Свідчення про
Eкспедиція

1. Дата запису: 03 вересня 2020 року;
2. Місце запису: село Осички Савранського району Одеської області;
3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, методист інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент 1: Швець Олена Григорівна, 25 жовтня 1925 р.н., народилася в селі Осички Савранського району Одеської області;
5. Респондент 2: Лісниченко Василина Григорівна, 07 червня 1930 р.н., народилася в селі Осички Савранського району Одеської області;
6. Розшифровка запису: Базько Софія;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживали в селі Осички Савранського району Одеської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

А хто ви одна одній?

Л. В. Сестра рідна.

А розкажіть, будь-ласка, про свою родину, про батьків, мама, тата? Чи були у вас ще брати, сестри, ще окрім вас?

Л. В. Не було.

Ш. О. Як ми маємо розказати як вони давно уже повмирали, а ми позабували, тай всьо. А голодний год був, недоїдали, голодні були, людей ходили просили, щоб люди нас рятували, помагали. Тай дехто змилувався, а дехто так.

Л. В. Да, Господи.

Ш. О. Тай таке.

Л. В. Шо всьо пройшло вже, нема.

Ш. О. Всьо проходить людське.

А у вас були ще брати?

Л. В. Їден брат ще був.

Ш. О. Був і нема.

Л. В. В Голодомор вмер, в голодовку, менчий мене, не менчий, а старший мене, а я сама менча у мами.

Та він середній був? він старший за бабусю чи молодший?

Л. В. Нє, він молодший, вона старша.

Бабусю, ви не помните як звали брата, якого року він був народження?

Ш. О. Не помню.

Л. В. Павлушка звався, Павло, Павло звався.

Ш. О. От як людина, всьо знає. Коли моя мама родилася?

Л. В. Знає, де вона там знає. Господи.

А ви пам’ятаєте, як приходили активісти, якісь люди додому до вас? Приходили, хтось приходив?

Ш. О. Хто жив, ще міг жити, то приходив. А як не міг, не було вже життя, та не було то йти вже.

Але хліб забирали у вас?

Ш. О. Забирали.

Л. В. Ой, забирали, шей ми маленькі були, тай оце троє маленьких було і шпичками добували, на пічі були і вони відгортали, а ми ж на мішках лежали. О Боже, хай Господь милує. І оце я тіко помню, а мама поїхала нас рятувати десь на село, тай принесла цей трошки крупи, пучок в хустинках, щось три хустинки і в тих хустинках крупочок і в нас уже палити палили, у пічі палили і ми в коробочку від крема чи від чого надвзяли тої крупинки і поклали варити куліш, щоб оце ми поїли, бо ми їси дуже хтіли. Оце я добре помню, отаке наше життя.

І зварили ви той куліш, ніхто не забрав?

Л.В. Нє, ніхто не забрав, а шо ж там така коробочка і я поклала, щоб воно варилося і воно там варилося, чи воно кипіло чи воно там шо.

Тай ви кажете мама ходила, а куди вона пішла за ним, не знаєте?

Л.В. Десь за Буг туди, посилали їх, щоб вони ходили, ходили збирали, тай цей крупочок давали нам, а то ми були у тому, в яслах, то водили, а воші були на мені, Божеее, так кусали мене воші на плоті. А вони пішли на, отако тамо буряк був, вони пішли на буряк, а мене туди, в той садік ведуть і віти приїжджають забирають та ше на поле, а з поля уже додому, біжимо, тішилися, шо уже додому, а там у нас давали їсточки, тай ми жили. А ще туточки був єдин головою, тай дав нам теля, теличку, а вона не тільна, така худа, тай ми тойо молока хтіли, та пішли, тянули-тянули-тянули, нема каже в нас молочка, нема молочка і так оце я стіко помню.

Це все було в голодовку?

Л.В. Да, це все в голодовку.

А ви кажете, що вам давали там в яслах їсти?

Ш. О. Куліш.

Л.В. Куліш, а тоді пішли, а тоді пішли на, трошки уже легше, та пішли на поле кузочку збирати.

Ш. О. Почала нам давати мами свої пайки.

Л.В. З пайки давали нам, отакі рови копали, хто дужчий та рови копали, а там гадюк, Боже ми боялися дуже. Ой, усьо було нам.

