1. Місце запису: село Терешківка Сумського району Сумської області;
2. Дата запису: 23 листопада 2005 року;
3. Хто передав: Цявук Тетяна Василівна;
4. Респондент: Бирченко Марія Іванівна, 1926 н.р., народилась в селі Терешківка Сумського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Терешківка Сумського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?

Влада зробила іскуственний голод.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Комсомольці забирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Не знаю.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Документів не мали.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Висилали.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ні, не мали.

Як люди боронились?

Ніяк.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, але знаходили і забирали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Степанець Іван Феодосійович, приходили і шукали скрізь: по горшках, по торбинках.

Скільки їх приходило до хати?

По 2 чоловіки.

Де можна було заховати продукти харчування?

Під піч, у піч, на хаті.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали, на полі варили і годували, можна було брати дітей і їх годували.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Збирали також і одяг, рушники, платки вишиті.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Щоб не лазили по полях.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Комори – ночні сторожі, поля – об’єзчик на коні – Дерновий.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто хотів, хто не хотів.

Чи змушували людей йти в колгосп?

Змушували.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніде було сховати.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

Один раз.

Коли почали люди помирати від голоду?

З 1932 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Після 1933 року сиріт збирали і в колгоспі організований був патронат для сиріт.

Хто не голодував в селі і чому?

Не було таких.

Хто зумів у селі вижити?

Хто як зумів: вивозили з дому кохти, рушники на кацапщину.

Чи допомагали люди одне одному виживати, чи ділилися продуктами?

Нічим було ділитися.

Які засоби вживали до виживання?

В Росію ходили міняти одяг на продукти.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Липове, вишневе листя.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Із вишні, липи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Горобців.

Чи можна було щось купити чи виміняти в місті?

Міняли в Росії одяг на продукти.

Чи був голод в місті?

Був.

Чи знаєте що таке ТОРГСИН?

В торгсін батько здавав золото.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?

Не відомі.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Був звозчик і ховав померлих.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Платили, 1 кг хліба за померлого.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, померлих від голоду?

Відомі, старе кладбище.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Ні.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Раніше – ні, тепер – поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Православна церква Московського патріархату, церква християн баптистів-евангелистів.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Встановлений хрест.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Знає, розповідала дітям, онукам.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Влада.

1. Дата запису: 30 вересня 2021 року;
2. Місце запису: місто Лиман, Краматорського району, Донецької області;
3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна;
4. Респондент: Козулько Антоніна Семенівна, 28 грудня 1917 р.н.;
5. Розшифровка відеозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в місті Лиман, Краснолиманського (нині Краматорського) району, Донецької області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Жирний – репліки Юлії Коцур

Звичайний – репліки респондента

Курсивом – репліки доньки

Представтесь, будь ласка, як Вас звати?

Меня зовут Антонина Семеновна Козулько.

Скока лет Вам?

Сколько лет? Уже много. Я вже не знаю скока. Много. 1917 года. Отсчитайте скока мне уже лет. Багато вже.

А про Голодомор Ви пам’ятаєте?

Ну мы не голодали. Папа работал. Поэтому нас голодом ми не… ми не голодали. 

А Семен Егорович, Ваш тато, де працював?

Шофером. Да, Валя?

Шафером. А жили Ви де? Де Ви народилися і де Ви жили?

Де я родилась?

Да.

Подожди, а где я родилась? В России здесь я родилась. Орловская область, Покровской район, село Вышей Туровец. Оце я там родилась, а потом родители переехали на Украину. И я тут училась, в школу ходила.   

А в 32-33-му де Ви жили?

По-моему, вже тут на Украине. Я вже точно не знаю. 

А мама Ваша де працювала?

Она нигде не работала, папа работал. У нас было трое или четверо детей. Я уже забила скока нас было, много.

Четверо. 

А папа работал, а мама нет. Мама за детьми смотрела. Куда там работать трое детей.

Соседи голодали? 

Соседи? Я не помню, шоб хто то у нас голодал. Я-то помню, что мальчик один голодали, я его накормила, а он отошел и умер. 

Плаче.

И я очень плакала…

Це в 33-му було?

Да.

Почему переехали на Україну?

Тут дядя жил…  нас сюда и позвал. Папа приехал устроился на работу, и мы тута в школу ходили.

А національність яка у Вас?

Га?

Національність яка у Вас? Вы русская или украинка? 

У меня? 

Да.

Я россиянка. Я ж в России родилася. 

А батьки родом з Росії?

З России. Орловская область, Покровской район, село такое какое то Вышей Туровец. 

А її батьки? Батько й мати з Росії?

Мама русская, а папа, тут бабушка вышла замуж за шофера. Вообще-то они ехали, шо тут шахты. Там нечего в России было кушать, ну не то шо кушать – бедно жили или не было работы. Они приехали сюда и за шахт.

Но вже в 33-му вони в Україні були?

Да, да.

А на полях можна було колоски збирати?

Можно шо?

В полі колоски собирать?

Колоски?

Да.

Ну люди собирали, а мы нет, мы не собирали колоски.

А разрешали?

Разрешали. Ну мы никогда не собирали, потому что папа работал.

Обищика не было?

Кого не было?

Обищика.

Обищика?

Да.

Та что то такое я слышала. Точно определить не могу. Вроде гоняли там, чтоб на поле не брали. Что такое помниться, но это так давно было. 

Зерно прятали.

А зерно прятали?

Закапывали даже. Они шукали. Ну такое в них было ходили проверяли, шукали где запрятано. Це все было в голодовку. 

Находили?

Ну так прятали, что мало кто находил.

А раскулачивали людей? Раскулачивали?

Раскулачивали, высылали в Сибирь. Вот, а потом уже сами в Сибирь стали люди ехать.

А за чем?

Ну в Сибирь холодно. Отсюда з Украине выслать на Сибирь это наказание было. А потом уже люди привыкли строиться начали. Так что Сибирь уже не страшная была.

А Ваши родители тоже прятали зерно?

Ну наверно. Я та еще маленькая была. Я не знаю может и прятали. 

А в 33-м тоже хозяйство было? Не забирали хозяйство?

Папа работал. Никакого хозяйства у нас не было. Не знаю, может, что и было.

А колхози в Лимани били?

Кто?

Колхозы.

Колхозы?

Да.

Били. В колхоз загоняли в колхозе работать.

А люди хотели идти?

Ну сперва не хотели идти, а потом так получилось, что надо было идти. Как бы работать вместе, или как я не знаю, чего туда идти. 

А заставляли идти в колгосп?

Заставляли. Потому что надо было работать. А если не пойдешь в колхоз свое собственное хозяйство ты держать не будешь. Так шо.

А хозяйство в колхоз забирали?

Я не помню такого, шоб шото забирали в нас. Та в нас хозяйства никакого не было. Ну корова в каждого была. То шо надо было кормить детей. Все. Папа работал на производстве так шо я еще совсем маленькая была даже не знаю.

А в соседей хозяйство забирали в колхоз?

У соседей...

У соседей в колхоз забрали хозяйство?

Я не помню, чтоб забирали, я не знаю. Ну я помню, шо загоняли в колхоз, люди не хотели идти. Но потом шо ж так было, шо надо было идти.

А Вы помните кого то, кого раскулачили?

Нашей бабушки, моей бабушки, из родственников кого то выгоняли в Сибирь. Кого то выгоняли. Я уже точно не помню кого, но было такое. 

А бабушка Ваша где жили?

Там где и я в Орловская область, Покровский района, село Вышей Туровец. Там мы жили и папа, и мама, и бабушка все мы там были.

Это мамина мама?

Я даже не знаю. Какая это бабушка. Мамина мама или папина мама, не знаю, не помню. Это так давно было, шо из памяти уже вышло, да.

А люди не сопротивлялись, когда в колхоз шли?

Жизнь была не радостная, потому что, гнали, в колхоз не хотели люди идти.

А люди сопротивлялись чтобы не идти в колхоз? 

А люди да, не хотели идти. Так сделали, что сами пошли после.

А почему был Голодомор?

Голодомор, по-моему, урожай был хороший, а выгребали все из человека. Придут домой всё заберут, все харчи, а люди одни оставались. Вот и Голодомор. Нечего было есть – отобрали. 

Много людей умерло в Голодомор?

Много. Детей, в особенности, нечем было кормить, они умирали. Много людей погибло. И всё это сделали нарочно. Отобрали, забрали, придут, отберут – останешься ни с чем. Искали, где, кто спрятал. Но у нас папа на работе работал, то у нас голода не было, не голодали. А люди очень даже умирали от голода. Дети умирали. Все было, страшно жить…

А где их хоронили?

Жизнь была…

[Плаче].

Как людей заставляли в колхоз идти?

Да, заставляли. И шли в колхоз, работали. Ну как вам сказать, люди уже привыкли в колхоз идти.

А в колхозе кормили? В колхозе кормили, кушать давали? 

Ну что-то давали. Я уже забила. Что-то давали. 

Мам, а забастовки были? От в колхоз не хочешь иди, допустим, а надо.

Да, были, были. Не хотели сперва в колхоз, никто не хотел идти, а потом уже стали насильно загонять в колхоз. А потом уже люди волей-неволей шли сами. Вот такая жизнь была тяжёлая. Ну у нас папа работал на производстве мы этого не ощущали.

1. Місце запису: село Новосілка Голованівського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 21 серпня 2009 рік;
3. Хто передав: Бомба Катерина Володимирівна;
4. Респондент: Лужанська Марія Феодосіївна, 1925 р.н., народилась в селі Новосілка Голованівського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Новосілка Голованівського району Кіровоградської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

В голодовку була тут, я тут народилася і виросла у цій хаті, тут мої Батьківщина і дідизна. В сімї нас було шестеро, двоє з голоду померло і батько, а нас четверо лишилося. Батько Феодосій Нікіфорович (немає прізвища), брат Володя і сестра Галя померли у 1932 році, а ми: я, сестра Ганя, брати Петро і Іван і мама Фросина Яковна лишились. Багато людей в голодовку помирало. Сусіди Мельнічук Василь в 1932 і його мама Яковиха, Ганна, Гапа (я помилилась), її сини – Максим і Данило і невістка Варка і дочка Данилова Палажка, сини його Микола і Василь. Легкий Іван і дочка Палажка і жінка і осьо Бомба Пилип помер у голодовку тоже, Бомба Марія Ганонівна. Цілієвський Антін і Марія і їх четверо дітей, Балабанюк Пантелей Власович. Було 8 дітей, пятеро з них у голодовку померло. Хоронили без трунів, так ото в радно замотані, обідів не робили, не відспівували. Хто ж кому шо помогав, як пішла розкулачка, всьо повитрусювали, шо можна було забрати, люди їли лободу, виживали хто як міг. З колгоспу нічого не виписували, ото в школі один раз в день давали їсти, суп ячмінний і сто грамів хліба і всьо. Нам тьотя з Батума помогала, посилки висилала з кукурузяною мукою. Шоб не тьотя, були б виздихали. Тьотю звали Ликера Яковна Янкова. Вони жили в Вівсянику, а коли в них померло двоє дітей – Поля і Галя, то в 1932 році вони змогли виїхати до Батума і вже в 1933 році почали слати нам посилки. О, ше тобі скажу, нагадала, Каліновський Марко помер і жінка його Ялосовета і дочка Вера і син Ваня в 1933 р.

1. Місце запису: село Новосілка Голованівського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 24 серпня 2009 рік;
3. Хто передав: Бомба Катерина Володимирівна;
4. Респондент: Кравченко Лариса Григорівна, 1926 р.н., народилась в селі Новосілка Голованівського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Новосілка Голованівського району Кіровоградської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Тут батьки мої жили і я тут живу весь вік. У 33-му році я ходила в ясла, їсти нам варили. Одного разу помню наварили нам сої і ми потравилися, а дітей було багато з усього села. Підніму голову, подивлюся, а всі лежать. А була лікпомша, якась кацапка, казали на неї Платониха, то вона пригналася, щось наколотила нам, напоїла, то ми до вечора й повставали. Мучилися люди, хліба не було. Батьки ходили на роботу, то їм давали по кусочку хліба і якусь баланду. Вони працювали в колгоспі Комінтерна. Тоді три колгоспи були на село: Комінтерна, на Ганівці імені Сталіна і третій на ті сторні де свинарня, це був Каганович. Шукали по подвір’ях, по хатах, були такі люди продажні, забирали в кого шо було. А на Пушкові голоду не було, а чого, бо там, мабуть, люди були розумніші. Бо наші люди ходили в Пушкову та міняли за крупу одежу, одежину останню віддавали, а самі голі лишалися. Господи, пережили наші батьки всьо і колгосп і голод. Нас у сім’ї було троє дітей. Я найменша ходила в майдан, а брати вже ходили в школу, то їм давали в школі якусь баланду. У нас була корова, то ми вижили. Всі, хто має корову, виживали. Корову кормили соломою, микали стріху, знімали китиці з хлівів, а весною вже пасли. Мама моя, Бричевська Олена Терентіївна, навіть продавала молоко. Хто був багатший, той щось платив, а хто бідніший, тому майже даром давала молоко, ще й наливала стакан молока: «Це випий зараз, бо вдома за дітей не вип’єш». Отаке ми пережили.

1. Місце запису: село Молдовка Голованівського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 9 вересня 2009 рік;
3. Хто передав: не вказано;
4. Респондент: Зінчук Євдокія Йосипівна, 5 березня 1924 р.н., народилась в селі Молдовка Голованівського району Кіровоградської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Молдовка Голованівського району Кіровоградської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

3 січня 1932 р. село входило до складу Грушківського району Одеської області, в склад Грушківського району, утвореного в січні 1932 р., входили західні територіальні громади сучасного Голованівського району. В 1932-1933 р. я проживала разом з батьками в селі Молдовка. Батькового батька розкуркулили, він був жив з нами по –сусідству. Але його я не пам’ятаю. Діда з бабою видворили на край села, де їм дали маленьку хатинку. Батько працював бригадиром. Навесні 1932 р. батько поїхав на семінар в Голованівськ. Тоді до нас прибігла моя двоюрідна сестра і сказала, щоб ховали усе, що можна, тобто – хліб. У нас в селі тоді більше житом займалися. Взяли пуд-півтора муки, закопали її в гній, взяли лохані (здорова глиняна миска), набрали в неї пшона і поклали на грубу. Сховали!!! Приїхала бригада комсомольців (серед них були старші дядьки, молодші хлопці). Описали. Давай забирати усе підряд. Забрали і глиняну миску з пшоном. А в гної вони не рилися. Лізли на горище, позабирали звідти квасолю, цибулю, часник. Потім полізли в погриб позабирали помідори, огірки, капусту, картоплю. Під чисту все вичистили! Корову забрали. Тільки впоралися вони з усім, вигрузилися, батько надходить із семінару. На ньому була бурка-кожух. Йому кажуть: «Скидай!». Хотіли з плеча конфіскувати, але він не дав, сказав: «З плеча не візьмете!». Вони поїхали, а батько переночував ніч, а на ранок пішов на ж/д станцію «Голованівсь». Матері сказав: «Чекай! Поїду, влаштуюся на роботі». Він поїхав в Маріуполь, де жив його брат. Там він влаштувався на роботу – в порту грузчиком. Мамина кума і її рідний брат мамин вивели нас на ж/д вокзал, посадили на поїзд і ми з мамою поїхали в Маріуполь. В Маріуполі нас зустрів батьків брат Махтодій Красюк і повів нас до себе додому. В Маріуполі ми жили від весни до женив. Стали писати родичі, щоб приїзджали додому, бо колоски зрізають із жита. Мама напобряклася їхати, а тато не хочуть. А ті пишуть, що, приїзджай, бо нема кому в колгоспі робити. «День поробиш, а ввечері отримуєш 8 кг муки і крупів» – писали мамі в листах. То ж я з мамою приїхала з Маріуполя на ст. «Голованівськ». Почали йти додому. Дійшли до Розношнців, а з нашого села валка везла хліб на ст.»Голованівськ». Мамі кажуть: «Почекай, ми покормимо коні, здамо хліб і вас заберемо». Так вони зробили. Було темно як ми приїхали в село. Але де ж ночувати? Голова колгоспу ім.Леніна зайняв нашу хату. Переночували у маминої сестри, на ранок мама встає і йде на бригаду, на наряд якраз. Сказали їй, що вона буде їздова. Дали пару коней і вона їде на жнива. Так вона день три дні їздила на роботі, на жнивах. В обід, туди на тік, приїзджає голова сельсовєта. Мама прийшла до нього і каже: «Я приїхала, а немає де жити. Голова колгоспу зайняв хату». Голова сільсовета сказав голові колгоспу, щоб той негайно вибрався до вечора з хати. Щоб освободив нам хату. Ввечері мама взяла мене за руки і ми пішли до хати.  Але хата була замкнена, ми сиділи під порогом, до пізна. Прийшли згодом голова колгоспу із дружиною, відкрили хату, вони перейшли в кімнату, а нас лишили в пустій залі, де була одна кушетка. Так ми почали жити: мама – на роботі до пізна, а мене забирали до двоюрідної сестри дитину няньчити. В селі я бачила чимало пухлих, голодних. Коли ми приїхали, то сусідів вже не застали, хати їхні розвалилися. Тато до 1937 робив у Маріуполі у порту грузчиком, пересилав нам гроші. Після голоду мама купила теличку, знову завела господарство, почали ми знову наживати наново. Велика дяка голові сільсовета. Як його звати, я не пам’ятаю, але завдяки йому ми вижили. 

Місце запису: село Марківка Білопільського  району Сумської області

Дата запису: 20.07.2005 р.

Хто записав: Попова Ольга Миколаївна

Респондент: Радченко Марфа Григорівна, 1923 р. н., народилась в селі Светине Сумського району Сумської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Светине (наподалік Луциківки) Сумського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Діти ходили малі, люди ходили, воно йде, шо нашло хто зна шо воно знайшло, чи травичку рвало в роту кидало. Падали люди, як кукурузу брали. Їли, буряни їли. 

Чи пам’ятаєте Ви період Голодомору? 

Я з 23 года, я невеликою була, знаю усе. 

Які на вашу думку причини Голодомору?

Хто зна що воно таке, хліба не дали нам тоді в колхозі нічого. Їсти нічого було. Так шо ходили по полю, ото картошку викопували, восени та весною обдирали та до матаржеників мішали. Та на репяхи ми викопували коріння, його обмивали, то бурян, то кукурузу і мішали маторженики. 

Якщо відбирали у людей вирощене, хто це робив? 

А шо тоді, ще ж весна була, тоді ще ж нічого не було. Весною на городах не було нічого, картошки тоже не було ще. Це ж весна була. Цибуля правда, підросла цибулька. Так ото ходили де більші люди, та і слабенькі люди ходили де у кого шо є на городі. Чи картошечка пов’язалася, так видовбували, а хто й поймає та б’є. Та вони померли, їх немає. Я жила тоді на Светіно, коло Луциковки, ми самі крайні жили, а там нема тих людей. Там купили хату. 

Чи приховували якусь частину хліба, продуктів?

Продуктів тих не було ніяк. Де ж ті продукти були. Уже як стало жито наливаться трохи, так ото тоді у кого було на городі житце, даже колосочки сушили. У нас на городі було жито. Так батько піде зріже, посушим, добавляли зелені, і ото матаржаники оті пекли. Ми вижили.

Чи ходили на колгоспні поля?

Та, які тоді люди були як вони негодні, падали, я не знаю, чи в колхозі де там шо було.

Чи люди хотіли добровільно іти в колгосп?

Усі йшли, кой які не хотіли, оставалися.

Де переховували худобу, щоб не забрали?

Худоби не забирали, красти крали тоді де сильніші були, здоровіші, а ті що западали, так…

Коли почали люди умирати з голоду?

Люди з голоду падали як той. Діти маленькі і всі падали. Воно оце йде-йде, нахилиться, щось кине в рот. Йшло, впало.

Чи допомагали родичі?

Що допомагать, як люди негодні. Їсти нічого не було.

Що споживали в їжу із рослин, тварин?

Бур’яни рвали, кукурузу, вона ж весною суха. Так ото обдирали, а в середині там є серцина, сухе те їли. Ото шо реп’яхи, забула. Те копали, лопух. Це ж рання весна була. Та скот де був – порізали і не було нічого, ферми були, коні дохли, а у нас клайбище, тоді туди везли.

Чи був голод у містах?

Не було ніде нічого, ну ніде було де купувать.

Чи відомі випадки людоїдства?

Бувало. Бувало. Таке що і ноги одрубували та варили і м’ясо.

Де і хто хоронив померлих?

Там на клайбищі, тіко воно теперечки заросло, так кидали ну голих, по 10 і більше звозили кидали. Отак вони поховані. Коні дохли так один одного хватають, рвуть, те впало уже вмерло, те щось ухватило. Хто зна хто копав ями, кидали, закопували. Померло, не дай Бог. Не дай бог дожить до такого. У нас, у мене у дворі ніхто в голодовку не вмер. Було жито на городі, різали, сушили. Зерно і в полі ховали. Це ж після того вже, люди закопували і в полі ями копали і в дворі і солому шіряли. Та позабірали, понаходили. Забірали і одежу яка була.

А в колгосп ішли добровільно?

Хто пішов, а хто ні. Вони ж ходили хліб викачували, забірали. Єслі в полі копали, молотили дома, ну одноосібно жили, так перед тим як у колхоз загонили так тоді ж люди ховали хліб. Де шо попало – забірали. Даже й картошку брали, а тоді вже до того дойшло і одежу стали брать.

А хто ці люди, хто це брав?

Ну були ж у сельсоветі і голова, немає тепер нікого живих, молодь була, забула як її, комсомолка була. Ходив оце шо на Холодній горі так її свекор ходив тоже. Забірав і коноплі од хати брав і на Светіному жив, той як його, помер він.

Чи били людей, які не хотіли віддавати їжу?

Та штовхали так, це нічого брать і ходили у колхоз. У мене батько не хотів у хотів у колхоз, так одежу стару комендант був управляющій біля того, тоді ще організовували. Так прийшли уже у подушки складали шо було. А батько не йшов у колхоз так позабірали в чому осталися і одежу позабірали.

Хто пішов у колгосп, давали їжу?

І хліб забирали. Чиквін ходив із штрикачками і всюди штрикає де яма закопана – шукає. Хліб відкопували і забірали, ну все. А тоді ж голодовка отака кинулася. Скільки людей померло. Боже. Скільки померло, хто зна. Я ж на Светіному жила. 

1. Місце запису: село Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області;
2. Дата запису: 2005 р.
3. Хто записав: Черниш Василь Антонович, місцевий краєзнавець.
4. Респондент: Пасічник Михайло Якович 1927 р. н., народився в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області

В 1928 році похоронили матір на старому кладовищі, пам’ятаю, там ще стояв вітряк на повороті. Кладбище було огороджено кам’яною  горожею, ворота були. Я ходив до школи в панський будинок. Про голод розкажу. Коли стали все забирати з хат, то батько вночі викопав  на стежці яму і туди закопав мішечок ячменю, трошки картоплі, загорнув землею, притоптав, щоб навіть не видно було. Але, мабуть, сусіди бачили, бо вранці приїхали з щупами, знайшли яму, викопали, все забрали, а батька тоді побили. Батько був поставлений їздити по селу забирати померлих і хоронити. Багато тоді похоронив Сава Павлюк. Під Кожушками було багато посаджено липи, то туди ходили рвати молоде листя, збирали гнилу картоплю. Все їли. Ще пам’ятаю, прийшли до хати Микитенко з Кокохою, а мати якраз в діжці замісила трошки хліба, то вони забрали останню муку. Знайшли горох, квасолю, все висипали в торбинку і забрали, а я біжу за ними плачу, дяді, віддайте, кричу, то мене ще один вдарив чоботом. Опухлі, голодні люди ходили по полях шукали щось поїсти. Як згадаю, які то були страшні були часи.

1. Місце запису: село Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області;
2. Дата запису: 2005 р.
3. Хто записав:Ясевіна Валентина Костянтинівна, завідувачка сільської бібліотеки.
4. Респондент: Романюк Марія Іванівна 1924 р. н., народилася в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області

Голод я памятаю. Такий був приказ з району: в людей, які живуть краще, забирати все. І забирали. Робила це група вреддних людей. Вони карали людей, а найбагатших – виселяли, грабували  людей без зброї. Приходили до хати по кілька разів, вдень і вночі, забирали коні, корови, харчі. В нас забрали корову, коні, лошат.  Від них все закопували в землю,  але приховати вдавалося небагато – вони шукали цілою бригадою. Люди їх боялися, тому не оборонялися. Людей примушували йти в колгосп, залякували. Побачили селяни, що стали виселять на Сибір сусідів, і стали йти в колгосп. Худобу різали у погребах, щоб не віддати до колгоспу, а інші здавали її до колгоспу. Один чоловік сказав, що на Сталіна не буде робить, то його забрали зразу ж. Хто пішов до колгоспу, то там на полі давали щось їсти. А з поля не дозволяли нічого брати, за зібрані колоски судили. Поля, ферми, комора охоронялися. Люди лишилися без їжі. Почався голод. Сиротам, в яких померли батьки, колгосп давав їжу. А більшість виживали, як могли. Хтось зумів приховати зерно, комусь родичі допомогали, дехто ходив в інші села вимінював їжу за речі.

Одяг, рушники, полотна, подушки носили в Смолдирів і Суємці міняти. Їли ягоди, щавель, кропиву, з кори липи пекли коржики, ловили у річці рибу, раки. Можна було щось купити в місті, але і там голодували. В Торгсині вимінювали їжу на золото, сережки, прикраси.

Скільки тоді померло людей, не знаю, дуже багато. Їх хоронили ті, хто міг ще ходить. Ніхто їм не платив – не було чим. Було людоїдство. Ховали на кладовищах. Тепер їх поминають у церкві, а пам’ятників і хрестів на їх могилах немає.

Я розповідаю своїм дітям про голодомор, а хто в цьому винен – не знаю.

1. Місце запису: село Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області;
2. Дата запису: 2005 р.
3. Хто записав: Черниш Василь Антонович, місцевий краєзнавець
4. Респондент: Бармак Ольга Зіновівна 1923 р.н., народилася в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області

До колективізаціі ми жили на хуторі в Юрищах, там було з десяток хат. На хуторі добре було жити. В нас була хата, повітка, садок, меду багато. Але почали зганяти до колгоспу, за несплату податку в нас все забрали. Голодовку дуже добре пам’ятаю. Я ходила до школи в Орепи, то бачила біля дроги померлу людину, а коли поверталася назад, то на цьому місці  насипаний був горбик, майбуть, хтось його там поховав. Верчина мати пішла з дитиною в Минчакову пасіку нарвати щавлю, то їх там знайшли  померлих з щавлем у роті, майбуть, бідні рвали і їли. Наш дід Тимофій помер в 1933 році, недоїдав. До нас приходили люди, просили їсти, то мати чим могла, допомогала. Страшно було жити, ходили вночі, грабували, палили хати, потім мусіли перебиратися в село. Розібрали хату, клуню і перевезли в село. Батько віддав в колгосп землю, коня, корову раніше забрали до колгоспу за несплату податку.

1. Місце запису: село Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області;
2. Дата запису: 2005 р.
3. Хто записав: Черниш Василь Антонович, місцевий краєзнавець
4. Респондент: Черниш Параска Петрівна 1921 р. н., народилася в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Киянка Новоград-Волинського району Житомирської області

Голод запам’ятався на все життя, таке не забувається. Були такі хати, де вся сім’я вимерла. Було таке: заходить в хату їздовий, заберуть  померлих, а там хтось ледве клигає , то і його забирали. В материного брата було 8 дітей, жили на хуторі. Прийшли активісти  шукати зерно – Вусь, Тронько, Кокоха ще двоє. Обшукали скрізь, не знайшли нічого, злі, ругаються. А в них була дівчинка німенька, не говорила. Коли мати побачила, що до них іде бригада шукати, то вона посадила цю дівчинку на печі, засипала за пазуху миску квасолі, наказала, щоб тихо сиділа. Але коли вони стали ругатися, дитя налякалося, заплакало, посипалася квасоля. То Тронько скинув її на землю, витрусив з неї всю квасолю, ще й пхнув її ногою. Замели віником всю квасолю, вкинули в торбину і забрали. Брата забрали в ДОПРу, а це дитя вечором померло. В цій сім’ї п’ятеро душ в голод померло.