- Місце запису: село Харківці, Миргородського району, Полтавської області;
- Дата запису: 9 серпня 2021 року;
- Хто записав: Кравчук Тетяна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Левченко Федір Фотієвич, 28 лютого 1926 р.н., народився в селі Харківці Миргородського району Полтавської області;
- Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Харківці Миргородського (нині Гадяцького) району Полтавської області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть, як вас звати?
Хведір Хвотієвич Левченко.
А коли ви народилися?
1926-го 28-го лютого.
А де ви народилися?
Отут. У 28-29-му тільки началися колгоспи. Тоді, каждий, ще до колгоспів, у каждого своя земля була, у каждого конячка була, оброляли своє. А тоді вже у 28-му і в 29-му вже в колгосп начали забирать, і конячки оце ж, і всю збрую, позабирали, загнали в колгосп. Начали в колгоспі робить. Ну там тоді зразу робили на трудодень. В общєм, пішов виход записали і всьо. Ну смотря, яка робота була. У жнива, як то більше норми були, то тоже, більше норми зробив півтора трудодня запишуть, а хто на два трудодні за один день мог заробить. А больше, то трудодень записали, тай всьо. На той трудодень уже нараховують зерна із колгоспу. Ну на трудодень прімєрно кілограм дають. В общєм за день можеш кілограм зерна заробить. Ну воно ж тоді большенство в нас пахало жито, хліб був житний. Пшениці ну по-трошку давали. Так воно ж не одного зерна дають, а трохи гречки, трохи ячменю. Тоді було у сім’ї, прімєрно в нас, 9-ть душ було. А це ж большенство, в того 5-ро, в того 6-ро душ. Так харашо, як там два-три, шо робочих, а то ще малі, треба ж заробить і на малих. Ну не хватало. Ну основне із города, вдома картошка, буряк, капуста, ото таке. А зерна ото десь, і тоді ж молоти рідко, коли в мельницю везеш, а ото на жорна. Ото пороблять круги і на жорна. Ну то мука там не дуже, а їли, якби тільки було шо. А другий год, хто зна, як воно, урожай більший, вже й по півтора кілограма давали на трудодень. Уже більше получали. Вже трошки заможніше. Ну в кажного тоді пошті коровку держав, порося якесь підколе та заколе, в общем, своя помощь була, то трохи. Воно так жили. А тоді вже, як перед голодовкою уже по пів кілограма тільки дали зерна. В общем на трудодень пів кілограма. А тоді вже, не знаю, як воно получилося в їх, ну отож там то гречки трошки дали, то жита, то, а вдома ше підсушувать, печі були, на піч насипали – сохне. Тоді начали шось нехвата, бо і з колгоспу все зерно забрало государство, а й на посів не осталось шо. Так вони по людях тоді начали. Із колгоспу їздить підводами, ото хто на печі сушив позгрібають у мішок, забрали у колгосп. І хазяїн остається без хліба. Ну оце шо дома напахав осталося і всьо. А шо ж там. Трудновато, нащьот хліба особєно було. Вдома то ше картошки коє-як напахаєш, мол хвата. А тоді вже ж поки перезімували і без хліба, без того, поки до жнив дождались. А в жнива начали косить, ну тоді больше вручну косили, косами. Десь один трактор був тільки на колгоспі. А той і орали кіньми, толь усе больше кіньми обпахували. І як скосили оце вже урожай в колгоспі, а ми вже в школу. Я у 34-му начав в перший клас ходить. Ото з школи прийдем, собрались компанія і пішли собирать колоски, шо оставили. А воно ж тоді ще не давали колоски собирать. Спеціально об’єжчик на коні їде, гоне, трошки там торбинку насобираєш колосків, об’єжчик прибіг, забрав торбинки, хто там втече з торбинкою. Ото назбираєш ту торбинку, прийдеш додому, намнеш, на ті жорна намолов. Ото супу якогось зварила мати, сядем кругом, з одної миски похльобали, ото й всьо. Ой, як вспомниш, так… І тоді вже до того дожили, шо воно ото вже скотна ферма, коні ж на фермах. Так тоже їсти нема, впаде і здохне. Ото зачепили вєрьовкою і тягнуть у провалля. А люди біжать за ним із ножами, отож пока затягнуть. А там собі каждий кусок одріжуть, кусок шкурки якої. Як вспомнеш… А тоді вже після голодовки, це, тоді вже начали, це у 37-38-му уже по півтора кілограма начали давать у колгоспі. В деяких колгоспах і по два кілограма на трудодень. Вже трошки люди зажили. І потом воно ж так, привикли в колгоспі. Ну, канєшно, робота була для всіх. Оце прімєрно у селі, у нас, у селі тоді, кажиться, нащитувалося 740 дворів і в каждому дворі душ 5-ть, душ – 8-м, народу було багацько. І каждому нада ж роботи дать. Так, де мужики, то на конях роблять, там орють, ті косять, трву там на зіму собирають для коней, для волів, воли держали, там ті орють. А баби тоді больше табак ще пахали в колгоспі. Так оці старіші ше баби, ото больше на табаку і сапають, пастеркують, тоді зрубують і підводою звозять. Почті в каждого клуня була. Не такі сараї, а здорові, високі. Так вони по людях, ото розвозять табак, глиці роблять. І ото ця ж ланка, називалась, ланка бабів приходе, на ці глиці нашпилює, ті розколює, глицю протягує. Глицю по метрові. І ото в клуні риштовка і очіпляють. А табак воняє, вонющий, ті баби як нанюхаються, ой біда була. А де вже такі заможніші зерно б’ють, тоді віялками крутять, і дві баби круте, то віялка, обвівать зерно. Де бєлка, то там по два решета там, мєлка випада, а хароше отдєльно. Ті підгрібають, ті крутять, а ті клунками собирають і в коморі, і в коморі ото носять. А в коморах засіки. Ну воно ж ті гречку віють, ті друге якесь зерно, там разні засіки є, і в кажного. І ото робота була така. А в оцей Голодомор так бувало, мій батько тоді комірником, ну кладовщик у колгоспі був. Там отой хліб пекли другий раз, де в поле ото вивозять, зварять якогось супу і хліба по-троху і дають цим, шо на роботі. А тоді другі, такі вже старики, ну дома нічого їсти, то якогось супу похлєба, іде у контору до голови, шоб виписав хоть буряк, буряка. Буряк тоже ж у колгоспі пахали там для волів, для свиней. Так ото, голова: «А сколько тобі, як кормового, – чи як він називався, – чи того?», «Дай хоть кормового», ну кілограма два записав. Ото йде до батька у кладовку, ото взяв другий же буряк, більше кілограма заважить, іде дорогою, гризе. Так бувало поки додому дійдить і буряка не згриз і на дорозі пропав. А тоді спеціально їзде підвода, ото ж підбира по вулицях оцих мертвих і на кладбіще. Там на кладбіщі тоже одну яму там викопали і нєсколько душ закидали, загорнули. Та там була, я ж кажу вже, якось так за цілий день скільки не розкажеш, і те вспомнив, і те вспомнив. А я ж тоді 34-му начав у школу ходити. І школа в нас тут на горі є, сім класів тут ходили, не влазили всі в школу, а нас була тут ще нанизу друга школа, там перший, другий і третій клас, внизу вчилися. І я повз церкву. І церква в нас була. Якраз я йшов повз церкву туди до школи йди, розбирали церкву. Уже церков не надо тоді було. І так ті дзвони, там дзвони 5-ть чи 6-ть дзвонів було, один здоровий був дзвін, а то менше, менше і маленькі там був. Ну воно ж тоді богомольні большенство, як неділя – у церкву йдуть. І мат мене, помню, ще малим, піп ото шо там співа, то ложечку меду, каже, а воно там шо воно дає, там маленька ложечка, лизнув, одговівся. А то ішов, це вже, ще я туди значить, певно в другому класі, в 38-му, начали розбирать ту церкву. Так зразу, та оті комуністи вобщєм, були ж тоже, все комуністи записували, такі дядьки. І ото повилазили на дзвіницю розкручувають, вони ж там дзвон здоровий, дзвони начіпляні, ото одкручують і до вікна підсочує і тоді ото кидає. А баби кругом церкви же ж і протів вікна сіло гурт, мол кидайте на нас дзвін. Так я проходив баби сиділи, ще не кидали дзвону, а назад вже йшов із школи, дивлюсь, дзвін уже лежить, ну тоді я такий був, так дзвін лежав вищий мене, а уже бабів не було, нікого. А тоді ту церкву, чи вони, обпиляли, чи обрубали вверх, вона висока була, то, де дзвони, а то вище дзвонів, де шпиль був уже до хреста. Тей якось вірьовкою звалили і розібрали. Так оно, де це клуб, клуб трохи зробили з церкви, з того дерева, там дерево дебеле було. Тоді на хутір, там кантору тоже із церкви робили. Так шо розкидали це все. А тоді вже після того начало в колгоспі трошки веселіше буть. Уже по півтора, а коли давали і по два кілограма хліба. Уже так для себе хватало. Ну тоді більше, тут якось пшениці мало, а жито. Ну жита ото тоді на жорна, ото ж мололи дома, у мельницю мало хто возив. А як на той, то трохи дадуть пшениці, чи так пшениці, ну там з мішечок на год, так то держуть на празник, там Новий год, там ще який празник, ото вже булку спече, пирожків білих, ото попробую. А тоді ж ото колядувать, ото ж бігаємо пацани. Так тоді підеш посівать, чи шо, пиріжок баба дасть тобі, тепер якби гроші чи шо-нібудь таке, а тоді пиріжок там з капустою чи з картошкою або яйце варене, оце таке.
Ви кажете, що ще не було до 28-го колгоспів, в кожного було своє господарство, да?
Да.
А потім, вже як створили колгоспи, то хотіли туди люди йти?
Та большенство пішло, а ось прімєрно, мій сосєд не хотів іти в колгосп. Так я помню, прийшли ті главарі, комуністи вобщєм, прийшли, в них жребець був кінь здоровий, такий вороний. Я помню ще тоже, ще ж малим був, прийшли, забрали з хліва вивели, а баба вчепилась за уздечко, потягли і бабу, і коня в колгосп. Ну в їх якось, вони трошки багатше жили, хоть і сосєди, там один на вчителя вивчився, тоді директором став, тут у Чорнуському робить, у районі, він усе там до конце, поки й помер там, а той, менший брат бригадіром у колгоспі все робив, а той, один учителем був, а самий менший ще ходив у школу, а це вже як война началася, так в войну ото забрали, пропав. Так ті багатші були. Так оце ж я кажу, мій дядько тоже не хотів в колгосп йти, він жив отут, отуди дальше трошки хата була його, не хотів у колгосп, так його забрали на Соловки. Тоді ще оцей робивсь Біломор канал рили, на Біломор канал забрали, так там і пропав і не вернувся. А дві дочки було, вигнали з хати, так ото по сосєдах вони так і жили. А хата та, клуню розібрали, то в колгосп забрали, а тих із хати вигнали, той на каналі пропав, так шо багацько таких було, шо не хотіли, отож забирали. А тих із хати вигонили. Де хоч іди, так де хто сосєд, де може свої які отам оставались жить. І ото такі, як вспомниш.
А батьки ваші зразу пішли в колгосп?
Батьки наші зразу пішли.
А як їх звали?
Батько мого звали – Хвотій, Хвотій Данилович. Ну батько мій, грамотненький він трошки був, він харашо писав, ото я в школу ходив, так він і мені помагав задачки рішати, де шо я не понімаю він розказував. Трошки був він грамотніший. І ото він зразу кладовщіком його в колгосп. Ото кладовщіком був. А тоді вже постарів сторожом був в канторі, пока мати вмерла. Мати рано вмерла, десь в 63-и года було їй. Зоб був, горла, шо задавило, дихать не давало. А батько ще пожив, скілько йому, 74-и года було, кажиться, як помер.
А як матір звали?
Катерина Пилиповна.
А якого року вона народження?
Од батька вона була менша на три годи, батько 79-го, вобщєм, Сталін, якщо помните, не помните, в якому Сталін, од Сталіна батько на год менший був. Сталін, кажиться, 79-го, я же забув, 80-го года щитай батько був.
А до колгоспу в вас було господарство?
Була і конячка, корова була, поросятко. Ну воно тоді як, ото ж як роздали після революції людям землю роздали, там по гектару, по два, чи по скільки вони роздали і люди обжились. Не в всіх, канєшно, конячки були, в того було, в того було. І ото як косить у жнива, той сосєд із сосєдом, шоб пара коней було, то косить їдуть, де шо кіньми, спаровувались, по два, шоб, бо пару коней такі люди не держали. А то були тут заможніші, воно ж тоді як, як землю продавали, або давали людям, так вже хазяїн обпахував, а де самі баби остались, шо ж вони, так вони продавали, так ото де хазяїн трошки заможніший був, скупляв в оцих бабів, і в цих було і по 10-ть га. Уже називались, ото багатий, помєщик мол. А він наскупляв землю, обпахував, а тоді зерно продавав і він багатший через це і став. У нього і пара коней і свиней нєсколько. Заможніший став через то, а то мол багач. Через те, що зумів, у того купив трошки, у того купив, і в його вже получалось чимало зерна, і в государство продавав. І через те ото тоді були багатші, ну в нас тут десь три чи чотири чоловіка таких було багатших.
А як їхні фамілії були?
Ой, стой, десь записували ми тоді, я вже й, другий раз вспомню, Яковенко, там жив, а тоді самий главний Петренко, Цимбал і ще, і ще хтось був, уже забув, другий раз вспомниш, а другий раз думаєш ніяк не вспомниш. От другий раз хвамілія чи звуть. Хвамілію помню, забув як звать, думаю, думаю, а тоді, воно вже повсихало.
А як їх називали оцих багатих людей?
Куркуль.
Куркуль. Куркулі.
А що це означає? Хто це такі ці куркулі?
Ну багатий чоловік, куркуль.
То вас теж називали куркулями?
Та ні, ото тих, шо вже землі поскуповували, не менше 10 га в них було, ото вже куркуль називали, куркулі.
А що з ними сталось з цими куркулями?
Та куркулі дома і остались, дома і померли.
Не висилали їх нікуди?
Вони одкуповувались, ті одкупились. А таких бєдних, ото кажу, не хотів у колгосп записатися – на Бєломор канал забирали, десь на стройки, в шахти, ото туди позабирали цих. А куркулі вдома і жили.
А як створили колгосп, то до вас додому приходили забирати конячку, корову?
Прийшли тільки забрали в батька якусь таку віялку, ну ви ж бачили, де віялки?
Знаємо.
Ото батько купив віялку, плуг був, борона, оце приїхали все забрали, і коняку, і воза, все в колгосп.
А ви пам’ятаєте, як вони приїхали?
Це як, два-три чоловіка приходе, ото повитягували, де шо на віз, де шо не той, цей везе, приїхали другий раз забрали остачу, ото так.
А батько не казав, що «не віддам» або «не забирайте»?
Та тоді хоть кажи, хоть не кажи, вони ж не послухають, а шо той один чоловік зробе, хоть кричи, хоть плач, вони своє роблять, забрали і поїхали.
А зброя в них була?
Була-була.
А хто це ці люди були, вони з села вашого були?
Із нашого села. Ото ж в голодовку у нас ще старий сарай був тут, це ми вже новий, а то був ще старий, поганенький. Так мати там пів чавунчика квасолі, домашньої, бо тоді ж ото забирали і одежу, де лучша була, і зерно позабирали. Так ото люди, той десь який клунок у землю чи на городі, чи десь. А мати чавунчик, чи може пів чавунчика квасолі було, на горище, на сарай вилізла там в те сміття загребла. І то лазили по сараях найшли, забрали й те. А другий ото закопували, ходять із жилізними, ковиски були, і тото ширяють, ото, де свіжа земля чуть розкопують, найдуть і там. Ото з ковисками ходили, ширяли. Позабирали в людей де шо. Ну а другі такі смишльоні дядьки були, так ночью на дорозі яму викопають, згребуть і на дорозі, ночью, шоб ніхто не побачив і туди, там зерна ото насиплять, загорнуть і всьо, піском зровняють. І другий раз не найдуть, вони ж не подумають, шо це серед дороги закопав. А другі додумувались отут вони не шукатимуть. А так кругом ковисками ходять, ширяють, поки найдуть. Ото так жили.
