1. Дата запису: 3 серпня 2021 року;
2. Місце запису: смт Обухівка, Дніпровського району, Дніпропетровської області;
3. Записувала: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Андрійчак Галина Семенівна, 6 січня 1928 року, народилася в селі Партизанське, Дніпровського району, Дніпровської області;
5. Розшифровка запису: Муллакаєва Андріана Степанівна;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала у селі Партизанське, Дніпровського (тоді – Пригороднього) району, Дніпропетровської області.

(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як Вас звати? Прізвище ім’я по батькові

Андрійчак Ганна Семьоновна.

Якого року народження?

З 28-го. 28-го якраз 6 января. Так же?

А де ви народилися?

Народилися батьки мої жили у Жальбівці, а тепер воно не Жальбівка називається, а Партізанське. Там мої батьки жили. Їх узяли розкуркулили. У батька була коняка, і бричка, і віялка. Віяли зерно засипали і віяли руками. Вони його розкуркулили, бо це він був куркуль. А тепер ті що три машини мають, які стоять мільйони, то вони не куркулі… а батько мій куркуль був.

А скажіть, будь ласка, як звали Ваших батьків і якого року народження вони були?

Я не знаю народження, а батько…

Донька допомагає. 1895-го бабуся, ми ж пам’ятники робили.

А батько Моцний Семьон Нікітович, а мама Моцна Наталя Тихоновна.

А Ви кажете, що їх розкуркулили, можливо пам’ятаєте яка це пора року була і хто саме приходив? Це були свої люди чи чужі?

Та воно ж давно-давно пройшло. Як же я помню як мені був тоді сьомий год. Помню як мама забрала нас у хату і зачинилася. Зачинилися там, а ті шо приїхали грабить, то забрали і в горщечках де яка крупа була. Так вони прорізали крушу, раніше ж ні черепиці не було нічого, а були хати криті очеретом та соломою. Вони прорізали дірку, а хати ж були построяні, що із коридора на горіще є лазейка. І ми ж стояли так у каридорі, а він ж цей що грабив уліз через горище, прорізали стріху і вліз. А мама тоді його як потянули палкою і мама зомліли, зомліли і… (плаче) Тоді почали давати їм успокающе і вони тоді пішли, ну а все забрали. Батька тоді вигнали із хати, бо ми заробили шо вигнали із хати. Та батько поїхав у Горнівку, а там жив брат і брат цей дав нам сарай. І ми переїхали в той сарай. Там батьки збудували дві комнатушки собі і так ми в тій Горянівці прожили.

Це також був Дніпропетровський район?

Да. Це осього ж Партізанське не далеко. Петраковка, як на Петраковку їхать і тутачки зразу Партізанськ. Ото так воно було нам. А тоді ж не було нічого ні їсти нічого, то питалися ото ж покосять, а ми підемо малі діти та колоски збирать… а нас об`єжчики ганяють. Ой пережили (плаче). Да, да жизнь була тяжола, но пережило. Господь ще й досі слава Богу  дає жити.

 А Ви каже, що вас вигнали з хати, а можливо було потім відомо кого туди поселили?

Я за це не знаю, це якби батьки. Мені ж сьогомий год тоді був…

А мама з татом пішли до колгоспу?

Пішли до колгоспу як уже перейшли у Грянівку, то перейшли до колгоспу. Робили в колгоспі. А в колгоспі шо платили тоді… за один трудодень дадуть 50 грам зерна, шо ми тоді його ета… було важко, дуже важко.

 А як було звати Вашого брата?

Брата? Микола.

А скажіть, будь ласка можливо Ви бачили на вулиці пухлих чи мертвих людей?

Брат у мене, братік із 26-го года Павілік помер од голода. Мама тоже в мене були пухлі, якби не бабушка, то може нас б багато погибло. А то бабушка як деякі вещі хароші раньше ж тоже були хароші вещі. То бабушка ходила і міняла на кусок хліба, то за муку, то за те… то так ми виживали.

Бабушка це мамина, правильно?

Да, мамина. І вони нас спасли.

А як її було звати?

Марфа.

А фамілія?

Олексієнко. А по-батькові от не помню.

А куди саме вона ходила міняти одяг?

Ну я вже ж не помню куди, ну в другі села такі, шо там було достойно воно мінять. А мами були хароші вещі, і юбки були хароші, і платки, і жикети. Ну, тоді ж воно не така мода була як сейчас. То бабушка ото однесе, попромінювала. Отак ми і жили.

А братик у якому помер в 32 чи 33?

У 33 помер братік.Оце він у Партізанському там десь захоронений.

Там десь на місцевому кладовищі?

Да.

А можливо пам’ятаєте як його ховали?

Може я пам’ятала коли, но вже воно в такі годи, то хіба його все вспомниш.

А як в 32-33-му ховали людей не знаєте? І де їх ховали?

А так наверно й ховали в одіялах та й так, яму викопають, де тоді ці труна були…

А можливо хтось просився до вас переночувати чи їсти просив?

Нє, тоді в каждого своє було. А може, хто й проходив, але я ж кажу це вже пройшли годи.

А що ще в 32-33-му Ви їли?

Їли все, детка і бур’яни, і лободу їли варили та лободою харчувалися. Шо під руки попадало бо голодні були…

А що таке «Торгсін» не знаєте? Золота, срібла у мами не було?

Тоді не дуже було. Це вже осьо коли воно золото те появилося. Золото тоді… а може в їх воно і було, але оце як тепер на пальцях, то в батька і матері не було, може у людей і було в когось.

Скажіть, будь ласка, а село тоді було велике? Багато людей розкуркулювали? Можливо у Вас на вулиці?

Багато, багато. У кого та конячка там була, оце ж такі куркулі там були. Може в кого й коровка була вони забрали його все. Та я ж кажу були у горщечках крупи і те забирали. Оце тако ми жили.

А ці люди, які забирали, то це були свої?

І свої, і всякі були. Забирали і на підводи грузили, а куди вони його везли Бог його знає

Скажіть, будь ласка, забирали продукти харчування, зерно, а одяг який був красивий забирали?

Да, забирали і це де в кого які були хароші вещі. Но я ж кажу бабушка тоді Слава Богу поховали трошки.

Дивіться, а якщо це були свої люди і забирали одяг вони в ньому потім ходили?

Нє, нє. Вони його десь здавали або що… люди наші не ходили. Може який предсідатєль…

А тоді люди були дружніші?

Канєшно дружніші. І після войни дружні.

А Ваших бабусю і дідуся по маминій і татиній лінії не розкуркулювали?

Я не знаю вони померли, то я не знаю.

Вони ще до Голодомору померли?

Нє, бабуся жила мамина мама, то вона з нами жила. Вона пережила  і Голодомор, і войну, 47 год… а мама часто боліли, а ми ото робили.

Як Ви думаєте, для чого в 32-33-му забирали зерно, одяг, речі? Голодомор це було природнє чи штучне явище?

Нє, вони іскуствено зробили, вони позабирали все і кончилось діло, а люди хай здихають. Іскуствена голодовка була і всьо.

Можливо влада або активісти, що відбирали у вас все пояснювали для чого це робиться?

Хто там шо пояснював. Може батькам і пояснювали, но я ж кажу це давня історія.

Батьки між собою говорили про те що відбувається?

Воно ж тоді ніколи було, бо в колгоспі робили, а тоді прийдуть додому. Тоді ж не так було як тепер, тепер той комп’ютер, телевізор, а тоді не було нігде нічого даже радіва і того не було. Це вже після войни хоть радіво стало. А тоді ж нічогісьніко. Свєта не було при лампі ми все робили, а тепер як свєту немає, то ой Боженьки як це без свєту жити. А тоді лампа…

А пам’ятаєте коли пішли до школи уже після голодовки?

Після, після. Пішла я в школу із 9 год. Повчилась я перший, другий, третій клас і мені не було за шо ходить до школи, то я вже пішла робила до колгоспу, неграмотна…

А Ваш брати 22-го року, то він коли пішов до школи?

Він ходив до школи но не хотів учиться.

А в 32-33-му він  ходив до школи?

Ну да. Ходив, ходив, но так не хотів туди ходить. А мені дуже хотілося до школи, но мама всьо время боліла і мені не було ходить за шо до школи.

А Ви не знаєте в школі братика не годували? Не давали їсти в голодовку?

В голодовку, хто там давав, хто там давав…

Дуже дякуємо за розповідь

1. Місце запису: місто Мала Виска Новоукраїнського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 28.08.2020 року;
3. Хто записав: Артеменко Лариса Олегівна;
4. Респондент: Кучеренко Зінаїда Олександрівна;
5. Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;

Під час Голодомору в 1932-1933 років Назаренко Оксана Василівна проживала в селі Сухолітівка Новомиргородського району Кіровоградської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представитись, будь ласка, як вас звати? 

Кучеренко Зінаїда Олександрівна. 

Зінаїда Олександрівна, ви говорили, що ваша мама розповідала вам про Голодомор… 

Да, да. 

А також і батько розповідав чи тільки мама? 

Ну, і батько розповідав. Вони тоді ж, батько 1926-го року, а мама 1925-го. 

Скажіть, будь ласка, як звали вашу маму? 

Ну, Назаренко Оксана Василівна. 

Коли вона народилась? 

25 лютого, 1925-го року. 

А батька як звали? 

Е, Назаренко Олександр Данилович. 

Коли батько народився? 

7 квітня 1926-го року. На год меньше. 

Угу. А де вони проживали в роки Голодомору? 

Сухолітовка, Кіровоградська область, Миргородський район. 

До нашого села, до нашого колгоспу, до нашої сельради вони були. 

Ну, то я ж кажу…

Зрозуміло, зрозуміло. 

Один колгосп. 

Розкажіть, будь ласка, вам мама розповідала, що до них додому приходили активісти? 

Да, приходили. 

Розкажіть, будь ласка, ну, що ви пам’ятаєте? 

Ну, розказувала вона, що десь там допустім бабушка чи мама її знайде щось там допустім якусь зернину, схотять його, ну, на жорнах перекрутить, не, не можно було. Зараз же хтось здасть нас, каже, зараз прийдут ночью: розбили, розтручили, розкидали. Все це мама мені розказувала, я знаю, що це так було. І єдине, каже, там лібо шо там візьмемо якусь лободу чи ще щось там, там зак… А в основному, корова була і вони, слава богу, не тронули якось корову, і за счет молока вони виживали. А в діда вобщє ноги попухли були, він готовий вже був. Ну, якось, що зуміли вони вижить, вот. 

Багато разів приходили активісти? 

Та багато разів! Багато. Багато разів приходили і, і не раз, да. І били, і трущили, і… Були такі люди, шо видно, шо заложували їх, хто мав щось. Ну, у їх такого не сильно. Оце корова була, ну і коні були, но коней потом забрали в колгосп. Вот, у діда Василя були коні, вот, там ще якісь, ну забрали їх потом у колгосп. Але ж не давали, каже мати, оце єдине, що могли вижить за счет корови, якось корову не забрали. 

А вони в колгоспі працювали? 

Да, в колгоспі. 

А вони зразу пішли в колгосп чи не хотіли іти в колгосп? 

Ну, сразу наче пішли вони. Вот, був… Тоді якось так було, мати казала, що не геть їх питали, що там хочешь ти в колгосп чи не хочеш, а сказали і всьо, і забрали тих коней, там ще якісь там були, і пішли вони в колгосп. Робили всі в колгоспі, мати до останнього робила. Ну, батько трохи поробив, а тоди на почту він перейшов. Вот. 

А за куркулів, за розкуркулення щось згадували батьки? 

Ну, були, каже мати, такі сім’ї, що їх розкуркулювали, да. Багато було таких там. Ну, як багато, ну так, шо їх забирали все, да, ви… Даже вплоть до того, шо якось вигоняли їх. От наче, так вона розказувала, що вигонили їх…

А виселяли їх кудись, депортували чи просто з хати виселяли? 

Навєрно, депортували десь їх, бо, якщо забирали, то геть їх начи як вигонили з села. 

З села вигонили, да? 

Да. Ну, іменно кого я не можу сказать, але мати казала, що багато таких було. Були люди тоді ще й заможні, ну, некоторі там, то, то виселяли, казала, а так все забирали.. Там багато вона розказувала, там ще одно село Романівка, єсть таке, то там тоже багато там… Ну, так, через кілометра півтора від них було. То там, виселяли…

Виселяли, да? 

Да. 

А там теж голодували в селі Романівка?
Голодували, тоді всі голодували, як. Це баба каже, що не було голодовки, но як це не було? Була голодовка. Каже їли, шо лібо там… Мама таке спиче якусь мендзаря, прийшли розбили, розтрущили, вже немає за що чи як спекти і що робить…

Мендзарь? 

Да. 

А що… Що це за страва, а ну розкажіть? 

Ну, це такі як куржі зараз можно сказити, такі лєпьошки, можна сказати. Щось там вони пекли певне, ну, що могли. Мендзарі, називалися. 

Ну, це цікава назва, бо зазвичай інші ми знаємо, там шліхта, моторженики, а тут мендзарь. 

Ну, моторженики я тоже так наче, ну пам’ятаю, що вона казала. Ну, а це мендзарі, вона казала, пекли такі. Ну, в каждому селі, наверно…

Це з трави щось таке? 

Ну, це як… Відходи якісь, от там із пшениці чи щось і ще вдобавку щось там, якась чи трава чи може… Ну шо ж то добавляли тоді, вот. 

А ви вот казали про жорна, жорнами можно було користуватися? Щось мама згадувала, вільно? 

Ну, згадувала, що били оці жорна. 

Розбивали жорна? 

Розбивали жорна, каже, прийде, потрохчить усе і всьо, всьо, каже, не має. Чим що робить і не має… Ну, жорна конєшно, вони ж тоді саморобні робили, то старалися, що як що і зробить, якщо і переробить там його, а тоді, каже, самі розбирали, бігом ховали в разні сторони, що б таке, щоб не прийшли. Оце вона розказувала. 

Ага, а вот ви кажете багато людей голодувало, а чи мама згадувала було таке, що на гробарку або вози прямо трупи збирали? По дорогах, по дворах? 

Ну, вона розказувала, що да, собирали трупи і все, ну…

А їх в одну яму скидали, не було ж одиничних поховань чи кожного окремо там ховали, хрест ставили зверху, ну як по людськи? 

Нє, нє. Наче вона не казала так, шоб в одиночку там ховали. Оце каже даже ще людина лежить, ще не ето самоє, вона і не вмерла, а вже приїхали за нею, бо це давали там якісь за людей чи гроші, чи я не знаю. 

Платили, да, тим хто збирав трупи? 

Да, да, да. Оце таке, оце я пам’ятаю, що вона розказувала. 

Тобто, якщо возом збирали трупи, то можно говорити, що було і місце десь масового поховання, десь в яму їх, мабуть, скидали, ті трупи? 

Ну, десь о там навєрно ж у нас на старому кладбищі, я не вже, як оці… Навєрно, там десь був…

Ну мама говорила, так, що масова смертність, збирали? 

Говорила, да. І помню, що вона, бач, згадала, що, казала, що не одна дитина вмерла, оце, оцю  всю, вона там знала і мені розказувала і хто, але я вже тепер не пам’ятаю імена з тих діток, які там були. Вот, і що вмерла там і ще одна дівчинка, і ще один, там у голодовку, казала, померли. Вона меня так казала там… 

А про Торгсіна нічого не згадувала? Торгсіна.

Не, а шо…

А про те, що може десь ходили вимінювали свої дорогоцінні речі, прикраси на їжу? 

Вимінювали, да. Ма… Баба вже моя, ну їй мати, ну їй мати, моїй мамки, їздила вимінювала там, а що вона іменно… Ну свої якісь там одежу міняла на хліб, на, на, на пшеницю, ну на хліб в основном оце…

Це в роки Голодомору їздила, да? 

Да, да. 

А куди їздила? 

Куди вона їздила… Чи десь туди до Київа, чи, чи в Полтавську область, десь туди вона їздила. І ще вона мені розказувала, як оце в них була корова, і вони робили з них масло якесь, а вона була маленька, ну, як маленька, ну 7 років їй десь було, навєрно… І вона бігала і продавала те масло в якесь там село, не продавала, а вимінювала, на-, знаю,  виміняла на велику хлібину на якусь і бігла додому степом, а за нею гнався якийсь на коні дядько, і вона так тікала, десь забрела в якійсь, в якусь річку і вот так стою в річкі і держу, ну, щоб не намочилася хлібина та. Ну, вона прибігла і все таки відірвалась от того дядька… А за нею… ну, на коняці ще він, верхом же ж був. Ну, і вона каже, вона так не раз оце робила, сім років їй було, а вона пам’ятає, що там ходила в Веселий Кут знаю, наче вона казала, це Черкаська вже область була, бо ми межуємо ж, а там це. То вона оце міняла ж якось, оце ж там хліб. І мала дитина зовсім, посилала її баба, бо в неї був ще меньший син, меньший за маму, дядя Вася був. Маленький, то вона не могла, а вона це ж там бігала. Мама оце. 

А не розповідала вона про людоїдство? А хтось десь на когось нападав? 

Ну, це якось наче нє, не було вродє би такого у нас у селі, щоб там їли дітей там, ну… Наче вона не розказувала таке. Ну, але оце розказувала, що вона оце бігала, і міняла те масло на хліб на якийсь. І баба їздила і оце ж міняла там які в неї платки були чи ще щось там. Вот, ну оце все.. 

А якщо помирала там кінь чи корова, вони чи розказувала їли м’ясо вот померлої, наприклад, тварини? Коли от бувало таке, не розказувала? 

Наче нє, такого вона не розказувала, бо оце їх єдина була корова, а те все, що там може і було, то позабирали, вот… Але чось корову, бачите, не взяли, не знаю чого.

А церква була, в церкву ходили?

Ну, в нас в селі не було церкви. Але були такі, що зовсім не воспринімали вони оце не церкву, не попів. Знаю, каже, прийшов якийсь чи голова, чи може партор який. Во, а піп прийшов до них щось там взять, а він геть з хати вийшов і не схотів, щоб с тим попом общатися. 

А мама в школу коли пішла? У сім років чи пізніше?

По-моєму, пізніше вже вони пішли…

Після Голодомору? 

Вони всі переростки оце були в школі. Баба ходила в 8 клас, їй було 19 років. 

Я ходила у 45-му годі, туди 10 кілометрів, у 7 клас, меня було 19 год…

Та вони всі тоді були. 

Я ходила туди і тоді в 1945-му закінчилась війна. 

Ну, вона, навєрно, пізніше пішла. 

А батьки вам потім розповідали, хто саме були цими активістами, хто ходив по хатам в 33-му?  

Імена може. 

Ой, ну не знаю, я наче не можу припомнить… Ну, оці ж вони усі оті, що тоді ж при владі були, а хто…

Но це односельці були? 

Да, односельці були, да, односельці. 

І не казали, хто це був? 

Ну, вона й казали, ну але ж я, мамки вже 24 года не має.

А розповідала вона, з яким ставленням вона розповідала про цих людей? 

Ну, яке ж було ставлення, було погане ставлення, бо дітки вони ж були дітками і все а ж оце і голодні були, і все як же ж, конєшно, вона не так же ж казала про них хороше щось.

А мама як казала, це був штучний Голодомор чи природні причини були Голодомору цього? 

Ні, не природні, тоді все було, все родило.

1. Місце запису: село Кобижча, Бобровецького району, Чернігівської області;
2. Дата запису: 13.07.2020 року;
3. Хто записав:  Артеменко Лариса Олегівна;
4. Респондент:  Даниленко Марія Петрівна, 17 грудня 1927 р.н., народилася в селі Кобижча, Бобровецького району, Чернігівської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала  в селі Кобижча, Бобровецького району, Чернігівської області

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка. Як вас звати?

Марія Петрівна Даниленко. 

Марія Петрівна, коли ви народились? 

17 грудня 1927-го.

А де ви народилися?

Тут, в Кобищі, бо батьки кобищани в мене. 

А в 32-33-му роках ви так само тут проживали?

Да-да. Голод помню.

Марія Петрівна, а де працював ваш батько? 

Мій батько в колгоспі. В колгоспі, колгоспник. 

А як його звали?

Петро Сакович. Овсієнко Петро Сакович. Моя дівоча фамілія — Овсієнко. 

А маму вашу як звали?

А мама — Уляна Хотіївна. 

А де мама працювала? Чи працювала?

В колгоспника. Колгоспники.

Теж у колгоспі?

В колгоспі, колгоспники.

Марія Петрівна, а сестри, брати були у вас? Рідні сестри, брати.

Сестра у мене Шура, от, всьо.

Одна сестра?

Брат Альоша, так помер брат. А сестра є в мене в Кобищі. Працює, вже пенсіонер. 

А брат помер пізніше?

Помер. 

Після Голодомору, так?

Да-а. Вже ж ми, канєшно ж.

Зрозуміло.Марія Петрівна, чи пам’ятаєте ви, чи приходив хтось до вас із чужих людей щось забирати додому? Хоч раз хтось приходив?

Ні, нехто, не помню, не помню, шоб хто приходив шось забирати, нечо, не помню. Якби шось приходили і забирали. А шо вони забирали, не знаєте?

Ну забирали, там, так, різні. І продукти харчування, худобу по різних подвір’ях.

А-а-а. Ні, ні, ні, ні. Не помню я, шоб хто забирав.

Зрозуміло. Марія Петрівна, а от батьки працювали в колгоспі, а їм за це платили щось? Вони щось приносили? Гроші саме. Чи тільки.. Яким чином?

Хліб, хліб в основному. Трошки грошей, а в основному хліб. Хліба багато-багато получали. А тоді не всі колгоспники були, так хліб у нас купляли, зерно. Бо багато-багато приносив батько. Цілий на машині везуть, поскидають мішки хліба, зерна. 

А це ви саме про 32-33-ті роки ви кажете? 

Ну це вже пізніше, пізніше. Ні, не 1933-й. Вже, вже пізніше. 

А ми саме про 1932-33-й хотіли би поцікавитись, якшо можна. 

Ну тридцять.. Я й погано помню. Голод був, канєшно, у селі, був голод. Умирали із голоду. Хто не хазяїн, у кого пагано город обробляв, дак уже що же ж садили, уже що ж же ж було картошка, в основному була. Сіяли хліб, зерно сіяли. А тоді жали, брали, дак не було й шоб так, з голоду ніхто не вмер тут у нас. Бували. А ті, в кого города не було, не колгоспники, так вмирали. Я знаю сусіди в нас, Сало в них фамілія була, так вмерли з голоду. Дітей побрала держава, спасла, не померли дітки маленькі, такі ж, а вони померли з голоду, я знаю, рядом жили, померли з голоду.

А у вас тут, в Кобищі, був притулок якийсь для дітей от, батьки яких померли? 

Ні, ні. Ні, не було притулка. По-моєму, не було притулка, ні.

А ось ця родина Сало, ви кажете, що їхніх дітей спасли. То куди дітей? 

Забрала держава.

А куди їх забрали?

Я не знаю куда забрала. Десь ж забрали дітей, там оприділяли. А тоді як повиростали, приїхали вони сюди, де їхня хата була. Побували в нас уже, такими, взрослими. Школу вже покончали. Так я знаю, що приїжали на свою родіну, де їхня хата була. Ну це так.

А ви не пам’ятаєте, батьки добровільно вступили в колгосп? 

У колгосп добровільно, добровільно. Добровільно вступали.

А сім’я була як ви, на той час, пам’ятаєте, багатою вважалась чи бідною? 

Середняки. Так і називали, середняки. Середняки. Не багаті, не бідні. Хто хазяйнував, міг ото, збирав на городах, щоб вчасно все, дак не були, не голодували. А у кого такі хазяїни були, що позаростало, то позаростало так.

А голодних людей ви пам’ятаєте? Якихось чужих? Які, можливо, по вулиці проходили чи до вас заходили, просили, щоб ви дали. 

Просили, просили, приходили. А було кусочок ж ото хліба одріжем, хліба ж мало вже було якось, неврожай був такий. Так баба було напече й каждому ото: «Це твоя хлібинка, це твоя хлібинка, це твоя». А як нема нікого дома, так брат було одріже от каждого і собі, і мені, шоб не хвалилася. І у каждого шоб хліб був, не розкидалися з хлібом. 

То ви пам’ятаєте, що все ж таки не дуже так було, що їсти. А все ж таки економили, да?

Да, да, да. Хто економив, то я знаю шо у нас оце на городі сусіди жили, такі, хазяйни погані були. Дак у нас уже картошка сходить, а вони ще город не орали. Каже батько: «Коли ти будеш город орать?», «Встигну, я готового куплю». «А де в тебе грошей?», «Найду». Це було. Я помню, була на городі ото ж, вискочиш, гуляєш там, як на городі роблять, і діти ж гуляють на городі. 

А корова у вас була?

Була, була, була корова.

Одна?

Одна. Корів не було, одна коровка. Так шо молоко було своє всєгда, молочко.

А ви кажете, що до вас все ж таки приходили проситити їсти? 

Приходили, приходили. Старці, називали. Приходили. 

Сусіди знайомі чи чужи люди?

Чужі, сусіди ні, а чужі люди приходили. Було одріже ж мати вже кусочок вже ж дать їм. 

Тобто вони ходили, отак до вас заходили і просили.

Просили їсти, да. Просили: «Можна, дайте кусочок хліба, бо ми з голоду вмираєм». Оце таке було. 

Багато таких людей ви пам’ятаєте, щоб до вас приходили? 

Чужі, чужі приходили. 

Багато їх, приблизно так? 

Да я не помню.

5,10? 

Я не помню. Да ні, менше, менше. 

А що вони розповідали ви теж не пам’ятаєте?

Нічого так, я ж ще невелика була. Шість років мені було, голод як був, так мені 6 років було. 

А ось ця родина Сало, що померли, то де їх поховали, ви може пам’ятаєте? Чи батьки потім розказували?

Я не знаю. От я не знаю, де їх хоронили. Я не знаю, не знаю. 

А взагалі, можливо, потім вам переказували що багато людей тоді в Кобищі помирало? 

Я не можу сказать. Багато помирало… Хто хазяїн був, якось умів держать своє хазяйство, дак не помирали з голоду. Знаю, шо сусіди помирали в нас, Сало, я знаю, шо їх фамілія була Сало, вони вмерли з голоду, це я знаю. 

І все, так, більше нікого?

От, нікого більше. 

У роки голодомору ви не тут жили, жили десь в іншій частині села? Так чи ні?

Да. У іншій частині села. Там близько, коло остановки ми жили, коло, отам, коло… 

Туди як на Бобровицю їхати, та?

Туди, да да, отам, ми на окраїнах жили, ми, крайні. Берегова така в нас була всігда сінокос був свій, коров усігда держали, пасла корову я, корову, телятка.

Потім цей… сіножать у колгосп забрали, так?

Кого?

Сіножать, сіножать колгоспна стала.

Ну та вона колгоспна і була, за мого, того колгоспна вона і була, не яка, колгоспна. Були, я не знаю, один чи два одноосібники. Раньше їх «куркулі» називали, а тоді вони ж в колгоспи не вступили, дак землю їх побрали. Нам же, сємдесят соток города було в нас, дак як не ленилися, картошка своя, буряк свій, все-все, все своє було, все своє було. 

А що з тими куркулями сталося? Ось з тими, що ви кажете. З одноосібниками. 

Я не знаю де вони подівалися, де вони, я не знаю де вони. 

Родичів їхніх ніяких не знайшлося?

Не, не, не було, не було. Я знаю, що приїзжали де їхня хата осталась, дак приїзжали потім чи то внуки, чи то діти. Побули, шось попитали там, не знаю, матері да батька і поїхали.   

А от вони жили в хатах, а це їхні хати забрали, напевно, так чи ні?

Ну хата стояла, некому вона була, закрита, да й все, нікому була не нужна, ніхто в їй не жив. Бо у кажного ж у селі своя хата була, у кажного. Не було ж без хати, не жили ж люде, строїли й була. Яка уже була хата, ну була хата. 

А ви пам’ятаєте Кобище ще як було районним центром чи все завжди в Бобровицю їздили?

Ні, ні, ні, як районним центром я не помню. Двадцять сьомого року, я, народження.

Але от старші, можливо, розказували чи ні?

Та може якось…

Якась міліція була ще в Кобищі?

Була, була міліція, була, міліція була, була, була. Ну бувало ж і банди ото ж є такі шо в хату залазили уночі, як одинокі люди були. Так міліція була, була в Кобищу міліція, була, своя міліція була, своя.

То там у центрі?

Це в центрі, в центрі. Це була міліція своя, була, я знаю.

А худобу в колгосп забирали чи не забирали по селу?

Ні, не забирали, не забирали, ні, ні, не забирали, не забирали, не забирали. У колгоспі ж худоби було багато, пасла худоба колгоспна, було ж, а ми ж туди жили до остановки, туди. До залізниці близько, до остановки, тепер оце ж там, от близько в кінці Кобищі, туди. Дак всігда пасовище було, пасли худоба, всігда пасли. І колгоспна, і своя паслась там. Корову всєгда держали, корова була, молочко було. 

А ви не пам’ятаєте, не чули ніколи таке «Закон про 5 колосків»?

Не помню, не помню, не помню.

А слово «Торгсін»?

Кого?

«Торгсін», не чули таке слово?

Не помню, не помню, не помню.

А ось це зерно, яке було в колгоспі. якісь були склади з зерном?

Були, були. Комори були, комори, колгоспні комори, получали. І тоді вже як у колгоспі робиш, за конці года колгосп давав грошей мало, там, зовсім, а зерно давали. Бо було батько привозить ціла підвода зерна додому. Хватало було цім курам намололи ж, хліб пекли. 

То вже вам скільки було як ви це пам’ятаєте, як батько зерна на підводі привозив?

Ну я вже.. 27-го року я була.

Ну 10-15 років?

Ну так..да ні, менше, менше чим 15, ні. Я ж 10 класів кінчала. 10 класів кінчила, поступила в Київський педагогічний інститут на історичний факультєт. Здала на відмінно тоді екзамени. І там жила, у Києві, в студентському общєжитії жили ми. 

А от у вас у класі скільки було дітей? Скільки учнів було? 

Да не менше як 30. Класи були великі, багато було дітей, багато.

У якому році ви до школи пішли?

У сєм год. У сім год тоді, тоді так усі йшли, у сім год. У 6 ні, не йшли, у 7 год.

І у класах школи теж було багато дітей?

Да, багато, повне, повний клас був, повний клас був. Класний керівник був обязатєльно ж, всьо.

А от церкву в селі пам’ятаєте? Була церква в селі?

Була, була церква, дак німці її чогось, я не знаю, спалили, на що їм церква була. 

А до приходу німців ходили в церкву? Можна було у церкву?

Ні, не ходили, діти не ходили. 

А батьки?

Батьки… Церкву якось рано закрили чогось, я й не пам’ятаю, то церкву закривали, закрили церкву.

До Голодомору закрили ще?

До Голодомору чи після Голодомору не знаю, якось церкву закрили, батюшки там не було. Де той батюшка, я не знаю, дівся. Я знаю, що Петро батюшка звався, от. Ходив він, ото, в празднічні дні ходить же батюшка, дають йому там грошей. В основному, які ж там гроші, хто п’ятьорку, хто троячку.

1. Місце запису: село Глибоке Бориспільського району Київської області;
2. Дата запису: 10.09.2020 року;
3. Хто записав: Артеменко Лариса Олегівна;
4. Респондент: Коврак Іван Остапович, 18 вересня 1928 р.н. в село Глибоке Бориспільського району Київської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Софія Базько.

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в село Глибоке Бориспільського району Київської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка. Як вас звати?

Представся, як тебя зовут?

Коврак Іван Остапович.

Іване Остаповичу, а коли ви народилися?

Тисьчу дєв’ятсот двадцять восьмого года.

А число, місяць?

Подождіть, двадцять восьмого восімнадцятого сентября, ето, октября. А мені в Казахстані когда так прибавили, года там так паспорт там.

Не года, месяц прибавили там, неправильно.

Фактіческі, от буде в жовтні, восімнадцятого жовтня. Отак буде.

Дай Боже буде, дев’яносто три.

Буде дев’яносто троть. Ну я вже не став то, як записали в паспорті, то так воно і тягнеться. А так фактіческі я так, я не.

Дев’яносто три года йому по настоящому.

Іване Остаповичу, а де ви народилися?

В селі Глибоком. Вулиця Довженка, там моя хата стара стоїть, батьковщина моя.

Іване Остаповичу, як звали вашого батька, ну повне ім’я? Батька.

Остап звали його.

Кобрак.

Кобрак Остап Хомович, у його дід Хома був, батько його. Он сам кубанський був, козак. Он бил, как вам сказать, третій куркуль на село, от. Ну он казав так: «До сімнадцятого года, ота як революція пройзошла, до тридцятого года жизнь була отак» (показує великого пальця). Єдін дав НЕП, був там такой НЕП, от. А потом началі в тридцятом году колєктівізацію робить, от. Ізгонять у колгосп. Хто пошов добровольно в колгосп, того не трусили. Як ото кажуть, шо НГБ ходило, трусили, ні. НГБ не ходило. Некого не було. В мене, я, так я то канєшно запутався. Старший брат був Андрій, двадцять четвьортого, а другий — двадцять шостого. Еті бігали в економію, а економія та була, як вам сказать. Оце як з Борисполя єхать, канал і ото газ труба як проходить там, там була економія панська. А хто там, ілі пан Камінський там був, ну її както в сімнадцятом году не розогнали. І вона существовала отож , у тридцяті годи як пішли колгоспи основовать. Хто в колгосп пошов, тих годавали. Ну, затірку варили, і таке што могли. А чьо ж то не було, то ходили та трусить, трусили в людей. Таких хто не ходив, у колгосп не хотів іти. А шо трусили? Ну цих же людей і кормить, от. А шо тогда у людей було? Якраз двадцять дев’ятий недород був. Год. Тяжолий був недород, і тридцятий недород був. От вам якраз і подпало под голод. Отака була сістєма тогда. А тогла чим [3:24](нерозбірливо чути слово)? Киньми да волами. Отака була сістєма. Ето щас тєхніка, вот.

А батько ваш добровільно пішов у колгосп?

Ну ото, когда ходив, у, не хотів іти. Вони думали, шо то знаєш, по Україні банди гуляли тогда. Ну так, как говоріться, Махно, всє думали, шо власть поміняється. Не хотіли йти в колгосп, от. А воно всьо ж таки. [3:48](не розбірливо чути слово) побєділи, от. І загарбали Україну, тоже. Расійські войська тут. Ото тут, Крути [3:58](не розбірливо чути) їх часто вспомінають, от. Ну як воно не було, ну, вопшем, бєльшовицька партія побєдила. І всьо то. Мусили йти в колгосп, от. А вони там робили в тридцятом году [4:11](незрозумілі слова) організали в колгоспи, а батько не хотів, так он ходив ото, ну, до ото, до пана Камінського і з матір’ю. І брат Андрій, Митро бігали туда ото. А я сидів із меншим братіком, Михайло, тридцятого года. Он у мене на руках так і помер, от.

А коли помер?

Помер он так весною тоже вже.

Під час Голодомору?

Ад голода.

Ні, якраз Голодомор, да у тридцятом году, у тридцять третьом году.

Ну, Голодомор. Помер.

Якраз Голодомор був вже. Сильний Голодомор, потому што. Шо побуло їх і щас повно таких. Робить не хотять, а жить хотять. Так і долі. А НГБісти, як ото пишуть, шо ходили, не було їх! Я не буду брехать! Не одного я не бачив, шоб приходив хто там в хформі. А свої старци приходили, коториї не робили. Отак я скажу.

Почистиму. Вареник да Галюля, отакі були в нас тут , дєятєлі.

Ну а братік у его же умєр на руках од голода.

То до вас приходили, правильно, з обшуками?

Приходили, канєшно! Вони трусили, і в комин загледали. Все де яка квасолина, всьо заберуть. Людєй кормить нада, котори в колгосп пошли. То вже ж, как говоріться, ше й урожай не подоспів. А вже тако, в тридцять чєтвьортом году, я помню хароший урожай був. А то в тридцятом году ота картопелька, посухи були. Понімаєте, го. Как і щас.

А як ви думаєте тоді. На вашу думку, Голодомор, він був штучний чи природні причини були Голодомору?

Ну як, недород раз був, от. І отож колгоспи забірали скатіну людям, оставлялі людєй без ничого. А всьо зганяли, всьо для общєства. Ото враги робили послє етого. Ето канєшно под вліянієм власті було, от. Так же не пошов би, хотя я, хоть би любой, шоб іти да й трустить, от. Отака була сістєма. Так я помню. Так і батько розказував. Под вліянієм сіс, ета государства. Вони й ходили. А саме НГБісти, шоб чєкісти, етого я не бачив в глаза. Не ходили.

Тобто Голодомор був штучний?

Да, да. Ото-то так воно я ж говорю. Хто пошов в колгосп, їх нада кормить було, ето од людей собирали.

А ти раскажи про дєда, як забралі. Да на Соловки. 

Ну да шо в деда забралі? У сімнадцятом году, в діда було, правда, сорок п’ять гектар землі. Його як забрали на Соловки, да так он і не вернувся. Так і остався. Ну так вони ж думали, шо у діда значить діти, і може золото припас. Да у їх золото єсть. А ніякого золота в їх не було. Дід не накопичував золота. Я про діда толком, я ж його не бачив, не знаю як шо. Ну розказували, шо дід, хароший був. Людям помагав, коториє бідно сильно жили. Отета шо я знаю так.

Це його розкуркулили, виходить?

Да.

Ну да, в сімнадцятом году їх розкуркулювали. Палощуків розкуркульовци, потом оце діда Хому, потом Тишки, такі ше були. Тоже їх розкуркуліли, а куда їх позсилали, Бог його зна. У Сібір, на Магадан. Отака сістєма.

А ви пам’ятаєте, хтось іще з голоду помер? Іше можливо, ваші рідні чи знайомі, чи сусіди.

Дід Хома?

Нє.

Чи хтось з голоду іще помер, окрім вашого брата меншого, Михайлика? Хтось іще помер?

Ну так, як вам сказать. Хто може й от болєзні помер, от. Ну так як ото єсть розказують бабки, шо по гулиці валялись. Не було цього. Це я не знаю, хто там ето. Таке єсть тухту горить. Такого не було. Мало лі чого чоловік де помер. А по вулицях, як у нас говорять в Глибоком, не валялися по дорогах, от. Ото помер у мене братішка, на руках. Ну от…боліло. От. А ліків же не було. Всьо, воно і й померло. Так може дето й хто. Ну таку, як ото-то щас у газєтах бабки пишуть читаю, може десь таке і було. Но в нас такого не було. Шоб по вуліцях валялися люди,і звозили їх, як говоріться в общу яму. Оце така сістєма.

А ви не пам’ятаєте, хтось ходив свої речі дорогоцінні, там хрестики, там, міняли на їжу? Ходили?

Ходили канєшно. Міняли, ходили люди на ето, ну вєщі на продукти. Ну так я же не запомню, хто воно і як воно.

А в вас в сім’ї ходили? З вашої сім’ї?

Не було, я не бачив. Не помню, не помню.

А хтось ходив? Ви чули таке.

Ну. Нехто не ходив у нас так шоб.

Ну ви кажете, да міняли речі на їжу.

Ну ета в нас речі міняли знаєте коли?

Коли?

В сорок сьомому году. Сорок шостий год був недород, так ото їздили на Западну Україну. Отам міняли свої вєщі, там оттуда возили, как говоріться. Ну, Заподна Україна була самостійна. Колгоспов не було. У їх скатіна була дома. Їм було чим пахать. А в нас пахать нєчєм було. Руками не насієш багато, от. Ото туда возили в сорок сьомого года. Ше з сорок шостого на сорок сєдьмой. Голод то вже був. Ну як вам сказать, ну давали паєчку хліба государство. Кілограмову на сєм’ю, от. Токо в кого сім’я. А в кого там дат може кусочок.

Карточна сістєма.

Половиночку.

Ось, в курсі дєла получала.

Получала. 

Ну в нас¸в сорок сєдьмом году, не сільно бил голод на Україні. От. Трохи було, вже запаси билі. Так шо. Ну давали в районах, а в сьолах не давали хліба. У сьолах свойо було. Сіяли там. То жинце там, просе там, гречечку, от. Ето всьо сіяли да, своя була крупа. І калачикі садили же, та й квасолька там всьо було на городі. Всьо виращували сами для сібя. Од картоплини до…как гаварітса до цибулини. От.

А в 1932-33 батькам платили за трудодні? За роботу платили?

Одвісті?

Тридцять. Когда трудодни платили? У вас были трудодни, платили, што вам платили?

Платілі грами.

В 1932-33 платили батькам за трудодні?

Ну там, получали потрошку кілограм, по, по два, по три. Отако от. То проса, то гречки, то жинця, пшенички, потрошку давали.

Давали один раз у місяць? Чи як?

Ні-ні-ні. У год, в год.

В год.

В конце года, да. Розчьот був. Каждий місяць не давали.

Тобто цілий рік треба було пропрацювати…

Да-да, цілий год нада було.

Шоб в кінці року, два кілограми там.

Ждать вже, як ото щас дают, то таке время, когда врожай собирали. От. А вже в тридцять четвьортом году урожай був хороший, от. Ото в тридцятом году заснували колгосп, ото Шевченко. І був ото колгосп «Перемога», де я оце живу, от. Вот. А потом вже, при совєтском врємєні соєденилися, [1:56](не розбірливо чути). Не знаю як у «Перемозі» тогда давали, но в нас давали не раз. Був головою в нас тогда Мидій, Іваняра такой. Іван Іванович, от. А Самайда був главбух. От цього було. Ну…Іваняра, брігадір один був і голова оцей. Не так як щас параж роздутий, парад. А три чєловєка. І всє вспєвали. Ну так бонко, село було не сільно велике, то щас воно розрослося. Щас багато наєжджих із города поприїжджали, да строять. А шо ше вам нада?

А батьків годували в колгоспі в 1932-33 роках? Там їх годували?

Ну як пошли в колгосп годували канєшно.

Під час Голодомору їх годували? 

Да, хто в колгоспі був, годували тіх, а хто не пошов, тих обшукували. Забирали всьо, при запаси. Забірали та й кормили тих, шо в колгоспі були люді. Отака була сістєма.

А що було з тими людьми, які не пішли в колгосп? От їх оббирали ви кажете, обшуки були, а далі?

Ну хто, коториє болє билі таки. Як вам сказать, пробити, їхали в города, на проізводства работать.

Іване Остаповичу, а на колгоспному полі можна було збирати колоски? В 1932-33.

Нєт. Нє.

Збірали но… ходили об’єщікі ізганяли. Не давали, не давали. А єслі збирай, то забері кілограм п’ять-шість, оддай всевхозу чи колгоспу, а потом вже шо собі насобираєш. Ну, не так то сільно було його і собрать трудно. Ето колосків. Колосків тода серпами больше жали, дак, люді не старались, шоб воно ломалося. А послє серпа, воно мало колосків остається. Може там де-небудь, когда обламається, а так ні. От. 

А після збору врожаю, можна було голодним от, наприклад дітям, збирати колоски, шоб поїсти? 

Нє, нє. 

Ну, конєшно збіралі люді, но… крадкома. Об’єщики ганяли, не давали сільно. 

А якщо впіймають, то тільки просто забирали чи ще щось? 

Ну то шо, поймали, заберуть, да й усьо. У колгосп заберуть, а куда ж. Бить же не били. 

Не били? 

Ніі. Нехто нікого не бив. 

Зрозуміло. А якійсь, от ви кажете у вас у селі не було такого, великої смертності. А в інших, може ви чули, селах, яка була ситуація. От, голодували? 

В інших селах? 

Да. 

В інших. Ну в каждого.. селі свій був порядок. Хто як. Так воно і щас так. І тоді так було. 

Ну до вас, приходили в село люди з інших сіл? Просили їсти? 

Ні-ні-ні-ні. 

Не бачили ви таких? 

Ні-ні-ні. Ніхто не ходив із села на село. Свої мєсні, коториє так ото. Коториє вже такі були немошні люді, ну такі ходили з простянутой рукой. Хто давав, хто не давав. 

Єслі було, то давалі, не було 一значіть не давалі. Так і в нас. 

Ну як вам сказать. Єслі у чєловєка душа чєловєча, дак он давав, а в кого камєнна душа, то тот не давав. І щас таких багато. Ооот. Хай згниє, но не дам. Єсть такій, отут от. Сосєд навпроті. Но он уже на тот свєт пошов. Просила бабка картопелькі, ииииии[3:10](не зрозуміло) треба. Ну єслі людина не в состоянії посадить і обробить. Дак шо там, жалко п’ять картошин дать? 

А дєд позвав…

Я такого мнєнія. 

А дєд позвав мя, шоб насипал. 

А в селі от у вас, хто не голодував? От ви кажете, що нормально жили, там. То більшість не голодували виходить у вас у селі? 

Не поняв я, як воно це. 

Ну, якщо ви кажете, що не було людей, не бачили ви людей, які б померли з голоду. Не багато людей помирало. То виходить всі нормально жили? 

Ну по чужих селах я ж не їзди, шо ж мали. 

А в вас у селі? 

Про наше село діди розказували, не то што мой батько. Вони ж не валялися попід заборами, я вам іще раз кажу. 

А ви не пам’ятаєте, головою колгоспу хто тоді був? 

Хто головою? 

Бідій Ваняра Іванович. Оце ж я казав. Самайда бул бухгалтір. І бил єдін етот, Маньті Макар. Бабич. Іван. Отета було їх троє. Он бил, как говоріться вам сказать. Ну, оддєл кадров. Документацію ввів, оце рабочих, там всьо. Оце така була. 

То може він якось цей голова колгоспу допомагав людям? Якщо ви кажете, що не було такої масової смертності. 

Може, канєшно, може бить каму то, який-то хунти виписував. Може кому й, який то хфунт чого й то виписав. Но я не в курсі дєла. Я ж тода, шо я. Не бігав. 

1. Місце запису: село Глибоке Бориспільського району Київської області;
2. Дата запису:  10.09.2020 року;
3. Хто записав:  Артеменко Лариса Олегівна;
4. Респондент:  Коврак (Окорокова) Ніна Валер’янівна, 21 квітня 1932 р.н. в селі Страшне Витебского району Мінської області (Білорусь);
5. Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Страшне Вітебського району Мінської області (Білорусь).

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка. Як Вас звати?

Коврак Нина Валериановна.

А дівоче?

Окоровова. Окороков Нина Валериановна.

Ніно Валер’янівно, а коли Ви народилися?

Я радилася в тридцать втаром гаду двадцать первого апреля.

А де Ви народились?

Я родилась в Беларусии, вырасла я в Беларуссии и жыла  в Беларуссии. У школу я ходила в первый класс. А когда вайна началась, мне нада была во втарой класс пайти, а вайна началась. В сорак первам гаду двадцать второго июня началась вайна. А атец мой работал председателем калхоза.

А населений пункт, можете сказати, де Ви народились саме?

Минская область, Витебский район

А село?

А село в нас Страшнэ называлося. От. Так я так радилася й вырасла я там. И жыли мы.

Ніно Валер’янівна, а можна все ж таки я запитаю у Вас от, мама, бабуся Вам розповідала, чи приходили з України до вас голодуючі люди в 32-33му роках?

Люди прихадили. Бабушка рассказвала, что люди прихадили. Многа. И у каво что, в Белларусии не была такого уж сильнаго голода, как на Украине. Не была. А почему? Там у  нас леса, ягоды. Всё. У нас не была такого голада. Был голад, но не такой. У нас в сорак седьмом тоже сильный был голад. Вот. И люди всегда давали. У нас люди очень харошие. Беларуссия в нас, детки, дуже харошие люди у нас, очень падельчастые. Як вам сказать, хоть и на камеру нет. В Украине не такие падельчастые люди, как там. А там падельчастые. Никагда челавека ни магли атправить, ничего не дать. Есть кусочек — пополам разделю и атдам. Панимаете? Кусочек, а вин атдаст. Так же само у сорак седьмом гаду тоже был сильные голад. Голад сильный был. От. А в сорак седьмом гаду тоже голад був сильный. Давали нам на карточки, дали нам карточки. И на карточку таку булочку килограммову хлеба. А у меня брат быв 35го года, а я ж сама старшая была. За 18 километров мы хадили за этай булачкай хлеба. От мы идёт у 3 часа дня, шоб ночь стаять и палучыть на второй день булочку оту хлеба. А кагда мы её получим, у платочэк заматаем и йдём. Я такая была боявая, а брат был такой нежный парень. А я й гаварю, Миша его звали: «Миша, давай мы па разу укусим». А он гаварит: «Нина, дак нам же всем не хватит по кусочку». Дак мы вазьмём, размотаем, панюхаем, заматаем и дамой. И кагда мы привозим эту хлебо-булочку, мама не резала нажом. А такие нитки, каторые прялись тагда, суравые нитки назывались, этай ниткай резали хлеб, чтоб всем хватила на два раза. Чтоб всем хватила на два раза. Ну а кагда уже пашла ягады уже пашли, грибы пашли, тагда у Беларусии харашо, начали лучшеи уже жить. Потому что лес людей спас, лес людей спас.

А скажіть, будь ласка, а от ваша бабуся, мама, вони розказували до вас саме хтось приходив з України? Може до вас от саме у родину просити?

Я не знаю, детки, я брэхать не буду вам. Прихадили до нас. Я помню. К нам пришли у хату две пожилих женщины. Адна старейша, адна малодша. И гаварят: «Допоможить, пожалуста, допоможить, пожалуста, мы з дальоку. Мама вытащила отакой окрайчик хлеба, на три части разделила. Эта, гаворит, Вам, а эта нам. Ани покланялися маме, пошли. Отак.

А звідки вони були?

Я не помню, не знаю. Но они сказали, что мы издалека приехали. Наверное, из Украины приехали.

Ну українською мовою говорили?

Ну такой мама говарит, а мы мало понимали. Значит, украинска была, наверно.

Ну не з Росії ж?

Не, не, не, не…

А от у вас там, коли Ви тільки народились, виходить, в 32му році, але ж мама, бабуся розказували, не було таких, як на Україні, обшуків, конфіскацій?

Не, у нас такого не была. От на Украине была, а в нас такого не была. Не було у нас такого, не було. Нас никто не обшукивал, ничего у нас не забирал. Шо у каво было, так вот то й жыли. А что палучали, на трудодни работали. А палучали тоже. Но Беларуссия жыла беднее, чем Украина. Бедней. Украина жыла была багаче нас. Беларуссия очень бедно жыла. Она даже до пятидесятого года бедно жила, Беларуссия. И мы работали, я работала он, бач, серп у меня. Мне была 14 год, я уже жыта жала. Я у калхозе работала. С 14 год я уже работала у калхозе на палачки. И мама сшыла такие торбачки, с полотна тагда ж шыли всё. И вот эта раз у год эта вжэ давали каторые и жыто и. Пшеницы не было, нихто не понимав, что такое зерно пшеницы. Там грэчку сеяли, проса сеяли, авёс сеяли, вот эта всё. Вот эта всё получали этими, там, по пол килаграмма, по килаграмму. И всё в эти в торбачки, в торбачки. И вот так вот эта на цэлый год чтоб была. Чтоб эта на цэлый год была.

Ну за трудодні платили?

Да, да. Вот эта мы на трудадни и получали. Ну а патом уже, после 47го года, у 48ом гаду был ужэ сильный урожай, сильный урожай был. И патом уже атменили ужэ эти, уже не стали работать на палачки, а уж работали, платили… нам я помню привезли у нам к нам домой такие две брычки здаравенные, наверна [02:21] (нерозбірливо) шэсть или семь картошки привезли. Там жэ в Белоруссии картошка сильна родит тока. Вот така картошка, мы не знаем, мама стала: «Да куда ж я девать её буду?» Ничого, всё будет харашо. И мы уже стали лучше жыть, но всё равно люди жыли бедней намнога Украины, намного. Украинцы жыли патаму, пачэму эта, патаму что их асвабадили в сорак третьем гаду, Украину, а нас асвабадили в сорак четвёртам, на сорак пятый год нас асвабадили. Поэтому. Взагали мы пришли з лесу, в нас всё сгарела, в нас ничего не была. 

 

1. Місце запису: село Вороньків Бориспільського району Київської області;
2. Дата запису:  10 вересня 2020 року;
3. Хто записав:  Артеменко Лариса Олегівна;
4. Респондент:  Ширика Іван Михайлович, 22 березня 1923 р.н. в селі Вороньків Бориспільського району Київської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Вороньків Бориспільського району Київської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка. Як Вас звати?

Іван Михайлович Ширика.

Іване Михайловичу, а коли Ви народилися?

22-го березня 23-го году. Тисяча дев’ятсот двадцять третього.

Іване Михайловичу, а де Ви народилися?

Вдома.

В якому населеному пункті?

У Воронькові.

І проживали тут все життя?

Все життя. І на войну пошов й відтєлі прийшов сюди.

Іване Михайловичу, а Ваші батьки працювали у колгоспі?

Да, працювали.

А вони добровільно туди пішли, коли тільки ті колгоспи почали з’являтись?

А як то, добровільно чи не добровільно? Якщо от те … даси, коняку отдали, лоша отдали, ше шось, той, до… Но не забірали нахально, бо не було кому забірать. Сами поотдавали. Приходять, кажуть «отдай» — «на».

А розкуркулення Ви пам’ятаєте, було таке?

Було. Сусіди тут куркулі були, так розкуркулювали.

А Голодомор пам’ятаєте? Голод?

Здихать не здихав, ну а казали, шо голод, це голод.

А щось до Вас приходили забирали, з обшуками там хтось приходив?

Лічно у мого батька нічого не прийшли нахально брать, бо не було чого брать.

А Ви ж казали щойно, що приходили з обшуками до Вас.

Ну то молоди приходили, не такі ж як я, бо я ше пацан був.

То приходили?

Приходили комсомольці якісь.

Забирали щось у Вас?

Нє, ничого, бо не було чого брать.

А жорна у Вас були? Жорна?

Оце шо мелють?

Да.

Не було. Які можуть буть жорни? У сусідів були, мельниця.

А хтось, Ви бачили, на вулиці було таке, що може хтось просив їсти ходив, жебраки просить їсти ходили?

Таке ходили, ходили. Особенно було багато людей під голодовку тогобоцьких людей.

Дрогобицьких?

Тогобоцьких, із-за Дніпра.

А, тогобоцьких із-зі Дніпра.

Да, із-за Дніпра ходили. Ходили: дайте картоплину, дайте там чи буряк, чи шо, чи хліба. Дак де той хліб був? Таке було. Жебраків було багато. У нас «старці» називали.

Старці, да?

Старці.

А так, щоб на вулиці хтось помер з голоду, Ви бачили таке?

У нас на улиці на нашій Черпак якийсь був, дід. Дак кажуть умер з голоду. А я його в очі не бачив того діда.

А історії якісь пам’ятаєте, що розказували, що, наприклад, люди людей їдять або щось таке?

Такого в нас я й даже не й чув, щоб людей їли.

А пухлих людей бачили?

Пухлих повно було. Ходили ж, преходить: «Дайте шо-нібуть». І вже опухша людина. Таких було багато.

А на полі на колгоспному можна було колоски збирати?

Нє, не можна було, не розрешали.

А якщо хтось піде на те поле, то що?

Об’єжчик гонить. Об’єжчик — це ну як сторож або ну… конем їздить по полю, якшо на поле пошол далеко, то там тебе найдуть, проженуть.

А люди міняли свої речі на їжу? Кудись ходили?

У кого шо було, то той міняв. 

Міняли?

Міняли. А вже після войни дак ми ходили. Не ми, а наші батьки ходили у Западну, шоб шо вимінять. А їжу туди носили. Було таке. Дак це вже послі войни.

А перед війною теж ходили міняли, да, речі на їжу?

Да. Таке це мєсні. Так як і зара на базарі: ти мені, я тобі, якшо єсть.

А з вашого села куди ходили міняти? В Київ?

В основному, у Київ. В Бортничі. Ото Бортничі, там. Так називалось, Бортничі.

А слово «Торгсін» Ви чули?

Кого?

“Торгсін”.

Слово таке чув. Торгсін це.. Шо воно таке я даже й зараз не представляю, шо воно таке. Торгсін.

А тоді люди між собою говорили про оці конфіскації? Чому це взагалі робилося? Куди це все вивозилося? Навіщо це робилося тоді, в той час?

У той час ніякий чорт про те й не згадував. Я його не згадував й не чув, шо шось кудись повезли. А кажуть, шо їздили якісь воєнни, шось собірали. То я ж їх не бачив тих воєнних.

То як на Вашу думку, Голодомор то був штучний чи так природні причини Голодомору?

Я б щитав, шо був Голодомор. Тіки вищим начальством, вищим, робили його так, шоб був, шоб забірали. Од людей хліб забірали, в кого найшли.

Тобто все ж таки штучний голод?

Да.

Їсти було б що, але забрали, правильно.

Та з горем пополам було ше шо їсти.

1. Дата запису: 1 вересня 2020 року;
2. Місце запису: село Оленівка Балтського району Одеської області;
3. Хто записав: Коцур Юлія Олексіївна, завідувач інформаційно-видавничого відділу Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Юрійчук Надія Кирилівна, 24 жовтня 1924 р.н., народилася в селі Березівка Балтського району Одеської області;
5. Розшифровка запису: Басько Софія;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Березівка Балтського району Одеської області.

Представтеся, будь-ласка, як Вас звати?

Надя. Юрійчук Надєжда Кириловна.

А коли Ви народилися?

24 жовтня.

А якого року?

Ой… От бач, знаю шо перед войною, нєє, перед голодом, я же 24-ий год був у мене, це 24-го року я народилася.

24-го року. І якого жовтня Ви кажете?

25-го числа 24-го року.

25-го жовтня 1924-го року?

Да-да-да.

А тут в Оленівці народилися?

А в Бере…, в Єлєновці.

В Оленовці народилися?

Га?

Народилися і жили тут в Оленівці?

Нє-нє-нє.

А де?

Жили в Березівці.

Це Балтський район?

Балтовський район, да, там ми жили, а потом в пєєсят, ой…Тай голод був, война була, а ми малі були, було шо мені тоді десять год як голод був. Я добре помню, шо мама покойна, шо там яке драньтя є, тай збирала, тай їздили в Молдавію за тим, та міняли на фасолю, кукурудзу, хто шо мав, тай привозила, тай кормила нас, тай побуде, бо йде в поле на роботу, а потом то вже поїли, тай знов збирається, тай знов їде, компанія їх жінки їде такі… Ой, задихалася, ой. А потом уже в колгозі як робили та давали по двісті грам макуха, це хто йшов робити в колгоз, тай получав, а хто не йшов робити тай вмирали люди, багато повмирали, а потом уже шо робили ми як… Фуу. Уже голодовка, уже 33-ий год, від 24-го до 33-го году тай це мама їздила всьовремя, а потом уже голод трошки пройшов, война настала, німці прийшли, но нічого в Березівці нам шкоди не робили, а тойо, тай позабирали хлопців молодих, чоловіків молодих на фронт, а ми вже лишилися трошки дужчі, тай робили в колхозі, волами їздили, орали. З нами такий був дєдушка, шо помагав нам воли запрягти, може ви і не знаєте, шо то воли, воли запрягти, тай єдна ж дівчина веде той воли попереді, а друга тримає плуг, шоб він рив землю, от… А потом уже… Ой, задихалась.

Можете розказати про своїх батьків?

Га?

Про своїх батьків. Яке в них було господарство до колективізації?

Яке було, коровку тримали, уже потом як колхоз уже трошки легше було, поросята, поросят тримали там, а робили в колхозі. Тато був,покойний,бригадіром польової бригади, а мама ходила на роботу, норми вже тоді потрошки давали, як потрошки, десять сотих, там соняшник сіяли, кукурудзу. Уже як трошки після войни, у головку це, після голодовки вже давали, тай люди йшли на роботу, тай робили там потрошки. А так шо я, жили до войни, у войну, ну тато вмер це у 88-му году, а мама 77-му году вмерла.

А Ви помните як колгосп організовувався у вас тут?

Який?

Як організовувався колгосп, як колективізація була?

А я не помню.

А чи приходили до вас люди з обшуками? Забирали худобу, зерно? Розкажіть.

Га?

Розкажіть чи худобу забирали у вас?

Забирали, ікони збирали, забирали з хати, такі були люди шо, а так худобу тоже брали, хто дужчий, тай тримав, тай прийшли, тай забрали, бо треба колхоззєдинити, шоб було шось у колхозі. А так шо я.

А люди хотіли в колгосп іти?

Ну як, мусіли, мусіли йти робити в колхозі, бо треба ж звідкись жити людям у селі, молодим і старим.

А до колгоспу жили як вони, одноосібно жили?

Га?

До колгоспу ваші батьки одноосібно жили?

Не знаю я. Я…

А чи приходили до вас бригади з обшуком? Зерно забирали?

Зерно забирали, у кого було трошки більше, тай збирали, тай ділили в колхозі людям у кого не було. Забирали-забирали, а так.

А у вас забирали?

Я не помню чи, по моєму, шо не забирали, бо де могли робити в колхозі, а свого не сіяли, шоб було зерно. Тай знаю, шо мама їздила в Молдавію міняла які там трапки, тай привозила, тай кормила дітей, нас двоє, дві було у мами і батька, а так я знаю ше шо…

А у вас від Голодомору ніхто не помер у родині?

Нє-нє. А в селі були такі з родини помирали у голод, багато з родини помирало було. А там у нас на окраєні села тако на горбочку тай дід жив, тай ідуть, як гуртом ідуть люди на роботу, та нічого, а лиш їдна жінка йде, тай він зловив її, тай зарізав, тай так пітався. От це на окраєні так яр був там, тай у ярові він сидів, ну хата в нього там була, тай він тойо жив там, тай виходив пантрував чи діти ходили, тай він ловив їх, тай знечтожував, тай пітався так. А ше шо я знаю.

А люди дуже голодували?

Голодували дуже, вмирали дуже, дуже голодували. Ой, в мене сестра двоюрідна, їх було шестеро, нє, п’ятеро, да Оля, тай лиш мати лишилася, а батько повмирав і з тойого і діти всі повмирали і тойо, ой, вивозили самі. Помню, Оля, покойна, сиділа, тай шеєдин брат у неї був, тай вона, вмер він, тай вона сама його взяла, бо малий був, на цвинтар, там так недалеко цвинтар від села був на горбочку, тай вона пішла … тай викопала ямку, тай закопала того братика свого в ямку, оо таке. А потом уже стало трошки легше, чоловіки молоді були і той хлопці, тай як їх забрали у войну воювати, а ми лишилися, а я знаю шо мені було п’ятнадцять год тоді як я лишилася з мамою. Тай їздили у Грушевський район, там десь не знаю волами, тай буряк там більше сіяли, а у нас не сіяли буряка сахарного, там завод був у тому, тай він, тай нас туди посилали, тай ми їздили тай возили той буряк на завод, тай получали сюди на село, колхоз уже був, посилали цей, сахару тай давали.

А бабусь, оце Ви казали про свою двоюрідну сестру…

Га?

Про сестру двоюрідну, в якою батьки померли, сестри померли. А як їх було звати?

Батька – Кирило Ігнатович.

А прізвище?

 Га?

Фамілія його яка?

Білоконь.

Білоконь?

Кирило Ігнатович.

Потім померла його дружина?

Да.

Білоконь…

Білоконь Олита Григорівна.

А якого року народження вони були, не знаєте?

Мама дев’ятсотогогоду, тисяча вісімсот дев’яносто.

Це ваша мама?

Моя мама, Олита. А тато дев’яносто первому году, це я добре знаю.

Це ваші батьки?

Моя.

А ви казали про свою двоюрідну сестру, у якої померли батьки.

За Олю.

Да. Як її батьків звали?

Христя і Аменій.

А прізвище, фамилія їх яка?

Га?

Яка їх фамилія? Христі?

От забулася, Христя, добре помню Христя, баба Христя, ну…

Це сестра вашої матері?

Га?

Це вашої матері сестра виходить?

Нє-нє, це не мої мами сестра. Це чоловічова сестра.

Тата сестра?

Татова.

Татова?

Да, а мамині сестри, три було і брат був.

То вони вижили? Голодовку вижили?

Голодовку вижили, да-да. Да, голодовку повиживали.

А оця Христя померла?

І Христя тоже в голодовку жила, жила-жила. То дочка її вмерла в голодовку, Оля.

Оля вмерла?

Га?

Оля вмерла?

Дочка її вмерла, да, а баба Христя жила і вже колхоз був…

То тільки Оля померла у голодовку?

Га?

Тільки Оля померла у голодовку?

Нєє, багато в них, їх було ж п’ятеро, тай усі вимерли, баба Христя лишилася і дід умер і діти її повмирали, як забула, не помню.

А як їх звали, не пам’ятаєте?

Не помню.

А діда як звали?

Аменій.

Аменій?

Да.

П’ятеро його дітей померло?

Да-да-да.

Олю, одну звали Оля ви кажете?

Га?

Оля звали одну дитину? Оля то же померла?

То же померла, дочка сама старша Аменійова і бабина Христіна.

І ще ви казали, що Оля якогось брата похоронила, правильно?

Свого брата.

А як його звали того брата?

Не знаю як, а шо заповниш усьо, не заповниш.

А де цих всіх людей ховали, що помирали?

Га?

Де їх ховали людей цих, що помирали?

А так село, тай під горбок тай там на полі і до цеї пори там кладбіще. Закашлялася, ой, ой де ж платочки діли, зуби позичені тац ше тримають, ше із десь я знаю шіїсят п’ятому, шіїсят четвертому году зроблені ці зуби і до сеї пори. Да, нижні були тай шось тікали, тиснули тай я викинула, а ці до сеї пори тримаються.

Так оцих людей, що звозили на кладбіще, їх хтось збирав людей померлих?

Га?

Хто збирав померлих людей?

Підводою їздили, которі ше, підводою їздили, которі дужчі люди тай збирали на підводу, тай вивозили на кладбіще, так ховали, ну шо ж ти зробиш, шо було.

А багато померло людей?

Багато з села померло, багато,  а скільки не знаю числиться, ну багато-багато дуже померло.

А чи помагали родичі в голодовку один одному?

Га?

Родичі в голодовку помагали один одному?

Конєшно ділилися, як трошки дужчі тай ішли, тай давали там шо мали, шо мали дужчі, заробляли в колхозі вже тоді, давали по трошки, бо сіяли і пшеницю уже у войну.

А до войни, до войни помагали один одному, під час голодовки, у голодовку помагали?

А я помню, наверно десь, ну як помагали, рідні рідним, прімєрно я маю там шось трошки, а у сестри нема, тай я взяла дала трошки сестрі шо там крупи якої-небудь, шоб вона дітям зварила там який суп чи бемку, чи шо.

Може водичку вам? Води дати?

Дайте трошки.

А де її можна набрати?

А там на лавочці відро, там і кружка. Тай тойо, тай там є, дітей там родила.

В Обжиле?

В Обжиле да.

А жили в Березівці, да?

А жили ми в Березівці, да.

А це сусіднє з Обжилами село?

Га?

Сусіднє з Обжилами село?

Да, через річку тако.

А чи можна в 33-му було колоски збирати на полі?

Га?

Колоски на полі можна було збирати?

Потом…

В 33-му?

В 33-му не розрішали збирати, а потом уже начали збирати колоски у колхозах, ну як у колхозах, у нас у колхозі це косять мужчини, жінку в’яжуть ті перевеслом, а заді ходять діти тай збирають колоски, шоб не пропадали.

А в 33-му, в 33-му коли всі голодували можна було на полі піти взять колоски після збору урожаю?

Нене, не знаю чи шо там хто робив у колхозі тоді. Ой Господи, ой.

А чи люди виїжджали, тікали із села у місто? Можна було втекти від голоду в місто?

А куди втічуть, як голод нема ніде нічого, тай сидить у селі,  їзде в Молдавію, там в Молдавії видно трошки люди луче жили тай міняли всьо.

А чому був Голодомор як ви думаєте?

Га?

Чого був Голодомор?

Я знаю чи чого був, голод був, тай не було врожаю ніякого чи забирали усьо з села тай того Голодомор був, бо не було шо їсти людям, а забирати, забирали которі пани ж там були тай забирали і для себе всьо, тай так.

Які це пани, при радянській владі пани були?

Га?

При радянській владі були пани?

Не поняла я.

При радянській владі були пани?

Да, тато з мамою робили ще в панах, рядом село та на окраєні села той пан построївся, тай ішли робити люди до нього.

То він їм платив?

Наверно десь шось давав, даром же ж він, а там я знаю, не помниш усьо, бо ж.

А чим ви рятувалися під час Голодомору? Що ви їли?

Га?

Що ви їли під час Голодомору?

Чим ми врятувалися, уже тоді тато став бригадіром тракторової, той польової бригади уже, а мама ходила на роботу в колхоз, уже тоді начали сіяти пшеницю, начали давати людям потрошки, двадцять копійок на день,  це як цілий день робе, тай двадцять копійок за день заплатять, а  так я знаю.

Це в якому році було? Він бригадиром став в якому році?

Ну в якому році це, в 33-му, до войни, у войну вже легче було трошки.

Ну це він уже після Голодомору став бригадиром?

Нє, до Голодомору був, нє-нє, після тому, у войну його ж забрали були.

Куди в війну забрали, воювати?

Га?

У війну воювати забрали?

Ну да, да.

Так бригадиром після війни став?

Да-да-да, уже після войни, уже прийшов з армії, уже тай, уже хлопці наші поприходили такі года як я, тай тії которії живі, тай ішли робити то на станцію, то тойо, то так у селі робили у колхозі, тай мій дід, покойний, пішов на станцію, прийшов з армії, тай пішов на станцію, на Слободку робити стрєлочніком, тай робив там зо два годи, тай тяжко було йому там самому, бо шо ж, тай прийшов у село до нас сюди, тай ми подружилися обоє, тай тоді ше забрав мене на Слободку, тай там був на Слободці, стрєлочніком робив трохи.

Ну це вже після войни все було?

Га?

Це все після войни було?

Да-да.

А в 33-му шо ви їли?

Усьо їли, і бурани їли, і макух їли, а цейо, а то була в колхозі картошка, тай не забрали її, закопали на зиму, тай уже на весні ходили тай добували ту картошку, тай мили, шкаралупи відходили, а той, а біла картошка, тай приносили додому, тай дома варила там шось чи суп, чи картошку густу зварили, хто шо міг, той варили тай кормили своїх дітей. Отаке, а так шо ти помниш усьо, запомниш уже в таких годах, уже дужча б була тай…

А в 33-му батьки економили їжу?

Га?

В 33-му батьки економили їжу в голодовку?

Нє поняла.

В голодовку батьки їжу економили?

Їжу?

Економили в 33-му?

А з чого вони мали економити як його не було, як піде в колхоз жінка на роботу чи чоловік, тай дадуть двісті грам макуха вечері, тай прийшла додому, тай шось зварила, а на другий день знов пішла, тай знов получила, а як не пішла, тай не получила нічого, тай голодна, тай нема шо їсти дітям дати, тай вмирали, тай таке. Ой Господи, а нашо мені ця старість?!

1. Дата запису: 26 серпня 2020 року;
2. Місце запису: місто Бобринець Бобринецького району Кіровоградської області;
3. Хто записав: Артеменко Лариса, науковий співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
4. Респондент: Штурко Любов Михайлівна, 17 серпня 1925 р.н., народилася в селі Федорівка Бобринецького району Кіровоградської області;
5. Розшифровка запису: Софія Базько;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Федорівка Бобринецького району Кіровоградської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як Вас звати?

Мене звать баба Люба (посміхається) баба Люба.

А по-батькові?

По-батькові Михайловна. Фамілія Штурко.

Любов Михайлівна, а коли Ви народилися?

Народилася 1925-й.

А число, місяць?

Місяць,17-го августа.

 А де Ви народилися?

Федоровки Витязивського району. Знаєте Витязук?

Якого району?

Витязивського.

Тоді він був Витязького, а тепер Бобринецького.

Сьогодні це Бобринецький район, так?

Мггг.

Кіровоградської області.

Да, да.

А коли Ви переїхали сюди? Ви все життя там жили?

Коли переїхала? Давно…я, це сімнадцятого цього місяця я родилася.

Добре.

 А тоді дочка мала четверо дівчаток. За воєнним була підполковник в Баку. Я туди їздила гляділа діток. І вона мною дорожить, всігда відвозить мене, привозить. Він воєнний був, зараз больний погане діло. Спина. Грижа. Оце то таке.

Любов Михайлівна, а у Вас є рідні брати, сестри?

Уже на тім світі.

Але були?

Були.

 А стільки?

Нас було семеро. Шесть хлопців, а я одна. Одна. Так хотілося шоб була сестричка, но нема, нема.

Любов Михайлівна, а Ваш батько працював у колгоспі?

Да, да. Працював, тут на базарі робив. Працював.

 А мама в колгоспі працювала?

Працювала. Родила у степу, тільки забула кого з хлопців. А мама… семеро це зі мною. А я одна. Брат без руки прийшов (не розібрати слово) в Компанійському району. А тоді вона померла вперед, а він же ж без руки. І він же ж розсердився, шо нема кому коло його, і пішов у госпіталь воєнний. Він там був і не схотів їсти свою їжу, каже «я не хочу без неї жить» і в скорості вона помирає, а він пішов в госпіталь там був, отказався собі од їжі. Так і було… помирає й він. А один був вчителем. Пішов пацаном там Панов, може чули. Він там був це время.

Любов Михайлівна, а якщо згадати оті Ваші дитячі роки. Ви кажете мама родили на полі одного з Ваших братів, а що виганяли на роботу і постійно треба було працювати?

Слухайте, оце ж ця Оля, Оля… це вона родила. На полі в’язали… снопи знаєте?

Да, да.

 На снопах, в нас дівчат всіх забрали – в’яжи. А вони не схотіли… тільки я одна і баби, і я з ними. Отако (показує на своїй хустці) в’яжи показує мені. Приходю з школи – приказ. «Отако буде тінь… витягнеш хліб», мама ночою хліб пекла.

«Витягнеш хліб». Витягаю, витягаю хліб, все зробила. Йду рвать два відра, це я нариваю любода, щавель, кіськи називали. Повні відра нариваю, помию, покришу, приготовлю. І мама не лінилася, вона брала оце як неділя, вихідний вона тоді брала платя, кохти там… одежу і йде на участки називалися Рапсова там. Треба вже і роки повчить, мама прийде треба помагать їй. Воно приносить ті крупи, які попадуться, квасолю вопшим таке шо вкинуть той щавель… все. А давали потроху в колгозі, потрошку їсти, а тут мама додому добавляла.

Це Ви за роки Голодомору розповідаєте?

Да, да. Вже ж война, наші вступили і одного чоловіка оставили, а то всіх забрали, відправили на фронт. А один чоловік остався, знаєте, шо таке ціп?

Молотить.

Молотити. Це він намолотив ціпом зерна, пшениці. І прийшов до мене каже «Знаєш шо, собирай дівчат дванадцять чоловік» Корови по… шесть бестарок, і ці бестарки заповнялися по шість мішків, по шість мішків це дванадцять корів. Дванадцять… і на Нікалаїв, на Нікалаїв одправить мені. Приїхали ми шо там таке место корови попаслися. Попасли надвечір коров і гайда ночю. Ночю прижаємо до того мосту, а мосту нема, зірвали нємці. (незрозуміло) і переводить, переводю й я, і молюся, і христюся. Перебралися. Приїхали ми туди, він прийняв, накладна на мене от. Отправив нас вже додому, ми додому приїхали, то вже веселіше було чим туди. Оце таке було.

Любов Михайлівна, а Ви не пам’ятаєте, батько, мати добровільно ступали в колгосп чи їх примушували?

Ну як, кажен же ж хоче заробить, заробляли. Получали хлібом, пшеницею в колос. Оце в магазин здавали… оце хоч купити шось з одежі, то давали пшеню… получали. Дівчатка в мене двоє було…

А якщо згадати дитячі роки ще на самому початку, коли ще не було колгоспів і вони от тільки-тільки почали з’являтися, тоді батько добровільно пішов у колгосп у той самий перший?

(незрозуміло) у самий перший.

Добровільно, да?

Да.

А він щось здав у колгосп із свого?

Первий чоловік у неї був на фронті та помер. За другого пішла, а первий був Павалуша кажуть на фронті погиб.

Це чоловік під час першої світової війни помер?

Да.

Ага. Вдруге вона вийшла заміж.

За другого пішла, Павлуша був. може чули Анатолій… забула його, то він був (незрозуміло) там був…

А другий чоловік Михайло був, Ви Михайлівна

Ні, Павлуша, аааа чоловік – Михайло, да Михайло.

Батько Ваш. Він у колгосп щось здавав із того, що в дворі було? Коня, реманент…

Як, як?

Ну якісь знаряддя праці, чи коня він здав у колгосп коли вступав?

Забрали німці нас.

А до німців? Це я хочу щоб Ви пригадали своє дитинство, як батько господарював. А потім же ж почалась колективізація, розкуркулення, колгоспи почалися. От батько Ваш він добровільно там здав шось?

Добровільно, добровільно.

Його не розкуркулювали? Ви не були куркулями?

Ні, ні. Не були, а тільки шо мамині брати. Братів було десять. Батько був багач. Як сказать… трудящі вони були. Оця вулиця (показує) ця їхня. Десять душ, десять хат. Всі самі робили, трудилися.  Помню, шо  була на городі яма, зробили лампач, з лампача строїли хати.

Лампач?

Розкуркулювать, забрали їх усіх, маминих браті. Мама була считалася як бідна, а вони були багаті. Батько… лазали за тими куркулями, а вони кажуть «ви не плачте за нами, ми були трудящі і будемо трудящі». Трудилися вони, трудилися. Хати построїли. Батько був (нерозбірливо). Прийшов парінь маму сватать, а він батько каже «Ви ж дасте на хату?» він каже «а так ти прийшов не дочку сватать, а сватать, бо багаті».

Мене забірали, може чули Благодатнє таке.

Благодатнє?

…валка така, вагонетками возили пісок, заготовляли на пост ройку. Ми з подружкою… я стою, а вона сіла і він її по руці…

Любов Михайлівна, а Ви каже шо було десять хат і їх розкуркулили, то їх шо вигнали з їх хат? Як їх розкуркулили? Чи тільки майно їх забрали?

І майно, і маслянки такі, скупляли це все.

А де у бідних гроші були шоб це все скупити? У багатих виходить

Ну да це вони собі брали якесь барахло… Забірали їх та й усе.

Тобто, їх з хат не було виселено і нікуди з хат вони не були депортовані, їх з села не висиляли? Вони в хатах своїх залишлися.

А той… я якраз народилася… Віялки оце це все зерно крутиться, сипиться. І так треба ж груддю кормить дитину. Палку, на палку красненьку тряпочку, висить уже тряпочка. Біжу додому кормить коли приїжає… і каже «це ви дитину так оце кормите?» І рабо таю, і дитину кормлю. Пальчик крашу, прибігаю і давай крутить. В Братському технікум там був, а їсти ж немає за шо… прийшов вже він і купили дівчаче пальто. Нема мужицького, тільки дівчаче пальто. Він купив собі пальто дівчаче. Коли женщіна каже «це ви в женському пальті?» а то й хлопець каже «це вчитель, я вчителя наймаю», а той каже «брешеш». Не вірив, бо він пацаном вчителював. І так він трошки повчився, покидає і їде в Одесу вже трошки обжились. Він їде в Одесі учиться продолжать.

Любов Михайлівна, а от скажіть, роки Голодомору перед ними, до Вас хтось приходив у хату щось забирав?

Ходили, забірали, мама шось же купить, а вони шукають. Знайшлі – забрали.

До Вас приходили в хату?

Да, приходили.

А стільки разі приходили? Один раз чи багато разів?

Зню, шо цей брат… не було шо, мамі мені хоть шось тикнуть, а йому нема шо. Він виліз на піч та й лежить, а прийшла сестра до мама та й каже «піди подивись шо він робе». Вже коровка прокинулася (незрозуміло) пішла я подивилася, дивлюся глечик трохи надпитий. Прийшла я до мами, там льотка сидить… та й кажу «він надпив молоко». І тітка каже «значить буде жить».

Любов Михайлівна, а Ви не пам’ятаєте жорна у Вас були?

І зараз ондо стоть.

А тоді в роки Голодомору ними можна було користуватися?

Да.

Да?

Да.

Крупи жорнували, є кукурудза тарабаню, натарабанила… щас другий раз. А тоді ж пекти треба, воно ж і до борщу… шо не є, а таки ж хліб.

Ну а в роки Голодомору, коли все забирали ви ними спокійно користувалися?

Да.

Да. Не ховали жорна?

Жорна недодавала нікому, одному одала та єлі видерла.

Любов Михайлівна, а в 32-33-му роках можна було на колгоспному полі збирати колоски?

Аааа, мишоловки. Мишоловки називалися. Миші наносили. Мішечок і пашол. Приноше, перевіваю, пересушую, жорна є, жорнувала. Мама йде на роботу, а я сидю на порозі та «їсти хочу», виймає мама маторженика дає мені, а її ж треба сапать. Таке було. Такий розум був… мамі той. Оце так ми жили.

А під час Голодомору мамі і батькові давали шось на трудодень за роботу в колгоспі?

Пошту носила, дітям шила, такала я ткаля, на машинку шила… вопшем все вміла…

Любов Михайлівна, а Ви от казали, шо мама брала одяг і ходила і вимінювала на їжу, да?

Кого, кого?

От Ви щось таке говорили, що мама збирала одяг щось там по хаті

Да, да.

І ходила кудись там на ланс Ви казали. Це в роки Голодомору вона робила чи пізніше?

Нє, нє… вже коровка прокинулася. Брат ше кажуть, шо на пущі робив

Ага, то е пізніше вона таке робила?

Да, пізніше.

А в роки Голодомору щось давала батькам? Вони могли додому якусь їжу принести, Вас нагодувати з колгоспу? Чи нічого не давали в 32-33-ій роки?

Пшеницю не давали.

Давали пшеницю в 32-33-му?

Дівчатка сиділо двоє, як сказали, шо кукли продаються і дівчата такі радііі. Я зроблю їм із тряпок, а це ж купляна, такі довольні. Вчителька каже «Хто вам шиє?», я кажу «сама», «так як сама?» ну кажу «як шию сама». Я понесу в ящик класти пошту, а вони (незрозуміло). Все робила.

Любов Михайлівна, а Ви чули таке слово «Торгсін»?

Як?

«Торгсін».

Шось наче таке… Снопи складали, стоїть скала така висока, вижча чим це (показує на будионк) прийшли ми туди з дівчатами, 5-6. Як там перва розігналася з теї скали, а воно не так там шо протікає,  а там прям згори вода, дощ як іде, то стікає. І я як пішла туди, як вдарилася об землю. Туго, туго, туго лізти вверх і я думаю «ой погана я». А тоді таке думаю …

 

Оператори: Михайло Шелест та Олег Сологуб

Фотограф: Валентин Кузан

1. Місце запису: місто Мала Виска Новоукраїнського району Кіровоградської області;
2. Дата запису: 28.08.2020 року;
3. Хто записав: Артеменко Лариса Олегівна;
4. Респондент: Чорна Євдокія Григорівна, 5 вересня 1926 р.н. в селі Крупське Новомиргородського району Кіровоградської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;

Під час Голодомору в 1932-1933 років проживала в селі Крупське Новомиргородського району Кіровоградської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як вас звати. 

Чорна Євдокія Григорівна. 5 вересня 1926 року народження. 

Євдокія Григорівна, а де ви народилися? 

У Крупському. Тоді називається, воно називається Крупську. А колись було, як пан був, то було Микола і знаю оце Крупське. Не велике село у Новомиргородському районі, бо так протікає річка, то тут Кировоградськая область, а через річку Черкаська вже, Шполянський район. 

Зрозуміло. Євдокія Григорівна, а як звали вашого батька? Повне ім’я. 

Чорний Григорій Свиридович. 

А маму? 

Чорна Евдо… ой, вибачте, Софія Юхимівна. 

А у вас були брати, сестри? 

Брат Чорний Василь Григорович, 1923-го року народження. Як німці отступали, то вони взяли його. Він кінчив три курси, вчився на зоотехніка. 1923-го року народження. І сестра, 1924-го року народження. А я 1926-го. 

Євдокія Григорівна, а ваш батько працював у колгоспі? 

Батько працював у колгоспі, аякже, працював. 

А мама? 

І мати працювала в колгоспі. 

А ваш батько добровільно пішов у колгосп? 

Я це не знаю, я… Ну, він грамотний був, батько. Він колись добре вчився. Бо тоді, знаєшь, колгосп організували, то він робив у конторі. Ну, в общєм грамотний був батько. 

А мама працювала в колгоспі? 

Працювали всі. Працювали всі. 

А скажіть, будь ласка, от коли батько вступав у колгосп, він щось здав до колгоспу? 

Я не знаю, я не знаю. 

Коней може чи щось таке віддавав? 

Це я не знаю, колгоспи організувалися, то люди що було, то сдали в колгосп. Люди. І робили в колгоспі. 

Угу. А пам’ятаєте, що були у селі куркулі? Розкуркулення було у вас у селі?

Цього я не знаю, цього я не знаю, а видумивать я не вмію.  

Зрозуміло. А до вас хоч раз хтось приходив у хату з обшуком? У хату приходили з обшуком? Щось забирали з хати у вас?

Я не знаю такого. 

Не приходили? 

Не знаю я такого, щоб у нас забирали. Я знаю, що наш батько був чесний і справедливий, не вміг збрехать, не вміг вкрасти, а мати робила на верстаті людям, бо то де ж тоді заробить? То мати робила, а батько [4:21] (не чути слів) шукав, а мати на верстаті робила заробляла, бо батько не вмів украсти, батько не вмів збрехать. Матюки в ньо… ну, то всі знають, що як дід продавав телицю на базарі, ну і питають яка, напарниця каже тільна, а батько держить за налигач — «Люди не слухайте, вона ялова». Батько наш не вмів брехать. 

А скажіть, вот ви кажете, до вас ніхто не приходив, а може до сусідів хтось приходив, щось забирали з обшуками? 

Я не знаю. Брехать я не вмію, а так я не знаю. 

А чули ви таке слово «активісти»? «Активісти», чули таке слово? 

Ну, чула. 

А хто це?
Ну, якісь у першій… колгосп, підтримували колгосп, активісти. 

Угу. А буксирні бригади? Буксири…

Які? 

Буксирні бригади. Буксири. 

Такого, такого не чула я слова. Я знаю, що колгоспи організовувалися, то батько пішов у колгосп. То я знаю. Ну, як тоді було…

А батько і мама приносили щось додому? За роботу їм давали щось? В 32-му, 33-му роках. 

Я не знаю, у нас у селі голодовки не було. Наше село не велике, то голодовки не було, що б люди пухли. А ходять просять хліба дайте кусочок хліба, звідкиля, з Коробчини, там село є сусіднє, велике село, там було колись чотири колгоспи. А в нас у селі голодовки не було. 

А чому не було? Може голова колгоспу був хороший? 

Нє, просто люди жили так. Не крали, бо тоді що красти, колгоспу не було, а як організувався колгосп, то пішли люди у колгосп. 

А жорна у вас були? 

Жорна? 

Да. 

А в кого їх не було? 

Угу. А у 32-33-му роках ви могли ними вільно користуватись? Користувались? 

Я не користувалася, бо я ще малою була, я 1926-го року, а всі жорнували на жорнах, бо те ж зерна не має, де хто щось візьме, ну то й на жорнах. То в нас жорен не було, то баба, материна мати, принесла з сусіднього села одного каміня на собі, а тоді другого. То в нас були свої жорна. 

А хто бив жорна? 

А? 

Ну, ви кажете разбивали жорна, хто разбивав жорна? 

Ну, так не разбивали жорен. Були жорна, ну, а що ж, якщо організовують колгоспи, ну, там тоже багатше, тому не знаю де вони подивалися ті люди, я не знаю. А колгосп організувався, то пішли люди в колгосп. 

А ви не пам’ятаєте ім’я, може прізвища, прізвище голови колгоспу? 

Не знаю, не знаю. 

А колгосп як називався? Не пам’ятаєте? 

Колись він називався Ворошельово, Ворошельово називався. У нас село не велике, а Корупче невелике село було, там було чотири колгоспи. У Корупчені. 

То ви кажете, що бачили по вулиці ходили люди просили їсти із сусіднього села?
Да. Наше… у нас у селі голодовки не було для наших людей, а в сусідньому, велике село, Коробчине, там було чотири колгоспи. То були всєгда ходять просять, через поріг переступили — дайте кусочок хліба. Звідкіля? З Коробчини. А наші сільські голодовки люди не знали. 

І до вас приходили? Ті люди. До вас. 

З Коробчини, з Коробчини…

Да. До вас у двір приходили? 

Приходили. Просили хліба. 

А це були дорослі чи діти просили? Діти були? 

Я б не сказала, шо діти. 

Дорослі тільки ходили? 

Да, да, да, да, да. Люди дорослі ходили просили — «Дайте кусочок хліба». «Звідкіля ви?», «З Коробчини». 

А ще щось вони казали про себе? Про себе ще щось казали? 

Ніхто нічого не питав. Коробчина — велике село, там було колись чотири колгоспи. А в нашому селі голодовки не було, для наших селян, у нас село не велике. 

А що ви їли в ті роки? 

А що ви тоді їли, вот в 32-33-му? От у вас не було голодовки, що ви взагалі їли все одно? 

А я знаю, що ми там їли? Їсти було що, но голодовки для наших сельских не було. 

А в 1946-47-му після війни був був голод? 

Як вам сказать… То я вже доросла була…

Ну. 

Я пішла у педучилище в Новомиргород в 1947-му, 1946-47-й. То нам давали хліба пайок, ну, студентам, бо голодовка була. Що б така велика, то не така велика, но була голодовка, 1946-47-й. 

Не така велика, як у 1932-33-му? 

Нє, нє, нє, нє, не велика, не велика голодовка. То вже так воно було, а то була голодовка. 

Голодовка була? 

Да, да, да, да, да, да, да. 

А вза…

Організували колгоспи, а люди не хотіли йти в колгоспи, не знали, що воно таке і з чим його їдять. А 1946-47-й, то була голодовка, не считається. Я була на першому курсі в педучилищі, то нам давали пайок, варили їсти там, і ми… що б пайок давали. Ну то 47-й, то вже голодовка не страшна була. 

Не така страшна, як в 32-33-му? 

Нє, нє, нє, нє, нє. 

А в 32-33-му це була штучна голодовка чи природні причини були? 

Я не знаю. 

Ну, урожай був? 

Я не знаю, який урожай був, як я 1926-го року, то там мені було 6 год, то шо я пам’ятаю, хіба я знаю чи що? Я знаю, що ми дома голодні не сиділи. 

А церква була у вас? 

Була. 

Ходили в церкву? 

Ходили. 

А в 32-33-му ходили? 

Мабуть була церква, бо в нас село тягнеться на кілометр, то два ряди хатів, тут уїзджали в село і так пройти більшу половину тут школа була, а туди в ту [2:40] (не чути слів) отаку вулицю, отаку, от у піку там церква була. То вже в усіх селах церкви не було, а в нас правилася. Правилося. 

Правилась служба, да? 

Да-да, правилось у церкві. 

Ага. І в 32-33-му? 

Да, да. 

І потім ходили в церкву? 

Я знаю, що як празник який, мабуть чи я ходила в школу, мати дали мені крашенку, біжи поцілуй плащаницю, положи крашанку, придешь додому. Це перед Паскою. То це я пам’ятаю, це я знаю. 

Угу, угу. Це скільки вам тоді було років?

А я знаю, чи шість, чи сім. 

Угу. Євдокія Григор’євна, а ви пам’ятаєте з тих років може якусь пісню? 

Я не знаю. Нас було троє, брат… Брат було родився в 1923-му у січні, а сестра у 1924-му, ну почти півтора года пройшло… Сестра в 1924-му у вересні родилася, а через два роки я народилася. 

Добре. 

Ці люди, які приходили з іншого села, чому в них не було їжі? 

А оті люди, які приходили з сусіднього цього села, вони круп… Вони чому голодні були? 

Я не знаю, Коробчене дуже велике село, там чотири колгоспи, школа середня була, там у вівторок всєгда базар ставав у Коробчині. 

Угу. А чому ж вони голодували? 

Я не знаю. Ну, голодували, знаєте, дуже велике село. У нас село не велике, то в нас у селі голодовки не було, у селі для наших людей. 

Добре, дякуємо вам, дякуємо. А розкажіть, Ви під час розмови, ви згадає добре, так добре. 

1. Місце запису: село Секретарка Кривоозерського району Миколаївської області;
2. Дата запису: 4 вересня 2020 року;
3. Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна;
4. Респондент: Цибулько Григорій Кіндратович, 5 травня 1927 р.н. народився у селі Секретарка Кривоозерського району Миколаївської області;
5. Розшифровка аудіозапису: Базько Софія;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Секретарка Кривоозерського району Миколаївської області.

Представтесь, бідь ласка, як вас звати?

Цибулько Григорій Кіндратович. 5 травня 27-го року.

А де ви народилися?

В Секретаркі.

І під час Голодомору також проживали тут?

Ну да, в Секретарці, да.

А розкажіть, будь ласка, про свою родину, про батьків, чи були у вас сестри, брати?

Да, у нас сім’я була до Голодомору, трох дітей у батьків, от. Ну як Голодомор, то ходили шось шукати їсти, бо ж не було нічого, о. А нас запирали і сказали, шо нікому не відкривайте, бо тоді їли людей молодих, дітей. Тай всьо, шоб ніхто не прийшов, шоб нас не зарізав чи шо там. То ми, я, дві сестри були у хаті, от, тей всьо.

А як звали сестер?

Старша сестра 23-го року, Катя, от. А 29-го року Лєна. Уже обох їх немає. Сестра вже тоже, а та, у тому, Токарівка село, у Токарівці, там вона померла, там і поховали її.

А скажіть, будь ласка, як було звати батьків і чи пам’ятаєте, якого року народження вони були?

Мама була з 1898-го году народження, а батько – 902-го року.

А як звали маму?

Софія Васілєвна.

Прізвище?

Софія Васілєвна.

А тата?

Цибулько Кіндрат Пилипович.

А розкажіть, будь ласка, чи пам’ятаєте ви, як розпочиналась колективізація, власне, що вам про це відомо?

Ну колективізація вже була як, після Голодомору, от. А до Голодомору люди ж ше самі хазяювали, от, самі собі мали землю, то всьо, тей хазяювали. А колєктівізація вже була, як пройшов Голодомор, та й люди ж мали там коняку, там своє снаряженіє, плуг там, борони, ну всьо то, а тоді вже як, після Голодомору, тай організувався колхоз, от. І здавайте всі всьо, ну всьо своє імущество, як, воза, плуги, коні, оце вже була колєктівізація. Хто вижив уже після Голодомору, понімаєте.

А перед 30-ми роками, в 29-му, в 30-му, в 31-му не забирали це все до колгоспів?

Нє-нє. Після, після Голодомору, тоді десь 35-ий, тако десь, бо я, от тоді.

А у вас у батьків було господарство? Знову ж ми зараз виключно говоримо про 32-33-ій виключно роки.

Ну да, ну да. Ну я ше тоді, не дуже так інтірєсувався, бо цей Голодомор він дав знати всім добре. І як не було шо їсти мама із батьком ходили, скирди були, там тоді хліб молотили і солому в скирди складали. І всі люди ходили туди, шоб там ту солому перегортали і там десь зерно було. Ну і то вона може за десь жменю заготовила, тої, пшениці тої назбирала. І тоді було, млин такий називали, коліща тако крутити, там палець такий і то, і перемолола, оце така і їжа була. То я добре помню, ми ше як, і одежі ж не було тоді. Ну раз їсти не було нічо не було, то ми на печі сиділи, а хто з людей, ну ходили люди, просили «Дайте, шо поїсти, дайте, шо поїсти». Ну нема шо. Ну і самим нема, а комусь шось дати, де, як його нема. То уже я тако сидю на печі, між сестрами, а одна каже, то дайте хоть води і солі. Оце вона сіль розвела у кварті, так тоді чашки не було, це зара всього багато, а тоді не було, тей води і сіль розвела, оце вона так поїла, от.

Це хто так поїв?

Ну та, шо прийшла просити їсти, тей отак. А я вже як розрядилося, акація була це, як вона, така рослина росла, тай їли, от. А вже як цвіла акація тоді вже з того листя, цвітка, білий в акаціях, от. І пекли такі як млинці з самої акації. А я то це ж піду в садок, то це з вишні листя, це я так наїдався. Прийшов, листя наївся, оце така була їжа.

А все таки може пам’ятаєте, був у батька тоді, чи кінь, чи корова?

А де ж було, не було ж нічого. Якби була корова, то і голоду не було б. Було б молоко, було б то всьо, тей випив чашку вина, той кажу вина, цього молока, тай вже би їсти не хтів. Ну як їсти будеш хтіти, але ж шось там всередині в животі було, а так де ж було, нічого не було.

А земля була?

Я не помню. Ніхто не показував, от. Городи були, то всьо, а земля десь була, мене не водили туди, я не помню.

А розкуркулювали тоді в селі?

Ну хто багатше жив, понімаєте, то тоді називали куркулі. А такі, які сім’ї великі і нема шо їсти, який він куркуль, от, тай так.

Так, хто жив багато, кого називали цими куркулями в них відбирали продукти?

Ну да, ну да.

Вигнали їх з хати, казали.

А куди їх забирали, оце, шо в них забирали, хто забирав в цих куркулів?

А були такі поліцаї, от, вони ото ходили. Даже було, шо оті з биркосів кістки, з вишень кістки сохраняли, в гладущиках, це всьо на горищі, от. І де в кого находили, десь може кукурудза схована, чи там, чи щось таке, забирали всьо, нічо не оставляли, о.

А коли це все забрали, то куди вони його дівали?

А в примарі, чи шо воно там, сєльвосєти, чи як вони називали ті зданія, тей туди всьо здавали, а там. Тей тоді вони комусь давали ці самі, мєжду собою ділилися тим всім, шоб вони жили. Кажден тяну, каже, одіяло на себе. Так і вони оцим наживалися. Тей вони виживали, а ті всі помирали.

А мама з татом в 32-33-му десь працювали?

А де ж було тоді, ну тоді уже як колхоз, отоді працювали. А тоді я…

А в 32-33-му колгоспів не було?

Не було.

І вони до колгоспу не пішли, не було колгоспів?

Нє, не було колгоспів, я ж кажу після вже голодовки. Отоді, я ж кажу, всьо забрали у людей, оце всьо, ну вози, воні, там всьо, і ото вже був колхоз.

А до вас, до хати, приходили якісь чужі люди, робили обшуки?

Були, но я, ми ж нікуди не ходили, ото сиділи на печі, там нічо, тей отак. А там шось там де, як вони шукали, як не було шо, то шо ж вони могли в нас найти, як ми голодні були. То не було шо брати.

А з хати вас ніхто не виганяв?

Нє. Нє. Коли батьки кудись ішли, десь може шось найти, шось то, чи то, якогось макуха, чи шо, шоб поїсти. Ну там якась одежа була, якась така, шоб вона було, макуха оце з соняшника того – хороший макух, а із цього рипаку, то він же гіркий, то скіко раз варат, тей воду зливают, зливают. Ну там вже щитається поживних речовин для організму там не було, бо воно вже. Шоб мали з’їсти, бо воно ж гірке, макух, то воду зливали, а то вже їли, отак.

А можливо інших людей виганяли з своїх хат тоді в 32-33-му?

Я ж кажу, я нікуди не ходив, нікуди не пускали батьки, бо шоб. Бо на, десь встрінуть, заріжуть чи шо там, я не помню

І були, у селі були випадки канібалізму?

А шо то таке канібалізм?

Ну їли, людоїдство, їли людей?

Їли, були, були.

А можливо пам’ятаєте батьки розповідали чи ви чули?

Я чув, але це якось нізя, бо ше то.

А ви можете не називати імен, просто розкажіть історію, ви можете без імен.

Нє, то я тільки чув, шо їли. Бо казали, той, той, той їв, а я, ну не ходив нікуди, не, ну не сообщався з людьми, нікуди не пускали батьки.

І виходить, ви всі майже, ці два роки, 32-33-ій, просиділи у будинку, чи все таки?

Нє, тіки цей, а тоді вже началося луче, колхози організовувалися, тей начали давати на трудодні, там хліба, шо там, тай всьо.

А не ходили колоски, не збирали на полі? І взагалі чи дозволялося це робити?

А це даже і при колхозах ходили колоски збирати, в школу прямо, збирали колоски, в’язали в такі пучки, о, і в колхоз здавали. В школах прямо ходили, вже ми в школі були і вже колоски збирали на поле.

Зі школи вас відправляли на поле збирати колоски, а потім здавати їх до колгоспу?

Ну да. Ну колоски ці в пучки зв’язали тай підвода, тай на підводу, тай туда, а там ці чи молотили його, чи шо там, я не знаю.

А в якому це вже році було?

А це вже було 34-35-ий, оті года вже.

Це коли ви до школи пішли голодовки вже?

Да-да-да.

А чи була у селі церква?

Була церква, здорова була, хароша церква,от.

А в роки голодовки її не закрили?

А хто ж тоді ходив, не було, люди голодні. Шо голодна люди буде молитися, як у неї в животі пусто, о. Тай й церкви не було, ніхто не правив, ніхто не ходив в ту церкву.

А були у вас дідусь, бабуся?

Були, от.

А вони мали тоді в голодовку якесь господарство, може у них була корова чи кінь?

Нє, у дєдушки і у бабушки було шось там якесь. Но я ж кажу, я не ходив нікуди, тай не можу сказати, де, шо, як, ми ж не ходили, нікуди не пускали.

Але можливо, якщо у них була корова, то вони давали вам якесь молочко, чи ви не знаєте чи була корова?

Це я не в курсі дєла, не буду.

А можливо знаєте, чи були якісь люди у селі, які не голодували, які в голодовку мали що їсти?

Я помню, батьки, як ішли туди на поле, оце шукати їсти, то казали, шо нікому не відкривайте, шоб не той, але був один якись дядько, от, казали на нього Танчин, то він, а я не знаю, де він брав, напік таких плециків, таких, от, з тіста. От, і у дверах тако, у нас було там, двері такі не були, такі, шо, як зараз хароші, а він через той, та давав нам ті. То я помню, шо цей дядько, от, давав нам ті млинці їсти, то це я оце помню. А де він брав, то я ж не буду казати, бо не знаю, но давав, скілька раз приносив нам їсти.

А можливо мама з татом десь ходили якусь там хустку або якись одяг десь кудись обмінювали?

Ну от, оце це ж я кажу за це, за ці макухи, за оце-го там, шо там було, то обмінювали. Оце ж грошей не було, а оце якесь там, якась одежа була чи шо, та й вони обмінювали. І це ми, оце годували нас считається трох.

А можливо ви чули про такі магазини, магазин Торгсін?

Нє, чув.

Не чули?

Нє, не чув.

В тих магазинах, в них обмінювали золото і срібло, хто мав на хліб.

Ааа, в таких селах, де там, ну шо золота ніяких нічо не було.

А багато мерло людей, багато людей від голоду померло в селі?

Багато померло, їх, не було ж кому ям копати, то рів, кладбіще колись ровом ото, тай в отой рів кидали, тай пригортали, з бугра того, земля, тей так. Там вони і спочивали.

Але ви не знаєте, де цей рів і ви не бачили?

А куди ж, тоді так казали, а як то, ніхто не показував.

Але урожай тоді на полі був?

Наверно був. Бо я ж кажу, нікуди не ходив, за урожай я не…

Але дивіться, ви кажете, шо приходили там до будинків, забирали, робили обшуки, ну і урожай був, то тоді ця голодовка вона була природнім явищем чи штучним? Для чого взагалі це все робилося?

Нє, воно всьо родило, але всьо забирали, тай всьо. Забирали і всьо, спеціально робили голод, шоб люди, шоб вимерли люди, тей всьо, а для чого, правітєльство видно таке було.

А хто тоді правив?

Не знаю. Я не в курсі дєла.

Сталіна не знаєте?

Ну Сталін вже, мабуть і це його робота така. Шоб Україна, кажуть, шось не хтіла, от. Шоб бути сама Україна, а вони. Бо Україна багата була землею, земля всьо родила, те й за то, за цю Україну, вони бачте і зараз за цю Україну, і зараз оце всьо йде, всі скуповують, всі собі, хто був при власті, загріб гроші тай зараз, дивіться скільки купляють. Це вертається той 33-ій год, бо скуповують землю, продадуть, а люди будуть наймитувати у них.

Та ви що, не треба, щоб…

Нє, ну то воно так вроді таким способом тоді було, тіки тоді ше люди були трошки неграмотні, а тепер трошки вже ж мозгами работають.

Розумні?

Ну да.

А скажіть, будь ласка, якого року ваша дружина і як її звати?

Ну осьо, одно сидить.

А як її звати?

Поліна Йосиповна.

А прізвище зараз Цибулько?

Цибулько.

А дівоче?

Козернюк.

А можливо дружина розповідала чи голодувала її сім’я?

А вона, шо вона знає, як вона була два роки та. Тей так.

А не чули такий вислів «чорна дошка»?

Нє, не чув.

Не заносилися села?

Нєа.

А от ви кажете, шо батьки ваші пішли до колгоспу, але уже після голодовки, да?

Ну да. Коли колхози організовувалися, як не пішли, а всі, здавай всьо тей всьо. Тай ото із цего начинався колхоз. Було коні, вози, плуги, борони, всьо це снаряддя тей на полі ж треба чимось обробляти.

А це робилося добровільно чи їх змушували це робити?

Хто добровільно піде тоді, заставляли, не хочеш, можеш взяти землю, но на тебе так будуть досягати, шо не радий ти будеш. Хоч не хоч, а заставлять.

І батьки пішли до колгоспу?

Ну а як же. Тей так.

А приносили звідти шось їсти вам? Чи давали там?

Шось давали, я так не помню, а шось давали.

В 32-33-му роках люди були жорстокі?

А я ж не вращався, на свому обісті от, а нікуди не ходили, я ж вам кажу, ну куди ж підеш, як бояться батьки випустити дітей. Тей всьо.

Але бабуся, дідусь до вас приходили?

Та нє, хто ж ходив, бо всі голодні будуть ходить.

А можливо, ви чули, чи бачили, чи батьки розповідали, тоді коли приходили до людей і забирали, робили обшуки, забирали одяг, їжу, чи намагались ті люди якось захиститись і там, або закритися у будинку, або взагалі не пустити їх, чи взагалі люди якось повставали?

Їх забирали, забрали, в це в Первомайське виїхали, це їх розкуркулили. Сніг, викинули дітей і їх, тай отак.

А ці люди, які робили обшуки, це були свої люди, чи це були чужі?

Чужі. Чужі вони.

Це не свої із села були?

Нє-нє. Вони де то, ті там робили, а ті там. Шоб тоді не було, ну, наріканія, чи як, чи непріятностєй, шо ти свій, сусід і до мене приходиш і грабиш. Чужі.

А звідки вони були, ви не знаєте?

Хто тоді інтєрєсовався такими вопросами, хто він. А коли він приїхав не то, возьми якусь палицю чи шо, то.

Настільки тоді були заляканими, людей тоді залякували, вони боялися?

Ну а як же ж. Канєшно, залякували, тей боялися люди.

А хто залякував і кого вони так боялися?

Ну о то, то ж поліцаї. Вони оцим занімались.

А ті поліцаї, які ходили, вони мали при собі якусь зброю?

Та яка тоді зброя, як людина дохла, її туди, тей вона впала, тей всьо. Ну отощьонна людина, яку її ше зброю треба, як вона єлі там лазила.

Але ви бачили людей, яким було важко, які не могли пересуватись, лежали, можливо, десь там під забором чи на дорозі? Ви особисто бачили?

Нє, нє. Я ну я, ну не вискали, нас же ж батьки, я ж кажу, шоб не було непріятностєй.

Ми вам дякуємо, ше запитаємо бабусю вашу.