1. Місце запису: с. Тіньки Чигиринського р-ну Черкаської обл.
  2. Дата запису: 08.2018 р.
  3. Хто записав: Артеменко Лариса Олегівна, Вигодованець Ольга Василівна;
  4. Респондент:  Швиденко Єфросинія Сакіївна, 10.02.1925 р.н. народилася в с. Тіньки  Чигиринського р-ну Черкаської області;
  5. Розшифровка аудіозапису: Вигодованець Ольга Василівна.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в с. Тіньки  Чигиринського р-ну Кіровоградської обл. (сьогодні Черкаської області)

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтеся, будь ласка.

Фроська.

А прізвище?

Швиденко Єфросинія Сакіївна.

Коли народилися?

1925 року.

А число, місяць?

10 лютого.

А де народилися?

У Тіньках.

А як звали батька, матір?

Матір звать було Харитина, а батька – Сакій. Я його почті не знаю, бо він вмер зараннє, мені було мабуть год 5.

А прізвище батька?

Попович.

А брати, сестри рідні були?

Рідні? Марія ось… була, однієї матері ми. Батька не одного, а матері одної.

Мати другий раз заміж вийшла, у Вас був вітчим?

А батьки в колгоспі працювали?

В колгоспі.

Вони добровільно туди пішли чи їх примушували?

У колгосп… Усі йшли, бо не було куди діться, то треба було йти робить у колгоспі. І робили не так як сійчас, а робили так, що і спина мокра була.

А чому Ви кажете, що не було де дітися?

Ну, на проізводство ми не ідемо з села – ми не грамотні, а в колгоспі… беруть туди робить, то йшли в колгосп.

А вдома у вас був город, корова?

Був город і корова була.

А як колгоспні поля, вони взагалі охоронялися тоді? Чи не було такого, щоб охорона, щоб обїздчики були?

Було, і об’їздчики… так: «Ти будеш ходить, сьогодні підеш, а той завтра піде, отам по степу походе».

А охороняли від кого, від людей просто?

Ну кукурудза, наламає кукурудзу, гонили, не давали.

Голодуючі може ходили на поля? Може хтось інший голодував? З інших сіл може хто приходив голодний?

Ну свої як ходили… це тих, що близько коло мене жили, то знаю чи вони голодні, чи ні. А чужих не…

То Ви ніколи не голодували?

Так щоб дуже голодували, то ні.

А може сусіди хто голодував? Чи всі в той колгосп ходили працювать?

У колгоспі варили їсти, якщо вдома нема нічого. Варили обід, давали обід тим, що ходять на роботу, всім давали.

А куркулі в селі були?

Та куркулів розкуркулили. Які вони куркулі були… Мій дід був куркуль, його вивезли на Урал.

Коли це було? Чи Вам скільки років тоді було?

Год може 6, може 7… ну в якім куркулили.

Вам тоді приблизно 6 років було, коли розкуркулили дідуся і вислали на Урал? А дід з бабусею поїхали, чи в них ще діти були менші?

Що таке?…

А вони потім повернулися з Уралу?

Ні, нема вже год скільки нічого, видно вже повмирали.

А ще кого вивезли з села?

Із села багато вивозили.

А прізвища Ви знаєте цих людей?

То вернувся тільки один дядько, той що вивозили. Вернувся і його вже нема, він вмер. А ті люди, що вивозили… Я вам не скажу.

А взагалі бачили, щоб раз хтось голодний може з іншої області приходив? Тоді ж багато ходили по селах, шукали їсти.

Ходили.

Т.: Розкажіть, що і ви їли оладки з берестка, що хлопчика знайшли під горою.

Ну там жінка ходила… Мені було ну скільки – 5 год, воно мені не дуже там щось інтересне. А так дитина, воно собі грається. То казала мати, що ходила жінка з хлопчиком. А з якого села? В общем не тіньчанська. Якась з хлопчиком  ходила вперед просила чи їсти, чи ходила собі. А тоді мати вийшла вранці, а ми жили так під горою, прям під горою отак стежка, а тоді й гора. А тут такий сарайчик був і там берестки росли – дерево таке густе. Плаче дитина, та де ж це вона плаче? Де вона взялася? Вийшла. Просланий піджачок, ну жакетик, і хлопчик сидить плаче: «Мами нема, мами…» А у торбинці в його сухариків трішки, видно чи хліба десь дав, та висушила. Воно його не їло, як вона мабуть, то його годувала. Та тоді що ж робить? Мати жила в одній хаті – отак половина, а в другій – жінка. Жили вони ото дві. Та пішла та: «Валько, оце ж хлопчик лежить, плаче, мати покинула. А що ж робить? Я заберу його і понесу в колгосп». Забрала вона того хлопчика і занесла в колгосп в кантору. Там забрало начальство, вони його чи в Чигрин одвезли, чи може далі куди повезли. Но в Тіньках він дуже малий був. В нас були патроновані діти.

У вас були, в колгоспі?

Да.

А батьки чому померли, що ці дітки залишились без батьків?

Ну, у Вєрки повмирали, вроді нікого не було. Тільки брат Коля якийсь менший, то вона його і не знає. А жили вони коло діда, коло якогось… А тоді, як вона попала ж в дєтдом, чи в той… патронат. То була вона в Тіньках і вмерла в Тіньках.

А взагалі дитячий будинок був в Тіньках?

Був. У колгоспі хата була і їм давали – людина, що їсти варить, ну хазяйнує, бо вони ж – те більше, те менше. Були дівчата відкілясь, не знаю, чи вони з Білорусі якісь дівчата були. Такі здорові вже дівчата, а чого вони – чи мо повмирали і нема нікого, чи вони так приїхали.

А в школу Ви коли пішли?

Я точно не знаю чи я в сьомім годі, чи вроді начало восьмого.

А в 46-47 роках, після війни, був голод?

Був, тільки не дуже великий у нас. Бо я знаю мати полотно ткали, рядниня таке, ну в селі ж пряли і ткали. То мати їздила на полтавську сторону, міняла брала то полотна клапоть, то ряднину якусь. Міняла не пшеницю, а пшінку міняли і просо, а пшениці не давали чого-то, чи її не було. То мати наміняла ото.

Т.: Бабо Фросьо, Ви мені розказували,що в діда Музенка були буряки та тоді просили в 31-33 роках, та просили буряка, щоб їсти. Міняли в нього.

Ну, люди що в кого було – те мисочку, те якусь чашечку і ложки носили міняли. «Дай жменю насіння за миску. Нате вам миску, а мені дайте». А то було в діда буряків грядка, він кажного году продає буряки. Людина несе що там : «На тобі, діду, а мені дай хоч вкусить буряка, поїсти хочеться».

То це в 32-33 роках люди просили, міняли на харчування?

У кого як – в когось щось було поїсти, а в кого не було нічого.

Виходить, що інші люди голодували, а ви їм міняли продукти харчування.

Да…

Був вітчим у мене, батько ж умер, та у його брата діти старші були, а то годів 3, невелика дівчина. І вони голодували. А хліба ще не було, жито посіяне було. Там земля ще така піскувата. Колоски висіли такі, спіли, но ще зелені косить. То не було. То вони нажнуть тих колосків та поміняють та таку кашу варять. Що-небудь з’їсти. А то та дівчина найменша, нема щось такого всунуть в рот. То вона вже пухла лежала… до смерті.

А як її звали?

Галя Попович.

А в нас була корова, то прийшов та каже: «Галька мабуть помре». Кисляка, чи шо… жменя того, жменя того та почали її одгодовувать потрошку, то вона ожила. Потім поїхала в Кіровоградську область і там померла вже старою.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду