1. Місце запису: село Селище, Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: студентка II-го курсу, історичного факультету, V – групи, Чорноус Оксани;
4. Респондент: Резнік Зінаїда Федорівна, 1920 р. н., народилась в селі Селище, Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Селище, Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Головною причиною голода була продрозкладка. Забирали весь хліб до останньої зернини. Вороги народу прходили в кожний дім і робили обшук, що було знайдено в цій хаті й те забирали. Колгосп в нашому селі з самого початку свого буття втратив екологічну самостійність, для колгоспа головна ціль була, як найбільше зібрати хліба, і перевищити план. Голод розпочався через те, що взимку наші заготівки забирали для створення свого плану ворожі люди. Самий найтяжчий період – це зима, коли не має чого їсти, і не має де його виростити. Наш хліб який забирали та страхфонд було передано на хлібозаготівлю. Сусіди, які мешкали поруч з нами попухли від голоду. Розтнивши труп їхнього сина, було знайдено в шлунку сиру фасоль, жмихи та буряки. В нашому селі поширювалися крадіжки, матері почали відмовлятися від своїх дітей. А моя знайома навіть з’їла свою дитину, це було жахливе видовище. 7 серпня 1932 року ВЦВК і РНК СРСР було прийнято постанову “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперацій та про зміцнення громадської соціалістичної власності”. Сталін приказав карати розстрілом, а “за пом’якшуючих обставин” позбавляв волі на строк не менше, як 10 років, хто порушить цей закон. В нашому селі цю постанову ми прозвали “законом про п’ять колосків”. Рівно стільки їх потрібно було суду. Але ми рачкували до недоторканого колгоспного полю – виминали воскове зерно і тут же поїдали. Нас почали виловлювати. З активу організувалися “об’їждчиків”. Для нагляду за нами спорудили навіть вишку. Згадується мені популярна тоді піонерська пісня:

               Видно нам із вишки,

               як плазує нишком –

               то ж там і не вітер, і не коврашок,

               то злодюга – ворог вимина колосся

               набиває пельку, тягне у мішок…

Хлібозаготівлі з урожаю 1932 року розпочались у серпні, і нас почали давити. Урожай у колгоспі був, але заготівля одна – виконали, потім заготівля друга – виконали, вже посівне зерно забрали з комори. На трудодень абсолютно нічого не дали. За те, що ми працювали, то ставили паличку в журнал (робили відмітку – А.Н.), що ти був, що у тебе є вихід, а сплати ніякої не було. Зерно, яке забирали в нас його виводили для перегону на спирт і горілку. З наших дворів почало виводитися все: і картопля, і м’ясо, і дрібна птиця. Смерть в селі стала звичайним явищем. Деякі люди самі шукали смерті, цим вони позбавляли себе від мук, і мертві годували живих. Сама жахливіша подія, яку я запам’ятала це було одного дня. Перед хатою людоїдки зібралося чимало людей, серед двору простелена ряднина, і на ній багато дитячих черепів. Я і досі не можу позбутися цього видіння. Голодні люди потрапляли у полон якоїсь нерозважливості, байдужості до себе і власної долі. Верх брав інстинкт самозбереження – тому часто проявлялись справді звірні інстинкти. В селі не залишилось ні собак, ні котів… Покійників перестали в нас хоронити так, як це робилося раніше. Ось хочу навести доказ цього в сім’ї Пилипа Бугрового мого далекого родича померло 4 дітей. Його дружина Уляна носила своїх померлих дітей в лантусі на цвинтар і скидала їх у вириті ями. А засипати цю яму в них не було сил. Це один з таких випадків, інші носили мертвих своїх рідних і близьких у мішках і ховали на цвинтарі, деякі не маючи сил дійти до кладовища, ховали покійника поряд з домівкою, частіше в садку. У нашому селі стало незвично тихо. Люди мали вигляд скелетів, обтягнутих шкурою, або ж й опухлі, як колоди. Не чути було гавкіт собак, навіть ворони не літали, тому що птахів перестріляли на їжу. “Дівчино, не бійся, ходімо я покажу тобі, де багато грибів” – почувся його тихий спокійний голос. Взявши мене за руку, потягнув у зарості. Опам’яталася я лише тоді, коли стиснули мене п’ястуки незнайомця: він накинув мені на голову якусь мішковину і приставив до шиї лезо ножа… Подібно звірятку, я вчепився зубами в руку божевільного – це врятувало мене від смерті. Голод привід до різкого збільшення кількості безпритульних дітей . Частоково розв’язання цієї проблеми переклали на колгосп, де організовували для сиріт патронати. У нашому селі було створено такий заклад. Врятувалися ми від голоду лише тим, що у нас була корова. Батько в повітці спав біля неї з сокирою. Коли голодні банди до краю знахабніли, єдину годувальницю на ніч він почав брати в хату. Завдяки їх ми вижили. Вище нашої хати жила якась Пара(Параска). Мов зараз бачу, як на мотузку тягли її з бугрика до воза: пухла, коси чорні, розкуйовджені, брудна. Пухлий, років шести її Ваня, ні на що не реагуючи, лежав на призьбі з грудкою солі в руці. Наступного дня викинули на віз і цього хлопчика. Він ще живий, щосили скрикнув: “Ма-а!…” Тато працював у заводі (Селищанському церковому – А.Н.). І йому вдалося чи випросити, чи виписати меляси. Це було десь вже під весну. З’явилося листя на дереві і почали сходить буряки. На буряках, хоч і не величка, та вже була гичка. Буряки проривали і цю гичку з мелясою варили. Потім пішов батько до дільничого лікаря Макара Івановича Клименка і запитав, що можна ще домішувати в цю так звану їжу, якщо він дістане все, крім тирси з дерева і лупин з проса. Були в мами дукачі, вінчальні обручальні обручки, то батько відніс їх і здав у Торгсін, так як настав вже для нашої сім’ї критичний стан. Не пам’ятаю, скільки дали за це борошна. Оце борошно, на шістьох мама брала по жмені, діставала листя з дерева і гичку. Отаке пекла і отаке ми їли. Керівництво (колгоспу – А.Н.) про людьске око, виявляюче “милосердя”, влаштувало громадське харчування. На душу припадало раз на день по пів літра супу, затирухи чи галушок без хліба, звичайно… Ось таке було страшне, трагічне життя тих людей, які відчули на собі голод.

1. Місце запису: село Лебедин, Шполянський район, Черкаська область;
2. Дата запису: 2.11.2002 року;
3. Хто записав: студентка II курсу, IV групи Мельник Юлія;
4. Респондент: Мережко Ганна Гаврилівна, 1923 р. н.,  народилась у селі Лебедин, Шполянський район, Черкаська область.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Лебедин, Шполянський район, Черкаська область.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Ганно Гаврилівно розкажіть, будь ласка, де ви народились і коли?

Родилась я тут в Лебедині, і прожила весь вік. 1923 року рожденія я. Була сім’я в нас і не багата, середняками називали. Батько були механізатором і двигун дома мали, а мати були в колгоспі сапальницею дома сапали. Ще сестра в мене була 2-ма годами старше мене.

Як ваша сім’я пережила голод 1932, 1933 рр.?

Родину нашу розкуркурили і вислали на Вологду, а тато наш побачивши те, всьо таки надумав піти в колгосп “XII-річчя Жовтня”, сначала дуже не хотів, а потом побачив всі ті нещастя і пішов. Та і нас з сестрою не хотіли брати у школу – казали куркулівські діти. Забрали в нас і поля і все, шо дано було.

Як на Вашу думку, чому трапився голод?

А спіцяльно зробили голодовку. Хліб тоді вродив, та і вродив як всігда, і нестатку не було. А вони, бузувіри, повивозили за границю, щоб ми тут  повиздихали. Знаю, шо Сталін спіцяльно таке зробив, хотів умертвить українців, а чого – не знаю, цього тобі вже не скажу.

Коли почали забирати пожитки, де Ваша сім’я зберігала зерно?

Ходили душогуби. Збиралися активісти, чоловік по 5-6 та забирали все, шо бачили. Був тут один – Мифодій Власович, Трайда байда казали. немилосердний був, нікому нічого не оставляв, сам же він возгловляв їх усіх, але люди потом зібралися, обмолотили і на кілок посадили паразіта такого. А ходили вигрібали все геть чисто, шо бачили корови забирали і всю живність. Тато ж наші ушлі були, бистренько узнали про те діло і додому прибігли спасать хотя шось. В нас зерно в засіку було, прийшли ці активісти опечатали зерно. Засік той був над старим заваляним погрібом, а Вони зробили дірочку в засіку і посціжували у погріб. Та ше й казали: “А, чорт не вхватить”. Сусідка в нас була Мотря, то вона, як прийшли до неї, понатягувала на себе 3 спідниці, шоб хоч якусь одежину припасти і в мішочки та глечики поначипала проса та крупи всякої і під припічком сховала. Але ж вони повигрібали все, і спідниці поздирали, одну тіки і оставили.

Що ви їли під час голоду?

Ой, шо тобі сказати. Не було ні хліба, ні солі, тіки воду одну оставили, якби ше й воду забрали, то хтозна шо було б. А кормилися підножним кормом, хто де шо знайде. Їли листя з дерева, сушили листя липове, били його на муку і млинці пекли. Харчувалися всякими остатками де, шо пооставалось. Діти малі бігали, з жарен, на яких шось перетирали, облітали тилочку, шо пооставалося, та  й в рот, а як вода, отак перебивались. А нас мама з сестрою Дуньою, весною коли в колгоспі посадили буряки, водили дольки сапать. Виділяли дольку і ми всі сапали, а мама дуже больні вже були, помню ноги так поопухали, шо аж звисали. А на полі годували, варили кошку-похльобку – баланду. А ше били сіно на муку і на воді пекли млинці. Лободу брали для млинців, і кропиву тоже брали. Але потом од кропиви одказались, бо від неї животи дуже боліли, а лобода, вона м’якше і її їли чаще.

Чи були випадки, коли їли людей?

Було таке, що і людей їли. Жінка одна була, ловила малих дітей. Казали пійма дитину, одріже голову і поставе в куток, що кров стекла, а потом вже їсть. Її так і прозвали Людоїдка, а потом всіх дітей  назвали по роду Людоїдами і зараз в селі вони є. А ще було в Пухліїв, сусідів, пропала дитина і шось десь тиждень її шукали і ніхто не бачив її, а якось зашли до сусідів, а вони пальчики тіки дитячі догризають – оце геть чисто так і було. Але то таке время було тяжоле , судить тих людей нізя, бо кожний жив як міг, аби тіки день додержаться.

Як на Вашу думку, скільки чоловік померло в селі?

Вмирало багато, вимирали і сім’ями і вулицями. В сім’ях було дітей по 12, по 13, або ще й більше. Але ж діточки маленькі були, їх ще й не називали, то хтоїзна скільки тих бідних людей повмирало. Чула шось таке в сільраді колись казали до 3000 людей вмерло, але хтоїзна, скільки їх по настояшому вмерло, всіх не запишуть.

Де в селі хоронили померлих людей і яким чином?

Мертвих було багато. Оце ідеш попід тином, то там, то тут лежали люди. Організовували бригади, які їздили на возах і собірали мертвяків. Їде було дядько і собіра хоч живого, шо не шевелиться, хоч мертвого, та і забира всіх зразу, каже нашо мені двічі вертатися, доки вернусь він вже і схолоне. Відвозив на кладбіще і скидав в яму та й загортав. А деякі хоронили свою рідню на городі.

Чи є місця шанування померлих?

А Бог його знає, може десь і є, не чула, а хто ховав дома, то конєшно убирає і дивиться за могилками, а які і повмирали вже, то діти дивляться. А другі і не знають шо то за горби, хоч на городі, хоч на кладбиші, то воно ото і позаростало і зрівнялось з землею, кому воля січас воно нужне.

1. Місце запису: село Лебедин Шполянського району Черкаської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Хоменко Марія Василівна, 1914 р. н., народилась у селі Лебедин Шполянського району Черкаської області.

Під час Голодомору респондент проживала у селі Лебедин Шполянського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Я була третьою дитиною у сім”ї. Всього нас було чотирнадцять, дев’ятьох забрав голод. Я робила тоді в КСП “12-річчя Жовтня”. Пригадую, навесні 1932-го пропало багато коней, які здихали від голоду, бо не було чим їх годувать. Та скоро до трупів коней почали навідуватися вже і люди,, бо в колгоспи нічого не заплатили, свій скот пішов на загальний двір, і той, що остався вирізали й поїли.  Керівництво ставилося по-насильницьки до нас. Бригадири ходили і загадували йти на роботу, як осавули при панах, а рано в хатах, де жінки спізнювалися, заливали водою вогонь в печі. Організовувались “чорні бригади”. Знов таки ж, жінок, що спізнились на роботу чи не зробили, що треба було, не пускали додому, а запирали в якійсь хаті і рано  відправляли знов на роботу. Пригадую, така бригада була в хаті А.П. Кохна, над якою був причеплений чорний прапор. Потом якийсь сміливець причепив на цей хаті фанерку. На ній було таке: “Смерть колгоспам!” Хтось з активістів відвіз її до до…. Приїхало начальство, подивилося і розігнало їх 1932-ий був неврожайний, людям не дали нічого. Комісія з активістів ходила по дворах, у деяких були шпилі, щоб шукати заховане зерно чи овочі, бо так часто робили, а в других були торби не шиї, куди засипали найдену квасолю, сухі вишні, сочевицю. Було й таке, що горище замітали віниками, щоб не осталось і зернини. Наступного 1933-го велике горе спіткало нашу сім’ю. Пригадую, зимою ранком батько із старшими моїми братами винесли з хати тільця двох сестричок і братика. Тимофійко був наймолодший. Так померло ще шестеро моїх братів і сестер. Перед цим бідненькі лежали на лежанці, аж попухли. Здавалося ось-ось розпадуться на “часті”. Так і поздихали. Померли й мати з батьком. Весною і літом 1933-го в колгоспі почалось харчування в полі. Я з братами вийшла в поле. Хто прийшов і трохи той щось  зробив, тому давали миску супу. Врожай в цей рік був гарний. Для порятунку людей від смерті вибрали ділянки спілої пшениці, нажали, вивезли молотерку, намололи і почали пекти хліб. Але робота йшла по волі, бо люди кволі. За скошений і складений в копи гектар давали 150 грам пшениці, люди ожили, повиходили в поле всі: і старі і малі. Хліб був зібраний. Голод відступив.

1. Місце запису: с. Долинка, Монастерищенський район, Черкаська область;
2. Дата запису: 11,09,2003 року;
3. Ким записано: Курченко Наталія Василівна II курс;
4. Респондент: Якобчук Павло Іванович 1908 р.н., народився у селі Долинка, Монастерищенського району, Черкаської області.

Під час Голодомору респондент проживав у селі Долинка, Монастерищенського району, Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках, або у 1946-47-рр.?

Помню голодомор у 1932-33 і 1946-47 рр.

Які на вашу думку могли бути причини голоду і неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада сама зробила штучний голодомор, бо урожай був.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив?

Ходила НКВД, комсомольці і вимітали все, ще була “Червона мітла”.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?Ті, що ходили мали документи, ходили в голіфе, забирали кожухи і самі в них ходили.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Коли люди не давали забирати останню їжу, зерно, то били і десь вивозили.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали при собі нагани.

Як люди боронилися?

Хто як міг ховав зерно і картошку.

Чи можна було приховувати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна було заховати нічого, шкали в погрібах, в ямах, даже в пазухах.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Ходили комсомольці із шпичками, штрикали землю, заглядали в печі, в хліви, де тільки можна.

Скільки їх приходили до хати? Хто це був?

Приходило двох-трьох. Казали на них “Червона мітла” НКВДисти.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде не можна було заховати нічого.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тим, хто пішов у колгосп давали по мисочці супу і по кусочку хліба. Забирали все: продукти, худобу, дрантя.

Що таке закон про “п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Хто зірве п’ять колосків давали по 10 років!

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не давали збирати у полі нічого у 1933-у, а в 1947-у. уже можна було щось десь узяти.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Комори і поля охороняти ціж представники і комсомольці.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ті, що були бідні ішли в колгосп зразу, а ті що мали хоч трошки землі, (звалися середняки) мали коні, плуги, в колгоспи не йшли.

Чи змушували людей іти в колгоспи і як?

Примушували йти тим, що забирали все, розбирали хати, клуні і навіть десь висилали.

Де приховували худобу, щоб не забирали в колгосп?

Худобу не можна було десь сховати.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Забирати ходили, коли їм вздумається і серед ночі і рано.

Скільки разів приходили до хати?

Ходили скільки хотіли, поки не бачили, що вже немає що брати.

Коли почали люди вмирати з голоду?

Коли все кінчилося із продуктів, почали вмирати.

Що було з малими сиротами?, чи ними опікувалась держава?

Дітей, що залишилися забирали в дитбудинки.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, що лишилися живі, то в колгоспах організовували кухні варили в котлах якусь похльобку і давали людям.

Хто зумів вижити?

Оце так і вижили.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Давали пайки в колгоспі і складали дві, три сім’ї докупи і перше одним, потім другим.

Які засоби вживати до виживання?

Збирали мерзлу картошку на полях, перетирали і їли.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше годували?

Родичі як було звідки, те помагали одне одному.

Чи споживати в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли лободу липиху, татарське зілля (коріння).

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Листя липи вживали в їжу.

Яких деяких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Все, що можна було зловити, все їли.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

У 1947-у їздили в Западну Україну і на одежу міняли їжу, там люди не голодували, але задаром не давали нічого

Чи був голод у містах?

У містах голоду такого не було через те, що їм давали пайки.

Скільки людей вимирало в селі? Чи є такі відомості?

Вимирало багато, але точно не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

В нас такого не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На цвинтарі копали ями, звозили туди людей на підводах і скидали їх туди.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Два чоловіки, що звозили мертвих получали пайки.

Чи відомі у вашому селі місце захоронення людей від голоду?

Нє, в нашому селі невідомо куди звозили цих людей!

Чи поминають їх на “Проводи” “Гробки”, Зелені свята?

Цих людей поминають на Проводи, через тиждень після Паски.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

В церкві тепер поминають людей, що померли від голоду тепер, а за часів радянської влади про це неможна було говорити!

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

В селі церква є. Вона відноситься до Українського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

В нас в селі таких хрестів немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Про ті страшні  часи голоду я розказую своїм дітям і онукам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винною в загибелі багатьох людей вважаю владу.

1. Місце запису: смт Вільшана, Городищенського району, Черкаської області;
2. Дата запису: 25 серпня 2002 року;
3. Ким записано: Підгрушня В. М. студентка 3 курсу 2 групи історичного ф-ту КНУ;
4. Респондент: Коваленко Яків Петрович 1919 р.н., народився в смт. Вільшана, Городищенського району, Черкаської області.

Під час Голодомору респондент проживав у смт. Вільшана, Городищенського району, Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Де ви жили на 1932-1933 рр?

Жив у м. Вільшана (зараз смт.) на кутку Валява (зараз вул. Коцюбинського, але назва кутка так і залишилась).

Скільки вам було років?  Ви були свідком?

Мені було 13 років і я був свідком.

У вас була велика сім’я?

Велика і батько, мати та 6 дітей.

Які були погодні умови?

В той рік була велика повінь, бо йшли великі дощі, ставки вийшли з берегів в Кирилівці (с. Шевченкове), потім в хуторі Коново-Івасєво (називався і х. Зіркою), а потім прорвало ставок і в Вільшані. Вода несла все і скотину, і дерева, все, що було в неї на шляху. Вода піднялась на 1м в висоту. А ми тоді жили біля річки, то нашу хату затопило геть.

Що ж ви їли? Як ви вижили?

Їли все що могли. У нас була корова.

Зерно забирали?

Його і не було. Яке зібрали на колгоспному полі, то воно в копах та мокло, то потім сушили, молотарнями молотили і зразу кудись вивозили.

То, що ж ви їли?

Крали в колгоспі качани, без зерна, товкли, мололи та мати варили куліш. Дуже тоді лазили по льохах, виривали картоплю,  яка залишилась. 

Хтось у вашій сім’ї помер?

Ні, в сім’ї ніхто. А там мамині батьки, мої дід та баба – померли. Сусіди вимирали цілими сім’ями.

А хтось займався похованням?

В комуністів було так: якщо хтось проштрафився, отримав штраф, то він мусив одробити «УЖТРУД». Отож, один їздив гарбаркою по вулиці збирав, а такий самий копав на кладовищі яму. То привезуть, скидають, закопають і все. А людей на шляху лежало багато. Отоїдуть через наш куток з Вербівки, то йде, йде, упаде та й не встане.       

Всі люди голодували?

Жив сусід Тихін Голосненко, був завмлина, то він голоду не мав. Я пас у нього свині, або ще щось зроблю, то за роботу дасть млинця, то цей млинець та чашка молока дома, то й вижили. 

Ваші батьки не їздили в Западну по зерно?

Ні, не їздили, не було одягу щоб мінять. Страшно було їздити. Було, що поїдуть, то не приїдуть. Усе поодбирають та вб’ють. Мій дядько поїхав та вбили його. Поїхали шукать, то знайшли мертвого.     

Випадки людоїдства були?

Казали, що на Новоселищі жила сім’я Іваненків, в сім’ї було 5 душ. І вони з’їли свого хлопчика. Бігав, бігав, а потім нестало. Казали, що вони його зли. А після голоду дуже багато людей вмерло. Вимирали цілі села. С. Товста стало зовсім поле, а с. Тарасівка «славилось» людоїдством. Оце наче все.  

1. Місце запису: с. Шевченкове, Звенигородського району, Черкаської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Дядченко Ніна Данилівна, 1925 р.н., на той час проживала в с. Шевченковому, Звенигородського району Черкаської області.

