- Місце запису: село Лісівщина Коростенський район Житомирська область;
- Дата запису: 2008 р.;
- Хто записав: Філією публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «регіональна дирекція UA: ЖИТОМИР»;
- Респондент: Подорожня Анастасія, 1927 р.н.;
- Розшифровка аудіозапису: Кравчук Тетяна Володимирівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Лісівщина Коростенського району Житомирської області.
Все время ходили рвали ето щавель, гороб’ячі, кінські, заяч’ї. А батько був такий спеціаліст, хороший він дуже добре їжаків ловив. Вот піде і їжаків наловить, у печі їх осмалить, все так, як треба зробить, на кусочки поріже і у борщ кидає, і борщ видно, що жирний, а їжаки були жирними. А брат, самий старший 20-го року, зробив сєть і птіцу ловили. І це пойдуть, і думаєте, коли той багато принесуть і тоже птіцу варили, і те, і м’ясо той в голодовку пробували.
А яку птицю?
І ету ворону, і сороку, і тіє, голобу, шо попадеться. Даже і маленьку птічку приносили. Був такий случай, шо одна жінка мала двоє дітей, опухшиє були діти, і вона опухша була. Діти дуже просили їсти, а потім уже перестали їсти. Ой, то вона плакала-плакала, а тоді каже, «шо в мене вже нема сліз, я вже плакать не можу», і бере ці діти рубає, в діжечку їх складає, солить і їла. То вона вижила. Ну питали її: «Де твої дітки?». Вона каже: «Померли», а потім, як вона вже вижила, пройшло время, то вона й сказала, як це воно було, як це вона вижила, каже: «Дітки мої не вижили б і я не вижила б, то я рішила, шоб вони не мучились і сама їх з’їла».