- Місце запису: місто Бар Барського району Вінницької області;
- Дата запису: 25.03.2019р.;
- Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна;
- Респондент: Турчиняк Михайло Стапанович, 02.10.1927 р.н., народився місті Бар Барського району Вінницької області;
- Розшифрувала: Кравчук Тетяна Володимирівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у місті Бар Барського району Вінницької області.
(під час розшифровки відео матеріалу, збережено мову респондента)
Вам виходить було 5 років, коли розпочався Голодомор, ви 27-го р. н.?
Да-да, бо я вже помню. Цеї акації, бо я скільки наївся її, і лободи, і акації цвіта, коли цвіла акація, їли, ой мила. Пацан був, но помню харашо.
А як, ви акацію просто їли, зривали самі?
Рвали цвіт, і є такі шо варили, і юшку пили, і їли, шо попало їли.
А оладушки, можливо, мама робила якійсь з акації готувала?
Да. А бурачиння, цей шо буряк росте, то бурачиння, вже потом шо. Цю гичку зривали і варили, це хотів сказати, як суп, борщ і тоже їли, все і гичку, і цю юшку.
А скажіть, будь ласка, де ви народилися. В якому селі, коли розпочався Голодомор, в якому селі ви проживали, ви проживали тут у м. Бар?
Нє-нє. Село Верхівка, це Барський район, село Верхівка, о.
А скільки вас було у сім’ї дітей?
Скіки, так зара отвєчу. Одна сестра сама старша і нас чотири хлопці.
Вас було п’ятеро?
Да.
Мама, тато?
Нє. П’ятеро дітей і мама, і тато, це сім душ було.
А кажіть, будь ласка, давайте розпочнем не з самого Голодомору, а якогось яскравого спогаду про дитинство? Якогось приємного, яскравого спогаду, що найбільше запам’яталося з дитинства?
Та то я та помню шо, то шо ну як з дитинства, дитина і є дитина, ножа в школу, як пішов тоді. Ше й перший, перший вірш я помню, в первім класі «Ось і школа, ось і клас, він давно чекав нас, і прийшли ми всі сюди, шоб учитись і рости». Це в первім класі я, вірш такий був в Букварі.
Скільки пройшло часу, а ви ще його пам’ятаєте.
Пам’ятаю харашо так як.
Скажіть, будь ласка, велике село у вас було? Як власне змінилося життя села, людей, коли розпочався Голодомор 32-33-ій?
Ну як це, ну як сказати. Ну шо я можу тут сказати.
Що пам’ятаєте.
Діти бігали по вулиці, тай всьо. Потом як ця окупація вже, німці, ой була, життя.
Коли розпочався Голодомор 32-33-ій, в вас було вдома господарство?
Була, о. Корова спасала, корова, молоко спасала, це великий плюс. Бо це самий основний продукт був. Була корова, да.
А чи не ходили тоді по будинках якійсь люди, чи не забирали у вас тоді їжу, чи не хотіли забрати вашу корову?
Тоді в других селах і забирали корови, було таке, но в нас ше покамість їди не було, дали. Ну шо зерна, провіряли, шоб зерна не було і всьо, шоб не ховали, не закопували, бо були ж же ж шо закопували такі дядьки, от. В горшках була, там ладушки, зерно витрашували до кришки, всьо.
Ви кажете, шо витрушували, це зерно забирали, а ці люди, які забирали це зерно, вони пояснювали для чого вони це роблять, для чого вони залишають вас цього зерна?
А тоді шо, скажи, то ше дасть, як той казав по плечах і, тей кажний боявся народ.
А чи були в вас в селі випадки людоїдства, чи їли, коли був Голодомор, чи їли дітей?
Ні, не було в нас, в селі не було цього. То було б, то знати, не було цього.
А можливо вам хтось розповідав, чи десь в інших селах були такі випадки?
Я тоді не чув такого. Це спасало, хто мав корову, це великий плюс був тоді, шо мали хоть цю ложку. А в других селах і корови почали тягнути. Таке.
А дивіться, крім акації і лободи, що ви ще їли?
Я помню вже шо я їв? Отаке шо жувати попадали, їли, діти малі, шо попаде те їсть. Багато погибло одно, шо ж тоді. Каждий таке їсти може, которий організм крепший видержував, которий туди – гибли.
А ви кажете люди помирали, а ті люди, які помирали, їх хтось ховав, були тоді похорони?
Ну яке там похорони, на шо небудь там, на тачанку. Там послали шоб яму. Тей в яму, тей присипали земльою, ше якоюсь. Які там похорони були, кажний голодний.
Тобто їздила по селі якась підвода, яка збирала людей?
Ти думаєш, я помню. Ну, канєшно, на плечі ж не носили цих покойніків.
Можливо зі спогадів, вам хтось так розповідав історії про Голодомор?
Ну шо, є таке, я помню, шо казали, шо були такі магазіни в Голодомор, торгсіни називалися. Там була вся продукція, крупа, там разна, вот, тільки за валюту, за золото. Спеціально шоб ше людей тако, шоб забрати.
А де були ці магазини? Вони були десь у містах, чи у селах також?
А в селах я не помню, шоб були. Тіки у містах. Чув, но я не бачив і так чув коли.
А чим тоді мама з тато займалися?
Ну як чим в колгоспі, колгосп всьо. Поробив день, ми казали коли, от один це трудодень. А трудодень ше, хто заробить за день, а хто ше й менше, ше 50 соток, половина трудодня.
І давали там у колгоспі, виходить, шо давали якийсь пайок, шось їсти давали?
Ой там давали, Боже мій. Вже потом, потом уже почалися жнива, це було. Ми тоді врожай був зерновий, був хароший. Убирали всьо, вивозили, всьо вивозили, контроль ше такий був. Тоді співали «Ціле літо проробила – кіло проса заробила, кіло проса й два ячменю, журуся де я змелю». О, поробили свої млинки люди, жорна. Це там, це зерно розтовче на три, на чотири часті. І то шоб ше воно було, було б добре. Колосся збирати запріщоно було. Судили ужасне діло, тюрма. Зловлять, шо колоски собирають всьо. А ідти, шо піде збирати, тоже дітей били, ганяли, шоб на полі нікого не було. Спеціально, шоб народ унічтожити. Такіго времена були.
А ви не ходили збирати колоски?
Я не ходив. Не ходив, потому шо був малий, шо ше, отак. Вже тоді в нас ріка, в нас ставки ці, в ставках багато було ціх скойки називалися вони, такі закриті. Потом їх розіймається, там якийсь як не рак, а скойка, то це люди добували, то де ж той сторож був гонив, шоб до ставу ніхто. Не до ставу, шоб риби не довили. Всьо запрет був.
Тобто тоді створювали такі умови, шоб винищити український народ?
Ну то канєшно, тільки так, з такою політікою, шоб унічтожити народ.
В вас же ж були старші брати, правильно?
Да.
Коли розпочався Голодомор 32-33-ій, вони ходили тоді до школи чи не ходили?
Тоді, та тоді яка там учьоба була. Той пішов, не було вдягнуться шо, взуться не було. То молодший прийшов, скидай там які капці, той надіває його одежу і йде. Той до обіду йде, а той з обіду йде в ту школу. Той пішов, той не пішов. Там школа була. А вже, канєшно, як началися ці черешні, вишні, тоді діти вже да, вже. Ти шо думаєш, шо їли, з кістками тако не вибрасували кісток, не дрелювали, як зара спеціально, а з кісткою ліш би тільки було.
А чи дуже багато людей в селі померло під час голоду?
Багато-багато померло. Ну дітей малих таких, ну которі вже таке старе, таких як я, то я таких і не помню шо там, шо тоді помню пацаном був. І діти, і болєзні були разні, вимирали. Шо ліченіє, яке там, ніякого ліченія не було. Хто за цей народ дбав, так як. Такоє було.
А село велике, багато дворів було у селі?
Дворів було поверх 300. А долина там на городи і звідти і там річечка тече, з тої сторони друге село рядом, Пронушаниця, називалось. Це де я жив Верхівка, а то Пронушаниця, от. Там народу, а сільсовєт один був. І два колгоспи, там колгосп був і в нас колгосп. Два колгоспи, а сільсовєт один. То там не знаю, в нас лічно, в Верхівці, де я жив, поверх 300 пошті дворів було. А там в тому селі, я не знаю скіки, там тоже село не мале. І називалося, в нас Верхівка, а то Пронушаниця.
А можливо ви пам’ятаєте, чи можливо зі спогадів хтось розповідали чи мама, чи бабуся, чи виїздили, зрозуміло, що люди намагалися врятуватися, чи виїздили з сіл люди, чи залишали села в 32-33-му чи виїздили десь у міста?
Я тоді шось не помню. Хто як міг. Багато взрослі їхали на Западну Україну, там жили індивідуально ше. Україна Западна ше була під Польщею. Ми тут з Советським Союзом. І їздили у Польщу і там за шо небудь міняли хоть якусь жменю зерна, шоб привезти, шоб прохарчуватися. А може, хто мав яке золото, хто ше, хто привезе, то скільки на плечах принесе, поїздами. На поїздах тоже, було таке, шо там скинули, не раді цего, от везе, а це хлопці скидають, це брашка, ці злодії були крутом. Раз забрали, мішає скинули з вагона. На кришах їздили. Шоб привезти. Таке було.
А чи відправляли тоді людей десь до Сибіру, на якісь роботи?
Я такі не помню. Не відправляли, нас, напрімєр, не відправляли.
А як взагалі почало відновлюватися село, виходить, шо в 32-му вам було 5, а в 33-му, вже коли завершувався Голодомор, було вам 6 років, чи пам’ятаєте, як почало відновлюватися село після Голодомору? Що тоді уже починали їсти, чи засаджували городи?
Ну городи садили большенство, з городів, і я ше раз говорю, корову, хто мав, городи то вже має, особєно зимою. Насоле огірців, не закручує, а в бочки, капусти, помідорів, огірків, а картошка в погрібах. Тей так харчувалися, большенство на картошкі.