- Дата запису: 2 вересня 2021 року;
- Місце запису: село Божиківці, Хмельницького району, Хмельницької області;
- Записувала: Сопронюк Тетяна;
- Респондент: Турчинюк Любов Василівна, 1 вересня 1927 року, народилася в селі Михайлівці, Мурованокуриловецького району, Вінницької області
- Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Михайлівці, Мурованокуриловецького району, Вінницької області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Добрий день! Розкажіть, як вас звати?
Любов Василівна.
А прізвище?
Тур… Турчинюк.
А розкажіть, ко… Ее… Рожкажіть, коли ви народилися?
1927 року.
А день?
Ой.
А число коли? Тож у вас вчора день народження було.
21 вересня. Перше? Перше вересня.
А розкажіть, як звали ваших батьків?
Тата Василь. А мама – Килина.
А по батькові їх знаєте?
А по батькові, доця, я не знаю. Не знаю..
А де ви народилися?
Вінницька область. Мур-Куриловецький район, село Михайлівці.
А чим займалася ваша родина?
А чим тоді, дочка, займалися? Колгоспом. Ше.. тоді ше, по моєму, не було колгоспів. Тоді ще не було колгоспів…
А як не було колгоспів, то чим батьки займалися?
Я думаю… Ну як в селі жили. Ну чим… Я знаю, чим вони тоді ше займалися…
А скажіть, ще в вас були брати і сестри?
Да. В мене було… Чекайте, бо вже тоже нема памяти. Один брат.. і дві сес… Нас четверо було. То три сестри і один брат.
А вони старші за вас були чи менші?
Я сама молодша.
А розкажіть, ваші батьки пішли в колгосп?
Тоді… Потому… Розвалювали когосп, то я… я шо знаю… Після. Забирали тоді всьо в людей. То тоді строїлися колгоспи, то ше по моєму не було колгоспів тоді.
А до вас приходили забирати?
Приходили. Приходили… приходили. Тоді люди бідні ховали, шо бачили. Бо ходила бригада і забирали в людей, шо було. Тоді, як строїлись… Видно, ше колгоспи. Насіння в колгоспах, видно, не було. Чи шось… Як… Як воно там було. Я ше тоді там помню. Я так помню: шо забирали, ходила бригада в селі, збиралася ця бригада і ходили по хатах і шо де в кого було – гет з горшків забирали. Знаю, шо в нас була така лежанка і в ту лежанку сховали там чи зерна, чи шо там, шо я ше зверхи сиділа на тій лежанці і м… і такий ходив в нас дядько кривий, шо.. ну забирали в людей, шо бачили, насіння, шо бачили збирали. То я сиділа на тій лежанці, то такий дядько в нас був кривий, з палкою ходив з цею бригадою. І цею палкою штрухав по тій лежанці, чи нема де шо закопане. Бо люди ховали, бідні, де шо бачили. То таке… Таке було життя.
А він був з вашого села?
Да. З нашого.
А як його звали, пам’ятаєте?
Бач. Пилип Кривий казали. А як там його дальше, то не знаю. Як церкву розбирали, циво всьо…
Розкажіть.
Га?
Розкажіть, як церкву розбирали.
Я шо, доцю, знаю. Була така бригада. Ті, шо вроді, якісь за ту власть, чи як там було, Бог його знає. Ну розбирали. Ловили. Виходили. То навіть казали так, шо їден дядько, шо впав і про.. тоді як розбирав церкву і скоро він помер. Це так розказували. Я його не бачила, ну так розказували люди. Ой, було, діти, було. Було, всьо було. Голодні, бідні, були. Але шо зробим.. Тепер так добре жити, то все одно немає якогось путя.
А церкву розбирали до голодовки чи після?
Після чого?
До голодовки чи після?
Нє, ну тоді саме же голодовка була. Бо шо… Як це вже всьо розкидалося, то вже і люди бідні були.
А на місці церкви шось збудували?
Мені каеця… Нє. Мені каеця, шо нічого там не було. Не строїли. Школа була дальше построяна. А там… На тій церкві нічого не було, по моєму. Я ше тоді мала була. Може ше й не тямлю до путя.
А цей… А як ваша родина пережила голодовку? Ви голодували?
Да, голодували, дитино. Лишились, як батьки померли, то мені лишило… В 33-м батьки обоє повмирали з голоду, з голоду повмирали, а ми.. нас четверо дітей лиишилось і от ні їдно не вмерло. Всі живі були. Батьки повмирали з голоду. То ми тоді так трохи були так, шо в нас старша сестра була, но бач, я забулась з якого вона року. То вже вона була тако з ними, з нами, всіх трьома, як вже там могла, так ковиралася з нами. Вона старша набагато була. А потому я… Я шо знаю… Якось.. Я вже й, дитино, не дуже всьо помню. Але… Але помню. Потому вже… Як вже було мені до школи, то тоді вже мені, навєрно шо, було з вісім років, як мені до школи було вже йти. То нас забрали в колгосп. При.. Був колгосп і вже тоді нас забрали в приют. То вже тоді мені було, вроді, луче. І вже там нас вдягали в тім колгоспі, і… і до школи посилали. І так… Так вже було.
А це… Приют цей був. Він у вашому селі був?
Да. Да. Колгосп. В нас в селі було три колгоспи. То це в нас був їден колгосп, то тоді ми в тім.. в тім приюті були всі. Всі. Шось було нас 12-ро дітей, таких, шо батьків не було. То туди збирали їх і там, і там вони до школи посилали. В нас.. Бо я… Вже забула. Я вже навіть забула, скіко я класів кончила. П’ять? П’ять класів я кончила. А тоді вже началося война. Вже всьо… Хто куди розбігся. І всьо.
А це в якому році той приют зробили, може пам’ятаєте? Скільки вам років тоді було?
Ну я вже.. Це нам… То років вісім, навєрно, мені вже було. Вже до школи мені треба було йти, то вже тоді нас збирали по селі, хто без батьків – то туди в той приют збирали, вже колгосп вдягав нас і… і годував колгосп. Вже всьо було в колгоспі.
То це ви тоді жили… Це було там в Мурованокуриловецькому, да, районі? Це там?
Да, да, да. А вж, як началась война – то вже хто куда. Хто куда розбігся. Ой, шо ж вам…
А розкажіть, а по селі багато людей померло з голоду?
О, Боже, багато. То де.. Ніхто їх не вбирав, ніяких трунів, а тако в верету замотали, завезли на цвинтар, викинули в яму і так ховали. Бо де, хто тоді, шо мені… Ні доски, нічого там було… Да, пережили багато всього. А шо зробим.
А хто їх тоді ховав?
Ну ше може може з родини лишався. Ше всі не вмирали разом. То вже може й сусіди ховали їдну.. Їдне другого, чи… чи може яке… Сільрада була яка чи шо… Я, дитино, не знаю, як.
А було таке, шо підвода по селу їздила і збирала?
Було, було. Було, чо ж не було. Як люди гибли як.. як мухи. О.
А пухлі були? Бачили пухлих?
А.. Пухлих людей? А боже… Мама моя лежала, я… я помню, в другій хаті. Ця старша сестра… (починає діставати платочок із кофти, – ред) Сестра та старша моя була, а мама лежала в таківой хаті в другій. Но це не тут, це там. І сестра підійшла туди до мами, і вже ми підійшли до мами. Ті та сестра плаче, каже, шо ж я мамо, з цими дітьми буду робити, шо лишаєте. Шо нас троє. Стоят троє менших. Мама каже – не плачте, діти, я, кае, я їх зберу. Я їх, кае, заберу.
А батько раніше помер, виходить?
Га?
Батько раніше помер чи пізніше?
Раньше, раньше. Я на.. навіть знаю, шо на… так, як п’єц… то раньше були хати і п’єц був… То батько геть на п’єцу вмер.
А де їх поховали?
На кладбіщє возили. Шо там вже було, які де… Ду були ті коні, чи я… то цего не помню. Ну на кладбіщі. В верету завернули і… і там кидали в яму і всьо.
То там ніде не підписано, нє, шо це сам… там… Шо це саме там ваш батько лежить? Чи тако там загальна якась така могила?
Нє, були такі такі де кидали ті ями, по моєму. Бач, я, дитино, бач не скажу тобі як. Нє, були ж в нас де поховані. Мама була похована. То була могила вроді. Були, були. Були.
А ше як батьки були живі, шо вони вам їсти готували?
Шо їсти гот…
Да. В голодовку.
Я знаю.. Шо бачили… Я, дитино, помню, думаєш. Якось шось готували, шо ше жили. Самі повмирали. А дітей, бач, четверо і всі лишились. Ой, шо зробим…
А скажіть, а…. А як ви ви вижили без батьків?
Була в нас сама старша сестра. Бач, тоже не помню з якого вона року. То вона служила… Була больниця в нас, то вона служила в тій больниці. Шо там в больниці… Там вже садила город, як там вже було. Так вона вже й нас воспитувала, доки… доки нас не забрали в інтернат туди в той. Це вже при тій сестрі ми страші були. Бо старший брат був з вісі… З 18-го, кажеця, брат був. А ссетра чось… 16-го кажеця сестра була. Ті так вони вже, покамісь нас не забрали, то вже вони вони нас воспитували, вже цих менших.
А було таке, шо їли там траву чи…
А Боже мій. Їли, дитино, їли лободу. Їли… Їли, шо бачили. Бурани ці всі. Потом губи були збирали. Я знаю, в нас хата була в лісі. То губи росли прямо на подвір… Тако з їдної сторони… з двох ліс, а посередині вже городи людскі тако… То в нас на подвірі губи росли. Прямо подвір’я під лісом. І… І ті губи збирали люди бідні, варили і дуріли, і… І шо хочеш було.
А губи – то гриби, да?
Да, да…
А було таке, шо якихось там ховрахів полювали чи жабів ловили. Було таке?
Я це, доцю, я не помню. Може воно й де було в селі. Я знаю, шо ворони в нас були. Дуже воронив багато коло школи, коло школи там було дерево дуже. І там були ворони. То я знаю, шо брат мій лазив на ті гнізда і цілі… чи то яйця, чи вже… голубинята брали. То варили. Ой Бо… Най Бог милує. Не дай Господь, шоб це… шоб це вернулося, шо воно було. Таке життя. Хто його знає, як воно шо має бути. Шось доброго ми не надіємось. Но може Бог дасть, шо буде добре.
А шо ви з тої лободи готували? Чи вам сестра шось із лободи готувала?
Готували і з лободи, і з губ. І шо бачили, бідні, то годували.
А буряки, картоплю..?
Ну й було, й це було, коли було, коли не родило. Я… я вже не знаю, дитино, як воно там тоді вже. Ну було шось, росло шось. Якось гляділи люди, шоб прожити. Ой…
А сестра ця ваша старша, вона робила тоді вже в колгоспі?
Вона робила в боль… Була в нас больніца і вона санітаркою робила в больніці. То так нам, коли від тих врачів приносила шось їсти, так… Так вона воспитувала нас.
А оцих пухлих людей, їх забирали в лікарню?
А їх хто коли туди брав?! Хто їх брав… Я ж кажу, мама моя лежала. Бо за тата то я не помню. Шо вроді він ходив і так на п’єц… Бо раньше як п’єц був, то він так на п’єцу вмер. А я вроді помню, як… За татом вроді плакати, а мама каже – цитьте діти, не плачте, для вас більше лишиця їдла. Для вас, каже, більше лишиця. Не було тоді шо лишатися.
А колоски ви ходили на поле збирати?
Хо… Ходили. Ходили за тим.. Та ше гонилося, не розрішали. Ше з палкою бігав… Лановий на коні їзде і гоне, де… де хто той колосок підніме.
А Лановий – це прізвище?
Це чоловік такий, шо на коньові їздив.
Прізвище. (говорить хтось на фоні, – ред)
Оберігав, шоб колосся не збирали.
А прізвище його знаєте, чи як на нього казали?
Нє, не знаю, доця, не знаю.
А потім шо з тими колосками робили?
А шо? Приносили додому, витирали то зеренце, сушили, мололи на жорнах… Були жорна (камінці такі) іден внизу, а другий зверху – і так… руками корб… Ой (падає хустинка, – ред) корба. Й цею корбою крутили ті крупи, які там були. Засипали на… на цей… яку там взяли… чи лободу і бурячиння. Шо бачили, такево варили. І засипали цими.. цими крупами. Це таке їдло було.
А жорна дозволяли тримати вдома?
Вроді тримали. Ну є так… Так шо й били жорна я помню. Шо розбивали жорна. приходила бригада якась, чи як воно, то били жорна.
А до вас приходили?
Я чось не помню, шоби… Шоби жорна в нас били. Не помню. То.. Та тоді й ховали де шо бачили. Шоб… Ой…
А де? Ваші батьки може десь ховали їжу? Де вони ховали?
Ну я ж кажу, шо.. шо в ліжанці яке там зерно чи шо там мали – то чи в ліжанці, чи де закопували, так, шоби… шоби не видно було. Це, видно, тоді, як колгоспи організовували і забирали на насіння циво всьо в людей, брали всьо.
І в вас ту всю їжу знайшли?
Нє. Я от не помню. Кажеця, шо нє. Кажеця, шо нє.
А розкажіть іще, куркулі в селі були?
Ну були, котрі багатіщі там люди, то були.
А в вашій родині були куркулі?
Ну дядьків… Татові… Татові брати були трошки заможніші, але всьоравно не такі, шоб там… Може там… Ну це вже пізніше було, як я помню. А так зразу то я не помню, дитино.
А розкуркулювали цих людей?
Розбира… Да, забирали. В кого було шось, то забирали.
А шо з ними ще… А їх було таке, що з хат викидали?
Шоб я знаю… В нас в селі я вроді не помню, шоби когось з хати вигнали.
А висилали?
А може… Може тута раньше висилали, по моєму. А тоді… Я тоді там розбиралася, шо воно там робиця в селі. Хто його знав.
А в вас, от як була голодовка, то була корова?
Нє, не було. Не було.
А до голодовки?
До голодовки були в батьків.
А потім її забрали?
Не скажу, доцю, тобі. Не скажу.
А розкажіть іще про цей інтернат, про приют. Чим вас там годували?
Там було всьо добре. Вже з колгоспу нам давали продукти. Спеціально був такий повар, шо варив нам їсти. Шо… Вдягали в нас вже всьо посилали. Там було… Там нам було вже добре. В тім приюті.
А звідти вас потім сестра старша забрала чи ні?
Ну да. Пішли ми вже всі до свої хати. Вже той.. Вже розійшовся той колгосп пока. То ми вже були там.. Сестра сама старша була. Вже додому ми пішли до свої хати, де батьки наші жили. І там… Там ми вже були як.. Як могла, так вже ковиралась та сестра з нами. Ой…
А дітей багато було в тому приюті?
Шось нас 13 чи 15 душ було, такі, шо не мали ьатьків.
І то все було з вашого села?
Да, тіко з нашого села збирали.
А скільки їм років було тим дітям?
Ну всілякі були… І старші, і молодші. Я шо за це знаю, скіко… По скіко їм було. Ну такі, шо ми вже всі до школи ходили. Вже такі ма… Маленьких таких не було. Все всі такі, шо до школи ходили.
А оці дрібні діти. Може ясла були в селі? Їх забирали може в ясла?
Ну в нас малих таких, чось я не помню, шоби були. Були тоді, вроді, ясла були. Та вже й позабувала всьо. Вже думаєш, дитино, то всьо помню.
А після голоду були пусті хати?
Я шо, дитино, знаю. Я чось не помню, шоб так пусті були.
Так, шоб ціла родина вмерла – було таке?
Тоді я… Я не помню, дочка, цего. Шоби пусті хати були. Тепер більше пустих, як колись було…
А розкажіть іще, а в голодовку ходили міняти якісь речі на їжу?
А Боже, ходили! Навіть брат мій ходив в западну. Де шо бачили, які лахи, з дому збирали клапті і ходили. В Молдавію ходили пішки, міняли…
В Молдавію, кажете…
Да. Да. Ходили. Брат навіть ходив.
А це в 33-му було, чи вже може в 47-му?
Це вже в 47-му було. Це вже в 47-му.
А в 33-му?
Ну в 33-му я, дино, не дуже я ж помню його так… Шоб за 33-й я помнила, чи хто ходив куди чи нє.
А шо таке торгсін знаєте?
Нє.
А було таке, шо може золото люди міняли на їжу, чи шось друге може в кого було?
Всьо время міняли, а шо… Якшо хтось мав шось – то міняли. Я ж кажу, шо їздили куди там, шоби шось поміняти.
А в місто їздили чи десь… десь в сусідні села може ходили?
Ну і… А по селах то ходило – ого! ходили просили бідні. Хто бараболю дасть, а хто, а хто… А в кого тоді було шо давати. Тоді ні в кого не було шо давати.
А ті, шо по селу ходили, то овни з вашого села були чи десь з сусідніх сіл?
Були чужі. Чужі ходили, з чужих сіл. Може тоді свої встидалися ходити. О…
А як ви думаєте, чого в 33-му була голодовка?
А я шо, доця, знаю. Шо я знаю… Чого вона це могла бути… Я думаю чого – того шо, цево, як організовували ті колгоспи, може того й в людей забирали це всьо, чи шо. Я шо знаю. Шо в кого там було.
А у ваших батьків шо забрали в колгосп?
Я не знаю. Я знаю, шо в тата були коні. Ну бо ж… Бо і стоїлися тоді. Хата ше, строїли хату як до того ше. То я там шо… Знаю, шо в тата були коні. Бо я на возі сиділа з мамою і їздила за глиною. За глину. Привозили. То я це помню. Але як воно там було, то я тоді ше не розбиралася.
А в 47-му була голодовка у вас?
Була. Була. Да.
Багато людей померло?
Багато. Я знаю, шо я… Я вже служила в другім… В городку я служила, і їхала я звідти додому. Чось я… на це вже не помню… Шо вагон… в такий вагон, знає, простий цейво вагон, шо на вогоні… То стілько людей сиділо. Гет там і на тім і вмирали. І на вагоні вмирали. приїжали на станцію, і на станції там їх знімали цих мерших.
А це ви кажете служили, то де ви служили?
В Городку я служила.
А шо значить “служила”? Десь ви працювали?
Да. В таких богачих. В богачих людей я няньчила дитину.
А з вашої родини хтось помер в 47-му?
Нє. Нє. В 47-м ніхто.
А люди пухлі тоді в… ви бачили?
Да, бачила я. Навіть на цему, платформі цій, шо сідали бо не в вагони, а платформа прам. І сідали ті люди, їздила в западну, шоби шось… Шось заміняти. І так і на цих ваго… на тих платформах так і вмирали.
А може знаєте, куди потім ті трупи дівали?
Я, доцю, не знаю, може де які родичі забирали їх звідти. Чи як там, за це я не знаю.
А з ваших знайомих хтось їздив, оце ви кажете, в западну?
Брат їздив мій. Міняти шось, шоби на харчі.
І шо він поміняв?
Ну шо він там привозив. Чи зерна якогось там, чи шось. Та шось таке.
А було тоді таке, шо приходили в 47-му і забирали з хатів їжу?
В 47-му я чось не помню. Кажеця, шо нє. Ну як. Такі були в нас, шо… Як воно… Ні бандіти, но такі, шо до хати підкопувалися, до хати підкопувалися і з хати забирали. Ну це сільсікі такі були розбишаки, шо ходили. Ну то… це не дуже так аж багато було. Але були случаї такі, шо підкопувалися до хати, і шо в хаті було, там забирали. Знали вони, де… Де там шо, може… Таку, де сплят, хату, може вони не заходили. А в таку, ше де може свободна, де сплят, а де комната ше, то туди вони… Ну то свої сільські, вже знали, де… Де шо, то так ходили. Такі були, вроді, казали бандіти… А я… А шо то. Ой, всього було на віку, всього було. А добра не було. Трошки було, але… Зараз добре жити, но.. Но всьо равно воно… Не знаю, як воно має бути…
А скажіть, ви дітям своїм про голодомор розказували?
Чо, розказувала, чом…
І як ви думаєте, треба про це говорити?
Треба, шоб знали люди як… яке було життя. Тепер, слава Богу, живут люди добре. Але.. Але на світі шось робиця не таке, як треба. А люди зараз, слава Богу, не голодні, не голі. Взуті, вдягняні. Зараз, слава Богу, жити можна, але хто його знає… Як воно дальше має бути…
А розкажіть, як ваших братів і сестер звали? Оцю саму старшу, як її звали?
Женя. Це сама старша Женя. А та тоді Фраля. Чекай, бо вже… За третю забула.
А брата як вашого звали?
Федя.
А ця молодша сестра – вона з якого року?
Ой, чекай бо, Боже, вже забула. Сама молодша така?
Ну от, шо ви кажете, старша була з 18-го, брат був… Ця була з 16-го, брат з 18-го, а ця третя сестра?
З 25-го. З 25-го. А я з 27-го. Нема клепок вже, не помниш вже. Бо…