1. Дата запису: 26 серпня 2020 року;
  2. Місце запису: місто Бобринець Бобринецького району Кіровоградської області;
  3. Хто записав: Артеменко Лариса, науковий співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
  4. Респондент: Штурко Любов Михайлівна, 17 серпня 1925 р.н., народилася в селі Федорівка Бобринецького району Кіровоградської області;
  5. Розшифровка запису: Софія Базько;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Федорівка Бобринецького району Кіровоградської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Представтесь, будь ласка, як Вас звати?

Мене звать баба Люба (посміхається) баба Люба.

А по-батькові?

По-батькові Михайловна. Фамілія Штурко.

Любов Михайлівна, а коли Ви народилися?

Народилася 1925-й.

А число, місяць?

Місяць,17-го августа.

 А де Ви народилися?

Федоровки Витязивського району. Знаєте Витязук?

Якого району?

Витязивського.

Тоді він був Витязького, а тепер Бобринецького.

Сьогодні це Бобринецький район, так?

Мггг.

Кіровоградської області.

Да, да.

А коли Ви переїхали сюди? Ви все життя там жили?

Коли переїхала? Давно…я, це сімнадцятого цього місяця я родилася.

Добре.

 А тоді дочка мала четверо дівчаток. За воєнним була підполковник в Баку. Я туди їздила гляділа діток. І вона мною дорожить, всігда відвозить мене, привозить. Він воєнний був, зараз больний погане діло. Спина. Грижа. Оце то таке.

Любов Михайлівна, а у Вас є рідні брати, сестри?

Уже на тім світі.

Але були?

Були.

 А стільки?

Нас було семеро. Шесть хлопців, а я одна. Одна. Так хотілося шоб була сестричка, но нема, нема.

Любов Михайлівна, а Ваш батько працював у колгоспі?

Да, да. Працював, тут на базарі робив. Працював.

 А мама в колгоспі працювала?

Працювала. Родила у степу, тільки забула кого з хлопців. А мама… семеро це зі мною. А я одна. Брат без руки прийшов (не розібрати слово) в Компанійському району. А тоді вона померла вперед, а він же ж без руки. І він же ж розсердився, шо нема кому коло його, і пішов у госпіталь воєнний. Він там був і не схотів їсти свою їжу, каже «я не хочу без неї жить» і в скорості вона помирає, а він пішов в госпіталь там був, отказався собі од їжі. Так і було… помирає й він. А один був вчителем. Пішов пацаном там Панов, може чули. Він там був це время.

Любов Михайлівна, а якщо згадати оті Ваші дитячі роки. Ви кажете мама родили на полі одного з Ваших братів, а що виганяли на роботу і постійно треба було працювати?

Слухайте, оце ж ця Оля, Оля… це вона родила. На полі в’язали… снопи знаєте?

Да, да.

 На снопах, в нас дівчат всіх забрали – в’яжи. А вони не схотіли… тільки я одна і баби, і я з ними. Отако (показує на своїй хустці) в’яжи показує мені. Приходю з школи – приказ. «Отако буде тінь… витягнеш хліб», мама ночою хліб пекла.

«Витягнеш хліб». Витягаю, витягаю хліб, все зробила. Йду рвать два відра, це я нариваю любода, щавель, кіськи називали. Повні відра нариваю, помию, покришу, приготовлю. І мама не лінилася, вона брала оце як неділя, вихідний вона тоді брала платя, кохти там… одежу і йде на участки називалися Рапсова там. Треба вже і роки повчить, мама прийде треба помагать їй. Воно приносить ті крупи, які попадуться, квасолю вопшим таке шо вкинуть той щавель… все. А давали потроху в колгозі, потрошку їсти, а тут мама додому добавляла.

Це Ви за роки Голодомору розповідаєте?

Да, да. Вже ж война, наші вступили і одного чоловіка оставили, а то всіх забрали, відправили на фронт. А один чоловік остався, знаєте, шо таке ціп?

Молотить.

Молотити. Це він намолотив ціпом зерна, пшениці. І прийшов до мене каже «Знаєш шо, собирай дівчат дванадцять чоловік» Корови по… шесть бестарок, і ці бестарки заповнялися по шість мішків, по шість мішків це дванадцять корів. Дванадцять… і на Нікалаїв, на Нікалаїв одправить мені. Приїхали ми шо там таке место корови попаслися. Попасли надвечір коров і гайда ночю. Ночю прижаємо до того мосту, а мосту нема, зірвали нємці. (незрозуміло) і переводить, переводю й я, і молюся, і христюся. Перебралися. Приїхали ми туди, він прийняв, накладна на мене от. Отправив нас вже додому, ми додому приїхали, то вже веселіше було чим туди. Оце таке було.

Любов Михайлівна, а Ви не пам’ятаєте, батько, мати добровільно ступали в колгосп чи їх примушували?

Ну як, кажен же ж хоче заробить, заробляли. Получали хлібом, пшеницею в колос. Оце в магазин здавали… оце хоч купити шось з одежі, то давали пшеню… получали. Дівчатка в мене двоє було…

А якщо згадати дитячі роки ще на самому початку, коли ще не було колгоспів і вони от тільки-тільки почали з’являтися, тоді батько добровільно пішов у колгосп у той самий перший?

(незрозуміло) у самий перший.

Добровільно, да?

Да.

А він щось здав у колгосп із свого?

Первий чоловік у неї був на фронті та помер. За другого пішла, а первий був Павалуша кажуть на фронті погиб.

Це чоловік під час першої світової війни помер?

Да.

Ага. Вдруге вона вийшла заміж.

За другого пішла, Павлуша був. може чули Анатолій… забула його, то він був (незрозуміло) там був…

А другий чоловік Михайло був, Ви Михайлівна

Ні, Павлуша, аааа чоловік – Михайло, да Михайло.

Батько Ваш. Він у колгосп щось здавав із того, що в дворі було? Коня, реманент…

Як, як?

Ну якісь знаряддя праці, чи коня він здав у колгосп коли вступав?

Забрали німці нас.

А до німців? Це я хочу щоб Ви пригадали своє дитинство, як батько господарював. А потім же ж почалась колективізація, розкуркулення, колгоспи почалися. От батько Ваш він добровільно там здав шось?

Добровільно, добровільно.

Його не розкуркулювали? Ви не були куркулями?

Ні, ні. Не були, а тільки шо мамині брати. Братів було десять. Батько був багач. Як сказать… трудящі вони були. Оця вулиця (показує) ця їхня. Десять душ, десять хат. Всі самі робили, трудилися.  Помню, шо  була на городі яма, зробили лампач, з лампача строїли хати.

Лампач?

Розкуркулювать, забрали їх усіх, маминих браті. Мама була считалася як бідна, а вони були багаті. Батько… лазали за тими куркулями, а вони кажуть «ви не плачте за нами, ми були трудящі і будемо трудящі». Трудилися вони, трудилися. Хати построїли. Батько був (нерозбірливо). Прийшов парінь маму сватать, а він батько каже «Ви ж дасте на хату?» він каже «а так ти прийшов не дочку сватать, а сватать, бо багаті».

Мене забірали, може чули Благодатнє таке.

Благодатнє?

…валка така, вагонетками возили пісок, заготовляли на пост ройку. Ми з подружкою… я стою, а вона сіла і він її по руці…

Любов Михайлівна, а Ви каже шо було десять хат і їх розкуркулили, то їх шо вигнали з їх хат? Як їх розкуркулили? Чи тільки майно їх забрали?

І майно, і маслянки такі, скупляли це все.

А де у бідних гроші були шоб це все скупити? У багатих виходить

Ну да це вони собі брали якесь барахло… Забірали їх та й усе.

Тобто, їх з хат не було виселено і нікуди з хат вони не були депортовані, їх з села не висиляли? Вони в хатах своїх залишлися.

А той… я якраз народилася… Віялки оце це все зерно крутиться, сипиться. І так треба ж груддю кормить дитину. Палку, на палку красненьку тряпочку, висить уже тряпочка. Біжу додому кормить коли приїжає… і каже «це ви дитину так оце кормите?» І рабо таю, і дитину кормлю. Пальчик крашу, прибігаю і давай крутить. В Братському технікум там був, а їсти ж немає за шо… прийшов вже він і купили дівчаче пальто. Нема мужицького, тільки дівчаче пальто. Він купив собі пальто дівчаче. Коли женщіна каже «це ви в женському пальті?» а то й хлопець каже «це вчитель, я вчителя наймаю», а той каже «брешеш». Не вірив, бо він пацаном вчителював. І так він трошки повчився, покидає і їде в Одесу вже трошки обжились. Він їде в Одесі учиться продолжать.

Любов Михайлівна, а от скажіть, роки Голодомору перед ними, до Вас хтось приходив у хату щось забирав?

Ходили, забірали, мама шось же купить, а вони шукають. Знайшлі – забрали.

До Вас приходили в хату?

Да, приходили.

А стільки разі приходили? Один раз чи багато разів?

Зню, шо цей брат… не було шо, мамі мені хоть шось тикнуть, а йому нема шо. Він виліз на піч та й лежить, а прийшла сестра до мама та й каже «піди подивись шо він робе». Вже коровка прокинулася (незрозуміло) пішла я подивилася, дивлюся глечик трохи надпитий. Прийшла я до мами, там льотка сидить… та й кажу «він надпив молоко». І тітка каже «значить буде жить».

Любов Михайлівна, а Ви не пам’ятаєте жорна у Вас були?

І зараз ондо стоть.

А тоді в роки Голодомору ними можна було користуватися?

Да.

Да?

Да.

Крупи жорнували, є кукурудза тарабаню, натарабанила… щас другий раз. А тоді ж пекти треба, воно ж і до борщу… шо не є, а таки ж хліб.

Ну а в роки Голодомору, коли все забирали ви ними спокійно користувалися?

Да.

Да. Не ховали жорна?

Жорна недодавала нікому, одному одала та єлі видерла.

Любов Михайлівна, а в 32-33-му роках можна було на колгоспному полі збирати колоски?

Аааа, мишоловки. Мишоловки називалися. Миші наносили. Мішечок і пашол. Приноше, перевіваю, пересушую, жорна є, жорнувала. Мама йде на роботу, а я сидю на порозі та «їсти хочу», виймає мама маторженика дає мені, а її ж треба сапать. Таке було. Такий розум був… мамі той. Оце так ми жили.

А під час Голодомору мамі і батькові давали шось на трудодень за роботу в колгоспі?

Пошту носила, дітям шила, такала я ткаля, на машинку шила… вопшем все вміла…

Любов Михайлівна, а Ви от казали, шо мама брала одяг і ходила і вимінювала на їжу, да?

Кого, кого?

От Ви щось таке говорили, що мама збирала одяг щось там по хаті

Да, да.

І ходила кудись там на ланс Ви казали. Це в роки Голодомору вона робила чи пізніше?

Нє, нє… вже коровка прокинулася. Брат ше кажуть, шо на пущі робив

Ага, то е пізніше вона таке робила?

Да, пізніше.

А в роки Голодомору щось давала батькам? Вони могли додому якусь їжу принести, Вас нагодувати з колгоспу? Чи нічого не давали в 32-33-ій роки?

Пшеницю не давали.

Давали пшеницю в 32-33-му?

Дівчатка сиділо двоє, як сказали, шо кукли продаються і дівчата такі радііі. Я зроблю їм із тряпок, а це ж купляна, такі довольні. Вчителька каже «Хто вам шиє?», я кажу «сама», «так як сама?» ну кажу «як шию сама». Я понесу в ящик класти пошту, а вони (незрозуміло). Все робила.

Любов Михайлівна, а Ви чули таке слово «Торгсін»?

Як?

«Торгсін».

Шось наче таке… Снопи складали, стоїть скала така висока, вижча чим це (показує на будионк) прийшли ми туди з дівчатами, 5-6. Як там перва розігналася з теї скали, а воно не так там шо протікає,  а там прям згори вода, дощ як іде, то стікає. І я як пішла туди, як вдарилася об землю. Туго, туго, туго лізти вверх і я думаю «ой погана я». А тоді таке думаю …

 

Оператори: Михайло Шелест та Олег Сологуб

Фотограф: Валентин Кузан

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду