- Місце запису: село Кобижча, Бобровецького району, Чернігівської області;
- Дата запису: 13.07.2020 року;
- Хто записав: Артеменко Лариса Олегівна;
- Респондент: Даниленко Марія Петрівна, 17 грудня 1927 р.н., народилася в селі Кобижча, Бобровецького району, Чернігівської області;
- Розшифровка аудіозапису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Кобижча, Бобровецького району, Чернігівської області
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка. Як вас звати?
Марія Петрівна Даниленко.
Марія Петрівна, коли ви народились?
17 грудня 1927-го.
А де ви народилися?
Тут, в Кобищі, бо батьки кобищани в мене.
А в 32-33-му роках ви так само тут проживали?
Да-да. Голод помню.
Марія Петрівна, а де працював ваш батько?
Мій батько в колгоспі. В колгоспі, колгоспник.
А як його звали?
Петро Сакович. Овсієнко Петро Сакович. Моя дівоча фамілія — Овсієнко.
А маму вашу як звали?
А мама — Уляна Хотіївна.
А де мама працювала? Чи працювала?
В колгоспника. Колгоспники.
Теж у колгоспі?
В колгоспі, колгоспники.
Марія Петрівна, а сестри, брати були у вас? Рідні сестри, брати.
Сестра у мене Шура, от, всьо.
Одна сестра?
Брат Альоша, так помер брат. А сестра є в мене в Кобищі. Працює, вже пенсіонер.
А брат помер пізніше?
Помер.
Після Голодомору, так?
Да-а. Вже ж ми, канєшно ж.
Зрозуміло.Марія Петрівна, чи пам’ятаєте ви, чи приходив хтось до вас із чужих людей щось забирати додому? Хоч раз хтось приходив?
Ні, нехто, не помню, не помню, шоб хто приходив шось забирати, нечо, не помню. Якби шось приходили і забирали. А шо вони забирали, не знаєте?
Ну забирали, там, так, різні. І продукти харчування, худобу по різних подвір’ях.
А-а-а. Ні, ні, ні, ні. Не помню я, шоб хто забирав.
Зрозуміло. Марія Петрівна, а от батьки працювали в колгоспі, а їм за це платили щось? Вони щось приносили? Гроші саме. Чи тільки.. Яким чином?
Хліб, хліб в основному. Трошки грошей, а в основному хліб. Хліба багато-багато получали. А тоді не всі колгоспники були, так хліб у нас купляли, зерно. Бо багато-багато приносив батько. Цілий на машині везуть, поскидають мішки хліба, зерна.
А це ви саме про 32-33-ті роки ви кажете?
Ну це вже пізніше, пізніше. Ні, не 1933-й. Вже, вже пізніше.
А ми саме про 1932-33-й хотіли би поцікавитись, якшо можна.
Ну тридцять.. Я й погано помню. Голод був, канєшно, у селі, був голод. Умирали із голоду. Хто не хазяїн, у кого пагано город обробляв, дак уже що же ж садили, уже що ж же ж було картошка, в основному була. Сіяли хліб, зерно сіяли. А тоді жали, брали, дак не було й шоб так, з голоду ніхто не вмер тут у нас. Бували. А ті, в кого города не було, не колгоспники, так вмирали. Я знаю сусіди в нас, Сало в них фамілія була, так вмерли з голоду. Дітей побрала держава, спасла, не померли дітки маленькі, такі ж, а вони померли з голоду, я знаю, рядом жили, померли з голоду.
А у вас тут, в Кобищі, був притулок якийсь для дітей от, батьки яких померли?
Ні, ні. Ні, не було притулка. По-моєму, не було притулка, ні.
А ось ця родина Сало, ви кажете, що їхніх дітей спасли. То куди дітей?
Забрала держава.
А куди їх забрали?
Я не знаю куда забрала. Десь ж забрали дітей, там оприділяли. А тоді як повиростали, приїхали вони сюди, де їхня хата була. Побували в нас уже, такими, взрослими. Школу вже покончали. Так я знаю, що приїжали на свою родіну, де їхня хата була. Ну це так.
А ви не пам’ятаєте, батьки добровільно вступили в колгосп?
У колгосп добровільно, добровільно. Добровільно вступали.
А сім’я була як ви, на той час, пам’ятаєте, багатою вважалась чи бідною?
Середняки. Так і називали, середняки. Середняки. Не багаті, не бідні. Хто хазяйнував, міг ото, збирав на городах, щоб вчасно все, дак не були, не голодували. А у кого такі хазяїни були, що позаростало, то позаростало так.
А голодних людей ви пам’ятаєте? Якихось чужих? Які, можливо, по вулиці проходили чи до вас заходили, просили, щоб ви дали.
Просили, просили, приходили. А було кусочок ж ото хліба одріжем, хліба ж мало вже було якось, неврожай був такий. Так баба було напече й каждому ото: «Це твоя хлібинка, це твоя хлібинка, це твоя». А як нема нікого дома, так брат було одріже от каждого і собі, і мені, шоб не хвалилася. І у каждого шоб хліб був, не розкидалися з хлібом.
То ви пам’ятаєте, що все ж таки не дуже так було, що їсти. А все ж таки економили, да?
Да, да, да. Хто економив, то я знаю шо у нас оце на городі сусіди жили, такі, хазяйни погані були. Дак у нас уже картошка сходить, а вони ще город не орали. Каже батько: «Коли ти будеш город орать?», «Встигну, я готового куплю». «А де в тебе грошей?», «Найду». Це було. Я помню, була на городі ото ж, вискочиш, гуляєш там, як на городі роблять, і діти ж гуляють на городі.
А корова у вас була?
Була, була, була корова.
Одна?
Одна. Корів не було, одна коровка. Так шо молоко було своє всєгда, молочко.
А ви кажете, що до вас все ж таки приходили проситити їсти?
Приходили, приходили. Старці, називали. Приходили.
Сусіди знайомі чи чужи люди?
Чужі, сусіди ні, а чужі люди приходили. Було одріже ж мати вже кусочок вже ж дать їм.
Тобто вони ходили, отак до вас заходили і просили.
Просили їсти, да. Просили: «Можна, дайте кусочок хліба, бо ми з голоду вмираєм». Оце таке було.
Багато таких людей ви пам’ятаєте, щоб до вас приходили?
Чужі, чужі приходили.
Багато їх, приблизно так?
Да я не помню.
5,10?
Я не помню. Да ні, менше, менше.
А що вони розповідали ви теж не пам’ятаєте?
Нічого так, я ж ще невелика була. Шість років мені було, голод як був, так мені 6 років було.
А ось ця родина Сало, що померли, то де їх поховали, ви може пам’ятаєте? Чи батьки потім розказували?
Я не знаю. От я не знаю, де їх хоронили. Я не знаю, не знаю.
А взагалі, можливо, потім вам переказували що багато людей тоді в Кобищі помирало?
Я не можу сказать. Багато помирало… Хто хазяїн був, якось умів держать своє хазяйство, дак не помирали з голоду. Знаю, шо сусіди помирали в нас, Сало, я знаю, шо їх фамілія була Сало, вони вмерли з голоду, це я знаю.
І все, так, більше нікого?
От, нікого більше.
У роки голодомору ви не тут жили, жили десь в іншій частині села? Так чи ні?
Да. У іншій частині села. Там близько, коло остановки ми жили, коло, отам, коло…
Туди як на Бобровицю їхати, та?
Туди, да да, отам, ми на окраїнах жили, ми, крайні. Берегова така в нас була всігда сінокос був свій, коров усігда держали, пасла корову я, корову, телятка.
Потім цей… сіножать у колгосп забрали, так?
Кого?
Сіножать, сіножать колгоспна стала.
Ну та вона колгоспна і була, за мого, того колгоспна вона і була, не яка, колгоспна. Були, я не знаю, один чи два одноосібники. Раньше їх «куркулі» називали, а тоді вони ж в колгоспи не вступили, дак землю їх побрали. Нам же, сємдесят соток города було в нас, дак як не ленилися, картошка своя, буряк свій, все-все, все своє було, все своє було.
А що з тими куркулями сталося? Ось з тими, що ви кажете. З одноосібниками.
Я не знаю де вони подівалися, де вони, я не знаю де вони.
Родичів їхніх ніяких не знайшлося?
Не, не, не було, не було. Я знаю, що приїзжали де їхня хата осталась, дак приїзжали потім чи то внуки, чи то діти. Побули, шось попитали там, не знаю, матері да батька і поїхали.
А от вони жили в хатах, а це їхні хати забрали, напевно, так чи ні?
Ну хата стояла, некому вона була, закрита, да й все, нікому була не нужна, ніхто в їй не жив. Бо у кажного ж у селі своя хата була, у кажного. Не було ж без хати, не жили ж люде, строїли й була. Яка уже була хата, ну була хата.
А ви пам’ятаєте Кобище ще як було районним центром чи все завжди в Бобровицю їздили?
Ні, ні, ні, як районним центром я не помню. Двадцять сьомого року, я, народження.
Але от старші, можливо, розказували чи ні?
Та може якось…
Якась міліція була ще в Кобищі?
Була, була міліція, була, міліція була, була, була. Ну бувало ж і банди ото ж є такі шо в хату залазили уночі, як одинокі люди були. Так міліція була, була в Кобищу міліція, була, своя міліція була, своя.
То там у центрі?
Це в центрі, в центрі. Це була міліція своя, була, я знаю.
А худобу в колгосп забирали чи не забирали по селу?
Ні, не забирали, не забирали, ні, ні, не забирали, не забирали, не забирали. У колгоспі ж худоби було багато, пасла худоба колгоспна, було ж, а ми ж туди жили до остановки, туди. До залізниці близько, до остановки, тепер оце ж там, от близько в кінці Кобищі, туди. Дак всігда пасовище було, пасли худоба, всігда пасли. І колгоспна, і своя паслась там. Корову всєгда держали, корова була, молочко було.
А ви не пам’ятаєте, не чули ніколи таке «Закон про 5 колосків»?
Не помню, не помню, не помню.
А слово «Торгсін»?
Кого?
«Торгсін», не чули таке слово?
Не помню, не помню, не помню.
А ось це зерно, яке було в колгоспі. якісь були склади з зерном?
Були, були. Комори були, комори, колгоспні комори, получали. І тоді вже як у колгоспі робиш, за конці года колгосп давав грошей мало, там, зовсім, а зерно давали. Бо було батько привозить ціла підвода зерна додому. Хватало було цім курам намололи ж, хліб пекли.
То вже вам скільки було як ви це пам’ятаєте, як батько зерна на підводі привозив?
Ну я вже.. 27-го року я була.
Ну 10-15 років?
Ну так..да ні, менше, менше чим 15, ні. Я ж 10 класів кінчала. 10 класів кінчила, поступила в Київський педагогічний інститут на історичний факультєт. Здала на відмінно тоді екзамени. І там жила, у Києві, в студентському общєжитії жили ми.
А от у вас у класі скільки було дітей? Скільки учнів було?
Да не менше як 30. Класи були великі, багато було дітей, багато.
У якому році ви до школи пішли?
У сєм год. У сім год тоді, тоді так усі йшли, у сім год. У 6 ні, не йшли, у 7 год.
І у класах школи теж було багато дітей?
Да, багато, повне, повний клас був, повний клас був. Класний керівник був обязатєльно ж, всьо.
А от церкву в селі пам’ятаєте? Була церква в селі?
Була, була церква, дак німці її чогось, я не знаю, спалили, на що їм церква була.
А до приходу німців ходили в церкву? Можна було у церкву?
Ні, не ходили, діти не ходили.
А батьки?
Батьки… Церкву якось рано закрили чогось, я й не пам’ятаю, то церкву закривали, закрили церкву.
До Голодомору закрили ще?
До Голодомору чи після Голодомору не знаю, якось церкву закрили, батюшки там не було. Де той батюшка, я не знаю, дівся. Я знаю, що Петро батюшка звався, от. Ходив він, ото, в празднічні дні ходить же батюшка, дають йому там грошей. В основному, які ж там гроші, хто п’ятьорку, хто троячку.