- Місце запису: с. Моринці, Звенигородського району, Черкаської області;
- Дата запису: 26 жовтня 2005 року;
- Ким записано: Педан Марина Олександрівна, учениця 10 класу Моринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів;
- Респондент: Відоменко Ірина Давидівна 1911 р. н., народилась у селі Моринці Звенигородського району Черкаської області.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Моринці Звенигородського району Черкаської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Чи пам’ятаєте Ви голод у 1932-33 роках?
Так, добре пам’ятаю.
Які, на Вашу думку, могли бути причину голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Трохи був недород і забирала власть.
Якщо відбирали у людей вирощене, то хто це робив?
Відбирали місцеві власті, а заставляли зверху.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда за приховання зерна?
Були.
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?
Ні, документів не було , бо це були сільські люди, не чужі.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Да.
Чи мали зброю ті, що відбирали хліб у людей?
Не знаю, не бачила.
Як люди боронилися?
Ховали, де могли: і на горіщах і в землю закопували.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Як сховаєш, що ніхто не побачить, а як ні, то розкажуть сусіди.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Все перевертали догори дном та й шукали. А, як звали, не пам’ятаю.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
Було і по одному, і по троє. Якщо знали, що сім’я не страшна (мало чоловіків), то йшов і один.
Де можна було заховати продукти харчування?
На горищі, в землі, в льоху.
Чи давали їжу тим, хто дійшов до колгоспу?
Давали. Варили кашу з посліду і по черпаку давали.
Відбирали лише продукти , чи й інше: рушники, одяг, худобу?
Худобу забирали.
Що таке закон про ”п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?
Да, чула. За п’ять колосків садили в тюрму.
Чи дозволяли у полі збирати колоски, залишки городини?
Не дай Бог, тюрма.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Була якась охорона.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Якби не хотіли, то остались би без черпака каші. Не було куди діватись,то й ішли.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Да, заставляли. Прямо виганяли на роботу безплатну. Людина падала, з голоду пухла, а її заставляли іти.А люди всі тоді були нездорові.
Де переховували худобу, щоб не забирали в колгосп?
У хатах, у сінях, у коморах, в льохах. Бо вони ж не питали, йшли в повітки й забирали. У нас корова в сінях, вівці й свині в хаті. Поросята так з дітьми й спали в кроваті.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
В любий час.
Скільки разів приходили до хати?
Поки не заберуть. А як забрали одні, то приходили другі.
Коли почали люди помирати з голоду?
В 32-ому вже й мерли.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Під тином вмирали. Був у нас по-сусідськи патернат – хата, де збирали таких дітей. Але допомоги ніякої держава не давала. Де та держава була. Там вони і вмирали з голоду.
Хто не голодував у селі і чому?
Мабуть, таких не було. Просто в одних було хоть щось, а в других – нічого. Наша сім’я якось викручувалась, бо й корівчину держали, а були такі, що дуже бідували.
Хто зумів вижити?
В кого здоровий організм був і хто хоть щось зумів сховати.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Було таке, але мало.
Які засоби вживали до виживання?
Хто як міг, так і виживав.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Хто совість мав, то помагав, а дехто геть одказувався, щоб вижити самому.
Що вживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Всі ягоди, які були; липу, щирицю, кульбабу, лободу. Та тоді і бур’янів не було , бо їли все, що росло.
З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?
З липи – листя, а кору – не знаю.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Котів, собак, їжаків, а з птиці – що вловлять.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Вимінять можна було. Наприклад, мати робила тиждень за стакан солі. Борошно так само можна було вимінять. Але все тільки за роботу, бо більше не було за що. Грошей не було в людей, щоб купить. І не було де купить.
Чи був голод у містах?
Був, але не помітний. Не такий, як у селах.
Чи знаєте ви, що таке “торгсін”?
Ні.
Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?
Дуже багато. В сільраді є такі відомості.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Да. І не мало. Причому їли самі своїх, тобто родичів. Багато було випадків, що їли дітей, племінників. На печі задушили чи зарізали. А тоді варили і їли. Мати казала, що тоді десь у полі як працювала , а дома дитина мала була, і в обід треба було бігти годувать, то боронь Боже, ярами додому йти, бо ловили й їли.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
У городах, і возили на кладовище. Скрізь, де можна було. На кладовищі капали яму і туди кидали багато, і голих кидали, всяких, як скотину.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Заставляли того, хто привозив , копав яму, і кидав у яму. А звозив конякою тих, хто лежав під тином. За це давали 100 грам посліду (те, що залишилось після відвіювання зерна). Був такий случай: чоловік знайшов бабуню під тином пухлу від голоду, погрузив на віз та й везе на кладовище. А вона йому: “Я ще жива”. А він каже: “Я тоже жить хочу”. Бо йому ж за це дадуть 100 г. посліду. І вкинув її в яму. Вона якось вибралась і пережила того чоловіка. Пізніше вмерла.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від Голодомору?
Десь на старому кладовищі. Там спільна могила є. Та і на новому.
Чи поминають їх на свята?
Родичі поминають, батюшка.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
Згадують. Тільки тепер, а за часів Радянської влади – ні.
Чи є у вашому селі церква? Якого патріархату?
Є, Московського.
Чи встановлено в селі пам’ятник померлим від Голодомору?
Так. Є хрест на кладовищі і курган насипаний.
Чи знає сучасна молодь про голод 1932-1933 років? Чи розповідаєте ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Так.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Власть.