- Місце запису: село Софійвка Богуславський район Київська область;
- Дата запису: 2008 рік;
- Хто записав: Павло Повод;
- Респондент: Притула Катерина Василівна, 1934 р.н.;
- Розшифрувала: Кравчук Тетяна Володимирівна
Під час Голодомору 1932-1933 року сім’я Катерини Василівни проживала в селі Софійвка Богуславський район Київська область.
Я, Притула Катерина Василівна, 34-го года народження. Батьки мої родом були з Київської області. І в 33-ій году село, Богуславський район, село Софіївка, батька забрали, приїхала підвода, забрали все шо було. Мама каже і семечки були, і мука була, все вигребли, вигребли, все на світі. Батько одбивався, не давав брать, бо як п’ятеро дітей, шестеро. Одбивався, його скрутили і забрали. Забрали його і завезли. І мама сама осталась і шестеро дітей. В хаті пусто, нічого, одна вода і земля. Їли гнилу картошку, те, шо хто мог. Тоді весно якось так вже, понаїдались черешнів зелених, таких чу-чуть. Мама лежала пухла на кроваті, не могла. Де там на полі, не могла підняться, сестричка трошки така жвавіша була, вона шось це, вони прибігають «Мамочка, роднінька, не нада вмирать, в нас уже є черешеньки, вишеньки, черешеньки і ми будем жить». Мама плаче «Не їжте, діточки, бо буде плохо, ви повмираєте». А вони ж як діти, вибігли на двір, стали собі рвать і їсти по-трошку. Понаїдалися, приходять, один прийде «Мама, животік, животік», другий так, і всі-всі померли. Шо ж до вечора вони померли, всі. І кричали, а мама шо зробе. Дехто там був, село Вельмировка, а животики, як ото лєнточка, ну, знаєте, як ото плінта. Отак видно і кишки, і все, усе воно ж худюсіньке, то шо воно ж видно оте все. І мама сама уже похавать, ну ше ж діти в хаті мертві, нема кому. Нічо, бере тачку, та оставила, взяла тачку з свою сестричкою, повозила цих діточок і повезли туди в яму. Братська яма. І туди туди повкидали їх, поклали і всьо, і пішли додому.