- Дата запису: 9 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Токарі, Миргородського району, Полтавської області;
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
- Респондент: Луцій Марія Михайлівна, 7 червня 1928 р.н., народилася в селі Токарі Миргородського району Полтавської області;
- Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Токарі Миргородського (нині Лохвицького) району Полтавської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Як Вас звати?
Луцій Марія Михайловна.
Коли і де Ви народилися?
Народилася оце тут у Токарях у цій хаті, і оце стільки прожила.
А коли народилися?
7 червня.
А року?
28-го.
А як звали Ваших батьків?
Михайло і Гапка.
А фамілія?
Максимелько і Дубяга. Матір Максимелько, а батька Дубяга.
У Вас були брати, сестри?
Було три брати і дві сестри – 5 душ.
Скажіть, будь ласка, Ваші батьки працювали у колгоспі?
Ну зразу ж не колгоспи ж були, а тоді стали колгоспи посилювать. Ну, батьків. В колгоспі. Як стали ж колгоспи при Сталіну.
А до колгоспу мали господарство батьки?
Ну яке ж, не було такого господарства. Шо ж землі було трохи, а тоді ж у колгосп усе ж. В 32-му році урожай був, було все врожай, а в колгоспи як загонили Сталін усе убрав. Вивезли все позабирали, а тоді ще й були буксіри. А буксіри ті повитягували де й квасолина, де шо, де й цибулина. Де шо не було все повитягували. А тоді голодовка стала. Що ж як не було чого їсти. І оце таке.
І ці буксири до вас приходили?
Приходили. Була в нас квасоля там вузлик був, отут ямка була закопана отамо (показує) в ямці було закопано трохи кукурудзи і пшениці. І вони тими шпонтолами, шпон толами йшли копали, найшли і забрали. А їли шо ж і окації цвітки їли, і шпичаки ходили до річки рвали їли. Виживали, хто як вижив. Не було ні крови, нічого все забрали. Голод.
А оці буксирники це хто був?
Наші. Наші були. Тут Харевичка була в селі на неї казали Харевичка, їх було і мужики, і жінки. Я знаю Харевичку, бо до нас вона приходила. І ото все позабирали. Не то шо неврожай був, а то шо позабирали все і голод зробили.
А скільки разів до вас приходили?
Як забрали… так і ще ж приходили та не було шо брати. Отут в нас де огород був, то стояла хата і хату забрали. Забрали отут (показує вбік рукою) була клуня здорова, забрали й клуню. Розібрали, забрали шо ж… і нас у патронат увезли. Двоє ж померло, а троє нас осталося. Везли до патронату так ми й повтікали, повтікали та й в коминах ховалися шоб не забрали. Комени, то була така здорова груба, то ми вночі ховалися на дворі, а вдень там. Вижили. Ну троє нас вижило, а двоє померло з голоду. І батько й мати померли з голоду.
Це вже в 33-му весною?
Да, в 33-му весною.
Спочатку батьки померли чи діти почали?
У брата старшого він 18-го року, бо в його таке вроді як апендицит, но чи він лопнув той апендицит… тоді яке ліченіє було, хто ж тоді лічив. І він з цього вмер. А менший брат це й з голоду вмер. Одтягли ж були туди на кладбище і ото там заховали, як там ізбили з досточок гробик такий одтягли й закопали. А батько й мати тоже з голоду померли. Отак.
А як другого брата звали?
Одного Грицько звали, другого Сімйон і Мишко. Оце їх три Сімйон, Грицько й Мишко.
Мишко вижив?
Мишко самий менший умер, а Грицько середущий вижив. І ото Ганна сестра вижила і я. Оце нас троє вижило.
А як помирали люди, то хто їх ховав?
Хто ховав? На віз як є коняка там у шо вмотали, одвезли яму викопали та й вкинули і закопали. Хто тоді ховав. А ми санками знаю одтягли того Мишка. Зарили та й усе. Ото таке ховання було.
Ви знаєте місце, де поховані Ваші рідні?
Там вже переорали. Тепер наново могили там роблять. Оце, оце де були вони поховані, то тепер це кладбище зорано і наново ж ховають там людей.
А ховали по одному чи була велика яма?
У нас лічно по одному були заховані. А як було далі я ж не знаю. В нас по одному були поховані. Ото таке.
А чого Ви тікали з патронату?
Того шо не хотіли туди.
А там не годували?
Та хто зна чи годували, чи не годували, но ми ж не схотіли. Тікали та й усе, жили як жили, но троє ж нас вижило ото. Тоді вже ж став колгосп, стали давати продукти.
З вами залишилася старша сестра, то стільки їй було років в 33-му році?
З 19-го году, то щитай стільки їй там було.
Чотирнадцять.
Вона була міжду нами.
Їй було чотирнадцять, Вам було п’ять?
Да.
А брату?
З 21-го. І ото ми так у трьох і вижили. І отоді ж пішли в колгоспи і робили там.
А взагалі у селі багато людей померло?
Воно ж по списках, канєшно шо багато померло. Уся ж ото сторона… де ховають тепер, то все 33-ій год похований. А тоді ж ото стали на керпичний брати глину там під горою стали брать. Так стали ж старі люди возмущаться і кістки, та черепи, та все було як вода тече… було аж коло контори кістки валялися та черепи. А одна пішла та каже до голови сільради: «А де вас будуть ховать як ви умрете?», а він каже «та де ж на кладбищі», «та ні, нехай зразу везуть на кирпичне, як ви ж з людей кирпич робите». А тоді люди стали возмущаться, то запритили брать, то стали отуто брать недалеко на горі, ось тут на горі. А там запрітили, бо як весною вимиває і кістки, і черепи, ну те шо осталося. А тепер переорали і знову людей там ховають.
Ви кажете, батьки в колгоспі взагалі працювали?
А як же ж.
Їх заставили туда піти?
Як воно ж після Леніна Сталін. І при Сталіну ж голодовка була. І в колгосп же ж стали… не йдеш у колгосп значить заберуть у тебе нема ніде нічого. Підеш у колгосп, то може шо небуть дадуть на якусь хоть похльобку там поїсти. Не те шо не вродило, а те шо вивезли. Везли одна коняка, грабарка й ото. Все посліднє вивозили, все. Він же зробив же в нас голодовку.
А хто головою колгоспу під час Голодомору? Він не помагав людям?
Ну я тільки запомню головою колгоспу Дубяга Василь був. Я помню як він нам оце продукти виписував. А тоді після Дубяги – Гемець був. А тоді після його вже ж Іванков тоді був. А після Іванка тоді Чайка став.
А хто ще з людей вам допомагав як ви залишилися без батьків?
Як помагали? Крали, а не допомагали. Хата отам стояла так розібрали. Розібрали повністю ту хату осталося тільки чотири стовпи і криша. Ніч прийде сидимо у хаті, а вони кругом хати гуркотять. Помагав? Ше й викрадали те посліднє, а не помагали. Хто там помагав? Каждий виживав як виживе.
Налоги ж дуже великі при Сталіну були ти шо. М’яса 40 кілограм віддай, яєць 120 штук отдай. Налог і на смородину кущ, і на аг руст, і на деревину. На все ж було страховки налоги. Страшенні налоги при Сталіну були. А коли вже став Малінков нам налоги познімали і стало луче, луче, луче нам на світі жить. Ото таке добро було.
А церква була в селі?
Була. Ото де пам’ятник оце сій час стоїть у селі, ото якраз на тому місці церква була.
Її розібрали?
Розібрали церкву зробили комору, вербар зробили із цієї церкви. А тоді ж на тім місце це пам’ятник стоїть оце сійчас.
А Ви пам’ятаєте як розбирали церкву?
Та вже пам’ятаю. Пам’ятаю. Як на кладбище їхати по праву сторону там зробили такий вембар звозили туди зерно. А потім в другому місці сипку зробили.
Скажіть, а можна було ходити на поле збирати колоски?
Ага. За колоски як було впоймають, так тюрми дадуть. За ліском тут у нас і були коло машини, і ми… отут ось Пронівна, тіх дві Гальки і я коли віялки були… і дівчата ті узяли з під віялки отого шо вже первіяне в торби… і по два годи тюрми дали. А отут Онисько той у селі з колосками ловили та тоже півтора годи дали. Куди можна було збирать. Не можна було збирать не дай Бог впіймають так тюрма буде. Ти шо.
І діти не ходили?
Куди? Боялися, ти шо.
