1. Місце запису: село Гонтів Яр Валківський район Харківської області
  2. Дата запису: 10.2018 р.
  3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна.
  4. Респондент: Кальницький Леонід Михайлович, 05.04.1928 р. н. народився в селі Гонтів Яр Валківського району Харківської області
  5. Розшифровка аудіозапису: Гоцуляк Любов Богданівна.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в с. Гонтів Яр Валківського району Харківської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Скажіть, будь ласка, скільки Вам було років коли розпочався Голодомор?

Як почалося розкулаченння, що це з 30-х років, так і не прикращалося. Жилося? Колгоспи як же загнали, їх же заганяли в колгоспи, то вже в людей хліба не стало, млини позакривали, почали ламати вітряки, стільки же було вітряків, а тоді не стало чого молоти. В кологспі же млин поставили, колгоспний млин поставили так мірчук же треба, то як підеш ти молоти туди, допустім 20 чи 50 кг змолоти, то мірчук там стіки називається мірчук за мливо заплати  зерном. Скрізь кожна зернину учитували. Діди мої, одного розкукрулили, повезли в нас туди на Приуралля – станція Конуша, а один тут був у колгоспі, йому 73 роки було, робив тут, кожного дня ходив на роботу, був шорником – це хомут кінський, ремонтував хомути – кінську зброю. Но був людиною, як це вам сказати – сільським інтелігентом – газету постійно виписував, районку, тоді сперва була газета «Соціалістичний Штурм». Читав газети, знав обстановку, і приходе і каже вдома батькові – «Михайле, каже починаються важкі часи починаються» та «чого?» каже батько. Об’явлена партією – побудову індустріалізації, починають закуповувати машини, виробляти свої, строїти заводи для цього беруть хліб за хліб Англія бере, Швеція була, хліб скрізь чого то тугий дуже був, дуже з хлібом трудно було, і за хліб усе вимінювали, а хліб же де? на Україні. Каже «Михайло (дід) будуть важкі діла, будуть збирати на все». До кого ж знають де трошки хліба є, то починають шукати, починають шукати по серйозному, садибу всю проходять, накладають налог, податок на тебе, як ти не здав чи 20 пудов, чи 10 пудов, предполагають, що у тебе вони єсть, як ти не здав накладають налог. Як ти не заплатив податку, налогу, тебе розпродують, беруть у тебе розпродують усе, починаючи з хати, сарая, і той сарай, і все продадуть, продають комусь, хто купує, дерево, жилізо, шоб не було, одежу, подужки, ложки, кружки усе, поки на ту цифру, яку ти налогу, не виплатимв податку, виплатили вже все конець. А тоді у нього вже нічого не осталося, голодний вже йде, діти починають вмирати з голоду. І так обібрали цими налогами податками хлєбними, що начав ото народ вимирати, буквально мруть кожен день. Їздить бригадир, йому давали шось ну не бригадир, а їздовий на підводі шось кусок хліба якийсь давали, він ото мертвяків по хатах заходив, метрвяків забирав, і складав на підводу та візе, біля школи, ой біля кладовища, де зараз Зайчиха хату построїла, там було глинище, оте глинище в те глинище скидали, бо копати ями нікому, всі голодні, пухлі ходять, ото в той ярок. Та тільки тут скидали своїх, а ше на Посунька, де церква була Посунківська, то там був діддом вже устроєний, то вони там тож голодні були, то вже везуть метрвяків з дідома пацанів у те глинище, вони і досі там його тільки відкопати, там і яма видна, де воно там те глинище. Обібрали це все зерно пачався голод страшний, ходять люди пухнуть, перед двором у нас умерає один із Сніжкова в піджачок положив проситься до нас, а дід каже – чоловіче йди в сільраду, там тобі лад дадуть, відправлять тебе у лікарні чи куди, іди, а він же баче, що він скоро вмре, а він ліг на піджачку і помер. Тонька йде, дівчина десь так годів 16, забрали увессь хліб який був, а у них млин був, таке підкулачення, підкулачники були, хату забрали з хати вигнали, поселили переселенців, тих що прислали де оце Чорнобиль, з відтілля з рибного краю, там рибалили, пережили, хліба ненакладали, вони їх сюди перевозили, на Сніжки багато, до нас, ото голови сільрад поназначали їх тут, хати подавали, кожна хата під жестю покрита.

