1. Місце запису: село Термахівка, Іванківського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Притика Марія Григорівна;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Термахівка, Іванківського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Голод пам’ятаю. Був у 1932-33 рр.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Причина була така, що все забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

У нас в селі це робила бригада з району, бригадиром був такий Лемішко.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Винагороди не було, але один був такий, що підглядав, а тоді виказував.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Приходили і забирали, ніяких документів не показували.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Людей не наказували, а тільки залякували.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Так, мали. Ходили із пістолетами.

Як люди боронилися?

Мій батько за це сидів 2 роки в тюрмі. Залякували пістолетом, а він хотів відібрати.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна, але майже завжди відбирали, бо знаходили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукала бригада з району під керівництвом Лемішка і свої шукали. Були такі керівники спілки незаможніх Клим, голова колгоспу Бірюк.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Цього не пам’ятаю.

Де можна було заховати продукти харчування?

Закопували зерно, замуровували під піччю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ніхто нічого не давав.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирала все місцева сільська влада. Брали усе: одяг, пряжу, коври, мотки, полотно.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Знаю про цей закон. Не можна було підібрати ні одного колоска.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, не можна було.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ті, хто забирав, ті і охороняли.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні не хотіли. У мого батька за те, що не пішов у колгосп відібрали корову.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Так, змушували. І люди боялися покарання.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Цього не знаю.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Приходили, коли хотіли, або коли хто донесе.

Скільки разів приходили до хати?

Могли і один, і два, скільки хотіли.

Коли почали помирати від голоду?

Почали помирати у 1933 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Не пам’ятаю.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, що були при владі.

Хто зумів вижити?

Вижили ті, хто якось міг прогодувати себе і своїх дітей.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Були усі однакові, нічого не мали. А хто мав корівчину, то дасть коли трошки молока.

Які засоби вживали до виживання?

Їли все, що їстівне.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні, не мали, бо вони були такі самі.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Варили борщ із щавля, товкли кінський щавель і їли його корінь.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Сушили листя із липи і товкли, і бруньки із берези.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Це не знаю, бо ми такого не їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У кого що було, то ходили міняли на муку, зерно, хліб.

Чи був голод у містах?

Точно не скажу, не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Ні, не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Мерли люди, але не знаю чи багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Немає.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Поминаємо у церкві так, як і всіх померлих.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Цього я не знаю.

1. Місце запису: село Термахівка, Іванківського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Кушніренко Оксана Іванівна;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Термахівка, Іванківського району, Київської області.

Так, про голод я пам’ятаю. Причина голоду була одна – урожай забирала влада. Забирала місцева влада, а над ними керував представник із району чи області. За винагороди я не знаю, але такі люди були. Може хто на кого ворогував чи ще якось. Приходили, забирали, а документів ніяких не пред’являли. Людей і висилали, били. Зброю носили із собою завжди. Люди ніяк не боронилися, бо кожен боявся за своє життя. Ховали зерно хто де міг і як. Шукала продукти місцева влада. Закопували зерно, продукти, ховали на  могла горищі. Хто був у колгоспі, тому давали там трошки зерна. Крім продуктів забирали ще й худобу. Про закон «п’ять колосків» не чула, але це, мабуть, те, що за один колосок могли заарештувати або хорстоко побити. Людям нічого не давали, хоча ті мерли від голоду. Охороняли поля і комори, мабуть, же ті, що і забирали. У колгосп йти не хотіли, але мусили, бо заставляли. Худобу не переховували – приходили і забирали. Приходили забирати зерно тоді, коли їм заманеться і вдень, і вночі. Скільки хотіли, стільки і приходили. Люди мерли в основному у 1933 році. Мерли і дорослі, і діти. Ніхто не довився і на малих сирот. Вижив, мабуть, той, кому Бог дав. Не голодували тільки ті, що ходили забирати. Хіба що свої ділилися між своїм, а так кожен за себе думав і як міг харчувався. Їли все що бачили: лободу, листя з дерев, котів, собак. У кого що було з одежини, той міг поміняти у місті на якісь продукти. Що таке «торгсін» я не знаю. Люди мерли, але скільки точно не пам’ятаю. Про людоїдство я не знаю. На скільки я знаю людей ховали на кладовищі. Тим, хто ховав не платили. Окремого місця для поховання померлих від голоду немає. Ховали на кладовищі. Кожен поминає своїх загиблих від голоду сам. Пам’ятників померлим від голоду у селі немає. Молодь, може, і знає. Мені про це розповідати не хочеться, бо тяжко згадувати, яке важке життя прожила. Нікому такого не побажаю. Що стільки людей загинуло нізащо винна, звичайно, та влада, яка була.

1. Місце запису: село Термахівка, Іванківського району, Київської області;
2. Дата запису: 2005 рік;
3. Хто записав: Кушніренко Леся Василівна;
4. Респондент: Севрук Катерина Михайлівна, 1914 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Термахівка, Іванківського району, Київської області.

Голод пам’ятає добре, щоб його ніхто не знав. Рік був врожайний, засухи не було, але місцева влада не дозволила збирати урожай, хто тайком зібрав, то ховав, закопував, а місцева влада ходила з залізними палицями і шукали, де на подвір’ї закопано. Їсти не було чого, варили лободу, хліб пекли із липи, конюшинки. Хто робив у колгоспі, то давали пайок, 100 г чорного липкого хліба. У нашій сім’ї з голоду не помер ніхто. Але сусідський хлопчик помер в лісі, там його і заховали, бо сил не було, щоб його завезти на кладбище.

1. Місце запису: селоТермахівка, Іванківського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Севрук Ганна Петрівна, 1920 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в село Термахівка, Іванківського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

У 1932-1933 рік був голод.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Тому що не давали хліба, таке зробив Сталін.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Не знаю.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не знаю.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не ховали тому, що забирали не у кожного, але у селі забирали із-під голів, з-під подушок.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Бригада: Нататира, Машина.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

По три, по два.

Де можна було заховати продукти харчування?

В землі, але все одно находили, вокопували.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали баланду, варли із зілля, коріння з акації. Забирали худобу і одяг. За п’ять колосків судили на 5 років. Все гнило, а брать не дозволяли, але люди умудрялись красти. На полі – лановий, на коморі комірник. Не хотіли, але мусили, люди працювали в колгоспі. Де приходилося переховувати худобу, гнали в ліси. До людей ходили як приходилось: і вдень, і вночі, виганяли з хати.

1. Місце запису: село Термахівка, Іванківського району, Київської області;
2. Дата запису:  невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Бірюк Іван Григорович;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Термахівка, Іванківського району, Київської області.

Голод я пам’ятаю добре, про це забути на можна. Рік був урожайний,  засухи не було, але люди голодували, бо все забирала власть. Забирала усе місцева власть. А це не знаю, але були такі люди, думаю, що їм за це платили. Може їм щось залишали. А відбирали так: прийшли, все перевернули, що було забрали до кришки. Не дивились ні на плач, ні голос дітей маленьких. Ходили всі із наганами, залякували людей, так що люди боялися і мовчали. Але ж хто міг, тей приховував, хоть трошки якогось зерна. Приховували, де хто міг. Хто закопував, а хто ще якось. Шукала продукти своя власть, місцеві. Тей, хто був у колгоспі получав там щось на трудодні. Може каплю якогось зерна. В колгосп забирали худобу, а так наче нічого більше. Про закон «п’ять колосків» не знаю, але знаю, що як когось зловлять із жменею колосків, які люди збирали на полі, то дуже били. Так і мене раз спіймали і дуже крепко побили. В колгосп люди мусили іти, бо заставляли, да і вижить якось треба було, жить то хотілося. Забирать зерно ходили і вдень, і вночі, коли хотіли. Люди почали помирать десь у 1932-33рр. сироти помирали з голоду, нікому вони не були треба. У нас у селі не голодував один голова спілки незаможних. Вижити зумів той, хто був крепший. Хто там ділився продуктами, як кожен думав тільки щоб його з’їсти собі аби не вмерти. Їли хто що знаходив: і лободу, і листя з дерев (в основному із клена). У кого було що поміняти, то ходили у місто. Вимінювали зерно, хліб, муку. У місті голоду не було. Що таке «торгсін» я не знаю. Скільки людей померло у селі я не пам’ятаю, але мої дві сестри померло якраз від голоду. Про людоїдство я не знаю. Такого я не пам’ятаю. Моїх сестер ховали на кладовищі. Тим, хто ховав, не платили. У селі окремого місця для захоронення померлих від голоду не було. Ховали на кладовищі. У церкві кожен поминає своїх померлих. Чи знає про це молодь? Мабуть же знає. Ми ж ще живі, то трохи їм розповідаємо. Винна в загибелі людей, я вважаю, ту власть, яка тоді була.

1. Місце запису: село Сукачі, Іванківського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: Коноваленко О. П.;
4. Респондент: Коваленко Марина Євтухівна, 1930 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Сукачі, Іванківського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так, пам’ятаю голод 1946-47 років.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Причиною голоду було неурожай та засуха.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна було приховати якусь частину зерна.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Був такий закон «п’ять колосків».

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли збирати у полі колоски. Голова колгоспу, бригадири били людей за те, що збирали в полі колоски (били кнутом).

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Поля охороняли ланові, а комори бригадири.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не голодував той у селі, хто їздив на Западну, вони купували за гроші або міняли одежу.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Напровесні коли розтавало, то збирали мерзлу картоплю і їли та збирали щавель і варили борщ. З мерзлої картоплі пекли млинці.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

1946-47 рр. у цей час люди від голоду не вмирали в селі. Старалися вижити, добували собі їжу. Міняли одежу на їжу.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Згадують і поминають померлих від голоду в церкві в наш час.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

У нашому селі побудовано дві церкви: одна Кузьми і Дем’яна, де правиться російською мовою, друга Святої Тройці, де правиться української мовою.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

В селі не встановлено ні пам’ятників, ні хрестів померлим від голоду.

1. Місце запису: село Старі Соколи, Іванківського району, Київської області;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Давиденко Марія Яківна, 1921 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Старі Соколи, Іванківського району, Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю, що був голод у 1932-34 рр.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Неврожай і забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Хто був тоді при владі, комендант.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Цього я не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніхто документів не показував та і люди боялись запитать.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Такого я не чула і не знаю.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Зброї я ні в кого не бачила.

Як люди боронилися?

Ніхто не боронився, всі боялися заслання.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Де б не ховали, скрізь знаходили.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали і в землі, кругом.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

5-6 чоловік. Петренко Іван, Федоренко, Коваль, всі місцеві.

Де можна було заховати продукти харчування?

Не можна було заховати, скрізь знаходили.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Хто йшов у колгосп давали їсти раз в день.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

В нас забирали лише продукти, бо більше не було чого брати, а в сусідів брали все: одяг, реманент.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?

Точно не знаю, але пам’ятаю, що когось судили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ніхто не дозволяв.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Ланові, сторожі.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Були всякі, хто не хотів добровільно, примушували силою.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, забирали худобу, де було дітися.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Ніхто не ховав.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ввечері.

Скільки разів приходили до хати?

По декілька разів, поки не позабирали все.

Коли почали помирати від голоду?

У 33 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Кого забирали родичі, чи забирала держава не знаю.

Хто не голодував у селі і чому?

Хто був при владі.

Хто зумів вижити?

Вижили ті, хто мав корову і більше сіяли городини. Ділились, якщо було чим ділитися.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Виживали хто як міг.

Які засоби вживали до виживання?

У нас родичів не було багатих.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Щавель, ляпас червоний, листя липи, акацію.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Клен.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Наша сім’я нічого, а сусіди буслів і їхні яйця.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Ніхто до міста не ходив, не знали.

Чи був голод у містах?

Ніхто нічого не говорив.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Не знаю.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Багато, але точно не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Людей у нашому селі не їли.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили померлих від голоду на кладовищі.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Моя мати звозила померлих підводою, їй не платили.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Рідні поминають

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади? Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церкви в селі немає.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Діти, онуки, сусіди знають. Розповідаю.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Владу, яка тоді була.

1. Місце запису: село Калинівка, Кегичівського району, Київської області;
2. Дата запису:  2009 рік;
3. Хто записав: Полтавець Валентина Олександрівна;
4. Респондент: Кривенок Олександр Іванович, 1926 р.н.;

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживав в селі Калинівка, Кегичівського (нині Васильківського) району, Київської області.

Про голодомор памятаю: весь урожай і все збіжжя забирала влада. У селі це робили представники с/ради, а їм, мабудь, давали накази вищі інстанції. Продукти харчування забирали активіститз представниками с/ради. Приходили по 3-4 чоловіка. Забирали на налог і продукти, і речі, навіть рушничок з ікони в нашій оселі забрали. В 1933 році хоч урожай був хороший та його охороняли. В селі був об’їзчик з нагайкою, навіть в ліс по ягоди не дозволяли ходити. В колгосп працювати ішли примусово, худобу ніде було ховати, коли приїздили забирать збіжжя, господарів навіть з хати не випускали, садили всих рядком, а самі вигрібали, нічого не залишаючи. В нас одного разу все забрали, мати лежала пухла, не могла ходити, а їй принесли повістку до с/ради. Виживали лише ті, кому хтось із родичів, які проживали в містах допомагали. Щоб вижить їли траву, кропиву, лободу, пасьон, крадькома йшли в ліс за ягодами та грибами, інколи ловили в річці плотвичку. Коли дохли коні, то крадькома обрізали м’ясо і варили. Багато горя випало на долю людини.

1. Місце запису: м. Київ;
2. Дата запису:  2005 рік;
3. Хто записав:Струк Вікторія Володимирівна;
4. Респондент: Ольга Олександрівна (прізвище не зазначено), 1927 р. н.

Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в місті Київ.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Дуже добре пам’ятаю і той, і другий голод. Можу розказати про голод 32-33 років, бо 46-47 тепер пошті знають.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Була не засуха, а сильні зливи були. Я не знаю як де, а нас все вимокло, і що було у селян, то все забирала влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Це робила наша сільська рада, а їй давала указанія р-на рада. А їм хто, нас не ставили в ізвєстіє.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Якщо вони в кожну хату заходили, і ніхто не знав хто їх відправляє.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Ніхто із селян і не спрашував, бо вони нас так залякували, що ми й не питали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Звичайно застосовували. Якщо хтось суперечив, то і били, і залякували, висилали, і в тюрму забирали.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали, потому шо штикали по городах, ходили шукали, бо деякі люди закопували, а вони ходили пороли землю і забирали , як находили.

Як люди боронилися?

А ніяк не боронились. Ми були дуже залякані і невправі були боротись.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна було заховати, ніде. Недивлячи на те, що діти були голодні і пухлі, останнє зерно з глечиків забирали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Були назначені люди сільською радою. Я вже не пам’ятаю, як їх звали, мені було 6 років. Я добре памятаю весь голод, але як звали цих людей не знаю.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Бригада була по 3, по 4 чоловіки назначених з сільської ради.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ото, що з’їв, ото і заховав, а знаходили хоть де заховав.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Якіїсь давали галушки. Взагалі, у нас у селі не давали. Я добре пам’ятаю із розмови своїх батьків, а от у сусідньому, як і щось давали раз у день.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

У ці годи організовували колгоспи, тому худобу забирали. Якмй там одяг був, забирать було нічого, бо самі ходили у дранті.

Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього? Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Чула. На колгоспних східцях людей судили, які собирали колоски послі уборки урожаю. Поставлено: що нехай воно пропаде у полі, а люди пухли з голоду, лешали права собирать того колоска.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Комори – сільські сторожі. Поля охороняли – кошовий.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, бо хто не хотів йти в колгосп, то не пускали корови на пасовища і відбирали землі.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Де можна було корову заховати? Не іголка ж?

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Не дивлячись на час. І вдень, і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

Коли не заставали дома, то приходили повторно.

Коли почали помирати від голоду?

Більш всього весною 32-33 года.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

А ніхто їми не опікувався. Пішли «по світу» просити у людей допомогу.

Хто не голодував у селі і чому?

Сімей три було таких, що не голодували. А чому і не можу сказать.

Хто зумів вижити?

Мабуть, у кого здоровіший організм.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Як хто міг своїм допомагали: старшим батькам. І самі їсти хотіли, але ж… Якщо було чим, то ділилися останньою картоплиною.

Які засоби вживали до виживання?

Щоб вижити люди вживали: листя з дерев (особливо з липи, берези), у лісі собирали верес, що у річці росте (ситняк, лілія – «маковки»), яке коріння росло і пірей. Це все сушили, товкли у ступах, і пекли ліпьошки, які не можна було зібрати зі сковороди, і все брали ложками – від чого люди пухли, вимирали з голоду.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

У річці ловили, що могли. Нєкоторі і жаб їли.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

У селах не мали чого нести міняти.

Чи був голод у містах?

За місто мало що я знаю. Від розказів своїх батьків там було трохи легше.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

По-перше їх ніхто не рігістрірував. Село було мале, людей було не багато. Десь третя частина померла.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

У нашому, то ні, не було. Але мені відомо, що в других селах деякі матері їли своїх дітей.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Де хто як зміг. Хоронили і у себе на городах, бо не мали сил вивезти нна кладовище. А кого хоронили на кладовищі, то без труни, просто завертали у тряпки.

Чи платили тим хто займався похованням померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Не відомо.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?

Поминають чиї рідні остались живі, то поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За часів радянської влади церкві були закриті, а тепер звичайно поминають.

Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Немає, бо наше село евакуювали.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Встановлені, хрести.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Розповідаю і внукам, і дітям про такі страшні події!

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Тогочасну владу.

Чи знаєте Ви, що таке «торгсін»?

Я думаю, що це те приміщення, де здавались дорогі коштовності і получали взамін гроші або продукти, но у нас нічого цього не було.

1. Місце запису: місто Київ;
2. Дата запису:  2005;
3. Хто записав: Горбач Т. С., Горбач Л. В.;
4. Респондент: Новохатська Галина Іванівна, 1918 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Троєщина, Київської області.

Умовні позначення:

«Т» – Горбач Тимур Сергійович.

«Л.В» – Горбач Людмила Володимирівна.

«Г.І» – Оповідач Новохатська Галина Іванівна.

 

Т: Добрий день. Ви пам’ятаєте голод 32-33 років?

Г.І: Конешно пам’ятаю, бо мені було тоді 15 год. Це якби хто знав, то це буде це, то можна були б батька розпитати, а в 15 год, що це-дурень був. Ще ж молодий, понімав чи що.

Л.В: Він буде задавати питання вам. Наступне яке? Пам’ятаєте.

Т: А Що. як ви вважаєте, через що голод почався, які були причини голоду?

Г.І: Тоді був Сталін і схотів ануліровать державу волостю. Полностю щоб не було зовсім. І зробив голод. Послав своїх цих посланців. І кругом – де, на хаті, де узолок на печі, він усе, усе його комнезами були тоді. Ооце ті комнезами відбирали. Послав Сталін на чердак, де в кого було скільки привішано, що-небудь там, заховала людина кусочок сала, чи там якої крупи, чи що – все подчисту поодбирали, не оставляли людям ні грама. Де яка картопля була у землі закопана, дак шукали да відбирали, вивозили, нічого людям не оставляли. Були комнезами, людей на ссилку висилали. Куркуль був. Конячка там дряхла була та чоловік у кожусі – дак його висилали на ссилку. Я й знала куди, знала, отепер, а замкнуло…

На ссилку висилали людей, і зробили людям голод Вони. Не було голодовки тоді, оттаке зерно (показує) оттаке жито, така пшениця!

Л.В: Вродило все?

Г.І: Урожай дуже великий був! А все унечтожили, щоб вимерли люди. Вимерли саме більш мужики мерли. Бо знаєте мужчини вони слабші.

Л.В: Більше працювали.

Г.І: Було, знаєте переступали через трупи. Трупи лежали горою. Люди ходили отакі го (показує) тухлі ноги, тікло з ніг- і повиживали ж трохи люди ще.

Т: А до вас заходили в хату ті, що забирали?

Г.І: А чого ж не заходили? Вскрізь заходили. Ускрізь. Ускрізь, іще були такі комнезами, що трохи мали душу, так полізе на чердак, а там десь кусочок щось вісить, а він злазить далі каже нема нічого, нема нічого, а все поодбирали подчисту у людей. О! Приказав Сталін щоб уничтожить людей – і зробили голод. Ходили в колгоспи, варили куліш пшоняний, ходили ну що там датуть, мені ж напрімер 15 год, у менеж організм кріпший ще – черпалок дадуть того у мисочку. А нічого ж нема, мазаного нічого. А мущина виїв, що йому, умирають люди.

Т: Вони якісь документи пред’являли, що вони мають забрати у вас там щось, ну якісь розпорядження, чи ще щось, чи просто заходили й забирали?

Г.І: Просто заходили і забирали у людей все – де, що не було – все до чиста вибирали, нічого їм не було. Хто їх, їх Сталін послав, щоб уничтожить людей. Послав отих своїх бугалтеров, отих своїх причетніков, що поотбирали усе дочиста , щоб ніде не було ні грама.

Т: А якісь покарання застосовували до людей. Арештовували чи ще щось?

Г.І: Ви мені повторяйте, бо я не все розумію?

Т: Арештовували людей?

Г.І: Арештовували й посилали на ссилку людей, куркулями. Я оце як теє, так сама собі… Сама собі оце теє…

Л.В: Вже трохи забула. Нічого не переживайте так. Він якісь питання буде задавати конкретно, а ви кажіть те, що можете.

Т: А люди якось оборонялися?

Г.І: Що ж люди оборонялися…

Л.В: Десь ховали щось?

Г.І: Закопували. Де у кого картопля була, так закопували у ями, да мвскмрували. Ходили тукали.

Л.В: Вилами?

Г. І. : Находили і вибірали з ями до грама, щоб і картоплини не оставить у ямі – все забирали. Так що голод не те, голод зробив Сталін.

Т: По скільки їх приходило, як правило до хати. По скільки чоловік?

Г.І: А хіба їх мало було комнезамів, їх же було багато, це ж не один був комнезам.

Л.В: Ну скільки 2, 3 їх приходило чи більше?

Г.І: Хіба тоді считав, сколькі прийшли. Прийшли значить на печі узелок там якийсь заховали на піч – і там знаходили й забирали. Забирали все подчисту і зробили голод. Так, що голод не сам зробився, а зробив Сталін, щоб Україну, чи як як вона тоді звалася, я вже забулася, щоб зробить полностю унічтожить.

Т: А де люди, як правило ховали свої продукти?

Г.І: Де, хто мог. Дехто в землю закопував, дехто на чардак. А з чардака все зносили, нічого не оставляли, ні грамочка.

Л.В: Де ще можна було ховати, тільки в землю. Тільки в святу землю або ще на чердак.

Г.І: Шукали. Ну де, я скажу забирали у людей скотину, ну все забирали, щоб человек умірав з голоду полностю отак. Ходили отоді ж стали варити куліш пшоняний. Одно пшоно да вода.

Л.В: А хто це варив?

Г.І: У нас гам була Василина, вона вже вмерла давно, давно. Так вона оце та Василина варила ото той куліш. От забула, чи хоч хліб, хоть по каплі давали. Давали, давали до куліша оце теє такий кусочок хліба (показує).

Л.В: Як сірникова коробочка.

Г.І: Ходили у колгоспи, і я ходила по суп. 15 год – що тоді той. Люди лежать переступив тай пішов.

Т: А крім – їжі одяг забирали ще якийсь, чи тільки їжу?

Г.І: Ні одежу не забірали, а нащо їм одежа. їм треба, щоб люди вмерли. То хіба вони своєю волею вмерли? Як ти синок будеш писать тепер я не знаю раз це є. Самі розшифровуйте, як воно там.

Т: А дозволяли забирати з поля те що залишилось, якісь колоски, якісь там овочі?

Г.І: Усе забирали дочиста, нічого не оставляли, ні грама людям нічого!

Т: А охоронялися поля, щоб люди потім не ходили і нічого не шукали?

Г.І: Хм, готкуда я знаю, наверно ж охранялися. Такого не може буть, щоб не охранялися.

Т: А люди хотіли іти до колгоспу, чи їх змушували?

Г.І: А люди не хотіли іти в колгосп. Дак, хто пошол у колгосп і зразу дак йому було не пагано – тим людям. А хто боявся колгоспу – дак іздівалися. Оце мій свекор отут, да цеє, чоловіков батько, дак він, мати його була верующа – і це було гріх іти і колгосп. Дак вони сдільки з їх іздівалися, стільки здівалися – позабірали і коня, і воза, ну що було у тому, і прийшли ще забіжать, а свекор уже на лавці лежав, уже мертвий. Вони прийшли дак що ж вони будуть забіжать, забірайте вже мертвого!

Т: А худобу люди якось намагалися заховати десь, чи ще щось?

Г.І: Ну де ж ви худобу заховаєте? Худобу ні, не ховали. Всьо, все позабирали комнезами, тоді ж були комнезами. Дак як хароше дитя полізло на хату, дак подивилося зам десь вісить кусочок сала под балтиною там, заховав те десь там ту під балтину там якоїся крупи, всунула людина та сіном затоє, дак воно подивилося, злізло дай каже «Нема ні чого тут». А як усякі ж ті були комнезами, а хто полізе дак все забере подчисту.

Т: А в який час приходили забирати: вночі, вдень чи ввечері, коли, як правило?

Г.І: У день приходили забірать. Ночу не, чого вони йтимуть.

Т: А скільки разів приходили?

Г.І: А хто знає скільки разів, скільки, скільки одні побули пошли, набрали другі недобрали дак прийшли другі добрали, оце таке було теє. Оце така голодовка… Голодовка! Тоді не було голодовки… Зробили голодовку, оце так. Схотів Сталін вобше шоб не було держави цієї шо оце те.

Т: Коли люди почали мерти від голоду?

Г.І: А люди мруть через … на дванадцятий день, дванадцять день, голодні не їдять… А єсть такі мерли шо десь розгорається голодне, а тоді десь сере шось їсти , дай умірають, умірають бо заворот кишок.

Т: А шо було з сиротами? Були сироти, які залишалися діти там самі без батьків?

Г.І: Гм?

Л.В: Сироти, діти що залишались, що з ними було? Хтось забирав їх кудись, чи вони так там і сиділи дома? У вас не було таких в селі да?

Г.І: Нема такого. Не було такого тоді у нас. Тоді були людожери. Людей їли і діток своїх їли. Голод не свій брат…

Т: А хто в селі не голодував? У кого була їжа ? Були такі ?

Г.І: Хто знає – може й були.

Л.В: Але зараз це важко сказати?

Г.І: Не хто це, уже пройшло 80 год, хіба це, як би ще думав, щоб це знав…

Л.В: Ну такі були може…

Г.І: Були, були, були такі…

Т: Чи була якась допомога від родичів від рідних, з інших сіл?

Г.І: Ах тоді, яка була жалость? Тоді не було ніякої ні докою жалості, не до своїх, не до діток, ні до кого. Як воно саме голодне і дитя вмірає перед тобою – дак хто кого тоді по… Тоді всяк собі, як у кого було дак ховали, о. Да хіба ж вони могли у кого є шо шоб наружу викинуть, як вони пока зара прийдуть і заберуть.

Т: А коли не було що їсти, що їли, що намагалися їсти, шукати щось десь?

Г.І: ну що шукати, мерли…

Т: Листя якесь, кору з дерев?

Г.І: Хто знає, конечно їли все – і листя, і кору і все, все їли бо голод…

Люди хватались за все. А воно ж голодне дак і умірало да й все.

Т: А можна було щось виміняти, продукти якісь, продукти якісь, чи купити щось?

Г.І: Не, не, не було, це ж не так, як тепер. Оце шо як у 46 тоже ж голод був. У мене було 2 дітей малюсіньких, я їх дак їздили в западну, до доставали, возили чавуни горшки, ше у мене була одна дуже красіва ікона, і я одвезла тоже в западну, на хліб поміняла і…

Л.В: Це коли, це в якому році?

Г.І: В 46 році. 46-й гоже голодовка була дуже здорова, ну не така як тоді. Все таки можна було достать в 46-му. Ходили – очереді були такі… Хлібчик кирпічний – дак така очередь, як ото до остановки за хлібом, і… їздив конем не дай бог, щоб ти оце в сторону туди одхилився – да так би і вжарив би пльоткою.

Т: А в містах був голод? Голодували люди в містах?

Г.І: А цього я незнаю.

Л.В: А це село як називалось раніше?

Г.І: Троєщина!

Л.B: Троєщина?

Г.І: Оце було Вігуровщина, а село Тростина.

Т: А скільки людей померло в селі, були якісь відомості?

Л.В: Багато людей померло?

Г.І: Так пишеться ж отам скільки.

Т: А хто хоронив померлих, і де їх хоронили?

Л.В: Хто ховав?

Г.І: Не Знаю хто ховав !Свої ж, не приїжужали ж ховать остуда!

Т: А їм гроші за це платили, чи так просто?

Г.І: Які гроші?

Л.В: Загорнув – дай все!

Г.І: Тоді грошей не було! Тоді людили робили так – літо робить людина, заробляє, а зіму оддихає. Не так, як ми тепер робимо (сміється) і нічого ніколи не маємо.

Т: А відомі місця де похоронені, ті що загинули в голодомор? Чи їх разом з усіма ховали?

Г.І: Я не знаю, як тоді хоронили, де хто кого хоронив, я не знаю і батько ніколи не казав, і ніхто не казав.

Л.В: Десь на кладовищі…

Г.І: Де його хоронили, то ж Сталін приказав, так Сталін і теє…

Т: А їх поминають зараз на проводи, на гробки, тих що померли з голоду?

Г.І: Дак вже ж 80 год пройшло. Це тії грабки поминають тії своїх, хто помер дома, зараз так поминають їх.

Т: А в церкві?

Г.І. А нигде голодомор не споминається, нигде – нигде не споминається.

Г: А є в вашому селі церква?

Г.І: Є…

Т: А до якого патріархату вона відноситься?

Л.B: Московський, да?

Г.І: Я не знаю чи до московського чи якого… Московський да.

Т: А встановлено в селі там якийсь пам’ятник померлим, чи якийсь хрест, чи що від голоду, чи…

Г.І: Ні, нема, вони ж давно померли, уже стільки пройшло на їх душах бозна стільки людей.

Т: А сучасна молодь села знає про цей голодомор, ви їм розповідаєте про нього?

Г.І: Хто?

Л.В: Чи питають діти щось?

Г.І: Ніхто не вспоминає про цей голодомор, ніхто…

Т: А ви розповідаєте дітям своїм?

Г.І: Ніколи так не приходилось.

Л.В: Це був страшний час…

Г.І: Да голодовка, кажуть що була, голодовка, а чого була голодовка, того що цеє… Ой в мене було у мислях, у голові багато, а я цеє, загубила вже…

Т: Кого ви вважаєте винним у голоді?

Г.І: Гм…?

Т: Винним кого ви вважаєте у голодоморі?

Г.І: Сталін, Сталін… Сталін приказав, щоб народ уничтожить, а хто ж, так як ото тепер би например оце, Ющенко наш сказав, хто б же той … Так і то…

А тепер питайте, то я може що придумаю…

Т: Ваше прізвище, повне ім’я й по – батькові:

Г.І: Галина Івановна, Новохатська Галина Івановна.

Т: А визаєте що таке «Торгсін»?

Г.І: Хто?

Т: Торгсін.

Г.І: Торсін? Золото здавали в Торсін.

Л.В: Торгсін – це золото здавали?

Г.І: Бо я знаю, що в мене тоді ж войни йшли… Перейшли через наше село – турки, козаки, поляки, ції немці – всі оце перейшли і победили, победили ж наші. О, і поляки вбили мою маму. Убийте не знаю, я 18-го году, а война коли була, 17-го 18-го, 19-го, дак і войни оце йшли. Дак колись же война йшла , лак не було ж… Були орудія отакіго (показує), то , на колесах, а то були що – булавки, пулі, нуля летіла і маму мою у висок і я на руках була. Дак войни були, горе було, а тоді знов голодовка, колі оси – засновувався. Було теє, трудне время дуже було… Бо не йшли люди в колгосп, не знали, шо це, думали, що гріх іти у колгоспи. А хто пошов, дак було йому непл… кока.

Т. А з вашої сім’ї хтось помер у голодомор?

Г.І: Не, у нас ніхто не помер з голоду… Нихто не помер… Бо николи ж не казали, що цеє…Батько у нас був такий… Ну його хоть і не на ссилку висилели, ну якось що не висилили. Куркулями годі люди були. Тепер міліон дере, да машини, дай не тії:

Л.В: І не куркулі?

Г.І: І не куркулі… А тоді, драхлий коник був, і той куркуль був і голодний, голий був – дак його все туди на спілку. Багато людей не поверталися з ссилки. Повернулися деякі, да к ни хат нічого ж не було, уже тіх, куркулів. Знаю я що там одна сім’я приїхала, дак комора була, дак вони поселилися у коморі, а так щоб багато тоді, дак годі ж не треба було. Якби ж це треба було, або оцей період, оцейго ще ось, дак десь би сообщався – то з тим би побалакав, то зтим би…

А його не вспоминали тоже оце голодомор а в 80 год придумали. Собі хочуть голодомор зробити (сміється).

Т: А врожай в 32 році був хороший?

Г.І: Хороший… Урожай був, замечатільний . Такий врожай що…

Л.В: На рідкість був хороший…

Г.І: Все було… Все було… А тоді ж колосок… Поймалася, вирвала людина, в тюрму садовили за той колосок. Людина голодна – піде нашморгає трохи із колоска того, пшениці да жита. Дак і теє… А воно… А воно дак поймають і в тюрму садовили за то.

Т: А ті що забирали продукти і харчі – вони зі зброєю приходили?

Г.І: Нашо їм зброя?

Л.В: Нашо їм зброя, вони й так заберуть.

Г.І: Вони прийшли забрали й пішли і не було ніякої зброї. Ніхто нікого не вбивав. Нихго нікого не вбивав, нихто не бив никого… Люди голодні – позабирали все до чиста Це ж не так що – ага, ось пошов у Кієв… Не дали тут їсти – пошов собі у магазин. А там же не було магазинів… Люди жили, корову держить, якесь поросятко, городи свої, напахають, а зіму отдихають, а зіму коло худоби. Да й так іще я знаю, іще я була малою, дак тоже цеє мачуха пойде молоко…

Л.В: Мачуха була у вас?

Г.І: Мачуха була змалечку.

Т.: А скільки вам років було у 32 ?

Л.В: 15 років у 32-33?

Г.І: 15 років.

Т: А в 46 чого голод був?

Г.І: А в 46 вобще голод був.

Т: Того що не було врожаю?

Г.І: Скрізь повимирали б: А гак їздили – і на критий Брестовського, і у Сарни, в Здолбунов і ускрізь я оце виїздила. Двое маленьких дітей, – то там покину дітей, то там – дак привезу мішок, покину поки приїду – уже й моє жито поїли. Пооддавала де що не було – з якої одежі, із тряпки, з усього, за дітей, що кидала діти у людей. У мене в 46 синок родився, а в 41 дочка, оце 41 вона года.

Т: А в 32 році люди не міняли, не їздили – такого не було?

Г.І: Тоді ж не було ни отого – ни автобуса ни транспорта ніякого ничого не було. Нікуди і не ходили, бо не було ж… Це ж уже після войни стали автобуси, машини, трактори, а тоді ж що, конячка є у кожного. Дак вони кінь, да мій кінь, да орали двома, парою, кіньми.

Т: Худобу тоже забирали?

Г.І: Ну все под чисту. Раз забіралн у вузолочку картоплину ту, що я закопала була, дак все забірали вподряд. Хотів Сталін, щоб державу зовсім списать, і шоб вимерли ці люди, і не було держави цієї. А воно все одно бачите – стільки народа вимерло, а трохи ж осталося.

Л.В: А люди тоді розуміли, що Сталін це робить. Люди тоді розуміли це?

Г.І: Конєшно, конєшно, аякже. Він управляв і посилав людей своїх тих посланців. Він же не посилав вас, мене і вас, а посилав своїх цих бугалтеров, отаких от причетників до Сталіна а попробуй, він же тоді шо – розстрілював шоб побачив, що ти неправильно, узразу розстрілював, не давав те, і кажде боялося, кажде спасало свою душу.

Т. А посланці говорили чого це саме вони забирають продукти, чого це так сталося?

Г.І: Хіба… Ой синок я знаю, мені ж було 15 год, бігала, як бирка та.

Т: Ну все тоді будемо завершувати?

Г.І: Ну що моя дитино…

Л.В: А коли ви народилися?

Г.І: 1818-того.

Л.В: 1918-того? А число й місяць?

Г.І: Я народилася оце в тому місяці 22 числа.

Л.В: Жовтня?

Г.І. Нє, грудня?

Л.В: А, наступного місяця…

Г.І: 22 грудня на «Ганине зачатіє», празник був «Ганине зачатіє». Я це родилася годі. Ну тоді ж іменини не справляли.

Л.В: Назвали в честь Ганни дай усе.

Г.І: Ну я не можу замітить у скільки я осталася сиротою. У якому це годі поляки наступали. Чи в 19-му, чи в 20-му. Оце в отаких годах оце, 18-й, 19-й, 20-й. Тоді ж не було ізверху, а ховалися у погребі.І так як батько із мамою у погреб, пристрілка була. І вони хотіли у погреб і не вправилися — дак батько під цим углом став, а мама під цим углом стала. Дак батько нерушимий остався, а маму пуля, як летіла, дак так і в висок і в бруса застряла…

А чого я Торсін знаю. Розкажу. У мене, у моєї мами да були отакі циганські сережки, і була якась п’ятьорка, чи то. А як була мачуха моя, дак умер дід мій, батько мамин. І батько мій викопав могилу, отак батько…отакя дідова могила а так – щоб якраз захватить мамину голову. І батько забрав сережки ці золоті, моєї мами і мачуха забрала і однесла в Торсін, а ній були такі маленькі сережечки, дак вона, вони, й досі є, але тим сережкам нема толку. Вони оце в сестри моєї. Вона по батькові рідна, по матері ні, ну вона добра. Дак ції сережки, вона їх і не носила. То десь тая на свадьбу…

Л.В: Погана енергія.

Г.І: Еге, еге, от ми теє… не таки всьо равно, дано Богом. Дак у зеленому тому конвертику мачуха свої сережки витягла, і вони там лежали і вони ж мені не треба, да якби я ж їх забра… дак вони ме б вбили, нашо вони мені ті сережки. І мачуха однесла в Торсін, мої сережки. Так шо я знаю Торсін.

Т: А інші люди теж ходили здавати туди речі свої?

Г.І: Кого?

Т: Інші люди свої речі теж дорогоцінності туди здавали?

Г.І: Ну да здавали, а шо ж тоді теє, тоже ж послі войни…

Л.В: Це в сорок якомусь 5-му, 6-му, 46-му було, да?

Г.І: Ні, ні, нє дак не в 46-му, це ті у 18-му отому у 19-му, у

В отих годах, о, шо золото здавали в Торсін. Тоже не було чого їсти людям, дак здавати і золото, все, все здавали що було у людей, хотіли люди їсти…

Після войни, война тоже така пройшла, стільки пройшло – і турки, й козаки, й поляки і нємці І усі перейшли через Україну, і не побідив нихто.

Л.В: Так Богом дано.

Г.І: Да так Богом дано… Так шо Торсін я знаю що.

Л.В: А ми не знали, бачите як.

Г.І.: Не знали? А тоді був Торсін, я бачите не забула шоТорсін.

Т: Спасибі вам велике!