1. Дата запису: 25 липня 2020 року;
2. Місце запису: село Литовка Охтирського району Сумської області;
3. Записувала: Гоцуляк Любов Богданівна, методист інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Білоконь Ганна Іванівна, 18 грудня 1928 р.н., народилася в селі Литовка Охтирського району Сумської області;
5. Розшифровка запису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Литовка Охтирського району Сумської області.
(При розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як вас звати, прізвище, фамілія і по-батькові.
Білоконь Ганна Івановна, це по замужеству, сійчас. Я родилася 1928 года 18 декабря.
А де ви народилися?
У Литовці.
Тобто тут, у цьому ж селі?
У цьому селі, тільки хата була тут протів школи у двадцять восьмом году школа у нас построєна і я там народилася. Так тепер там же спортивний.. те.. ну діти… фізкультурою займаються. Та ото СОС наш росте, ото до тридцять третього году ще стільки хат було і по ту сторону попід став, тепер тільки біля річки, а тут були… тепер мають всього 145.
А взагалі село було коли раніше? Ще до колективізації село було велике Литовка?
Велике. Тут були провулки от протів школи де дорожка, ото там 12 дворів жило, там ті туди, ті туди улочка.. Друга улочка, де вам асфальтом заїжджали, якщо ви не з Климентова їхали, а з отих… І там ото 12 дворів ото, а так тоже ж отак… А там скрізь, ото від школи до краю села два кілометри, і то жили люди тоже.
А скажіть, будь ласка, як звали ваших маму і тата? Якого року народження вони були і як їх звали?
Як? Логвиненко Іван Іванович 905-го года народження, а мама – Кириченко Ганна Григоровна, вона девятсотого года рождєнія, а по замужеству і вона була Логвиненко Ганна Григоровна.
А скільки вас дітей було….?
Брат був з 25-го году Логвиненко Іван Іванович, а сестра з 27-го году. Ото у 27-му году брат умер, а сестричка у вівторок народилася у вівторок через 10 неділь вмерла. У 27-му році.
А чому вони померли, від чого? Хворіли можливо?
Хлопчик бігав по хаті, мама вийшла навпротів нашого двора і кульодязь був. Поки води набирала, а дитина лежить уже і пінка з ротика пішла. Не боліла, нічого, хто зна. А дєвочка, младенчик, це ото кому те дитина то рівно 10 неділь прожила.
А скажіть, будь ласка, ваші батьки пішли до колгоспу працювати, чим вони взагалі займалися?
Батько об’єжджиком був, ну це об’єжджиком уже тепер. До колгоспу у них своя земля була, свій кінь був.
Тобто ви жили заможно, батьки було заможними?
Нє, мій дєд, мамин батько, то був замовній, у його було 12 дітей. І він робив, люди заказували, а він робив. Хтось іде…
Це також наші.
Так він робив по заказу, у його бригада була і він людям хати робив. І на Яблучне, і на Рябину і на Писарівку, ну заказували. А тоді ділили ліс Общевський ліс, тай ділили на душу. А у нього ж сім’я велика дітей багато, лісу багато. То ото він робив хати й продавав.
А як діда було звати?
Дід Григорій був, а баба Мотрона.
А прізвище, як було?
Кириченко Мотрона Василівна, а він Григорій Якимович.
А якого року народження вони були, пам’ятаєте?
Нє, не знаю..
А дідуся розкуркулювали?
Дідуся ні, не розкуркулювали. У колхозі він був. Бабушка вмерла, ще колхозу не було. І другий дєдушка, другий ще у 22 году вмер, мій батько вже сиротою ріс. То була Лизавета сама старша сестра, тоді Галька була, Галька була з первого года, а тоді була Христя дєвочка, Тетяна, мій батько ж, а Тетяна сама менча, вона сама менча вже була. То він як оженився, то Христя хто зна чого..
А скажіть, будь ласка, коли розпочалась колективізація, ваш дідусь він пішов до колгоспу добровільно?
Добровільно. Ну зразу вони були не в колгоспі, а СОЗ був, який той СОЗ… Ну в СОЗові були, а тоді вже ото колхоз.. це СОЗ.. Ну як вам сказати… Що вони і в колгосп.. ні, ходили робити у СОЗ.. Комуна.
Після цієї комуни він пішов до колгоспу?
До колгоспу. А тоді вже у колхоз і коня у колхоз, і інвентарь увесь у колхоз…
Дідуся..? Дідусь все віддав…?
Дідусь своє, а моя мама вона уже сама була. Чоловіка засуджений був..
Ваш тато був засуджений?
Да
А за що?
Не знаю за шо.
А в якому році це було?
Це ще мені було може місяців 2, як я народилася. А вернувся він у 37.
Тобто його виходить у 29 році засудили і вислали до Сибіру, а повернувся…
А повернувся у 37. Мамі він писав, що я, він, чи Дальній Восток чи Владивостоці там був ад’ютантом, коло начальника всіх восточних тюрму робив. І він хотів, аби переїхала мама, а вона сказала, що я живого не брошу, а за мертвим їхати… ото таке.
А скажіть, будь ласка, ви кажете, що у вас була земля і кінь. Тобто коли розпочалась колективізація мама це усе добровільно віддала до колгоспу?
Добровільно усе здала у колхоз. У СОЗі тоді ще не знаю, вони самі садили, а вже у колхозі усе здала і корову взяли, бо тоді й коров запрягали і коня взяли і весь інвентарь, а тоді вона у плач, що корову взяли. Це вже в 32-му на 33-тій, а вона каже з чого ж я житиму, а він каже, голова колхозу, не клопочися вернуть тобі твою корову, вона невелика, клешонога вона в упряж не годиться, щоб запрягати та робить. І ото вона тоді вже у колгоспі. А у 33-му, воно ж тоді копійки платили, тоді даже коло нас рядом жив бухгалтер, Кривоколіс Олексій. І зробив те, ну отчот, шоб ну поскільки на трудодень, то по пів копійки грошей тільки, а його отчот не прийняли. Як хоть по копійкє приймуть, а по пів копійки нє. Так переробляв удруге, щоб по копійці. А зерна по 200 грам на трудодень. А трудодень то таке, моя мама і верьовки робила і на ланці вона була і ланковою, вона була член правління, вона була ще у 35-м году, вона найбільше буряків виростила, так її у Москву посилали, а вона, я ж мала і корова, хазяйство, тай вона члена ланки своєї. Ото за неї вона поїхала, Пилипенко Ганна Андріївна, Петро Павленко поїхав, Павленко Петро Андрійович. Ото таке..
Ви кажете, що мама була членом правління…?
Ну косили вручну, а тоді ж в’язали, тоді скидували, у пів купи клали, пів купи ото 30 снупів. Отак по два, сюди два і туди два і туди, а тоді зверху по-одному на послідньому ряду і аж зверху один, щоб не затікало, як дощ піде.
А скажіть, будь ласка, може ви пам’ятаєте як звали того голову колгоспу, який обіцяв мамі повернути корову і чи повернули мамі корову, коли вона пішла до колгоспу?
Аякже. Вернув, вернув. Павленко Петро Павлович.
І виходить, коли повернули корову ви доїли це молочко і мали що їсти, пили це молоко, да?
Якби не корова, то ми померли б з голоду у 33, хоть мама і була токовим бригадіром, молотарка, як молоте, так машиність оце ж молоте, а два трактористи трактор ото підключали до молотарки, шо він та як ото електрика, а то трактор і ото молотили вони зерно, а тоді ж голод. І вони, як намолотили зерна, так кухарка приїжджала там варила їсти, та по черпачку якогось комбікорму і по 100 грам хліба давали. Намолотили зерно, так вони кромі того, що те насипали, зерно змили і катьол поставили, і зварити зерно шоб ну нагодувати робочих цих, шо молотять. А приїхав тоді голова з кіньми. Лінєйка, бо приїхав голова колгоспу Семисалов, не знаю, як звали, і матюття насадив, і обернув той катьол і пермішав з землею з усім. А то такий був нехароший, він сам родом з Олешніва.
Ну це був інший, це не той Пилипенко, що мамі повернув корову?
Ні! Це не цей. Голова сільсовєта той був дуже хароший. Мама сама косить сіно, а озірце і ото вона косе. Як глянула під лісом, шо їде голова сільсавєта, вона лягла там в траві і лежить, думала шо він не бачить. А він доїхав, спинив коня, вставай Логвиненчиха, чого ти лягла, а вона каже, та такий фамілія Шинко… то ти дурненька не так коси, а чо ти брата не попросила, шоб ти за його на роботу пішла, а він тобі накосив, а вона каже, так невістка його мене з’їсть.
Так тоді він настроїв їй косу, узяв показав, як отак бери по-трошки накос і у тебе під грудьми непопухне і ти і більше накосиш. Так той був дуже хароший. А на буряках ланкової так то посідали обідати, пообідали, ну і сіли отдихнути, а хтось глянув і о, їде голова уже. Він той голова то Семисалова нема..
Той шо поганий?
Той шо поганий, а уже другий на місці його. Хацько Іван Григорович. А вони посхвачувались тай на буряки, а він: «Сідайте та отдихайте, чого ви посхвачувались. Нас много, а ви одні. Ми тільки дійдемо і вам приказуємо, а вам робити. А як робити, то треба і отдихати». Оце був дуже хароший.
Виходить, що оце хороший був замість того поганого?
Прийшла мама і здула кроликам що не можна і їло… вона взиму і на роботі, і возять там і солома гречана і полова. Воно ж, коли їде везе конем, у село возили. Бо воно ж там скидувалось, де молотили. Там у скибі і солома і полова. То вона набере те додому корові соломи, а полови то се ми і їли полову. Пекли з неї заміси та пекли. Так ми виросли. Так ото, як клотку сідаємо і оце моя не дай, увесь париш усі калаки, оце моя покладка, коло мене. На вишнях все листя пообшморгували та поїли. А оце тепер велика, а тоді було воно ще тільки посонка, тільки посоджена, так нас туди водили, няньки водили, і там був гороб’ячий щавель, ото дрібненький. І ото ми ту кашку чухрали і вони забирали, а на санях вже там стількись муки давали вже вони дітям. Так ото із тією кашкою намішають та намолотять, і ще може по якійсь галушечці.
Тобто у яслах давали вам трохи їсти, так?
Так, давали трохи.
А ви кажете, що кожен із дітей робив собі невеличку територію і їв там?
Так ми там посідаємо і кожне шо не дай Бог шо то вже моє, а то моє.
А багато людей ходило до тих ясел?
Дуже багато. І померло. У нас у моєму селі у первий клас з мого году 38-меро було. У первий клас пішли, а скільки їх ще померло.
Багато людей померло у цих яслах?
Так, і у яслах і брали тоді з наяду були такі женщіни шо їздили конем возом вдвох і їздили дітей скидають і везуть на кладовище і там закопували.
А на кладовищі на купу, тобто не ховали кожного окремо, а була велика яма і у ту велику яму?
Ото з воза прямо у ту велику яму. Там на кладовищі на нашому десь у яку сторону, на климентову гору, як їдеш, так у сторону на захід. Великий хрест, там є могила, де великий хрест, до голодомору, що туди їх скидали.
А як, якщо їхати від вас?
Як поїдете, доїжджаєте, там клуб…. Отак їдете у сторону Климентова, ви їхали через Климентовичі…
Ми їхали з Охтирки…
На гай Шевченка, на пушочника і повернули сюди..
Нє, Климентове ми не проїздили…
Мокринка…
То нам треба їхати у сторону Климентова? Але, зачекайте, то це кладбище у Литовці, ваше місцеве кладбище, да?
Наше, своє кладбище.
І на цьому кладовищі цей хрест стоїть, да?
На цьому кладбищі цей хрест, тільки ну оце кладовище, там магазін колись був, пам’ятник там є.
Скажіть, будь ласка, це хрест пам’ятний, його давно там поставили, не пам’ятаєте?
Був дерев’яний, а тепер вроді желізний зробили, ну я ж вже не була, не бачила.
Чим ще рятувалися у 32-33, що їли?
Полову, що було те й їли. Картошку посадила б мама, а воно як тільки підходило, шо вилазить, так хтось вирвав і забрав. Вона давай… Вони приймуться. Тоді мокре літо було. І ото там поприкопувала і хоть трошки, а то ж корова, а то ж корова молочка надоїть, тай їли. І шилуху з пшона ото у ступі і шелухи натовкли, воно тоді дрібненьке. І пекли ото полова а молочком заколотана. І то таке і їли. А мені здавалося, шо то як вроді біла така ото мені мама давала ото за молочко чи де вона там муки і ото спиче і вузличок муки уже заховала під сундук, бо то отбирають вузлики ті. І у вікна отак із середини, як ото вікониці, а тоді отак побоках заставляли, а тоді так дерев’яне шоб держалось. І вона прийшла з роботи, грозовий дощ, ливень, мокра вся і переодіться нема нічого, забрано усе то чисто.
Хто то все забирав?
Сосід. Жив по сусідству, вор. І його вже так шукали, шо найшли тільки комсомольці ото вже слідкували, він же не саму маму мою.. ну скрізь і комору він обкрадав. Так найшли вже, як жито косили. У житові вже не взнаєш, шо він ото вже зогнивший. Оті комсомольци застрелили, шукали всю ніч.
Він постійно у всіх крав і всі його шукали, а потім комсомольці його знайшли і застрелили?
Комсомольці засідали ну балакали так шо тут був..
А як його звали?
Петро.
А прізвище?
Бондаренко Петро.
Так його у 32 застрелили чи в 33?
У 33.
Чи ходили ви тоді на поле чи дозволялося і чи ходили ви тоді збирати колоски пшениці?
Та шо ж я була тоді ще така, що які колоски, мені 3 годи було чи там 5 год. А у 47 тепер уже ходили, ну гонили ж.
А за 32-33 ви не знаєте чи ходили?
Не знаю.
А скажіть, будь ласка, чи обмінювала мама полотняні речі, хустки, сорочки?
Нічого вона не ходила через те, що усе пообкраджувано. Ото прийшла дощ ливень і нема нічого переодягтись. А через один двір од нас там мати вмерла, а батько жив і дочка і два сина. То та Марія принесла нате тьотка Галька спідницю таку, тато передивився, щоб ви переодяглись.
А взагалі люди у селі були дружніми, ну окрім тих, які крали?
А взагалі люди були дружніші тоді, ніж тепер.
Допомагали одні одним, ділилися продуктами у 32…?
Тоді люди були дружніші. Тепер наоборот – хуже.
Ви кажете діти помирали, багато дітей помирали і дорослих також, у селі багато людей померло?
Дуже багато, дуже багато померло тоді людей. Страшне.
А може ви когось пам’ятаєте, як звати, хто помер?
Багато.. Подружка моя Галя тоже померла.
А як її прізвище?
Бондаренко Галя Петровна. Це ж цього бандіта дочка. А вона ще балакала так і ми одногодки. А вона хай, хай іде … ото прийде галя і йдем граться. Так ото ми і ясла ходили а Тетяна Родіоновна, Логвиненко Тетяна Родіоновна то завєдующа яслами була. То вона хароша була. У неї своїх дітей не було, так вона взяла у сестри двойняшка, так вона Колю взяла із 28 года.
Ви не знаєте, що таке «Торгсін»?
А чула, моєї тьотки із Тростянця, моєї тьотки батькова сестра Галька у Тростянці жила вона з 5 года. Ото у неї було дітей Володя, Галя, Марія і Тоша – четверо дітей було. А чоловіка звали Грицько. То у того Грицька ще двоє брат і сестра несовєршенно лєтні були. А жили вони багатенькі були. То шо було золоте чи серебряне, несли у Охтирку міняти, здавати золото. Чи хлібом платили, не знаю чим. Із ним Крамар Микола. Той Шевченко – Грицько.
Грицька як була фамілія?
Шевченко Григорій. Той Крамер Микола товариш. І вони йшли от Тростянця, до Сосонки не дійшли. І там Крамер Грицька вбив і забрав оте золоте. І той Крамер вернувся, він же забрав золоте, у нього є. А моя тьотка осталась 4 дітей і нема ні хліба не куска і тоже викосили уже. А Крамер ще директором устроївся вже після того і якийсь чи мельниці і тоді уже вернув свою. Пойняв, що він посиротів, а у його дітей не було з жінкою, вони на перекалках жили, я знаю де вони жили. І от він почав дітям помагати Грицьковим. І його жінка не суперечила, шо він вже й ходив до неї, шо вона жила, як з чоловіком крадькома.
Любовниками були?
