1. Місце запису: місто Київ;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав:Теличко Артур;
4. Респондент: Ткаченко Анатолій Прокопович, 1926 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживав в місті Київ.

В голодовку я тут жив (м. Київ). По-моєму продуктів не було, а обмінювали продукти на серебро. Моя тітка обмінювала серебряні ложки. Траксін називався (установа), там сидів чоловік – оценював тебе внєшнє і забирав ложки. Оцінював сєребро по-своєму і в 2-й кімнаті давали кусок хліба. В магазинах хліб давали по карточкам, а потом появився комєрчеський хліб. В 34-му році був магазин на Святошино. Я помню: якийсь дядько купив буханку, зразу з’їв і помер. Лежав труп до вечора, приїхали міліціонери і забрали труп. Ну, я знаю… короче говоря, щоб чего-то купить, нічого не було. Людина знімає кольцо, щоб купить хліб. А в Повставщині звозили спирти на храніння, вони аж гнили там. Люди йшли, а там написано: «Сьой, стреляю!», а вони йдуть, бо їсти хочетья. Тяжело було, дуже тяжело. Це голодовка… штучна голодовка – вивезли весь хліб, згребли. Катомольці ідуть, забирають на подводі, все – сіл і поїхали. Діти в хаті сидять голі. Ховали, навєрно, де-то прикапували, так вони ж ходили з штирами і перевіряли. Лободу їли, трава там така, кору якусь… Ну, лободу, так це точно. Ну, тут не знаю, щоб хтось вмер.  Селах люди повмирали, це правда. Ну тут жидів жило, правда, багатеньких. Ну і кума, мого дєд поєхав на село і його там з’їли. Сусід воєнний, так воєнщина хорошо жила, получала пайки. Тих, що собирали по городу, то там, то там, ну я ж нікуди не ходив. Ні, у нас в районі немає.

1. Місце запису: село Тарасівка, Фастівського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: Богданова Н. Б.;
4. Респондент: Ткаченко Марія Іларіонівна, 1928 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Тарасівка, Фастівського району, Київської області.

В той час вона проживала в селі Борщагівка, її сім’я складалася з 14 чоловік, в якій було 12 дітей, вижило тільки четверо. Запам’яталось їй найбільше, як ходили по хатам «авктивісти» і забирали всі продукти не залишаючи нічого. Людям раз в день в колгоспі видавалася «похльобка», за яку вони повинні були ходити в колгосп і тяжко відпрацьовувати. А одного разу в їхньому селі під час голодомору сусід у сусіда вкрав тільну корову. Вдома 8 дітей помирало з голоду. Привів її додому, зарізав і порубав на куска, а теля залишив цілим. Але крадія зразу ж було викрито і покарано. Саме оце покарання Марія Іларіонівна запам’ятала на все життя. Крадію на шию і на плечі положили оте мертве теля і пів дня водили під охороною селом, щоб всі бачили і такого не робили. Згодом чоловік, не витримавши цього позору і горя, поневолі помер. Її двоюрідний брат після голодної зими, коли почали сходити перші овочі, наївся редьки і за день помер. Шлунок після довгого голодування не зміг запрацювати.

1. Місце запису: місто Київ;
2. Дата запису:  2002;
3. Хто записав:Єрмоленко Вікторія;
4. Респондент: Прохоренко Прасковя Григорівна, 1914 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в місті Київ.

Роділася і жила я весь час в Києві на Слобідський Воскресенка. В голодовку не пам’ятаюсь було чи 17, а, може, й 18, ну яка, як ти була. Как воно оце як голодуха настала, то я тільки почала работать воспітательніцей. Ходило діточок багато, було їх багато. Роками до 8 років. А ще діточок частенько залишали батьки на сутки, бо кормили не погано, не пам’ятаю, що давали, але колгоспи забезпечував харчами. В мене група була з 33 діточок. Батьки платили гроші за садік. Я як такого голоду не відчула. Ночувала сутками в садіку, і жила там майже. І мала я ще сестру і 4 братів, так кушали вони, ото як би це сказать, шкарлупки, помиї. Але ніхто не загинув, людоїдства я не помню. В магазинах була їжа і на складах. Хліб давали по талонах. От як вам сказать, їли що приходилося. Любила я діток. І зараз бачу Оксаночку, не забула вона, приходить і дякує мені. Гроші мені платили, коли я робила у садіку, зарплату давали.

Було время таке плохе…

1. Місце запису: місто Київ;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав:Струк Вікторія Володимирівна;
4. Респондент: Ольга Олександрівна, 1927 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в місті Київ.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Дуже добре пам’ятаю і той, і другий голод. Можу розказати про голод 32-33 років, бо 46-47 тепер пошті знають.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Була не засуха, а сильні зливи були. Я не знаю як де, а нас все вимокло, і що було у селян, то все забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Це робила наша сільська рада, а їй давала указанія р-на рада. А їм хто, нас не ставили в ізвєстіє.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Якщо вони в кожну хату заходили, і ніхто не знав хто їх відправляє.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніхто із селян і не спрашував, бо вони нас так залякували, що ми й не питали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Звичайно застосовували. Якщо хтось суперечив, то і били, і залякували, висилали, і в тюрму забирали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали, потому шо штикали по городах, ходили шукали, бо деякі люди закопували, а вони ходили пороли землю і забирали , як находили.

Як люди боронилися?

А ніяк не боронились. Ми були дуже залякані і невправі були боротись.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна було заховати, ніде. Недивлячи на те, що діти були голодні і пухлі, останнє зерно з глечиків забирали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Були назначені люди сільською радою. Я вже не пам’ятаю, як їх звали, мені було 6 років. Я добре памятаю весь голод, але як звали цих людей не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Бригада була по 3, по 4 чоловіки назначених з сільської ради.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ото, що з’їв, ото і заховав, а знаходили хоть де заховав.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Якіїсь давали галушки. Взагалі, у нас у селі не давали. Я добре пам’ятаю із розмови своїх батьків, а от у сусідньому, як і щось давали раз у день.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

У ці годи організовували колгоспи, тому худобу забирали. Якмй там одяг був, забирать було нічого, бо самі ходили у дранті.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього? Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Чула. На колгоспних східцях людей судили, які собирали колоски послі уборки урожаю. Поставлено: що нехай воно пропаде у полі, а люди пухли з голоду, лешали права собирать того колоска.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Комори – сільські сторожі. Поля охороняли – кошовий.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, бо хто не хотів йти в колгосп, то не пускали корови на пасовища і відбирали землі.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Де можна було корову заховати? Не іголка ж?

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не дивлячись на час. І вдень, і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

Коли не заставали дома, то приходили повторно.

Коли почали помирати від голоду?

Більш всього весною 32-33 года.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

А ніхто їми не опікувався. Пішли «по світу» просити у людей допомогу.

Хто не голодував у селі і чому?

Сімей три було таких, що не голодували. А чому і не можу сказать.

Хто зумів вижити?

Мабуть, у кого здоровіший організм.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Як хто міг своїм допомагали: старшим батькам. І самі їсти хотіли, але ж… Якщо було чим, то ділилися останньою картоплиною.

Які засоби вживали до виживання?

Щоб вижити люди вживали: листя з дерев (особливо з липи, берези), у лісі собирали верес, що у річці росте (ситняк, лілія – «маковки»), яке коріння росло і пірей. Це все сушили, товкли у ступах, і пекли ліпьошки, які не можна було зібрати зі сковороди, і все брали ложками – від чого люди пухли, вимирали з голоду.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

У річці ловили, що могли. Нєкоторі і жаб їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У селах не мали чого нести міняти.

Чи був голод у містах?

За місто мало що я знаю. Від розказів своїх батьків там було трохи легше.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

По-перше їх ніхто не рігістрірував. Село було мале, людей було не багато. Десь третя частина померла.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нашому, то ні, не було. Але мені відомо, що в других селах деякі матері їли своїх дітей.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Де хто як зміг. Хоронили і у себе на городах, бо не мали сил вивезти нна кладовище. А кого хоронили на кладовищі, то без труни, просто завертали у тряпки.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не відомо.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають чиї рідні остались живі, то поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За часів радянської влади церкві були закриті, а тепер звичайно поминають.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає, бо наше село евакуювали.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Встановлені, хрести.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідаю і внукам, і дітям про такі страшні події!

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Тогочасну владу.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Я думаю, що це те приміщення, де здавались дорогі коштовності і получали взамін гроші або продукти, но у нас нічого цього не було.

1. Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Бойко Ю, О.;
4. Респондент: Рященко Тетяна Павлівна, 1918 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.

Коли був Голодомор 32 му, то дуже було важко, нічого не було: хліба не було до хліба не було. А на роботу ходиш, колоски із пшениці: їси, ідеш на роботу колоска їси, ідеш з роботи колоска їси, із колоска зерненки. Оце ж нічого не було, нічого не було абсолютно. На городі забирили в нас з городу все і пшеницю, яка там посіяна, і все, і все підряд, картоплю оддавали, яйця, молоко, це було в голодомор, це було як голод був. Були пухлі люди і ховали їх гуртами, не так шо це одно, замотають там у рядно, тепер простині, а тоді рядно, у рядно замотають душ три, та й у яму везуть. Кукурузи було кагати, спірт робили із кукурузи о. То ходиш о як ходиш до заводу. Завод був у нас. Кукурузи брали, як попадеться, й з картоплі робили спірт, попадеться й картоплі набереш там, чи буряк чи картопля, шо їсти. Бо так теш не було дома нічого. Сім’я велика, нас п’ятеро дітей, а мати була одна, а батька вбили на громадянській війні ше, ше війна громадянська не німецька ни ця, а громадянська батька вбила. Я батька не знаю і того і як сказать і батька в нас в сім’ї ніхто не знає. Старша сама сестра моя і та мало мало казала тільки помню трохи батька. А я між ними сама менша була, але була в нас ше, я Павловна, а було до матері пристав, як зараз кажуть отчим, другий батько, то то був другий батько Олекса, то є ше одна в Чехословачині в мене сестра. Валялися люди, а валюлися, малярії такі сильні були. Було їдуть із Бендюгівки в Стави тут лікарня була близько і було лижять попід тім, по дорозі пухлі такі, було таке, було. А корова була, бо тоді без корови ніхто не жив, у всіх корови були і в нас була, бо як корови нема то вже зовсім вміраєш. Маляс був для піддержки трохи з молоком було і так трохи. Було як молоко людина їсть то пухне, а так пухли люди. О шо варили, я ж тобі кажу шо не було нічого варить то бур’ян там якийсь рвали гичку рвали та варили. Зерно якесь бурякове мололи та ладані пекли, от таке во варили, о це ж таке бур’яни такі. А шо ж ти думаєш добро було, не було добра, ото ж таке варили. Як є молоко то якусь затірку, там жменю дирті якоїсь достанеш чи якоїсь муки та й за того завариш якусь затірку. А це казали надані на ці млинці. А нема поганшого як з зерна бурякового, ой недобрі були, так усе нічого й з лободи, із того із гички ліпиться гарно, а бурякове зерно найпоганше. Господи. Хто їм платив, хто тоді платив, ніхто його, ото якусь людину попросять та підводу та на підводу ложать та й везуть. Отак було, було так.

1. Місце запису: село Стави, Каларлицького району, Київської області;

2. Дата запису:  2002 рік;

3. Хто записав: Бойко Ю, О.;

4. Респондент: Сокол Софія Федорівна, 1918 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Каларлицького району, Київської області.

Я у ЗЗ році кончила сім класів і поступила у Ржищів, але як кончала я сім класів, оце було весною ЗЗ го року, а голодовка була зімою 32 й, а вже весною, повністю була голодовка. Багато страдало запрудян о, продавали і хати, за даром оддавали, і за пуд хліба чи за пуд картоплі міняли у людей шо б прожить. А о це в нас стардом, оце де корови стоять, там стояли такі кагати кукурузи о,  а з тій кукурузи перероблювали, перемелювали на спирт. А там унизу над ставком стояли такі амбари велики, пророщували пшеницю і ячмінь, обратно ж на той. То було оце рано, рано пускають брагу оце вже шо перероблять, спирт заберуть, а ту брагу, а воно як оце, як каша ріденька, а буває і густа. І а було підеш брать отієї браги для скотини, та поки донесеш додому, оце ж кругом, попова отут гребля була, то принесеш додому тієї браги тіки або пів відра або четверть відерця. А по дорогах ідуть люди страшні такі і пухлі й голодні і оце ж цю брагу чарпають черпаками із відер уже в нас і на ходу її п’ють і їдять. А як скажеш шо, шо не беріть ідіть туди, так мовчи бо й тебе з’їмо. Нас сім’я була сім душ. Але в нас такої страшної голодовки не було в Ставах. Через що? Як кажуть інша мати не дасть погибати. Хоч і сторожі були коло заводу, гляділи і брагу гляділи, і ті силоси і кукурузу. Картопля була мерзла, то таки украдися та шо й увізьмеш, а найбільше, найбільше страдало Запруддя, мені так помниться шо більше страдало Запруддя голодом. У нас, у нас у сім’ї такої голодовки не було, батько наварить з лободою такого кандоьру, а мати з картоплі ладанів напече. Була корова в нас то було оце ходили по брагу і порося було, бо було ж чим годувать. Підеш по брагу, та тієї браги принесеш то й було чім годувать. А було підемо весною картоплю збірать на поле мерзлу, на радгосп. Був радгосп о. І я якось раз, люди ходять збірають оцю мерзлу картоплю і з тієї мерзлої картоплі млинці пичуть і все. А я якось ішла йшла йшла і набрила на гарний клумак свіжої картоплі видно на радгоспі вкрали, та видно за ними гналося і воно покинуло ту картоплю. То я разів три сходила, поки принесла додому ту картоплю та й було. Недород був та великі податки, то позабірали даже у кого було заховане в горшку і те забірали. Комсомольці й тоді ходили та забірали, а вже як зайшли німці то вони були перші собачники. У нас така сільська хата була, це зараз такі поробили, а то така хата у хаті піл то в нас під полом викопали яму як ото на мертвяка. Тупають, а воно земля гуде, кажуть тут шось закопане то вони копали копали ту яму, але ж нічого не найшли бо в нас не було нічого закопано. Спеціально була підвода, даже було лежить так проситься шо не займайте мене, а його живого клали на віз і везли на цвинтар і закопували. А в колгоспі варили тюру, було тітка Ониська каже, підемо на радгосп на роботу на “Перше травня“, а там варили горох, такий суп. Ось уже обіди тітка Ониська гукає, дівчата, а йдемте обідать уже привезли тюру, вибачте за слово, ту шо у собаки з під хвоста тиче. Ідуть люди із ложичками із мисочками шо б дали мисочку тієї тюри .

1. Місце запису: село Шубівка, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Трохименко Петро Тимофійович, 1925 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав у селі Шубівка, Кагарлицького району, Київської області.

Коли підріс часто у мами питався про голод. Чому було так важко, за що мучили? Мати говорила, що ми були куркулями,  а таких не приймали в колгосп. Та «багатство» наше обмежувалося парою коней, коровою, декілька овець та четверо дітей. Батька посадили, забрали з хати все, що було, і ще прийшли качать хліб. Ховали як могли. Так і виживали, те що поховали і знаходили на вулиці їли. В харчі перетворювалось майже все., що було на дворі: соняхо, кукурудза, листя, трава, вкралені буряки і зерно, лобода, виловлена рабі в ставку (рахувалася за величезний делікатес і розтягувалась на якомога більший час). Виживали як могли, бігали, крутилися, а тому і залишилися живі.

1. Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Бойко Ю, О.;
4. Респондент: Майоренко Федоська Талимонівна, 1915 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.

У 16 год я ланковою вже була у 33 – му году, я була ланковою. Ходила на ланку і я ходила, матір свою брала, і цілий табун ходило, такі которі голодали, шо вони не бачили які ті й буряки, як їх і полоть, які вони вобше. А було мати моя і баба друга, сусідка ходила зо мною на буряки. Поставлять їх по середені вони чи полють чи не полють, а давали кіло хліба і баланду таку варили нам о. От як ми жили, жили голодували, здорово голодували, а було як ідем на поле то було як не одна душа лежить то п’ять лежить: там дівка, там парубок, там дитина, там чоловік, там жінка. Отак жили, отак страдали, голодували і страдали отако о. Ходили витрушувати хліб і шо не є потрусили, а тоді голодували та померли, позабирали хліб отаке. Небуло нічого була корова у нас, а корова знаєш, дитино, велика піддержка, корова велика, велика піддержка. Було йдемо на на поле, а люди шо б ти побачила дитино, було із того з лупи, лупа така із проса, та млинці печуть, гречана полова із полови такі дируни пичуть. Ой як жили хай Господь Бог милує як жили в 33 – м у. Отаке горе було. Не ходила я, я не ходила до заводу у Стави, може хто й ходив, а ми не ходили, я не ходила, бо я ж тобі кажу я ланковою була. Я ходила кожний день на поле. Я запрудянська (зараз село Запруддя, Рокитнянського району, Київської області). У 1938 р. прийшла я в Стави о. Колись моя мати посадила трошки цибулі, а ті хвостики поодрізувала і висипала так на дорогу, така канава була, а тепер позаорували, а колись канави були о, позаорували. Ішла дівка, така гарна йшла, гарна і зайшла в той рів і вибірає ті хвостики і їсть.А брат у мене був каже:”Мамо винисіть їй молока стаканчик і дируна”. Мати й винисла, воно з’їло, дойшло до цвинтара, коло цвинтара каплиця така була здорова каплиця о, увійшло в ту каплицю та й умерло отак. Людей їли і обрізували такі ж були діти пухлі, то обрізували чисто тих дітей, ой лучше б ви діти не знали і не бачили. Грошей не платили уже ж у восени не знаю скіль вони нам давали, а то ніхто не платив, а давали кіло хліба. Хто подужав той ходив,а хто не подужав той не ходив, то вмірав.В одної жінки був хлопчик такий пухлий, що не влазив у штанці та в спідниці ходив. І найшовся такий бандіт, увійшов у хату, а він його родич, увійшов до його в хату до того хлопчика і облив його гасом і запалив, а сам забрав усе шо не є в хаті, позабірав усе отак було. Ой. Їли, й людей їли, їли й коні, їли й коні, як дохлі, то їли усе їли, шо не є в кого те й їли. Даже ходили на став (ставок) оцей горобинець, а в йому ж корінь є отакі (великі) цибалки, витягували ті цибалки із коріню того з води і тоді приносили додому мили, чистили і сушили, і мололи, і їли отаке було,отаке було. У Ставах у 46 – 47 – му мені було горіше в двічі як мені там було. Я там дитино одна була із матір’ю дев’ята, я сама менша була. То ми ходили на роботу було получимо з матір’ю 2 кіла хліба да возьмимо там баланди та возьмем пляшечку молока о. А невістці треба було кіло зоставить, бо в невістки дитина маленька, грудна отаке було.

1. Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
2. Дата запису:  2002 рік;
3. Хто записав: Бойко Ю, О.;
4. Респондент: Лісова Пріська Михайлівна, 1915 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.

