1. Дата запису: 23 липня 2020 року;
2. Місце запису: село Боромля Тростянецького району Сумської області;
3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, методист Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
4.   Респондент: Билинка Антоніна Михайлівна, 26 червня 1929 р.н., народилася в село Боромля  Тростянецької волості (нині Тростянецького району) Чернігівської області (нині Сумської області).
5. Розшифровка запису: Базько Софія;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в село Боромля Тростянецького району Сумської області.

(при розшифровці матеріалу з відео, збережено мову респондента)

Півжирним – репліки Гоцуляк Любові Богданівни

Курсивом – репліки доньки, далі Д.

Підкресленням – репліки Коцур Юлії Олексіївни, К.Ю.

Без виділень – репліки респондента

Представтесь, будь ласка. Як вас звати? 

Антоніна Михайлівна.

А прізвище?

Пилиньків.

А дата народження? Коли ви народилися?

Тисячі дев’ятсот двадцять дев’ятого.

А місяць і число?

Два.. черв… червень двадцять шостого.

А де ви народилися?

В Боромлі.

В Боромлі? І так тут прожили усе життя?

(киває головою)

Під час Голодомору також були тут?

Ті… тільки не в цій хаті. Це в вдовій хаті.

А розкажіть, будь ласка, про вашу родину. Про маму, тата…

Тато. Тата я не знаю. Мені… мені було три годи осінню як тато вмер в тридцять третьому, в тридцять второму, коли від людей і все, і батько пішов у колхоз, там робив, там сквозняк десь і заболів воспалєнієм льогкіх, і вмер. Мене не пускали на похоронки. Я не бачила, мене не пустили. Так шо? Мені три годи було…

Д: Коней підіймав.

А.

Д:Коней підіймав розкажи

А про як він коней підіймав. Донька підказує. Про коней як тато підіймав?

Ну коней … А коней же вони зводили, зводили коней, а годувать їх же нічим і вони падали, падали вони на ноги, а вони ж підіймали коней на вірьовки підвішували, щоб такє, щоб вставали на ноги одну, другу. І вмер батько, нас четверо осталось.

Ви кажете зводили коней. А звідки зводили коней?

У людей, у людей же земля корін, земля, корін земля, ліси – усе в колхоз. Ну хто в колгосп пішов, то нічого, а хто не пішов у колгосп даже слечики в касовий забирали і виводили із хат, розкуркулювали.

А як звали тата?

Михайло

А прізвище? По-батькові?

Ну?

Прізвище, ім’я по-батькові? Фамілія тата?

Бе.. бе.. Бей Михайло. А вот по батькові. По батькові не скажу

А чи пам’ятаєте ви якого він року народження?

Ні не скажу.

Не пам’ятаєте.

Не пам’ятаю.

А вас розкуркулювали? Розкуркулювали вашу сім’ю?

Ні. Батько ж пішов в колхоз. Осталась і корова, а те забирали і корову, і все, і сіно забирали. У нас осталася коровка, годувати нічим. Та розкривлювали хату, та упале те січко, мастери січко корову годували. Нас і спасла корова. Зерно то було, було ж то не забрали зерна.

А не забрали зерна…

А той… люди бували такі що тей… оце піт стоїть, а оце поле оце ми з то стара спали, то дітки, то під цим полем. Ну і вони ж десь над сховать, і вони викопали яму і закопали тамочки зерно. Замацили там все і найшли там щупом, оце щупом, і по городам щупом і все щупом.

Д: Назви хто ходив. Назви хто ходив

А пам’ятаєте хто ходив? Шукав то все

Одного, друг.. пам’ятаю. Ой… Миколенка Михайло, по батькові не знаю. Миколенко дядько був такий товстий. Може двадцять… о такий і хотів після тої бригадиром бути, а не можна не можна, дити… дитиночки у мами осталося півтора года, півтора года у коля… тоді не коляски, о ци ж колиски, колиски, в колісці і гонили, ходили на роботу, а дитяко ото лежав в огороді то ото отаке.

Д: Тепер розкажи як він, Миколенко цей, де як він кого вони вигнали з хати.

Це

Д: Ніколенки кого вони вигнали з хати? Ма, кого вони вигналий цей Миколенко з хати? Кого вони вигнали?

Я… я не помню, воно ж там, воно ж там…

Д: Багатосімні

…багатії були. Там такі ж то, куркулі тощо і вони вигнали з хати…

Д: А самі?

А самі підійшли у хату та січа дочка живе…

А живе у тій хаті?

У тій хаті.

Д: Це генерала, під кирпичем хата, хороша, куркульська. А другий хто? А другий хто?

А другий Кузмичів на… на нашій вулиці ну вони поступили в колхоз, їм дали хату, а тоді при німцях увійшли в свою хату. Тих вигнали, а в свою хату перейшли.

А добровільно тоді люди хо… пішли в колхоз? Чи ні, чи їх змушували

Ну… отож  примушували. Отож йшли добровольно, щоб не забрали нічого, щоб нічого ж не забрали. Го… голод страшний був. Люди до… дорогою йшли брати.

А ваш тато пішов добровільно?

Добровільно пішов.

Це в тридцять другому він пішов?

В тридцять другому пішов, а в тридцять третьому вмер.

А ви кажете люди мерли. Багато в селі померло людей?

Та… шо ви… як мені три годички було.

Д: Скільки дітей було розкажи в сім’ї

Їздила, підводила, підбирала, яму викопували і тапочки чому ходили, в тому і ховали.

А можливо ви знаєте куди їх відвозили? Де їх закопували?

На кладовищі. Возили на кладовище.

Тут у Боромлі?

Угу. Не возили нікуди, ні в який…. 

Д: Скільки в сім’ї було. Розкажи скільки в сім’ї було.

Скільки дітей вас було в сім’ї у вас, у мами з татом?

Тато помер уже четверо. Одному маленькому коляски було півтора года, чи може … хтозна, ну не ходила, лежав у колясці, а на роботу ходили.

Д: А як звали? Звали як?

М?

Звали як?

А пам’ятаєте як звали маленького? Який в колясці лежав? Це був дівчинка, хло…?

Те що вмерла? Васько.

І це він помер під час Голодомору?  

Ні… може ще був Голодомор. На роботу ходили, мене хоч в ясли віддали, мене хоч в ясла віддали, а його ж куди, хто ж…

То цей маленький Васько він помер у тридцять третьому? Так, чи у тридцять другому?

Не помню.

Д: А чого він помер? Що баба казала? Баба як казала? «Не годуй Марусе»?

А… то бабушка, материна мати… рядом хати жили. То і каже : «Марусю, не годуй дитятко. Хай воно вмре. Шо ж на роботу тре». Вона плаче: «Як же я його не буду годувати». Та тоді вже ж  пішки ходили, машин не водили. Прийдуть із роботи, хочеться матері те, так я сяду на коліна, воно ото шторвхнуть (показує правою рукою як штовхає), шторвхнуть, а я хоч спідниці простелю та й сяду, а надо ж вечерять ще, а тоді по десять кілометрів, по восім, по сім, поле ж дуже далеко було.

Д: І що ти казала коляску погриз, поки прийде, да?

Не чую.

Д: Коляску погриз поки прийде.

Ах (зітхає)

Погриз каляску, да? Хлопчик? 

Д: Їсти ж хотілося

Хлопчик так хотів їсти, що погриз каляску, так? Колиску.

Ну зуби вже були, їсти ж хочеться, сидить же, сидить же і гризе.

Д: Тепер розкажи тебе ж у садочок у ясла віддали, а мати забрали, ти розказувала. А ну розказуй.

Забрали, оддали…

Д: Розкажи, розкажи де ясла були.

Віддали, бо годувать нічим було, а тоді прийшли, прийшли і забрали мене з ясел. Хіба ж тоді ясла такі як зараз. Діти по дорозі, машин же не було. Ой, а то. Так вони забрали, корочє, вмирати будемо всі. Ну нічо, корова у нас була. Так що ми ви… вижили.

А де ці ясла були?

Де ті ясла були? Як вам, як вам, як вам сказать, тут як їхати…

Ну тут у Боромлі, так?

У Боромлі.

Д: Не далеко отих багатоповерхо…

Не далеко було от хати, от хати було. А двері були на вулицю. Діти виходили на вулицю, гуляли хто де.

А чи багато було діток у яслах?

Ну… хтозна скільки їх там було… діток…

Ну також були і дівчата, і хлопчики, так?

І дівчатка, хлопчики

Ви сказали про брата Васю, ви, а хто ще був у сім’ї?

Брат і сестра ще була.

А як їх звали? І якого року народження вони були?

Ніколай, Ніколай, двадцять третього, а Наташка двадцять четвертого.

І вони вижили? З ними було усе добре?

… а тоді ж уже ж трошки те, брат пішов коров пасти сусідських, а сестра свою корову пасла, а я, а я у бабушки, я бабушки, я більше у бабушки тоді була, а дід такий високий, а тоді… і він під коморою сидить, а я ну під ворітьми пролізу, маленька, худенька, він треба, треба [04:18](не чути слова) та треба уже, а їсти як схочеться. Та те корів пасли. Мама на роботі, а я у бабушки, то то на полу, то на печі…

А бабушка і дєдушка ваші вони були заможні? Як вони жили?

Ну тоже ж пішли в колхоз. Заможні, ті що в колхоз не хотіли работать. Так тоді у бабушки, у бабушки ще не було.

Це вже після Голодомору?

Д: Да, в цей період.

Ну воно ще ж було, воно ж пока ще пройшло: годів два, три, чотири.

Д: Кому ти молочко носила маленькою? Молочко, щоб вижить. Молочко носила..

А… та то те, то я вже маленька, годів може чотири, може…. Подоять корову, а мене, мене заставляють молочко нести людям, то я те, то я принесу, мені там канфєти, те то, або свекри кусочок, або бублик, хто шо, оце якось, якось так то те, чи се со так піддавенька була і також , а то як його, молоко тоді несли в бідончіку, а поряд кушинчик, зав’язували хорошо, і ото я несу куди мені скажуть, тудя я і несу.

Тобто люди тоді в тридцять другому, тридцять третьому допомагали один одному? Так?

Да… хто там один одному помагав, кажний, кажний там за себе, кожний собі, кажний собі, як могли, виїзжали. Хто барахло, хто ікони їздили мінять у западню, і так те.

Д: В Харків. Западню це в сорок сьомому.

А ви кажете їздили міняти. Можливо був якійсь спеціальний магазин, в якому міняли ці речі? 

Ні… давали то людям, людям давали.

А що таке торгсін ви не знаєте?

Воно ж то било у западній, хто ж знає. В западній.

Д: Та це ж щось сама не знаю, що таке торгсін.

Але не було таке можливо ви чуло, або чи хтось розповідав, чи можливо у сім’ї таке було. Не було таке, щоб золоті сережки, золоті чи срібні обмінювали на прод…

 Все, все було, по… попромінювали, нічого не було, нічого не було, не осталось.

У вас було це золото, чи срібло?

Не показували мені. Може і було, та проміняли.

Д: А яка у власність була. Ти кажеш був. Що у вас було? Поле було?

Ще тоді сорок сьомий був тродний, тоді вже багато золота і всього багато звідтки поміняли, ще тродніший, ніж тридцять третій, тоді не колективізація, а просто неврожай і голод страшний був.

А у вас була земля?

Д: До цього, до голоду була земля? До колект…

У батьків ліс був, земля була і це … сінокос, сіно було, було все, хазяйство все, та чо батько пішов у колгосп, щоб ето..

Щоб не забрали. І як він пішов цю землю… 

А… а поле ж все рівно позабирали, все ж пішло у колгсоп.

Тобто він пішов у колгосп, зе… коня не забрали, а землю забрали?

Забрали все. І коня, і землю, і ліса все позабирали… все позабірали.

Д: Корова ж осталась.

Тільки корова залишилась.

А корова осталась.

Ви кажете носили молочко. То вже було після Голодомору?

Після. Після Голоду.

А як звали вашу маму?

Маруся Івановна.

А якого вона була року народження?

Тисяча дев’я…

Д:Тисяча восемсот…

Як?

Д:Тисяча восемсот…

Четвертого.

Д: Мабуть восьмедесят четвертого… Тисячу дев’ятсот четвертого. Оце мабуть так, тисячу дев’ятсот четвертого.

А мама такого ж разом і з татом пішла до колгоспу?

Ну… чуєте, що я кажу вона работала, гонили день у день, не так як сьогодні, шо схотіло пішло, не схотіло не пішло.

Д: А ти була маленька. Що вона робила з тобою?

А прийдуть, а прийдуть в горшечку на тому, на кирпичинці ввечері зварить їсти, повечеяєм, то ще на утро осталось, і пішли на роботу. А їм на роботі варили, хоч по троху.

Тобто коли вони ходили на роботу, то їх там батьків кормили і маму і тата?

Да тата вже не кормили, тата вже не було. Тато дома хферма була.

Тобто мама вже ходила вже після тридцять третього?

Тридцять третій, тридцять четвертий, то вже тоді.

А багато в селі людей розкуркулили?

Д: На їх вулиці вона вам сказала зразу двоє.

Як я малою була, то шо я знаю.

А ще можливо ви пам’ятаєте, чим ви рятувалися від Голоду? Що ви ще їли у цей тридцять другий тридцять третій?

Ще їли?

Да.

Листя з липи їли, калачики, тоді той молочай, молочай такий то у дороги виросли, вирве отой молочай і оце їли. А ото липи начухрають, липи обчуждені були, начухрає, підсохне, помнуть, як коням, наколотять ото пампушки. Ото таке. І в сорок сьомому таке їли.

Д: А на городі хто на шо урожай був?

А то на городі, чи садили тоді городи, чи ні.

А ви знаєте що таке жорно?

О аякже, аякже я не знаю, чи шо. Я на ньому молола

У вас були вони, да?  

Були. У дєда і бабушкі були жорна.

А можливо хтось з села, з сусідів приходив до них молоти?

Нє, вони не пускали нікого, вони самі мололи і ми ходили…

Вони нікому не признавалися, що у них є ці жорна, так?

Ну не ходіли. Признавалися, чи ні. Ну один комін такий, а то другий, і оце ручкою крутиш.

А у вас ми сьогодні проїздили біля сільської ради є млин. Там написано тисячу дев’ятсот п’ятнадцятого року він. Пам’ятаєте, де він знаходиться, млин?

Д: Мельніца.

Мельніца, мельніца.  

Мель… у цент…

У центрі.

У центрі.

А під час Голодомору там також мололи?

Ну мололи… канєшно, як тут… як тут…, якщо було. Тоді, тоді млинів багато було. Млинів було там на хуторі один млин, тоді отам було  два було. Та що молотять… було що молоть.

Тобто у селі їх було декілька?

Ну так ще…

А скажіть ще, чи знаєте ви що таке «Закон про п’ять колосків».

Таке…

Д: Попростіше

Я… я… як десять класів ходили, то я вам скажу. Я чотири не кончила, то що вам скажу.

Чи ходили ви, чи хто може в селі ходив на поле збирати колоски?

Ми ходили, вмєсті ходили.

А це дозволялося? Можна було, чи не можна було їх збирати.

Гонили, гонили кого. Каневкі, каневкі копали.

Ви кажете гонили, а хто гонив вас?

А тоді об’єжчікі були, об’єжчіки, брігадіри, начальників багато було, а начальників багато було.

Д: А коли ж ви ходили ноччю, дньом? Куди собірали?

Кого?

Д: Ну колосочки оці шо після жнив, колоски.

Комбайн єлєктро, не комбайн, тоді ж косили вручну зв’язували і той заскирдували, пройшла, пройшла той згрібалка, згребла. А воно тож пооставалося біля соломи, а дітей багато ходило, багато ходило.

Мо… можливо ви пам’ятаєте, або знову ж таки може мама розповідала вам, чи були в людей на подвір’ї склади, чи приходили хтось до них зберігати це зерно, складати? Склади не було на людських подвір’ях?

Та ні такого не було.

Не було у вас такого?

Д: А шо таке склади? Товки, чи це таке?

На людських подвір’ях не було такого.

А скажіть, будь ласка, чи були доноси у сільську раду? Чи могли доносити сусід на сусіда?

Д: Що десь є зерно.

Ну може було, у нас на вулиці не було. У нас на вулиці дружньо якось…

А колгоспні оці поля. Ті самі комори, де зберігали зерно якось охороняли їх? Вони охоронялися?

Як це не охоронялися. І ноччю, і дньом робочі робили. Тоді оце бува заскиртують зерно в полі, зерно в полі, а тоді перевозять, перевозять до сторожа в хлів.

І пробратися туди, щоб щось вкрасти не можливо було?

Мо… може і засне сторож, може і засне.

А скажіть, будь ласка, чи були у вас в селі випадки канібалізму? Людоїдства

Як так?

Д: Людей, чи їли?

Нєт, я такого не помню. Такого я не помню, і не чула таке даже. Казали, що десь, десь щось, но в нас такого не було.

А церква у вас в селі була?

Ща скажу… Одна, дві, три, чотири, п’ять, п’ять церкв.

А в роки Голодомору в тридцять другий тридцять третій їх закривали? Що з ними було?

Не закривали… так їх начали, начали розбирать.

Д: Оце шо біля вас церква.

Коло, коло мене там де жила Ніко… Ніколаївська церква було. Так давненько було. Зерносховище туди. Туди зерно звозили. А тоді якійсь хазяїн чи продав, чи хто і це… началі розбирать. Хароша, хароша церква здарова, колодязь коло церкви.

Д: Ікони з церкви де ділися? 

А хто там це… десь порозбивали бандіти, бандіти порозбивали.

А ви кажете було зерносховище, звозили зерно. Це зерно звозили з полів?

З полів. І той піп, що начав церкву розбирать, і розбирав, і впав, розбився. Гріх йому таке.

А дивіться оці люди, які ходили по будинкам, відбирали зерно, їжу. Це були свої? Місцеві?

Місцеві.  А як? Я ж вам кажу, що місцеві.

Д: Називай, два прізвища ти знаєш. Миколенко і ще хто. Прізвище назви. Назви фамілію.

Миколенко, я ж казала як

 Д: А ще хто?

Як звали цю жінку?

А хто його… я не… помню яка вона товста ходила.

А можливо ви знаєте як склалася доля цих людей, цих двох, що ви назвали, які відбирали. Як склалися їхня доля потім. Не знаєте?

Д: Ну оцього Миколенка. Де він дівся?

Де він дівся, умер.

А чи можна у той час було говорити про Голод? Про Голодомор між собою тоді люди говорили? Дозволяла тодішня влада говорити про це?

А чого ж ні? Такого запрєту ще не було.

І можна було комусь про це розповідати?

Один одному. Один одному розповідали, у кого що їсти є, в кого що те.

А скажіть, будь ласка, як ви гадаєте Голодомор це штучне, чи природнє явище?

Як це природнє?

Ну тоді ж…

Д: Причини Голоду.

Сталін, це Сталін роби колєктівізацію, совєтська власть прийшла і це Голодомор. Люди… в кого може поле було, ліси, все було. А це Сталін все забрав, зробив. А тоді Сталін скільки забрав таких мужчін, так хто зна куди він їх подівав, ой… такі мужчіни були. Один у нас сусід не помню звать як, і врачом… врачом, і брат його, такий здоровий мужчіна… забарали… як ото у молото вкинули...

А можливо пам’ятаєте як звали цього врача?

Павло

А прізвище?

Слицький.

1. Дата запису: 21 липня 2020 року;

2. Місце запису: село Боромля Тростянецького району Сумської області;

3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, завідувач Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;

4. Респондент: Опара Марія Петрівна, 21 жовтня 1927 р.н., народилася в селі Боромля Тростянецького району Сумської області;

5. Транскрибація запису: Базько Софія;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Боромля Тростянецького району Сумської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Бабуся представтеся, як вас звати, як ваше прізвище?

Опара Марія Петровна.

Коли ви народилися?

Тисячу дев’ятсот двадцять сьомого, двана… двадцять первого жовтня.

Двадцять першого жовтня. А де ви народилися, тут у Боромлі?

У Боромлі…

І все життя прожили у Боромлі?

(Киває) все життя…

А ви пам’ятаєте про своїх батьків, яке в них було господарство, як їх було звати?

Пам’ятаю, аякже…

Як вашого батька було звати?

Петро… мама Ольга… Петро Андрійович.

А, прізвище? Фамилія?

Юрченко…

Юрченко?

 Юрченко… я Юрченкова була…(сміється)

  А якого року народження, він був?

…Тисячу вісімсот див’яносто… чи четвертого чи шостого… ото.

 Угу. А мама, яку було звати маму?

Мама Ольга Васильовна, тисячу де… вісімсот див’яносто шостого… на два годи вона…

  А яке в них було господарство до колективізації?

   … Не знаю…

  Не розказували, ні?

  Ні, ні, не розказували.

   А вони пішли в колгосп працювати?

   Працювали в колгоспі мама і тато… і я, і я працювала…

       Ну ви вже пізніше пішли працювати в колгоспі?

       У войну…

       У войну.

       У войну, вже на буряки ходила, та по п’ятнадцять год було… уже ходила.

       А ви пам’ятаєте, можливо, як ходили розкуркулювать?

       … Ні… цього я не пам’ятаю.

       Батьки нічого такого не розказували вам?

       Та ну… розказували, ну воно все забулось… казала свекруха… каже приходять, забірають зерно, а я заставляю дітей… бери жменю (показує руками) кидай отуди в куток, то ми колись визбіраємо… ото каже… отак виз… розбірали по хаті. Аа… це свекруха розказувала… а я, я вже цього… знаю шо ходили позбирали… то листя із мамаю здирали, та пампушки … пекла мама, та… та картохи в колхоз, у поле водили збірали мерзлі… давать не давали… оце померзли в колхозі… а тоді й водили люди… збірали.

       А розрішали збіжать, чи це тайком ходили?

       … Та… хто зна, хто зна, колоски казали шо гонили, як колоски збірали, тоді гонили… шоб не збірали, шоб не збірали, шоб не виживали…

       І дітей гонили?

       А знаю… дома… раньше ж у колхозі… сіяли жито, там люди для себе трошки… а воно ж ото голодовка… так посіяли ж того жита, і їсти ж нема чого. А тоді воно вже поспіло… іі батько ж уже і змолотив його іі… на жорно ж мололи раніше, накрутила мама і напекла таких перепічок… так вона… була у сто раз добріша тоді чим та парпоска… чим та парпоска… отакі голодні були, отаке воно було добре… дуже… отак уже…

       А у вас були діти…

       Ну, один маленьким умер, у сорок третьому, а це, оце вже померли, одному два годи, одному… одна я осталася.

       Аа, другий братик, він якого року народження був, як його звали?

       Перший був із… я з двадцять сьомого, а він з двадцять п’ятого, а я з двадцять сьомого… ііі ще один з тридцять п’ятого, з тридцять п’ятого.

       А той шо з 25-го як його звали?

       Ніколай… Микола, а той Іван.

       Іван. Так виходить шо вони тоже обоє пережили з вами Голодомор, всі діти пережили, хоч голодували, но в голод ніхто не помер?

       Померти, ні… в нас ніхто не вмер…

       Ага. А бабуся, дідусь, всі, всі вижили?

       Ну… ті вижили, ну не од голоду вони… дідусів… одну я бабушку тільки помню… ну вона вмерла вже… не, не в Голодомор… пізніше.

       Ага.

       А так їх не знаю нікого.

       А чи чули ви шо люди мерли від голоду, десь може…

       Таа…чула, чуть чула по словах… ну шоб я десь бачила когось вмерлого, ну я  мала була, цього не чула, ні… не бачила, по, по словам чую, чула, шо мерли…

       Ага, а чи розказували, де їх ховали тих людей?

       … Ні, хтозна… не знаю.

       Ага. Ачи можливо приходили люди  просити там їжу, ее шоб дали поїсти?

       До нас?

       Да.

       Ні… ні, не… знаю це вже, та коли це воно було чи в сорок сьомом ще був голод, да? Так із… приїзжали до нас. Ну в нас уже тоді воно, більше всього і зерно було, якесь там, міняли вони, приносили там разне тряп’я… аа мама вже там давала якийсь стакан зерна…

       А в 32-му, шось міняли?

       Коли?

       В 32-му, 33-му?

       Ні,ні…

       Шось міняли?

       Тоді, тоді ні за шо було ж мінять, у людей не було з чого.

       Угу.

       Тоді, ні.

       А може хтось своє кудись ходив мінять?

       … Може й ходили, хтозна.

       Ваші не ходили, ні?

       Ні… ні не ходили. А, а знаю в 47-му до до нас… приносили…

       Угу. Ачи, як ви, як вижила ваша сім’я, у колгоспі шось давали, чи може десь шось заховали? Як вони за рахунок чого…

       Таа… я і не знаю, знаю шо я… у яслах… тепер садік, а тоді ж ясла були. Так ото як той, спішиш тули там булочку… каждий день булочку давали… ото якусь.

       Угу.

       У яслах. А тоді ж давали… шо там… по двісті грам… зерна… двісті грам.

       Це двісті грам…

       Тоді, тоді трудодні були… виходювали…

       Двісті грам на день?

       … Нуу.

       Чи в місяць?

       … Ні, воно ж раньше було у колхозі трудодні… оце я одробила… може я заробила, або один трудодень, або півтора, а може два… ну які заробітки чи… хто його як воно було. І тоді вже на отой трудодень, давали двісті грам хліба. Получить батько, принесе там півмішка, ото таке, тепер уже тонами… а тоді…

       Ну це вже зерно давали після Голодомору мабуть?

       … Уже, вже, уже після Голодомору…

       А коли?..

       Тоді, ніхто… не давав, тоді… я не знаю, чи тоді колхози були чи… та були ж і тоді колхози.

       А в 33-му батько і мати в колхозі працювали?

       Працювали (киває головою).

       І не давали плати ніякої?

       І не давали… а ото розживуться десь… варили ще ті, ото бурячні сємена, знаєте, такі бурячні сємена.

       Ага.

       І ото вкине мама… і вони киплять і киплять, киплять… цілий день кипить і тверде… і їсти нада, таке ввіді каші… воно ж тверде таке… а не знаю.

       Угу. А чи можна було колоски в полі збирати, після збору урожаю?

       Таа… крадькома ж і збірали, як бачуть шо їде якийсь об’їщик, тікають… тікають.

       Ага. А як зловлять, то шо?

       Та хто зна шо… одбирали, та й собі забірали… шо багато.

       А чи помагали люди один одному, може хтось із родичів помагав, якимись ділився продуктами?

       … Не помню я… не знаю… чи нам хто шо давав, чи… Знаю шо, як ну це вже мабуть у 47-му, шо не було нічого їсти… а друга жен… жінка… ходила на роботу в неї було, було… квасоля, вона садила квасолі багато, так вона ото як напече квасольників ( показує руками)… пирогів…  то ото й мені давала… та такий добрий був.

       Це в 33-му? Да?

       Ні, у сорок, сорок сьомому.

       А в 47-му?

       В 33-му я ж мала була… не ходила… ( щось тихо говорить).

       А чи… помирали люди в селі, казали, чи не казали, багато, мало, чи ніхто нічого?

       Хтозьна… я непомню, шоб оце, тоді казали, шо ото померла… ні, не помню (щось тихо говорить).

       А чи виїздили люди із села, можливо виїздили там, у пошуках їжі, чи заробітку?

       Таа… може, наші нікуди не їздили, ні…

       А чули ви про випадки людоїдства в селі?

       … Ні, не… чуть було…

       А щоб їли можливо, там… пропавших тварин… коней, корів?

       Ну хтозна, хтозна… не знаю, не помню я…

       А чи були у вас жорна тоді?

       Були…

       В 33-му були жорна, да?

       Були… і ступи були, ступа і зараз є, шо товкти ( показує руками)… отак… не жорна а…

       Ага. Так оце ще з 33-го вона осталася?

       Та ні вже після того, вже мабуть зробили її… а жорна нема, нема… жорно… у нас був такий хазяїн ,там один, шо зробив жорно, ото, до його ото вже тоді ходили, там отож давали в колхозі [02:42] ( не чути слово), так ото я… мене посилала мама… оце возьми зерна і піди до його змели… ото йому за те шо він змеле, йому… там стаканчик тільки давали, а ото на те шо змолили… ото пекли ліпьошки, підмішували там… хто рижі, то жовтили, шоб більше…

       А у вас своїх жорен не було?

       … Були.

       Були?

       Були.

       Були, а чого тоді ходили до нього?..

       Таа… я, якось не знаю…

       …Чи кудись може ділися вони?

       І шче, і в піїсятому годі я заміж вийшла, так ще [00:35-00:39] ( не чути фразу), у багатьох тоді було, каждий для себе…

       Ну це вже після Голодомору вони були, да?

       Уже після…

       А під час Голодомору були жорна, чи ні?

       Та…конєшно шо були, бо Голодомор, то тоді нічого молоть було, а вже як стали потрошку давать у колхозі… тоді вже отойшло… робить.

       А як ви думаєте, чому був Голодомор?

       Таа… хтозна чи… такі були дуже богаті люди, умні, та зробили його шоб померли… шоб померли… тепер ото болєзні та мруть, а тоді з голоду мерли.

       А він був штучним, чи може поганий врожай тоді був… у той рік?

       …Ні Голодомор був того шо, були оті ж актівісти і вони забірали у людей зерно, люди вже не голодували, а то ж ходили ото і шукали у горшках і де, де заховане, і шукали і забірали, якби ж не забірали то б і не голодували  ж би так люди…

       І кули вони його дівали?

       А хто його знає.

       Не знаєте?

       Для себе ж виручили… чи може главні були шче, так здавали їм туди… хто зна…

1. Дата запису: 20 серпня 2020 року;

2. Місце запису: село Павлівка Калинівського району Вінницької області;

3.  Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;

4.  Респондент: Гуменчук Ганна Федорівна, 22 квітня 1929 р.н., народилася в селі Павлівка Калинівського району Вінницької області;

5. Розшифровка запису: Базько Софія;

Під час Голодомору 1932-1933 років пережила в селі Павлівка Калинівського району Вінницької області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як Вас звати?

Ганна.

А фамілія?

Гуменчук Ганна Федорівна.

Коли Ви народилися?

1929 року.

А число, місяць?

22-го квітня.

ОП Як звали ваших батьків?

Федрір… Гуменчук Федір Йосипович.

А маму?

Гуменчук Олександра Пилипівна.

Скажіть, будь ласка, а чим вони займалися?

Коли я вже пам‘ятаю то вони займалися вже  кологоспі….а раніше ще до 29-го як було то там ,трошки з розказів я знаю, як було.

То розкажіть.

Тоді жили вони коли не були в колгоспі жили вони ну то хазяювали, держали хазяйство, землю мали  були бідніші були багатші, хто мав двоє коней, а хто не міг мати то мав тіки одну коняку, то таке життя було. А потом вже в 29-30-у то колгосп організовували, а коли організовували колгосп ну то в людей вже забирали, це вже… ну таке було…. Ооо… ну як казати….. Ну таке як в них мирне життя таке трохи… було, а вже коли колгосп почався то всі люди робили в колгоспі, ооо.  33-й рік я пам‘ятаю мало бо мені було 4 роки, але я помню, де що,  таке ривками. Помню, що люди якісь, ну пробачте, що так виражаюсь такі вони були якісь бідні, такі, шо як глянеш на людину то вона, як дитина це оооо. Та й були трудні роки такі, тоді ооо, а вже після 33–го року тоді стало вже трішки в 100 раз краще жить.

Так,  а в колгосп заставляли людей йти?

Да, заставляли.

А були  такі, шо не пішли до колгоспу?

Були, були , ті шо йшли в колгосп їм давали…… ну давали 8 соток городу ооо а ті шо не йшли в колгосп то їм тільки 15 сотих оооо. Ну й ходили на роботу було хто робив на желізній дорозі а так таких заводів ше не було

І з села ходили працювати на залізну дорогу?

Ходили.

А куди ? На яку станцію?

Осьо втора Калинівка, а там перша Калинівка на цій станції ходили

А Куркулі в селі були?

Були… ну вони жили поки до колгоспу то вони заможно жили, багато трудились, бо держали хазяйство, а треба було самим людям всьо. Техніки не було такої були коні, віз, сапа, лопата, такий інвертар.

А Ви знаєте фамілії цих людей, що мали велике господарство?

Ну знаю, багато я не знаю, а був Бабій Онуфрій по батькові я не знаю, то він був заможний  чоловік в нього хазяйство було велике, то таке, а так такі були…

А було так, що в когось забирали все забирали хату…отак розкуркулювали повністю?

Було, було.

У селі були такі?

Було в селі у цього самого Бабія Онуфрія то їх з хати… його десь..  ну забрали, а сім’ю його с хати вигнали вони не мали, де жити.  То отак у родичів потроху жили. Але коли вже там колгосп їм трудно було, то вони вже дали заяву в колгосп і їм дали усадьбу то вони построїлись

А в цій в хаті в цього Бабія, що там було?

Її десь розвалили, що там не було тої хати

А хто розвалив? Хто цим займався?

Ну були в селі такі люди були.

Як на них казали може ці комсомольці, якісь активісти?

Да.

То так і казали активісти?

Да, так і казали активісти.

А ви знаєте хто входив до тих активістів?

Як?

Як звали людей, що були цими активістами?

Я не дуже знаю. як  ну таким я не інтересувалась бо ще мала була то такого, я не знаю, щоб такі були, ну були

Скажіть, а чого голод у вас почався? У вас прийшли додому забрали щось? Чи чого не було, шо їсти?

Я не можу сказати чого він почався той голод, але забирали…бо коли організовували колгосп у людей треба було взяти зерна, щоб засіяти землю то хтось добровольно здавав, хотів, хто не хотів то ховав, бо треба було жити.  То це так робили, але ті шо йшли працювали тяжко було, але виживали, але і багато людей помирало з голоду багато помирало.

А скільки людей в селі померло? А Ви пам‘ятаєте може  Ви бачили цих людей? Може бачили як пухлі були, чи може у вас в сім‘ї сильно голодували, шо пухлі були.

Ну як я не так можу дуже всьо бо ще була мала. Мені років було з 8, а як мені було 4-й,5-и рік то я не так могла запомнити і всьо. То так, але їсти не було, що вдома в людей, то так перебивались

А чим перебивались?

Ну хто, де, як цим путьом хто десь на роботу якась комуна організовувалась, що там трохи люди робили люди, ну я це вже чула  цього не пам‘ ятаю. І ще там десь як там, але багацько людей помирало.

Може шось збирали в лісі на полях ходили збирали шукали їжу?

Ну вже як була осінь то ходили збирали, а коли було з весни то не було, шо збирати то було дуже тяжко, тоді так виживали виживали бо було тяжко.

А у вас корова була?

Була та й вкрали. От випустили таке був виступ випустили корову на долину попастися, на хвилину відвернулись і корови не стало. Всьо вкрали.

Вкрали ? Один в одного вкрали?

Да, да люди їсточки хотіли.

У вас уже не стало молока, да?

Да.

А у вас в сім’ї брати й сестри були?

Да.

Як їх звали?

В мене було 2 сестри і 3 брати то 2 померли коли був 33-й рік не  34. То 34-го народився. А сестра то вже померла в 35-й, нє в 36-й сама була народжена 30-го. Я 25-го 22 червня. А вона 30-го року 7 листопада. Отака різниця була.

А як звали цих померлих?

Брата звали Ростислав, а сестру Настя.

Так а сестра від чого померла?

Ну хворіла, ну захворіла, там а не знаю в лікарню возили там доктор це якийсь казали, що менінгіт якийсь, ну хвороба була.

 А де похований братик, що в голод помер?

На кладбищі.

Там окрема могилка є?

Є могилка, там же є могилки.

А Ви ходили на ту могилку?

Поки в мене мама була жива вони всігда ходили на ту могилку, а я ходити не могла то я не ходила. А сестра бо в нас 3 цвинтаря в селі, а сестра похована тут то  тут де її могилка була розгорнули поставили церкву, то її могилка попала під церкву

 І там, а де ховали людей, які від голоду померли інших?

На кладбищі.

А як ховали окремо в могилку чи була велика яма?

Не скажу бо такого я не знаю, напевно хоронили так не в общу могилу.

Скажіть, а могли батьки ваші, чи інші люди брати якийсь одяг рушники і міняти на їжу?

Так і робили, так і було.

Ваші міняли?

Міняли.

А шо міняли?

А як мали гарну хустку то могли її міняти. Ну тоді не було,  так як тепер скіки є тепер цьої одежі в людей Ну тоді в, основному, як треба було спідньої білизни, то в,основному, робили самі люди. Сіяли коноплі обробляли, то всьо і робили полотно із нього. Держали вівці люди, сіяли кожухи отак робили, отака одежа була.

Ваші батьки робили? Мама робила?

Мама робила, сіяіла ткати полотно на версаті.  Її батько робив це то вони навчились.

А верстат де дівся?

Р А коли була війна то вже всьо. Війна була за німців.

ОП Скажіть а ви знаєте, що таке «Торгсін»?

 Як?

«Торгісн»? Магазин такий не знаєте?

Ні.

А якщо були якісь обручки хрестики там  золоті срібні то це можна обміняти?

Певно можна..

Ну ви не чули?

Я такого не чула.

А жорна у вас були?

В нас не було, в сусіда було.

І ви ходили до сусіда?

Аякже, ну жорна були це вже після війни, а коли до війни то тут був жили… та ці тоже були багаті трохи.. оці Кульчиці нє…Братковівські. А коло них стояв млин то мололи вони в тому млині. А жорна то це в основному у нас були після війни. За німці жорна робити, за німців це не люди робили їх ті… жорна ну бо в 47 році тоже була голодовка, то  я це добре памятаю.

А розкажіть нам за 47-ий ?

Ну що був 47 рік..  Почалось від 44-го коли освободили нас від німців німці пішли… а німці нас були з хатів повиганяли повідвозили, отак як вони вибирали, що хто там за радянської влади був при якійсь роботі от вони вибрали 50 сімейств і відвезли за 50 км…там село було тоже в лісі тих людей тоже відправили з того села, бо в них же були руки розв’язані с партізанами, а цих 50 сімейств відвезли туда. Все що було в хаті лишилось то воно розволоклось, а коли прийшлось і приїхали звідти то нічого в хаті не було

Так а голод чого був ?

Чого був голод, от робили колгоспи 44-й рік 45-й рік нам нічого не давали абсолютно нічого не платили, ото тіки те що виросло на городі, а в нас сім’я була не мала було 6 душ то й не хватало щоб прокормитись. Та де 10 було чоловік, а в мене мама осталась. Осталось було 4 дітей в неї я була сама старша. То мені в 44 році було 15 років я вже ходила в колгосп на роботу, а всі 3 менші  на багато, брат молодший йде на 6 років, той йде на 8 років молодший  а сестра була така, що їй ще 2 роки не було

А батько помер?

А батька забили німці.

Тут в селі?

Тут в селі тут йде могила де розстрілювали євреїв і його розстріляли.

В Палинівці?

Да.

Це було в 42-у  році?

Да.

ОП Так а в 47-у, що ви їли, як Ви вижили? Хліба не було ? Чи нічого не було?

 Нічого не було, але як там могли хто шо, але їли 2 рази на день потрошку шось давали щоб вижити, але начинали пухнути.. потім почалась бараболя в городі в лісі почали гриби рости збирати, отак виживали.

А в колгоспі годували? Чи нічого не давали?

Ну так там десь вже була якась таким людям вже в 47-у році в ланці і як ходили на буряки давали нам по 400 грам не по 300 грам хліба це на ланку, як в ланці 8 душ було то давали по 300 грам на душу. А хліб пекли ланкова йшла получала той хліб і так ним ділились по кусочку. І йшли на буряки  а вже ва 47 році стало так трошки лучше й лучше.

А податки в 47-у році були?

Були.

А які?

Нас як прийшли, шо вже податки були великі. За всьо треба було платити.. як мали кури то треба було здати яєць, як мали корову треба було здати молока там давали 300 літр чи 500,  ти повинен здати о як за ворота був приналог. Там бараболя то треба було 375 кг, бараболі, бо це був город, а за те гроші платили, бо там записали шо є  й огірки посіяні і капуста посадяна і це було до 53 року, о  і якщо тебе записали за порося , то ти повинен здати шкуру з цього порося і  якщо ти цього не зробив то там опредільонні гроші мою маму гед суд судив, шо вона не здала і має здати.

А гроші де вона має брати?

А де мали.. там десь на городі смородина була носили її продавали отак і були. А  потом вже, що держали якесь порося то роказувала, ше там, треба його бачити всьо трудно було трудно. А вже в 53 році коли помер Сталін то нам ці налоги зняли, тіки бараболю  давали ми. І  приналог зробили, шо шо там в тебе на городі є всі однаково платили, бо до того то не однаково. Тому буде 800 рублів предналогу, а тому  буде 400 і одинакові городи і, ото таке було а тоді зробили, що всім однаково зробили 9 рублів 60 копійок за сотку і всіх і платили. А вже за ті яйця молоко то всьо треба було давати, бо вже ходили давали і нам за нього давали копійки

А скажіть в селі голова колгоспу був місцевий?

Місцевий, а був ше й не місцевий. Був не місцевий, але його вже забрали бо забирали туди той шось там де считали їх преступніками чи якими, то де він був, шо його забрали а потом всі були.

А в якому році цього шо забрали, коли його забрали?

Я не можу так сказати добре, ну знаю,  що всі казали що за всі ті роки.

До війни забрали чи після?

Як?

До війни  забирали ще  чи після війни забирали? ну цього голову, що не місцевий? Ви в колгоспі вже були коли його забрали?

Були, в тому що поперід був то вже батьки мої робили в колгоспі.

Угу, угу а церква була в селі?

Була, була ще й гарна дуже церква велика я пам‘ятаю ту церкву але її в 37-у році хтось її розвалили і кудись те дерево продали, що церкву розібрали, бо є такі села, що чи там якесь зерносховще з церкви зробили, а в Павлівці церкву розібрали

А Ви в церкву  ніколи не ходили з батьками?

Ходили.

Служилися там?

Аякже. До войни ходила з своєю бабою.

І був свій священник тут?

Да, я не знаю чи він павливінський чи не павливінський, але він був, був довго, він потім і після войни був, і він був засуджений, і був судимий. Але коли прийшов то послі войни, ше служив до своєї смерті.

Скажіть, а про 33-й згадували, Ви говорили в сім ‘ ї про цю голодовку?

Ну говорили, чом не говорили, говорили, оо..

А не боялись, шо хтось почує?  Шо донесе на Вас, що ви розказуєте про голодовку?

Може й боялись, але я   ж, що дитина в 5 років.. то були десь там якісь, що сопротівлялись трохи ше, але я ж кажу я не можу вот так роказати.

Але було таке що люди проти влади йшли, да?

Трохи було.

Отут в Павлівці?

Так, це я чула, але боялись, кажу шо таке їсти, це вже га…

А мама як Вам говорила?

Я не знаю, ну той стали  робити ці колгоспи і десь тоді в людей забирали те зерно, чи то його нарошне зробили той голод. Ясно, але людей померло багато, але і лишилося трохи… Ото жіночка сидить оно  в неї тоже було і два брати і батьки, але в 33 і усі осталися живі, вот і так вот і в моїй сім ‘ ї тоже померли в 34-у році, а так дід баба були і тато мама і залишились всі живі не померли з голоду. Тяжко було трудно було дуже.. але виживали. Ну так як і тепер- були люди, які трудились дуже а були такі, що й ухилялись, бідно жили а були й такі що сім ‘ ї великі і мали і тоже було трудно і таке життя.

Добре, дякую, що розказали нам.

1. Місце запису: село Слобідка Калинівського району Вінницької області;
2. Дата запису: 21.08.2020 року;
3. Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна;
4. Респондент: Кащук Марія Семенівна, 18 листопада 1926 р.н., народилася в селі Колибабинцях Хмільницького району Вінницької області;
5. Розшифровка аудіозапису: Базько Софія;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в село Колибабинцях Хмільницького району Вінницької області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Скажіть, будь ласка, як Ваше прізвище?

Шо?

Фамілія. Фамілія Ваша яка?

Кащук.

А по батькові Вас як?

Семеновна.

А коли Ви народилися?

Чекайте хай нагадаю… Вісімнадцятого ве… як він зветься листопАда двадцять шостого року. Мені вже дев’яносто чтири роки будЕ… через три місяці.

А де Ви народилися?

У Хмельницькому районі в Колибабинцях, село таке є. Я не з цього села, шо я оце лежу. Я сюди замуж пішла.

А як батьків звали?

Шо?

Батьків Ваших як звали?

Тато звали Семен, а мама Палажка.

А прізвище в батька яке?

Шо?

Фамілія батькова яка?

Тож батькова фамілія була Криволуп.

Мгг..

Це мого батька  моя домашня фамілія.

Мгг…А чим батьки займалися?

Шо?

Батьки чим займалися?

Робили, так як всі люди. В колгоспі. Тато дуже зрання вмерли. А нас було багатенько. Й мама бідна з нами втрьох дуже бідували. Оце таке я знаю…

А скільки у Вас було братів, сестер?

Виросло нас семеро…

А було більше? Да?

Шо?

Було більше вас? Чи семеро вас було в сім’ї?

Да… Та вже німа нікого, одна я осталася. І менших нема, і старших нема.

А батьки завжди в колгоспі працювали ?

Ну да.

А коли колгоспу не було ще, то чим вони займалися?

Так жили як всі люди. Робили. І так було. Як всі люди так вони. А вже потом колгосп. Тільки зайшов десь колгосп й тато вмер і всьо, а ми осталися… без батька.

То в якому році він помер?

Шо?

В якому році помер батько?

В тридцять четвертому.

А чого він помер?

Воспалєніє мозгів.

Мгг..

Й дев’ять днів полежали і всьо… й вмерли. А ми осталися.

А голод пам’ятаєте?

В голод у нас у сім’ї ніхто не вмер. Вижили. То шо я запомнила – шо їсти хтіли й хліба, нічого не було. Зварат баняк якого супу, з’їли й ще їли шоб було… бо сім’я була велика… Но спасла нас корова, дуже корова була добра, то молоко хоч для дітей було.

А що ще мама готувала? Може щось збирали?

Шо?

Мама що їсти ще давала?

Я не почула

У голод мама чим ще годувала? Може яке.. лободу їли?

Їли… шо там зварат, те й їли, а хліба ж не було… І варили їдло й з їдної миски їли як треба. Аха. Таке.

А чому не було хліба? Де дівся хліб?

Бо не було чогось. Бо в людей не було хліба, а в колгоспі шо дали – нічого.

А до Вас додому не приходили комсомольці?

Тепер чи коли?

Тоді в тридцять третьому.

А я не знаю.

Люди не приходили, не обшукували хату, не забирали зерно?

Цього я не знаю. Но казали, шо таке було. У кого було – всьо взяли. І остались без нічого.

А коли стало легше? Коли хліб з’явився оце після голоду, Ви пам’ятаєте ?

Шо?

Хліб, хліб коли з’явився після голоду?

Хліб?

Да. Коли легше стало?

Скілька років після голодовки, вже й я була більша… То не голодовка була, а переднівок, казали, переднівок. Весна й у людей нема вже хліба й нема бараболі, а в магазінах же ж не було селах хліба, купити не було де й не було за шо. Люди то робили, но получка де була? Ніхто ж не давав нічого. Та й так жили люди. То в нас город був дуже добрий, в нас дуже бараболя родила, а я вже й на роботу йшла. Бо я пішла на роботу ще до войни. Началася война , я вже дітей в яслах бавила. То так бідували люди, кажуть, шо їсти хтять, а в нас була бараболя, то ми так не бідували. Зварять якийсь борщ, якусь бараболю, якусь кашу й молоко. Та й так жили.

І ходити не могла. І не бачу світа зовсім.

Мамо, то розкажіть що-небудь їм.

Скажіть, а після війни, у сорок сьомому році..

А після войни, в сорок сьомому, році голодовка була тоже . Я на роботу ходила. А дівчата розказують як вони їсти хтять. А я прийду додому, так уже обідаю… І люди вже повисихали, худі дуже поставали. А не вмирали люди в сорок сьомому році й вже дочекали хліба. А колись на городі кусок жита сіяли , та вже свого вжнут й на жорнах змелять й вже спечут. То в сорок сьомому році не вмирали люди, а їсти хтіли…  ще й як.

А податки були?

Шо?

Податки, налоги платили в сорок сьомому?

Не почула.

Налоги платили в сорок сьомому?!

Налоги. Яйця здавати..

Дааа. Да, це було. Двісті літров молока треба здати, двісті штук яєць треба здати, сорок кіл м’яса треба здати. І бригада приходила: «Давай. Всьо давай шо є. Було таке.

Вимагали, да?

Було таке.

Спитайте, держава робила грошовий займ на людей?

Мамо, розкажіть за займ грошовий. Ви їм розказуйте те шо Ви нам говорили. Вони молоді,  хочуть все це знати!

Та нагадай мені, бо я забула.

Ну розкажи як картошку їли… ну в ямі закопали…

З ями?

Да.

Де погнила?

Ну да.

Тако було. Була война. За німця дали людям в полі, скільки в тебе є города коло хати, то в полі до гектара додавали. Но дали весною, люди вже озимину не посіяли, а весною бараболі насадили багато люди й ми закопали льох був не морований , а такий земляний, по драбині нього лазити. Ми вже з льоху з’їли  бараболю, а було штири ями закопано, а німці свині позабирали, давати не було чому цієї бараболі. Три ями ми добули, вибрали, а їдну яму навіть не добували зовсім, так вона й була. Потом вона, земля, взяла сіла сіла й зробилась вона вже не повна, взяли засипали та й це ж на городі та й вона там є. Як уже в сорок сьомому році нема людям їсти, в кого так яма осталась, стали люди добувати, а вона  на споді сіла… Й це ж було й не яма, а й стало стікі-го, сіла й всенька там є. Стали йти люди й маму просити, що дайте добудем її, бо ж їсти хочем. Добули. А вона сенька ціленька й її набирали люди по кошику і брали. Но я її не їла. Геть, ми його… тако вибираєш з лушпайкой,  а вона така біла як бараболіна мука. Її висушували і пекли з неї якісь пампушки. Й мама раз спекли, а я кажу: «Я їх їсти не буду, вони смердять». Чути тією гнилою бараболею. Таке було. Й в сорок сьомому люди не вмирали. Вижили. А в тридцять третьому році в меї тітки, мамина сестра була, троє дітей з голоду вмерло. І їх тоді ховало тако – хто збив з чого які досточки, а то й хто за ними не плакав….

…ніхто за ними не співав, ніхто за ними обіду не робив… Отак поховали й всьо. Отак було на світі. Як та голодовка в тридцять третьому, я того дуже і не знаю. Ну помню, шо діти їли з білої акації цвіт, з липи листя… таке. Так люди бідували й багато людей померло з голоду. Й вмерло, завезли, закопали та й всьо.

А як забирали скажіть?

Шо?

Як забирали?

Людей?

Продукти.

А. Я цього не знаю. А як це ходила бригада, шоб давати мнясо, налог, самоукладення, страховку, молоко, яйця й всьо, то це вже я знала. Саме гірше мені далося… позика була. От ніч, уже лягли спати, стукают, мама одчинили. Ввійшло до хати душ с п’ять чоловіки, посідали вздовж на лавці, лавка була широка. «Підписуйтесь на позику». Мама: «На скільки?» «На вісімсот рублів». Мама: «Боже мій, я ж сама з дітьми. Де ж я маю ті гроші?» А підписатись – то ж їх треба отдати. «Державі гроші треба!»  З хати пішли. На другу ніч ще приходять, ще цеє саме, ще мама не підписала. На третій день визивають маму в сільраду, а мами вже не могли, вони бідні вже на силу ходили. В нас найменшого брата снаряд розірвав,  що й на силу зтулили й поховали. То мама дуже серце їх боліло, а я кажу: «Я піду сама». Я пішла сама в сільраду, сидит голова… не буду казати, не можна. Я ввійшла, він сидить за столом червоною скатеркою стіл застеляний. «То ви шо? На позику не хочете підписатись?» Я кажу: «Ми хочемо, но це ж багато. Де ж ми возьмем тих вісімсот рублів? Їх же ж тре отдати». А він до мене: «А ти знаєш, якими твій батько кІньми їхав?  Другого чоловіка як ножем серце коле».  А я в плач. «А чого ви мені кажете? А я батька почти не знаю. І тих коней я не бачила, не знаю. Й ви мені так кажете». Й я заплакала й пішла.

Отак було. І це так принесуть налог і сорок кіл мняса, страховку, самоукладення й позики дай вісімсот рублів. А получка ж де? А на дітей ж мамі ніколи нічого не давали. Тоді не було так. Є діти – годуй, а нема їх годувати чим –  то-то умруть, то так і буде. Но нас в хаті ніхто не вмирав. Ми вижили. Бо корова була дуже добра. Отаке було життя. А я… Боже, ще десь років дванадцять було, мама вже не можут. А як на работу ніхто не буде з хати ходити – город одберуть. Я пішла в колгосп гуси пасти. Я їх пасла, від них відчищала. Вони неслися отдєльно – від кожної яйця клала, потом вони сиділи… А там так на горбочку був курник, а туди донизу там яри дуже. Став був, а ці гуси та звідти…

… погегали на крила та й полетіли на став. Йду я за ними й вже вечір, кличу й плачу, а вони не вилізають. Взяли вилізли з того боку ставка. Вилізли, посідали, сидять. Поки я обійшла кругом, вони у воду та й всьо. Мені сказали, якшо вони на ставку будуть ночувати, вони вилізуть – їх лис поїсть, то ти заплотиш. Та я взяла та й покинула. То вже перед войною дітей в яслах бавила. Я ше сама була якая, я вже була… йшла вже на штатну роботу… А потом… це вже война була. Я стала листоношов, а пошта була в Голадівці. А від нашого села до Голадовки вісім кілометрів! Й я встаю рано і іду. Забрала пошту, і ше як весна ще сводку, навіть виходного нема, ше сводку мені добавили. Бо телєфонів не було… і подавати те-го… в район скільки виорали, скільки посіяли… і назад… вісім кілометрів. Тоді газет багато не було, пенсії цих грошей не було, а пісєм було дуже багато. І люди виходять на дорогу напєрід й питают, чекают, читают жива чи нема. То я довго носила ту пошту , а мені ж не платили, трудодні писали. То вже тоді, як я вже після войни, давали хліб по пів кіла на трудодень, то мама пішли получили мені хліб, бо вони вже не робили, а я вже на роботі була. І вони получили сто двадцять кіл пшениці. Сім пудов! Боже, як ми тішились, це ж багато, це ж ми будем мати пшениці і жито з города. Оце тіки хліба на рік їсти, а в лавці хліба не було і ніхто його не привозив. А село наше було дуже велике… пятсот семдісят дворів було і на кожну вулицю тре йти, як ці ноги тільки виходили. А зара вже й на двір не могла вийти, бо падаю.

А церква була в селі?

Церква? Нє. Не було. Не було зовсім. Бо… бо була церква, так казали, старенька, дерев’яна. Вона стояла триста років. Так казали. І як зайшов колгосп, її розібрали , казали шо таке було дерево як дзвін. Не погнило. І то церква була багата. Золото було. Озолочене. Я чуть її знаю й ті ж її розібрали… це ж коло нас близенько, дуже близько. І возили те дерево з церкви в колгосп. І… мами дуже плакали, а ми тішилися шо розбірали, хай розбирають, ми шо знаєм. І церкву розібрали… це ще до войни довго було. І в це-церкві  в селі не було. А войною зробили люди церкву, де була бойниця й достали вже з того боку, так як це в церквах звідти й звідти, й там служилося. То я вже тоді  ходила туди скільки правили, бо через вікно видно. О , вже до церкви дзвонять, мама : «То я палю, я немаю часу. А ти йди. То я й на вечерню й на ранню, всігда ходила. З мене вже дівчата мої сміялися: «До тебе навіть не йди в свято, бо ти в церкві». І так й було довго. Вже німців вигнали, ту церкву назад викинуди звідти й там больниця стала. А люди тре святити – йдуть в Журавне, в Пиків, хто куди. Аж тепер уже, поставили серед села церкву, не там, де колись стояло, там тільки дуже гарне місце, де стояла колись церква, бо це ж коло нас близесенько. Хрест стоїть, де престол стояв , її обгородили…. А з того боку церкви на схід у войну, як вже нас освободили, на нашій землі вбили шість солдатів наших. Їх у полі закопали тоді сразу, а потом їх звідти подубували, поробили домовини, і коло теї, де колись була церква, так рідко і так в рядочок шість могил… І були такі люди, шо в теї мати сина на войні вбили. І на проводи на них люди виходили на тих солдатів. Вони не знають хто там похований, вони счітают шо це його дитина. А зараз вже церкву поставили серед села, но я вже її не бачила, бо я вже не йду. Я вже не бачу давно, вже років може  зо дванадцять або ж більше. Та я вже в то село не піду ніколи і вже нікого з родичів, навіть людини нема. Шоб мена хто туда завіз, ніхто мене не знав би хто я  і чи я.

А вдома у Вас були ікони?

Шо?

Вдома у мами ікони були?

В хаті?

Так.

Аякжне. Всігда були. Мама молилися й мама вірили, й в церкву ходили і дітей вчили. Тато не вчили, бо не було, а мама… От піст. Так було. Мама встали, вони всігда так, вмилися й вони ще ходили в каптурі якомусь. І зв’язали так коси ці, якось так закрутили й зв’язали, й закутали, й вмилися, й помолилися . І палят, а це піст. Вони розпалили, а до нас вставайте. А вже двоє старших не були вдома, сестра замужом, а брат десь в армії був. Як уже ми встали, нас п’ятеро, в хаті земля, промели. Хрестіться й бийте поклони. Б’єм. І мама коло печі шо роблять, і мама ж були неграмотні, ні одної  букви не знали, як вони тільки вивчили. І ми молимося, вони кажуть, шо казати й ми кажемо. Хреститись, знов б’єм поклони. І так я навчилися, й я до нинькі не забула. І я дуже багато вмію молитися, й молюся. Чи навсидячки, чи навстоячки… але… вже навстоячки вже зо два роки не молюся, я вже сидю, або вже й лежу. А батюшка казав мені, шо геть лежачи людина хай молиться, але хай молиться. Бог прийме. Бо воно не може, як може, то нехай стає, а не може, то най лежит. І були образи. На покуті Спасітєль був, образ, такий великий… рамка, під склом. І такий великий образ на  покуті стояв. А сюди до вікна, бо в хаті була їдна хата, три вікни, но хата була велика… бо  сім’я велика.

З цього боку до вікна образ такий самий великий, під склом, но то була свята Варвара. А тут вже і Спасітєль, і де як Спасітєль родився, як дітей били такий образок був й великий такий не під склом був далі так. А в хаті тоді тюлів не було, карнізів не було. А вікна вже отакі во фіраночки і всьо. А потом уже стали люди вже карнізи купляти, тюлі таке вже було. Ото не було нічого. Гляділи, шоб з голоду не вмерти. А те всьо потом. І пішли шось робили на городі з мамою. Це весна була. Як ми входи… А була ж война, у нас за хатою і за хлівом орудії стояли. І це цілий день, й цілу ніч. Слухай командує: «Огонь!» Полетів снаряд, то ж хата тако трясеться. І були образи, й ні їден не впав. Це ввійшли ми з мамою до хати… Варвара, цей образ впав і вдребески посипався, побився і скло, й образ. А мама: «Боже, та шо ж це таке!» І пройшло, і перед Вознісенієм, в середу, хлопчика нашого самого меншого убив снаряд. Це вже після войни його вбили… І ще помню, ми на подвір’ї бігали малі, приїхали підводи на подвір’я… А клуня, хата стояла на полудень, а хлівчик йде тако-го коло хати. А клуня на схід стояла, велика… но вона не була обмащана, ну вона була такі делюки та закладені там складали хліб як вижнуть, пашню. І приїхали ті підводи, та клуня була під соломою, солому скинули та всьо позабирали на підводи та й в колгосп повезли. І всьо. Отак жили. І ти маму бідні знали як вони тільки вижили, Боже мій, Боже, ще й… Й від голоду не одійшли… война. Брат був воєнний, офіцер. Та й так й остався на тій войні відразу, не з дому пішов, а там де він був. Но він перед войною, жінка з дитиною його приїхала… до нас і вона була з дитиною, й вже началась война… А що я хотіла сказати? А сестра була, вона була з двадцять первого року сама, вона старша в мене… ну медсестрою вона була. Та й кончила ту школу медичну і в Вінниці медсестрою робила. А їй дали воєнного білєта та й гайда… та й на войну. Шо ж ті мами робили, Боже мій, нашо ж я вчила дітей, от нашо ж я вчила . Всі діти вдома , а мої… куди ж вона голову понесла. Хай хлопці, а це ж дівчина! І вона всю війну в тих госпіталях була. Двоє на войні, а тут за німця брата старшого в мене в Німеччину взяли. От ті мама кричат крику та й тому дадут  та й тому .  І вони будуть один на одному стріляти?! Боже, як вони тільки вижили, як вони тільки виплакали, як тільки вимучали..!!!

Перед войною голодовка, а тоді ше война, то людям в кого не на войні хоч би шо. Казала літня жінка: «О, я навіть не знаю шо це война». А ми ж сиділи й всі й плакали, бо нам була война. Ті двоє наших, а той в Німеччині .

Добре. Дякуємо Вам. Дякую, що розказали.                                                                                                                                                                                                                  

1. Дата запису: 03 вересня 2020 року;
2. Місце запису: село Осички Савранського району Одеської області;
3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, методист інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент 1: Швець Олена Григорівна, 25 жовтня 1925 р.н., народилася в селі Осички Савранського району Одеської області;
5. Респондент 2: Лісниченко Василина Григорівна, 07 червня 1930 р.н., народилася в селі Осички Савранського району Одеської області;
6. Розшифровка запису: Базько Софія;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживали в селі Осички Савранського району Одеської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

А хто ви одна одній?

Л. В. Сестра рідна.

А розкажіть, будь-ласка, про свою родину, про батьків, мама, тата? Чи були у вас ще брати, сестри, ще окрім вас?

Л. В. Не було.

Ш. О. Як ми маємо розказати як вони давно уже повмирали, а ми позабували, тай всьо. А голодний год був, недоїдали, голодні були, людей ходили просили, щоб люди нас рятували, помагали. Тай дехто змилувався, а дехто так.

Л. В. Да, Господи.

Ш. О. Тай таке.

Л. В. Шо всьо пройшло вже, нема.

Ш. О. Всьо проходить людське.

А у вас були ще брати?

Л. В. Їден брат ще був.

Ш. О. Був і нема.

Л. В. В Голодомор вмер, в голодовку, менчий мене, не менчий, а старший мене, а я сама менча у мами.

Та він середній був? він старший за бабусю чи молодший?

Л. В. Нє, він молодший, вона старша.

Бабусю, ви не помните як звали брата, якого року він був народження?

Ш. О. Не помню.

Л. В. Павлушка звався, Павло, Павло звався.

Ш. О. От як людина, всьо знає. Коли моя мама родилася?

Л. В. Знає, де вона там знає. Господи.

А ви пам’ятаєте, як приходили активісти, якісь люди додому до вас? Приходили, хтось приходив?

Ш. О. Хто жив, ще міг жити, то приходив. А як не міг, не було вже життя, та не було то йти вже.

Але хліб забирали у вас?

Ш. О. Забирали.

Л. В. Ой, забирали, шей ми маленькі були, тай оце троє маленьких було і шпичками добували, на пічі були і вони відгортали, а ми ж на мішках лежали. О Боже, хай Господь милує. І оце я тіко помню, а мама поїхала нас рятувати десь на село, тай принесла цей трошки крупи, пучок в хустинках, щось три хустинки і в тих хустинках крупочок і в нас уже палити палили, у пічі палили і ми в коробочку від крема чи від чого надвзяли тої крупинки і поклали варити куліш, щоб оце ми поїли, бо ми їси дуже хтіли. Оце я добре помню, отаке наше життя.

І зварили ви той куліш, ніхто не забрав?

Л.В. Нє, ніхто не забрав, а шо ж там така коробочка і я поклала, щоб воно варилося і воно там варилося, чи воно кипіло чи воно там шо.

Тай ви кажете мама ходила, а куди вона пішла за ним, не знаєте?

Л.В. Десь за Буг туди, посилали їх, щоб вони ходили, ходили збирали, тай цей крупочок давали нам, а то ми були у тому, в яслах, то водили, а воші були на мені, Божеее, так кусали мене воші на плоті. А вони пішли на, отако тамо буряк був, вони пішли на буряк, а мене туди, в той садік ведуть і віти приїжджають забирають та ше на поле, а з поля уже додому, біжимо, тішилися, шо уже додому, а там у нас давали їсточки, тай ми жили. А ще туточки був єдин головою, тай дав нам теля, теличку, а вона не тільна, така худа, тай ми тойо молока хтіли, та пішли, тянули-тянули-тянули, нема каже в нас молочка, нема молочка і так оце я стіко помню.

Це все було в голодовку?

Л.В. Да, це все в голодовку.

А ви кажете, що вам давали там в яслах їсти?

Ш. О. Куліш.

Л.В. Куліш, а тоді пішли, а тоді пішли на, трошки уже легше, та пішли на поле кузочку збирати.

Ш. О. Почала нам давати мами свої пайки.

Л.В. З пайки давали нам, отакі рови копали, хто дужчий та рови копали, а там гадюк, Боже ми боялися дуже. Ой, усьо було нам.

Ш. О. Усьо пережили.

Л.В. І не повмирали, а тепер мучишся так на ноги.

Ш.О. І ноги болять.

А ви кажете мами давали вам свої пайки, тобто вони в 32-33-му ходили до колгоспу?

Л.В. Да, вони в колхоз, вони ще до колхозу не хтіли йти, тай нахалом заганяли їх, а вони тоді так пішли і вже цей голова, що взяв це телятко нам дав, щоб це ми годували, це доглядали, щоб було молоко, а молока не було шо ж воно теля, а ми були. Шо було то уже пройшло, нашо нам то, в мене дочка є і щоб ви не дочекались цього. Хай Господь береже.

Так цей голова колгоспу дав телятко туди до ясел чи дав додому?

Л.В. Додому, ми кормили і годували його, ми тішилися, бавилися і доїли, а там молока ж нема ще, шкурка.

Так це він виходить дав вашій мамі, так?

Л.В. Да, мамі дав.

То якись був хороший той голова?

Л.В. Да, був хороший, от я забулася як він, а як він був, забулася як його звали.

Ш.О.Я не знаю як він звався.

А він багатьом людям у селі так допомагав?

Л.В. А я не помню, я це не знаю чи він помагав чи нє, ну туди брав в ясла, то нас вона забирала з ясел ше на поле, то ми буряки збирали, то на купу скидали, мамі давали норми чи її була норма чи не була, я не знаю уже, не помню. А ми малі були, гралися, шо ж нам скіко ж мені тоді було?

Десь 2-3 роки.

Ш.О. Наверно так.

Так виходить ви кажете, забирали вас з ясел і на поле. Це ваша мама забирала?

Л.В. Да, вони, осьо біша, вона біша була, бо уже ас бавила, уже в ясла водила, вона бавила нас.

Бабусю, а ви також ходили на поле буряки збирали?

Л.В. Аякже, да ходила, заробляла кулішу, як піду заробляти, так будуть мені шось давати.

І по скибці хліба давали, тай вони додому, там не їли в яслах, тай брали додому, нас годували.

Ш.О. Несли додому, шоб трошки піддержати дітей.

Те що вам давали на буряках, коли ходили на буряки?

Ш.О. Да-да-да.

Там давали вам хлібчик?

Ш.О. Да.

І ви його несли додому аби врятувати молодшу сестричку?

Ш.О. Да, ми їх рятували.  

Л.В. А братіка не врятувала. А скіко йому було, наверно годів 10, наверно да.

Ш.О. Десь то так.

Л.В. Пухлий да і тато був тоже пухлий.

Ш.О. Всі були у такі года тяжкої особи.

Л.В. Геть і не знає мама де його ховали.

Так тато в голод помер?

Л.В. В голодовку.

Чи після війни?

Л.В. Нє, в голодовку тато помер, а войну, то я не помню войни.

А хто ще окрім тата і братика помер в голодовку у вас з родини?

Л.В. А в нас ніхто не вмирав, ніхто не вмирав.

Тільки тато і брат?

Л.В. Да.

Бабка покойна, Сокурка була.

Л.В. Та я не знаю їх.

Ш.О. Ми їх не знаємо.

А чим ще рятувалися? Зачекайте. А коли ви ходили на буряки, збирали чи не можна було ті бурячки красти? Не крали їх додому аби з’їсти?

Л.В. Та я його наїлася на городі, на городі, на полі. Як у нас норма, збирали скіко на купу носили навипередки буряки та і голодна того буряка аби хлібчика, ну тоді куліш давали, варили куліш, прямо котьол велекий на дворі, на полі, тай  усі ішли з каструльками за тим кулішом.

Тай виходить, що ті бурячки можна було їсти? Ніхто не сварив?

Л.В. Ніхто не варив, ніхто не їв.

Нє, я маю на увазі, чи не сварили тоді на полі і чи можна їх було їсти на полі, ті що рвали?

Л.В. Нічого-нічого.

Бабусю, а скажіть, будь-ласка, чи багато в селі помирали людей тоді в голодовку?

Ш.О. Помирало і тепер помирають.

Л.В. Тоді казали, по три, по дві душі в одну яму ховали.

Ш.О. А сюди не йде та молодиця?

Л.В. Вона тобі нужна, вона на роботі, то їхня робоча.

Ш.О. То їхня?

Л.В. Ну а шо ж.

Бабусю, а пригадайте, будь-ласка, що ви їли ще в голодовку, як рятувалися?

Ш.О. Шо давали, всьо їли, геть і черепах

А де ви брали ці черепашки?

Ш.О. На річці, ми біля себе гляділи і жаби…всьо.

Л.В. Рятувалися жизнею, а тепер шо…

А на поле колоски не ходили збирати?

Ш.О. Ходили.

Л.В. Ходилии, ходили збирати і нас гонили, і закривали нас, шоб ми не брали колосків тих. Було, всього було.

А де і хто вас закривав?

Л.В. Старші, хто..

Ш.О. Прєдсідатєль.

Л.В. Прєдсідатєль був чи хто я вже забула.

Де закривали? У ваших будинках чи десь? Де закривали?

Л.В. На поле не брали, не давали на поле.

А на полі якось обгороджували і не пускали на поле? Да?

Л.В. Нічого в світі, норми поділили тай робили, шаруйте тай робіть і їжте.  Всьо було.

Ш.О. Дали кусочок тобі, тай заробляй.

Л.В. Як робиш то дадуть, не будеш робити, тай не дадуть.

А об’їждчики були?

Л.В. Були-були, не пускали нікуди, нічого в світі не давали, нічого, гонили, не давали збирати колосків Бо таке пішли на поле, тай назбирали в торбинку, тай принесли, тай зварили, надерли чи натерли, тай наварили, тай наїлись.

Ш.О. А тепер не дають і не..

Л.В. Хтось підкинув.

А господарство, бабусю, було у батьків? Корова? Кінь? Реманент?

Л.В. У нас лиш у війну була корова наша. Німці стояли, ой Боже, це у війну, німці стояли і в  хатах і спали, а тоді лиш віти загудів хтось, сказав подйом і вони минутка, секунда, їх багато і враз не стало, як та муха злетіла так вони поуїжали.

А в голодовку 32-33-го не було у вас корови чи коня у тата?

Ш.О. Всьо було лиш нас не було уже, нас ми були лиш, мало нас було, ми всі всі в розсипну пішли і ті ці діти. Пішли глядіти … здобичі.

А в селі людей розкуркулювали?

Л.В. А шо ж забирали всьо.

А ці люди, які забирали, шо це були за люди, хто вони були такі?

Л.В. Геть і сосіда забирав, геть і сосіда брав. Емануіл мама каже покойний, умирали та гаду згадували його, шо він каже, уліс до хати і брав шпичку шукав нас відтурлював, ой боже то … всьо була.

Ш.О. То война була.

А з вашої хати, там де ви жили в голодовку вас не виганяли?

Ш.О. Нє.

А в селі людей виганяли з їхніх хат?

Л.В. Не повню я, я це не знаю. Ніколи.

Бабусю, а ви не пам’ятаєте, чи виганяли людей з хат?

Ш.О. Не повню.

А можливо десь до Сибірю не висилали не чули?

Л.В. Нє нє нє.

Не було такого?

Ш.О. Такого не було, ми таких не бачили, й не чули.

А можливо були випадки канібалізму, не їли дітей, дітей, людей?

Ш.О. Такого ми не бачили.

Л.В. Нє.

А жорна у вас були?

Л.В. Шо це?

Два таких камінчика, якими перетирали зерно.

Ш.О. Минки-минки.

Л.В. Минки, нє в нас був, якась така, та тако(показує руками)… робили крупу. Де воно де воно ділося де, уже пройшло то шо було, хай луче шоб ніхто не знав і ніхто не бачив.

А як ви думаєте, а а тоді … на полях був урожай?

Л.В. Був, був ше й багато, але не давали, не допускали, не допускали геть і колосочка підойняти, судили за ті колосочки, хто назбирає вони … піймуть та й дають штраф, ні то забирають.

А судили тільки дорослих, чи дітей також судили?

Л.В. Нє дітей не зачіпали, лиш дорослі, ну батьки за дітьми стояли та й не було.

А допомагали окрім того, що голова колгоспу допомагав людям, а чи інші люди які … були люди в селі які жили багатьше, які мали їжу, і чи допомагали вони тоді один одному тим хто не мав?

Л.В. Я не повню такого.

Ш.О. Людям помагали, шо тут говорити.

Л.В. Ну вот ти старша була.

А хто … А хто допомагав ви кожете шо допомагали, хто допомагав?

Ш.О. Люди …

Ш.О. …хтіли шоб ми жили, тай так не робили шоб до життя.

Л.В. Мученія було.

А як ви думаєте от … для чого відбирали хліб цей, кому він був потрібен?

Ш.О. Хто їсти хтів, той відбирав.

Л.В. Єден другого брали за барки та, той багач він мав та й і їсти мав шо, і ше й і в нас забирав, та й ше, а ми були бідні і осталися бідні, отак шо ж ми зробим як таке времня було, хай луче цего не буде, шоб діти ніхто цего не знав.

Ш.О. А можна було взагалі, після того як вже голодомор пройшов, ше як була Радянська влада, при Радянській владі можна було говорити про голодомор, шо був голодомор?

Л.В. Я не повню цего, не знаю.

Бабусю ви не памятаєте?

Ш.О. Нє.

Але між собою ви говорили у сім’ї?

Ш.О. А хто його знає, якби ми знали, заповнили.

Ну от дивіться у вас помер тато, помер братик ви згадували чого вони померли, за яких обставин?

Ш.О. Ой бо бачили шо не міг їсти, тай тай умер, тай усьо.

Л.В. Поїсти хтів, а їсти не було шо тай пух, спух як та й усьо, шо ж.

А є у вас фотографії тата чи мами?

Ш.О. Нє.

Л.В. Нема вже всьо нема вже.

Ш.О. Вже пройшло, прийшли, минули.

А ви знаєте такий був магазин торгсин, торгсін-торгсін?

Ш.О. Ми не чули такого.

Л.В. Не чули ми.

А чи можна було десь піти до міста, чи до якогось більшого села і обміняти золото, чи срібло на їжу, на хліб?

Л.В. А воно в нас то золото є, але де внас було, в нас нічого не було, нічого.

Ш.О. Ми не могли заміняти нігде, нам не допускалось.

Л.В. Були якісь хустинки і то позабирали в нас.

Активісти ці які приходили, вони це позабирали?:

Л.В. Да, ну а шо ж, є були такі шо брали.

А не пам’ятаєте ці активісти … які приходили це забирали, це були свої ви сказали, а вони потім після голодовки жили в селі, їх не виганяли, вони самі не тікали?

Л.В. І не тікали і геть і наче як і їх не було, наче вони цего не робили.

Ш.О. Хароші були.

Л.В. Да.

Ш.О. Вели себе так наче якби і нічого не було?

Да.

Л.В. Да. А мама, а мама ми розказували шо, шо це він дуже дуже вредний, він нам їсти не давав і забирав, виганяв з хатки, «ідіть на поле», а ми не можем ходити, малі а куди ми підем.

Ш.О. Малі прозапухали.

А люди намагалися тоді якось втікти із села, чи можна було тікати з села в голодовку?

Л.В. Нікуда не тікали.

Ш.О. Куда ми тікали, нікуди не тікали, ото тіки вдома сиділи і всьо. І… вспоминали шо це ми в голодовку.

Л.В. Це вже мама піде на поле, та принесе нам кусочки хліба, тай поділе кришичками і ми оце поїли, всьо більше нічого.

А землі у…

Л.В. Була та тай хто її робити буде, чим робити як нема чим.

Ш.О. Негодні робити.

А її не забрали ту землю ко колгосп не забрав?

Л.В. Нє, там вона й ше стоїт.

Ше й досі є?

Л.В. І ше й до цеї пори стоїть ні кому вона нужна і і нас уже не треба було.

Ш.О. Робити ни нима кому.

А що ще їли, можливо якісь робили?

Ш.О. Кропиву, бурани такі липухаті.

Л.В. Картошку по городах збирали цю й морожену, вона померзла уже, тай це весною було ж наверно чи шо, та я й не повню. А вона ж тако на землі розпухла розпухла і ми млинці пикли, ой вже пройшло то вже.

Ш.О. То пройшло вже всьо.

А як ви думаєте сьогодні потрібно згадувати той час і говорити про нього?

Л.В. Не хочу я його згадувати й не хочу бачити.

Ш.О. Ми не хочемо згадувати, бо хочемо його забути, і не гадати.

1. Дата запису: 25 липня 2020 року;

2. Місце запису: село Литовка Охтирського району Сумської області;

3. Записувала: Гоцуляк Любов Богданівна, методист інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;

4. Респондент: Білоконь Ганна Іванівна, 18 грудня 1928 р.н., народилася в селі Литовка Охтирського району Сумської області;

5. Розшифровка запису: Софія Базько;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Литовка Охтирського району Сумської області.

(При розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як вас звати, прізвище, фамілія і по-батькові.

Білоконь Ганна Івановна, це по замужеству, сійчас. Я родилася 1928 года 18 декабря.

А де ви народилися?

У Литовці.

Тобто тут, у цьому ж селі?

У цьому селі, тільки хата була тут протів школи у двадцять восьмом году школа у нас построєна і я там народилася. Так тепер там же спортивний.. те.. ну діти… фізкультурою займаються. Та ото СОС наш росте, ото до тридцять третього году ще стільки хат було і по ту сторону попід став, тепер тільки біля річки, а тут були… тепер мають всього 145.

А взагалі село було коли раніше? Ще до колективізації село було велике Литовка?

Велике. Тут були провулки от протів школи де дорожка, ото там 12 дворів жило,  там ті туди, ті туди улочка.. Друга улочка, де вам асфальтом заїжджали, якщо ви не з Климентова їхали, а з отих… І там ото 12 дворів ото, а так тоже ж отак… А там скрізь, ото від школи до краю села два кілометри, і то жили люди тоже.

А скажіть, будь ласка, як звали ваших маму і тата? Якого року народження вони були і як їх звали?

Як? Логвиненко Іван Іванович 905-го года народження, а мама – Кириченко Ганна Григоровна, вона девятсотого года рождєнія, а по замужеству і вона була Логвиненко Ганна Григоровна.

А скільки вас дітей було….?

Брат був з 25-го году Логвиненко Іван Іванович, а сестра з 27-го году. Ото у 27-му году брат умер, а сестричка у вівторок народилася у вівторок через 10 неділь вмерла. У 27-му році.

А чому вони померли, від чого? Хворіли можливо?

Хлопчик бігав по хаті, мама вийшла навпротів нашого двора і кульодязь був. Поки води набирала, а дитина лежить уже і пінка з ротика пішла. Не боліла, нічого, хто зна. А дєвочка, младенчик, це ото кому те дитина то рівно 10 неділь прожила.

А скажіть, будь ласка, ваші батьки пішли до колгоспу працювати, чим вони взагалі займалися?

Батько об’єжджиком був, ну це об’єжджиком уже тепер. До колгоспу у них своя земля була, свій кінь був.

Тобто ви жили заможно, батьки було заможними?

Нє, мій дєд, мамин батько, то був замовній, у його було 12 дітей. І він робив, люди заказували, а він робив. Хтось іде…

Це також наші.

Так він робив по заказу, у його бригада була і він людям хати робив. І на Яблучне, і на Рябину і на Писарівку, ну заказували. А тоді ділили ліс Общевський ліс, тай ділили на душу. А у нього ж сім’я велика дітей багато, лісу багато. То ото він робив хати й продавав.

А як діда було звати?

Дід Григорій був, а баба Мотрона.

А прізвище, як було?

Кириченко Мотрона Василівна, а він Григорій Якимович.

А якого року народження вони були, пам’ятаєте?

Нє, не знаю..

 А дідуся розкуркулювали?

Дідуся ні, не розкуркулювали. У колхозі він був. Бабушка вмерла, ще колхозу не було. І другий дєдушка, другий ще у 22 году вмер, мій батько вже сиротою ріс. То була Лизавета сама старша сестра, тоді Галька була, Галька була з первого года, а тоді була Христя дєвочка, Тетяна, мій батько ж, а Тетяна сама менча, вона сама менча вже була. То він як оженився, то Христя хто зна чого..

А скажіть, будь ласка, коли розпочалась колективізація, ваш дідусь він пішов до колгоспу добровільно?

Добровільно. Ну зразу вони були не в колгоспі, а СОЗ був, який той СОЗ… Ну в СОЗові були, а тоді вже ото колхоз.. це СОЗ.. Ну як вам сказати… Що вони і в колгосп.. ні, ходили робити у СОЗ.. Комуна.

Після цієї комуни він пішов до колгоспу?

До колгоспу. А тоді вже у колхоз і коня у колхоз, і інвентарь увесь у колхоз…

Дідуся..? Дідусь все віддав…?

Дідусь своє, а моя мама вона уже сама була. Чоловіка засуджений був..

Ваш тато був засуджений?

Да

А за що?

Не знаю за шо.

А в якому році це було?

Це ще мені було може місяців 2, як я народилася. А вернувся він у 37.

Тобто його виходить у 29 році засудили і вислали до Сибіру, а повернувся…

А повернувся у 37. Мамі він писав, що я, він, чи Дальній Восток чи Владивостоці там був ад’ютантом, коло начальника всіх восточних тюрму робив. І він хотів, аби переїхала мама, а вона сказала, що я живого не брошу, а за мертвим їхати… ото таке.

А скажіть, будь ласка, ви кажете, що у вас була земля і кінь. Тобто коли розпочалась колективізація мама це усе добровільно віддала до колгоспу?

Добровільно усе здала у колхоз. У СОЗі тоді ще не знаю, вони самі садили, а вже у колхозі усе здала і корову взяли, бо тоді й коров запрягали і коня взяли і весь інвентарь, а тоді вона у плач, що корову взяли. Це вже в 32-му на 33-тій, а вона каже з чого ж я житиму, а він каже, голова колхозу, не клопочися вернуть тобі твою корову, вона невелика, клешонога вона в упряж не годиться, щоб запрягати та робить. І ото вона тоді вже у колгоспі. А у 33-му, воно ж тоді копійки платили, тоді даже коло нас рядом жив бухгалтер, Кривоколіс Олексій. І зробив те, ну отчот, шоб  ну поскільки на трудодень, то по пів копійки грошей тільки, а його отчот не прийняли. Як хоть по копійкє приймуть, а по пів копійки нє. Так переробляв удруге, щоб по копійці. А зерна по 200 грам на трудодень. А трудодень то таке, моя мама і верьовки робила і на ланці вона була і ланковою, вона була член правління, вона була ще у 35-м году, вона найбільше буряків виростила, так її у Москву посилали, а вона, я ж мала і корова, хазяйство, тай вона члена ланки своєї. Ото за неї вона поїхала, Пилипенко Ганна Андріївна, Петро Павленко поїхав, Павленко Петро Андрійович. Ото таке..

Ви кажете, що мама була членом правління…?

Ну косили вручну, а тоді ж в’язали, тоді скидували, у пів купи клали, пів купи ото  30 снупів. Отак по два, сюди два і туди два і туди, а тоді зверху по-одному на послідньому ряду і аж зверху один, щоб не затікало, як дощ піде.

А скажіть, будь ласка, може ви пам’ятаєте як звали того голову колгоспу, який обіцяв мамі повернути корову і чи повернули мамі корову, коли вона пішла до колгоспу?

Аякже. Вернув, вернув. Павленко Петро Павлович.

І виходить, коли повернули корову ви доїли це молочко і мали що їсти, пили це молоко, да?

Якби не корова, то ми померли б з голоду у 33, хоть мама і була токовим бригадіром, молотарка, як молоте, так машиність оце ж молоте, а два трактористи трактор ото підключали до молотарки, шо він та як ото електрика, а то трактор і ото молотили вони зерно, а тоді ж голод. І вони, як намолотили зерна, так кухарка приїжджала там варила їсти, та по черпачку якогось комбікорму і по 100 грам хліба давали. Намолотили зерно, так вони кромі того, що те насипали, зерно змили і катьол поставили, і зварити зерно шоб ну нагодувати робочих цих, шо молотять. А приїхав тоді голова з кіньми. Лінєйка, бо приїхав голова колгоспу Семисалов, не знаю, як звали, і матюття насадив, і обернув той катьол і пермішав з землею з усім. А то такий був нехароший, він сам родом з Олешніва.

Ну це був інший, це не той Пилипенко, що мамі повернув корову?

Ні! Це не цей. Голова сільсовєта той був дуже хароший. Мама сама косить сіно, а озірце і ото вона косе. Як глянула під лісом, шо їде голова сільсавєта, вона лягла там в траві і лежить, думала шо він не бачить. А він доїхав, спинив коня, вставай Логвиненчиха, чого ти лягла, а вона каже, та такий фамілія Шинко… то ти дурненька не так коси, а чо ти брата не попросила, шоб ти за його на роботу пішла, а він тобі накосив, а вона каже, так невістка його мене з’їсть.

Так тоді він настроїв їй косу, узяв показав, як отак бери по-трошки накос і у тебе під грудьми непопухне і ти і більше накосиш. Так той був дуже хароший. А на буряках ланкової так то посідали обідати, пообідали, ну і сіли отдихнути, а хтось глянув і о, їде голова уже. Він той голова то Семисалова нема..

Той шо поганий?

Той шо поганий, а уже другий на місці його. Хацько Іван Григорович. А вони посхвачувались тай на буряки, а він: «Сідайте та отдихайте, чого ви посхвачувались. Нас много, а ви одні. Ми тільки дійдемо і вам приказуємо, а вам робити. А як робити, то треба і отдихати». Оце був дуже хароший.

Виходить, що оце хороший був замість того поганого?

Прийшла мама і здула кроликам що не можна і їло… вона взиму і на роботі, і возять там і солома гречана і полова. Воно ж, коли їде везе конем, у село возили. Бо воно ж там скидувалось, де молотили. Там у скибі і солома і полова. То вона набере те додому корові соломи, а полови то се ми і їли полову. Пекли з неї заміси та пекли. Так ми виросли. Так ото, як клотку сідаємо і оце моя не дай, увесь париш усі калаки, оце моя покладка, коло мене. На вишнях все листя пообшморгували та поїли. А оце тепер велика, а тоді було воно ще тільки посонка, тільки посоджена, так нас туди водили, няньки водили, і там був гороб’ячий щавель, ото дрібненький. І ото ми ту кашку чухрали і вони забирали, а на санях вже там стількись муки давали вже вони дітям. Так ото із тією кашкою намішають та намолотять, і ще може по якійсь галушечці.

Тобто у яслах давали вам трохи їсти, так?

Так, давали трохи.

А ви кажете, що кожен із дітей робив собі невеличку територію і їв там?

Так ми там посідаємо і кожне шо не дай Бог шо то вже моє, а то моє.

А багато людей ходило до тих ясел?

Дуже багато. І померло. У нас у моєму селі у первий клас з мого году 38-меро було. У первий клас пішли, а скільки їх ще померло.

Багато людей померло у цих яслах?

Так, і у яслах і брали тоді з наяду були такі женщіни шо їздили конем возом вдвох і їздили дітей скидають і везуть на кладовище і там закопували.

А на  кладовищі на купу, тобто не ховали кожного окремо, а була велика яма і у ту велику яму?

Ото з воза прямо у ту велику яму. Там на кладовищі на нашому десь у яку сторону, на климентову гору, як їдеш, так у сторону на захід. Великий хрест, там є могила, де великий хрест, до голодомору, що туди їх скидали.

А як, якщо їхати від вас?

Як поїдете, доїжджаєте, там клуб…. Отак їдете у сторону Климентова, ви їхали через Климентовичі…

Ми їхали з Охтирки…

На гай Шевченка, на пушочника і повернули сюди..

Нє, Климентове ми не проїздили…

Мокринка…

То нам треба їхати у сторону Климентова? Але, зачекайте, то це кладбище у Литовці, ваше місцеве кладбище, да?

Наше, своє кладбище.

І на цьому кладовищі цей хрест стоїть, да?

На цьому кладбищі цей хрест, тільки ну оце кладовище, там магазін колись був, пам’ятник там є.

Скажіть, будь ласка, це хрест пам’ятний, його давно там поставили, не пам’ятаєте?

Був дерев’яний, а тепер вроді желізний зробили, ну я ж вже не була, не бачила.

Чим ще рятувалися у 32-33, що їли?

Полову, що було те й їли. Картошку посадила б мама, а воно як тільки підходило, шо вилазить, так хтось вирвав і забрав. Вона давай… Вони приймуться. Тоді мокре літо було. І ото там поприкопувала і хоть трошки, а то ж корова, а то ж корова молочка надоїть, тай їли. І шилуху з пшона ото у ступі і шелухи натовкли, воно тоді дрібненьке. І пекли ото полова а молочком заколотана. І то таке і їли. А мені здавалося, шо то як вроді біла така ото мені мама давала ото за молочко чи де вона там муки і ото спиче і вузличок муки уже заховала під сундук, бо то отбирають вузлики ті. І у вікна отак із середини, як ото вікониці, а тоді отак побоках заставляли, а тоді так дерев’яне шоб держалось. І вона прийшла з роботи, грозовий дощ, ливень, мокра вся і переодіться нема нічого, забрано усе то чисто.

Хто то все забирав?

Сосід. Жив по сусідству, вор. І його вже так шукали, шо найшли тільки комсомольці ото вже слідкували, він же не саму маму мою.. ну скрізь і комору він обкрадав. Так найшли вже, як жито косили. У житові вже не взнаєш, шо він ото вже зогнивший. Оті комсомольци застрелили, шукали всю ніч.

Він постійно у всіх крав і всі його шукали, а потім комсомольці його знайшли і застрелили?

Комсомольці засідали ну балакали так шо тут був..

А як його звали?

Петро.

А прізвище?

Бондаренко Петро.

Так його у 32 застрелили чи в 33?

 У 33.

Чи ходили ви тоді на поле чи дозволялося і чи ходили ви тоді збирати колоски пшениці?

Та шо ж я була тоді ще така, що які колоски, мені 3 годи було чи там 5 год. А у 47 тепер уже ходили, ну гонили ж.

А за 32-33 ви не знаєте чи ходили?

Не знаю.

А скажіть, будь ласка, чи обмінювала мама полотняні речі, хустки, сорочки?

Нічого вона не ходила через те, що усе пообкраджувано. Ото прийшла дощ ливень і нема нічого переодягтись. А через один двір од нас там мати вмерла, а батько жив і дочка і два сина. То та Марія принесла нате тьотка Галька спідницю таку, тато передивився, щоб ви переодяглись.

А взагалі люди у селі були дружніми, ну окрім тих, які крали?

А взагалі люди були дружніші тоді, ніж тепер.

Допомагали одні одним, ділилися продуктами у 32…?

Тоді люди були дружніші. Тепер наоборот – хуже.

 Ви кажете діти помирали, багато дітей помирали і дорослих також, у селі багато людей померло?

Дуже багато, дуже багато померло тоді людей. Страшне.

А може ви когось пам’ятаєте, як звати, хто помер?

Багато.. Подружка моя Галя тоже померла.

А як її прізвище?

Бондаренко Галя Петровна. Це ж цього бандіта дочка. А вона ще балакала так і ми одногодки. А вона хай, хай іде … ото прийде галя і йдем граться. Так ото ми і ясла ходили а Тетяна Родіоновна, Логвиненко Тетяна Родіоновна то завєдующа яслами була. То вона хароша була. У неї своїх дітей не було, так вона взяла у сестри двойняшка, так вона Колю взяла із 28 года.

Ви не знаєте, що таке «Торгсін»?

А чула, моєї тьотки  із Тростянця, моєї тьотки батькова сестра Галька у Тростянці жила  вона з 5 года. Ото у неї було дітей Володя, Галя, Марія і Тоша – четверо дітей було. А чоловіка звали Грицько. То у того Грицька ще двоє брат і сестра несовєршенно лєтні були.  А жили вони багатенькі були. То шо було золоте чи серебряне, несли у Охтирку міняти, здавати золото. Чи хлібом платили, не знаю чим. Із ним Крамар Микола. Той Шевченко – Грицько.

Грицька як була фамілія?

Шевченко Григорій. Той Крамер Микола товариш. І вони йшли от Тростянця, до Сосонки не дійшли. І там Крамер Грицька вбив і забрав оте золоте. І той Крамер вернувся, він же забрав золоте, у нього є. А моя тьотка осталась 4 дітей і нема ні хліба не куска і тоже викосили уже. А Крамер ще директором устроївся вже після того і якийсь чи мельниці і тоді уже вернув свою. Пойняв, що він посиротів, а у його дітей не було з жінкою, вони на перекалках жили, я знаю де вони жили. І от він почав дітям помагати Грицьковим. І його жінка не суперечила, шо він вже й ходив до неї, шо вона жила, як з чоловіком крадькома.

Любовниками були?

Народила від його Бориса од Миколи.

Ця жінка, що стала вдовою, оцього Грицька?

Народила Бориса. Вона була невелика ця Галя. І ми… Прийдем а на перекалках, робили кладка високо ходили, а там мокро було. Так ми прийдемо і Борю принесемо. І та Миколина жінка, вінок клала голові.

Миколина жінка знала, що це від її чоловіка?

Він на нього був похожий. У неї не було дітей.

І вона з ним жила далі?

Вона з ним жила. Не знаю, коли він вмер. Тьотя моя і жила з  дітьми, Володя пішов на війну не вернувся, а ті Галя на Липках жила у Тростинці, до воєнкомата вона вже вийшла заміж. У неї чоловік Альберт був у кожушку.

Виходить вона знала, що цей Микола вбив її чоловіка?

Вона тоді не знала.

Але дізналася?

Уже ж вона взнала це ну канєшно вже як викосили, що Микола. Бо йшли два друга у Охтирку..

То це він його у полі вбив?

У полі, у пшеницю його затяг, що вже як косили, тоді…

 І ця Галька подумала, шо він їх кинув, так?

Ну я не знаю, що вона думала, я ж у неї в голові не була. Вона цих дітей виростила. Саша той був десь аж у Дзержинську, город Дніпродзержинськ, то він там був  ще чи другим секретарем промкома.

Галька його не питала чого він вбив її чоловіка?

Вона ж мені не казала.

 Ви кажете, що люди ходили усе відбирали, то були ці люди, що ходили по хатах?

Як?

Ну ви кажете, що крім того крадія, ще  інші люди ходили по хатах забирали.

Допустім баба вже вмерла то вона… Шо ж забирали у колхоз давай сіяти добровольно зерно. А вона не дала зерна, а десь закопала у ямі, щоб вже було шо у неї двоє дівчат Галя і Паша, а чоловік умер в 33 з голоду. А її видно хтось піддивився, шо найшли закопане зерно і її засудили, так дівчатка Галя і Паша на пологах була комуна і ото комуну, там хрещений батько робив, забрав, так Паша вмерла. А Галя жива була.

А ви кажете, що  хтось піддивився і розказав, то були в селі люди доноси робили?

Канєшно були, вони були є і будуть. Нас не буде, а вони бутуь, шо так живуть. Її засудили, вона на черзі була, а ото Крупська Надєжда Іоновна, вона ж була Ленінова жінка, у Леніна дітей не була, так вона приїхала туди у тюрму Крупська, провірювати. Це вже після 33-го. В якому 38 або 37, я не знаю, й якому году. Приїхала провіряти туди. Так вона, як розказала, за шо вона там отробляла, так її випустили цю бабу Марусю, так вона приїхала сюди і тут помощь їй оказали, за те, що вона там пробула і помощь їй оказали. Так вона за Крупську була благодарна.

Хто це на фото?

Мама моя. Моя мама. Ото раньше було на мисці довкола рисовали. Вони серебряні. Це вона ще дівчиною фотографувалася. Мама фотографірувалася, у мами вже які там дукани були, то ж вона дівчиною була, як фотографірували. То може у 20-му. Вона може у 23 чи 24 заміж вийшла.

А куди вони потім поділися?

Не знаю, куди потім поділися. То ж покраджено. Уже не було.

Чи були у селі люди, які не голодували?

Та канєшно були, були ті шо не голодували, а жирували.

А хто не голодував?

Голова колхозу, чи голова сільсавєта, чи голова сільпо і бригадіри, то ті ж не голодували.

Ці люди, які приходили у будинки з колгоспу, забирали вдома продукти, зерно…?

Забирали усе

Це були активістами ці люди?

Да

Це були свої чи приїжджі?

Свої. Герасим, звали його, тай  агітірував шоб ішли у колхоз. Тай каже, та не може бути, щоб кухарка з голову здохла коло печі, тоді ж печі були. Тай у 33 вмер і він з голоду. Оцей Герасим Щербаченко. З голоду вмер. Жінка була Щербаченко Параска, дочка Щербаченко Дунька, Щербаченко Яків і Щербаченко Данило. Ото їх було.

Може пам’ятаєте ще імені активістів, які приходили з колгоспу?

Іван Терентьєвич був, він був головою колгоспу. Так його засудили. Обкрадав людей. Через нього люди з голоду дохли.

А хто його засудив?

Якби тобі було 5 год, ти б знала, хто засудив. Судді судять.

А скажіть, будь ласка, цей Герасим помер від голоду у 33, а може знаєте, як склалась доля тих інших людей, які також під час голодомору забирали їду у людей і у колгосп відносили?

Не знаю. Він умер. Знаю син один із войни у Москві служив, упав за машини та убився, він з 19 года. Яків син той тута на війну пішов та вже не вернувся. Дуня дочка заболіла простудилася, а вони ж ті шо розкуркулені, вони у тій хаті жили, Герасима перейшов, а при німцях, як німці прийшли хазяєва поверталися у свої хати.

Ті що під час голодомору втекли вони при німцях поверталися?

Вони повернулися, їм же хати повернули.

А тоді у них ті хати у 32-33 влада забрала?

Їх повигонили, влада розкуркулила і де вони жили… Капустін Василь Данилович вернувся та при німцях тут був батюшкою.

Та хата була пуста, там ніхто не жив?

Ні, як це, не пусті. Ми ж жили. А ті ж хати пусті. Оце ж хати тоже Логвиненко, Швець. Був тоже розкуркулений. Оце бачите на стелі тунелем лампадки. Це цій хаті годів 200. Це розкуркулена. А тоді пусті хати були, а ті цей же розкуркулили, ті повимирали. А ті колхоз продавав. Чи після голодомору. У 34 ми сюда перейшли. Оту свою хату мама продала за 100 рублів на високому горбу. Там спирт робили. Так туди закупили на дрова, тоді ж палили. А цю купила за 450.

А де взяла ще 350?

Не було грошей. А батько із заключєнія пише як каже, що вже. А вона каже, а я світа не бачу. У мене і їсти нема нічо. Так він вислав гроші і заплатив.

Його вислали у заслання, але він та працював і отримував гроші, але він там не голодував?

Він не голодував, його привіз у 37… І нас повели на річку купаться і там пляж такий шо міленький, ми там. А він стоїть протів двора, а він пішов, люди сказали, що ми у яслах. Пашов, а Галя тоді, у няньках, він каже: Галь дивися батько твій іде. Вона ж його знала, а я за нею ухватилася ідемо Галю додому. Привіз і двоє одіті, кожух там з білого ведмедя. Навіз усього. 

Виходить, що він у 34 тих 350 переслав?

То ми у 34 перешли, а він приїхав у 37, може він у 36 переслав.

 Виходить спочатку мама дала сто, а вже потім додала?

Дала скільки було. А ті хоть давай доробляй, колхоз же продавав, отщитували, вона ні копійки не получала. І він як прийшов та вийшов на город, а я ж кучер поїхав, а він вийшов, городі був колодязь, це я вже вдовою викопала колодязь, бо то у нас на городі був колодязь. Тато стоїть із сусідом балакає, а я вийшла, і кажу ідіть уже мама з роботи прийшла І він прийшов на другий день дивиться, що вона, а він ще й каже, та хай хоть переодінеться, а вона прийшла у тій одежі, на другий день, уп’єть  він їй каже, що ти то вдіваєшся, а вона каже, а у що я переодінуся, ввечір поправ на піч поклав, на рогачку повішов шоб висохло перед піччю. Переодіться не було ні сорочки, ні кофти ні спідниці. Шо на ній, то було й усе.

Голодомор у 32-33 роках був штучний чи це було природнє явище?

Не знаю.

Але дивіться, урожай же був на полі?

Урожай був. А оце ж там урожай був, так ото ж такі паразіти, як отой катьол перевернув. А у 47 шо, 46-47 шо не було врожаю? Урожай був? А ми шо їли? Не пускали навіть у ступу товкти качани з кукурудзи. У нас у войну, як фронт був, дві неділі була лінія фронту. А ми при нім ті шо з хати вигнали.. то ж хазяїн розкуркулений і ще дядько троюрідний. І ми жили у колхозі там коров доручали. Скільки платили, воно мені не казали, ше як були батько і мати. І ми жили. І тоді лінія фронту, ми сиділи на порозі ропсу молотила. А Німець зайшов тай: «Век, Век. Рус солдат, век», шо йдуть руські солдати. А ми сидимо я морлочу ту ропсу. Летють самольоти, і бомблять. Ми тоді у погріб потікали, а це був 7 місяць, шо мама помідорів уже діжки понакладала, ще тільки не залила розсолом. І сусіди і ми то дві сім’ї у один погріб. Так ми там посиділи, поки поїли ті помідори.

А тоді загупотіло шось та як скотиняка прибігла. Мама вибігла з погребу корова прибігла, біжить по кругу. Вона: «Зорька, Зорька». Хотіла взяти корову та повести, а вона біжить, вона злякана. Хата вже спалена. Нема. Не тільки наша, а тоді 70 дворів аж. Плакали ми. Ходили і палили лінію фронту.

Скажіть, будь ласка, а коли ви потім вже після війни повернулися у цю хату, як?

А я докажу, до краю, якщо тоді інтересно. Ми тоді за коровою, а вона каже, там солдат. Ми потікали до річки, тут а ще хати цілі, непогоріли. А це наші шо тут кладовищі і руський солдат, дивіться. А ми тоді прийшли туди. Там уже небагато дворів, без нічого ж. Ключ хата згоріла. Там сидимо. Коли прийшли руська розвєдка прийшло і ранила одного і кишки уже вилізли і він кричить добийте мене. А ми тоді потікали ракети горять, і ми повтікали, і самольоти літають з пулімьотів стріляють з самольотів, ми повтікали у воду посідали, тільки голови зверху. А пулі летать так шукають. А тоді вже до а нас відтіля пішли ми, дійшли ми сосєді, а ми в лісі. Була одна женщіна 5 дітей, щей бере мене шосте. І ми у ліс звернули до лугу, викопали там окоп такий, зробили, як земльонку, як погріб і ото гільйом прикрили і то ж дітки малі їсти просять, нема ж нічого. Помийне відро знайшли дорогою. А ті, що з того боку люди виганяли у тих корови були і коні, ті повигружали усе і вивезли на возах у ліс. Вони не поїхали там де солдатський фьорт, вони там, а ми тута. А тоді налетів самольот і самольот і його збили і збили ті дітки просять їсти, а їм то не дають. У них є шо їсти, а у нас нема нічого. Одна женщіна солдата одного ухватила, а її син служив тут, ухватила синочок дорогесенький, дуже. А одна дівка вже також їй років 15, сходила до себе на гору та прийшла кукурудзу поломану. Пішло там може викопало картошки, їсти хочеться. Так той самольот….. Як загорівся, та впав та то дівчина током пеклосі що вона вскочила у воду, як би з  головою пурнула, а тоді і згоріла. І десять пообпікалося, їх у Писарівку повідправляли. На ліченії вони були, а три тільки душі на смерть погоріли. А відтіля, як уже верталися, так то уже доїхали в село.

 Сюди в село?

Ну сюди із лісу до Литовки. І тут уже де наші погоріли, а дорога за ними нє. Ну не погор… І з коровою їхав один, і жінка і дитина, а він корову ж за роги так вона упиралась йому, а він удєржував. А корову у віз, а віз оставсі. А вони ті живі остались. Ото таке було. А ми тоді сюди прийшли, а де ж ділося, куди?

А хата вціліла, хаті нічо не сталося?

Там згоріла!

 Там так, а ця тут?

А тут оце ж од школи, як… Та тут оце, щас…. І Ковалішина, Романькова… Тут осталося…

Ну декілька хат залишилось, і ця в тому числі.

Оті хати вже…

Лишилися.

Отут да осталися із десяток. І сюди два льота не погоріла ні одна там снаряд упав, то там хата згоріла і навпропи неї і та згоріла, а ті далі…

Залишились.

А тут от де снаряд, а протів нашої хати у нас на городі бомба упала тай була яма така гдєто метрів два в глибину. А отут, де протів нашого двору, снаряд «Ванюші». Не взорвався, але ж отакий, як ото стіл метрів півтора чи два, а обйомом отакий, а тоді сюди далі то те вже вузький і метелий. Ото такий снаряд…

Виходить кругом стріляло бомбило, але хата вціліла?

