1. Місце запису: село Кардашинка Голопристанський район Херсонська область;
  2. Дата запису: 2008 рік;
  3. Хто записав: Павло Повод;
  4. Респондент: Пашкевич Марія Гнатівна, 1925 р.н.;
  5. Розшифрувала: Кравчук Тетяна Володимирівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Кардашинка Голопристанський район Херсонська область.

Комуністи приїхали ввечері до нас, батька забрали, руки зв’язали і батька у тюрму. А мати в вікно вискочила, а ми остались із бабушкою. Бабушка і нас троє. Вони конем, кіньми, конем це вони приїхали, тоді повивертали, коли вже капуста була, солили в бочки, закопували це все, о. Квасолі був такий вузольчик, бабушка просить «оставте квасолю, я хочу дітям суп зварити», «нє», взяв квасолю, розкидав. Цезанков Зоря, Жигалов Іван і Бусаульський Василь, приїхали, повивертали все чисто і нас на підводу з братом, а бабушку, каже «а тебе прив’яжемо до конячого хвоста». А ми ж кричимо «Бабулю ж не нада, шо ж ми будем робить». Він ше й турнув бабушку і положив, в Кучугуру її. В Кучугури повезли, скинули, канава там була така, ночью і поїхали. А ми до утра жили там тоже рядом, хати були, в Куманецькому, а це ж ви знаєте, дід і баба, не знаєте, забрали нас, привели в хату не взяли, в сарай, в сараї там, де корова була, ми тамочка були. А тоді до утра, утром розвиднилось, каже: «Йдіть тепер, де хочте, бо комуністи, як прийдуть, в мене, каже, все заберуть». Пішли ми на Кохани, там була жінка, бабка старенька, пустила нас туди. Мама ночью прийшла, почала шукать нас, де ми, найшла, зробила там лежанку нам і ми там жили. Жили там, голод, це ж нема ніде, нічо. Ходили просить, було з братіками, а ці, а мама дасть чи то торбинку, чи ше шось і ходимо, може, хто шо дасть. І це нам найбільше давали баба Полька Браїльська, він був бригадіром, чи чим він був, утікла, боялась, шо… І це ж вона пів году чи більше до нас прийде ночью тоже шось нам принесе, принесе нам, а тоді йде. Іде, шоб її ж не забрали. А тоді пройшло вже чи пів году, чи я не знаю, тоді вже вона прийшла, та забрала нас у Кардаші, там її батьки жили, батько і мати, мамкині. І ми там ото були. А батько сидів у тюрмі 10-ть год. Багато у нас, у Кардаші позабирали. І не поприходили, Олі Скицівської батько не прийшов – Іван Макєйович, тоже не прийшов. А батько прийшов. Оце таке ми пережили. Голод був невиносімий. І забрали з хати, пшениця була закопана, забрали комуністи, була в грубі, як зараз помню, 4 мішки пшениці стояло. І замазана груба. Мати це затопе, так осюди дим іде, шоб в грубу не йшов. І вони оце взнали, грубу розвалили, пшеницю забрали, все позабирали. Викопана яма, оце тут, де моя дочка живе зараз. Оце розказував дєд мій, нема їх, померли. Так він розказував, оце вулиця, отут перва хата, тут усі вимерли з голоду. І він каже: «Я їх складаю на тачку, яма викопана на кладбіщі, недалеко». І він оце возе їх. Кажен день возе і в яму ту скидає, а отам хата була. Він каже: «У мене, доцю, був каюк і була ціпка, і я рибальчив, і ми вижили». «Маруся, обробляйте це і не хороніть туди», тут оце могили і діти, і старики. Мій дядько, голод був, так вони вибралися на тайгу, взяли двох синів, Мишу взяли і Ваню взяли, а двох дєвочок бросили на печі. І там вони і померли з голоду, дівчата. А ті шо туди поїхали, каже, вижили. Тоді вже, як він оце помирав вже, то може год 10, як він вмер, і каже синові свому: «Миша, постав на кладбіщі коло мене два хрести, діткам, дєвочкам, шо померли з голоду». І вони, коли прийшли, як вони плакали…

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду