- Дата запису: 23 вересня 2021 року;
- Місце запису: село Нова Кам’янка, Бориславського району, Херсонської області;
- Хто записав: Сопронюк Тетяна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Шаповал Катерина Феодосіївна, 2 травня 1928 р.н.;
- Розшифровка аудіозапису: Сура Альона Юріївна;
Під час Голодомору 1932–1933 років респондент проживала в селі Червона Зірка, Снігурівського району, Миколаївської області;
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Скажіть, будь ласка, як вас звати?
Катерина.
А по-батькові?
Феодосіївна.
А фамілія ваша?
Павлік.
Це по чоловікові вже?
Це моя фамілія.
Це дівоча ваша, да?
Да.
А по чоловікові?
Шаповал.
А коли ви народилися?
Не знаю.
Не знаєте навіть в якому році?
Не знаю скільки мені год чесно так. А я сама собі встановила. А тоді брат приїхав до мене, а я кажу: «Ваня, якого я года?», а він каже: «я знаю, шо я точно 25-го года, а ти за мене менша, а якого года не знаю». І так прийшло время паспорт получать, а я не знаю якого я года, і я собі встановила 28-й год, так як брат 25-го, а я 28-го. 2 травня 28-го года по сьогоднішній день, а точно я не знаю.
А де ви народилися?
Тоже не знаю. Їздила я, Юра, я з тобою їздила, до того діда? Червона Зірка, а тоді Краснополя по-старому. У Краснополя, і до одної доярки я зайшла, а вона саме йшла на тирло корову доїть. Тай каже: «я вас поведу до діда, шо він все знає» і він саме…. Каже: «ооо, він на вулиці на лавочкі сидить». Він мені розказував про батьків, кажу: «а кажуть, шо мій брат був п’яниця старший шо помер», «не правда» каже: «я з ним дружив, він хароший був хлопець».
А скажіть як ваших батьків звали?
Федосій, матір Настя і сестри Марія сама старша, Дем’ян самий старший був. А тоді не знаю і Федір і Марія, ну всі вони повмирали, ну всіх батько хоронив. Коні в нас були, забрали колгосп робили, і в колгосп даром забрали.
Батько хотів іти в колгосп?
Не знаю це, не знаю він навєрно й не робив. Я знаю шо він був моряком і я і з його портретик зробила, бо він мене здорово любив. То в мене батько золотий був. Він мене так глядів… а тоді як помер… то лежав 2 неділі не було кому похоронить. І його коли я на печі сиділа, мене не брали, оце шо я повню. Знаю шо батько зо мною прощався, уже не говорив, а він уже… Він не говорив, а ночую він помер, а брат мене оцей шо приходив сказав якого він года, то він мені… і біше я його не бачила брата. В Сквирі він жив, Київська область. Там його жінка була і не знаю він живий чи нє, навєрно вже нема. Раз я менша, то його навєрно нема.
Батько ваш він з голоду помер? Як голодовка була?
Та навєрно, він заставляв старшого шоб він жинився. Він каже: «як у мене нема куди», а хат було багато пустих і він пішов, бо батько заставляв жинитися, а він не мог… А батькові було важко, було з сестри, вобщім я третя, і три брата.
А ваші оці брати і сестри, скільки їх в голодовку померло?
Да. Всі в голодовку померли.
Їх ше батько хоронив, ше він тоді живий був?
У мене був Хфедір брат і він видно найш… я не знаю ну я ж була мала, ну похоронили я на печі сиділа, мене не брали на похорон, на кладбіще. А до діда ходила, возив мене син. Я хотіла взнать, могилку побачить батьківську, а він каже: «шо я покажу як на тому кладбіщі зробили друге кладбіще». Так шо б могилки… нема.
То це в якому селі?
Оце Краснополя. А брат один Хфедір, цей шо їсти варив із рогачем у пічі, і шось він варив, а шо не знаю, а хліба не давали нам на столі. Це я як жила із батьками ще.
А розкажіть, а ваша мама вона теж померла?
Вона померла, на печі сиділа і ноги в неї боліли. Я знаю шо хліба я не знала шо таке хліб. Цей як у діддом пішла там хліб був, і за нами слідкували шоб ми їли харашо і доїдали, ходили дивилися чи ми поїли усе. І ми старалися пусто шоб було у тарілочкі.
То це вже після голодовки вас забрали в дєддом, да?
Да.
А було таке шо люди їли там чи траву, чи листя?
Да. Один чоловік зайшов у хату і каже до батька: «давай підем коняк одкопаємо. Вона здохла карасіном полили, а ми одкопаємо та помиємо, тай будем їсти», і ми їли.
А батько ваш він тоді в колгоспі робив, чи де?
Оце вже я не повню. Я знаю шо він глядів, особино коло мене він ходив. І була менша мене Міля сестричка. Я з нею на пічі лягла, а утром вона уже померла, а я думала вона спить. А батько шо там їсти приготовив та каже: «давай, Мілю гукай». Пішли, а кажуть вона мертва. І отак я сама осталась.
Як була голодовка, то були люди пухлі з голоду?
Оце я не повню. Я знаю, шо я була мала, а пухлих я не повню. Може й я була пухла, хто зна. Нє, я ж була в дєддомі і мене міліція направила у горсовєт, дєддом і мені в дєддомі було харашо. Вони показували мені, яка одежа у їх в гардіробі висить. А я такого не знала, у мене такого не було.
А розкажіть, а після війни теж голодовка було в 46-му 47-му?
Шось я не повню голодовки. Оце була голодовка, як батьки мої повмирали і сестри, оце була голодовка.
А шо ви ще за 33-й пам’ятаєте, за голодовку?
33-й, шо брат старший з рогачем коло печі. От скільки це йому, він 13-го года… він варив їсти. І шось якусь, із трави шось варив і дохлятини якоїсь, і оце я жива.
А зерно тоді в хаті було якесь?
Я знаю макуху, макуху невістка робила. Цей шо мій брат був за нею, вона в олійниці робила, приносила макуху і бубки із насіння. І оце ми їли, ну хліба я не повню, шо б хліб у нас був. Так шо я і зерна не повню.
А було таке шо приходили в хату і забирали їжу?
Да. Із Москви приїжали, і шукали у нас, шо у нас є. А у нас у чулочкі сімена були на весну ми берегли посадить. А вони забирали у нас і сімена, і на Москву. І я і по сьогоднішній день не люблю Москву. Вони в нас сімена забирали, і батьки мої повмирали. Я Україну люблю, то моя Україна.
А скажіть, а було таке шо забирали одяг чи кожухи якісь?
Оце я вже не повню, бо у нас їх не було. В нас сімена були, отам потрошечку сіменов, шоб посадить. Ми й самі не їли, а шоб весною посадить, а Москва забрала. І в їх голодовки не було.
А ви ходили збирати мерзлу картоплю, як голодовка була?
Я шось не повню.
Чи буряки мерзлі?
Я не повню, шо ми їли. Мені кажеться, якась якшо… я розказувала, хай діти наповнять я їм розказувала.
А ходили по городу шось шукали штричками?
Дом, у хаті шукали, це я повню.
Скільки це людей до вас приходило, шо в хоті у вас шось шукали?
А я не знаю, кажись двоє.
То вони раз прийшли, чи кілька разів приходили?
Та раз навєрно. Може й більше, так я не знаю.
А шо вони у вас забрали, оце ви кажете сімена у вас були, а ше шось може вони забрали?
Коні забрали у колгосп. І колгосп зробили. Це не тільки в нас забирали, а в людей забирали. Нада ж якось колгосп було робить.
А було таке шо ви ловили ховрахів, як голодовка була?
Да. У мене був брат старший за мене. І він… Шо ви попитали?
За ховрахів.
А, так він оцей брат робив ловив ховрахів, і не було вуздиків, так він з окації колючки брав, і на хаті сушив шкурки. А м’ясо не знаю наверно ми їли. Бо він обдирав, а шкурки сушив і здавав на гроші. І на хаті на стєнкі приколював колючками із окації, а тоді здавав ці колючк… та шкурки з ховрахів. А тоді виливали ми з братом. Він лив воду, а я отако пальці держала, шоб ховрах піки дотронувся, а я крикнула і ми город весь ізтоптали. Той шо невістка посадила, хіба ж мене не стояло бить, я ж потоптала город.
Як заяць до хати забіг?
А заїць, заїць. Дивлюся, цей ми жили отам батько зробив хатку, і ми жили в тій хаткі. І… коли я, не знаю чи батьки були живі, чи нє. Дивлюся заїць біжить, а як же його зловить, я скоренько открила це було не знаю ще 9-ти год мені не було, ще я в дєддомі ж не була. І я… открила бігом двері, бо двері були дві половинки нижня і верхня. І я открила скоренько, а сама в сторону втікла, а заєць забіг, а я бистренько закрила двері… і я бігом закрила його. І це я зловила зайця, а тоді давай закрила двері і зловила того зайця. Вот обдерли його і було м’ясо, а шкурку здали. Оце я так зайця зловила, а не так же шо я зайця… а у сіни він забіг.
Скажіть а як була голодовка, то було таке шо по селу якась гарба їздила, чи віз і збирала тих хто помер?
Ой, а ви знаєте, оце ви наповнили мені. Я повню, шо хтось жирненький був і вони хотіли його зарізать, шоб із’їсти, це шось я повню було. Ой, багато шо я позабувала, а голодовка була настояща. І я навєрно оце захалила себе і живу так довго. У мене ще невістка хароша попалася, як вона мене хоч поприносе мені і колбасу, і усе, а повен холодільник оно, я її кажу: «скільки ти будеш носить мені?» Я вже хочу дойти до кінця, я додому вже хочу.