Місце запису: с. Діброва, Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 02.04.2008 р.
Ким записано: Рижкова Віта Іванівна, вчитель Дібровської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Респондент: Дебелий Іван Єгорович 02.05.1925 р. 

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Діброва (тодішнє Троїцьке) Міловського району Луганської області.

У 1932-33 році мені було 7 років. Епізоди пам’ятаю добре. Багато хуторян було пухлих. Здорово цьому сопутствовало те, що почали розкуркулювати людей і запроваджувати колгоспи.

У нашому роду Дебелих голоду не було. Врятувала корова і картошка. У других людей цього не було і вони голодували. Прохожі люди йшли побиралися і падали мертві на шляху. З города теж їхали і спрашували де Анно-Ребриково Ростовської області. Вони везли на тачках одежу, щоб поміняти на хліб. Чогось там був хліб. Дід мій оселився на цьому місці під час Столипінської реформи. Ми зараз живемо на столипінських отрубах. Давали землі, скільки захватиш. Моя бабушка казала. Що жили, як у раю. Не знали, де що бралося, рахунку не було ні курям, ні качкам, водилися корови, коні, телята, врожаї гарні – все було наше. Але підкралася біда – колективізація. Дід віддав пасіку, двох волів до колхозу. А корову не тронули, бо у моєї жінки, баби Полі, був племінник Антон Кашуба з Шелестівки, великий активіст. Він приймав участь у революції і десь їздив. Приїхав знов до району і тут став великим активістом – начальником у Міловському районі. То, кажуть, як «була рука в районі», і корову не посміли забрати. Серед односельців був Петро Бугай, який збирав і відбирав у людей те, що полагалось здати до колхозу. У війну, коли відступали, свої хлопці його й розстріляли без суду і слідства.

Розкулачували тих, хто був зажито. А той, хто був нищий, нічого не робив, тому віддавали. Тих людей, які ходили розкулачувати, боялися. Але був серед активістів комсомолець Ляленко, жив на хуторі Просяному. Так став протестувати проти розкуркулювання. Так його знайшли під поїздом перерізаного навпіл, то було діло рук друга Антона Кашуби. Приховати щось було ні з чого. Зерна було небагато. На селі все на виду і всі знали, в кого що є. спеціально призначених людей для відбирання не було. Хуторяни-активісти відбирали у хуторян. Розкуркулених виселяли. Мені розказував очевидець Федоренко Федір, що бачив, на станції Зоринівці у вагонах стояли сутками і виглядали діти. Жорстоко все це. Розкулачував ще Зубко Никифор, він війну служив німцям і з ними втік. В окупацію Діброву спасло те, що призначили недоупкуватого Пилипа. Він не безчинствував.

Відбирачі зерна і всіх продуктів були без зброї. Ходили по хатах, як хазяїни, знімали образи, лампадки. А відбирав хто? Хто сам не хотів робити. Забирали все те, що можна було пропити (на самогон). По Діброві побиття людей не помню. Продуктів про запас у ті годи сільське хазяйство не мало. Забирали все. Рятувала лобода. Її дрібно різали з кропивою. Ми з дітьми у школі облазили всі дерева в лісі, щоб назбирати бруньок. Голод гнав. У мене була така дурна натура, що я нічого ні від кого не брав. У сусідів батько був механізатором. Їм давали на трудодні 2-3 кг муки. Я піду до них, а вони дають пиріжок чи хліб. А я не буду їсти, їсти хочу, а не візьму. Стіснявся при людях їсти.

Активістами у нашому селі були Велікоцький Антон Іванович, Остапенко Мефодій, Бугай Петро, Пасюкова Ганна Василівна, Рубан Галина. У нас город був сирий, ото й родила картошка. На роботі в колхозі нічого не давали. Мій дід Яким пішов на стройку, так там варили кашу. Кого вважали куркулями, худобу відбирали всю. Закон «про п’ять колосків»? Ей, було таке і в нас. Вловили Дєточку Кузьму Івановича за те, що він намолов у жменю зерна. І посадили в тюрму. Поле охороняла сторожа.

У колхозі була дисципліна тверда: як сонце сходе, треба, щоб ти був на роботі. І до самого вечора роби. Біля скирд тоже стояли сторожа. Поля і комори охороняли по наряду, кому бригада дасть наказ. Зброї не було. Вихідних не було. Писали трудодні. Люди платили страшні налоги: за корову – 12 кг топльоного масла і 800 рублів; за вівцю – смушок, шерсть; за свиню – шкура; кури – 120 яєць в місяць. Найдорожче обкладався налогами город і сад. Одна сотка саду – 180 рублів. Трави не обкладалися, земля під паром не обкладалася. До колгоспу люди йшли, бо нікуди було діватись. Колгосп ім. Леніна був першим у районі. Розкажу ось вже з сучасності. Заходить агроном у контору, а на стіні намальована лобода. Агроном запитує, що за бур’ян тут розвісили. А йому відповідає старший за віком від нього: «Ех, не буде гарного з тебе агронома. Ти ж не знаєш, що лобода – символ виживання. В голодовку вона врятувала від смерті багатьох людей».

В голодовку їли і козельки, і жабуриння, та всю траву, яку можна було їсти. Односельців я не пам’ятаю, хто помер від голоду, а от прохожі мерли. Особливо у 1933 році. Я вважаю, що причина голода – отсутсвие настоящей советской власти, не було інтелігенції, правили недоумки. Перші предсідатєлі були алкашами. З голоду помирали діти. Особливо ще підкошувала дизентерія. Туалетів не було. Повна антисанітарія. Я сам не знаю, як вижив. Я і зараз пам’ятаю те місце, де качався від болю і різі. Допомоги один від одного отримати не могли, тому що нічого не було у людей. З тварин в їжу вживали їжаків. Ходили слухи, що було навіть людоїдство. Людей, які вмирали, закопували на общому кладовищі, прохожих хоронили на тому місці, де помирали. Копали ями неглибокі, бо люди були слабі, пухлі.

У 1947 році я повертався з війни з Румунії. Проїжджали станцію Загонь. По тій станції повзали пухлі діти. Ми їм давали, що було.

Місце запису: с. Морозівка, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата‌ ‌запису:‌ ‌ ‌невідомо.

Ким записано:  Кицавна Світлана Іванівна,  педагог-організатор Морозівської ЗОШ.

Респондент: Данильченко Марія Федорівна, 1927 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Морозівка Міловського району Луганської області.

Пам’ятаю за голод 1932-1933 рр. в сім’ї було 5 дітей і батько з мамою. В сім’ї з голоду ніхто не вмер. Вижили за рахунок мельниці, бо жили поряд. На городі не водилося нічого, була засуха, а город на горі. У діда Петра город був до річки, там водилися буряки, гарбузи, дідусь ділився. На мельницю ходили просили і в людей, які приїжджали з Воронежської області, з Кантемирівки. Вони давали хто висівок, хто макухи, хто олійки увіллє, а було що й батогами били. Старші хлопці чіплялись на брички і ждали поки візники займуться розмовами, а потім викидали в бур’яни чи кущі мішки з мукою, висівками, потім кликали дітей і давши всім по трошки несли додому, де добавляли в цю муку чи висівки терть з листків берестка і пекли ладики. Весною збирали на горі жабуриння, їли калачики, спориш, хоч після і хворіли животом, але їсти вже ж не так хотілось. Батько їздив у сусіднє село мінять посуд на кукурудзу, квасолю, якесь зерно. Хоч було і голодно, але люди були дружні – ділилися. Якщо різали яку худобу сусіди, то роздавали по куску в усі двори. Ось так і допомагали виживати один-одному. Були випадки, люди мерли з голоду, навіть цілими сім’ями. Їх ховали родичі або сусіди. Ховали на кладбищі, а якщо взимку і далеко нести до кладовища, то ховали рядом в садку – в основному дітей. Колоски в полі збирали і там же їх їли, ніхто не забороняв, не наказував. З дому ніхто нічого не забирав, бо забирати було нічого. Батьки працювали в колгоспі, їх там годували затіркою по одній мисочці кожному працюючому. Батьки одну мисочку їли вдвох, а другу несли нам додому. Уже як зібрали урожай у 1933 р., намололи муки і роздавали по дворам, а по скільки вже й не пам’ятаю. Закон про 5-ть колосків у нас не примінявсь, але чула про нього коли після війни вчилась у ФЗО, розповідала одна дівчина з Івано-Франківська, що за колоски посадили на 5 років. Про випадки людоїдства чула там же. Якось довелось скуштувати ковбасу з людськими пальцями – пригостили. 

Про голодомор говорила потім зі своїми дітьми, онуками та правнуками.

 ‌Місце‌ ‌запису:‌‌ с. Морозівка, Міловський р-н, Луганська обл.

Дата‌ ‌запису:‌ ‌ ‌невідомо.

Хто‌ ‌записав:‌  Лисенко Світлана Олексіївна, 11 клас.

Респондент:‌  Громакова Любов Василівна, 12 червня 1920 р.н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Морозівка Міловського району Луганської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

У роки голоду я була мала, і мало що пам’ятаю. Пам’ятаю, що активісти відбирали в людей картоплю та буряки з городництва. Щодо врожаю на полях, то я не знаю.

Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?
Щодо документів, то люди боялися навіть їх питати, бо боялися покарання. У активістів не було жодної зброї, бо вони знали, що люди й так налякані і, що вони не будуть опиратися. Ніхто з людей не міг нічого приховати у будинку чи ще десь, бо обшукували все: будинки, погріба.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Тим, хто пішов до колгоспу давали їсти лише один раз в день, давали затірку, різноманітні каші.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?
У людей забирали все не дивлячись навіть багата людина чи бідна. Звісно у бідних і так нічого не  було.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Люди не хотіли йти добровільно до колгоспів, йшли ті у кого не було виходу. Щодо худоби то люди її не ховали, бо було марно. Всерівно активісти знаходили все.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?
Сиротам на той час ніхто не допомагав, бо нікому не було до них діла, і діти як могли так і виживали, деяким звісно допомагали сусіди або рідні, якщо такі були.

Чи допомагали люди одне одному виживати?
Сусіди звісно допомагали одне одному, а допомагали картоплею, якщо вона була або ягодами чи яблуками. Як я вже сказала, що вживали терен, ягоди, яблука, влітку ще вживали логуцьки – це трава. Стебло якої можна вживати в їжу. В той час сусіди намагалися допомагати одне одному, як зараз пам’ятаю жив біля нас один дідусь, він був дуже доброю людиною, і завжди давав мені щось поїсти.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Померлих людей ніхто не ховав. Мою бабусю при змозі ми звичайно поховали, а так  у людей не було ні дерева, нічого щоб можна було зробити домовину. Звісно ми їх поминаємо, як годиться, але в колі сім’ї.

Місце запису: с. Житні Гори, Рокитнянський р-н, Київська обл.; 

Дата запису: 27.10.2005 р.;

Хто записав: Смакота Галина;

Респондент: Мельник Катерина Митрофанівна, р. н. не вказано.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Мельник Катерина Митрофанівна проживала у селі Житні Гори Рокитнянського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Влада забирала врожай, бо засновували колгоспи.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Була організована комісія.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Були винагороди.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Не мали документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Застосовували. Нашому батькові поперебивали руки.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не мали. Били палками.

Як люди боронилися?

Плакали, кричали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не можна.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Група з сільських чоловіків. Шукали скрізь: по посуду, на горищі, у погребах.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Односельці, чоловік 5-6.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали у печі, закопували в землю і зверху замазували.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Ні, не давали.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали худобу.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

За 5 колосків забирали у тюрму.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Били і не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Односельчани.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Ні, бо думали, що там буде погано жить.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували. Знущалися.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Продавали багатим.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

В усякий час.

Скільки разів приходили до хати?

Багато.

Коли почали помирати від голоду?

У 1932-му році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Помирали.

Хто не голодував у селі і чому?

Організатори та їхня рідня.

Хто зумів вижити?

Кому Бог дав жити.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Дядько привіз з Києва хліба і нам трохи вділяв.

Які засоби вживали до виживання?

Хто які міг.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Хто був багатий, то трохи допомагали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли калачики, з вишень листки.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

З вишень було гіркувате, але їли смачно, дубову кору запарювали як чай.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не було.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна, міняли хліб.

Чи був голод у містах?

Не знаю.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

Ні.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Багато. Ходячи вмирали.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

На вул. Висові жили люди по прізвиську (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) і їли людей.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

В одну яму на кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Є, на кладовищі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Так.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Так.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є, до Московського.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

На кладовищі 2 могили і хрест, і камінь.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: м. Сквира, Сквирський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 17.07.2003 р.;

Хто записав: Коба Олексій;

Респондент: Гонсецький Чеслав Вацлавович, 1921 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Гонсецький Чеслав Вацлавович, 1921 р. н., проживав у місті Сквира Сквирського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Пам’ятаю, про них зараз багато говорять.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Неврожай по-перше і дії уряду по-друге.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Робили спеціальні районні бригади.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Я вважаю, не було.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Документи при мені ніхто не показував.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Застосовували всі примусові методи.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Вони були озброєні.

Як люди боронилися?

Майже не боронилися, були лише окремі випадки супротиву.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Дуже важко, практично неможливо.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Це були бригади по розкулачуванню.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Це були сільські активісти, комсомольці. Звичайно це була група 5-10 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

Майже ніде, бо шукали скрізь.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

В колгоспі за роботу давали гарячу їжу.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Забирали всі речі, брали все, що попадало їм до рук.

Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чув, що якщо на колгоспному полі зібрати і приховати п’ять колосків, то давали до 5-ти років тюрми.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Тільки для колгоспників дозволялося збирати залишки городини чи зерна.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Сторожі були найняті колгоспом, комсомольці, міліція.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Добровільно до колгоспу не хотів йти ніхто.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

До нього змушували вступати силою, та іншими способами, але щоб люди обов’язково вступили в колгосп.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

У лісах, у ярах, але і там її знаходили.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Час був нерегламентований, і вдень, і вночі.

Скільки разів приходили до хати?

Це залежало від того, чи знали вони (активісти), що шось є в хаті чи нема.

Коли почали помирати від голоду?

Восени 1933-го року, коли не стало зерна.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Частину забирали родичі, а частину віддавали в соціальні будинки.

Хто не голодував у селі і чому?

Той, хто займався цими поборами, той і не голодував.

Хто зумів вижити?

Той, хто був при владі в той час.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Важко ділитися тим, чого немає.

Які засоби вживали до виживання?

Йшли в місто, працювати на шахти, залізниці, там можна було вижити.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Важко сказати, думаю, що ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Споживали все, що можна пережувать, листя, кору молоду.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

В основному листя з акації, подорожник.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ворон, сусликів, котів.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

На той час не можна нічого було купити крім магазинів «комсінг», де за золото можна було дістати все.

Чи був голод у містах?

В містах була своя карткова система, по якій всі отримували продукти.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Немає.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронили по кладовищах, в братських могилах, звозили зі всього села.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Вони отримували додатковий пайок і їм дописували трудодні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Відомі, коло церкви.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають, кожен рік.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За часів радянської влади церкви не діяли, а тепер поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є церква московського патріархату, а є українського.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Не знаю.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Молодь більше знає з газет.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Недорід і влада винні у голоді 1932-33рр.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: м. Сквира, Сквирський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 17.07.2003 р.;

Хто записав: Коба Олексій;

Респондент: Бондарчук Людмила Федорівна, 1929 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Бондарчук Людмила Федорівна, 1929 р. н., проживала у місті Сквира Сквирського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так, я пам’ятаю, про голод 1932-33 рр. мені розповідали, бо я 1929 року народження. Про голод 1946-47 рр. я можу розповісти з власних спогадів.

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

У 1932-33 рр. до голоду призвів неврожай і засуха.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

З розповідей я знаю, що забирали лишки у більш заможніх людей, а хто це робив я не знаю.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Як таких нагород я не знаю, що були, проте якщо сусід мав та тебе зло, то він міг попередити представників влади, про приховане тобою.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Документи, я думаю, не було ніяких, бо більшість з тих, хто приходив, були бідними селянами, проте з ними напевно були представники влади.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Побиття такого не знаю, а з розповідей бабушки – тих, хто вважався куркулями, чи той, хто щось приховував, тих заарештовували.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Я такого не знаю, але думаю, що вони її не мали.

Як люди боронилися?

Мені здається, що вони й опору, як такого, не чинили, тому що приходили свої селяни.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Я думаю, що якусь частину приховували, закопували, в погребі ховали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

На це питання я не можу відповісти. У 1946-47 рр. ніхто ні у кого нічого не відбирав.

Де можна було заховати продукти харчування?

У коморі, в глечиках, у бідніших сусідів, які в селі вважалися і так бідними.

Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Цей закон діяв як у 1932-33 рр., так і 46-47 роках, за ним не дозволялося збирати їх для власної потреби і за ним могли, навіть, засудити на деякий тюремний строк.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли, наказували, проте люди ходили, тому що біля кожного поля не було охороняючого. Бували такі, хто і мішками виносили, якщо ніхто не бачив і не доніс із своїх же людей.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Самі колгоспники, сторожі. Проте кожне поле не охоронялося.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Деякі йшли добровільно і вірили в них. Людей в перший час, на зорі організації заохочували, там, особливо працьовитих бідняків.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Я такого не знаю, її заховати тут не можна було, її здавали і все.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вдень ходили, і вночі. Бабушка казала, що після засідання комнезаму пішли по хатах і дивилися, де у кого що є.

Скільки разів приходили до хати?

Не знаю.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Я думаю, що да, якщо в 1917 році сироти були на обліку.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодували ті, хто мав землю і був трудолюбивим, була якась живність, особливо корова.

Хто зумів вижити?

Вижити, я думаю, змогли предприїмчиві, оті, що їхали в місто та влаштовувались на роботу, до родичів.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Я вважаю, що допомагали, особливо близьким.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, мали. Наприклад, мама моя взяла до себе свою двоюрідну сестру, яка сильно бідувала.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Насіння акації, щавель, лободу у борщ крішили, бадилля буряка, моркви.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Я думаю, що голубів, в річках ловили ракушки, так звані черепашки.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Можна було, була приватна торгівля, купити хліб, молоко, проте не було на що міняти.

Чи був голод у містах?

Як такого голоду не було.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Ніколи мені про це не розповідали.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Кажуть, що хоронили на місцевому сільському кладовищі.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Я думаю, що ні.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Мені не відомі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Зараз поминають, батюшка ходить по кладовищу і там освящає.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За часів радянської влади про голод 1932-33 рр. взагалі не згадували, а 1946-47 рр. повязували з наслідками війни, то тоді їх і не поминають, а теперь поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

До Московського патріархату раніше відносилась, а зараз мабуть до Київського.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Не бачила.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Завжди йшли розповіді про це, проте більше, мабуть, знають з сучасної преси.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Я думаю, винна влада, яка змінювала систему, не прогнозуючи наслідки.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: м. Сквира, Сквирський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 17.06.2003 р.;

Хто записав: Коба Олексій;

Респондент: Марценківський Олександр Вікторович, 1931 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Марценківський Олександр Вікторович, 1931 р. н., проживав у місті Сквира Сквирського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Так, пам’ятаю, про голод 1932-33 років розповідали батьки, а голод 1946-47 років пережив сам.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

По-перше засуха, а по-друге недбале ставлення держави.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Це робили спеціально організовані бригади, які шукали продукти.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Такі випадки були, проте винагород, я думаю, не було ніяких.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Місцева влада дозволяла забирати продукти. Тобто були лише усні розпорядження, а ніяких документів не предявлялося.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Арешти, розкулачування були, подекуди побиття.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Мали, ходили з рушницями, спеціально організовані бригади.

Як люди боронилися?

Дехто тікав, а дехто ждав своєї участі і ніяк не противився.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Так, можна було.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Шукали, як їх називали незаможні комітетчики. Це робили різними шляхами, де було щось підозріле на городі, там починали копати і дивилися чи є там щось.

Де можна було заховати продукти харчування?

Дивлячись які продукти, зерно надовго закопувати не можна було, а все інше, то був неврожай, то й не було що закопувати, все було наяву.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так, період такий був – варили для них спеціальну баланду, бо не було що їсти.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Переважно лише харчові продукти, а це вже залежало від совісті тих, хто ходив по хатах.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чув. Давали строк. Вийшов указ 7.07.47 року – за один кілограм колосків можна було одержати від 5 до 7 років.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли, але люди нелегально збирали, бо це була необхідність.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Спеціальні сторожа, об’єзчики, так називаємиє, охороняли поля і комори, зерно, що було.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Більш всього ні. Добровільно-принудительно, можна так сказать. Раз пійшло об’єдинение землі, то людина попадала в такі умови, що повинна була йти в колгосп.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Як змушували я не пам’ятаю, але більшість людей змушені були здати свою землю в колективне господарство.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Здавали, як правило, її в колгосп.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

І вдень, і вночі ходили забирати.

Скільки разів приходили до хати?

Кожен день.

Коли почали помирати від голоду?

В основному в 1933-му році весною, взимку, в основному в 1933-му році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Держава опікувалась, забирали їх в діддом і приюти, проте багато вмирало через слабкість.

Хто не голодував у селі і чому?

Той, хто міг достать їжу і мали зерно.

Хто зумів вижити?

Вижив взагалі малий процент.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

В основному ділилися. Якщо якась сім’я, то хтось щось міг достать, якісь пайки получали, то ділилися звичайно, а більшість – так по селах було трудно.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так, допомагали, було так, що привозили з великих міст щось.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Варили баланду з лободи, щавля, берізки.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Люди ловили ворон, горобців, де яку бачили дичь.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Міняли в кого щось було, міняли, але це був дуже малий процент людей.

Чи був голод у містах?

Тоже, проте там був хліб.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

В мене таких відомостей нема, проте знаю, що багато помирали цілими сім’ями. 

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Точно відповісти не можу, проте чув, що вони були по селах.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Хоронила сільрада. Були братські могили, ховали переважно дітей.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Вони отримували якийсь пайок.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Відомі, є такі місця, братські могили у кожному селі.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Взагалі, почти, що ні, так коли хто нагадає. А так – дуже мало приділяють цьому увагу.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За часів радянської влади мовчали взагалі, а тепер в залежності від пастора, чи хтось йому нагадає, а раніш ні.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Немає.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Навряд чи современна молодьож взагалі цим цікавиться. Старше покоління більше знає від своїх батьків і саме пам’ятає трохи голод 1946-47 рр.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Винним в цьому в основному держава, більш ніхто.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: м. Біла Церква, Білоцерківський р-н, Київська обл.;

Дата запису:  27.07.2003 р.;

Хто записав: Фіщенко Наталія Олександрівна;

Респондент: Сенич Яніна Миколаївна, 1925 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Сенич Яніна Миколаївна, 1925 р. н., проживала у селі Безпечна Сквирського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Да, помню голод 1932-1933 рр.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Неурожай.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Влада забирала.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Забирали, не було ніяких документів.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Ну да висилали, арешти.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Аякже, конешно, вони мали.

Як люди боронилися?

Ну як боронилися – мусили зав’язуватись в колгоспи.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ну, конешно, можна – ховали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

А шо шукали штиками і даже забирали скрині.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Пару чоловік

Де можна було заховати продукти харчування?

Ну, де закопували.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Пока не давали, потом робили, то давали на трудодні.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Ну да все забирали і худобу все.

Що таке “Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Судили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Комірником такого чоловіка називали.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Мусили йти, бо висилали в тюрми.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Ну да, записувались.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Нігде не переховували, худоба була у своїх повітках.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Ходили тільки дньом.

Скільки разів приходили до хати?

Ну, раз приходили, потім не приходили.

Коли почали помирати від голоду?

Вимирали.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Ну тоді забирали в приюти.

Хто не голодував у селі і чому?

У нас була корова, сметани насобираєм. Батько їздив в Западну мінять на одежу.

Хто зумів вижити?

Хто був заможним, ходили також крали.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Ну да, носили молоко сусідкі, у неї не було корови.

Які засоби вживали до виживання?

А шо робили, нічого, тоді бідні люди були.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Та яку допомогу, як усі бідні були.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ну шо, з малини чай варили, з вишні, смородини.

З яких дерев вживали листя, кору в їжу?

Не помню.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Курей, поросят, качок, гусей держали.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

А чого не можна.

Чи був голод у містах?

Був.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Не знаю, у моєму селі ніхто не помер. Згадала, люди сім’ями даже помирали.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Да, їли, сусідка хлопця свого зарізала.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На візок і викидали в яму.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Нє, тоді ніхто не платив.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Означили кусок, там і ховали.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Конєшно, поминають.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Ну, як хто і живий, поминають. У мене ніхто не вмер.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Костел є польський, то українці не ходять.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Єсть общий.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Хто цікавився, той знає.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

А кого будеш винить, як голодовка.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: м. Сквира, Скиврський р-н, Київська обл.;

Дата запису:  17.07.2005 р.;

Хто записав: Коба Олексій;

Респондент: Правдюк Вікторія Прокопівна, 1921 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Правдюк Вікторія Прокопівна, 1921 р. н., проживала у селі Буки Сквирського району Київської області.

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?

Помню, помню, бо я це все пережила.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Дії влади, бо ходили забирали зерно, по сараях – забирали все.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?

Я не помню. Проте пам’ятаю, що забирали усе. Хто не зміг щось знайти поїсти, ті пухли з голоду і помирали.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Не знаю, проте знаю, що доноси були. Так жінка мого дяди донесла, де батько в возовні в углу заховав пшеницю чи жито і прийшли викідали сіно з тої возовні, достали ту бочку з зерном і забрали. А залишилися без нічого.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?

Я не знаю від кого було якесь розрешеніє від голови чи інших осіб, але вони ходили шпичали і вилазили навіть на гребні хати і дивилися, щоб у вузликах там не заховали того зерно.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Не помню, щоб наказували.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не помню.

Як люди боронилися?

Не пам’ятаю, бо я була ще неповнолітньою.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна було, але як приходили, так знаходили і все забирали.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Не знаю, як їх звали, а шукали вилами загостреними штригали в землю і сіно, і якщо щось знаходили, все забирали.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Приходили мужчини по год 30-40 по 3, по 2 чоловіки.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали в кубашки, де печі є, висипали пепіл і ставили горщики з зерном.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

В колгоспі я не помню, а була в сусідньому селі комуна, бо я туди ходила, хотіла, щоб дали кусочок хліба.

Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?

Колективізація була, то забирали худобу, забирали інвентар: борони, драпани в 1933-му році.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чула, що ходили збирали колоски, а людей наказували, давали по 3, по 5 годи.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не знаю чи дозволяли, а люди самі ходили навіть їли недозрілі бубки.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Були сторожа, що отримували записи про трудодні.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Не хотіли. Хто не хотів, то забирали в них драпани і зерно, наказували їх.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Не помню.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Бувало приходили і дньом, і ввечері. Шукали у кроваті у подушках, щоб туди торбинки з зерном не сховали.

Скільки разів приходили до хати?

Не помню.

Коли почали помирати від голоду?

Коли не було що їсти.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?

Я не помню.

Хто не голодував у селі і чому?

Не знаю. Були богатші люди, які за молоко приносили нам картоплю, то і ми не пухли з голоду, у нас в сім’ї було 8 дітей, ніхто не помер.

Хто зумів вижити?

У кого був запас, той вижив.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

У кого що було, то приносили, а в кого не було, ті й помирали.

Які засоби вживали до виживання?

Не знаю.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Допомагали, у нас була корова, то приходили мамин брат, племянники, ждали коли корова прийде з поля, то ми їм хоч по стаканчику молока давали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Ягід ніяких не було, а була бугела, калачики, що росли попід забором.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Устриці я ходила збирала, черепахи, як їх називали, і рибу тато ловив.

Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

Я тоді не їздила, тато їздив, привозив пару яблук, поріжимо на кусочки, кинемо в чай і думаємо, що то добрий чай.

Чи був голод у містах?

Не знаю, нікуди не їздила.

Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?

Я знаю, що дуже багато вимерло, півсела.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Одно було, що мати забила чи задушила свою дочку, а куди тіло діла невідомо.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Яма була на кладбищі і їздив один чоловік виділений, попід хатами їздив. Ходив по хатах, дихає чоловік, а йому кажуть, а чому за ним завтра їхать, то беруть за руки за ноги викинули у ту безтарку, привозять до ями і викинули до ями.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Я не знаю.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Приходять поминають, кладуть щось, кажуть що це обща могила.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є церква, у Буках построїли.

Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?

Немає.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Не знаю, чи власть така була, чи Сталін, чи наші.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).

Місце запису: с. Кривошиїнці, Сквирський р-н, Київська обл.;

Дата запису: 2003 р.;

Хто записав: Маційчук Тетяна;

Респондент: Бодашевська(в дівоцтві Сегеда) Параска Іванівна, 1913 р. н.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. Бодашевська(в дівоцтві Сегеда) Параска Іванівна, 1913 р. н., проживала у селі Кривошиїнці Сквирського району Київської області.

В той час, коли ми із родиною проживали на вул. Шкільній, яка знаходилася в центрі села. В хаті на дві половини, з однієї половини наша сім’я, а з другої сім’я Бодашевської Соловії і Михалка, їх було четверо дітей і жили без батьків з бабою. В період голоду в них померла баба, я уже забула як її звали і одна дитина, Микола. Троє дітей вижили, бо їх позабирали родичі. Наша мати також узяла до себе одну дитину (Соловію).

В той час наша родина ще не були колгоспниками, хоч колгосп був уже утворений і називався «Вільний лан», голови колгоспу не пам’ятаю. Урожай в колгоспі і одноосібників був гарний і я не розуміла, чому ходять і забирають усе зерно, що було в коморі, навіть квасолю, що було в горщиках на горі. Мій батько видно знав, що трусять зерно, то трохи заховали. Ховали кругом, закопували в мішках, діжках, в торбинках, ховали за обкладину (це те збіжжя, яким утепляли хату з надвору). До нас ходили і шукали дуже часто. Особливо наші сільські активісти – Шевчук Маклєй і Осадчий Малахій, вони вишукували де мишача діра, від них не можна було заховати, кругом знайдуть, навіть, в горщиках в печі заглядали, якщо в горщику було зерно, то і те забирали. Коли в нас не уже було що брати, то нас вигнали серед зими із хати, сказали, що ми куркулі, а в хату сільська рада поселила вчителів. Ми із мамою пішли до нашої родички – Гаркавої Мокрини, а тато поїхав у Київ на заробіток. В Мокрини перезимували, весною приїхали тато, посадили огород і чекали нового урожаю, цей період був дуже важкий, харчувалися різними травами та зіллям. Дождалися нового врожаю, багато людей помирало в цей час від того, що ішли в поле, терли колоски і їли зерно і мерли прямо в полі. В нас було на полі хліб, ми його вижали, обмолотили і заховали, бо опять ходили і шукали. В цей період ми хліб ховали у вчителів у хлівчику, біля школи, – замітали в хліві землю, на неї висипали зерно, зверху накривали радном, а на радно розтрушували сміття.

Перестали шукати тоді, як тато написав заяву в колгосп. От тоді до нас перестали придератися. Дякуючи долі, в нас вижили всі: тато, мама, я, Поля і брат Василь, найменший, якого силою забрали в Германію у війну і він десь там загинув.

Померлих людей хоронили на цвинтарі, зараз там на тому місці стоїть здоровий, високий хрест. Скільки померло людей, я не знаю, але яма була здорова і в неї цілу зиму і весну звозили трупи. В нашому селі випадків людоїдства не було, а на висілку, що під селом, розповідали, що одну сім’ю було вирізано і їх з’їли сусіди.

Була викопана здорова яма, по селу їздила гарба із двома односельчанами, які збирали померлих і звозили в яму. Цю яму не засипали землею, а засипали тоді, як до верху закидали трупами.

Оце таке страхіття, дитино, ми пережили, а чому це так з нас знущалися, я тобі сказати не можу. Витворяли те саме, що й зараз, люди кинуті на проізвол долі, нам старим байдуже, але шкода вас діточок, що наші керівники не взяли уроку із тієї страшної пори.

(Свідчення з фондів Музею Голодомору).