1. Місце запису: село Андрійовичі Ємільчинського району Житомирської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: Сітайло Максим;
4. Респондент: Вознюк Ганна Юріївна, 1926 р.н., народилась в селі Андрійовичі Ємільчинського району Житомирської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживала в Андрійовичах Ємільчинського району Житомирської області.

Опишіть вашу сім`ю.
Мати була вчителька української мови у сільській школі. Батько працював на пожежній станції.

Опишіть вашу оселю та домашнє господарство.
У нас була хата дерев`яна, велика. Жили ми на краю села . Колись на Софіївці (сільська місцевість) у нас була земля ( у батька моєї матері). Були коні, худоба. Хозяйство велике. Але мати, розказувала, що землю забрали, батько ‘добровільно’ став колгоспником. Але коли я ходила в школу, то ще була своя корова та трохи курей.

Чи був у вас хтось в родині членом комуністичної партії?

Був мій батько, тому не забирали корови.
Опишіть ваших сусідів.
Сусідів пам`ятаю погано. Але через дорогу жила моя перша вчителька у неї не було чоловіка, був маленький хлопчик. Ще була моя подруга Галя, ми з нею до школи разом ходили.

Як ви перенесли голод, чим харчувались?
В нашому селі голоду було якось менше, більше в інших селах, Був ліс, річка. Всі ходили і намагалися назбирати або зловити хоча б що-небудь. У нас ще була корова, якби її не було, то, було б нам дуже важко. Так більше нічого не пам`ятаю.
Чи допомагали кому-небудь у той час або хтось допомагав вам?
Пам`ятаю, коли ми прийшли до своєї вчительки, то побачили, що вона на сковородці жарить лушпиння від картоплі на вечерю, а у нас була корова то я їй носила молоко, більше нічого не пам`ятаю.
Чи вважаєте ви тодішнє найвище партійне керівництво СРСР винним у Голодоморі?
Так. Все ж кругом забирали.
Чи можна було уникнути голоду якимось чином?
У нас же такого ніколи не було. Ми ж у лісі живемо, навіть як урожаю немає то можна якусь скотинку прогодувати та й прожити. Не треба, було усе забирати та дати може більше свободи.

1. Місце запису: село Підлуби Ємільчинського району Житомирської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: Сітайло Максим;
4. Респондент: Авраменко Олена Миколаївна, 1924 р.н., народилась в селі Підлуби Ємільчинського району Житомирської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Підлуби Ємільчинського району Житомирської області.

Опишіть вашу сім`ю.

Був батько, мати, меньша сестра, був ще й братик, але він помер після народження.
Опишіть вашу оселю та домашнє господарство.
Була хата жили на Злодіївці. Біля річки та лісу. Коло лісу була у нас земля, а зараз стала колгоспна. Батьки робили в колгоспі, я дивилася за сестрою та допомагала дома.
Чи був у вас хтось в родині членом комуністичної партії?

Ні
Опишіть ваших сусідів.
Коло нас жив дід Пилип. Ще були Буслі ( так на них казали), у них колись було багато землі , їхнього діда заслали в Сибір.

Як ви перенесли голод, чим харчувались?
Доводилось красти з колгоспу. Голова колгоспу то не був дуже лютий і дехто міг щось вкрасти але звісно небагато. Ходили в ліс. Батько ловив рибу в річці, хоча річка була мала і рибу всю виловили помалу, якось викручувалися. Ховали на городі у ями картоплю, бо геть усе забирали.
Чи допомагали кому-небудь у той час або хто допомагав вам?

Буслі були якось до усіх осторонь, бо їх було багато, то якось самі викручувалися допомагали діду Пилипу.
Чи вважаєте ви тодішнє найвище партійне керівництво СРСР винним у Голодоморі?
Хто його знає кажуть, що неврожай тоді був на то було не погана картопля, вродила худоба була, могли б годувати, багато.
Чи можна було уникнути голоду якимось чином?
Забирати треба було менше.

1. Місце запису: село Роздольне Носівський район Чернігівська область;
2. Дата запису: 14 серпня 2002 р.;
3. Опитувала: Ругаль Л.П.;
4. Розповідала: Ракуленко Палагія Дмитрівна, 1916 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Роздольне Носівського район Чернігівська область.

Розкажіть, будь ласка, про 1932-1933 рр.

32-33 года – це були важки года Тоді уродив поганий урожай, та самим би його хватило, дак приходилось же платить високі налоги. А якщо не отдавали сами, то приходили і забирали все. Сім’я у нас була не велика – батько, мати, брат і я. Може це нам і помогло, бо розказували чужи люди, що просили милостиню, у кого велика сім’я була дак не всім їсти хватало. Багато вмерло. Наш батько дуже болів, бо ще бувши молодим на войні простудився, дак він не великим помощником нам був. Мати заховала півмішка пшениці, з десяток буряка кормового. Це було заховано в яму, що викопали під піччю. А щоб не видно було того міста, мати нас ложила там спать. Із цього їсти варити тульки ночу, щоб нехто не знав. Хватило цього не надовго, хоч і розтягувалт як могли. Їли все, що можна було їсти: липовий цвіт, клевер, щавель, м’якоть із соняшників. Ночами не спали, а ходили на поля собирали де, яку картоплину, чи колосок. Хоч і боялись, бо могли посадить. Бувало ми ріжем колоски, аж іде сторож, не доходячи до нас розвернувся і пішов в другу сторону, щоб ми могли втекти. Отак ми і вижили.

Скажіть, чи був у цій місцевості голод в 1946-1947 рр.?

Оце і ти кажеш про голод послі войни, і онука моє казала, що в книжці таке пишеться. Дак може це було десь, бо у нас голоду не було. Конечно, спочатку було важко, поки обробиш землю, да почти одни баби. Даже сами впрягалися в упряжки

1. Місце запису: село Старі Боровичі Сновський район Чернігівської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Гудим Пілагея Яківна (в дівоцтві Мацук), 14.10.1913 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Старі Боровичі Сновського району Чернігівської області.

Спогади моєї прабабусі про страшні часи голодомору 30-х років.

«Народилась я, Пілагея Яківна Гудим(в дівоцтві Мацук) в Чернігівській губернії у 1913 р., на свято Покриви Богородиці(14 жовтня), в селі Старі Боровичі.

Родина наша було недуже заможня. Але батько наш не дозволяв нікому відділятися. І тому жили ми грутом у великій хаті: нас – пять сестер і чотири брати, а також невістки і зяття. В нас було кілька коней, корові, інше мілка худоба. Було навіть швейна машинка. А на початку 20х рр .батько купив сепаратор. Та після утворення колгоспів родина наша розсипались. Забрали у нас і сепаратор, і коней. Всі роз’їхалися нарізно.

А потім і літніх батьків моїх вигнали з хати. Тому що вона була велика і підходила під влаштування школи. Мою маму, яка зналась на травах, і вміла лікувати малечу, завжди кликали хрещеною немовляти, що народилося кволим та хворобливим. Люди вважали, що з її легкої руки дитя виживе в піде в світ. Отакий, один із її хрещеників вигнав старих з печі на мороз. Зірвав з маминих плеч білу вишиту кожушину і сказав:

“Ідіть, бабо! Бо зараз візьму кагана і підстрелю вас.” Батько помер через тиждень після цієї події. А мати доживала свій вік у старшої сестри Ганни. Я ж в 30-му році вийшла заміж за чоловіка мого, Івана Андрійовича. Він тільки но прийшов з армії і дуже хотів йти далі вчитися. Тому ми поїхали до міста Бахмач, а потім перебралися до Конотопу. Чоловік пішов вчитися і влаштувався працювати у кінну міліцію. Я працювала кухарем у громадській їдальні. Але влітку 31-го на запит села прийшла бумага, ніби-то він син куркуля (хоча був сиротою). Його вигнали з міліції і хотіли нас вигнати з кімнати, в якій ми мешкали.

На той час я завагітніла нашою першою дитиною. І Іван вирішив відвезти мене до тітки Мотрі під Конотопом у селі Веселе. Не довго село було веселе, адже незабаром почались страшні часи. Три роки приїжджали до нас і забирали все з амбарів. Третього разу почали забирати все з хат, з-під даху, всюди. В Конотоп неможливо було потрапити. Дороги були перекриті. Тітка Мотря, як і моя мама, зналася на травах. Вона лікувала людей, а вони її за те годували. Але вийшло так, що завдяки їй залишилися в живих і ми, і ще кілька родин поряд. У моєму старому селі був поряд ліс, де росли гриби і ягоди. А тут все навкруги було спахано і засіяно.

Спочатку помирали всі старі і малі. Довше за всіх трималися жінки. Ми з бабою Мотряю ходили викопувати корінці, знімали кору з дерев. Терли її у ступі, робили млинці. Ловили пташок, та в цю зиму навіть пташок було мало. У багатьох людей почалася водянка. Вони пили багато води і в них розпухали ноги. Ми обходили декілька дворів навколо, варили окропи. Далеко ходити не могли. Люди у нашому куті підтримували один одного, може тому багато з них вижило.

Навесні, коли трохи зійшли сніги, ми прогрівали землю багаттячокм і вирощували огірки. Останні місяці їла самі огірки, тому, коли невдовзі народила дитину, вона була така маленька, зелена, в огіркових лушпеньках. Тітка Мотря називала доньку: “Огіркова Тамарка”. Мій чоловік і не сподівався знайти мене живу. Адже страшні чутки про голодомор поширювалися. Він працював водієм, возив хліб. Не можна було звідти вирватися. Їх охороняли з гвинтівками. Але все ж таки Іван прийшов за мною, і відвіз у Вінницю. Де ми й живемо. Багато страждань я пережила. І окупацію. А гіршого ніж у ті роки ще не бачила».

Скільки пам’ятаю себе, у моєї прабабці завжди був кульочок з сухарями. Коли приходили гості, в першу чергу, вона садила всіх за стіл і годувала. Вважала, що головне, щоб гості ситі були. Бабці постійно здавалося, що ми мало їмо. Слід від років Голодомору давався в знаки кожен день.

