1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Коршак Ярослав Миколайович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 49-52;
5. Респондент: Ярован Віра Олексіївна, 1924 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам ’ятаєте Ви, що був голоду 1932-1933роках або 1946-1947роках?

Помню, не мали шо їсти, не було чим палити, було холодно, голодно, що було в дома забирали в нас. Приходили і забирали.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: Неврожай, податки, засуха, чи забирала урожай влада?

Це був вимушений неврожай, весь врожай забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Но був в нас такий, Геврочук його фамілія, його звали Архип, і ще з ним ходило два чоловіки, їх посилали від райкому партії.

Чи були винагороди за донесення на сусіда про приховання зерна?

У нашому селі цього не було, а вообще було. Вечером є людина, а утром не має, вже забрали.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Ніхто ніяких документів не брав і не показували ніяких документів. І відносились до людей з великою грубістю, дітей стягували на землю, бо шукали під ними, все перевертали і нічого не залишали, все находили.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Щоб били, то цього не було, я не помню, а то шо висилали, я помню. Сусідів вислали кудись в Сибір, і без сліду.

Чи мали зброю ті, що приходили відбирали хліб у людей?

Ні, вони приходили без зброї. А може, і з зброєю, не знаю, бо вони не показували, чи є в них зброя, чи нема.

Як люди боронились?

Ніхто нічого не казав. Видно, люди знали, який буде результат, та й не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

А вони шукали кругом, де яке сіно, чи горище, вони кругом рили, шукали; як найдуть, то

все заберуть, нічого не лишуть.

Хто і як шукав заховані продукти харчування?

З лопатами прийшли до нас три чоловіки, а за хатою в нас була яма, там була фасоля, зерно,

й один подивився, каже: «Нічого там немає», а другий подивився, пішов турнув, найшов то

зерно і забрали всьо шо було.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Да, тим, хто пішов до колгоспу, давали їжу один раз на день якусь латуру. І люди йшли в колгосп, бо де вони ще поїли б.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Одяг не брали, бо його тоді і не було, а шо й було, то його і повимінювали на хліб. Тоді не так як щас, в той час, щоб взяти якусь матерію, потрібно було дуже довго стояти в черзі за нею.

Що таке закон про «п ’ять колосків»? Чи чули ви про нього?

Ну да, чула, це судили за колоски. За п’ять колосків могли дати п’ять років ув’язнення. Мій дядько назбирав відро колосків, та його взагалі кудись безслідно вислали, і не було від нього ні звісточки.

Чи дозволяли збирати з полів колоски, залишки городини?

Ніхто нічого не розрішав, а якщо людина украде трішки зерна, щоб тільки ніхто нічого не побачив, бо люди боялися друг друга, ото ж в краде та й поїсть,а так у відкриту Боже спаси взяти.

Чи люди добровільно хотіли йти в колгоспи?

Хто хтів – ішов, хто не хтів, то до нього приходили всьо забирали: і скотину і хліб. Прийшли, всьо нахалом забрали та й усьо.

Це переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Я не знаю, чи можна було сховати худобу, бо ми добровільно все віддали в колгосп, бо понімали, що противитись безполєзно.

В який час ходили забирали у людей зерно, продукти?

Приходили в основному ввечері або дньом, щоб можна було щось знайти сховане, бо шо ж вони вночі знайдуть.

Скільки разів приходили до хати?

Ну ось до тебе раз навідались, всьо забрали, а потім приходять через неділю подивились, що нічого немає і знову їх чекай через пару днів.

Коли люди почали помирати з голоду?

Ну, в 1933 році почали вмирати, но на нашій вулиці так щоб через голод померли, то я даже і не знаю, ну люди ходили опухлі.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ну, таких дітей забирали в колхоз, там їх кормили і роздавали людям, і ще їм роздавали пайки на дитину.

Хто не голодував в селі і чому?

Ну, не голодували в селі ті люди, які були угодні власті. І ті шо, наверно, забирали у людей зерно.

Хто зумів вижити?

Ну, вижили ті, хто щось сховав, чи мав гроші або мав що міняти в Троєцькому на Торгсіні.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Один одному помагали родичі, ну в кого була якась можливість помогти, то помагали. Люди раніше були добріші, не так як зараз.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

А у нас родичів не було, такі, щоб могли помогти, які теж не голодували, ще батько в мене був сиротою, так що не було в нас ніякої допомоги від родичів.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Охота на то время була закрита, бо в мене дядько був охотником, но він не охотився ні на шо, наверно, не розрішали.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Можна було, це можна було, канешно, там люди на заводі робили і їм платили гроші і кормили їх, так що можна було щось виміняти.

Чи був голод у містах?

Ну, ходили в Одесу, носили вєщі, і так купляли, в городі був якийсь хліб.

Скільки людей померло в селі?

Я знаю, що тільки вмирали старі люди, малі діти, пухли люди з голоду, я сама бачила пухлих

жінок дітей.

Чи відомі випадки людоїдства в вашому селі?

Ну, була, кажуть, жінка Цябиха, вона вроді би їла дітей. А чи це точно, я сказати не можу, бо

в нас тут людей не їли.

Це і хто хоронив померлих від голоду?

Я не знаю, на кладбіще.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Ніхто нікому нічого не платив. Родичі свої самі ховали та й все. Родичі обмотали покривалом і все.

Чи встановлені в селі хрести, пам ‘ятники померлим від голоду?

У нас немає, а в Миколаївкі мають поставити пам’ятник Голодомору. А в нас, наверно, ніколи й не поставлять.

Чи знає сучасна молодь села про голодомор 1932-1933 рр. ? Чи розповідали ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Не знаю, но, наприклад, мої внуки знають. Я їм розповідала. А про молодь, мені здається, що вони нічого не знають. Вони тільки про дискотеку думають.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Я вважаю винною державу. Кажуть, що Сталін винуватий.

Чи ви знаєте, що таке Торгсін?

Так, це магазин, де міняли товар на хліб. Мої батьки їздили в Троїцьке, щоб щось поміняти в Торгсіні.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Пелеховська Катерина Володимирівна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 48-49;
5. Респондент: Чернюк Любов Олександрівна, 1928 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Ви пам ’ятаєте, чи був голод у 1932-33 рр.?

Як не пам’ятати. І коні дохлі їли, макуху ріпакову їли, а то і її не було, просили, доставали. Ну нема, нема шо казати. Голод трудний, 33-тій год був трудний, 46-47-й тоже голод був. Трудно було жить у світі.

Які причини були голоду?

А які були, ми не заробляли на трудодні. Дві копійки давали на трудодень. А на дві копійки треба робить цілий день. Не було грошей, не було де шо узяти.

А що на ці дві копійки можна було купить?

А нічого.

А був в той рік врожай?

Був урожай. Робили і давали 100 грам на трудодень. Сіяли зерно із соломи, із полови – так ми виживали.

А 46-47-й год уже було трошки легше. Орали коровами, волочили коровами, сіяли руками.

Чи забирали в 33-му році зерно у вас із хати?

Мені було тоді тільки п’ять год. Помню, як ходили з щупами та видирали хліб. Як було у дядьки трохи ячменя, чи пшенички, чи кукурузки та й забирали у людей. А куди вони його дівали, ми не знаємо.

А хто забирав зерно, хто ходив?

Бригаду виділяли. От ти йдеш, предсідатєль колхоза заставляє тебе, шоб ти йшов із ними. Іде предсідатєль колхоза, тоді якісь були міліціонери, я вже не знаю. Ходила бригада.

А це сільські люди були?

Сільські. Ну його ж заставляли.

А можна було приховати якусь частину зерна?

Закопували, і то викопували. Находили і забирали.

А ви знаєте, що таке закон «про п ’ять колосків»?

За п’ять колосків давали п’ять год тюрми. У нас хлопець, (у батька було їх четверо), пішов та взяв сніп жита. І отсидів 8 год.

А поля охоронялись тоді? І хто охороняв їх?

Об’єзчик охороняв. Один чоловік на коні об’єжджав степи.

Як же ви виживали?

Ну як, виживали, Вйжили. Я ж кажу, шо дохлі коні їли, макуху ріпакову, і то її не було. Бульбу у землі.

Скажіть, будь ласка, чи добровільно йшли люди у колгоспи?

Заставляли. Мусів іти. Як нема де робити та шо їсти, та й ідеш і за тіх сто грамів.

В колгоспі видавали їжу під час голоду?

Під час голоду варили на кухні латурку, галушки, затирку. Несеш той ополоник, пока доніс, половину розлив, а ні – то з’їв.

Розкажіть, чим ви ще харчувались з рослин, тварин?

Як могли. Шо люди доставали, то і їли. На полях ячмінь збереш, зерно по землі збереш, качан кукурудзи піднімеш. У мене мама була одна, їй було тяжко.

Хто не голодував в селі і чому?

Начальство не голодувало.

А може ви знаєте хто опікувався малими сиротами?

Нє, нє, не помню. За це вам не скажу.

А допомагали люди виживати один одному, ділилися продуктами?

Ділилися. Достане чоловік сусідки якусь жменю муки чи крупи і ділився з нами. Батько, в мене нерідний був, тоже де достав і з ними поділився.

А родичі допомагали вам?

Родичів у нас не було. Одна тітка і дядько був.

Чи помирали люди в селі?

І пухли, і помирали от голоду – все було.

Чи можна було виміняти щось в місті на харчі?

Міняли. От я принесла тобі оцю тряпку та й заміняла.

Чи був голод у містах?

Голод був, то по всій Україні.

Були випадки людоїдства?

Були, но в нашем селі не було.

А були такі бригади, що хоронили померлих?

Ні, от вмерло в тебе – ти хорониш. Сусіди помагають.

А у вашому селі була церва?

У нашому селі не було, а в Андрієво-Іванівці було. А в Тетяновки не було.

Були масові захоронения померлих від голоду?

В нашім селі не було.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Луговська Людмила Сергіївна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 46-48;
5. Респондент: Чабанюк Раїса Іванівна, 1929 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам ’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 р.р.?

Помню, шо був голодомор, було мені 4 роки, но помню.

Які на вашу думку могли бути причини голоду?

Мабуть, влада все забирала.

Хто ходив забирав вирощене в городі, полі?

Це заставляли ходити забирати своїх людей. По-моєму, це комсомольці, їх тоже заставляли ходити забирати.

Як називали цих людей, що забирали?

Не знаю, не помню, я тоді мала була.

Багато людей померло від голоду?

Братік у мене помер від голоду, мій менший братік, в садіку помер. Простягнув ручку, просив їсти, і так і помер. А людям давали з колхозу трошки, і там хто з колхозу, то своїм дітям давали, та вони їли, а воно, бідне, простягнуло ручку, тоже їсти хотіло, і так він і помер, його заперли в садіку, і пішли по домах. А наші батьки робили біля комбаїна в степу, дуже далеко в степу, на ніч їх додому не привозили, їсти давали там, баланду якусь варили. А та дитина вмерла, я мала, бабка стара, помер Ванюшка. Татові дали знати, та й він прийшов з степу пішки, дуже далеко йшов. Прийшов, вирвав скобу, і я за ним побігла. Забрав його та й плаче: Ванюшка, мій рідненький синочок. Притулив його до себе, став плакати, і папа Ваня звався. Та й поніс його додому. Оце я помню, шо він з голоду помер, і помню, скільки мені там було.

Що споживали в їжу з рослин, вживали листя, кору в їжу?

Мама натовкла щавілю, як вона до кучки його зліпила, такі катлєти з буряну, а я заглядаю, хочу вкрасти в мами один, поки мама відійшла, схопила той блинчик, а він грячий, та й впустила, і сама єлі-єлі удержалась, плита ж гаряча. Мама, помню, ввійшла, почала сильно мене бити: «Ти ж могла спектися сама». А шо ж, як я їсти хочу.

Ви тільки ті блинчики їли?

Ще добували картошку, закопана була, колхоз закопав, забортували і неправильно. Сніг, воздух та й вона пропала там. Добували ту картошку гнилу і тоже з неї варили, жарили млинці чи шо, смердюча така була.

У вас була корова?

Не було, не було. В голодовку нічого не було.

Колхози тоді були, і люди йшли працювати добровільно чи примусово?

Люди йшли працювати примусово, заставляли. Ішли, щоб дали щось поїсти, виставляли тільки трудодні. Заробила сьогодні трудодень, палочку поставили, заробила завтра два, написали два, а на їх нічого не давали.

А одяг забирали?

Напрімер, мою хату в Ганському, ось за трасою, Ширяєвський р-н. У нас забрали все, я була маленька на руках у мами, як розкулачка йшла, вигнали з свої рідної хати, і забрали все. Мама мене на руки взяла і посадила на подушку, ото осталася я й подушка. З хати забрали все.

Коли саме ходили забирали: вдень чи вночі?

Дньом, дньом. Ночью люди ховали де бачили, вони вдень висліджували та й забирали, як забрали, та й більше не приходили. Забрали та й йдуть дальше.

У вашому селі багато померло людей, і коли саме почали помирати люди?

Багато померло в 33-му р. А скільки померло, я не помню. За братіка я добре запомнила, що з татом пішли в садік, а він лежить мертвий і ручку простягнув. Це я ніколи не забуду.

Люди допомагали один одному?

Не, не було звідки допомагати, нічого не було. І каждий довбав ту картошку, скільки хто.

Можна було піти в місто щось виміняти?

Можна було, як ми жили в Ганському, мама ходила міняла, аж сюди в Каратаєво, мама ходила вещи міняла, тут жили багатші люди, то мама ходила міняла, скатерка була в нас, костюм батька. Занесе таку торбу, а принесе під пахвою трошки. Село було здорове.

А випадки людоїдства у вас були?

Нє, не було, не їли людей.

Це хоронили померлих, хрести їм ставили?

На кладбіщі, ставили з якогось патика.

Ви знаєте, де похоронені ці люди?

Нє, там каждий сам собі хоронив. Поминали. Збиралися там всі в Каратаєві на траві і всі провідували своїх мертвих.

В церкві оспівували цих людей?

Да, хто желає – заказує, то батюшка оспівує.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 05.07.2008 р.;
3. Хто записав: Луговська Людмила Сергіївна, Андреева Галина Борисівна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 44-44;
5. Респондент: Цапенко Володимир Андрійович, 1927 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам ’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 рр.? Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Голод спеціально було сделано, зробили так, шоб український народ вимер, всьо робилося на зло. НКВдісти, міліція вся, получали сільодку, масло слівочне, консерви, крупи, получали всьо, а люди пухли. Всі нуждалися, моя мама покійна (мені було 8 чи 9 год) іде вона на роботу раненько біжить у колхоз; хто іде на роботу, тому дають 200гр. муки, або кукурудзяної, та такої гіркої. Коржики спекла, дивишся на них так – хочеться їсти, візьмеш їсти, а воно як то від малярії, як горчиця в роті. Протівно сильно, візьмеш в рот, пожуєш, а воно гірке. В колхозі коняки дохли, а лиш не дають в колхозі. Забирають усьо. Там кому ногу дали, кому який кендюх, кишки давали. Це всьо люди порозбирали. Урожай тоді сильний був. Повні церкви були. У нас тут церква була, забита семочками. У нас була синагога, тоже була півністю забита. Потом, де гаражі, отам були такі длінні амбари і повні пшеницею засипані. Набито повно хліба. Отуто на містечку, де зараз магазин, було пусто і було повно зерна. Обплетені лозою три коші підряд стояли, помню. Нікому нічого не давали. Збирать зерно, даже кукурудзу людям не давали. Найшли в церкві дирку вони і палкою витягували, і ті качани падають і падають, а ми всі хватаємо. Хлопці в церкву прийшли, а в церкві було високо так, а вони кажуть: «Давай скакай туди, будеш нам носити семочку через вікно сипати. А тоді кажу: «А як же я звідти вилізу?» «А там є доска, поставиш її на вікно і по тій досці вилізеш, ми тебе заберемо». Зліз та й дивлюся, що там за доска. Малий ще, не понімаю, скочив туди, а воно високо там. Єлі руками доставав. Пішов і давай набирать семочки і носю іуди, насипаю і набираю. І чую, хтось кричить. Хлопці повтікали, а я остався. Той прийшов та й баче, що насипано. Баче, що хтось там є. Кричить хто там є. Я мовчу. І так він кілька разів кричав та й каже: «Як открию – буду бить». А я уже узнав, хто це. Добрий такий, хороший чоловік був. «Це я, дядько Коля, це Володя». Він відкрив церкву та й сказав, щоб я йшов набирав. Я раз собі в шапку, в кармани, в пазуху насипав, взяв ті семочки, а він мені каже, щоб я йшов і не приходив. Скільки було воровства. Ми пішли на склад, а там був чоловік. Ми його шпурнули ножом. Він пішов в больницю, а ми накрали зерна. Іншим разом ми прийшли до сторожа, а там кагати кукурудзи. Мужики до сторожа кажуть, щоб він тікав, а ми наберемо кукурудзу, потом прийдеш. А він сказав, шоб ми набрали, тільки аккуратно. Всьо було зроблено так. А забирали все, приходили і забирали, де шо було. Геть і борщ забирали. Сусід мій заховав картошку, а весною вічка відрізав і садив, і виростала картошка.

Хто ходив забирати продукти?

Комсомольці, партейні ходили забирали. Міліція, КГБ їздили забирали, їм звьоздочки повципляли. Ходило їх по п’ять, по шість душ. Ходили дньом. Приїжджали, заходили, як хазяї. Приходять, перевертають, на піч лізуть. Матрас піднімають. Приходили часто. Геть кабакові семочки забирали. У нас була сім’я величенька. В колхозі свиня заболіла сибірскою язвою, і сказали вбити ту свиню і закопати. А батько був ноччю сторожем, та вони вбили ту свиню та й закопали, а потом розкопали, розрізали по кускам. Додому поприносили і варили, тільки довго кипіла. І то м’ясо поїли, і до цих пір нам нічого нема.

Чи люди добровільно хотіли йти в колгоспи?

Всі йшли робити в колгосп, бо заставляли.

Що споживали в їжу з рослин, вживали листя, кору в їжу?

Нарвемо щирія, наваримо з лободою. Наваре мама тої води зеленої, муки, або крупи туди *

всипе. Не зажарки, нічого, не масла ніякого.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

А по селах були такі случаї, що люди людей їли. Ганяли за людьми. Одна жінка розказувала, що єле втікла від двох чоловіків: один з косою, один з сокирою, єлі втікла. В містечку на базарі продавали холодець, а там ньоготь. Прийшли до тої жінки, та й арештували її. У нас тут в селі не їли людей. У нас район і було проще. По селах нічого не було, всі вимирали. Зайдеш: тако жінка помирає, і дитина коло неї лазе, а вона говоре, щоб не трогали, нехай помре коло мене. З нашої сім’ї батько помер від голоду. В городі голоду не було, бо там заводи, фабрики, люди робили. їм давали по 600 гр. хліба. Та в них не було такого голоду, а нам тут за день одну палочку ставили. Не було в людей геть грошей. Люди ходили голодні і не могли нічого собі купити.

Це хоронили померлих від голоду?

Ідеш тако по косині, там людина лежить, там людина лежить, мертва. З колхозу підводою, не така ціла підвода, а доски стоять і дві доски збоку. За руки за ноги і кидають туди. На тих досках голова б’ється, ноги трясуться, а вони їдуть. Не було асфальтованих дорог, а такі були. Везуть їх на кладбіще, а давали по півбуханки хліба, щоб сили були ями копати. А вони викопували, як-небудь, а шо буханка хліба, як він геть голодний, утощавший. Викопають тільки щоб закрити.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Ніхто їх не поминає. Хрести не ставили їм. Хто їх міг робити, як всі падали від голоду.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 11.07.2008 р.;
3. Хто записав: Коршак Ярослав Миколайович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 43-44;
5. Респондент: Хренова Галина Олексіївна, 1927 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод в 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?

Я з 1927 року. Помню, шо був голод. Але ж я була маленька.

Які на вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи весь урожай забирала влада?

Ну то наче урожай був, але весь урожай забрала влада. Голод був, ще й сильний.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Наверно, назначала місцева влада, а точніше я не можу сказати, що я можу сказати, я була тоді мала.

Чи були винагороди за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ну, то ше коли розкулачка була, вони збирались у своїй конторі. І кажуть: «Ага, той он багатий,

підем до нього і розкупаним». А тоді так і було.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Та де там в них документи? Це було як нападєніє. Ішли собі та й всьо забирали. Вони самі

шо хтіли, то і робили. У кожному селі були свої назначені люди.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Хто там шо робив, тоді не можна було поняти. Хто протів кого, хто за кого. Чорті шо

творилось!

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Вони може мали, та шо вони показували? Хто там людей бачив? Люди боялись, налякані

були, правди нікому не казали.

Як люди боронилися?

А як вони боронитимуться? Оце як маєш кружку зерна, заховаєш його десь в городі, щоб ніхто не знайшов. Оце вся оборона.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, фруктів, овочів?

Ховали люди, щоб не здохнути.

Скільки їх приходило до хати, хто це був?

Сам же не іде, а йдуть по троє, по четверо, юрбою, і хлопці, й дівчата.

Це можна заховати продукти харчування?

Хто де міг, там і ховав, хто собі де придумав, та заховав. Тільки так ховали, щоб ніхто не

бачив, тільки сім’я. Це посоветуються між собою та й сховають. Бо боялись друг друга.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ну, давали крупи якоїсь, куліш якийсь, та й то вперед.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Розказували тоді, я так не помню, шо в кого було щось хороше: кожух якийсь, то забирали.

Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули ви про нього?

Це чула, що це судили за колоски. Люди боялися вирвати колосок, щоб не засудили. Люди

решетами полову трусили.

Чи дозволяли збирати в полі колоски, залишки городини?

Та хто там розрішав це за них і судили.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ну начальство поставило якихось сторожів.

Чи люди добровільно хотіли йти в колгосп?

Ну як побачили, що стали кормити, їсти давати, та й начали йти.

Чи змушували людей йти до колгоспів і як?

Може хто не хтів йти – та й змушували, а в основному люди йшли самі.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Тут сиротів не було, тоді до людей забирали.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ну то якщо прийшло якесь голодне, то поділишся, якщо в тебе щось є. Тепер наче не такі

дружні люди, а тоді були дружні. Сім’ї великі були.

Чи мали якусь допомогу від родичів?

Ніякої допомоги не було.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Бабки чистили, какіш копали, обчистили та й їли. Якісь шкарлупи від картошки прижарювали. У нас тут не дуже такий голод був.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Не знаю, тоді дальше села ніде не була.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933рр? Зокрема, чи розповідали про це своїм

дітям, онукам, сусідам?

Та шо вони знають. Ну то онукам розказую. Вони і питають в мене.

Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Господь його знає. Тоді один одного возвишали і бідних топили, що там не розберешся, хто

винен, хто нє.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 16.07.2008 р.;
3. Хто записав: Коршак Ярослав Миколайович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 41-43;
5. Респондент: Ткачук Валентина Миколаївна, 1930 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голоду 1 9 3 2 – 1 9 3 3 або у 1947 роках?

Розказували батьки, бо сама ще була мала, розповідали, що був дуже страшний голод і помирали люди, як мухи помирали.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забирала. Розкуркулювали людей. Робили колективізацію.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Відбирали ці, як їх там, комсомольці, як хочеш їх називали. Та й забирали весь хліб у людей. Чи вони десь це зерно вивозили, чи собі забирали, я не знаю.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Винагород не було, а доноси були, ось в мене був сусід Ізбаш, в нього були ями з зерном, та

що, хтось заявив на нього, потім приїхали та й забрали його кудись, що ніхто не знає куди.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання?

Я не знаю і не буду казати.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, арешт, висилання?

Я не знаю, я тоді була маленькою, а мати про це нічого не казала.

Чи мали зброю ті, що відбирали хліб у людей?

Нє, не мали вони зброї.

Як люди боронилися?

А де там боронитися, прийшли розкуркулили, всьо забрали, а як що почнеш щось говорити,

то й тебе вишлють в Сибір. Люди боялися боронитися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Може, десь якусь частину і можна було сховати, но лише одні вийшли – другі прийшли,

якщо перші не знайшли, то другі знайдуть, що нічого не сховаєш.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Ну як, шукали продукти, заходили до хати з щупами все довбали, даже в димар заглядали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

І душ п’ять, чотири, ще підвода в них була, вони на неї всьо грузили, кудись вивозили.

Це можна було приховати продукти харчування?

Зерно ховали в підвалах, димарях, но вони всьо ж находили, гади. Рідко, що щось не найдуть.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали латуру і всьо, а та латура була невкусна, без солі без нічого, но приходилось їсти, щоб хоч якось вижити.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Нє, одяг не брали, брали лише хліб, пшеницю і те, що було зварене чи що можна було з’їсти.

Що таке закон про «п’ять колосків», чи чули Ви про нього?

Да, чула, що судили за колоски, давали п’ять, десять год, це лише за колоски.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Нє, не дозволяли, поля охороняли дуже хорошо, що і не вкрадеш.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

А був спеціальний об’єжчик, він поля об’єжджав і дивився, щоб ніхто нічого не вкрав.

Чи люди добровільно хотіли йти в колгоспи?

Дехто добровільно, декого силували, но в основному йшли добровільно.

Це переховували худобу, щоб не забрали в колгоспі

А була одна коняка в нас й плуг поломаний, та й забрали в колгоспи їх, а що казати за коров, худобу тоже всю забирали і ніхто не ховав.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Дньом приходили, вночі люди навіють соломи, дньом прийдуть і заберуть.

Скільки разів приходили до хати?

Вони раз прийшли, всьо забрали і пішли далі, аж потім якась інша бригада навідається.

Коли почали люди помирати з голоду?

В 1933 році геть вимирали, це був настоящий голод. Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава! Ніхто ніким не опікувався, діти ходили по селі просили їсти, вони ходили такі опухші тай вмирали прямо на дорозі.

Хто не голодував в селі і чому?

Є которі не голодували, їх називали білі, вони і мали хліб, а такі бідні як я вмирали з голоду.

Хто зумів вижити?

Це ті, хто йшов в колгосп робити. їм там давали якусь латуру, та й вони виживали за рахунок тієї латури.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Всі такі бідняки як і я, хто поможе?

Що споживали в їжу з рослин, вживали листя, кору в їжу?

Ми щир теребили, калачикі їли, коріння ніяке не їли, тоді такого нічого не було, ще ми їли

листя виноградні, ось так і виживали.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Купити не можна було, но поміняти можна було, но поки хтось щось поміняє, поки донесе,

то й сам всьо з’їсть.

Чи був голод у містах?

Ну да, був, до нас аж із Києва прийшов чоловік, він впав та й помер, його закопали в яму тай всьо.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Нє, нє, не було такіх випадків.

Це і хто хоронив померлих від голоду?

На кладбіщі хоронили, свої родичі. Більше ніхто нікому не платив.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

А вже багато нема в живих, вже нікого не поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Де там в церкві! Ось піп наш сучасний пішов, тримає магазин, він там буде споминати

Голодомор? А тоді й церкви розвалювали.

Чи знає сучасна молодь села про Голодомор 1932-1933 років., зокрема, чи розповідали Ви

про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розказувала я своїм онукам, а зараз молодь, вона що, інтірісується чимось? Зараз вони і не

знають, що таке голод. В них щас всьо є. Ніхто нічим не інтірісується їм лиш дискотеки, танці, їм

голодовка не була і щоб і не була.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Власть винна, хто ж іще.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Димура Олександр Миколайович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 39-40;
5. Респондент: Тищенко Микола Володимирович, 1929 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам ’ятаєте ви, що був голоду 1932-1933рр.?

Звісно, пам’ятаю, хоч малим був, але пам’ятаю, мені розповідала мама, а дещо сам бачив.

Чи був в той рік врожай?

Врожай був, не так щоб великий, непоганий врожай, ніхто і не думав, що такий голод буде. А що, як вивезли в голубінки все зерно, приставили охоронців – і не підійти.

Чи пам ’ятаєте ви, щоб ходили бригади і забирали зерно?

Ходили по хатам, все забирали: зерно, коні, реманент. Ходили по 5 чоловік, не наші вони були, приїздили, а звідки – ніхто і не знає, а з ним і предсідатель ходив з гармошкою, а позаду підвода їхала. Все забирали, шукали щупами, все тикали, всю хату перетикали. До нас прийшли, а мати коржиків напекла, а вони і те забрали. Люди ховали, як що було що ховати. В землю закопували, в комен замуровували, хто вивозив за село, ховав там. Приходили по 3-4 рази. Коли захочуть, тоді і прийдуть. Ніяких документів у них не було, ото прийдуть і говорять, що вони комуністи і для страни треба, і забирали. Ну яка в них зброя, у головного був револьвер! У нас була земля, коні, корова, сівалка – прийшли все забрали. Батько вивіз пару мішків за село заховав, а вони і там знайшли, тільки два мішки не знайшли, і так ми і вижили. До нас як прийшли, то зразу з хати вигнали, все забрали, батька кулаком називали. То ми без хати залишились. Аж через рік батько пішов до колгоспу, то тоді і вернули нам хату, а до того жив у сестри у другому селі.

Чи добровільно люди йшли до колгоспу?

Заставляли йти до колгоспу, той, хто бідний був, то ті говорили: «Ми за комуністами», виступали за розкуркулення, то ті і самі йшли. А як в багатих, то все забирали, то люди вимушені були йти до колгоспу. Колгоспники отримували якусь баланду.

Чи чули ви про закон «п’ять колосків»?

Колоски збирали, хто пов’яже снопи, де який колосок упаде, то ми ходили збирали і здавали до колгоспу. А втаїти не можна було. Був випадок, що мій друг, з яким ходили разом збирати колоски, сусідами були, то він зірвав колосок, ще й жнив не було, і ото йому дали 5 років. Він жизнь спасав свою. Ото об’єзчик помітив і розказав председателю колгоспу. І головне, що свої були, але здали.

Чи допомагали люди один одному в виживанні? Чи ділилися продуктами?

Родичі допомагали, я ж говорю, що жив у селі у сестри батька в Левадівці, поки нам хату не віддали. То там і кормили мене.

Чим ви харчувались, які засоби вживали до виживання?

Їли ми все що було, де яка травинка, кокиш, щир, жолуді, горішки копали, і їжаків їли, а воно як свинина, таке м’ясо, собак їли. Збирали картоплю і сирою їли, ото такі голодні були. Помню, на корову давали якусь макуху, то така, що як кинеш у воду, а вона сутками кисне. Сестра якісь кандерики зробе і зразу поїмо, бо прийдуть і заберуть.

Хто опікувався сиротами?

Сиротів у нас багато і не було, ну я не знаю, ходили по людям і просили їсти, а хто більший був, то вже робили.

А були такі люди, що не голодували в селі?

Були такі, що й не голодували. Які поховати встигли, ті і не голодували. В кого щось було, то їздили та міняли на зерно.

Помирали люди від голоду? Хто хоронив померлих?

Люди помирали, не багато, але помирали, хоронили свої, як не було кому, то вже лежати так не буде, люди поховають, хто крепший. Хоронили на кладовищі, хрести не ставили, можливо, хто багатий був, ті ставили, але ж ті від голоду не помирали. Висилали до Сибіру, хто не подчінявся власті, хто оборонявся, куркулі, які виступали проти колгоспів. Он в нас був сусід куркуль, то його з сім’єю вислали до Сибіру, і так ніхто не бачив і не чув про них. Хто погано робив в колгоспі, тих теж судили.

Поминають померлих від голоду на Проводи?

