- Місце запису: село Заміське Валківського району Харківської області
- Дата запису: 10.2018 р.
- Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна.
- Респондент: Дорошко Ольга Кузьмівна, 16.12. 1925 р.н. народилася в селі Заміське Валківського району Харківської області.
- Розшифровка аудіозапису: Гоцуляк Любов Богданівна.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Заміське Валківського району Харківської області
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Якого року народження Ви?
25-го
Число і місяць?
В кінці года, 16 грудня 1925 року народження.
Скажіть, будь ласка, чи пам’ятаєте Ви як розпочався Голодомор?
Пом’ятою, пом’ятою.
Коли значить началися колхози, то мої родітілі їх боялися, а чого вони боялися, де вони ділися? Вони б пішли зразу в колхоз, як всі ішли там давали пайок, там давали хліба 450 грам, сіміна давали, тоді ж уже пішло уже то сіяли. А колхози це колхози, ідуть люди в колхоз іди і ти я своїх родітілів я вже коли стала понімати, шо воно не так получилося шо я попала в дідом, шо нас розкоркулили. Хто йшо в колхоз, того не розкоркулювали, а мої родітілі боялися бика привезти в колгос, тоді ж зводили, ідіть ж ви у колхос, ідіть на роботу, а вони тільки шоб собствіность була, а тепер собствіность дожили до собствіності, шо ми бачимо???
А чи пам’ятаєте можливо до Вас приходили якісь люди і забирали продукти харчування?
Баба така була, ходила вимітіла на горіща, або і мужик ще був. Та мужик як полізе вимітати віником на горищі зернечко так він шукає не зернятко, а шоб то випити там самогоночка стоїть у коє кого.
А як Ви гадаєте чому Україну спіткав Голодомор, чому він взагалі розпочався?
33-ій год він був урожайним, а 47-мий год це вже вам може не нужно, но сюди входить. 47-мий год був не урожайним, дощу не було за все літо. А я ото в 47-мім завербувалася в Харків, щоб спасти від голоду маму, сестру і себе. В 33-ій год мені було 9-тий год, а Марусі мої сестрі десь годи, мабуть, 3, вона, мабуть, 31-го. Ну коли ж не хочуть мої батьки іти в колхос, воно таке, то колхоси, то совхози. У Іванівці совхоз відкрився, а у нас в Заміському колгосп, а там совхоз, отаке воно робилося, хто його. То якби мої батьки пішли у колхос, то вони не хотіли іти, і дєдушка Вовк Семен Єврахович мій, і баба Пріська дуже протистувала не йди, а комсомольці своїм ділом займалися, вже началося піонерство, комсомол, повісили на галстуки це вже комсомоли і хто шо хотів те й робив. Із моєї бабушки стягнули кожух, ну тягнуть кожух комсомольці, дубльонка така на меху, тягнуть із бабушки кожух. Хто захотів, то той і пішов в колгос не страдав, робив гарно, скверно, а хто не хотів, то той конешно і розкоркулювали і все, а єслі б пішли мої батьки у колхосп, то чого б я була в дідом і страдала, правда? там тож не мед було, було б все харашо не пішли в колгосп самі пострадали, батько втопився в колодязі в Кантакузівці – Кузьма – я Кузьмівна. То утопився батько в колодязі чого? непереніс такої жизні, шо ото переворот такий стався. А нас троє дітей, я середуща, Маруся найменшенька, Віра старша. Маруся вмерла в дєдомі, Віра вмерла годами в Валках, а я ось ще танцюю.
А пам’ятаєте як рятувалися від голоду, що їли в 32-33-му роках?
Що їли? Їли черепашки, мама ходила собирала по полю вже сіявся буряк, і ото ж осінню вже собирали колхози, совхози, той буряк собирали, а хвостики оставляли, десь бурячок там мерзлий, мама ходила і оце нас годувала. А тоді тьотя моя жила на Олюхівці, де Кантакузівка і та Олюхівка, там черепашки і оце як сонечко вони повилазять черепашки, а здорова черепаха то може вона і не така вкусна, а оті маленькі мама так гарно нажарить їх і ми їх їмо отак і повиживали.
У дитячий будинок як Ви потратили?
У дитячий будинок, ото ж коли батько Кузьма втопився у колодязі в Кантакузівці, мама ж осталася з трьома нами дітьми сама. Сестру забрала тьотя, вона ж старша і там вона й вмерла і там у Валка і похоронена. А я ж ото осталася з Марусею, і шо ж мамі робити вона забрала нас і веде. Не хочу таке казати неприятне діло, вроді каже «сама утоплюся і дітей потомлю», но це мені вже розказано, ну цього вона не робила. У неї там була знакома женщіна була, бездітна та й каже, куди ти Настю Митрофанівна та й каже «чого ти так будеш робити, не роби так, так гріх робити», «а шо я каже буду робити із цими дітьми». «Ходім каже я іду на Валки, у Валках вже там був дідом, уже там насобиралося таких дітей. У Полтаві був такий дідом бездомних і голодних, і тут у Валках. Мама її правда послухала, ідемо, я знаю, шо це був март місяць, я вже босенька така ішла, воно хоть і холодно, але йшла боса, а мама несла Марусю на руках. Доходимо до дідома, а ворота закриті, открила мама ворота, а там пеньок такий зрубаний один та другий, мама тайком нас завела посадила на той пеньок Марусю і мене, дала нам по грудочці сахару, тоді такий порізаний був, а сама в оті ворота і побігла бігом. Ну а коли ж у діддом, то там переодягають у своє зняли з мене плаття.. я плачу оддайте мені моє плаття. І в Марусі такі платячка вишиті, тут такі круги і з цвітами, а поле таке було як ото шоколад тепер, як чоколад красівий матеріал, я плачу віддайте мені моє плаття, а вони переділи і в гурт. Я втекла у вікно, а думаю, а шо ж з Марусею я втекла у вікно, а вони мене зловили і туда обратно, а там діти лежать, хлопчик один лежав такий, чи він живий лежав, чи неживий, нари такі, не кроваті, а нари, а нари це доски такі називалися, застелені такі, а чи є там подушка чи немає я вискочила та втекла, коли я кинулася до Марусі, а її немає вже. В Марусі дізінтерія открилася – кров яний понос і її забрали, у дворі де дідом був такий інфекціонний домік там із поносом, або там екзема ходила, лишай тоді ходив. Маруся ж умерла в дідомі, і вмерала вона так шо я бачила, і бачила куди її кинули, там був погріб такий як оце у нас хлів, відкриті двері, тут пересипали хлоркою ото так Марійку плаття розрізали, одна за голову, друга за ноги і фук туди, а я тоді начала плакати біля того морг його називали, і день сиділа плакала і цілу ніч, все плакала за тією Марусею.
А мама вже була в Харкові робила, вже вона поїхала в Харків на строїтільство. Хата ж та розкуркулена, там жила одна женщина така ледаща, така гуляща, запустила те хазяйство. Ну коли мама там же в Харкові, а я ж у дідомі, але мама мене таки забрала, відкупила хату розкуркулену за 200 рублів, свою хату розкуркулену вона заплатила в сільсовет у наш 200 рублів, тоді ж гривні не були рублі. І тоді забрала мене, а Марійка вже не було, Марійка вже вмерла.
Часто згадую, іногда почну плакати, но оце трохи успокоїлася, а оце вас і вже у мене сльози біжать, я вже його згадувала конечно нада забувати його вже, но воно не забувається, хороше скоріше забудеться, а плохе дуже довго забувається, дуже довго.
Так це ж усе правітєлі наші, оті правитєлі, не теперішні, ні, а ото, шо були правітєлі, вони дивели оце до цього, а тепер шо, ми тепер слухаємо готове.