нам, коли від тих врачів приносила шось їсти, так… Так вона воспитувала нас. 

А оцих пухлих людей, їх забирали в лікарню? 

А їх хто коли туди брав?! Хто їх брав… Я ж кажу, мама моя лежала. Бо за тата то я не помню. Шо вроді він ходив і так на п’єц… Бо раньше як п’єц був, то він так на п’єцу вмер. А я вроді помню, як… За татом вроді плакати, а мама каже – цитьте діти, не плачте, для вас більше лишиця їдла. Для вас, каже, більше лишиця. Не було тоді шо лишатися. 

А колоски ви ходили на поле збирати? 

Хо… Ходили. Ходили за тим.. Та ше гонилося, не розрішали. Ше з палкою бігав… Лановий на коні їзде і гоне, де… де хто той колосок підніме. 

А Лановий – це прізвище? 

Це чоловік такий, шо на коньові їздив. 

Прізвище. (говорить хтось на фоні, – ред)

Оберігав, шоб колосся не збирали. 

А прізвище його знаєте, чи як на нього казали? 

Нє, не знаю, доця, не знаю. 

А потім шо з тими колосками робили? 

А шо? Приносили додому, витирали то зеренце, сушили, мололи на жорнах… Були жорна (камінці такі) іден внизу, а другий зверху – і так… руками корб… Ой (падає хустинка, – ред) корба. Й цею корбою крутили ті крупи, які там були. Засипали на… на цей… яку там взяли… чи лободу і бурячиння. Шо бачили, такево варили. І засипали цими.. цими крупами. Це таке їдло було. 

А жорна дозволяли тримати вдома? 

Вроді тримали. Ну є так… Так шо й били жорна я помню. Шо розбивали жорна. приходила бригада якась, чи як воно, то били жорна. 

А до вас приходили? 

Я чось не помню, шоби… Шоби жорна в нас били. Не помню. То.. Та тоді й ховали де шо бачили. Шоб… Ой…

А де? Ваші батьки може десь ховали їжу? Де вони ховали? 

Ну я ж кажу, шо.. шо в ліжанці яке там зерно чи шо там мали – то чи в ліжанці, чи де закопували, так, шоби… шоби не видно було. Це, видно, тоді, як колгоспи організовували і забирали на насіння циво всьо в людей, брали всьо.

І в вас ту всю їжу знайшли? 

Нє. Я от не помню. Кажеця, шо нє. Кажеця, шо нє.

А розкажіть іще, куркулі в селі були? 

Ну були, котрі багатіщі там люди, то були. 

А в вашій родині були куркулі? 

Ну дядьків… Татові… Татові брати були трошки заможніші, але всьоравно не такі, шоб там… Може там… Ну це вже пізніше було, як я помню. А так зразу то я не помню, дитино.

А розкуркулювали цих людей? 

Розбира… Да, забирали. В кого було шось, то забирали. 

А шо з ними ще… А їх було таке, що з хат викидали? 

Шоб я знаю… В нас в селі я вроді не помню, шоби когось з хати вигнали. 

А висилали? 

А може… Може тута раньше висилали, по моєму. А тоді… Я тоді там розбиралася, шо воно там робиця в селі. Хто його знав. 

А в вас, от як була голодовка, то була корова? 

Нє, не було. Не було. 

А до голодовки? 

До голодовки були в батьків. 

А потім її забрали? 

Не скажу, доцю, тобі. Не скажу. 

А розкажіть іще про цей інтернат, про приют. Чим вас там годували? 

Там було всьо добре. Вже з колгоспу нам давали продукти. Спеціально був такий повар, шо варив нам їсти. Шо… Вдягали в нас вже всьо посилали. Там було… Там нам було вже добре. В тім приюті. 

А звідти вас потім сестра старша забрала чи ні? 

Ну да. Пішли ми вже всі до свої хати. Вже той.. Вже розійшовся той колгосп пока. То ми вже були там.. Сестра сама старша була. Вже додому ми пішли до свої хати, де батьки наші жили. І там… Там ми вже були як.. Як могла, так вже ковиралась та сестра з нами. Ой…

А дітей багато було в тому приюті? 

Шось нас 13 чи 15 душ було, такі, шо не мали ьатьків.

І то все було з вашого села? 

Да, тіко з нашого села збирали. 

А скільки їм років було тим дітям? 

Ну всілякі були… І старші, і молодші. Я шо за це знаю, скіко… По скіко їм було. Ну такі, шо ми вже всі до школи ходили. Вже такі ма… Маленьких таких не було. Все всі такі, шо до школи ходили. 

А оці дрібні діти. Може ясла були в селі? Їх забирали може в ясла? 

Ну в нас малих таких, чось я не помню, шоби були. Були тоді, вроді, ясла були. Та вже й позабувала всьо. Вже думаєш, дитино, то всьо помню. 

А після голоду були пусті хати? 

Я шо, дитино, знаю. Я чось не помню, шоб так пусті були. 

Так, шоб ціла родина вмерла – було таке? 

Тоді я… Я не помню, дочка, цего. Шоби пусті хати були. Тепер більше пустих, як колись було… 

А розкажіть іще, а в голодовку ходили міняти якісь речі на їжу? 

А Боже, ходили! Навіть брат мій ходив в западну. Де шо бачили, які лахи, з дому збирали клапті і ходили. В Молдавію ходили пішки, міняли…

В Молдавію, кажете…

Да. Да. Ходили. Брат навіть ходив.

А це в 33-му було, чи вже може в 47-му? 

Це вже в 47-му було. Це вже в 47-му.

А в 33-му? 

Ну в 33-му я, дино, не дуже я ж помню його так… Шоб за 33-й я помнила, чи хто ходив куди чи нє. 

А шо таке торгсін знаєте?

Нє. 

А було таке, шо може золото люди міняли на їжу, чи шось друге може в кого було? 

Всьо время міняли, а шо… Якшо хтось мав шось – то міняли. Я ж кажу, шо їздили куди там, шоби шось поміняти. 

А в місто їздили чи десь… десь в сусідні села може ходили? 

Ну і… А по селах то ходило – ого! ходили просили бідні. Хто бараболю дасть, а хто, а хто… А в кого тоді було шо давати. Тоді ні в кого не було шо давати. 

А ті, шо по селу ходили, то овни з вашого села були чи десь з сусідніх сіл? 

Були чужі. Чужі ходили, з чужих сіл. Може тоді свої встидалися ходити. О…

А як ви думаєте, чого в 33-му була голодовка? 

А я шо, доця, знаю. Шо я знаю… Чого вона це могла бути… Я думаю чого – того шо, цево, як організовували ті колгоспи, може того й в людей забирали це всьо, чи шо. Я шо знаю. Шо в кого там було. 

А у ваших батьків шо забрали в колгосп? 

Я не знаю. Я знаю, шо в тата були коні. Ну бо ж… Бо і стоїлися тоді. Хата ше, строїли хату як до того ше. То я там шо… Знаю, шо в тата були коні. Бо я на возі сиділа з мамою і їздила за глиною. За глину. Привозили. То я це помню. Але як воно там було, то я тоді ше не розбиралася. 

А в 47-му була голодовка у вас? 

Була. Була. Да. 

Багато людей померло? 

Багато. Я знаю, шо я… Я вже служила в другім… В городку я служила, і їхала я звідти додому. Чось я… на це вже не помню… Шо вагон… в такий вагон, знає, простий цейво вагон, шо на вогоні… То стілько людей сиділо. Гет там і на тім і вмирали. І на вагоні вмирали. приїжали на станцію, і на станції там їх знімали цих мерших. 

А це ви кажете служили, то де ви служили? 

В Городку я служила.

А шо значить “служила”? Десь ви працювали? 

Да. В таких богачих. В богачих людей я няньчила дитину. 

А з вашої родини хтось помер в 47-му? 

Нє. Нє. В 47-м ніхто.

А люди пухлі тоді в… ви бачили? 

Да, бачила я. Навіть на цему, платформі цій, шо сідали бо не в вагони, а платформа прам. І сідали ті люди, їздила в западну, шоби шось… Шось заміняти. І так і на цих ваго… на тих платформах так і вмирали.

А може знаєте, куди потім ті трупи дівали? 

Я, доцю, не знаю, може де які родичі забирали їх звідти. Чи як там, за це я не знаю.

А з ваших знайомих хтось їздив, оце ви кажете, в западну? 

Брат їздив мій. Міняти шось, шоби на харчі. 

І шо він поміняв? 

Ну шо він там привозив. Чи зерна якогось там, чи шось. Та шось таке.

А було тоді таке, шо приходили в 47-му і забирали з хатів їжу? 

В 47-му я чось не помню. Кажеця, шо нє. Ну як. Такі були в нас, шо… Як воно… Ні бандіти, но такі, шо до хати підкопувалися, до хати підкопувалися і з хати забирали. Ну це сільсікі такі були розбишаки, шо ходили. Ну то… це не дуже так аж багато було. Але були случаї такі, шо підкопувалися до хати, і шо в хаті було, там забирали. Знали вони, де… Де там шо, може… Таку, де сплят, хату, може вони не заходили. А в таку, ше де може свободна, де сплят, а де комната ше, то туди вони… Ну то свої сільські, вже знали, де… Де шо, то так ходили. Такі були, вроді, казали бандіти… А я… А шо то. Ой, всього було на віку, всього було. А добра не було. Трошки було, але… Зараз добре жити, но.. Но всьо равно воно… Не знаю, як воно має бути… 

А скажіть, ви дітям своїм про голодомор розказували? 

Чо, розказувала, чом… 

І як ви думаєте, треба про це говорити? 

Треба, шоб знали люди як… яке було життя. Тепер, слава Богу, живут люди добре. Але.. Але на світі шось робиця не таке, як треба. А люди зараз, слава Богу, не голодні, не голі. Взуті, вдягняні. Зараз, слава Богу, жити можна, але хто його знає… Як воно дальше має бути…

А розкажіть, як ваших братів і сестер звали? Оцю саму старшу, як її звали? 

Женя. Це сама старша Женя. А та тоді Фраля. Чекай, бо вже… За третю забула.

А брата як вашого звали?

Федя. 

А ця молодша сестра – вона з якого року? 

Ой, чекай бо, Боже, вже забула. Сама молодша така? 

Ну от, шо ви кажете, старша була з 18-го, брат був… Ця була з 16-го, брат з 18-го, а ця третя сестра? 

З 25-го. З 25-го. А я з 27-го. Нема клепок вже, не помниш вже. Бо…