Сімнадцять год мені було і все помню, і як голодували, і як бідували, все помню ой горе було, ше й велике горе. Сім’я велика була, а я сама менша. Матері я не знаю, з батьком росла. Жили отуто в повіточці, бо тут де зараз хата старший брат жив із сім’єю. Ой горе було бур’ян їли і лободу, їли і шпуриш, і все чисто їли. А ше як заснувалися колгоспи, спочатку три було: ‘Жовтень” те й шо зараз, “Іліча” і “Ворошилова” на Лисогір і то батько із конякою пішов у “Жовтень”, а Степан (брат) у “Ворошилова’ з другою конякою, то так і зосталися аж до войни. А було ж у заводі кагати кукурузи лижали, лижали кагати картоплі, а людям не давали, люди пухли. Ото ходили крали бо хотіли їсти, а його ж людям не давали. Підеш було та вкрадеш яку жменю кукурузи та на жорна змелиш, ранше жорна такі були і мололи, та навариш якоїсь лимішки аби не пухнуть. У кого корова була то тому легше було, а без корови горе. Піду на город та нарву бур’яну накришу та водою польопаю та й вечеря. А в господі не було й пшонини, все повитрушували у людей. В нас була така передова сама ходила із собою душ п’ять водила. До браги ходили, ходили з усіх усюд, прийдуть відрами витягнуть, а в кожного ложка із собою натьопаються і лижать. А яма не одна була, а дві, одна ше там коло посадок була. Людей собирали, був в нас чоловік, йому коняку дали і воза і то він їх скида і звозить на цвинтар. Кидав на віз і живіх і мертвіх. Давали тому візникові кусок хліба і пляшку молока. Зімою найгоріше було, їсти нема, топить нема, до скирт по солому ходили шоб у печі прокуріть. Я ланковою робила, то вже весною як полола буряки вирвала буряка і сирого гризла, гризла бо їсти хотілося, сильно хотілося. Страшне лихо було горе було, але були такі шо і не бідували, в кого сім’я мала то й не бідували. А я все життя бідую.

1. Місце запису: село Глібіока, Вишгородського району, Київської області;
2. Дата запису:  2003 рік;
3. Хто записав: Степанчук Артем Петрович;
4. Респондент: Сергієнко Оніла Моісеевна, 1909 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Глібівка, Вишгородського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках?

Так, звісно, памятаю.1932-33 роки були найстрашніші в моєму житті.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Були великі податки, влада забирала все, що могла.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Сільрада посилала людей відбирати все вирощене.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

На знаю, може й були.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Та які документи.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Куркулів висилали, а бідняків заарештовували.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Ні, не мали.

Як люди боронилися?

Деякі тікали в міста, інші в другі села.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ні, нічого не ховали, бо боялися.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Ми їх не знали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По 2-3, не більше.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ми не ховали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали помиї.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали все, що могли унести з собою.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Ні, не чули про такий закон.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ці кляті комуністи.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні, не хотіли.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Погрожували, що повбивають або заберуть хату і се що є.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Не ховали худобу, бо її не було.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В різний час.

Скільки разів приходили до хати?

Багато разів. До нас 2-3 рази в неділю.

Коли почали помирати від голоду?

Коли в селі все позабирали, тобі й почали вмирати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Сироти – малі діти помирати першими.

Хто не голодував у селі і чому?

Ті, хто ходив забирати, і голова колгоспу.

Хто зумів вижити?

В кого було багато родичів.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ніхто не ділився, бо не було чим.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все, що змогли знайти.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, допомагали один одному.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Всі ягоди, гриби, горіхи, мерзлу та гнилу картоплю та багато іншого, чого не хочу вспоминать.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Кору не їли, і листя теж.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

З’їли першими собак, котів, мишей, а вже потім все що піймали.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Так, ходили міняли все що могли.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Було. Жінка вбила і з’їла хлопця 12 років, який проходив через село.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

За горілку хоронили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронения людей від голоду?

Старе кладовище згоріло під час війни.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Так, звичайно поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За радянської влади не дозволяли поминати.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церкву комуністи розібрали в 1960-х роках, зараз є лише каплиця.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Ні, нема хреста.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Ні, не розповідала, бо вони не цікавились.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Звичайно, ці кляті комуняки.