Під час Голодомору респондент проживав у селі Іванів (стара назва – містечко Янів) Калинівського району Вінницької області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Мені було майже 5 років, але цей случай я запам’ятала на все життя і все стоїть перед очима, як сьогодні. Була весна. Я з мамою ідемо до лісу чухрати бруньки з липи (коли поставити їх у чавунах в печі, то вони робляться слизькі і м’ які, тоді з них пекли млинці на сухих сковородках – більш нічого не було). Проходили через останню хату на вулиці (в нас раніше вулиця була весела багато хат, але зараз все більше із них стояли пустими, людей майже не було), так от, проходим через останню хату і бачемо: старесенька бабуся якось вилізла з хати, така суха і аж сіра від горя, сухими пальцями розгрібає землю і їсть її. Коли ми поверталися з лісу назад, зайшли, щоб дати їй бруньок, але вона вже лежала мертва. Я голод пам’ятаю не дуже добре. Згадуються лише деякі події, деякі-розповідала мама. Дуже добре мені запам’яталася ця історія про мою рідну тітку Устину. Устина і Григорій були чи ненайкращою парою в селі. Обоє дуже красиві були: чорняві і роботящі. Мали четверо діток: найстаршій дівчинці було десь 8 років, найменшому хлопчику-2 роки. Хоч і нелегко жилося (як і всім в сім’ї – війна(громадянська), нестатки після неї). Але вони обоє робили в колгоспі, ростили діток. Настав 1933 рік. В жнива у колгоспу все вивезли-треба кормити міста (як всі ми тоді думали), а потім почали збирати з хати останні збіжжя, якого було по торбинах, в горщиках та вузликах. Гриша вирішив іти в місто на заробітки(тоді багато хто так робив, бо міста були більш заможніші). Але більш його ніхто не бачив. Устина важко пережила з дітьми осінь, а на зиму стало ще важче. В селі перестали гавкати собаки і не було котів. Люди сновигали по селі, як тіні в пошуках якоїсь їжі. Одні були пухлими з голоду, інші худі як скелети. В Устини померла найстарша дівчинка. В колгоспі були виділені люди і коні, щоб збирати і вивозити мертвих на кладовище в ями(вже заготовлені), але Устина сама поклала сухе тіло на старий віз, потягла за село. Був початок весни, хто остався живий з сльозами ждали бруньок та щоб розмерзлась земля – перекривали землю в пошуках якоїсь гнилої картоплини чи чогось іншого. Дворічний хлопчик залишився в Устини.Ще двоє діток вже не попросять хліба – померли. Але дуже швидко помер і синок.Устина і його повела на кладовище. Коли притягла тільце на візку до ями, сама тихо застогнала і затихла. Скільки вона так лежала не пам’ятаю. На її щастя їхав Гнат Петрович – голова колгоспу, і побачив її біля ями. Витяг її на віз, вона дихала дуже тихо, майже не чутно. Виписав їй з комори якогось сміття пополам з дертею. Сусіди з моєю матір’ю місяць чи більше доходили Устину. Потім уже літом, коли люди потрошку відходили від голоду, Устина довго шукала могили своїх дітей, та так і не найшла. Після війни прийняла приймала-парубка на 10 років молодшого від себе. Прожили вони довго, але діток у них вже не було. Ми часто дивувалися, що тримає так жінку на світі. Пережила вона і Карпа(приймала), якого не любила і померла тихенько і одинокою в своєї племінниці в віці близько 90 років. А наша сусідка-молода дівчина Тетяна, пішла в поле на стерню, хоча і знала, що якщо вловлять з збираними колосками, не простять. Але вже дуже хотілося їсти. Було їй 15-16 рочків. Назбирала в пелену жменю колосків, але такі застила на місці – тікати нікуди і несила. Перераховували колоски і сказали за кожен колосок 1 рік тюрьми. Колосків було 17. Вже в тюрьмі, хтось підказав, що можуть випустити, якщо з дитиною. Привела собі дитину і вже десь 1945-1955 роках відпустили. Весь свій вік пропрацювала в колгоспі. Заміж не вийшла. Так і прожила все життя з сином. Але цей період я пам’ятаю не дуже хорошо, то мати розказувала, то бабуся, так і залишилося в голові. А от 1947 рік пам’ятаю добре. Нашій сім’ї жилося не дуже важко, точніше не смертельно. У моєї тітки Марії, рідної сестри моєї матері, було шестеро дітей. Чоловік не повернувся з війни. Дві наші старші сестри поїхали в город – шукати кращого життя. Було голодно. Ми з мамою і бабусею, пам’ятаю, діставали з бочки, що стояла серед хати, квашені буряки і їли, була у нас корова. З голоду не повмирали дякуючи їй. А тітка жила з дітьми, було холодно, бідно(хоча ми і носили коли-не-коли їй молоко), але ж цього було не достатньо. Її старший син Микола, якому було 12 років з сусідським хлопцем – ровесником вночі забрались на ферму колгоспу: зарізали ягня. Але їсти його не довелося, вранці Миколу і тітку Марію забрала міліція. Вдома залишились діти 7.5 та найменшому було 2.5 років. Я кожен день беру квашений буряк, трохи молока і за 5 кілометрів до дітей-варю якусь юшку з буряка годувала дітей. Потім забрали дітей до себе – корова і кислі буряки не дали всім нам померти. Тітку випустили через рік, а Микола прийшов через років 3, покашляв тиждень у кутку холодної хати, та й помер(в тюрмі спали на голому цементі і літо і зиму). Тітка Тетяна прожила довго та теж померла… Слава Богу, пережили ті страшні дні, а багато людей так і не дождалися спокійних і неголодних днів…

1. Місце запису: село Тетерівка, Жашківський район, Черкаська області;
2. Дата запису: 4 жовтня 2003 року;
3. Ким записано: Оксана Григорівна Іванченко, II курс; 
4. Респондент: Часовенко Явдоха Арихтеєвна, 1917 р.н., народилась у селі Тетерівка Жашківського району Черкаської області.

Під час Голодомору респондент проживав у селі Тетерівка Жашківського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 рр.? 

А чом я не пам’ятаю, як я його все пережила. 

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, податки, забирала урожай влада? 

Забирала власть, геть що у торбинці було, то забирали. 

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив? 

Начальство сільське, ледачі, алкоголіки грабили людей. 

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? 

Хто приховав то як знайшли то ще й у тюрму садили. 

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи? 

Не скажу, бо не знаю. 

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? 

Висилали, і били, і в тюрми садили. Ось дядька вислали, то там і погиб. 

Чи мали зброю ті, що відбирали хліб? 

Не було у них зброї, бо не чула, щоб стріляли. 

Як люди боронилися? 

Як же вони там боронилися, ніяк, умирали з голоду і всьо, ось у батька все забирали то й умер. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Ховали, але вони забирали. Табунами ходили вночі і забирали. 

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали? 

Комсомольці трасли і все що нашли забирали. А хто шукав то вони вже загинули паразіти! 

Скільки їх приходило до хати? Хто це був? 

Десь і 8 і 10 і все копали, шукали. Раз до нас прийшли і давай дошки шукати, кажуть :”Нам сказали, що ви дошки в землю зарили!” То перед хати яму викопали, шукали. 

Де можна було заховати продукти? 

І на горі, і в коморі, і під землею пшеницю ховали. 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу? 

Давали, була столова то давали, котрі ходили на роботу. Ну шо їм там давали- похльобку, але давали. 

Забирали лише продукти харчування чи інші речі- одяг, рушники, худобу, тощо? 

Усе забирали:кружки, дошки забирали. Намисто у мене дороге і лєнту, усе, що понравилось. Кому, миски з мисника. 

Що таке закон про “5 колосків”? Чи чули Ви про нього? 

Чула, що за п’ять колосків судили. 

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини? 

Ой нє, їздили кіньми і забирали, парили нагайкою так, шо аж ну. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори? 

Були чоловіки, верхом кіньми їздили, сторожі називалися. 

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи? 

Були такі, що хотіли, а другі- примусово, хотіли їсти, мусили йти. 

Чи змушували людей йти до колгоспів і як? 

Да, змушували. Забирали поле, скотину, у кооперації не купиш сірника, солі, бо не в колгоспі іздівались!!! 

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп? 

Хто вспів продати, то продав, а так ніхто не переховував.

В який час ходили у людей забирати зерно, продукти? 

В який попало і ночью, і дньом із фонарами і по горі і скрізь.

Скільки разів приходили до хати? 

Було время, що ходили день у день. Сьодні є і взавтра є. Було, шо хату забрали, а пригнали сусіда, заняли з хати. 

Коли почали люди помирати з голоду? 

У 33-му весною, у 32-му ще не мерли, а вже на жнива мерли. 

Що було з малими сиротами,чи ними опікувалася держава? 

Да, був патронат, дєтдом, держава давала взутись, вдягнутись. 

Хто не голодував в селі і чому? 

Мало було тих, хто мав гроші і пішов у колгосп, хто видержав, могли купити шось у кооперації. 

Хто зумів вижити? 

Хто був багачший, мав копійку. І ті вижили, хто грабили, але вже нема жодного. 

Чи допомогали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами? 

Як у кого було і прийде голодне, то дасть і то не всі. Були такі шо не давали. Ось у нас такі були, шо самі до хати приносили, хто картоплину яку. 

Які засоби вживали до виживання? 

Які ж ті засоби хто міг вижити, той вижив. У кожного було жито, то воно піде, вимне, спече коржа якого то й є. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували? 

Да, мали. Ось тітка приносила мені молока півлітру щодня то ми з сестрою маленькою вижили. 

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? 

Коріння копали у берегах, щавіль, збирали гнілу картоплю. 

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу? 

Листя їли. Шовковицю- листя, маліну. Яблучка маленькі, зеленухи діти об’їли. 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? 

Воронів їли. На кутку було багато гнізд, то діти збирали і їли воронят. 

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти? 

Котрі в колгоспі, то купиш, а які нє, то нічого купити. 

Чи був голод у містах? 

По селах то великий голод, а по містам- не знаю. 

Скільки людей померло у селі? Чи є відомості? 

Ой багацько! Це в сільраді є список. Були сім’ї, що по 8 душ, а осталось одне. 

Чи були відомі випадки людоїдства у Вашому селі? 

Не було. Ось у Бесідці було, а у нас- нє. Якби було, то чула би, але нє. 

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

На цвинтарі, звозили підводою. Складали кагати і в яму скидали. 

Чи платили тим, хто займався похованням померлих? 

Да, колгосп платив. Ставили палички;людина не платила, бо не було чим. 

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення померлих людей від голоду? 

Є на цвинтарі, там велике місце,там тіки вони позападали ті ями і бур’яни ростуть. 

Чи поминають їх на “Гробки”, “Преводи”? 

Да, хто знає де, то поминають і обіди роблять за голодовку, батюшка отправляє.

Чи згадують і поминають померлих від голоду у церкві? Тепер і за рад.влади?

Да, у церкві є поминальник. 

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить? 

Церква є в нас, а не понімаю, як це “патріархат”, ну. Жашків гроші дає, завідує. 

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду? 

Хрести то єсть, пам’ ятників немає. Брат у мене у брацькій могилі то є хрест. А більш люди не знають. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 р.р.,чи розпов.ви про це своїм дітям, онукам? 

О! Це розповідала я і кожне розказували, всі люди розказують. 

Кого Ви вважаєте винним у загибелі людей? 

Шо ж я не знаю… Совєцька власть винна, чи Сталін, який до голоду довів. 

Чи ви знаєте, що таке Торгсін? 

Да, він був в Умані, бо в моєї сестри чоловік в Америці передавав їй доляри, то вона їздила, але не получила, бо чогось не знаю. 

1. Місце запису: село Моринці Звенигородського району Черкаської області;

2. Дата запису: 27 жовтня 2005 року;

3. Хто записав: Данильченко Олена Володимирівна, учениця 8 класу Мориньської загальньоосвітньої школі І-ІІІ ст.;

4. Респондент: Респондент 1 – Гонда Ганна Логвинівна, 1924 р.н., народилася в селі Моринці Звенигородського району Черкаської області;

Респондент 2 Гонда Іван Йосипович, 1920 р.н., народився в селі Моринці Звенигородського району Черкаської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років респонденти проживали в селі Моринці Звенигородського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках? 

Пам’ятають.

Які, на Вашу думку, могли бути причину голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада? 

Урожай забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив? 

Активісти.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? 

Були винагороди.

Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Документів вони не мали. Шукали по xаті і забирали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? Як це відбувалося?

І били, і арештовували, і виганяли людей.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирали хліб у людей?

Мали гвинтівку, але не всі. 

Як люди боронилися?

Люди тікали із дому. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Приховати було не можна, бо якщо знаходили, то було гірше, але люди овали в ями, в землю закопували

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Тиx, xто шукав заовані продукти, звали виконавцями. Вони штурxали залізними палками в землю.