Далі починає масово вмирати пухлий народ ходе, їдять усяку всячину, нище нашого переліску, буду казати, нашої вулиці здохла кобила, бешенство було, покусана собаками, вовками, чи ще чимось бешеним, від бешенство здохла кобила, її треба спалити, поки приказу не було палити, то той край вулиці, де Валінтіна Шевченко живе вийшли люди та з Корсунівки, оті хто вже доходять нарубали того м’яса з бешеної скотиняки, і понаїдалися на них не стільки те бешенство подіяла, а та груба піща, вони понаїдалися, 16 душ зразу вмерло на Корсунівці від того м’яса. Виділяються активісти шукати штрикачки такі, шпичаки, і скрізь перештрикають, де є підозріле місце, таке, шо лежить порушане шось, штрикають, шо може отут закопане зерно, люди в колодязі кидали, в посуду насипали, в бутилки кидали, даже в якусь таку другу тару грузили і кидали в колодязі, в колодязях посилали навіть шукати. Збирали. Потім шо пішло, де повідбирали все шо тільки можна було, вимирає народ, хто тікає у місто, город, дівчата стараються нянічками найнятися, хто висиліше. Приказ іде, шо знають вони вже ж навчені цим голодомором, хто не буде здавати хліб вони переживуть пока собак забиватимуть їсти, а хліба не віддаватимуть. Прийшов приказ вибити собак, а кажу не те що ти це з голоду будеш їсти, а кажуть для красної армії на потребувалися полушубки на зиму полушубки нада кожево знімать. Голодомор встроїли людям, а потім і собакам уже прийшла смерть, смерть прийшла й собача, перебили всіх собак, а чим же годувати їх раз нічим ніхто їх уже дуже й недержав. Мишей така сила розвелася, зерна ніде немає, зерно поховане, миші така тьма розполодилася, що ми вийшли отам солома була за хутором скраю, там убивають пацани мишей, знаю, шо ми 40 штук вбили отих шо зверху лазять, а скільки там усередині, солома рушиться, убивали їх, скільки їх розвелося, вбивали. А де в кого батько робив чи на пошті чи в МЗС, то там давали ж пайок, то ті сім’ї пооставалися живими, а ті кого загнали у колгосп, то ті сім ї повмирали.

Як рятувалися від голоду, все таки з чого готували їжу?

Липові ці молоді пагони веточки брунька, почки липові пережовує жує, понаривають тих почок товчуть і перемелюють вроді білий хліпчик такий печуть з липи. Весною було як поля очистилися, де картошка була, що вибиралася, то пооставалася та що позамерзала, то ту мерзлу, шо зимувалася на полі, перемерзла, висохла його висушували, перетопчували, і ото пекли матожаники – це називалося блінчики. З отієї картошки, шо мерзла, перезимувала, поїдали ще траву, верхушки поїдали, щавель, пасльони їли, коли пасльони поспівали, ну всяку гадость короче говоря їли.

А як Ви гадаєте, чому в Україні розпочався Голодомор?

Відібрали хліб, розкулачили усіх людей хліборобів, повіддавали цю землю в колгоспи. Відібрано все шо можна було їсти, бо тому шо Україна должна повинна була здати Постишев, чи хто там ше казав вожді були. Шо вони поховали хліб, кроме України хліба більше ніхто не може здати хліба індустріалізацію нам треба робити, на нас хвашизм нападе, на нас імперіалізм нападе ну це лякали страшенна сила, шо нас поїдять живйом, а ми самі себе поїли.

А були у селі випадки людоїдства?

Були, були, були. Мене не боялися, шо мене з їдять, бо я таким скаженим був хлопцем, і битися йшов, і ножик усіда був у кармані. Льонька тебе хвой мене не візьмуть, а я заріжу  у мене ніж в кармані, отакий пацанячий. А Тоню берегли, сестричку, берегли її не пускали. І на базарі бувало ловили, продавали катлєти продавали з людського м’яса, колбаси, такі колбасники находилися. В Заміському я знаю тоже піймали сім’ю, одни дитину там обрізали  м’ясо.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду