- Місце запису: село Сергіївка Березнегуватський район Миколаївська область;
- Дата запису: 09.09.2009 р.;
- Хто записав: краєзнавці Сергіївської ЗОШ I-III ст.;
- Респондент: Мироненко Олександра Терентіївна, 1914 р.н., народилась в селі Сергіївка Березнегуватського району Миколаївської області;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Сергіївка Березнегуватського району Миколаївської області.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).
Неврожай 1932 року і жорстокість керівників, які боялись втратити свої теплі місця, призвели до того, що люди тухли і вимирали цілими сім’ями, а голодна жорстокість не мала меж. Всі боролись за виживання. І все ж, серед цієї жорстокості, були люди, які не втратили своєї людяності, доброти, чуйності. Проживала в ті роки в нашому селі жінка і мала вона вісім доньок. Дві — Даша і Ганна проживали в с.Федорівка, три — Наталя, Ганна, Маша в с.Вербове, а Ївга, Дарина і Ксенія разом з мамою, в нашому селі. Звали жінку Мунтяш Ганна Йоганівна, але дорослі і малі Сергіївці звали її бабуся Ополонша. Була бабуся Ополонша цілителькою. До неї приходили і приїжджали хворі, немічні. Всім давала раду. Очікувала, вишіптувала, рятувала від голоду. Все, що приносили люди, як вдячність за допомогу, хто кусень хліба, пригорщу борошна, крупів, яєчко віддавала жителям села, особливо дітям. Пекла коржики, хліби, варила каші, супи. Дітки шикувалися в чергу до бабусі Ополонші, щоб отримати коржик, пиріжок, тарілку супу, або просто кусень хліба. Вона вірила в Бога. Хрестила діток, пекла проскурки, роздавала людям. Її доньки Ївга і Дарина, які перейняли дар матері, також лікували і допомагали жителям села. В тяжкі 1932-33 роки прихищали в себе опухлих від голоду людей, дітей, лікували їх, потихенько відгодовували, повертали до життя. Дарина ще й обмивала односельців. А донька Ксенія навчала діток грамоти, була вчителькою і годувальницею своїм учням. Кожен кусок хліба, який давала їй мама віддавала своїм учням. Вона плакала разом з ними. А коли дітки дивлячись голодними очима на свою вчительку, запитали чому немає хліба, вона не стрималась і відповіла, що погано працює наша влада на селі.Через декілька років приїхала міліція та й забрала Ксенію Ополонівну. Відбувся суд і вислали її на Урал, де була вона до 1958 року, коли її реабілітували приїхала до Сергіївки, де і прожила до кінця свого життя. Так ці чотири жінки своїм добросердям врятували життя поколінню Сергіївців, а їхня віра в Бога спасла самих себе. Я,живий свідок діяння цих жінок тому, що бабуся Ополонша моя рідна бабуся, а її донька Ївга Ополонівна — моя мама, а Дарина Ополонівна і Ксенія Ополонівна мої рідні тіточки. Мені в 1932 році виповнилося 19 років, тож все пам’ятаю дуже добре. Я надіюся, що жителі с.Сергіївки, вшановуючи 25 листопада, в День Пам’яті і Скорботи жертвам Голодомору, вшановують і тих жителів села, які в страшні нелюдяні часи залишалися людьми.