- Місце запису: село Станіславове Ульяновського району Кіровоградської області( в минулому Станілав);
- Дата запису: 11 серпня 2003 року;
- Хто записав: Сідько Ганна, студентка Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка;
- Респондент: Поступальська Тетяна Степанівна, 1923 р.н., народилася в селі Станіславове Ульяновського району Кіровоградської області;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Станіславове Ульяновського (нині Благовіщинського) району Кіровоградської області.
Чи пам’ятаєте ви, що був голод у 1932-1933 та у 1946-1047 рр?
Так, помню, у той час важко людям жилося, не всім канешно, але важко. Я … в той час малою ще дитиною але мусила працювати, бо їсточки хочется. Бувала малою прийду з роботи та й жалуюся, що крижі болять. Кажу робила, що я робила, що я тоді знала, що я мала казати, але брали щоб щоб і мене там погодувати, та й таке, а 47 рік ну як, так щоб сказати, що ми так дуже голодували з мамою, не дуже голодували, пухли, наша сусіда геть кота нашого з’їв, да, з’їла кота, мама так плакала, бо кіт дуже добрий був і з’їла … не було що їсти край та вона бідна ловила собак і котів та й їла, троє дітей у неї, чоловік погиб, а вона осталися тай попухли сильно, були люди пухлі, дуже були пухлі, такі ще не можна. То це я знаю, що дуже був голод.
Через що був голод?
Ну, що ж я, доцю, так тамом, не штучно, і наче ж врожай був, не так же ж що врожай не був, мама ходила на поле, то вона бідна там обтеребить тої пшеницьки і принесе додому тихенько, і там зваримо, чи що там таке зробимо чи зберем на колесо та й якогось там млинчика спечем. Картошку брали отака картошка була викидали замлир, гнила була, а тоді вона постоїть на сонці і суха робилася і брали і тоже млинчики пекли з неї, з тої картошки.
А чи забирали?
Не не, не було цього у нас не було що брати, що він прийде у нас брати, як нема нічого, ну да, нема нічого, мама так, там купе муки принесе додому, напече там булочок, винесе та продасть, та собі є хоть на баланду і за муку гроші вертає, оце тало.
Чи знаєте ви про закон “Про 5 колосків”?
Як кашу, ця Дуня Гордійова, за п’ять кіло зернят, Дуня і ця, ой як її це, то сиділи, геть у тюрмі сиділи, за 5 кіло зернят, взяли зернят по 5 кіло та й посадили їх.
А люди хотіли іти в колгосп працювати?
А я, ну як же ішли, ішли, бо мусіли а як же воно не піде працювати, як їсти хоче, варили в колгоспі їжу, це щоб мама моя була Юхимка чи Зіня, то вони б таки добре, а я тоді ще не така то була. То в колгоспі варили отако, який що варе, та й це йдуть, та брали, та їли, с колгоспу, та й це такого, харчували. Та йшла робити, бо їсточки хотять, та як же не піде робити, піде робити, бо як дома буде сидіти не, буде ж їсти, буде голодний.
Чи були люди, які не голодували взагалі?
Ну як, щож я прийшла сюди у, у 40, ну віддалася та й прийшла.
Цих людей поминають які померли?
А, я не знаю, дочечко, не скажу, залочте, бо я не була тут. Я ж була у Грушці, то там вмирали, ховали, дедушка в мене вмер, уже жнива, колоски, вмер межи хлібами, пухлий був. То це я помню бо мала була, але це й що я сиділа каю нього, а він так ще взяв мене за руку і помер, і на силу руку потім розважили. Помер з голоду, з голоду.
З дерев щось їли? Худобу якусь ловили?
Була, була худоба, тримали, хто міг тоді, але не дуже так тримали, бо не було чим годувати, я ж тобі кажу собак ловили, котів ловили, оце так.
Чи вважаєте ви когось винним в цьому Голодоморі?
Я не скажу, дитиночко, нічого, бо я не знаю, як що воно, як воно получилося.