Місце запису: с. Атюша, Коропський р-н, Чернігівська обл.;

Дата запису: невідомо;

Хто записав: Корацюба Євгенія;

Респондент:  Ігнатенко Мотря Іванівна, 1922 р. н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Атюша Коропського району Чернігівської області.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Мені було 11-12 років у 33 году. Ой, Господи. Ну бувало ж таке у нас була корова, великого голоду не було, хліба чистого не було. У матері була олійничка, тоді ж не розрішалось. Був хліб з макухою, а на весні стали сушить клеверні квітки. Трошки муки з клеверними квітками, це було саме лучше. З молоком варили  жито, воно було нудне. Ми боліли і нас рвало. Корова була яловка.  В кого була картоплина поділилися. Віддавали шкорлупок Семеновичовим, в них було 5-ро дітей, а ще хтось дасть жменю муки.

Мати їздила в Харьков, ловкі два платки, віддавали всі тряпки які були, люди що там сиділи з простягнутими руками, а коли назад ідемо, а вони вже попухли і поодвалювались. А коли чистий хліб мати розділить, ми поїмо, а Миша заховає і їсть потрошку ще й ховає щоб ми не забрали.  Мати ходить на роботу там суп варять і нас вона теж брали з собою і нам попаде потроху. Хліб солений лучший з макухою сем’яною. А як пожену корову беру в пляшку молока і півмакухи, мати каже: “Бери більше, Івану даси, ой Господи Боже ми не пухли.

У селі не мерло. У Платона померло двоє дітей, дождалися земної смородини, поїли і померли. Ну нас було троє батько бросив нас у 37 був головою колгоспу, а потом став конюхом. Жив погано з матір’ю. Незомічу чи їв батько макух’яники. Мати їла. Кажуть страшенний голод був на півдні, черви по стінах лазили. На Киселівці тож хтось умер з голоду, а чутки були що вимирали цілими сім’ями. Жили тут в селі. От я цього й не докажу. Був недорад, було багато дощу. Забороняли олійнучку. Була олійниця і гонили горілку. Приходили і приказували мо на нас є землява у сільраді. Кожа чинилась під кроваттю. А іде голова мати насовує одіяло. Склали акта. Суда не було. Змерзли.

1. Місце запису: село Петрівка Бобровицький  район Чернігівської області.
2. Дата запису: 04.10.2003 р.;
3. Хто записав: Мартинчук Максим ;
4. Респондент: Гомольська Мотрона Федорівна, 1920 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Петрівка Бобровицького (раніше Ново-Басанський) району Чернігівської області.

Якщо можете, розкажіть про події 1932-1933 років.

Добре, розкажу що знаю.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або (1946-1947)?

Господи, таке не забувається, на все життя запам’ятаю ті страшні часи, коли люди падали біля тину і зоставалися лежати, поки хтось не прибере. Пам’ятаю (плаче)

Скажіть, які на Вашу думку могли бути причини голоду: не урожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Як я пам’ятаю, то врожай забирала влада, бо врожай був наче не поганий, а ті “душогуби” відбирали все до нитки… пережити ще раз таке страхіття. Іноді також в обшуках та відбиранні зерна “учавствовав” сільський голова.

Чи були винагороди, від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Ой такого не знаю, може й було та такого не пам’ятаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Приходили питати чи є хліб, якщо казали, що немає, то починали обшук з мошколами ходило по двору, знаходили хліб, шукал мов пес кістку. А за документи ніхто навіть не питав.

Чому?

Бо боялися

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Якщо знаходили зерно, то били, але батько добре ховав, то в нас не знаходили. А висипали в основному багато семен “куркулів”, бо не хотілося віддавати хліб, та йти до колгоспу.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Так, ці люди мали зброю, рушниці чи щось таке.

Як люди боролися?

Ніяк, та чи можна було щось зробити, нічого не робили.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Так приховати можна було. Батько ховав у хліві там де худоба жила, він викопував яму, а потім дошки зверху, і притрусив сіном, якби не хлівець, повмирали б усі.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Я ж казала, шошколами, шукали у хаті, хліві, погребі. Як звати їх то це я не знаю цього.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Було їх чоловік до п’яти, то чи з району міліція, іноді був голова (районний голова)

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали у хлівах, копали ями на городі, іноді копали ями у лісі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так давали їжу, на полі годували, нам давали, бо батько пішов у колгосп, у нас наче сьогодні пам’ятаю був номер 2.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали лише зерно, худобу ні, бо у нас була корова, то вона й зосталась у нас.

Що таке закон про “П’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Так знаю, було жінки назбирають трохи колосків після жнив, то їм потім голови відривали на суді, іноді й у тюрму забирали.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні не дозволяли, їздила людина та охороняла, ми називали його “об’їжчик”, їздив зі зброєю, й не підійти, вб’є

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Місцева влада, партійники, міліція.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Голота та бідняки, що не хотіли робити з радістю пішли до колгоспу, а багаті та роботящі середняки та “куркулі” не хотіли. Але й іноді й середняки, як ми йшли до колгоспу, того мабуть і вижили.

 Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ні не змушували. У “куркулів” забирали усе хати, землю, худобу і кудись дівали їх. Люди казали, що у Сибір.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Худобу у нас не забирали тільки у багатих.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В будь-який час і вночі і зранку.

Скільки разів приходили до хати?

Такого не пам’ятаю.

Коли почали люди помирати з голоду?

Багато людей помирало навесні 1933 але ще й взимку.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Що ж з ними не було , помирали самі, держава нічого з ними не робила.

Хто не голодував у селі і чому?

Місцеві керівники, а також люди, які змогли заховати хліб. А місцева влада видно “гарно” працювала тому й не голодували.

Хто зумів вижити?

У нашій родині усі, але дід коли вже голод закінчився наївся хліба та й помер.

Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Так допомагали в основному родичі одне одному та друзі, чим могли то скибку хліба, буряк, чи картошину, ягід.

Які засоби вживали до виживання?

Щоб хоч якось протриматись, а головне вижити, люди їли все, що тільки можливо горобців, кору дерев, коріння.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, я ж казала, що родичі допомагали, чим могли.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли бадилля картоплі, коріння лопуха, якихось кущів, люди які назбирали у лісі.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Пам’ятаю, вживали кору ялини, її листя, мати варила щось схоже на юшку, бадилля соняшника, кукурудзи.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Це були галки, горобці, але важко було їх зловити, голубей не було вони наче відчували, що навколо смерть.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Ми й не намагалися, бо важко було туди дістатися.

Чи був голод у місті?

Люди казали, що не було.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю точно, але десь ¼ села, а село було десь чоловік тисячу, в основному старі люди, діти.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Пам’ятаю, зайшли ми з дівчатами попити води до тітки сусідки, а вона їла свою малу дитину, збожеволіла, знали як люди дуріли.

Де і хто хоронив людей померлих від голоду?

Родичі, рідні хоронили у садку на городі, а тих, що лежали на вулицях чоловіки везли на кладовище.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, “Зелені свята”?

Так, Господи пухом їм земля.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за радянських часів?

Зараз поминають, згадують, читають за упокій їх душ. Зараз я такого не пам’ятаю.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю, але щоб поховати тіло померлого, колгосп виділяв один стакан борошна  та 5 чоловік-поминальників. Варили у воді і сьорбали. Потім вантажили покійника на підводу, якщо вона була, і везли на кладовище. Яму копали глибиною 50-70 см, глибше – не вистачало сил.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Так вони відомі, це жиди завжди пам’ятали про них, можливо не показуючи цього.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є, церква Петра і Павла, до кого відноситься не знаю, але пам’ятаю, що приїздив Філарет.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлих від голоду?

Є хрести, пам’ятники померлим.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33 чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так розповідала, але вже десь у 80 роках приходила до школи розповідала дітям про ті страшні часи.

Хто винен?

Господь їм суддя за їхні діяння. Винен режим, оті інші Ради.

1. Місце запису: село Дмитрівка Бахмацький район Чернігівська область;
2. Дата запису: 11 жовтня 2003 р.;
3. Хто записав: Боярчук Ірина;
4. Респондент: Марія Федотовна Гордієнко, 1926 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 року проживала в селі Дмитрівка Бахмацького району Чернігівської області;

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Про голод 32-33 років пам’ятаю погано, бо тоді була мала. Було десь 6 чи 7 років. А про 46-47 роки більш-менш пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Та то все влада винувата, ходити та забирати останнє. І зерно, і картоплю і скотину – нічого не оставивши, як людям було жити?

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Голова колгоспу призначив тих, хто буде ходити грабувати людей. Ще ходили бригади комсомольців.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Ніхто нічого не говори. Канешно могли дати шось, та  й то не багато. Трохи жерти, чи якісь гроші. Частіше продуктами.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на

збирання продуктів?

Ніякі документи вони не показували. Просто заходили і починали скрізь шукати. А, люди боялись їм шось сказать, бо ще шось зроблять.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Якщо їм шось не віддати, то могли й побить – та рідко хто на таке відважувався. Ще могли посадити, якщо на полі колоски збирати.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Та ні, зброї вони не мали, та їх і так люди боялися.

Як люди боронились?

А шо вони мали зробити, якшо приходили десь по 5 чоловік. Жінки просили щоб шось залишили, бо нема чим годувать дітей – та хто їх слухав.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Люди пробували щось сховати (чи в сінах чи десь на горищі – це спочатку, поки не знали як вони шукають. Частіше закопували чи в садку чи на городі. Та де не сховай, все одно знаходили, якшо не найдуть самі, то сусіди скажуть, в яких все забрали.)

Хто і як шукав заховані харчі?

Бригади комсомольщиків приходили із такими залізними штирями, і ходили, штрикали по садку, по городі, що знаходили відкопували.

Скільки їх приходило до хати?

По-різному. Частіше чоловік 4-5.

Де можна було заховати продукти харчування?

Та де не ховай все одно найдуть, чи на городі, чи десь в хаті.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Та шось трохи давали, та шо тих 100 грамів якихось крупів на сім’ю, а той менше(в день), чи 300 грамів хліба.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали в основному їжу та худобу, та могли й шось цінне прихопити (пользувались тим, що люди нічого не можуть зробити)

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Це про те що не дозволяли в полі зривати колоски? Так?(Внук у мене про це питав.) Чула. Нашу сусідку посадили на 5 років, їй не були чим дітей годувать, то вона й назбирала жменьку колосків шоб хоч якісь млинці спекти. А їй сказали шо вона вкрала, хоч поле вже було прибране. Та й посадили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, я вже казала.

Хто охороняв поля і комори?

Голова колгоспу призначав сторожів.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні не хотіла. Рідко хто сам йшов у колгосп.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Вони обіцяли давать їжу. То деякі й йшли, шоб прогодувати сім’ю. Ті хто не йшов, до того приходили по кілька разів, погрожували, залякували людей.

Де переховували худобу?

Могли перевести із сарая в хату, та це нічого не давало, все одно находили.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Могли прийти вдень, а могли й в ночі, немає різниці.

Скільки разів приходили до хати?
Та скільки хотіли. Могли прийти раз пошукати – не знайти. Через кілька днів ще раз.

Коли почали люди помирати від голоду?

У кінці 46 на початку 47 року.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Відвозили, та залишали дітей у больниці, там хоч трохи годували (якшо було чим)

Хто не голодував в селі і чому?

Голова колгоспу, голова сільради, бо вони й відбирали продукти у людей- за їх наказом, це робили. В той час, як люди помирали з голоду, в них все було.

Хто зумів вижити?

Ті, що мали гроші, та цінні речі, могли виміняти їх на якісь продукти. Помню моя  мати виміняла гарні, такі важкі золоті сережки на пів-літри молока. Ще в неї були такі дорогі такі пухові…

30.Чи допомагали люди одне одному виживати?

Спочатку, коли ще шось могло залишитись у людей, то помагали дітям, а потім вже не було нічого, то самі ходили крали.

Які засоби вживали до виживання?
Восени чи навіть зимою вночі ходили по полю, шукали гнилу картоплю, вдома на грубі сушили її. Вона була мерзла то аж солодка. То робили шось з неї та їли. Коли варили якусь юшку, то не було не сала, не олії, щоб якось її здобути, то люди варили ремні, щоб хоч якийсь запах чи навар був.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

якшо родичі шось мали, то могли поділитися- та у кожного є свої діти, яких треба годувати, та й самим нема  чого їсти. Та й не відомо, скільки ще таке буде продовжуватись- тому вони боялись щось давати чи позичати( бо віддавати ж не буде чим)

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Та все шо завгодно. Всі люди їли, збирали. Траву різали дуже мілко(не пам’ятаю назви) та кидали в юшку. Помню як отравилась раз такою юшкою то кілька днів лежала з температурою. З акації квіточки їли – вони солодкі такі. Потім з липи млинці робили. Брали листя мілко різали, якшо є добавляли трохи борошна чи якоїсь крупи перемеленої. Ще обдирали кору у плодових дерев, та робили коржики.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Всіх. У селі вже не було собак чи котів- всіх поїли. Навіть крис їли. Було й таке. Як весна настала, то люди хоч якусь птицю могли зловити та з’їсти.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Можна було. Та було й таке що забирали документи то  не дозволяли нікуди їхати, якщо зловлять – повертали додому. Та  люди якось їздили, відвозивши дітей у больниці та підкидали, шоб не вмерли з голоду, та купляли якісь продукти. Та треба було їх якось ховати, шоб не забрали.

Чи був голод в місті?

Ні, говорили, що в містах голоду не було.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Багато. Були такі села, шо зовсім всі вимерли. В нас повмирало десь більше половини. Багато кудись виїхало- чи остались вони живі, чи ні не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства?

Помню люди розказували, до одної жінки прийшов хлопчик десь 7 років, вона його у себе і оставила (він був її  сусідом та батьки померли). Потім його в неї ніхто не бачив. Говорять, що вона його зарізала, щоб шось зварити і з’їла. Тих що робили в колгоспі заставляли хоронити людей. Та вмирали люди цілими вулицями, то вони закидали всіх на вози, відвозили їх десь у ліс і скидали одну яму, і закопували.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ні, їм нічого не платили, їх заставляли це робить.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Говорять що у яру закопували померлих, та точно ніхто не знає.

43.Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Якшо у когось померлих від голоду родичі чи близькі то поминають. На свята у церкві свічки ставлять. Якшо хтось знає де вони поховані (самі перші смерті коли ще хоронили по одному), то приходять на могилу на “Гробки”.

44.Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Зараз не згадують. А при союзі і зовсім мовчали про це.

45.Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є.

46.Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні нічого немає.

47.Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.? Зокрема, чи

розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Мабуть знає. Зараз це в школі ж проходять. Якщо хтось спитає то розказую, та кому ж хочеться лишній раз про це страхіття згадувать.

48.Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Влада, хто ж іще.

1. Місце запису: село Піски Бобровицький район Чернігівська область;
2. Дата запису: 10.07.2002 р.;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Гута Марія Сергіївна, 1924 р.н.;

Під час Голодомору 1932–1933 років  проживала в селі Піски Бобровицького району Чернігівської області.

Я невеличка була. В родині голоду страшного не було. Родина багата була, бо я одненька в родини була. Мали свою корову, пшеницю. Корова дуже спасала…. Давали людям що мали… до нас всі зверталися, а ми й допомагали. До нас усі йшли з Тимок, з Пасані….., діти інколи – і всі сюди. Ми ж і хлібець мали, бо родина невеличка. Брат мій Іван з школи і до нас. Коли вже батько йшов шукати, так він у цибулі ховався. А батько строгий був. Родина в них велика… Так ми їм три ятері оддали. Бо і нам тяжко стало, і всіх не нагодуєш. Так вони так з рибою і вижили. А потім просо сіяти….. по жменці…. де хто достав. Так і жили, страшно згадувати. Стільки людей загубив мучитель проклятий. Людям такий страшний суд здійснив. Але втримали, українці завжди сильними були…. Але тяжко все з початку починати було, але викарапкалися.

1. Місце запису: смт. Миколаївка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 03.07.2008 р.;
3. Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 67-69;
5. Респондент: Діордій Володимир Михайлович, 1925 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в смт. Миколаївка Миколаївський район Одеська область.

А голод 1932-1933 рр. Ви пам ’ятаєте? Скільки Вам років було?

7-8 год мені було.

А Ви не пан тоді був?

Люди ждали врожаю, бо була сильна засуха. Ото брали такий великий котьол, смачували там всю

пшеницю, варили і усім давали по кружці. А ті люди, які не видержували, нахапалися ще недозрілої пшениці, ті помирали.

А кого так кормили? Тих, хто в поле йшов працювати?

Так.

Але це треба було в колгоспі працювати? А були такі, що не йшли у колгосп?

Я вам так скажу: «коллективизация сельского хозяйства» – Ленін провозгласив маніфест: земля – крестьянам, фабрики і заводи – робітникам. Крестьянам давали землю на їдока: 7 душ у родині – на всіх дадуть.

А голод тільки через неврожай був?

Я вам так скажу: лободу їли, у кого була корівка, то молочко додавали.

Тобто худоба у людей зберігалася?

А якже! Коровка на трьох одна була, конячка – на двох одна. А потом вже організували колхоз і здали в колхоз.

А бригади ходили, щось забирали?

Бригади ходили, бо некоториє позаховували хліб у ямах. То бригади ходили з такими пиками, тикали, перевіряли, чи не заховав, за котушкою.

А що переховували?

Зерно, кукурудзу в качанах, пшеницю ховали.

Якось карали тих, хто ховав?

Якщо він заховав і скривав від народу – його забирали, мабуть, до тюрми. З нашого села забрали сім душ, і де вони – невідомо.

А ось вони ходили з пиками, а зброя у них була?

Ні, зброї не було, ходили з цими шпичками, і все.

А як люди потрапляли до цих бригад? Хто туди потрапляв?

Біднота ходила.

А був у них хтось старший? От ви якщо захотіли піти у бригаду, то до кого йти?

Старший був, з сільської ради. А ходили комсомольці, біднота ходила, навіть ледарі. Тому що коли провозгласили, що земля селянам, віділили пай, то мій батько пішов, подивився, там бур’яни, треба обробляти, щоб свій хліб мати, а ті, що ледарі, ті йшли у бригади.

А скільки людей у цих бригадах було?

Чоловік з 10.

А коли вони ходили, вдень чи вночі?

Не пам’ятаю. До нас увірвалися, батько їм каже: шукайте, скільки хочете. А у нас було одне порося, і вони вже підходять у ту сторону, де порося заховано, кажуть: «Щось у вас тут пахне». А батько їм: «Зараз бабка приготує те, що пахне, і поділиться з вами. Але як нічого не пахне, то ділитися нічим».

А можна було десь заховати якусь худобку, тваринку?

Ні, все забирали.

А Ваш батько був у колгоспі? їм щось за це давали, з їжі?

Коли урожай збирали, то можна було трошки узяти.

Це у 1932 чи 33?

Іу 32, і у 33.

Ви пам’ятаєте, коли вже люди почали помирати з голоду?

У нашому селі всього чоловіка три чи чотири померло, у Троскевичах. А померли вони, бо не було чого їсти, а сильно дохли коні (напав сап). І поки мертву витягнуть, її вже на куски порозбирають. І це м’ясо у трьох-чотирьох водах виварювали, а ті, хто нахватався того з сапом, ті і повмирали.

А бувало таке, що сусіди доносили один на одного, що приховали порося чи щось таке?

Було, а як же ж!

А винагороду за цей донос отримували?

Не знаю. Знаю, що дізнавалися, що у діда там картопля чи пшениця, чи мак сховані, приїздили на підводі і забирали до Андрієво-Іванівки, там був тоді райцентр, а потім ділили на пайки. Але я не бачив, що у нас людям щось давали, тільки забирали.

А тільки в Андрієво-Іванівку звозили чи у вас у селі також було місце, де це все зберігалося?

Збір був в Андрієво-Іванівці, це я так чув.

А забирали тільки продукти чи речі також забирали?

Не бачив я такого.

А коли вже почався врожай, поля охороняли?

Аякже! Ставили 2-3 чоловіки, вишка така стояла, і охороняли поля.

А навіщо охороняли?

Щоб не підпалили!

А хто це може підпалити?

Та любий може, коли таке отаке творилося! Тому і охороняли од пожара. Вишки такі високі,

вони туди забиралися і по черзі дежурили, охороняли.

А були такі випадки, що хтось не йшов у колгосп?

Був один такий, Мурашов фамілія, я помню. А Сталіна був приказ, постановлєніє ЦК партії,

що колективізація должна проходити добровільно, а вони зробили примусово. А той Мурашов

не вступив, його питають: «Ви вже вступили в колгосп?» А він їм: «А желєзний говорив, що це

не примусово!». Бо в той час вже написали книгу «Головокружение от успеха».

А от якщо помирали батьки, куди дівали малих дітей-сиріт?

У приют здавали.

А де були такі приюти?

В Одесу попадали, тут поблизу таких не було.

А були такі люди, що взагалі у вашому селі не голодували?

Я вам зараз розкажу стихотвореніє зі стенгазета. Був председатель колхозу Лукашевич, і

написали таку рєчовку:

Ходить Лукашевич понад річкою,

Хоче виповнити п’ятирічку.

А баба Голичка ходить по воді:

Або дав, або ні.

А ви не пам ’ятаєте, що у вас тут з рослин таке можна було їсти?

Ну, лободу.

А як її їли?

Варили, наче супчик. Кипить вода у казані, накрише мама це саме.

А щось додавали ще, бо вона ж гірка?

В кого була корова, то молочко додавали, чи на городі там щось, у нас бурячка трохи було,

виростили. А чоловік прийшов один, та й до матері моєї: «Може, в тебе хоч бурячок є?» Вона

каже: «Зараз у піску подивлюся у погребі, якщо є хоч один, то я тобі дам». А він тоді пішов за

кішкою, вона у хату забігла, то він її з’їв. А менший брат кричить: «Мамо, дядько кініку з’їв!»

А людей їли? Бували такі випадки?

У Дружелюбовке була одна женщіна, фамілія Руденко, сусідка моєї бабушки. То бачать: нема дітей, то було п’ятеро, хто повтікал, а однієї нема дівчини. То люди зійшлися, а вона її порубала, у котел і варить. Люди її схопили, за ліс гнали і били, поки на копиці соломи вона не впала, і ніхто її не підняв, там її і склювали.

Тобто народ засуджував такі випадки?

Конечно!

Можна було виміняти, якщо у вас були, наприклад, коштовності, на продукти?

Та де там! Як же їх виміняєш?

А родичі не могли допомогти, яким краще жилось?

Та у всіх все одінакове.

У вашій родині хтось помер від голоду?

Ні, у нас ніхто. Від хвороб потім помирали, а від голоду ні.

А як хоронили померлих від голоду?

Не було ні досок, нічого. Пам’ятаю, кинули одного в яму, двері з сараю зняли, зверху накрили. А коли його несли, то люди питають: куди ідете? А їм відповідають: по рибу! Сміх і плач! Хоронили хто як міг: хто дрючками перекривали, хто двері брав.

А їх поминали потім на 9-й, на 40-й день, як завжди поминають?

Ну, тоді ж була заборона на релігію. Ну, хто як поминав.

А померлим від голоду встановлювали якісь хрести, пам’ятники?

Я точно не знаю.

А в церкву ви ходите?

Ні, але вінчався, тому що після війни оголосили, що церква допомогла розбити ворога.

Кого Ви вважаєте винним у голоді?

Засуха була.

1. Місце запису: смт. Миколаївка Миколаївський район Одеська область;
2. Дата запису: 03.07.2008 р.;
3. Хто записав: Пелеховська Катерина Володимирівна;
4. Опубліковано: Кушнір В.Г., Петрова Н.О., Поломарьов В.М. У скорботних 1932-1933 р.: (Миколаївський район Одеської області): КП ОМД: Одеса – 2008, С. 67-69;
5. Респондент: Деренкіна Олександра Єрофіївна, 1914 р.н.;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в смт. Миколаївка Миколаївський район Одеська область.

Чи пам’ятаєте ви, що був голоду 1932-1933 роках?

Так, пам’ятаю.

Які на вашу думку могли бути причини голоду?

Неврожай, страшна засуха, засуха була і восени і весною, і все літо не було геть доща.

Хіба не відбирала у людей врожай влада? Чи відбирали зерно у людей?

В людей нічого не було. Я може в такому місці жила. А то може в деяких містах забирали.

Тобто ви не пам ‘ятаєте, щоб хтось ходив забирав?

Ні.

А де ви жили тоді?

Доманьовський район, ось недалеко село Мариновка. Велике село, там три колгоспи були, школа велика, Одеська область.

Це недалеко від Миколаївки?

Недалеко, Доманьовка- 20 км.

Розкажіть, будь ласка, як люди переживали цей голод? Коли вони почали помирати, чи помирали взагалі?

Як люди переживали цей голод? Переживали. Я з дітками ходила у поле, їли травичку, козелики, какіші, те, шо можна було їсти. А в школі в нас була така кухня і великий-великий котьол на відер п’ять води. Я не знаю, звідки привозили муку кукурудзяну і варили таку латуку і тою латуркою кормили дітей, вчителів. І я приходила з кувшинчиком, шоб мені налили, шоб я донесла додому мамі і папі. І всі вчителі, і всі хто прийшов, вона наливала і ми їли таку латуку як кашка, ну вона без жиру, без нічого.

Коли люди почали вмирати з голоду?

Помирати? Я тобі, дєтко, скажу, шо я тіко так чула, що помер хлопчик з голоду, но я не бачила. І померла жінка з дитиною. Та це із слів, но я не бачила. Тіко із слів чула. Там де я жила, масової смерті не було.

Чи чули ви про закон про п ’ять колосків?

Ми ходили в поле, збирали колосочки. Ті колосочки клали на кучку. Куди їх забирали, не знаю.

Тобто ви їх собі не залишали, додому не несли?

Може, може й хто ніс, хіба я провіряла. Я тіко знаю що дожили на кучку. А для чого їх собирали, мабуть, молотили і було зерно.

А для себе ви забирали? За це вас ніхто не наказував? Не наказували людей за те, що збирали зерно на полях?

А Боже мій, ти шо! Ніхто не наказував, за шо ж їх було наказувать! Там, де я була, такого не було.

А поля ніхто не охороняв від крадіжок?

Ніхто. Ніякої охорони не було. Там не було шо охороняти.

Чи добровільно люди вступали в колгоспи тоді?

Вступав, хто бажав. Знаєте, в село дали трактор, дали комбайн, не для одної, а для всіх. Хто хотів, з’єднувався і робили в колгоспі. Ну це ше до голодовки було.

А коли вже почався голод, тоді люди вступали в колгоспи?

Тоді вже були колгоспи, совхози були.

А не змушували людей вступати в колгоспи? Були такі, що не хотіли?

Я цього не знаю, шоб заставляли. Збирали збори: «Вступайте, хто бажає, будем оброблять землю трактором, збирати комбайном, шоб не косили косою і не молотили отими котками, камінними котками». Хто бажав вступав, а деякі сумнівалися: «Шо це таке в колгоспі, як це я отдам землю». Кожен думав по-своєму.

А ваша родина вступила в колгосп?

Моя родина не вступала в колгосп. Був совхоз, батько робив пасічником, велика пасіка була, а мама ніде не робила.

У вас велика була родина?

Я, брат, і менша сестра. Брат робив директором школи, тіки не в Маріновки. Був совхоз, називався «Карла Маркса». В тому совхозі була школа. І в тій школі мій брат був директором. А сестра ше маленька була, в школу ходила.

Під час голоду залишались же діти малі сироти. Як доглядали за сиротами? Держава про них піклувалася? Може десь влаштовували для них інтернати?

У великих городах, може, були інтернати. А я жила в селі. А село, це є село, кожна дитина біля своєї мами.

Як мати померла, шо з тою дитиною було?

Як мама померла, були родичі.

Скажіть, хто зумів вижити? Як люди кормились, як зуміли вижити?

Я ж вже розказувала, як кормились: травичкою, цвіточками.

Може в когось гроші були, то він міг їх виміняти на харчі? Може якісь речі обмінювали на

харчі?

Знаєте, села кормили города і надо ж було чимось робочих кормить у городі. Город же великий, людей багато. Заїжджали, просили у кого є, давайте, бо надо у город кормить людей. Там же і робочі і служащие. Знаєте, як у городі. В селі, то він ше піде в поле поїсть, а в городі як. В городі гірше було ніж у селі.

Скажіть, от крім трави, чим ще харчувались люди, може ловили якихось птахів?

Хто як міг, з травички якісь коржики робили та їли. А ходили шукали у людей великий запас, бо були, як то кажуть, куркулі, шо закопували в ями. Но я не бачила, но чула, шо дам найшли у ямі хліб, забрали, там забрали. Але забрали для кого, для города, город прокормить, людей в городі.

Хто забирав це зерно, сільська влада, комуністи?

Ну правітєльство було, яке ж. Тоді ще дюди неграмотні були, забиті, після того як прогнали панство.

Скажіть, будь ласка, а чи ви міняли якісь речі? Можна було щось виміняти у містах?

У містах було що їсти, шоб виміняти?

Оце ше був той випадок у тому селі, де я жила, та померла дівчинка з голоду. Батьки її взяли на шматочки порізали, посолили і їли. І таке було.

Це в вашому селі було таке людоїдство?

Ні. Я жила в Маріновці, а це в Кузнєцові. Друге село. По сусідству.

А в вашому селі не було такого?

Такого не було. Хіба я могла все знати, я тільки начала робити в школі. Переступила поріг шкільний, з дітками робила. Кормили, кормили, а де вони брали муку не знаю. Машинами возили муку кукурудзяну і варили оту латуку таку. Приходили вчителі з кушинчиками і я приходила, бо треба було мамі і папі занести. Вона мені налиє в кушинчик, і я швиденько несу, а папа вже жде шоб поїсти. А я їла в школі, сестра в школі їла.

Це всім видавши, чи тільки тим, хто в школі вчився, працював?

Хто прийшов, тому і давали. Вона налиє той ополоник – іди їж.

Чи багато людей померло в вашому селі від голоду?

Помирали, мабуть багато, та я їх шо знаю?

А як хоронили тих людей?

Як хто міг так і ховали.

А церква була в вашому селі?

Була. Про Бога мені не говоріть, я в нього не вірила і не вірю.

Чи були якісь бригади, які хоронили померлих?

Я не знаю. Я на похорони не ходила.

Чи поминають померлих від голоду на Проводи?

Чи згадували? Конєшно згадували їх, на кладбіще ходили та згадували.

Скажіть, будь ласка, чи ви розповідали своїм дітям, онукам про голод?

Конєшно розказувала. Як же не розказувати. Вони і читали.