Скільки осіб  приходило до xати?

Приzодили по двоє. Це Іващенко Макар, Гонда Проxір.

Де можна було заховати продукти харчування?

Люди заxовували продукти в землю.

Чи давали їжу тим, хто дійшов до колгоспу?

Тим, xто пішов до колгоспу, давали баланду (такий суп) і по кусочку хліба.

Відбирали лише продукти, чи і інше: рушники, одяг, xудобу?

Забирали xудобу, у нас за податки забрали скриню.

Що таке закон про ”п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього? Чи дозволяли у полі збирати колоски, залишки городини? 

Після жнив люди йшли збирати на поля колоски, але цього робити було не можна. І циx людей, якиx впіймали, садили в тюрьму, люди часто не верталися.

Хто охороняв поля, колгоспні комори? 

Оxороняли поля і комори сторожі. Поля оxороняли оxоронники на коняx.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували силою. Був встановлений мінімум 280 днів на рік. Кожна людина повинна була одробити. Грошей давали дуже мало, а ставили трудодні.

Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп? 

xудобу xовали, щоб не забрали в колгосп , в xати, в комори.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

Приходили забирати продукти по-різному, в основному вдень.

Скільки разів приходили до хати? 

Приxодили по неділяx збирати позику.

Коли почали люди помирати з голоду? 

З весни і до самої осені люди вмирали з голоду.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава? 

Малими сиротами ніхто не піклувався.

Хто не голодував у селі і чому? 

Ті, xто мали запаси золота і срібла, міняли у “торгсінаx”  (магазини такі ) на продукти, а тому й не голодалию

Хто зумів вижити? 

Робили млинці з липи, з лободи, і виживали. Люди пристосувалися.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами? 

Ніхто ні з ким не ділився, кожен хотів вижити

Які засоби вживали до виживання?  

Їли цвіт акації, молоко.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Родичі допомагали.

Що вживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли ягоди, листя, коріння.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу? 

Липу і акацію.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? 

Зайці, свині дикі, ворони.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти? 

Можно було виміняти щось у містаx. “Торгсін” – це магазин, де можна було золото з сріблом виміняти на їжу.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості? 

Голод був по всій Україні. Багато. Даже більше, ніж на війні.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Були.

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

Дробіт. Викопували велику яму і скидали в неї людей, і поки не була яма повна, не закидали. Навіть, коли людина ще диxала, цей Проxір Дробіт казав, що не буде ще раз їxать, коли та вмре, і забирав людину.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Тим, що хоронили, грошей не платили, можливо давали якісь xарчі.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від Голодомору?

Людей закопували скрізь: у вишникаx, за хатою, у городах.

Чи поминають їх на ”Проводи”, ”Гробки”, ”Зелені свята”?

Ті, у кого є ще живі родичі , поминають померлих на старому кладовищі. 

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Церква в селі є. Московського патріархату.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей? 

Винна в ньому влада.

1. Місце запису: с. Прохорівка Канівського району Черкаської області;
2. Дата запису:  07.07.2003 року;
3. Ким записано: Непомящих Віталій Юрійович, III курс;
4. Респондент: Базилевський Максим Іванович, 1925 р. н., народився у селі Прохорівка Канівського району Черкаської області.

Під час Голодомору респондент проживав у селі Прохорівка Канівського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?  

Пам’ятаю ці роки. 

Які на Вашу думку могли бути причини голоду і неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?  

Причини не знаю голода, але те, що зробив голод з нашою сім’єю, тяжким тягарем лежить на моїй душі все моє життя. 

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?  

Була бригада активістів. Скрізь нишпорили. Як щури в темноті, все що було вигрібали і забирали. 

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?  

Ні. 

Як це відбувалося?  Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?  

Ні, не було в них документів. 

Чи застосували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?  

Арештовували і висилали. 

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?  

Ні, не мали. 

Як люди боронилися?  

Ніяк не боронилися,  все було марно. 

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів?  

Можна, але важко. 

Хто і як шукав заховані продукти?  Як їх звали?  

Шукали усюди, забирали усе, нічого не залишали. 

Скільки їх приходило до хати?  Хто це був?

Приходило головне 5-6, деякі були з нашого села. 

Де можна було заховати продукти харчування?  

Ніде, бо знаходили. 

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?  

Ні, не давали. 

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?  

В нас забирали їжу і продукти. 

Що каже закон про “п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?  

Щось таке чув, але точно не пам’ятаю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?  

Ні, не дозволялось. 

Хто охороняв поля, колгоспні комори?  

Міліція, дружинники. 

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?  

Ні, не хотіли. 

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгоспи?  

Не було де переховувати.

Чи змушували людей йти до колгоспів і як?  

Говорили, що треба добровільно принести заяви, щоб стати членом колгоспу, хто ж не принесе, буде рахуватись підкуркульником і буде йому те, що й куркулям. 

В який час ходили у людей забирати зерно, продукти?  

Вдень і вночі. 

Скільки разів приходили до хати?  

Разів п’ять на день. 

Коли почали люди помирати з голоду?  

В 33-му році злягати, до того не так було. 

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?  

Було що опікувалася держава, були дитячі притулки, там їм теж не було легко. 

Хто не голодував у селі?  

Тільки ті, що були при владі. 

Хто зумів вижити?  

Ті, що змогли виїхати з села. 

Чи допомогли люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?  

Взагалі то ні, але були люди в кого ще було трохи співчуття до людей. 

Які засоби вживали до виживання?  

Все, що можна застосовувати, аби вижити, їли корінці, листя з кущів. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?  

Ні, допомоги не було. 

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?  

Тато видовбував із соняшникового бадилля середину і молов у жорнах. З цього млива мама пекла коржики.Копали коріння лопухів, варили і їли. 

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?  

З молодого спориша лазили і щипали листочки та їли. 

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?  

Не знаю, бо не їв. 