А хто це ці люди були, шо ходили? Це ваші були, по-сусідству десь вони жили, чи хто?
Це ось тут недалеко за гору, даже цей сосєд, шо бригадіром був, так уже їх не одна бригада ходила оце шукали. Так оці шо ближче живуть у другому конці села у тих шукають, а ті приходять до нас шукать. Шо то мол, а то свій до свого невдобно йти, так на другий куток ідуть. Ото так шукали.
А платили їм шось за те, шо вони шукали?
Ото в бабів, вони ж тоді, ото скрині ж були, там то спідниці, то сорочки ховали, ото й те забирають, де хороше. Ото й ті десь запхав собі, собі забрали. Тут бували такі шо набрали, а тепер аж начали запинать платки, де хароші були. Так ця ж запнула вже ж воно пройшло, пішла на похорон до одних. А там баба побачила, шо її платок. Так вона зняла із голови в неї. А та запнула, думала вже нема, забули, а та баба впізнала свій платок. Так з голови зняла перед людями.
Скільки в вас було братів і сестер?
В мене було 5-ть братів і 4-и сестри.
А як звали їх?
Ну счас я із самих менших начну. Сама менша була сестра – Галька, Галина, Галька.
Це вона якого року сама менша?
Я – 26-го, а вона – 28-го, той, да, молодша од мене, з 28-го. Тоді я оце – Хведір. Або Галька, я, тоді брат Петро, Іван, тоді після Івана – Серахвина, Юхим, Маруся, Павло і Одарка, дев’ята. А то двоє раньше вмерли, я їх і не помню. Вони казали, ще до колгоспів, якась чума була, так я їх і не помню, двоє. Вобщєм було 11-ть душ.
Це в Голодомор, то всі жили з вами?
Да-да. Голодомор вобщєм я пройшов весь.
А всі вижили?
Вижили.
А десь на вулиці хтось помирав від голоду, шо ви там, сусіди може знаєте, чи якісь сім’ї, які ви знали?
Так, осьо недавно ось тут жили сусіди, ті почті всі з голоду померли, їх тоже було шесть душ, всі пропали з голоду.
А яка їх фамілія?
Лупинко.
А як звали, не пам’ятаєте?
Їх по-вуличному Хоцій називали, Єгор, Михводій, Грицько, Мархва, Пріська. Оце оцих я помню. А то там Дінька була, Юрмен був далі за ними тоже з голоду пропали. Отут ніхто не пропав з голоду, рядом сосєді. А так багацько. І тоді ж ото колгоспи вже були, воно ж в колгоспі і буряк, і картошку тоже пахали, а закопували назіму траншеї копали і в траншеях ото засипали разів 5-ть соломою, а тоді землею, назіму. Для свиней, а той і в колгоспі, коли варили де хто на якій на роботі, так ото якогось супу наварять.
А в Голодомор в колгоспі їсти давали батькам?
Давали. Отож і мати ходила віяти, так я ше у школу не ходив, а мати ж ходила на роботу, бо там давали, варили суп або борщ який зварять. Так мати ото, в мене Галька ще менше була, а я трошки старший був, так мати бере на роботу з нею в колгосп до комори, там вони віють, а в обід дають по мисочці супу, по скибочці хліба, так мати сама не їсть, нам отдає.
А що мати ще готувала вдома? Вас багато було, чи вона вас годувала?
Це тоже ж, ну супу разного. Як коли то більше із колгоспу гречки давали, так натовчем. На ступу товкли тоді гречку, галушки ото варе. Натовчем, на жорна, ой, із гречки чорні галушки, то больше галушків або затірку. Ночви дерев’яні і ото мати покропе, а то качає маленькі такі, затірка називалась. Оце затірку, трошки картошки накрише і ото те їли.
А дозволяли жорна мати вдома?
Га?
Жорна дозволяли вдома мати?
Сразу позволяли, а тоді начали, шоб ніхто. От у найдуть, жорна розб’ють, розколять, а сразу можна було.
А чого забирали?
Шоб в государствєне молоть, там же вони розмєр беруть, шоб доход тим був. А то ти сам собі, доходу нікому не дає. Сам собі намолов і поїв. А тк вези, государству, шоб давав доход.
А ви ховали десь жорна?
Це ми пошті й не ховали, воно считай у нас у сараї стояло, там солома для коняки або для того, для свиней, то там ото загорнем. А тоді вже послєднє время розрішали.
А сусіди до вас приходили, просили, шоб ви їм помололи?
То такі жорна батько сам робив. А то батько зробив, шо отак крутить, не отак, а отак на стоянах і вже камінь, то дерев’яні були, дубові, накльопували ці чавуні, жилізні були на кусочки, ото набивали, шоб лучше дерло. А то батько, не знаю, де він достав камінні, і знизу камінь і зверху камінь, і вже крутить отак [показує]. А він харашо з кузнецями жив, кузнеці із косілки, оця передача, шо так крутиш, а те так крутиш. Так до нас тоді ходили пошті увесь куток. А то ж розумніше, батько то крушку поставив там, прийшов там чи відро змолоть чи шо, ото крушку насипав, батько ж не дивиться, як хочте, хто насипав, хто може не сипав. Оту крушку, так це такі жорна були. А тоді я вже кончив школу, вже й в колгоспі робив і ще мололи на ті жорна, і люди приходили. А тоді вже й мене забрали, в 43-му мене забрали в Германію.
А скажіть, а ходили в роки Голодомору, в ліс може, якісь збирати ягоди?
Та тоді полівниця чи клубник, полівниця називалось, із дуба жолуді собирали, оріхи, тоді багацько було ліщини, тепер уже ліщини нема, щось вона пропала ліщина. А то оріхи лісові. Ото собирали. А то жолуді, жолудів насуше, змеле, ну больше свиням давали, воно як якесь, оця мука терпка з жолудів, трошки ото намішаєш із такою мукою, а як з самого спечеш, не можна їсти, а їли всьо равно.
А скажіть, от ви в 34-му пішли в школу, да?
В 34-му.
А багато дітей в класі було?
У нас було не менше 20-ти, 23-ри, 26-ро було саме більше.
І такі всі такого віку, як ви, чи були і старші, і менші?
Так, були, а то були класи такі, шо в один клас не вміщалось, десь до 50-т душ. Так уже два класи робилось. Бо вже в один клас не вміщалось, так два класи робили. А в нас, ото я ходив, 23-ри було, 25-ть коли, десь отако.
А діти всі були такі як ви, чи був хтось старший, хтось менший?
Десь на год, там був один на три года старший, він уже два годи в первом просидів і ше й при мені сидів, третій год у первом класі, такя не знаю, може він не дурний, а де яку задачку не рішить, писать – багацько помилок робе. Так три годи сидів в одном класі.
А от ви кажете, в вас корова була, коли Голодомор був?
Да. Корова була.
А не було таке, шо, наприклад, ховали корову, чи стерегли корову?
У нас корова, ще раньше то і овець держали. А вівці ж для чого, тоді ж матерії такої там на штани чи на рубашку трудно було, тай не було грошей в людей, так вони ж вдома полотно, коноплі сіяли, тіпали їх, мочили і вдома як в кого верстат був, шо полотно ткали. Отож цією лядою полотно. У нас свій верстат був, мати ткала, у школу, не такі, а полотняні, біле ж полотно. Мати бузини, бузина ж ото росла, надаве бузини, у бузині покрасила, воно таке синє, ото у школу ходили. І ще кому і сумки пошиють полотняні, тепер портфелики такі носять, а тоді полотняну сумку, напхав книжки і подавсь. Одну штани, мороз чи шо, одні штанці. А обуваться, ото онучами намотав, якось надів, якісь, ну в нас батько ще, воно раньше корова була, теля є, підкормили, зарізали, а тоді кожу вичистили і шиють якісь черевики або і сапоги пошиє. Батько шив, а то і батьків брат тоже був сапожником. Шили ото самі для себе.
А в Голодомор не ходили оці речі міняти десь на зерно?
Ні, я не помню.
А чули, що таке торгсін?
Не розберу.
Там де золото міняли.
Не знаю, не знаю.
Ви не міняли?
Нє.
А багато людей в Голодомор померло в селі?
Та навєрно, больша половина. Тоді багацько пропало, багацько.
А чого цей голод був взагалі?
Чого голод був, тоді нарошне Росія, все на Москву отдавай, шо напахало, все на Москву, отуди все, вони хотіли цих українців унічножить вобше, ото оставили, шоб тільки пахали. А нашо їм лишні?
А хто тоді був керівником колгоспу?
Перший голова тоді в на був – Хома Данилович Кононенко, там ще його дочка осталась Ульяна і та вже померла, брат був хароший доктор, старий, но він у Лєнінграді робив, хароший врач був тоже пропав, син у нього тоже був врачом і молодий, не знаю, шо в нього за болєзнь, тоже пропав. Так шо Хоми Даниловича не осталось нікого. Ото перший голова був. У нас колгосп був один на всі Харківці. А тоді, я забув в якому году, на три колгоспи, оце наш куток – це колгосп Теслинка був, там – Сталінський шлях, а третій – Кірова. Три колгоспи на село було. І до послєднього время три колгоспи було. А тоді вже.
А допомагав хтось, голова колгоспу чи сусіди може, підтримував, давав зерна трохи більше? Ніхто нікому не допомагав?
Та ніхто, ніхто. Може там десь шось, а так, я не знаю, туди хуже жили, ніж ми живемо, а веселіше.
А були ясла?
Я ше й в ясла ходив. Помню, мати водила в ясла. Я ще помню. В ясла водила, отут, де цей помєщик жив, Яковенко, отам аж під річкою, там ясла були. Ну в яслах шо, там де меншим, тим манку зварять молочну, корови ж були у колгоспі трохи, ото молока, а тим старшим супчику якогось, кулишу, вобщєм підкормлювали. А матері отож на роботі, а ми в яслах.
А сироти були, що батьки в них померли?
Хто?
Сироти. Діти, в яких батьки померли.
В нас таких я не помню, шоб. Були вже зросліші, шо без батьків остались, а малих так не помню. А такі вже були зросліші, шо вже без батьків осталися. Вони вже начали в колгоспі робить по-маленько, самі собі зароблять.
А цих людей, шо ви розказували, вислали, забрали в них все і вислали, вони потім назад поверталися в село?
Нє, ніхто не вернувся.
А не знаєте, де вони були, може їх якісь родичі розказували?
Та тоді, якісь пісьма ото ходили, то казали, особо багато пропало наших Біломор канал, а тоді в Сибір ото відправляли, у тайгу, ліса ото корчувать, отуди все одправляли, в Сибір.
Ви розказуєте про Голодомор своїм дітям, онукам?
Та трохи розказую, та вони не вірять, шо це й було. Я кажу: «Я би кусочок хліба тобі дав». Тоді було мати, оце ж намелем чи гречаної, чи з жита, напече отак буханочки невеличкі і ото каждому дам, хоч ти за раз з’їж, хоч оставляй на завтра, а то так, як старший, ну тут сіли обідать, поїли, а те положила мати. Це так старші з’їдять, а меншим нічого не останеться, так мати тоді каже: «Однако, шо менший, шо більший, оце тобі на, оце тобі». Напекла, по оцій буханочці роздала, хоть ти за раз з’їж, як хоч.
А батьки ваші про Голодомор згадували?
Аякже, канєшно.
Дякую, що розказали.