А куркулі в селі були? Це ще до голодовки
Ну, Волошин же ж був. Оце де було кирпичне в нас там пан був. І оце де сій час пам’ятник там була така як сільрада і пан там тоже жив. І він був захований там коло того… а тоді отам все одкопали і кудись забрали. На Вишневому теж пан був. Ну там харашо ж було кажуть у пана як поробе на спідницю зароби за літо або макухи. Шо ти… було макухи кружок макухи чи чого несеш, так це ж страшне їда шо не дай Бог… по кусочку розломиш смокчиш ту макуху, шо тепер і кури не їдять, а ми їли його.
Ви ж були ще дітьми малими, яку траву збирали? Що сестра вам варила? Як ви вижили?
Як вижили?
Да.
Ну, вже ж пішли лушпинням садили. І обрізки де садили картоплі. А тоді вже як почало родити, то гарбуза якого спечеш. Так ми вижили. А тоді нам дали із колгоспу теличку і ми з цієї телечки… дождалися корови. А тоді вже стала в нас корова. А 47-ий год після війни вже був дуже… тоже засуха, тоже був трудний. А ми жили, бо ж корова була, то сир одтопиш, то молоко. То надереш у жорнах того… крупи. І так і прожили. Оце таке наше життя було тоже.
А родичів у селі у Вас не було?
У нас було роду багато. Та у Андріївці була материна сестра одна. А одна сестра… воно ж кажуть куркулі… вийшла заміж за куркуля так їх у Донбас вивезли були. А тоді вже з Донбасу вже як стали одавать хати, тоді переїхали в Чиживе у ту хату та стали… так ото у матері було три сестри і у батька було дві сестри. Но нікому ми не нужні були. Жили як хто вижив. Ну кому ти нужен? Кажде собі. І ото так жили. І буряком жили, і гарбузом жили. І шпичаками ходили, і рогіз ходили рвати, і окації цвітки їли. Ото таке ми все жили. Шо було вдома те і їли.
А Ви розповідали потім про цю голодовку не боялися?
А чого страшно як було. Як це все ми пережили, чого бояться? Шо ми промучилися отак. Так ше бійся і казать. Чого ж я боятимуся як це істинна правда. Це ж не те шо брехня це істинна правда.
А як Ви думаєте, хто винен в тому, шо була ця голодовка?
Сталін. Сталін.
А оці буксирники, що ходили? Жінка ця що забирала, то вони потім у селі жили?
Жили у селі й померли.
А як люди до них ставилися? Яке було відношення не ображалися на них?
Одного буксира кидали вогонь та вже хотіли спалить. Так він вискочив з вогню і так він був недосмалений поки й вмер. Ото такі буксири були.
Ці буксири ходили по будинках і забирали тільки продукти чи могли і одяг забрати?
Продукти брали.
Продукти.
Продукти забірали шоб подохли.
І ходили отак не один раз?
То Боже милий оце аби іще старіші люди повставали і розказали… це страшний суд був. Находу… опухле, голодне… як собаки.
А бувало таке шо на вулицях мерли?
А як. Отам коло мосту, ше мосту не було… два чоловіки вмерло, одна жінка там під горою лягла тоже впала вмерла. Падали й мерли находу. Голодні ж були, ну як людина голодна… і шо ж їсти як нема чого.
А під час Голодомору не ходили люди міняти полотно на їжу?
Чого не міняли? Міняли. І міняли, де яка лутша одежа міняли, бо ж їсти хочеться. Міняли чого не міняли, міняли.
І ви міняли?
У нас не було чого мінять, бо в нас забрали. У нас тітки хароші такі як ми померли (мається на увазі батьки як померли) так вони не гардіроби, а скрині… вона там є у мене скриня стоїть, вони в ті скрині перебрали те шо лутше забрали, а нам шиш покинули.
Це рідна тітка?
Рідні тітки, да рідні. Ото так виживали.
А скриня. То то ще матирена, да?
Материна. Ще й досі стоїть ще й сійчас є в мене.
Мгг.
Ото таке. А прядку й гребінь тут у нас один забрав в музей. Та дала дурна дурно. Можна було хоть шо небудь, хоть би дав грошей, а то дурнісінька. А він конєшно же вторгував.
Ясно. Добре, дякуємо вам що розказали.