1. Місце запису: село Велика Кардашинка Голопристанський район Херсонська область;
  2. Дата запису: 2008 рік;
  3. Хто записав: Павло Повод;
  4. Респондент: Філіпова Світлана;
  5. Розшифрувала: Кравчук Тетяна Володимирівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Велика Кардашинка Голопристанського району Херсонської області.

Дєдушка наш Савка сказав «ми йдемо у колхоз, бо діти вимруть», п’ятеро дітей. Ну ми же ж слухали, раньше батьків слухали. Батько враг народа, шо не хоче йти в колхоз. У мати вона б пішла, та де ж вона піде, як в неї п’ятеро дітей одне за одним. Ну шо ж він, взяли його, арестували і одправили у Далінку, сюди в тюрму. Дали йому два года. Два года у нас усе і коняки були, і корови були, все було. Прийшли комсомольці, ці актівісти забрали все. Рубан Роман був, Кудрявець, наші комсомольці, да, коту нахрен вже, нема втопився. Оце ці шо, шо з людей іздівалися, всі погибли. Той у гайок заліз погиб на корчі, а Роман цей вліз у канаву п’яний, то так стояче, переліз глибоку канаву, та на корч виліз. Батька осудили на 2 годи, а дітей же ж п’ятеро дома, кидали з хати на сніг нас. То так, з кублами, з усим. І йшла тьотка туди по дрова 5 км, на батареї. Дивиться діти надворі, вона находе з сокирою «А чого ви тут?», «Комсомольці нас викинули», каже «Бульбихина баба Орина». Взяла сокиру одбила замок, заносила дітей в хату, принесла пучок комишу. Лежанка так в нас, натопили. А ми ж сиділи як гаврики, я і брат, плохі ми вже були. А вони приходять ввечері опять, комсомольці, а мати взяла сокиру і каже «Так, тільки візьмитеся за дитину і будете викидать на сніг, на мороз, зарубаю оцих комсомольців, – каже, – стільки вспію і вирубаю». Ну вони постояли-постояли і побоялись, не зайняли. То так ми остались пока в цій хатці дозімували. Як ми вижили. Носила мати бідна клунки. То як утік батько з тюрми, прийшов додому ночью, сказав матері шо буде, там сестра в нас жила дальше, ну на кучугурах. Сказав сестрі, мамі «Маня, я, – каже, – втік, буду жити в Калегегях». Ціпом молотив жито.

У хаті, це ж треба не показуватися, чи як?

Ховався у людей, в Калегеях. Ну вони його, то знали ше як раньше, в нього були і воли, ну все в нього було, і коні, і жеребці були, і все було. І так він остався і год ховався. Піде, там молоте, дадуть йому отого ну відро чи два жита, він ночою принесе клунок, заховав в гайку, там на вербину вилізе, там вербина і такий кущ, заховав той клунок. А Вася в нас був теж, 9 год, піде помаленьку в гайок, та коробочку набере того жита, принесе. Та мати така терничка була, туди ж актівісти не полізуть, через воду і на вербину. А хлопець же ж такий 8 год, полізе, візьме, коробочку принесе, мати зітре над терницю, тернички такі були, варе чи кашку чи шо. Ні, одна дівчинка вмерла, 9 год, батька, як оце ловили, це він год ховався, а актівісти засідали в нас, де ми живем, шоб його вловить і одправить його подальше в тюрму. А вони прийшли, а в неї пальтишко було таке новеньке і ботіночки ці, вона 23-го года старша, дівчина. І давай забірать в неї ж одежу. А вона як сунула тако до тіх комсомольців, ну й пошкрябала тамо футболку, і вона ж міліцію визвала і міліція пошарпали дівчину, вона злякалася і в неї получилося голова заболіла. А побачила, шо батька зловили і так прив’язали руку за одну вішку і за другу, як так розіп’яли і повели в сільсовєт. І вона як покричала здуру і в неї зреніє вже почалось. Приїхала батькова сестра самастарша з Пам’ятного каже «Давай я Катю заберу туди», ну пока переживе. Забрала, коли ми поїхали провідувать, приїжаємо, а вона каже «Дні неділі як похоронила Катю».

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду