1. Місце запису: невідомо;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: Бадрак Тамара Миколаївна;
4. Респондент: Данилюк Олена, 1922 р.н., народилася в селі Харківка, Маньківського району Черкаської області.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Харківка, Маньківського району Черкаської області.
До 32-го року люди жили самі по собі. Мали поле, працювали, мали птицю,худобу. Хтось жив краще, хтось гірше. У 32-0му в двері постукав голод. Дуже
швидко із сільських хат зникло все їстівне, а коли люди вже не могли витримати голоду, то почали їсти все їстівне і неїстівне: пташок, жаб, черепах, лепеху. У селі стало надзвичайно тихо. Не гавкали собаки, не перегукувалися півні. Навіть ворони не літали, тому що птахів половили на їжу. Колись гомінкі й курні вулиці позаростали бур’янами, які вигнали вище людського зросту. Я ходила до річки – ловила черепах. Вдома ми їх роздирали, смажили, їли. Голод змушував людей робити неможливі речі. Одного разу наша сусідка Марія пішла під Кищенці (село через поля) по лепеху і зникла. Згодом виявилося, що її вбили і з’їли.
Часто можна було йти по дорозі та бачити трупи людей. Селом їздила підвода і збирала по дорогах та по дворах померлих. Їх скидали в одну яму. Між неживими часто траплялися ще живі. Одна моя знайома ледь живою потрапляли до ями з мерцями. Їй вдалося звідти вибратися,і після тяжких років Голодомору вона ще довго жила, згадуючи ті страшні хвилини.