1. Місце запису: село Мар’ївка Софіївського району Дніпропетровської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Ким записано: Запорожець Юлія Валеріївна;
4. Респондент: Мурлян Марія Павлівна, 1923 р.н.;

Під час Голодомору респондент проживала в селі Мар’ївка (нині Вишневе) Софійського району Дніпропетровської області.

Про 1932- 1933 роки знаю з розповіді батьків і своїх дитячих вражень. Мені Тоді  було 10 років. Я знаю, що в 1932 році вирощене з колгоспу і в людей забирали представники від влади. У Хортиці був дєтдом. Та тільки там були такі умови, що Діти чуть всі не повимирали з голоду. В 1933 году дітвору роздали по людям. Наш тато теж взяли 4 діток: Бородаїв Надію, Миколу й молодшого Гришу та Василя Кульгу. Згодом Василя Кульгу відправили до родичів. Жили вони у нас один рік. У нас в цей час було своїх 5 дітей та 4 чужих. Так що в нас ротів було багато. В хаті держали корову. Обшуки нашу сім’ю обминали. Мама працювала в колгоспі дояркою, а тато бухгалтером при магазині. Я не помню чи на хортичанських дітей колгосп виділяв якісь продукти. Мабуть таки виділяв. Пам’ятаю, що їсти не було нічого. Мама парили лободу та пекли з них лободяники, збирали в полі мерзлу картошку, козелики їли, свиріпу, дикий щавель, орішки земляні викопували. А ще їли молочай, какиш на нього казали. Батько наш були охотником. Підуть в дерезу, горобців настріляють ціле відро, ми їх поскубемо, а мама юшку зварять. Ловили ховрахів, їжаків. Нашій сім’ї не допомагав ніхто. А були такі сердобольні, що дітям чужим помагали. Комірник Надія Сабецька, наприклад. Голодні діти було поприходять під комору, як зараз це помню, такі всі в латаних-перелатаних штанях, підперезані мотузками та й посідають. Нічого не просять, а тільки голодними очима дивляться. То ця Сабецька винесе круг макухи, розіб’є його на кусочки і роздасть дітям. Раз голова колгоспу узнав та почав кричати на неї: „Що ти хочеш, щоб нас обох посадили?” Та слава Богу не посадили. Не доніс, видно, ніхто, хоч багато про це й знали. А в 1934 році батько рішив тікати від голоду в Росію. То ми переїхали на Ростовщину, а цих дітей із хортичанського дєтдому здали назад. Потім їх люди розібрали. Ось така доля нашого сімейства. І, хіба, можна все це забути? Великий гріх не пам’ятати цього. Не дай, Боже, допустити Голодомор!

1. Місце запису: село Миколаївка Софіївського району Дніпропетровської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Ким записано: Запорожець Юлія Валеріївна;
4. Респондент: Любченко Євдокії Павлівни, 1926 р.н..;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Миколаївка Сталіндорського (нині Софійського) району Дніпропетровської області.

 Євдокія Павлівно, скажіть, будь ласка, чи були випадки людяності під час Голодомору 1933 р.
Мені тоді було 7 років, і я помню, як не було чого їсти. Їли траву Гірчак, були пухлі. У батька було троє дітей, ми голодували, з голоду вмерли тьотя і дядько. Їм було тоді 15 і 14 років. Ми сиділи біля річки, ловили черепашок і жабок і їли. У мене були дві сестри-Надя і Галя. Часто ми їли цвіт акації. Батько у вечері ходив заробляти якось мучки , мати зваре великий казан, заколоте і розділе ту заколотку, а ми її п’ємо. Одного разу наша мама сидить і плаче. А ми питаємо: «Мамо, чого ти плачеш?» Вона відповіла: «Плачу я, що ви, дітки, голодні». Було в неї гороху трохи і вона розділила нам по 10 горошин, ми поїли той сухий горох. Думали, що вмерди, а горох зостанеться. Нас рятував батько. Любченко Павло, він ходив на заробітки, а куди- не знаю, й вижили. А як прийшла весна 1933 р., був великий урожай, але хіба людям не давали, бо все вивезли. Зродили огірки, гарбузи. А вже було трохи легше людям. Радянська влада заставляла ходити в школу. Ми зі старшою сестрою ходили в перший клас, ходили голі й босі. А як стало холодно, то бігли бігом, щоб ноги не замерзли. А наша мама працювала у коморі, украла кукурудзу руками. Звали її Любченко Омикиївна. От вона нам каже: «Зайдіть до мене, дітки, у комору». Ми зайшли, і вона написала нам по жменці кукурудзи у кармани, щоб комірних не бачив. І пішли ми до школи. Доки йдемо, з’їмо кукурудзу. Ось так ми і пережили Голодомор.

