- Місце запису: село Секретарка Кривоозерського району Миколаївської області;
- Дата запису: 4 вересня 2020 року;
- Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна;
- Респондент: Цибулько Григорій Кіндратович, 5 травня 1927 р.н. народився у селі Секретарка Кривоозерського району Миколаївської області;
- Розшифровка аудіозапису: Базько Софія;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав у селі Секретарка Кривоозерського району Миколаївської області.
Представтесь, бідь ласка, як вас звати?
Цибулько Григорій Кіндратович. 5 травня 27-го року.
А де ви народилися?
В Секретаркі.
І під час Голодомору також проживали тут?
Ну да, в Секретарці, да.
А розкажіть, будь ласка, про свою родину, про батьків, чи були у вас сестри, брати?
Да, у нас сім’я була до Голодомору, трох дітей у батьків, от. Ну як Голодомор, то ходили шось шукати їсти, бо ж не було нічого, о. А нас запирали і сказали, шо нікому не відкривайте, бо тоді їли людей молодих, дітей. Тай всьо, шоб ніхто не прийшов, шоб нас не зарізав чи шо там. То ми, я, дві сестри були у хаті, от, тей всьо.
А як звали сестер?
Старша сестра 23-го року, Катя, от. А 29-го року Лєна. Уже обох їх немає. Сестра вже тоже, а та, у тому, Токарівка село, у Токарівці, там вона померла, там і поховали її.
А скажіть, будь ласка, як було звати батьків і чи пам’ятаєте, якого року народження вони були?
Мама була з 1898-го году народження, а батько – 902-го року.
А як звали маму?
Софія Васілєвна.
Прізвище?
Софія Васілєвна.
А тата?
Цибулько Кіндрат Пилипович.
А розкажіть, будь ласка, чи пам’ятаєте ви, як розпочиналась колективізація, власне, що вам про це відомо?
Ну колективізація вже була як, після Голодомору, от. А до Голодомору люди ж ше самі хазяювали, от, самі собі мали землю, то всьо, тей хазяювали. А колєктівізація вже була, як пройшов Голодомор, та й люди ж мали там коняку, там своє снаряженіє, плуг там, борони, ну всьо то, а тоді вже як, після Голодомору, тай організувався колхоз, от. І здавайте всі всьо, ну всьо своє імущество, як, воза, плуги, коні, оце вже була колєктівізація. Хто вижив уже після Голодомору, понімаєте.
А перед 30-ми роками, в 29-му, в 30-му, в 31-му не забирали це все до колгоспів?
Нє-нє. Після, після Голодомору, тоді десь 35-ий, тако десь, бо я, от тоді.
А у вас у батьків було господарство? Знову ж ми зараз виключно говоримо про 32-33-ій виключно роки.
Ну да, ну да. Ну я ше тоді, не дуже так інтірєсувався, бо цей Голодомор він дав знати всім добре. І як не було шо їсти мама із батьком ходили, скирди були, там тоді хліб молотили і солому в скирди складали. І всі люди ходили туди, шоб там ту солому перегортали і там десь зерно було. Ну і то вона може за десь жменю заготовила, тої, пшениці тої назбирала. І тоді було, млин такий називали, коліща тако крутити, там палець такий і то, і перемолола, оце така і їжа була. То я добре помню, ми ше як, і одежі ж не було тоді. Ну раз їсти не було нічо не було, то ми на печі сиділи, а хто з людей, ну ходили люди, просили «Дайте, шо поїсти, дайте, шо поїсти». Ну нема шо. Ну і самим нема, а комусь шось дати, де, як його нема. То уже я тако сидю на печі, між сестрами, а одна каже, то дайте хоть води і солі. Оце вона сіль розвела у кварті, так тоді чашки не було, це зара всього багато, а тоді не було, тей води і сіль розвела, оце вона так поїла, от.
Це хто так поїв?
Ну та, шо прийшла просити їсти, тей отак. А я вже як розрядилося, акація була це, як вона, така рослина росла, тай їли, от. А вже як цвіла акація тоді вже з того листя, цвітка, білий в акаціях, от. І пекли такі як млинці з самої акації. А я то це ж піду в садок, то це з вишні листя, це я так наїдався. Прийшов, листя наївся, оце така була їжа.
А все таки може пам’ятаєте, був у батька тоді, чи кінь, чи корова?
А де ж було, не було ж нічого. Якби була корова, то і голоду не було б. Було б молоко, було б то всьо, тей випив чашку вина, той кажу вина, цього молока, тай вже би їсти не хтів. Ну як їсти будеш хтіти, але ж шось там всередині в животі було, а так де ж було, нічого не було.
А земля була?
Я не помню. Ніхто не показував, от. Городи були, то всьо, а земля десь була, мене не водили туди, я не помню.
А розкуркулювали тоді в селі?
Ну хто багатше жив, понімаєте, то тоді називали куркулі. А такі, які сім’ї великі і нема шо їсти, який він куркуль, от, тай так.
Так, хто жив багато, кого називали цими куркулями в них відбирали продукти?
Ну да, ну да.
Вигнали їх з хати, казали.
А куди їх забирали, оце, шо в них забирали, хто забирав в цих куркулів?
А були такі поліцаї, от, вони ото ходили. Даже було, шо оті з биркосів кістки, з вишень кістки сохраняли, в гладущиках, це всьо на горищі, от. І де в кого находили, десь може кукурудза схована, чи там, чи щось таке, забирали всьо, нічо не оставляли, о.
А коли це все забрали, то куди вони його дівали?
А в примарі, чи шо воно там, сєльвосєти, чи як вони називали ті зданія, тей туди всьо здавали, а там. Тей тоді вони комусь давали ці самі, мєжду собою ділилися тим всім, шоб вони жили. Кажден тяну, каже, одіяло на себе. Так і вони оцим наживалися. Тей вони виживали, а ті всі помирали.
А мама з татом в 32-33-му десь працювали?
А де ж було тоді, ну тоді уже як колхоз, отоді працювали. А тоді я…
А в 32-33-му колгоспів не було?
Не було.
І вони до колгоспу не пішли, не було колгоспів?
Нє, не було колгоспів, я ж кажу після вже голодовки. Отоді, я ж кажу, всьо забрали у людей, оце всьо, ну вози, воні, там всьо, і ото вже був колхоз.
А до вас, до хати, приходили якісь чужі люди, робили обшуки?
Були, но я, ми ж нікуди не ходили, ото сиділи на печі, там нічо, тей отак. А там шось там де, як вони шукали, як не було шо, то шо ж вони могли в нас найти, як ми голодні були. То не було шо брати.
А з хати вас ніхто не виганяв?
Нє. Нє. Коли батьки кудись ішли, десь може шось найти, шось то, чи то, якогось макуха, чи шо, шоб поїсти. Ну там якась одежа була, якась така, шоб вона було, макуха оце з соняшника того – хороший макух, а із цього рипаку, то він же гіркий, то скіко раз варат, тей воду зливают, зливают. Ну там вже щитається поживних речовин для організму там не було, бо воно вже. Шоб мали з’їсти, бо воно ж гірке, макух, то воду зливали, а то вже їли, отак.
А можливо інших людей виганяли з своїх хат тоді в 32-33-му?
Я ж кажу, я нікуди не ходив, нікуди не пускали батьки, бо шоб. Бо на, десь встрінуть, заріжуть чи шо там, я не помню
І були, у селі були випадки канібалізму?
А шо то таке канібалізм?
Ну їли, людоїдство, їли людей?
Їли, були, були.
А можливо пам’ятаєте батьки розповідали чи ви чули?
Я чув, але це якось нізя, бо ше то.
А ви можете не називати імен, просто розкажіть історію, ви можете без імен.
Нє, то я тільки чув, шо їли. Бо казали, той, той, той їв, а я, ну не ходив нікуди, не, ну не сообщався з людьми, нікуди не пускали батьки.
І виходить, ви всі майже, ці два роки, 32-33-ій, просиділи у будинку, чи все таки?
Нє, тіки цей, а тоді вже началося луче, колхози організовувалися, тей начали давати на трудодні, там хліба, шо там, тай всьо.
А не ходили колоски, не збирали на полі? І взагалі чи дозволялося це робити?
А це даже і при колхозах ходили колоски збирати, в школу прямо, збирали колоски, в’язали в такі пучки, о, і в колхоз здавали. В школах прямо ходили, вже ми в школі були і вже колоски збирали на поле.
Зі школи вас відправляли на поле збирати колоски, а потім здавати їх до колгоспу?
Ну да. Ну колоски ці в пучки зв’язали тай підвода, тай на підводу, тай туда, а там ці чи молотили його, чи шо там, я не знаю.
А в якому це вже році було?
А це вже було 34-35-ий, оті года вже.
Це коли ви до школи пішли голодовки вже?
Да-да-да.
А чи була у селі церква?
Була церква, здорова була, хароша церква,от.
А в роки голодовки її не закрили?
А хто ж тоді ходив, не було, люди голодні. Шо голодна люди буде молитися, як у неї в животі пусто, о. Тай й церкви не було, ніхто не правив, ніхто не ходив в ту церкву.
А були у вас дідусь, бабуся?
Були, от.
А вони мали тоді в голодовку якесь господарство, може у них була корова чи кінь?
Нє, у дєдушки і у бабушки було шось там якесь. Но я ж кажу, я не ходив нікуди, тай не можу сказати, де, шо, як, ми ж не ходили, нікуди не пускали.
Але можливо, якщо у них була корова, то вони давали вам якесь молочко, чи ви не знаєте чи була корова?
Це я не в курсі дєла, не буду.
А можливо знаєте, чи були якісь люди у селі, які не голодували, які в голодовку мали що їсти?
Я помню, батьки, як ішли туди на поле, оце шукати їсти, то казали, шо нікому не відкривайте, шоб не той, але був один якись дядько, от, казали на нього Танчин, то він, а я не знаю, де він брав, напік таких плециків, таких, от, з тіста. От, і у дверах тако, у нас було там, двері такі не були, такі, шо, як зараз хароші, а він через той, та давав нам ті. То я помню, шо цей дядько, от, давав нам ті млинці їсти, то це я оце помню. А де він брав, то я ж не буду казати, бо не знаю, но давав, скілька раз приносив нам їсти.
А можливо мама з татом десь ходили якусь там хустку або якись одяг десь кудись обмінювали?
Ну от, оце це ж я кажу за це, за ці макухи, за оце-го там, шо там було, то обмінювали. Оце ж грошей не було, а оце якесь там, якась одежа була чи шо, та й вони обмінювали. І це ми, оце годували нас считається трох.
А можливо ви чули про такі магазини, магазин Торгсін?
Нє, чув.
Не чули?
Нє, не чув.
В тих магазинах, в них обмінювали золото і срібло, хто мав на хліб.
Ааа, в таких селах, де там, ну шо золота ніяких нічо не було.
А багато мерло людей, багато людей від голоду померло в селі?
Багато померло, їх, не було ж кому ям копати, то рів, кладбіще колись ровом ото, тай в отой рів кидали, тай пригортали, з бугра того, земля, тей так. Там вони і спочивали.
Але ви не знаєте, де цей рів і ви не бачили?
А куди ж, тоді так казали, а як то, ніхто не показував.
Але урожай тоді на полі був?
Наверно був. Бо я ж кажу, нікуди не ходив, за урожай я не…
Але дивіться, ви кажете, шо приходили там до будинків, забирали, робили обшуки, ну і урожай був, то тоді ця голодовка вона була природнім явищем чи штучним? Для чого взагалі це все робилося?
Нє, воно всьо родило, але всьо забирали, тай всьо. Забирали і всьо, спеціально робили голод, шоб люди, шоб вимерли люди, тей всьо, а для чого, правітєльство видно таке було.
А хто тоді правив?
Не знаю. Я не в курсі дєла.
Сталіна не знаєте?
Ну Сталін вже, мабуть і це його робота така. Шоб Україна, кажуть, шось не хтіла, от. Шоб бути сама Україна, а вони. Бо Україна багата була землею, земля всьо родила, те й за то, за цю Україну, вони бачте і зараз за цю Україну, і зараз оце всьо йде, всі скуповують, всі собі, хто був при власті, загріб гроші тай зараз, дивіться скільки купляють. Це вертається той 33-ій год, бо скуповують землю, продадуть, а люди будуть наймитувати у них.
Та ви що, не треба, щоб…
Нє, ну то воно так вроді таким способом тоді було, тіки тоді ше люди були трошки неграмотні, а тепер трошки вже ж мозгами работають.
Розумні?
Ну да.
А скажіть, будь ласка, якого року ваша дружина і як її звати?
Ну осьо, одно сидить.
А як її звати?
Поліна Йосиповна.
А прізвище зараз Цибулько?
Цибулько.
А дівоче?
Козернюк.
А можливо дружина розповідала чи голодувала її сім’я?
А вона, шо вона знає, як вона була два роки та. Тей так.
А не чули такий вислів «чорна дошка»?
Нє, не чув.
Не заносилися села?
Нєа.
А от ви кажете, шо батьки ваші пішли до колгоспу, але уже після голодовки, да?
Ну да. Коли колхози організовувалися, як не пішли, а всі, здавай всьо тей всьо. Тай ото із цего начинався колхоз. Було коні, вози, плуги, борони, всьо це снаряддя тей на полі ж треба чимось обробляти.
А це робилося добровільно чи їх змушували це робити?
Хто добровільно піде тоді, заставляли, не хочеш, можеш взяти землю, но на тебе так будуть досягати, шо не радий ти будеш. Хоч не хоч, а заставлять.
І батьки пішли до колгоспу?
Ну а як же. Тей так.
А приносили звідти шось їсти вам? Чи давали там?
Шось давали, я так не помню, а шось давали.
В 32-33-му роках люди були жорстокі?
А я ж не вращався, на свому обісті от, а нікуди не ходили, я ж вам кажу, ну куди ж підеш, як бояться батьки випустити дітей. Тей всьо.
Але бабуся, дідусь до вас приходили?
Та нє, хто ж ходив, бо всі голодні будуть ходить.
А можливо, ви чули, чи бачили, чи батьки розповідали, тоді коли приходили до людей і забирали, робили обшуки, забирали одяг, їжу, чи намагались ті люди якось захиститись і там, або закритися у будинку, або взагалі не пустити їх, чи взагалі люди якось повставали?
Їх забирали, забрали, в це в Первомайське виїхали, це їх розкуркулили. Сніг, викинули дітей і їх, тай отак.
А ці люди, які робили обшуки, це були свої люди, чи це були чужі?
Чужі. Чужі вони.
Це не свої із села були?
Нє-нє. Вони де то, ті там робили, а ті там. Шоб тоді не було, ну, наріканія, чи як, чи непріятностєй, шо ти свій, сусід і до мене приходиш і грабиш. Чужі.
А звідки вони були, ви не знаєте?
Хто тоді інтєрєсовався такими вопросами, хто він. А коли він приїхав не то, возьми якусь палицю чи шо, то.
Настільки тоді були заляканими, людей тоді залякували, вони боялися?
Ну а як же ж. Канєшно, залякували, тей боялися люди.
А хто залякував і кого вони так боялися?
Ну о то, то ж поліцаї. Вони оцим занімались.
А ті поліцаї, які ходили, вони мали при собі якусь зброю?
Та яка тоді зброя, як людина дохла, її туди, тей вона впала, тей всьо. Ну отощьонна людина, яку її ше зброю треба, як вона єлі там лазила.
Але ви бачили людей, яким було важко, які не могли пересуватись, лежали, можливо, десь там під забором чи на дорозі? Ви особисто бачили?
Нє, нє. Я ну я, ну не вискали, нас же ж батьки, я ж кажу, шоб не було непріятностєй.
Ми вам дякуємо, ше запитаємо бабусю вашу.