Да всі оті хати вціліли, і школа…

І ви далі почали тут жити?

Да. Тоді ми ж прийшли у дядька став….

1. Місце запису: село Боромля Тростянецького району Сумської області;
2. Дата запису: 23 липня 2020 року;
3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, методист Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Буденний Олександр Федорович, 2 січня 1929 р.н., народився в селі Боромля Тростянецького району Сумської області;
5. Транскрибація запису: Базько Софія;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Боромля Тростянецького району Сумської області

 (при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Курсивом – репліки Коцур Юлії Олексіївни, далі К.Ю.

Представтесь, будь ласка, як Вас звати?

Буденний Олександр Федорович

Якого року народження?

Тища дев’ятсот двадцать дев’ятого

А число і місяць?

Як?

Число і місяць. Якого місяця і числа?

Второго января

А де ви народилися?

Тут

В Боромлі народились?

Да

І все життя прожили тут?

Як?

Все життя прожили тут?

…

Ви все життя… все життя прожили в Боромлі?

Да

Голодомор також тут пережили?

Но ми його не ощущали. У колектівізацію мій батько вступив у колгосп отдав коня, плуг, рало, борони, і нас не обібрали. Шо в нас було, і все осталось, і ми вижили. Батько десь вкраде кілограм-два зерна, принесе додому, раденце розіслали, з карманів повисипа, щоб ніхто не бачив!(піднімає вказівний палець догори) Жорна, мельниця своя була, жорна – накрутили муки, напекли млинців, і жили. І вижили.

Скільки вас було дітей у сім’ї?

Троє (також показує 3 пальці), три сини. Один умер (махає рукою) в десять год, а один в дев’яносто, старший мене Іван, середній, Іван Федорович, старший – Петро Федорович, з двадцятого року народження.

А як звали маму?

Єлізавєта Андрєєвна

А якого року народження вона була?

З дев’ятсотого тисяча дєв`ятсотого

А тато якого року?

Тато… Щас скажу… Тисяча восємьсот дев’яносто п’ятого!

А як його звали, і по батькові, як його звали, і яка була його фамілія…(Респондент перебиває)

Батька? Федір Кузьмич

А розкажіть, будь ласка, за цю колективізацію. Як у вас в селі це відбувалося?

Як?

Про колективізацію. У селі.

А як? Хто добровольно записувався, а хто не записувався, всіх тих оббирали, зерно  все вибирали, і люди з голоду пропадали. Їсти було нічого. Держава обібрала: хто не вступав у колгосп, обобрала держава до нитки. З печі витягали горшки, і висипали.

А батько пішов добровільно до колгоспу?

Да, добровільно. Як об’явили, він зразу записався

А де батько працював, що саме робив у колгоспі?

Плотником. Столяром, плотником, дома строїв, колхозні приміщення

А мама? Пішла до колгоспу?

Ходила в колгосп на ланку, буряки сапала,

Чим… У вас були дід, баба? Ваші дід, баба були у вас?

Хто?

Дід і баба, дідусь, бабуся…

Були, но я їх мало знаю

Але ви не знаєте, можливо батьки розповідали, їх розкуркулювали? Діда з бабою  розкуркулювали?

Нє.

А в селі багато людей померло?

Ну, багато, дуже багато, а потом в Боромлі було шестнадцать тисяч насєлєнія, було п’ять церков, тоді в бога вірували, і всі церкви були повні людей. А голод розігнав по всьому світу: тікали, спасались от голоду, оцей, в тридцять третьому році.

А ховали? Коли люди помирали, їх ховали?

Да

А як?

 Звозили на кладбище.

В спільну яму?

Та, у яму, без гробів, так.

А люди в селі були дружніми? Допомагали один одному?

Та як сказать… Я не могу цього сказать…

Чи під час голодомору ділилися один з одним? Люди?

Як?

В селі люди під час голодомору ділилися один з одним?

Та ну, хто зна, я не можу цього сказать

А пам’ятаєте вашу вулицю на якій ви жили? Вулицю на якій ви жили, пам’ятаєте? Людей?

Аякже, пам’ятаю. Оце в нас улиця восємьсот метрів. Зветься вона «Скринько», ім’ям героя Совєтського Союза. Ну, оцеє, я на ній остався один, там двоє (вказує рукою), один лежачий, одна ходяча, а то нема нікого, вимерли. Хати пусті стоять, і зараз.

А в роки Голодомору людей виганяли зі своїх хат?

Нє, не виганяли

А ви знаєте…на поле ходили, збирали колоски?

Та, і я ходив іх збирать

А можна було, не забороняли?

Так, ходили, об’їзщики були, які гонили.  Верхи на коні. Та все равно умудрялися, збирали. Потому шо голод заставляв.

А були у вас жорна?

Да. Тоді у каждом дворі були жорна.

А можливо до вас приходили, користувалися тими жорнами інші люди?

Нє, ніхто не приходив, у кожного було своє. Таке, дерево таке, одно внизу, друге зверху, (показує руками, але в основному нижче камери) набивали осколками чавуна, і ото мололи зерно.

А знаєте що таке «Торгсин»? «Торгсин» знаєте? «Торгсин». Чи ходили люди десь у місто, обмінювали речі: одяг, рушники на продукти?

У войну дуже багато було.

А в Голодомор, тридцять другий – тридцять третій?

Ну, я Голодомор мало помню.

Але не пам’ятаєте, чи обмінювали одяг, можливо у вашої мами були золоті сережки чи срібні?

Ну як…цього я не могу сказать.

А у вашій родині хтось помер від Голодомору?

Нє, ніхто не помер. Середній мій брат у тридцять четвертому вмер, пережив голод, із сусіднім хлопцем пас телят, і наїлися моркви, дезинтерія напала – один сьодні вмер, а наш завтра.

А чи були у селі ясла, патронати?

Були, були, і я при… мене водили туди

Тато во… Батько водив?

Коли батько, коли мати

А що ви там робили? Як там було?

Ну як. Ми малими були, гралися

Їсти там готували?

Да, годували

А пам’ятаєте, можливо, що давали їсти?

Ну хто на, можна сказать, не помню. Ну не голодні були.

А як ще спасалися в роки Голодомору? Що їли? Можливо якісь листочки, чи якихось плазунів, черепах?

Ну, лічно ми не … У нас була корова, а корова, знаєте, половина стола, і корову в нас не взяли, потому что батько добровольно вступив у колгосп, і корова була всьо врем’я. Німці були, і при німцях корова була.

А земля була у батьків? Земля, поле було у батьків, батька?

Город, це примєрно у нас шийсят соток було. Коло дому, тут.

І не забрали це також, ні?

Ні, не забирали. Садили картошку всяку, овочі, і з нього і жили почти.

А як ви гадаєте, а Голодомор, він був природнім, чи штучним явищем?

Ні, його сотворили верхи. Україну на чорну доску занесли, і вибирали. І отправляли в Росію.

А тих, кого отправляли, потім поверталися додому?

Як сказать, поверталися конэшно, як пройшов голод, а більшість не поверталися

А невідомо, як доля склалась тих людей, які поїхали?

Хто на, не можу цього сказати.

 … були ці люди?

Як, активісти які то.

Це були місцеві, боромляни?

Місцеві, місцеві

А можливо ви знаєте когось імена з них?

Нє, не знаю

Тільки місцеві, чи можливо хтось приїзжав ще звідкись?

Ні, усі місцеві. Село було велике у нас, було три сєльських совєта

А на село давався, на колгосп, давалися плани хлібозаготівлі, да, було таке?

Да

Колгосп їх виконував, ці плани?

Аякже, виконував. Тоді ж робили за трудодні, і на трудодні давали грами – двєсті грам на трудодень, сильно мало платили. Платить стали вже у шестидесятих годах, стали платить харашо. І гроши платили, і хліб.

А у селі були випадки людоїдства?

Ну, скажу були, но я не помню

Можливо батьки вам позповідали, чи хтось пізніше про це говорив?

Та ну, хто його зна, цього я не скажу

А можливо їли коней, коли там коняка сдохла?

Коней – їли.

А потім, ті хто їли, вони виживали після того?

Виживали.

Можливо пам’ятаєте якийсь конкретний приклад?

Як?

Можливо пам’ятаєте якусь історію про тих коней? Можливо щось запам’яталося, чи хтось розповідав, чи ви пам’ятаєте?

Цього не пам’ятаю.

К.Ю. За чорну дошку спитай.

Так він казав уже.

К.Ю. Так сказав тікі шо Україну занесли, а не… А шо значить, шо значить заносили на чорну дошку? Як це?

Чорна дошка, село, ви сказали Україну занесли на чорну дошку, а конкретно село Боромля була на чорній дошці? Або, можливо, люди з села?

Ну як, не можу цього сказать, я ще ж малий був тоді, воно не доходило мені, мені чотири годи було як був Голодомор.

К.Ю. Так а шо таке «чорна дошка», як це? Ви знаєте що таке чорна дошка? Можете пояснити?

Хто зна, я не знаю

А червона мітла, чули таке?

Нє, не чув

К.Ю. А питали чи Голодомор був природнім?

Да, він сказав

К.Ю. А питали, чи когось з рідних розкулачували?

Да, питали шось таке мені прийшло від того шо він говорив, і … подождіть, щось таке, шось таке було цікаве…

К.Ю. А на вашій вулиці чи були випадки, щоб когось розкуркулювали, і ви бачили це, як це відбувалося, такого шось не чули, не бачили, не розповідали батьки?

Не знаю.

А скажіть, ви розповідали своїм онукам, дітям про те, що був такий Голодомор, і забирали продукти?

Ну як… Він же був штучний, спеціально викачували хліб, і отправляли у Росію, в города, а селян оставляли ні з чим

Голодомор це наша історія? Пройшло вже як 85 років. Ми повинні нині про це говорити?

К.Ю. Чи треба про Голодомор розказувати?

Як?

К.Ю. Чи треба розказувати про Голодомор?

Ну я… Воно ж мені тоді ще не доходило.

А зараз дійшло?

Зараз ми живем добре, хліб є, і до хліба є, дають пенсію, город обробляєм, картошка своя, овощі свої

А тоді?

Та, а тоді ж оббірали, все забирали, все. Все на світі забірали, нічого їстівного не оставляли, і люди гибли.

А були заможні люди, яких не розкулачували? Можливо на вулиці такі були, або батьки про таких розповідали?

Хто зна, не могу сказать.

К.Ю. А скажіть, а там, серед, чи не знаєте ви людей, ну вже після Голодомору, там, перед війною…ой. Може знаєте людей

Можливо ви ще пам’ятаєте ще щось з того часу, що хотіли би нам розказати?

К.Ю. Може ви шось пам’ятаєте, а ми вас просто не запитали. Що найбільше вас тоді вразило, що вас найбільше у вашій пам’яті лишилося з того часу?

Мені тоді ще не доходило.

К.Ю. А скажіть, коли ви приблизно почали, ну, думати про це, як люди говорили, почали говорити про це, про Голодомор, коли приблизно, в який час?

Нє, тоді на счьот цього строго, не дуже то розбалакували. Як лишнє шось сказав – зразу на Соловки.

А влада лякала людей?

Хто на, не знаю.

Добре, дякуємо вам!

Пожалуйста!

1.  Дата запису: 21 липня 2020 року;

2. Місце запису: село Косенки Недригайлівського району Сумської області;

3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, завідувач Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;

4. Респондент: Олексенко Ганна Федотівна, 4 серпня 1919 р.н., народилася в селі Томашівка Смілянського району Роменської округи (нині Недригайлівського району) Полтавської губернії (нині Сумської області);

5. Транскрибація запису: Кудінов Михайло Юрійович;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Томашівка Недригайлівського району Сумської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

    Бабусю представтеся будь-ласка, як вас звати?

    Ганна Федотовна.

    Прізвище ваше?

    Олексенко.

    А коли ви народились?

    Дев’ятнадцятого году, четвертого ію, іюня, іюня (сміється)…

    Четвертого серпня 1919 року?

    Да.

    А чи пам’ятаєте, ви своїх батьків? Як їх було звати?

    Федот і Настя.

    А батько якого року народження був?

    Не пам’ятаєте, да?

    Як фамілія?

    Якого року народження були?

    Аааа… оце вже не пам’ятаю.

    Угу. Федот і Настя, а прізвище яке було в них?

    Федотовна… чи той,  Тимко…

    Тимко?

    Тимко.

    Тимко. А чи пам’ятаєте ви, як утворювався колгосп у вашому селі? Ви тут жили, в цьому селі постійно?

    Ееее, ні (показує рукою) Томашівка.

    Ви в Томашівці жили, да?

    Еге.

    А Томашівка це якого району?

    Аа, це…

    Недригайлівського району?

    Да, тоді був, тоді… я тоді не знаю якого був.

    Недригайлівського?

    Тоді Томашівка, були до Смілого, були.

    До Смілого були?

    Ну да, до Смілого були.

    А як утворювався колгосп у Томашівці, ваші батьки пішли в колгосп, ви пам’ятаєте?

    Та отож пішли, пішли у колгосп… обобрали, розобрали, осталися голі і босі … так пішли.

    А як це забирали? Ви пам’ятаєте, як це забирали?

    А як… буксір, свої … свої зробили і забірали, а одне сусідська кума була, та підбігала, підбігала платила їм, продавали, заберуть і виносять на дорогу, а та забирала, забирала, шо винесуть, шо не продадуть, а вона забирали, а тоді продавала матері, ота була… отака була х… хрещена, позабірали , попродали, забрали, а та купувала, а тоді попродала, позабірала, уже все, (крутить руками) [03:35] (не чути слово) так вони, вона поотдавала усі ці…

    То це ті речі шо, шо у вас забрали, да? Рушники…

    Жили як война начіналася, шо робили не дай Боже. Хазяїни, батьки, був у мене свекор, я с свекром остались, чоловіка забрали у войну, а свекор остався із свекрухою, так і коровка була, так з коровою десь утік од німців, хто знає люди у курсу, як корову спасав. А ті шо дома були, позабірали, та  осюди вивели на угол, он туди в лісі…

    Поправте платочок.

    … постріляли.

    Можна я вам платочок поправлю? У вас він спустився.

    Оце як збирали речі, це сорочки, рушники, да?

  … ну шо було, шо було у сундуці.

    Угу. А тоді продавали на торгах, да?

    А тоді на… продавали на торгах, хто купе.

    Ага. І…

    Так ото, як хто купував, а то нема та нема… кажуть кума підбігала, підбирала, підбігала, платила гроші, а оді вже [00:35] (не чути слово) так те все поздавала матері… отака була кума.

    Поздавала, кому?

    Усе ма, матері поздавала, шо купувала.

    Отдала матері одежу, шоб вони носили?

    Да, все шо забрали і продавали на торгах, а вони купували, собі купувала і платки, ну і братові одежу материного, і продавала, а тоді вже перестали на торгах, так вона продавала в гаражі.

    Ага, а забирали тільки одежу, чи ще продукти харчування забирали?

    Ні, харчування, забірали…

    Їжу забирали?

    Забірали так кажуть, чи кол… як йшов до колгоспу, якийсь був, якийсь, буксір забірали.

    Якісь буксіри.

    Забірав, забірали… і був голод.

    Ага.

    І оцей… шили, звали і їли, отакий голод страшний, а мерзло скільки… а оця … баба, шо оце я розказую, шо одежу забирала, та у неї діти ше були малі… так у тієї баби хрещеної, у тому, сушена була… лісові груші, баба нас… такий був великий, повен був, і оце ми додому йдемо, беремо і їмо, отака була хрещена, і…

    Це ваша хрещена була?

    А?

    Вона була вашою хрещеною?

    … хрещена, і жили он там недалеко.

    Угу.

    І ото ходили до неї, як додому, так ото, а жила вона харашо, і пішли вони в колгосп 

    Вони пішли в колгосп?

    Вони пішли в колгосп, так їй вони не зайняли нічого, так у неї було шо їсти, та ми ото… а нас було троє, і ото повставали так і пішли (сміється).

    А ваші батьки пішли в колгосп?

    Та як заставили, так і пішли.

    А в них шось забрали?

    Як обобрали і усе на світі, так і ніде було діцця, треба було йти.

    А худобу забирали чи не забирали?

    Уже не було тоді худоби, уже забрали, уже буксір прийшов.

    Буксір забрав худобу? А яка була у вас худоба? Шо забрали?

    Худоба? Худоби не було нічого, то утік дід утік у кущі, так корова осталась.

    Ага.

    Ото корова осталась, хтозна де, десь у кущах, а що повели отуди (показує рукою) д Провалля, там, туди Провалля, так у Провалля увесь скот по… повели.

    А колгоспі якусь…

    Шо?

   Ви кажете в буксирі, ви знаєте тих людей, хто то був у буксирі?

    Померли, немає…

    А ви знали їх, як їх було звати? Хто це був?

    Я… і не знаю, позабувала.

    Ага. А ваші батьки, коли пішли в колгосп там якась плата була, платили їм за роботу в колгоспі?

    Хто?

    Ну, колгосп.

    Тоді ще не було, тоді платили шось копійки якісь, платили не як зараз.

    Ну а до Голодомору платили, зразу як колгосп організували?

    Сразу і після не платили, робили, робили рабами і тоді вже…

    Робили…

    А тоді вже, шо заробили, копійки вищитали. І баланду варили, і колгосп і їй село було.

    А баланду давали в колгоспі тільки ти хто працював, чи всім давали?

    Хто працював.

    Угу. А у вас тільки батьки працювали?

    Да, оцей ото у, у, вже бригада була. Кажуть, построїли, оце в бригаду ідіть там варять і всипають по ополоничку, хто робив, а хто не робив – ідіть.

    А діти ходили робити, працювати помагати на роботі?

    Нєєє, ще малі були ми.

    Не ходили.

    Угу. Було мати принесе те, шо їй дадуть поїсть, оддасть нам, а сама голодна.

    Принесе з роботи те, шо там варили, да?

    Ага… еее, батьки, батьки, мати було піде, як прийде мисочку там таку, і оце принесе дітям оте, ао бабуся іде, біжимо, так нам не дають жеш, а матері дають, а мати подивиця, подивиця та не мою.

    А голодували дуже… пухли чи не були пухлими?

    Як?

    Голодували ,кажу, дуже пухли, чи не були пухлими?

    Ааа, дуже голодували, мерло багато, з голоду умерли і просе папки, так ось сусідський наш і сім’я вмерла. І вимерли отакими парубками з голоду і умерла, кінчається і папки просить.

    Папки це чого?

    Папки…

    Хліба?

    Ну да, так папки просить, руку за папка, а її нема, а тоді десь…

    А ви пам’ятаєте тих хлопців, сусідів, як їх було звать, ті шо ви кажете померли? Хлопців то як було звать?

    Еее, та я уже позабувала, їх багато вмерло як ото Гена, Гене, як їх було звать… Гриценко хвомелія, бабу ту ж, я не знаю, стільки… два хлопці і двоє старих, а бабу я не знаю чи,  два хлопці оце точно були, отакими були здоровими… парубки.

    Ну вся сім’я померла, два хлопця і батьки, да? Вся сім’я померла, Гриценко?

    Вся сім’я померла, тоді як у мене було… а мій батько, як пере, перейшла, так ото у мі, мішок за плечі, пішов туди, там село дале…, далеко, і пішов мінять.

    А шо, а шо він міняв?

    І матерію  і ті шо є, так хто дасть кусочок ( показує на руці) отакий, а потом може і два. І матерію продавали, одежу, а там ходив так.

    Усе поміняли на їжу?

    Аа, ага.

    А чи були, наприклад, може сережки у вас?

    Батько йде туди, несе отакі, а несе, діткам їсти.

    У вас всі вижили?

    Вижили всі, з голоду ніхто… наша сім’я, не помер, а ото по, по-сусідські, померли… еге.

    А дідусь і бабуся ваші вони ще були живі до Голодомору, чи пережили вони Голодомор?

    Ааа, я не знаю.

    Не знаєте, да?

    Не знаю, чи то батька і матері.

    Ага. А чи дозволяли у полі збирати після збору урожаю колоски? Можна було збирати в тридцять третьому, тридцять другому?

    Як, уже не було, вже поорали…

    Як поорали …, а як тільки змолотили можна?

    Як змолотили, так і близько не було, як молотили, а як уже на другий, тоді молотять, а тоді вже, бігали, крадькома, збирали, як який хто ходе, тоді провіряли, ну хто, хто, хто як вже… так який подивиться, як він раньше і бачив, а як який нагонить…

    Це ті, хто охороняли поля, об’їзчики, так?

    А, ага.

    Угу.

    Бувало, тікаєм, тікаєм… було і нема, і збирайте колосочки.

    Були в селі такі люди, які не голодували?

    Е?

    Чи були в селі люди такі, які не голодували?

    Чим годували?

    Які не голодували.

    Еее… вже й позабувала.

    Всі в селі голодували, чи може були такі, хто не голодував?

    Аааа… були, жили й такі, я ж кажу тут у селі, як кажуть, материна хрещена жила, вона не голодувала, в неї було шо їсти, вона пішла в колгосп, так її не зайняли.

    Угу.

    Хто рано пішов у колгосп, тільки начали зразу й пішов, так того не торнули, там було… так оце материної хрещеної жили отам, ( показує пальцем) ото недалеко, так ото нас спасала усих-усих.

    А шо було з дітьми – сиротами, якщо діти сиротами остались, їм хтось помагав?

    Ааа тоді в колгоспі помагали, як став колгосп, так ходи, ходили, а як уже узяли, так були такі,  шо ні батька, ні матері… еее дити…, дитина так забирали її в колгосп, а тоді, а тоді годував колгосп, обо оце на бе, хто хоче взять, моя мати, своїх було, мабуть двоє чи троє, і ще й взяла хлопця чужого і вигледіла, і вигодувала, і віддала до армії.

    А цей хлопець, чужий, як його звали?

    А як його, а як його звали, вже й забула, вже й здоровий і виріс і вигодували і пішов уже по своєму житті, колгосп уже він пішов.

    А як звали його, ви не помните?

    Не помню, і не зна як я ж уже…

    А де, де вони його взяли цього хлопця, де він узявся?

    Ходи…, ходило безпріютний, ні батька, ні матері.

    Ходило, просило їсти?

    Угу, і оце у колгоспі, як уже став колгосп, так брав у колгоспі, колгоспі, собі брав уже тоді колгосп, забірав тих дітей, і оце тоді хто хотів, той і брав, а як хто не той … то годував колгосп.

    А чи бачили ви, щоб по селу ходили люди голодні та які просили їсти, з чужого села?

    А хто їх зна…

    Не бачили таких, не ходили по селу?

    Їх тоді ходило всяких.

    Ходили? І померлі і чужі ,наприклад, не з вашого села, траплялося таке?

    Та хтозна, не знаю, не було… позабувала, хіба можна уже узнати.

    А де оцих людей померлих дівали?

    А?

    Хто їх хоронив?

    Ой, як тіки хоронили, хоронили і викопають яму, покидають і все хоронили.

    Де, на кладовищі?

    Або як німці були, так отак ховалися мужики, оце їх не брали, так ховали…, так поб’яця, ходять так по ярах та по ярах, в нас тут сусіда убили, убили сусіда і там осока, вона там… копичка стояла, а то копички ховали, прикрили… ііі…

    А під час Голодомору, коли був Голодомор, тоді де ховали, на клайбищі тоді ховали чи?..

    На кладбищі, тоді ховали, після голо… голод, голоду, де хто яму викопа.

    А хто ховав?

    У нас померли не з голоду, а вже жили в сім’ї, як жила, так мерли вже не з голоду, а так мерли, так ховали дома, де хто захова, де хто закопа, там і були.

    А чи можна було під час голодомору з села виїхати, кудись поїхати, знайти роботу, щоб помагати сім’ї, чи не виїзжали люди?

    Я… а хто їх зна, вже й позабувала

    Позабували, да?

    А чи чинили люди опір, коли в них забирали худобу чи повставали вони проти того шо в них худобу відбирають чи продукти забирають, чи їжу забирають у них?

    Ой… забірають, оце у нас забрали ( показує рукою) отуди на гору вивезли, повиносили, і на торги, хто купує, ходять і купують, купують (поправляє платок)

    Померли.

    Коли померли?

    Не з голоду, а по хворобі, дівчинка умерла, я вже знаю, два хлопчики умерло, тоже знаю могили… [00:21] (не чути слово) хвороби, а тоді хвороба була, у дівчинки, хтозна шо, стовбняк кажуть якийсь.

    А коли це вона померла, в яких роках померла вона?

    А в яких роках от і, і не знаю…

    Це не тоді, коли був Голодомор?

    А тіки підем на… на кладбище, знаю де.

    Так а не тоді коли був Голодомор вона померла?

    Ні.

    Не тоді вони заболіли?

    Ні.

    Ні. Раніше, чи після Голодомору?

    Раньше.

    Раньше? 

    Угу, вмерли, померли… маленькими ще були, а … ховали уже дівчинку, не знаю коли, знаю де, і де її місто тепер, як піду на кладбище, у рощі ( дивиться вгору)

    У рощі?

    На кладбищі, да…

    А чи були у вас жорна під час Голодомору?

    Е?  

    Жорна були у вас під час Голодомору?

    У нас… у сусідки були, а в нас не було.

    А до сусідки ходили всі молоть, да, в жорна?

    Да, ходили, ходили туди, ото каміння двоє… і ото вершок ( показує руками) і ото так крутиш ( показує руками), а мука меле, каміння лежить і ото мелеш.

    А плату якусь, платили за те шо мололи?

  … у каждого тоді було  і тоді чимало було зерна у дядьків, у хазяїнів, і ото, од нас було недалеко, і ото як назбираєш шо небудь у миску підеш і мелиш, оце так…

    Угу. А церкву у вашому селі не закрили, була церква в селі вашому?

    А церква, її не закрили, по-моєму, по-моєму була, не буду брехать.

    Не закривали церкву, ні? Не пам’ятаєте ви такого, ні?

    Ще малою… ще ж маленькою…

    Не закривали, не руйнували цю церкву?

    Закривали, закривали цю цир… церкву і були такі шо откривали… у церкву ходили, оправляться, гулять ходили і оправляться.  

    Це коли руйнували церкву, таке робили, да?

    Да, одна та шо на це жи… жила, недавно, не знаю скільки вона померла, скільки год шо вона вмерла, вже годів, союди і заміж виходила, уже у Косенки, так було подивисся, подивися, ех ти ж гадина, ходила правляться, таке… замітю як… як дзвони скидали, і… і закривали церкву, зак… як викидали дзвони, знімали і кидали, скидали додолу, і це замітила.

    І це ви бачили?

    І це бачила.

    І куди ті дзвони діли?

    Аа це валялися довго під церквою

    Ага. А з церквою з церквою шо зробили, там щось зробили?

    Там був клуб.

    Клуб зробили?

    Да.

    Її розібрали і перебудували в клуб?

    Нііі… клуб на місті стоїть, там де церква стояла і тепер, тепер у Косенках, тепер у Томашівці клуб.

    Ага. І, так і на тому самому місці шо церква, із того самого матеріалу?

    Угу, церква стояла на тому місті де тепер клуб.

    Ага. А з того матеріалу щось робили, з церкви, чи ні?

    Т а шось переробляли.

    Переробляли щось, да? Зерносховище, такого не було?

    А тіки, а тіки на тому місті…

    Ага. Бабусю, а як ви думаєте…

    Була Томашівська і та…

    А Голодомор, як ви думаєте, він був штучним, чи був природнім, шо недорід був, чи поганий урожай був, чого стався Голодомор?

    А шо ж цього забірали і свозили, я, я там знаю?

    Вивозили все?

    Вивозили.

    А урожай був в той рік?

    Був.

    Все вродило?

    Був і колосочки, як підем забирать і молотили.

    Зрозуміло.

    Барабан якийсь привіз сюди шестеро, п’ятеро-шестеро коней у тому привозі і якийсь ящик-барабан ще був, ото один стоїть подає, а коні підганяють, коні крутять і крутять, а там…

    Мололи. Угу.

  І це замісю…

    Зрозуміло. А як ви думаєте, бабусю, про Голодомор треба розповідати дітям, наступним поколінням?

   Ойй біда, уже його не діждеся, нікому такого, як переживали, і голод, і холод. Я ж кажу, підеш, сядеш і кормить поки начнеш у мисочку і тоді жорна були у людей, от…

1. Дата запису: 21 липня 2020 року;
2. Місце запису: село Коровинці Роменського району Сумської області;
3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, завідувач Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Щітка (Осадча) Любов Василівна, 19 травня 1926 р.н., народилася в селі Кормани Роменського району Сумської області;
5. Транскрибація запису: Кудінов Михайло Юрійович;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Коровинці Роменського (нині Недригайлівського) району Сумської області.

(при розшифровці матеріалу з відео, збережено мову респондента)

       Осадча, колись я була так, Осадча Любов Василовна.

       А вийшли заміж змінили прізвище так?

       Ага, як ізмінила, вже Шчітка Любов Василовна.

       А якого року народження, ви?

       Еее… двадцять шостого

       А коли саме народилися?

       Еее… зараз… кві… квітня, нє у маю місяці.

       19 травня, так?

       Да, 19 травня.

       А де ви народилися, тут народилися, в Коровинцях?

       Нє, я народилася в Корманах, село Кормани, там ми жили… ее батько і мати, там жили ми і я там народилась, перейшли в Коровинці, мені було сім місяців.

       Угу. Тобто Голодомор пережили ви тут, в Коровинцях?

       У Коровинцях, все я тут пережила

       Ага. А як звали ваших батьків? Батька як звали?

       … Василь…

       По-батькові?

       Еее… Василь Кіндратович…

       А якого року народження він був.

       Дев’ятсотого.

       Дев’ятсотого. А мати?

       А мати дев’яцот п’ятого була, народження.

       А звали як її? Прізвище, ім’я…

       Мархва Яковна, по-батькові.

       Марфа Яковна… А крім вас ще діти були в сім’ї… діти були, ще у вас у сім’ї?

       Мої діти?

       Ні, у вас брати, сестри були?

       Ее… були.

       Як їх звали?

       Олька, сестра Ольга.

       Ага.

       Була сестра Галька…

       Ольга якого року народження?

       …Щас підожди, якого вона, я їйбо забулася, ну її оце восємдисят років…

       Угу.

       Сестрі моїй.

       Угу.

       Та вмерла, а та… оце восємдисят…

       Оля, Галя була сестра, так?

       Да

       Вас троє дівчат було, чи ще були?

       Да.

       Троє?

       І брат був…

       А брата як звали?

       Брат Гриша був… він помер.

       Якого року він народження був?

       Та забулась я…

       А яке господарство у ваших батьків було, можливо ви пам’ятаєте, шо якесь тримали господарство вони?

       Господарство?

       Угу.

       Та… яке, яке тоді при колгоспові було господарство…

       До колгоспу.

       До… а до колгоспу… тоже так, ну огород, коло огорода, землі не було…

       Корови, коні були? Землі не було, да? А корови, коні може були?

       Корови були…

       Скільки було?

       Держали і по дві корови…

       По дві корови… ага, а коні були?

       Не було, коней не було.

       Не було. Свині, може…

       Порося держали, аякже, порося це обізатєльно, та ще двоє ж держали поросят, одно собі заколиш, а одно ж продаси, треба ж і копійку…

       Ага, а кури, птиця може якась була? Гуси?

       Кури були, утята… утята то держали потрошку.

       Угу. А пам’ятаєте як колгосп організовувався. Колгосп як організовувався в селі, чи приходили, забирали у колгосп корову там, худобу якусь?

       … Не було такого шоб, забірали…

       Не було, да? А не приходили наприклад розкуркулювати, такого не говорили?

       Та чого там не говорили, були такі шо розкуркулювали… ховали люди зерно, закопували шоб… на чомусь жеш треба дожить… як… ходять із палками, палки жилізні, ііі… землю ж довбають, шоб набить де може ти закопала тамички мішок зерна або шо-нібудь…

       Обшукували, да?

       Обшукували, крєпко обшукували…

       А у вас тоже шукали?

       Та в нас же так само, у каждого шукали, не дивилися хто, хто ти такий, чо шо… всіх підряд…

       Все забирали?

       Забірали все, оце як перед тій голодовкою забірали, одну воду оставляли в хаті…

       І продукти, всі продукти забирали?

       На печі в мене лежала… оставила мати… гречка перемішана з рудяком… торбиночка… на печі і я  ж на печі сижу ще ж я невеличка така… заходе і свій же чоловік, свій, ага заходе узяв той рукавець, забрав ( щось тихо говорить).

       А ніхто не чинив там опору, не казав оставте там?

       Та куди там оставить, сусідка, полова, була в неї пллова, вона в полову насипала зерна трохи, ну перемішала, шоб же не забрали… ну війнув один, а зерно? Давай шоб перевівать, а ой шо з… у цій бригаді ходили, був такий чоловік, він і сюди хороший і туди хороший, та каже, – «хлопці геть це не нада, шо то полову ще віять». Отак було. Було… йому ще й казав не вашого ума.

       А ті шо були в бригаді, скільки їх, багато було?

       Душ сім…

     А документи вони шось там фіксували, шо вони забрали, чи ні?

       Та ніхто, нічого… прийшов забрали і всьо…

       А ви оце кажете, там був якийсь свій, місцевий, шо його знали, ви пам’ятаєте як його було звати?

       Та чого… усі місцеві.

       Всі місцеві?

       Всі місцеві були… свої забірали… свої і … уже послі ( сміється) сусідка в мене була, ішов такий, такий, той шо ходив отож у оцій компанії. Іде суне ноги, тягне, шось він був на… у нас же конопляний завод був… так він тамечки робив і шо там шось заболів, ну іде ноги тягне, а та баба Сонька каже, – «Чого ти тягнеш ноги? Ну шо, каже, тепер домоглось тобі?», а він каже, – « Та помоглося мені, тоді  ж нам обішчали мол». Так добре, шо обішчали їм дуже хорошо, знач вони все должні були робить. Отак.

       Вони нікого не щадили, ні?

       Га?

       Кажу, нікого не щадили, дітей, який там може…

       Та нікого не чадили, ніхто не, ніхто ні про шо не думав…

       А як їх звали, ви пам’ятаєте, чи…

       …Отих людей?

       Угу.

       …Я… Знаю шо так, чи то його прозивали по улочному, чи ні, Босенко, Босенко, а хто він такий Босенко цей був… отож таке.

       А як ви думаєте для чого, вони оце зробили, оце шо вони забирали, їм шось обіцяли за це, цим активістам?

       Ну… а Бог зна для чого воно, так з людей іздівались тай усе.

       Ага, а їх як називали в селі? Бригада? Чи якось ще по-другому називали?

       Та… я не знаю як їх називали, просто ходили вони компанія.

       Компанія називались, не казали там бригада, активісти.

       Да, да.

       «Червона мітла» не чули такої назви?

       … Така компанія була, люди закопували в землю мішки, а може хто закопає, сусідська закопала мішок… зерна, я бачила, шо вона закопала, я мовчала, нікому не сказала, нікому не сказала… всьо ровно бригада ходила із палки…палки такі жилізні і … ширяли, щукали ( показує рукою) отак, а вона пос… якраз садок їх, її садок і наш садок, якраз так шо вона так як, в садку закопала. Отак було, та було…

       І не нашли вони в садку цьому?

       Ні, нічого не найшли, ходили, ходили… і не найшли…

       А з вами потом вона не ділилася цим зерном, воно ж осталося у неї. Вижили вони під час Голодомору, тим зерном?

       Ааа… то, то таке… жили тоді по-сусідські так жили, один одному помогали, не так як тепер сусід до сусіда не ходе. А оді по-сусідські ходили, один одному помогаали, один одному розказували, ділилися всим…

       Угу. Ну а вони зерном не ділилися тим шо заховала, з вами?

       Ні. Ні ( сміється).

       Ні? Не ділилася?

       Ні.

       А чи були такі випадки, коли хтось на когось доносив, от ви кажете бачили там заховали, може хтось тоже доносив шо він там бачив і сказав, шо хтось десь закопав?

       Ну… я не буду я казать… шо та , тоді як у сусідки там є … з чого спече пиріжок там чи пампушку, чи шо-нібудь, так і сусідці дасть, принесе.

       Угу. А от коли почався Голодомор, ви відчували голод, голодувала ваша сім’я?

       Одчували, крєпко одчували Голодомор, так у мене був батьків брат, він служив при сельсовєті як волость тільки тоді називалась, при сельсовєті, а тоді, чо він, чи його направили куди, чи шо, шо він поїхав, а куда він поїхав я не скажу… аа і він, де він був, ми не знаєм, а до нас посилки слав. Торбочку сухарів, посилочку до нас прислав пшона, другий раз прислав грошей, батько вже лежить, так садок у нас, він лежить, ну голод, це ж голод, страшне ж діло, лежить він… ааа листоноша був, мужчіна, – « Васили Кіндратович, ану вставай», – «Аа, шо таке?», – «Ось я приніс грошей». Аа ото брат то йому присилав усе, висилав, отак ми пережили ту голодовку…

       А ніхто не пух, чи може хтось пух?

       Не були ми пухлими, нуу, все ж таки… І мій батько поїхав, каже поїду і я … узнать Корманівку, багато поїхало… ага… поїхав і наш батько… поїхав, нема й нема, нема й нема батька. Мати сидить одна ворже, одно вороже, ааа нема батька, ну шо ж, колись приходе матері бумажка… у Ромни получіть… еее посилку… ну як жеш та мати пішла… поїхала у Ромни, ага ну її якийсь чоловік, так чи її вже везло так, чи… не можна сказати. Вона получи… получила ту  ж посилку, у яшчик, у мішок муки… білої муки, крупчатка, еге… шо ж робить, як же… і тут коло неї той мужчина… каже, – «Сійчас у тебе одберуть». Отакі ж хулігани ходять, шо таке, таке время, ага, Господи шо ж робить, ну шо ж той мужчина… їде машина, тоді машин же не було таких, ааа одна машина, не знаю відкіль вона, шо він каже я не цю сторону, машина полуторка, малєнька та машина, ага він спинив, каже, – «Ви довезіть оцю женщіну». «Куди?»,- каже, – «Я не ту сторону їду». Як давай той мужчина просить ту… того мужчину, упросив, согласився він, забрав, забрав мати, забрав мішок той і… привіз, аж у Коровинці. Так уже, він упросив його, він так… ну казать – добра душа… привіз у Коровинці на лану туди до сусіда, ага і залили, мати поїхала, сусіда нагукала свого, той шо коло матері жив, ага, поїхали… забрали ту муку. Отак було…

       То він десь там працював і це присилав цю муку вам, да?

       Аа?

       Він десь працював, батько, і присилав цю муку.

       Да, да… ну прислав цю… я не знаю вже чи він присилав,чи, чи працював, чи як уже, ну як воно називалось, тьфу, називалося, десь на другому краї… ну як же… тьфу… отак, ну … отак.

       Аа?

       Так шо працював при… привезли ту муку, мати напекла… хліба знаєш який хліб ( показує руками) отакий, булка, ааа тут усі сусіди поз… зійшлися, ага, одна, а в однієї жінки четверо дітей і чоловіка немає, чоловік умер… у нього получилося… заворот кишок…

       Шось з’їв, да?

       Ага, заворот кишок, і він помер, і в неї осталися ті діти, ага ну… мати еее, позходилися, усім же по куску одламує ж  дає, отієї булки, а вона, вона те все ховає в, у пазуху ( показує рукою) ді… діти ж дома  (сміється). Отак… та було. Як вздумаєш так страшно… отак.

       А ви кажете шо людей померло багато, хто підбирав цих померлих?

       Навєрно закопували.

       Де закопували їх?

       У нас… на кладбищі.

       На кладбищі?

       На кладбищі

       Так а хтось їх збирав по селу якшо їх було багато?

       Та усе, усі ж такі були, були такі ж, шо їм приказали, шо… отак, як умерли, значить ховать…

       А чи немає у вашому селі місця поховання та, може десь, десь тих, шо під час Голодомору померли, якшо їх звозили то, десь може ховали?

      А і не… І не знаю, де і хто, поховали…

       Угу. А скажіть в той рік, урожай був на полі, вродило все, чи був неврожай? Оце в тридцять другому році, тридцять третьому?

      Урожаї були, так їх же ш збірали, вивозили, де вони дівали, хто його знає, де вони дівали, Урожаї всігда були, так а де вони дівали… молотили, скирдували на, на полі, молотили, де вони дівали його…де? Бог зна де…

       Угу. То ви як думаєте Голодомор був того шо це він був штучний, чи це через те, шо не вродило?

       Штучний, Голодомор, штучний, це зробили так…

       А як ви думаєте хто це зробив і для чого?

       Нуу, іі от такі і, і зробили свої, свої і зробили, як він чуть-чуть трошки той пішов до їх, збіралися такими… компаніями, шо їм, нужен ти, нужен… ти не нужен

       Угу.

       Були такі…

       А чи чули ви про випадки людоїдства?

       Як?

       Випадки людоїдства були? Щоб людей їли, не булл таких випадків, не розказували нічого такого?

       … Не знаю.

       Нічого такого, ні? А наприклад там… здохлих тварин може хтось там їли коней, корів… не було такого, таких випадків ніхто не розказував?

       …Як?

       Ну пропавши.

       Як… як це каже, ану дужче.

       Пропавших тварин: коней, корів, не вживали в їжу?

       Ааа, ні, не вживали.

       Не було…

       Не вживали

       Котів, коней, котів, собак?

       Ні, ні, ні (сміється)

       Такого не зустрічалося, не чули?

       Ні, такого не можу я сказать. Не знаю, знаю шо як при німцях, це німці були, мадяри як їх називали? Мадяри це чехословаки мадяри?

       Угорці.

       А?

       Угорці, угорці.

       Ну, так один-два, вони німці, служили, а тоді отказалися од німців, їх гнали, хто може у дорозі вмер, а хто, а два ідуть… тих два мадяри зайшли мати картошку у чугунці товче так для курей, ага він тіко одчинив хату, а мати стоїть товче, ту картошку, а він рукою гребе ( показує рукою) ту картошку, їсти і дершить кусок м’яса сирого конини.

       Угу.

       Ага і воно ж бредне, заболів він, болить у, ну хватило його така, бать… батько на матір каже витягни попелу, вигорнув попелу, батько мати вигорнула, у кружку попел і  води влив, дає, а він же дивиця, дає йому пить, а він не хоче, а він то, а батько каже шо сій час, каже німцям нагукаю. Так він випив випив цей попіл, як улігся спать, півдня спав бо він же конини сирої наївсь. Півдня спав, отак було так ми вже було часто згадуєм, ну як дойде додому… так згадає чим його лічили.

       Вилічили, да? А чи були у вас пі д час Голодомору жорна?

       Жорна?

       Угу.

       Були.

       Були? Перемелювали на них?

       Перемелювали, у нас… на, на лавці… батько зробив жор то такий ота отаке ( показує руками) невелика, ага і ото мололи. У стелі до сволочка, ломака і сюди ж ( показує рукою вниз) щоб крутив же, ага, а туди в дірочку… І сипеш потрошки… і мелиш.

       Угу.

       Були таке.

       А мололи тільки ви самі, чи ще може сусіди приходили до вас?

       При… приходили й сусіди.

       Приходили і сусіди…

       Приходили.

       Не у всіх вони були, да? Жорна?

       Ні, ні не в усих.

       А не забирали їх, оце коли ходили по хатах шукать, чи десь заховали їх? Не забрали ці жорна у вас?

       Ні, ні не забрали.

       А за те шо мололи, якусь плату може брали? Там… мірчук, чи ще шось?

       Таа ніхто… уже послі… еее два кузне ці в нас були, зробили жорна, так то жорна, такі з-півпуда, а так і пуд, засипеш обома руками крутить, з того боку із того… так ото ходили молоть, ото тому платили, там баночка стіки там…

       Мірчук такий був, змолов баночку оддаєш йому…

       А, ага баночку ото то оддаси.

       Ага. А чи пам’ятаєте ви, у вашому селі церкву не закрили? Церква була?

       Була…

       Не закрили під час Голодомору і пізніше?

       І розібрали, як розібрали.

       Розібрали?

       Розібрали.

       І шо з нею зробили?

       У мене був такий свекор трошки недоумний танцював, як розібрали ту церкву. Так танцював…

       А дзвони скидали, да чи?

       А?

       Знімали дзвони, скидали?

       Таа все знімали, все.

       І коли це, в якому це році були, було?

       Я вже оце не скажу в якому році.

       Не скажете в якому?

       Не скажу я.

       Ага. А розібрали і шо з неї зробили?

       Аа шо з неї зробили, кирпи забрали, вивалили все…

       Вона з кирпича була, да?

       Даа.

       Цегляна була, да?

       Да.

       Не дерев’янна, ні?

       Ні, ні, ні, ні не деревяна

       Ага. Оце ви, кажете

       Ще, як кажуть Ленін стояв, коло Леніна так у стороні ( показує рукою) тут же ця церква, а тоді поставили, Ленін стояв на пос…

       Постаменті?

       Да, отак Ленін стояв, і Леніна зачіпили бебевхнули додолу…

       Угу. Це коли церкву розбирали?

       Га?

       Кажу, коли церкву розбирали, тоді і Леніна бебевхнули?

       Да, да і Леніна… я не знаю чи послі, ну бачила я сама лічно як того Лєніна… стягли

       Угу. А церкву як розбирали, ви не бачили, не пам’ятаєте?

       Не, не бачила.

       Не бачили, да? А ви кажете свекор ваш бачив як розбирали да, цю церкву?

       Бачив, а чого не бачить, він бачив усе свекор.

       Помогав розбирати її, да?

       Га?

       Помогав її розбирати, кажу.

       Не буду казати чи він лазив, чи ні. Ну були такі шо лазили.

       Ага.

      Підожди а хто, хто лазив я забулася, хто лазив, не, не свекор, а другий сусід же лазив.

       А як з ним, все добре потім було, нормально він потім далі жив?

       А?

       Кажу він жив нормально далі, все з ним добре було?

       Та яке там… він такий був робив нічого не робив, сидів та й усе, шо він…

       А як ви думаєте, про Голодомор треба розповідати? Дітям розповідати, шоб всі знали, шо ну таке було…

       А чого ж не треба канєшно шо треба, аякже, це страшне діло це ж страшне, Голодомор шо це таке… страшне.

       Внукам, дітям, розказували ви своїм?

       Та розказували, а чого, син знає харашо і дочка знає харашо, всі знають, як, як це воно було…

       Дякуємо Вам за вашу розповідь.

  

1. Дата запису: 21 липня 2020 року;
2. Місце запису: село Коровинці Роменського району Сумської області;
3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, завідувач Інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Москаленко Марія Федорівна, 28 жовтня 1926 р.н., народилася в селі Славгород Сумської округи Харківської губернії  Краснопільського району Чернігівської області (нині Сумської області);
5. Розшифровка запису: Базько Софія;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Славгород Сумської округи (нині Краснопільського району) Харківської губернії (нині Сумської області).

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як Вас звати, Ваше прізвище, ім’я по-батькові?

Москаленко Марія Хведорівна.

А якого Ви року народження?

Двадцять шостого.

А коли саме народилися Ви?

В октябрі. Сентябрь, октябрь.

В жовтні, якого жовтня?

Я по жовтня не понімаю. Я по октябрі все понімаю.

А якого числа?

Двадцять восьмого.

Двадцять восьмого?

Да.

А де Ви народилися?

Де ото було Славгородські ліси, якесь було шо… Десь у Славгороді, не знаю, а там я родилася. А де воно, шо воно, то не знаю.

А це яка, яка область була, чи який район?

Ну, район Краснопольський.

Краснопільський район?

Ну це я понімаю Краснопольський, а як, яке воно далі було…

Ну, нині це — Сумської області, да?

Ну да, Сумської області.

Сумської області.

Да, Сумської.

А тоді, мабуть, входила до складу Чернігівської області?

До себе миль три їхать, ми треба как—то якось, я не знаю як, а так, то я його не знаю.

А Ви можете розказати про свою родину, про своїх батьків? Чим Вони займалися до Голодомору? Як було звати Вашого батька?

Хведор Данилович.

А прізвище?

Пустовар Хведор Данилович.

І якого Він року був, як звали?

Єфросинія Дмитрівна.

І так само прізвище?

Вона первого року.

Тисяча дев’ятсот першого…

Першого.

…року народження. І прізвище в неї таке саме було як…?

Таке саме, да.

А яке в них було господарство до колективізації? Вони мали там корову, коня, можливо?

Мали. Коня не мали, а коровку мали, коровка була. Поросятко було. Ну це таке : курочка, гусочка, ну, а такого не було нічого.

А земля в них була? Вони обробляли землю?

Не було землі.

Не було землі?

Не було.

Тільки город був да, мабуть?

Да-да.

Город був?

Город був.

А крім Вас у сім’ї діти ще були?

Не було.

Ви одна дитина була у батьків?

А нє, нас четверо в батьків.

А розкажіть, хто ще у Вас був? Брати, сестри?

Брат був, ще дві сестри.

Як їх звали? Якого вони року народження були?

Брат був двадцять восьмого.

Звали як його?

Іван.

Іван?

Хведорович. Він. Одна була з тридцятого году.

Сестра?

[01:15] (не чути слова), сестра.

Як звали?

І сама менша, Ліза. Двадцять…тридцять шостого.

Тридцять шостого року?

Це нас четверо було. Я сама старша між ними.

А Ви пам’ятаєте…?

Ну нема вже ніде нікого, одна я осталася.

А Ви пам’ятаєте, як почалася колективізація? Як в колгоспи організовували? Чи…?

Нічого я не помню цього, бо воно мені не того було. Я... Чого мені, шо воно мені, не знаю.

А не забирали худобу в колгосп, там реманент?

(хитає головою)

Такого не пам’ятаєте?

Не пам’ятаю.

А чи…

Якщо вона в нас була, й була, й була коровка, а як його забирали, в нас не було цього, щоб забирали.

А чи не пам’ятаєте Ви, щоб приходили до двору обшукували, зерно забирали, такого не пам’ятаєте?

Не було.

Не було такого?

Не було такого.

А пам’ятаєте, чи був Голодомор?

Ну, то пам’ятаю, що голод був. Ну це помню, що голодні були, а шо… Ну ми то не були пухлі, в нас коровка ж була, так ми то бур’яни ці рвали. То переживали потрошку.

Переживали.

Да.

А чим займався Ваш батько?

Конюхом був. В конюшні коней беріг, то це він.

Це коли організувався колгосп він пішов працювати конюхом?

Да—да, да.

А чи платили якусь йому зарплату в колгоспі?

А яку зарплату платили? Копієчки, або там ту палочку поставлять, що на роботі був. І все.

Це трудодень-палочка.

Трудодень, да.

А за той трудодень нічого, ніяких грошей не давали?

Не давали, ні. А от як жнива,  уродиться хліб, ось так по сто грам зерничка дадуть на отой пальчик, щоб то стояв. Шо ти був на роботі. Оце таке було.

[03:19]

А от Ви кажете, пам’ятаєте, що був Голодомор. Ви якось рятувалися чимось, шо Ви їли?

Ну я ж Вам кажу, що їли. Було дожидаєм, поки мамка принесе нам що-небудь із’їсти. Поки трохи у люди вийшли, а тоді вже ми стали зерничку купувать… А потім туде — розтуде, накрутили…

На жорна?

На жорна. Ну і молочко. І так ми переживали.

А ну це ж мукичку Ви трошечки пізніше почали купувати, да? От як саме, як коли, Ви кажете, люди пухлі були, коли…?

Ну це в те врем’я ж було. Отой ще ж Голодомор же ж був. Та людей багато було таких пухлих, що лежали.

Ви їх бачили тих людей?

Бачила.

А де вони лежали, на вулиці?

Та де хто. Де хто притулився, там і оставався. Таке я бачила.

В тому Вашому селі, да? А що з ними було, їх хтось збирав цих людей?

Ну як, прибирали. Заставляли, щоб прибирали ж.

А хто, хто, хто це прибирав?

Ну так хто, мужики прибирали. Заставлять було оце оцього дядька піти : «Ти ще й здоровий? Здоровий, піди й те, й те поприбірайте, вон туди однесіть. Отам положіть, поховайте там».

А де їх ховали?

Де кого загрібуть, там і ховали. А таких людей, як оце ми були, так у себе в садочку ямки покопають, то вдома в ямі загрібають. Де й не куди не носили.

Бо не було сили, мабуть?

Та де вона та сила? (махає рукою). Де та сила? Ну нічого такого.

А з Вашої родини всі вижили, ніхто не помер із Ваших рідних?

Ні.

А сусіди, можливо, там Ваші поряд? Всі вижили, чи можливо десь які були…?

Та ні, всі вижили.

Мерці були такі, шо… тьотка… всі живі були, всі.

Всі живі були, да?

Да.

А чи, можливо, Ви чули, що там розкуркулювали когось у селі, забирали якісь речі?

Чуть не чула, а бачить ото по тєлєвізору тільки бачила оттеперішнє. А тоді не знаю, шо робилося, хто кого оббірав. Праві значить буде, забірали в людей. Зерно забірали. Ну в общем, шо є, те й забірали.

То бачили таке, да, було, шо забирали?

Таке було шо сам, за ночь в тій компанії під’їхав додому, і де його так ото ломать, двойку чи тройку. Приїхав, жінку пірнув (махає рукою в сторону), все вибрали на підводу і барахло, і зерно. І поїхали. А їх оставили так оце так оце наверху. Це було таке, це я бачила, так оце через дорогу по—сусідські. Це вже я понімала шо це воно брали страшне. А це бачила, а так нічого на бачила, не спрашивала я.

А оці сусіди, як Ви бачили, вони були багатими? Чи просто звичайними?

Да—да.

Були багатшими, були…в них було… заможніші були, да?

Да.

А шо робили із тими, кажете й барахло – це мається на увазі сорочки, да?

Ну, що вони на підводи погрузили. А везли, куди везли? Хтозна куди везли? А на підводи погрузили і поїхали.

А барахло це шо: сорочки, рушники?

Да—да. Ото таке все.

Одежа, да?

Одежа. Да-да. Ну тоді тут сундуки стояли, тепер шо валяються. А тоді сундуки вибрали, шоб не було: чи дідька, чи взрослоє, чи яке б не було  чи яке б не було –все забрали й поїхали. Це я бачила вже таке.

А люди якось їм намагалися чинити опір? Там відстоювати, забрати?

Пиряють, стояють, забирають.

А в них яке, зброя була? Чи не було зброї?

Та хтозна, в тих може й була, но я так… Брали без зброї потім, заїхали, покіряли, забрали й все.

А їжу забирали там якійсь, оце Ви кажете, зерно там, речі? А їжу забирали, наприклад, там картоплю, городину? Може там якісь діжки з квашениною?

Такого не брали.

Не бачили?

Не брали. Раз не бачила, щоб таке брали. А це таке бачила, шо як брали, зерно забирали, барахло забирали.

А з тими людьми сталося, шо оце в них позабирали?

Нічого. Жили по-маленьку, та й все.

Далі осталися в своїй хаті…

Да.

…жили, да?

Да.

А скажіть, чи були такі випадки, щоб після збору врожаю, ну, збирали діти там колоски? Можна було в полі збирати?

Ганяли. Не давали, не давали збирать. Колоски хотіли — жали, а збирать не давали, туряли.

А хто це ганяв?

Ну, кого заставив начальник якійсь, міліція чи поліція, й поліція чи… Ганяли не давали, ні. А той шо ганяв, той був у руці…

Той хто охороняв поле, в нього, він був вооружонний, да?

Да.

А хто це був? Місцевий був хтось?

Місцевий.

Ви знаєте людину, хто це був, чи нє?

Нє.

Не знали, на знали, да…?

Нє.

А чули такий закон «Про п’ять колосків»?

Ні.

Про закон не чули, да?

Не чула, ні.

А на полі не розрішали, да, збирати?

…були.

А куркулі? Ну так їх же розкуркулили, куркулів?

Да, отож їх і розкуркулювали, і ось забирали усе.

А коли забрали в них, то вони ж, мабуть, після цього то же голодували чи ні?

Чо б там вони голодували, в їх було вон його поза…

Ховали люди, от влади ховали, да?

Да.

І шо їм, вдалося вижити за рахунок того, шо вони ховали?

Да.

А де вони ховали?

Та де. Позакопували десь у десь. Ями викопували й закопували, загрібали. А як у тебе з коморі забрали, а того зерна, їжа в тебе закопана є. Не знаю, та є.

А не ходили, не шукали, з такими не обшукували ніде?

Ні, не шукали, нє.

Не шукали? Ніде ні в кого нічого захованого не знаходили, нє?

Не знаходили, ні. Тільки те, шо було на виду — те все забирали. Скотину забирали, поросят забирали. Ну в кого, шо натрапили, те й забирали.

І куди це все дівали, шо забирали?

Нєізвєстно, де вони його дівали.

А чи були такі випадки, що люди між собою ділилися?

Як?

Ділилися між собою? Ото голодували, може хтось комусь допомагав? Може хтось молоком ділився? Може там хтось жменею зерна, щоб допомогти?

А хто його знає. Такого не знаю, хто з ким ділився. Нині вже …

Не знаєте?

Не знаю.

А чи були випадки коли, наприклад, ходили обмінювати, там чи рушник, чи сорочку? Можна десь було обміняти на зерно, на шось таке?

А це таке було. Це ходили, це міняли. Це послєднєє. тряпку послєднюю ніс, і міняли на пригоршень зерничку. А тоді оце, змеле зерничку, калатушечку якусь і зваре.

Ваші родичі тоже ходили міняти?

Міняли, ходили.

А куди Вони ходили? По селу чи десь, може в сусідні села?

Та Боже, де багаті люди жили, туди і ходили…по селах. Де багаті —туди і йдуть.

А чи чули Ви таке, таку назву магазину «Торгсін»?

М…?

«Торгсін» —чули таке?

(хитає головою).

Золото обмінювали на продукти, таке…?

Нє, я такого не чула.

Такого не чуєтє, нє?

Нє.

А що було з дітьми сиротами? От коли був Голодомор,  всім важко жилося, як з дітьми сиротами було?

Як люди допомагали.

Допомагали люди?

Да.

Вони самі діти жили чи може їх в який…якісь патронати забирали?

Заби…после  вже їх  забирали. Он у нас, у нас наші… у нас було четверо, значить троє. І ще чужу дівчинку мали. Мамка взяла жалко її стало, три годи девочки. Плакало само в хаті. Мати пійшла і забрала його, каже: «Хай воно з нами. Йому випало в житті, возьмем. І з’їсте, і йому зернички дамо». І так та дівчинка молодша взяла, до восьми год у нас жила. А тоді, ото як стало вже, стали забирать і забрали в інтернат його, ту девочку.

А як її звали, цю дівчинку?

Наташа.

Наташа. А прізвище як було її?

Не знаю, воно не знає, нічого…

А де Ви її, де  цю дівчинку батьки, ну де мама знайшла?

Мамка, його не знаю, де вона його найшла. Воно плакало, сиділо, а мамка йшла, де вона його… Не знаю тоже, де вона його взяла. Додому принесла. І ото дома до восьми год ми його воспитували.

Це от трьох до восьми років. П’ять років вона у Вас жила, да?

(киває головою).

Це було під час Голодомору, цю дівчинку підібрали?

Ну да, ну да. Воно голодне вже сиділо. Де воно там сиділо, і Вона його взяла. І ото до восьми год ми його воспитували. А тоді… [04:01—04:02] (не чути слова).

А взагалі під час Голодомору людей померло багато?

Багато…багато…багато – не багато, багато.

Ну от, ну от по своїй вулиці, по своєму кутку, Ви якось… ?

По своїй, по своїй вулиці там, ну чоловік п’ять пропало, а то всі живі. Так нічого…

А як рятувалися люди, щоб вижити?

Хто як умів, так і рятувався. А чим ти будеш рятуваться, як нема ніде нічого. А як хто зумів, так і жив.

А чи були випадки, щоб ходили люди по вулиці, там просили їсти? Чи можливо, допомоги просили? Там голодні ходили вулицею?

Нє.

Не приходили до Вас такі люди?

Не приходили. Не ходили, ні.

А де Ви от казали, шо цих померлих ховали, то когось у садках ховали, когось, десь звозили. На кладовищі не було такого місця, де місця масового поховання, де всих ховали?

Та хтозна, чи воно було, чи не було. Такой у людей возможності не було. А де возможность була, там і ховали.

А якісь там зараз пам’ятний знак якійсь встановлений на тому місці чи нічого немає?

нема зараз ніде нічого. А де воно зараз є? Вон, вон пройшло врем’я яке, нема.

Як Ви думаєте треба про Голодомор розповідать дітям, наступним поколінням?

Та вони вже більше мене знають. Діти ото вже в нас онук так то вже більше знає чим я. А так нічо нема.

А чи чули Ви про випадки людоїдства. Можливо там дітям забороняти на вулицю виходити?

(хитає головою).

Нічого такого в Вашому селі?

Ні не знаю. Може…в нас мати строго держала нас, та ми не виходили із дому. так шо я нічого не знаю.

А чому Вона забороняла виходити, не знаєте, да? Казала не можна виходити?

Знаю. Сказала, що не виходьте, і не виходьте, шо б я не бачила, що ви кудись пішли. Сидіть у хаті, в дворі,  все. Ми не виходили на вулицю ніяк. Не знаю я нічого.

А як Ви думаєте, Голодомор був штучним явищем чи це було природнє, не було там врожаю? Чи якась інша, чи якесь стихійне лихо було?

(стискує плечима). Не знаю. не скажу, бо не знаю, як його сотворили.

А урожай був в той рік?

Та врожай був.

Уродили. Пшениця родила…?

Уродили.

І на городі все вродило?

Все вроділо. А від чого той Голодомор оказався, не знаю.

А до Вас не приходили, не забирали продукти харчування?

(хитає головою). Ні.

Не приходили? Нічого не обшукували, не шукали?

Нічого, нічого.

Не казали там «здавайте податок» чи ще шось?

 Не було його ніде нічого, в нас нічого було брать. Бо голодували, не було. А як стали вже трохи, так у нас уже й не брали нічого тоді.

А от перед як стали голодувать перед тим не забрали? То чого Ви стали голодувать? Ви не пам’ятаєте, ні?

Не пам’ятаю чого, чого ми стали, стали  не ївши.

Зрозуміло. Добре. Дуже дякую. Може ще в когось є запитання?

Ukrainer:Може, у Вас є старі фотографії, батьків, наприклад?

Нема.

А речі якісь?

В мене осталися у войну всі. Война була і у нас тому і згоріло все, погоріло. Немає в мене.

І речей ніяких не лишилося, там, наприклад, сорочки?

Погоріло все до тла. І не осталось уже нічого. Нема фотографій, нема. Десь, із мамки десь є. Не знаю де. А батька немає. Братів нема.

А знаю, що десь є. А де є? Не знаю. Немає, нічого немає.

Батько Ваш, поки до того, як став конюхом, Він просто дома працював, да? На землі працював до колгоспу?

Нє, він всю свою жизнь працював у [00:43] (не чути слова). Конюхом там і працював.

У колгоспі?

У колгоспі.

А поки не було колгоспу?

А поки не було колгоспу, я не знаю. Він по разних роботах ходив. Працював усю свою жизнь.

Людям помагав? Да? По людях ходив?

Ні, не по люді ходив, просто робив, ходив. Ну ходив, туди, в прєдпріятіє за п’ять мінут. Коней годував.

А поки не було цього підприємства, поки колгоспу не було? Колгосп утворився же, він там, із двадцять дев’ятому році, а до двадцять дев’ятого?

А до двадцять дев’ятого  я не знаю, де він робив. Мабуть, вже ходив по—людях… По—людях ходив, робив, тоже не скажу вже, бо я не знаю.

Добре.