Ш. О. Усьо пережили.

Л.В. І не повмирали, а тепер мучишся так на ноги.

Ш.О. І ноги болять.

А ви кажете мами давали вам свої пайки, тобто вони в 32-33-му ходили до колгоспу?

Л.В. Да, вони в колхоз, вони ще до колхозу не хтіли йти, тай нахалом заганяли їх, а вони тоді так пішли і вже цей голова, що взяв це телятко нам дав, щоб це ми годували, це доглядали, щоб було молоко, а молока не було шо ж воно теля, а ми були. Шо було то уже пройшло, нашо нам то, в мене дочка є і щоб ви не дочекались цього. Хай Господь береже.

Так цей голова колгоспу дав телятко туди до ясел чи дав додому?

Л.В. Додому, ми кормили і годували його, ми тішилися, бавилися і доїли, а там молока ж нема ще, шкурка.

Так це він виходить дав вашій мамі, так?

Л.В. Да, мамі дав.

То якись був хороший той голова?

Л.В. Да, був хороший, от я забулася як він, а як він був, забулася як його звали.

Ш.О.Я не знаю як він звався.

А він багатьом людям у селі так допомагав?

Л.В. А я не помню, я це не знаю чи він помагав чи нє, ну туди брав в ясла, то нас вона забирала з ясел ше на поле, то ми буряки збирали, то на купу скидали, мамі давали норми чи її була норма чи не була, я не знаю уже, не помню. А ми малі були, гралися, шо ж нам скіко ж мені тоді було?

Десь 2-3 роки.

Ш.О. Наверно так.

Так виходить ви кажете, забирали вас з ясел і на поле. Це ваша мама забирала?

Л.В. Да, вони, осьо біша, вона біша була, бо уже ас бавила, уже в ясла водила, вона бавила нас.

Бабусю, а ви також ходили на поле буряки збирали?

Л.В. Аякже, да ходила, заробляла кулішу, як піду заробляти, так будуть мені шось давати.

І по скибці хліба давали, тай вони додому, там не їли в яслах, тай брали додому, нас годували.

Ш.О. Несли додому, шоб трошки піддержати дітей.

Те що вам давали на буряках, коли ходили на буряки?

Ш.О. Да-да-да.

Там давали вам хлібчик?

Ш.О. Да.

І ви його несли додому аби врятувати молодшу сестричку?

Ш.О. Да, ми їх рятували.  

Л.В. А братіка не врятувала. А скіко йому було, наверно годів 10, наверно да.

Ш.О. Десь то так.

Л.В. Пухлий да і тато був тоже пухлий.

Ш.О. Всі були у такі года тяжкої особи.

Л.В. Геть і не знає мама де його ховали.

Так тато в голод помер?

Л.В. В голодовку.

Чи після війни?

Л.В. Нє, в голодовку тато помер, а войну, то я не помню войни.

А хто ще окрім тата і братика помер в голодовку у вас з родини?

Л.В. А в нас ніхто не вмирав, ніхто не вмирав.

Тільки тато і брат?

Л.В. Да.

Бабка покойна, Сокурка була.

Л.В. Та я не знаю їх.

Ш.О. Ми їх не знаємо.

А чим ще рятувалися? Зачекайте. А коли ви ходили на буряки, збирали чи не можна було ті бурячки красти? Не крали їх додому аби з’їсти?

Л.В. Та я його наїлася на городі, на городі, на полі. Як у нас норма, збирали скіко на купу носили навипередки буряки та і голодна того буряка аби хлібчика, ну тоді куліш давали, варили куліш, прямо котьол велекий на дворі, на полі, тай  усі ішли з каструльками за тим кулішом.

Тай виходить, що ті бурячки можна було їсти? Ніхто не сварив?

Л.В. Ніхто не варив, ніхто не їв.

Нє, я маю на увазі, чи не сварили тоді на полі і чи можна їх було їсти на полі, ті що рвали?

Л.В. Нічого-нічого.

Бабусю, а скажіть, будь-ласка, чи багато в селі помирали людей тоді в голодовку?

Ш.О. Помирало і тепер помирають.

Л.В. Тоді казали, по три, по дві душі в одну яму ховали.

Ш.О. А сюди не йде та молодиця?

Л.В. Вона тобі нужна, вона на роботі, то їхня робоча.

