- Дата запису: 9 серпня 2021 року;
- Місце запису: село Лука, Миргородського району, Полтавської області;
- Хто записав: Кравчук Тетяна;
- Респондент: Дробот Ганна Іванівна, 27 грудня 1927 р.н., народилася в селі Лука Миргородського району Полтавської області;
- Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Лука Миргородського (нині Лохвицького) району Полтавської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть, як Вас звати?
Ганна.
А по батькові?
Іванівна.
А прізвище?
Дробот.
А коли ви народилися?
Двадцять сьомого грудня тисячу дев’ятсот двадцять сьомого року.
А де народилися?
У Луці, Лука, село Лука.
Нікуди не переїжджали?
Нє.
Так і тут жили?
Так і жила, так і заміж вийшла і всю жизнь трудилась у колгоспі, так і сєйчас живу.
А розкажіть за своїх батьків. Як їх звали? Чим вони займалися?
Ну, я ж не знаю, дідусь і бабуся казали, шо мали молотарку раньше ж. Саме тоді розділили поля людям потрошку. І каждий сіяло для себе. Він молотаркою їздив по кутку, молотив о, харашо заробив собі ж хліба, і в неї ж його ж було. А померли з голоду. ж Забрали все, все забрали! Батько був рідний з первого году, тридцять три годи як умер. А дідусь і бабуся не знаю з яких годів були. Ну, померли: одно утром, одно в обід,одно ввечері. Це мама розказує, бо одні сутки. Три гроби в одну яму положили.
Це хто саме помер в одні сутки?
Дідусь, бабуся й батько мій. Мій! О.
А бабуся з дідусем чим вони займалися? Як їх звали?
Бабуся Стеха, а дідусь Ілько, ой, Левко.
А прізвище?
А прізвище не знаю … не знаю. Якось ну з мамою жили. Вони ж в голодовку померли. Я ще шість год було, я дак і не знаю, а маму не питала. І так і в книзі отута. “Історія Луки” єсть книжка. І там у книзі дак так і написано — Лисогор хвамілія, Левко, Стеха і Іван. А по батькові немає. Ну, батько це є Леонтійович. А дідусь і бабуся хтозна? Не знаю.
А що ще розказувала мати про батька Вашого? От до голодовки чим він займався? Що, може, яке господарство було в нього?
Ну, дома ж держали все ж вони. Були і комори, і клуні, і хліб, і молотарка. Батько … нічим би … був музикант. І на гармошку, і на гітару, і робив сам мандоліну і все. Такий був інтелігентний.
Казали на батька “куркуль”?
Ну, хто воно? Не на батька, а на діда, на діда. Дід — куркуль. Діда розкуркулили.
А пам’ятаєте, як розкуркулили?
Забрали все. І їжу забрали все ж. От не знаю, і клуня була, і комора була, і все. А де воно ділося? Я за це не знаю. А мама і я, і в мене сестра була двадцять шостого году. Мама покинула батька, бо він найшов другу. Там уже дитя було в неї, ну жив тут. Мама поскандалила і пішла у Гиряві Іскіці по сусідські жить до своєї матері же. Там було дві дівчат — сестри. І ото ми мама нас од голоду спасла. Мама пішла в колгосп там живо у Ісківцях. І оті дівчата робили. Менша тьотя, вроде би вихователькою в садіку була і нас водила. Я не знаю, сестра двадцять шостого году вона вже зна, шо тьотя Ганна нас водила в садік. І ми от голоду ото спаслися. Тоді як тут померли вже сільрада звістила мамі, і перейшли сюди жить. Жили на цьому дворі всю жизнь. Поки оце заміж вийшла, оце построїли тут. Там же ж завалилося. Уце таке.
А там, де Ви з матір’ю жили, це мами батьки, да? Чим вони займалися? Як їх звали?
У Ісківцях?
Да.
Дідуся там не було вже, а бабуся Настя була. Ну, вони пішли в колгосп живо. У колгоспі уже були. Їх же не розкур … не …
Не куркулили, да?
Тоже, ну тоже голодовка була. Голодовка була! Я трохи замічу, шось із жому оладки пекли о. І липу, і трошечки таке … я ж думаю, шо … От за Ісківці я не знаю там, забрали … ну вони у всих казали забирали. У всих! Викачували у каждого. Даже хто у ями позакопував, то щупами, ходили ж шукали і забирали все.