1. Місце запису: село Миколаївка Софіївського району Дніпропетровської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Ким записано: Бойко Марина;
4. Респондент: Олизько Петро Семенович, 1920 р.н..;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Миколаївка Сталіндорського (нині Софійського) району Дніпропетровської області.

Эло было тяжелое время в истории человечества. Есть было нечего. Когда мне было 12 лет, осудили за колоски меня маленького на 5 лет к тяжелым работам. Мама пухла вместе с сестрой и умерла на моих глазах. Одно спасение: мыши наносили в норки запасы, землей обворачивали их в круглых кучках, а мы уже ее раздалбывали зимой и забирали эти запасы, потом мяли, и из зерна варили кашу – мыши спасали людей от голода, и опухлости. Ели ворон, сусликов, а из ежей, когда смалили, набирался 1 стакан жира. Ели конское мясо. Кто работал в колхозе, считал, что повезло, давали черпак баланды, но разве этого достаточно на четырех детей, а мама не ела, все нам, пока сама опухла, и из ног выступила вода. Работал в колхозе за 1 палочку, 1 трудодень, а на тот трудодень давали в конце года 300 г. зерна, в некоторых случаях авансировал колхоз, чтобы все нс умерли. Дети ходили везде. Родные умерли или осудили — работа на канале за Москвой, станция Хлебеткова, 2 км от Москвы. Там возили тачки с землей, строили канал, часто было так, что не удерживаешь тачку, она перевертывается и засыпает тебя землей, человек там и умирает. Можно сказать. что строили из людских костей.Много детей было на вокзалах. Родные от них отказывались. За Красноармейском Донецкой области в селе Кураково был сделан Детский дом, где было свыше 700 человек детей отовсюду, а Донецкая область обеспечивала его по первой категории, потому что была угольная промышленность. Ели конопляную макуху, после которой так скрутит, что не расправишься, лежали, целый день пока не отойдешь, потому что конопля была предназначена для красок, а не для еды. Вот такое тяжелое время жизни было в годы Голодомора l932 1933 годов, много людей умирало, пухло, отравлялось оттого, что ничего нельзя было есть. Невинныи люд судили, отправляли в ссылку, на каторжную работу. Пусть это больше никогда возвращается.

1. Місце запису: село Грузинівка Криничанського району Дніпропетровської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Ким записано: Білоус Юлія;
4. Респондент: Шмалько Марія Савелівна, 1924 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Грузинівка Криничанського району Дніпропетровської області.

Я, Шмалько Марія Савелівна, народилася 8 лютого 1924 року у селищі Грузинівка Софіївського району, Дніпропетровської області. На той час мені було дев’ять років, в сім’ї нас було 6 чоловік. Я, батько, мати та три сестри. Мій батько працював у Долинському районі Катеринославської губернії бухгалтером у кам’яному кар’єрі. В Поволожжі був неврожай, у Pociї. А в Україні був хороший урожай. Радами більшовиків  були створені продовольчі загони зі збору зерна в Україні. Більшовики заїжджали в кожне село i забирали зерно та їжу. В ciм’ях де було по 8 – 10 чоловік закопували їжу в схрони, але її все одно знаходили та забирали. Бо були зрадники, якi допомагали більшовикам, caмi не працювали i здавали більшовикам схованки, тi знаходили i забирали все до останньої зернини, а в сім’ях діти пухли з голоду. Але дякувати Богу, що в нас була корова, i завдяки їй ми й вижили. Обабіч дороги йшли люди, пухли i падали з голоду. Bci йшли в місто на заробітки, аби вижити. Це був великий жах 1932-1933 рр. Люди плакали, казали, що немає нічого, вимолювали їжу, падали до ніг, але більшовики відштовхували їх ногами та сміялися над людьми, а батьки все вимолювали та вимолювали їжу для дітей.

Продзагони забирали все до останнього, навіть те, що люди знаходили в землі, а хто не давав, хватався за лантух – розстрілювали одразу ж, не жаліли нікого. Mepтвi люди валялися на станціях та на дорогах i ніхто вже не боявся мертвих, бо ховати не було кому, i іноді тіла скидували в одну яму та прикопували. Дехто кріпився, люди шукали їжу у полях, вибирали зерна, в землі їли козелики та лободу. Спровокував Голодомор Йосип Сталін, він знав, що в Україні був хліб, але люди здали хліб скільки було, лишній зоставили собі. Але російське керівництво на чолі з Й.Сталіном не повірили, що люди здали весь хліб i наказали перевірити кожного i забрати все.

1. Місце запису: місто Інгулець Дніпропетровська область;
2. Дата запису: 28 жовтня 2005 року;
3. Хто записав: Гурова Олена Костянтинівна;
4. Респондент: Павлов Дмитро Прокоф’євич, 1914 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Новокурське Широківського району Дніпропетровської облісті.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр?

Так, пам’ятаю, бо мені тоді було 18 років.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?

На той час забирали урожай влада, що й стало причиною голоду.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Влада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

За донесення на сусіда про приховання зерна, видавали винагороди продуктами.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

При відбиранні продуктів не було пред’явлено ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Коли не віддавали продукти і зерно, то приходили вночі й арештовували й нікому не повідомляли(?) куди забирали людину і що з нею буде.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Мали.

Як люди боронились?

Ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Якщо й приховували зерно, то приходили і переривали все, і знаходили, і забирали.

Хто і як шукав заховані харчі? 

Шукали місцеві керівники.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили коли 3 чоловіки, а коли й більше, це було багато поплічників Сталіна, вони забирали.

Де можна було заховати продукти харчування?

Продукти ховали в припічку, погрібах, закопували на городі, під ліжком.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали не лише худобу, а й різну худобу і птицю.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

У полі заборонили збирати залишки колосків, а якщо побачуть, то розстрілювали людей.

Хто охороняв поля і комори?

Охоронялись. Це були наймані охоронці місцевої влади.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Люди не хотіли йти до колгоспу, то потрібно було віддавати всю худобу, продукти, майно.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Так.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

В землянках, держали в посадках.

В який час ходили забирати у людей зерно?

В різний час, навіть вночі, коли хотіли тоді й приходили.

Скільки разів приходили до хати?

Скільки хотіли (2 рази).

Коли почали люди помирати від голоду?

Наприкінці літа 1932р. та до початку весни 1933р.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ніхто.

Хто не голодував в селі і чому?

Місцева сільська влада, що відповідальна за забезпечення постачання зерна.

Хто зумів вижити?

Ті, хто хоч щось приховав.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Близькі родичі. Більше виживали хто як міг.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все підряд, що можна було вживати (коріння, трави).

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

З іншої місцевості, заборонялось залишати регіон, що(?) уражений голодом.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Польові трави, ягоди.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Щирицю, лободу.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ховрахів, ящірок, гадюк, ворон.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Ні, не відпускали з ураженого міста.

Чи був голод в містах?

Був.

Чи відомі випадки людоїдства?

Ні.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На цвинтарі.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Самі родичі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Так.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Не ходжу до церкви.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Так, у приміщенні, де раніше була бібліотека. 

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Від бабусь і дідусів.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Сталінської радянської влади.

1. Місце запису: смт. Софіївка Софіївський район Дніпропетровської області;
2. Дата запису: 20 листопада 2005 року;
3. Хто записав: Рома Людмила Іванівна;
4. Респондент: Рома-Саєнко Марія Володимирівна, 10 червня 1914 року народження;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживалал в селі Червоний Яр Софіївський район Дніпропетровська область.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр?

Так, голод я запам’ятала добре.

Якими, на вашу думку, є причини голоду?

Влада забирала все зерно, продукти у людей.

Хто відбирав у людей зерно?

Представники місцевої влади.

Чи застосовували проти людей, які не підкорялися, якісь каральні заходи?

Заарештовували, виселяли.

Чи могли люди якось опиратися системі?

Всіх непокірних карали, відправляли в місто в тюрму.

Чи можна було приховати якусь частину урожаю?

Практично не можна було зробити.

Хто і як шукав заховані продукти?

Ці ж люди з місцевих органів влади.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Здається, давали.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали все. Мій батько був портний на селі, та у нас забрали швейну машину. Батько пошив мені гарний сарафан і йго у мене хотіли зняти, но я залізла на пічь, кричала і не дала йго зняти.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні.

В який час ходили забирати у людей зерно і продукти?

Восени після збору врожаю.

Хто не голодував в селі і чому?

Не пам’ятаю.

Чи мали Ви якусь допомогу від родичів?

Ні.

Які тварини, рослини і інше споживали у їжу?

Їли курай (перекотиполе), товкли в ступі і пекли, … (…), із качанів кукурудзи (без зерен), в ступі товкли і із цього пекли …, варили кашу.

Чи можна було щось купити у місті?

Ні, не було грошей.

Скільки людей померло в селі?

Померло дуже багато, скільки не пам’ятаю.

Чи відомі випадки людоїдства?

Не було, ні.

Кого Ви вважаєте винним у цій трагедії українського народу?

Мені здається, місцева влада і начальство.

1. Місце запису: село Прядівка Царичанського району Дніпропетровської області;
2. Дата запису: 29 жовтня 2005 року;
3. Хто записав: Плакотний Антон;
4. Респондент: Ткачова Марія Федорівна, 14 лютого 1912 р.н.; 

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Прядівка Царичанського району Дніпропетровської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр?

Пам’ятаю, Голодомор був створений політикою Сталіна для винищення українського народу.

Якими, на вашу думку, є причини голоду?

Політика партії Сталіна.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

За наказом партійних робітників створювались групи по збиранню у колгоспників продуктів. Ці групи називалися “Продрозверстки”, не дивлячись на кількість проживаючих у сім’ї, забирали все зерно, а на наступну весну хазяїну не було чого садити.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Звісно, нагороди були, це дуже заохочувалася урядом. Приклад. П. Морозов, який доніс на свого батька.

Як це відбувалось? 

Приїжджали озброєні групи людей і насильно забирали зерно.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти? 

Арешти, розстріли, висилка в Сибір.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Так, це були озброєні групи.

Як люди боронились?

Намагались ховати продукти, в окремих випадках виступали з вилами, але сили були нерівними, і виступаючих садили в тюрму або відсилали в Сибір.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

З розумом можна було.

Як шукали заховані харчі? 

Шукали в сіновалах, погрібах, питали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Члени партійної групи колгоспу, на чолі якого стояв уповноважений від района. Кількість – різна.

Де можна було заховати продукти харчування?

В огородах, в погрібах.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, щоб могли стояти на ногах та працювати (давали прожитковий мінімум).

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

По-різному, коли як.

Що таке «закон про п’ять колосків»? 

Тюремне ув’язнення.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні в якому разі.

Хто охороняв поля і комори?

Озброєні партійні.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

В колгосп йшли лінтяї, або селяни, у яких нічого не було.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Змушували, способів багато.

Де переховували худобу?

В лісах.

В який час ходили забирати у людей зерно?

В будь-який час.

Скільки разів приходили до хати?

Поки не заберуть до останнього.

Коли почали люди помирати від голоду?

Зима-весна 1933 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

В кращому разі – жебраки.

Хто не голодував в селі і чому?

Ті, хто належали уряду.

Хто зумів вижити?

Розумні люди, і ті, які доносили на інших.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Рідко, кожен прагнув прокормити саме свою сім’ю.

Які засоби вживали до виживання?

Варили навари з лободи, відварювали кожані рімні, в селі не лишилося ні котів, ні собак.

Чи мали якусь допомогу від родичів?

Не завжди.

Що споживали в їжу?

Все.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Липа, фруктові дерева.

Яких птахів, плазунів їли?

Все, що рухалося.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Селяни не отримували гроші, а продать було нічого.

Чи був голод в містах?

В містах менше: люди на виробництві отримували пайки і гроші.

Скільки людей померло в селі?Чи є такі відомості?

Таких відомостей немає.

Чи відомі випадки людоїдства?

В нашому селі не було, а в сусідньому мати з’їла дитину.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ховали близькі родичі в городах.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Не було чим платити, ховали без гроба.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Майже в кожному городі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Якщо є живі родичі, то так.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

За радянської влади – ні, зараз – так.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

В нашому – ні, бо село зникаюче.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні, бо село зникаюче.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Так, мої діти знають.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Сталіна.

1. Місце запису: село Вишневе Софіївського район Дніпропетровської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Ким записано: Білоус Юлія;
4. Респондент: Кирнос Петро Петрович, 1925 р.н.;

 Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в селі Вишневе Софіївського район Дніпропетровської області.

Продзагони забирали все до останнього, навіть те, що люди знаходили в землі, а хто не давав, хватався за лантух-розстрілювали одразу ж, не жаліли нікого. Мертві люди валялися на станціях та на дорогах і ніхто вже не боявся мертвих, бо ховати не було кому, і іноді тіла скидували в одну яму та прикопували. Дехто кріпився, люди шукали їжу у полях, вибирали зерна, в землі їли козелики та лободу. Спровокував Голодомор Йосип Сталін, він знав, що в Україні був хліб, але люди здали хліб скільки було, лишній зоставили собі. Але російське керівництво на чолі з Й.Сталіном не повірили, що люди здали весь хліб, i наказали перевірити кожного, i забрати все. Дякую за те, що поцікавились моїм життям, мені дуже приємно.

Я вважаю, що зрадники чинили настільки негідно i підступно, що у наш час заслужили б найбільше крмінальне покарання. Але це ж були всі місцеві  люди i діяли вони так, тому що вони за це отримували їжу і їхнє майно більшовики не чіпали. А можливо були й такі, що вірили у те, що чинили правду, тому що вірили Сталіну, а інші боялися, що можуть відчути таке саме лихо на власній шкурі.

2. Місце запису: село Дебальцеве Васильківський район Дніпропетровська область;
3. Дата запису: 25 вересня 2009 року;
4. Ким записано: Любов Григорівна Майор;
5. Респондент: Добровольська Марія Яківна, 23 жовтня 1926 р.н.;

 Пі час Голодомору 1932-1933 років респондент проживлала в селі Дебальцеве Васильківського району Дніпропетровської області.   

Я добре пам’ятаю 1933 рік – рік Голодомору. В цей рік в селі Дебальцеве в школі годували голодуючих дітей дошкільного і шкільного віку. Рішенням правління колгоспу «Червоний маяк» було вирішено виділяти продукти в допомогу голодним дітям .Це були крупи кукурудзяні, пшеничні і інші. Таке рішення було прийняте і затверджене під керівництвом Півторацького Сергія Яремовича. Поварами були Бондаренко Марія Григорівна, Євка Віра Кузьмівна, Білова Наталія Василівна. Колгосп давав продукти харчування , а ці люди своєю невтомною працею рятували життя голодуючих дітей.

1. Місце запису: село Дачне Васильківського району Дніпропетровської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Ким записано: записали члени історичного гуртка «Пошук» Дубовиківської середньої загальноосвітньої школи Васильківського району Дніпропетровської області під керівництвом вчителя історії Селезньової Олени Аркадіївни;
4. Респондент: Гордієнко Катерина Герасимівна, 1918 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Дачне Васильківського району Дніпропетровської області.

1933 рік був неврожайним, крім того були прикази, по яких усе повивозили. Сільські активісти вигрібали усе. В той час я працювала в колгоспі трактористкою. Заробила півтонни зерна, тож наша сім’я не бідувала, як інші. А от сусіди – Параска Юхимівна та її діти… Найменшенький із дітей її, Вася, прийде було на поріг, сяде і плаче, промовляючи: «їсти хочу». Защемить моє серце: «Біжи, неси миску», – кажу. Так і пробігав він цілий рік з тією мисочкою. Сам попоїсть і сестрам та братам віднесе. Так і пережили наші сусіди ті важкі часи.