Люди поминають, підуть на Проводи панахиду роздадуть, а тоді бідні були, тоді такого не було, як Проводи.

Ви розповідали своїм дітям, онукам про Голодомор?

Ну, внукам розповідаю, дітям, як приходять, та воно їм і не нужне.

Хто винний у смерті людей та організації голоду?

Винна влада, тільки вона, а більше нема кому. Ходили НКВД розстрілювали, забирали все і до Сибіру висилали. Вони хотіли винищити нас. Це Сталін давав укази.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 16.07.2008 р.;
3. Хто записав: Димура Олександр Миколайович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 38-39;
5. Респондент: Таран Валентина Миколаївна, 1929 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам ’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933рр. ?

Я родом з Анастасіївки, а тут живу з самого дитинства, майже нічого не пам’ятаю, скільки ж мені

тоді було років. Голод, холод, біднота кругом, нас було двоє душ і мама. Мама сама залишилась, батька не було, його ще в 1930 році вбили. Врожай був, а Бог знає чому в людей нічого не було, знаю, що голодували люди, пухлі ходили попід хати, їсти просили. Ми теж голодували. Що ми їли, ото що побачиш – те і їли. Зимою ходили по полю: де там качанчик який був, і ми видовбували, і черничко їли. Куліш варили: оце надереш тієї кукурудзи, кинем у воду і варим, і не було більше нічого: ні зажарки, ні хліба, ото таке їли. Ми пухлі ходили, де яку мишу впіймали, суслів, їжаків – все їли, хотілось жити.

Чи пам ’ятаєте ви, щоб ходили бригади і забирали зерно?

В нас нічого не забрали, бо нічого і не було, а от чула, що ходили по селу якісь бригади та виносили з хатів і забирали все, шо було: зерно, корови, коні.

Чи добровільно люди йшли до колгоспу?

Ішли люди до колгоспів, бо їсти хотіли, і ми в школу як ходили, то, помню, діти по 11 років садили на полях папушою. Я сама коли виросла робила в колгоспі на паровій машині, і була в мене хустка, і ото попала в ту машину, а я за нею, то була напарниця та врятувала мене, а то затягнуло б. Моя мама варила куліш в колгоспі, і оце так потроху давали людям, і мама і мені приносила поїсти. В нас корова була, то ми на ній і прожили. Мама пекла такі млинчики: кукурудзяна мука, трохи молока, розколотювала і в печі пекла.

Чи чули ви про закон «п ’ять колосків»?

Не дозволяли збирати колоски, бо судили за них: за 5 колосків давали до 15 років.

Помирали люди від голоду? Хто хоронив померлих?

В нашому селі мало померло, бо голоду не було аж такого. Ховали люди спеціально назначені

колгоспом.

А поминають померлих від голоду на Проводи?

Хто ж їх буде поминати, бо не осталось тих, хто б щось пам’ятав.

Як ви вважаєте, чи знає сучасна молодь про Голодомор?

Діти знають, я їм розповідала.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 11.07.2008 р.;
3. Хто записав: Луговська Людмила;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 37-38;
5. Респондент: Сталинець Ганна Іванівна, 1926 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 рр. ?

Їсти не було шо. Мама нас запирала і йшла на степ, ми малі були, нас троє було у мами, а потом приходила і відпирала, щоб нас ніхто не покрав. За ворітьми сидить жіночка і тако рве траву, открутює оті коріння і їсть, наче хліб, оце сидю її бачу, наче хліб вона їсть, а то трава. Було багато, та хіба я можу помнити.

Які причини голоду?

Люди посіяли біля своїх хат жито, і ми тоже. В 33-му була сильна голодовка, забирали зерно в кого було, фасолю, все забирали підряд. Були голі хати і діти, і люди.

Чи чули ви про випадки людоїдства?

Пішла на базар, мені було 10 років, а там холодець продається, я побачила там пальчик, мізинчик, тако скраю тарілки, як побачила – дома опинилася, мамі сказала. Таке страшне було. Я боюся більше розказувати. Мені вже 82 годи.

При Голодоморі люди працювали в колхозах?

Я не пам’ятаю, хто шо мав в подвір’ї, відвозили. Потом давали нам їсти за то, шо ми ходили на роботу. Давали нам макухи, потрошки каждому давали.

Чи чули ви про закон «п’ять колосків»?

За один качан кукурудзи, хто вкрав, судили, давали багато годів. Збирали колоски, но якшо спіймають, то покарають. В колхоз колоски збирали, а так не було шоб ми назбирали і собі, взяли і зносили в колхоз. Колхоз був бідний, геть нічого не було.

З вашої сім’ї хтось помер від голоду?

З голоду нє, мама держала корову. Так годувала, ше кого можна коло своєї хати.

В вашому селі багато хто помер від голоду?

Багато хто помер від голоду. Да багато людей вимерло. Бо нічого не було, геть не було. Так, люди помирали. І так я бачила, шо голодні ходили.

1. Місце запису: село Андрієво-Іванівка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 10.07.2008 р.;
3. Хто записав: Димура Олександр Миколайович;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 36-37;
5. Респондент: Сікорський Василь Леонідович, 1928 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.

Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 рр.?

Ну пам’ятаю, ну мало, я ж 1928 року народження. Пам’ятаю, що голодовка була, люди пухли, бо не було що їсти, до того доходило, що люди коней дохлих їли, розрублять коня і кидаються туди, щоб тільки ухватити кусінь м ’яса, доходило навіть до бійок за те м ’ясо, всі голодні, а м’яса мало було. Багачі забирали, наші ходили забирали, говорили, що для советского союза. Геть усе забирали, забирали і пшеницю, і коні, і техніку. Ми під столом вирили яму і ото туди ховали. А вони ходиш з щупами і штурхали, шукали, де заховане. Вони зібрали по селі зерно і заховали в церкві. Вони закрили церкву і зробили з неї склад. Ховали сємічки там, і був приставлений охоронець. Мене батько поведе до церкви, витягне цеглину і мене засуне туди, я наберу торбину зерна, поки охоронець обійде церкву і гайда додому, щоб не замітив. Ходили по-троє чоловіки і підвода, ото як ідуть та на гармошці грають. Раз прийшли, все забрали, а потім приходили другого разу, щоб перевірити, чи не утаїли люди чого. Приходили люди свої ж, і забирали, люди боронилися, бо то їхнє було, їхніми руками зароблене, а вони били людей і забирали все: корів, коней, зерно, який реманент. У кого сім’ї були великі, по 5-7 чоловік, чи сироти були,то залишали корів і яку жменю хліба

Чи добровільно йшли люди до колгоспу?

Заставляли здавати коней, здавати плуги, реманент і ото заганяли до колгоспу. Варили колгоспникам якусь баланду з кукурудзи та ще якої трави туди накидають, і тим хто по полі колоски збирав чи копиці складав і дояркам,- всім давали їсти, аякже. Мій батько працював в колгоспі, де яку зернину украде, захова до пазухи і приносив нам.

Багато людей померло від голоду?

Тут багато померло від голоду, батьків брат вмер від голоду, тітка вмерла з голоду – пішла в друге село, влізла в погріб, набрала там сала, зерна – всього, і ото наїлася і через два дні вмерла, а в неї було шестеро дітей. Збирали траву. Ото ідеш на степ, і кокиш такий маленький, косив і їв, голодні люди були, ото зерно збирали після того комбайну колоски, то садили від п’яти років і більше.

Чи допомагали сиротам?

В одної жінки було дев’ять душ дітей, без батька жили, і оце їй допомагав колгосп, давав на одну душу по 100 грам хліба, яку жменю зерна, оце і вся поміч була сиротам.

А були такі люди, що не голодували в селі?

Були, були, та ще й добре були такі, що не голодували. В них були запаси, є такі, що не знали, що таке голод.

Чим ви харчувались, які засоби вживали до виживання?

Я пам’ятаю, ходив в поле сусли збирав. Як піду, то принесу 50-60 суслів, і шкірки зніму і ото мамі в казан. А нас було семеро душ, я самий старший, ото повний казан звариш і не хватає мамі. У тих норках я вигрібав зерно, а воно чисте, ходив вночі, щоб не бачив ніхто. У дворі була землянка, повна землянка зерна. Ото сидимо сім душ голодуємо, а в нас пшениці повна землянка. Ото дирку пробили та потрохи зерна брали, і так вижили. Вижило багато людей, є такі, що їм давали зерна, хліба потрошки давали. І ото йдуть на степ, і в кого нема чого їсти і тоді діляться, аякже, люди ділились, не давали вмерти один одному. Пам’ятаю, і родичі допомагали, ділились, в кого шо є.

Чи чули ви про випадки людоїдства?

Бува, як хто в ліс з села тікав, то ото він з голоду з ума зійшов, значить, пішов людей їсти. Люди ходили до лісу траву яку зірвати і не верталися, тільки знаходили сапоги і кості. Ми потім перестали ходити до лісу, а як в поле біля лісу працювати ходили, то стояли охоронці з ружами.

Чи чули ви про закон «п’ять колосків»?

По полю заборонялося збирати колоски, по полю їздили об’їздники і вкрав п’ять колосків – зразу на 15 років років висилали до Сибіру. Люди робили по мінімум роботи за трудодні, але не всі могли виконати мінімум, і їх висилали до Сибіру, було таких багато.

Як ховали померлих?

Помирали люди, багато померло, ховали свої, хто крепший був, ото так вивезе за село, кине мертвого, може, чим прикидали. Хоронили людей на цвинтарі, ото так кинуть загорнуть і так ні хреста, нічого не ставили. Ми знали, хто багатий, був то ті ставили хреста, але такі від голоду не знали. А як ми бідні були, їсти нічого не було, то звідки того хреста нам брати.

А поминають померлих від голоду на Проводи?

Поминають, звісно поминають, кожен приходить ставить панахиду, але ніхто вже не пам’ятає, де ті могили, а тоді майже не поминали, бо тоді не було такого як Проводи. Розказував онукам, а шо як вони бачать, що в тарілці є шо їсти, то що вони будуть цікавитись. Таїм байдуже, що було тоді. Винна влада, а хто ж, як не влада, тільки вона ото забирала, вона зробила голод. Це Сталін винний, він заставляв забирати.

Чи знаєте ви, що таке Торгсін?

А було, було, тут було ходили міняли прикраси на хліб, а люди ходили голодні і все, що можна поміняти, все міняли. В містах голод був, бо звідти приходили до нас голодні, пухлі були. їсти просили. Та говорили, що голод в містах великий, більший, ніж тут. Ото ці прихожі найбільше і помирали. Ото помруть і не було кому захороните, ото так лежали по вулиці, поки хто жаліється та крепший був, то де вивезе за село.