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?  

Можливо можна було, в кого гроші чи речі якісь путні були. 

Чи був голод у містах?  

Напевно що був, але не такий страшний як в селі. 

Скільки людей померло в селі?  Чи є такі відомості?  

Не знаю скільки, але дуже багато. 

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?  

Ні,такого не знаю. 

Де і хто хоронив померлих від голоду?  

Спочатку родичі хоронили родичів, а далі стали виділяти з сільради “виконавців” і вони їхали по селу підводою, заходили в кожну хату, виносили мертвих, везли на кладовище без трун. Ніхто не копав могили, а тільки присипали землею, ніхто не ставив хрестів чи пам’ятників. 

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?  

Ні. 

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення померлих людей від голоду?  

Я і зараз не знаю, де саме захоронені мої рідні. 

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробни”, Зелені свята?  

Поминають. 

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві?  Тепер і за радянської влади?  

Повинні згадувать.

Чи є у Вашому селі церква?  До якого патріархату вона відноситься?  

Була православна церква, а зараз не знаю. 

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?  

Цього не знаю, але напевно є. 

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932- 1933 рр.,зокрема,чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?  

Знає, розповідав та й зараз розповідаю.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?  

Все це злочини сталінщини. 

1. Місце запису: с. Моринці, Звенигородського району, Черкаської області;
2. Дата запису: 26 жовтня 2005 року;
3. Ким записано: Кубрак Оленою Миколаївною, учениця 7 класу Моринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів;
4. Респондент: Левурда Парасковія Давидівна, 1913 р. н., народилась у селі Моринці Звенигородського району Черкаської області. 

Під час Голодомору респондент проживав у селі Моринці Звенигородського району Черкаської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви голод у 1932-33 роках? 

Був, був голод.

Які його причини?

Неврожай. Дощі. Урожай гнив. Були податки, влада грабувала.

Якщо відбирали у людей вирощене, то хто це робив? 

Забирали люди, які ходили із зброєю.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда за приховання зерна? 

Не знаю, чи була винагорода, але донесення були.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?

Та не мали документів і робили те, що казала сільрада.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти? 

Арешти були.

Чи мали зброю ті, що  відбирали хліб у людей?  

Мали, мали винтовки ті, що відбирали.

Як люди боронилися? 

Люди не мали сил і зброї і тому не боронилися.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? 

Заховать щось було важко, бо добре шукали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали? 

Свої сільські люди ходили, дивились у печі, шафи, комори, льохи, штрикали палками сіно, солому, чи не заховано там щось. Гонда Прохір, Іващенко Макар, Ямковий Ом’ян.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Ходили по одному, по двоє. Односельчани.

Де можна було заховати продукти харчування? 

В землю можна було закопать трохи харчів.

Чи давали їжу тим, хто дійшов до колгоспу? 

Тим, хто пішов до колгоспу давали трохи їжі, варили семено з буряків, січевицю варили, і хліб давали з магару.

Відбирали лише продукти , чи й інше: рушники, одяг, худобу?

Забирали, що хотіли: платки, плаття, черевики, рушники, намиста, корів, свиней, курей, все.

Що таке закон про ”п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього? 

Якщо в тебе знайшли 5 колосків, то давали 8 років тюрми. А якщо найдуть буряка, то рік примусової праці.

Чи дозволяли у полі збирати колоски, залишки городини? 

Нічого не дозволяли збирать, за це арештовували.

Хто охороняв поля, колгоспні комори? 

Колгоспи і комори охороняли сторожі – сільські люди.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп? 

У колгоспи йти хотіли бідні, а багаті не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як? 

У колгосп йти змушували. Якщо людина не хотіла іти, то на неї накладали великий податок.

Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп? 

Худобу нікуди не ховали. Куди сховаєш, це ж не колосок.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти? 

Приходили забирати в людей продукти і худобу, і вдень, і вночі, коли хотіли.

Скільки разів приходили до хати? 

Багато разів приходили.

Коли почали люди помирати з голоду? 

Люди почали помирати з голоду зимою 1932-1933 року, а особинно весною 1933 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава? 

Сиротами ніхто не опікувався, якщо родичі не забирали.

Хто не голодував у селі і чому? 

Не голодували ті, хто ходив по хатах. Того, що у них ніхто нічого не забирав.

Хто зумів вижити? 

Вижити зуміли ті, хто мав корову, хто ходив у колгосп. 

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами? 

Допомагали, хто як міг.

Які засоби вживали до виживання?  

Їли листя липи, цвіт акації, траву, ягоди, коріння, були случаї людоїдства. 

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Родичі допомагали, якщо могли.

Що вживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Споживали листя, цвіт, кору, коріння, все що могли зловити.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? 

Теж їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти? 

Якщо щось осталось (платки, рядна і тд.), то міняли в місті щось їстівне. 

Чи був голод у містах?

У містах голод був, але не такий, як у селах.

Чи знаєте ви, що таке “торгсін”?

Що таке “тогсін”, не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості? 

Ніхто померлих не щитав, у кожній хаті були померлі. 

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Мені відомі факти людоїдства: чоловік убив жінку, порізав на шматки і їв. В одній сім’ї померла дитина, і батько її з’їв.

Де і хто хоронив померлих від голоду? 

Ховали біля хат, на кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Тим, хто звозив померлих давали харчі. 

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від Голодомору?

Ховали людей на старому сільському кладовищі.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Зараз померлих поминають, а за радянських часів – ні.

Чи є у вашому селі церква? Якого патріархату?

Церква в селі є. Відноситься до Московського патріархату.

Чи встановлено в селі пам’ятник померлим від Голодомору?

Пам’ятник жертвам голодомору поставлено на старому кладовищі.

Чи знає сучасна молодь про голод 1932-1933 років? Чи розповідаєте ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Про голодомор розказувала і дітям, і внукам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей? 

У голоді винний сталінський режим.