Народила від його Бориса од Миколи.
Ця жінка, що стала вдовою, оцього Грицька?
Народила Бориса. Вона була невелика ця Галя. І ми… Прийдем а на перекалках, робили кладка високо ходили, а там мокро було. Так ми прийдемо і Борю принесемо. І та Миколина жінка, вінок клала голові.
Миколина жінка знала, що це від її чоловіка?
Він на нього був похожий. У неї не було дітей.
І вона з ним жила далі?
Вона з ним жила. Не знаю, коли він вмер. Тьотя моя і жила з дітьми, Володя пішов на війну не вернувся, а ті Галя на Липках жила у Тростинці, до воєнкомата вона вже вийшла заміж. У неї чоловік Альберт був у кожушку.
Виходить вона знала, що цей Микола вбив її чоловіка?
Вона тоді не знала.
Але дізналася?
Уже ж вона взнала це ну канєшно вже як викосили, що Микола. Бо йшли два друга у Охтирку..
То це він його у полі вбив?
У полі, у пшеницю його затяг, що вже як косили, тоді…
І ця Галька подумала, шо він їх кинув, так?
Ну я не знаю, що вона думала, я ж у неї в голові не була. Вона цих дітей виростила. Саша той був десь аж у Дзержинську, город Дніпродзержинськ, то він там був ще чи другим секретарем промкома.
Галька його не питала чого він вбив її чоловіка?
Вона ж мені не казала.
Ви кажете, що люди ходили усе відбирали, то були ці люди, що ходили по хатах?
Як?
Ну ви кажете, що крім того крадія, ще інші люди ходили по хатах забирали.
Допустім баба вже вмерла то вона… Шо ж забирали у колхоз давай сіяти добровольно зерно. А вона не дала зерна, а десь закопала у ямі, щоб вже було шо у неї двоє дівчат Галя і Паша, а чоловік умер в 33 з голоду. А її видно хтось піддивився, шо найшли закопане зерно і її засудили, так дівчатка Галя і Паша на пологах була комуна і ото комуну, там хрещений батько робив, забрав, так Паша вмерла. А Галя жива була.
А ви кажете, що хтось піддивився і розказав, то були в селі люди доноси робили?
Канєшно були, вони були є і будуть. Нас не буде, а вони бутуь, шо так живуть. Її засудили, вона на черзі була, а ото Крупська Надєжда Іоновна, вона ж була Ленінова жінка, у Леніна дітей не була, так вона приїхала туди у тюрму Крупська, провірювати. Це вже після 33-го. В якому 38 або 37, я не знаю, й якому году. Приїхала провіряти туди. Так вона, як розказала, за шо вона там отробляла, так її випустили цю бабу Марусю, так вона приїхала сюди і тут помощь їй оказали, за те, що вона там пробула і помощь їй оказали. Так вона за Крупську була благодарна.
Хто це на фото?
Мама моя. Моя мама. Ото раньше було на мисці довкола рисовали. Вони серебряні. Це вона ще дівчиною фотографувалася. Мама фотографірувалася, у мами вже які там дукани були, то ж вона дівчиною була, як фотографірували. То може у 20-му. Вона може у 23 чи 24 заміж вийшла.
А куди вони потім поділися?
Не знаю, куди потім поділися. То ж покраджено. Уже не було.
Чи були у селі люди, які не голодували?
Та канєшно були, були ті шо не голодували, а жирували.
А хто не голодував?
Голова колхозу, чи голова сільсавєта, чи голова сільпо і бригадіри, то ті ж не голодували.
Ці люди, які приходили у будинки з колгоспу, забирали вдома продукти, зерно…?
Забирали усе
Це були активістами ці люди?
Да
Це були свої чи приїжджі?
Свої. Герасим, звали його, тай агітірував шоб ішли у колхоз. Тай каже, та не може бути, щоб кухарка з голову здохла коло печі, тоді ж печі були. Тай у 33 вмер і він з голоду. Оцей Герасим Щербаченко. З голоду вмер. Жінка була Щербаченко Параска, дочка Щербаченко Дунька, Щербаченко Яків і Щербаченко Данило. Ото їх було.
Може пам’ятаєте ще імені активістів, які приходили з колгоспу?
Іван Терентьєвич був, він був головою колгоспу. Так його засудили. Обкрадав людей. Через нього люди з голоду дохли.
А хто його засудив?
Якби тобі було 5 год, ти б знала, хто засудив. Судді судять.
А скажіть, будь ласка, цей Герасим помер від голоду у 33, а може знаєте, як склалась доля тих інших людей, які також під час голодомору забирали їду у людей і у колгосп відносили?
Не знаю. Він умер. Знаю син один із войни у Москві служив, упав за машини та убився, він з 19 года. Яків син той тута на війну пішов та вже не вернувся. Дуня дочка заболіла простудилася, а вони ж ті шо розкуркулені, вони у тій хаті жили, Герасима перейшов, а при німцях, як німці прийшли хазяєва поверталися у свої хати.
Ті що під час голодомору втекли вони при німцях поверталися?
Вони повернулися, їм же хати повернули.
А тоді у них ті хати у 32-33 влада забрала?
Їх повигонили, влада розкуркулила і де вони жили… Капустін Василь Данилович вернувся та при німцях тут був батюшкою.
Та хата була пуста, там ніхто не жив?
Ні, як це, не пусті. Ми ж жили. А ті ж хати пусті. Оце ж хати тоже Логвиненко, Швець. Був тоже розкуркулений. Оце бачите на стелі тунелем лампадки. Це цій хаті годів 200. Це розкуркулена. А тоді пусті хати були, а ті цей же розкуркулили, ті повимирали. А ті колхоз продавав. Чи після голодомору. У 34 ми сюда перейшли. Оту свою хату мама продала за 100 рублів на високому горбу. Там спирт робили. Так туди закупили на дрова, тоді ж палили. А цю купила за 450.
А де взяла ще 350?
Не було грошей. А батько із заключєнія пише як каже, що вже. А вона каже, а я світа не бачу. У мене і їсти нема нічо. Так він вислав гроші і заплатив.
Його вислали у заслання, але він та працював і отримував гроші, але він там не голодував?
Він не голодував, його привіз у 37… І нас повели на річку купаться і там пляж такий шо міленький, ми там. А він стоїть протів двора, а він пішов, люди сказали, що ми у яслах. Пашов, а Галя тоді, у няньках, він каже: Галь дивися батько твій іде. Вона ж його знала, а я за нею ухватилася ідемо Галю додому. Привіз і двоє одіті, кожух там з білого ведмедя. Навіз усього.
Виходить, що він у 34 тих 350 переслав?
То ми у 34 перешли, а він приїхав у 37, може він у 36 переслав.
Виходить спочатку мама дала сто, а вже потім додала?
Дала скільки було. А ті хоть давай доробляй, колхоз же продавав, отщитували, вона ні копійки не получала. І він як прийшов та вийшов на город, а я ж кучер поїхав, а він вийшов, городі був колодязь, це я вже вдовою викопала колодязь, бо то у нас на городі був колодязь. Тато стоїть із сусідом балакає, а я вийшла, і кажу ідіть уже мама з роботи прийшла І він прийшов на другий день дивиться, що вона, а він ще й каже, та хай хоть переодінеться, а вона прийшла у тій одежі, на другий день, уп’єть він їй каже, що ти то вдіваєшся, а вона каже, а у що я переодінуся, ввечір поправ на піч поклав, на рогачку повішов шоб висохло перед піччю. Переодіться не було ні сорочки, ні кофти ні спідниці. Шо на ній, то було й усе.
Голодомор у 32-33 роках був штучний чи це було природнє явище?
Не знаю.
Але дивіться, урожай же був на полі?
Урожай був. А оце ж там урожай був, так ото ж такі паразіти, як отой катьол перевернув. А у 47 шо, 46-47 шо не було врожаю? Урожай був? А ми шо їли? Не пускали навіть у ступу товкти качани з кукурудзи. У нас у войну, як фронт був, дві неділі була лінія фронту. А ми при нім ті шо з хати вигнали.. то ж хазяїн розкуркулений і ще дядько троюрідний. І ми жили у колхозі там коров доручали. Скільки платили, воно мені не казали, ше як були батько і мати. І ми жили. І тоді лінія фронту, ми сиділи на порозі ропсу молотила. А Німець зайшов тай: «Век, Век. Рус солдат, век», шо йдуть руські солдати. А ми сидимо я морлочу ту ропсу. Летють самольоти, і бомблять. Ми тоді у погріб потікали, а це був 7 місяць, шо мама помідорів уже діжки понакладала, ще тільки не залила розсолом. І сусіди і ми то дві сім’ї у один погріб. Так ми там посиділи, поки поїли ті помідори.
А тоді загупотіло шось та як скотиняка прибігла. Мама вибігла з погребу корова прибігла, біжить по кругу. Вона: «Зорька, Зорька». Хотіла взяти корову та повести, а вона біжить, вона злякана. Хата вже спалена. Нема. Не тільки наша, а тоді 70 дворів аж. Плакали ми. Ходили і палили лінію фронту.
Скажіть, будь ласка, а коли ви потім вже після війни повернулися у цю хату, як?
А я докажу, до краю, якщо тоді інтересно. Ми тоді за коровою, а вона каже, там солдат. Ми потікали до річки, тут а ще хати цілі, непогоріли. А це наші шо тут кладовищі і руський солдат, дивіться. А ми тоді прийшли туди. Там уже небагато дворів, без нічого ж. Ключ хата згоріла. Там сидимо. Коли прийшли руська розвєдка прийшло і ранила одного і кишки уже вилізли і він кричить добийте мене. А ми тоді потікали ракети горять, і ми повтікали, і самольоти літають з пулімьотів стріляють з самольотів, ми повтікали у воду посідали, тільки голови зверху. А пулі летать так шукають. А тоді вже до а нас відтіля пішли ми, дійшли ми сосєді, а ми в лісі. Була одна женщіна 5 дітей, щей бере мене шосте. І ми у ліс звернули до лугу, викопали там окоп такий, зробили, як земльонку, як погріб і ото гільйом прикрили і то ж дітки малі їсти просять, нема ж нічого. Помийне відро знайшли дорогою. А ті, що з того боку люди виганяли у тих корови були і коні, ті повигружали усе і вивезли на возах у ліс. Вони не поїхали там де солдатський фьорт, вони там, а ми тута. А тоді налетів самольот і самольот і його збили і збили ті дітки просять їсти, а їм то не дають. У них є шо їсти, а у нас нема нічого. Одна женщіна солдата одного ухватила, а її син служив тут, ухватила синочок дорогесенький, дуже. А одна дівка вже також їй років 15, сходила до себе на гору та прийшла кукурудзу поломану. Пішло там може викопало картошки, їсти хочеться. Так той самольот….. Як загорівся, та впав та то дівчина током пеклосі що вона вскочила у воду, як би з головою пурнула, а тоді і згоріла. І десять пообпікалося, їх у Писарівку повідправляли. На ліченії вони були, а три тільки душі на смерть погоріли. А відтіля, як уже верталися, так то уже доїхали в село.
Сюди в село?
Ну сюди із лісу до Литовки. І тут уже де наші погоріли, а дорога за ними нє. Ну не погор… І з коровою їхав один, і жінка і дитина, а він корову ж за роги так вона упиралась йому, а він удєржував. А корову у віз, а віз оставсі. А вони ті живі остались. Ото таке було. А ми тоді сюди прийшли, а де ж ділося, куди?
А хата вціліла, хаті нічо не сталося?
Там згоріла!
Там так, а ця тут?
А тут оце ж од школи, як… Та тут оце, щас…. І Ковалішина, Романькова… Тут осталося…
Ну декілька хат залишилось, і ця в тому числі.
Оті хати вже…
Лишилися.
Отут да осталися із десяток. І сюди два льота не погоріла ні одна там снаряд упав, то там хата згоріла і навпропи неї і та згоріла, а ті далі…
Залишились.
А тут от де снаряд, а протів нашої хати у нас на городі бомба упала тай була яма така гдєто метрів два в глибину. А отут, де протів нашого двору, снаряд «Ванюші». Не взорвався, але ж отакий, як ото стіл метрів півтора чи два, а обйомом отакий, а тоді сюди далі то те вже вузький і метелий. Ото такий снаряд…
Виходить кругом стріляло бомбило, але хата вціліла?
Да всі оті хати вціліли, і школа…
І ви далі почали тут жити?
Да. Тоді ми ж прийшли у дядька став….