Ш.О. То їхня?

Л.В. Ну а шо ж.

Бабусю, а пригадайте, будь-ласка, що ви їли ще в голодовку, як рятувалися?

Ш.О. Шо давали, всьо їли, геть і черепах

А де ви брали ці черепашки?

Ш.О. На річці, ми біля себе гляділи і жаби…всьо.

Л.В. Рятувалися жизнею, а тепер шо…

А на поле колоски не ходили збирати?

Ш.О. Ходили.

Л.В. Ходилии, ходили збирати і нас гонили, і закривали нас, шоб ми не брали колосків тих. Було, всього було.

А де і хто вас закривав?

Л.В. Старші, хто..

Ш.О. Прєдсідатєль.

Л.В. Прєдсідатєль був чи хто я вже забула.

Де закривали? У ваших будинках чи десь? Де закривали?

Л.В. На поле не брали, не давали на поле.

А на полі якось обгороджували і не пускали на поле? Да?

Л.В. Нічого в світі, норми поділили тай робили, шаруйте тай робіть і їжте.  Всьо було.

Ш.О. Дали кусочок тобі, тай заробляй.

Л.В. Як робиш то дадуть, не будеш робити, тай не дадуть.

А об’їждчики були?

Л.В. Були-були, не пускали нікуди, нічого в світі не давали, нічого, гонили, не давали збирати колосків Бо таке пішли на поле, тай назбирали в торбинку, тай принесли, тай зварили, надерли чи натерли, тай наварили, тай наїлись.

Ш.О. А тепер не дають і не..

Л.В. Хтось підкинув.

А господарство, бабусю, було у батьків? Корова? Кінь? Реманент?

Л.В. У нас лиш у війну була корова наша. Німці стояли, ой Боже, це у війну, німці стояли і в  хатах і спали, а тоді лиш віти загудів хтось, сказав подйом і вони минутка, секунда, їх багато і враз не стало, як та муха злетіла так вони поуїжали.

А в голодовку 32-33-го не було у вас корови чи коня у тата?

Ш.О. Всьо було лиш нас не було уже, нас ми були лиш, мало нас було, ми всі всі в розсипну пішли і ті ці діти. Пішли глядіти … здобичі.

А в селі людей розкуркулювали?

Л.В. А шо ж забирали всьо.

А ці люди, які забирали, шо це були за люди, хто вони були такі?

Л.В. Геть і сосіда забирав, геть і сосіда брав. Емануіл мама каже покойний, умирали та гаду згадували його, шо він каже, уліс до хати і брав шпичку шукав нас відтурлював, ой боже то … всьо була.

Ш.О. То война була.

А з вашої хати, там де ви жили в голодовку вас не виганяли?

Ш.О. Нє.

А в селі людей виганяли з їхніх хат?

Л.В. Не повню я, я це не знаю. Ніколи.

Бабусю, а ви не пам’ятаєте, чи виганяли людей з хат?

Ш.О. Не повню.

А можливо десь до Сибірю не висилали не чули?

Л.В. Нє нє нє.

Не було такого?

Ш.О. Такого не було, ми таких не бачили, й не чули.

А можливо були випадки канібалізму, не їли дітей, дітей, людей?

Ш.О. Такого ми не бачили.

Л.В. Нє.

А жорна у вас були?

Л.В. Шо це?

Два таких камінчика, якими перетирали зерно.

Ш.О. Минки-минки.

Л.В. Минки, нє в нас був, якась така, та тако(показує руками)… робили крупу. Де воно де воно ділося де, уже пройшло то шо було, хай луче шоб ніхто не знав і ніхто не бачив.

А як ви думаєте, а а тоді … на полях був урожай?

Л.В. Був, був ше й багато, але не давали, не допускали, не допускали геть і колосочка підойняти, судили за ті колосочки, хто назбирає вони … піймуть та й дають штраф, ні то забирають.

А судили тільки дорослих, чи дітей також судили?

Л.В. Нє дітей не зачіпали, лиш дорослі, ну батьки за дітьми стояли та й не було.

А допомагали окрім того, що голова колгоспу допомагав людям, а чи інші люди які … були люди в селі які жили багатьше, які мали їжу, і чи допомагали вони тоді один одному тим хто не мав?

Л.В. Я не повню такого.

Ш.О. Людям помагали, шо тут говорити.

Л.В. Ну вот ти старша була.

А хто … А хто допомагав ви кожете шо допомагали, хто допомагав?

Ш.О. Люди …

Ш.О. …хтіли шоб ми жили, тай так не робили шоб до життя.

Л.В. Мученія було.

А як ви думаєте от … для чого відбирали хліб цей, кому він був потрібен?

Ш.О. Хто їсти хтів, той відбирав.

Л.В. Єден другого брали за барки та, той багач він мав та й і їсти мав шо, і ше й і в нас забирав, та й ше, а ми були бідні і осталися бідні, отак шо ж ми зробим як таке времня було, хай луче цего не буде, шоб діти ніхто цего не знав.

Ш.О. А можна було взагалі, після того як вже голодомор пройшов, ше як була Радянська влада, при Радянській владі можна було говорити про голодомор, шо був голодомор?

Л.В. Я не повню цего, не знаю.

Бабусю ви не памятаєте?

Ш.О. Нє.

Але між собою ви говорили у сім’ї?

Ш.О. А хто його знає, якби ми знали, заповнили.

Ну от дивіться у вас помер тато, помер братик ви згадували чого вони померли, за яких обставин?

Ш.О. Ой бо бачили шо не міг їсти, тай тай умер, тай усьо.

Л.В. Поїсти хтів, а їсти не було шо тай пух, спух як та й усьо, шо ж.

А є у вас фотографії тата чи мами?

Ш.О. Нє.

Л.В. Нема вже всьо нема вже.

Ш.О. Вже пройшло, прийшли, минули.

А ви знаєте такий був магазин торгсин, торгсін-торгсін?

Ш.О. Ми не чули такого.

Л.В. Не чули ми.

А чи можна було десь піти до міста, чи до якогось більшого села і обміняти золото, чи срібло на їжу, на хліб?

Л.В. А воно в нас то золото є, але де внас було, в нас нічого не було, нічого.

Ш.О. Ми не могли заміняти нігде, нам не допускалось.

Л.В. Були якісь хустинки і то позабирали в нас.

Активісти ці які приходили, вони це позабирали?:

Л.В. Да, ну а шо ж, є були такі шо брали.

А не пам’ятаєте ці активісти … які приходили це забирали, це були свої ви сказали, а вони потім після голодовки жили в селі, їх не виганяли, вони самі не тікали?

Л.В. І не тікали і геть і наче як і їх не було, наче вони цего не робили.

Ш.О. Хароші були.

Л.В. Да.

Ш.О. Вели себе так наче якби і нічого не було?

Да.

Л.В. Да. А мама, а мама ми розказували шо, шо це він дуже дуже вредний, він нам їсти не давав і забирав, виганяв з хатки, «ідіть на поле», а ми не можем ходити, малі а куди ми підем.

Ш.О. Малі прозапухали.

А люди намагалися тоді якось втікти із села, чи можна було тікати з села в голодовку?

Л.В. Нікуда не тікали.

Ш.О. Куда ми тікали, нікуди не тікали, ото тіки вдома сиділи і всьо. І… вспоминали шо це ми в голодовку.

Л.В. Це вже мама піде на поле, та принесе нам кусочки хліба, тай поділе кришичками і ми оце поїли, всьо більше нічого.

А землі у…

Л.В. Була та тай хто її робити буде, чим робити як нема чим.

Ш.О. Негодні робити.

А її не забрали ту землю ко колгосп не забрав?

Л.В. Нє, там вона й ше стоїт.

Ше й досі є?

Л.В. І ше й до цеї пори стоїть ні кому вона нужна і і нас уже не треба було.

Ш.О. Робити ни нима кому.

А що ще їли, можливо якісь робили?

Ш.О. Кропиву, бурани такі липухаті.

Л.В. Картошку по городах збирали цю й морожену, вона померзла уже, тай це весною було ж наверно чи шо, та я й не повню. А вона ж тако на землі розпухла розпухла і ми млинці пикли, ой вже пройшло то вже.

Ш.О. То пройшло вже всьо.

А як ви думаєте сьогодні потрібно згадувати той час і говорити про нього?

Л.В. Не хочу я його згадувати й не хочу бачити.

Ш.О. Ми не хочемо згадувати, бо хочемо його забути, і не гадати.