А хто це ходив забирав, пам’ятаєте? Хто це такі були? Свої? З свого села?
Свої, свої. Свої пішли у … у партію чи куди вони? Партійні чи шо її там. Грім хвамілія. Громи та … вони нема їх уже. Свої ходили.
А чим мама Вас ще тоді годувала у 32-му — 33-му році?
Ну, це ж у бабусі в Ісківцях ми там були. Мама стала робить на кролятнику … кролів годувала. А менша сестра у садіку робила, а тьотя Марійка якось не знаю де. І бабуся ходила в колгосп. Тоже якось прожили, не померли ніхто. А тут же дідусь і бабуся старі, а мій батько, ж видно ж, не пошов у колгосп і … з голоду померли.
А хотіли люди йти в колгосп?
Ну, не хотіли живо ж, а бач, пішли всі ж. А живо ж , живо не всі хотіли. Ото ж тих і наказували.
А чого не хотіли йти в колгосп?
Дома ж було хазяйнувать, може … Привикли так до жизні. Ми вже привикли в колгоспі … Ми тепер за колгоспом уже жалієм. Нам хуже, оце сейчас уже хуже. Тоді хоч робота була, черезчур було багато роботи і трудно було робить, робили ж. А щас шо дожились, шо молодьожі нема роботи. Виїжджай заграницю. Тоже така жизнь. Ну, шо ти зробиш? Ой.
А в школу коли Ви пішли?
А?
В школу коли пішли?
Я?
Да.
Ви знаєте, і не знаю. Я знаю, шо в первий клас пішла, не було в що… походила поки боса, а тоді осталась на зіму дома — ні в чим ходить було. А тут такі на другий год уже пішла. А коли воно? Чи воно в восім год я уже начинала? Тепер у сім начинають, а тоді у восім, видно в дев’ять. Ну, до войни якраз п’ять класів кончила.
А церква в селі в вас була?
Аж три було! Три церки було, розламали. Отут на вигоні одна була. Одна там і там же ж. Аж три церкви вроде би. І третя не знаю, у книжці пише.
А чого розламали, Ви кажете?
Ну, комуністи ж … як стали совєтська власть, релігію ж вони заборонили і церкви розламали. Я … прожили ми считай до самої пенсії, не дуже празнували — на посівник роботах. Іди, празник, неділя, а ти йди. Коло курей робила, коло свиней.
А ходили на поле колоски збирати?
А?
На поле колоски збирати ходили?
Ходила.
А дозволяли ходити?
Гонили! Я знаю вже невеликою … конем їздив, батогом стьобав. Тікали ми, кричали. Ходили. Це ж у тридцять третім, а от ше й невелика була, а от знаю: шо вже, може, з мамою ходила, я не замічую, ну знаю, якось конем їздив та батурою гонив. А колоски ж пропадають однаково … вони ж однаково гнили.
А в ліс ходили збирати ягоди може якісь?
Та це … тоді я не ходила. А в сорок сьомий год ше був недород, ходили тоді там по кислиці й по оріхи й в ліс. Сорок сьомий год я вже двадцять год було вже. Вже ланка була, на роботу ходила.
А в 47-му теж такий самий голод був?
Був недород. Не геноцид був, недород був в сорок сьомому. Погоріло, засуха була і вигоріло все — не вродило. А тридцять третій оце ж … як отой у Москві, як Дума ото балакають … та ну, як його
Сталін.
А?
Сталін?
Ні. Сейчас уце як … Дума оце у Москві.
Ага.
Та старий він. Так казав, шо “на Україні був не геноцид (шо це Москва винувата мов), а недород”. А я кажу: “Якби в тебе язик одсох і отпав, шо ти мелеш! Ти ж знаєш, ти ж був ше молодий, малий!” А слуха ото ж, шо зробили голодовку, то зробили.
А чого її зробили, як Ви думаєте?
Я думаю, шоб в колгосп загонили, шоб йшли в колгоспи і всьо. Я як подумаю, а хто ж?
А мама Вам розказувала як створювався колгосп, пам’ятаєте? Може, вона казала, що було по-одному, а стало по-іншому?
Ну, вона ж в Ісківцях була. Я ж не можу сказать … Ну, канешно, це вона, може, в тридцять другому, я тоже не знаю, покинула. А в тридцять третім як поїхали, то оті померли, то вона сюди вже переїхала. Так … ну, вона ж тоді тоже пішла тут уже в колгосп. Уже … по-моєму, тоді уже всі пішли.
А давали в колгоспі їсти?
Там варили якусь баланду, варили шось.
А мама вам приносила? Чи вас, може, брала з собою, шоб ви… ?
Якось я … В сорок сьомому знаю году , шо галушки варили … із гречаної … як … не підкрупина, а як воно звалось? Ну, луска подерта. Оце в сорок сьомому. Там трошки муки, а то … Так ми з мамою на роботу, а брат менший ше приймав (був у мами брат з тридцять восьмого). Так він не йде глять, бо їсти ж хочеться. А ми з мамою ото по пів галушки ото несем. Це в сорок сьомому вже годі.
А от в 32-му — 33-му сестра Ваша в школу ходила?
Це ше й вона була. Вона двадцять шостого, ше не ходила.
Ще не ходила.
Ше тоє не ходила … Із двадцять шостого вона. Я з двадцять сьомого, так аж шістнадцятого грудня. Я мало … ну, пишу з двадцять сьомого, ну … з шістнадцятого грудня ж…
А скільки людей в селі померло?
Од голодовки?
Да.
Оце ж аби книжка, там є написано.
Ну, половина чи третина, може?
Ну, воно в книжці не все. Хто, дані хто дав. Не все, вона так і пише, шо … наша тут лужанська вона … Вона у Полтаві печатала о. І, так вона каже: “Я далі розширюю історію. Ну, щас, хто в Германії був —не всі попали. Скіки на войні вбито — не всі попали”. Є і там счота. Інтересна книжка така. І оце за голодовку тоже, не всі вони попали о.
А розказуєте Ви своїм дітям, внукам про Голодомор?
Я своїм не розказую, бо був один синок і той вмер. Нема оце, одна живу оце. Племянничка ухажує за мною, вже чоловікова племянничка о. А я одинока. Хазяїн умер, було мені шістдесят год, а синок — семісят. Був нежонатий, так шо ніякого нема, онуків нема, нічого. Ну, я ж не розказую, бо я не знаю того Голодомору.
А, може,бачили, може, пам’ятаєте на вулицях люди пухли від голоду?
Та казали, шо і мерли, падали на вулицях, мерли. Ну, я ж не бачила. Та коли Вам … моє рідне доказ — шо батько і дідусь, і бабуся в одні сутки померли. Ну, я тоді … Дідусь був столяр дуже ловкий. В нього видно було багато дощок. Дощок видно не позабирали. Харчі вони качали. І шо три труни зробили. Таки хтось у голодовка поробили труни. У трунах хоронили
А Ви не знаєте, хто це зробив?
Не знаю. От якось і в мами не питала, не інтересувалась. Ну, хтось же живий був такий сусід .
А де, де їх поховали?
На кладбіщі тут.
На вашому? Цьому шо зараз, да?
На нашому. Воно вже тепер старе кладбіще, ну могили ше є. Там продлили ше одно кладбіще ж участок, а щас ше одне нове одкрили кладбіще. Люди мруть багато. Нарождаються мало, а мруть багато.
А, може, шось ще пам’ятаєте про Голодомор? Може, Вам сестра щось розповідала? Чи десь, може, Ви з нею ходили та й Вам запам’яталося?
Ну, от вона ж тоже не зна. Ми малі ше були. Та це ж люди розкажуть: і кропиву їли, і акацію, і бур’яни разні, і всяке — жили. Хто ж таке? Я … А Ви хоч одну людину…? А це ж була та із, вона з двадцять п’ятого, вона дужче знає, шо це були в неї? Вона ж розказала дужче?
Вона з двадцять восьмого.
З двадцять восьмого тоже?
Ви виходить з двадцять сьомого пишитесь, а вона з двадцять восьмого. В неї в вересні день народження.
І знає?
Ну, шось знає, шось трошки розказала про свою сім’ю.
Я думала, вона старша. Ну, я отож тоже, ми тут не жили, а в бабусі. І таке не замічує в бабусі як, там у Ісківцях, шо я не замічую. Може, таке розум у кого.