1. Місце запису: село Миколаївка Сумського району Сумської області;
2. Дата запису: 19.07.2005 року;
3. Хто записав: Глисенко Л.М.;
4. Респондент: Лисенко Мотрона Іларіонівна, 1924 р.н., народилася в селі Миколаївка Сумського району Сумської області. 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Миколаївка Сумського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Батьки казали, що голоду не должно було б бути, так зробили.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Не помниться, у нас такого не було.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Ні не знаю.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Не пам’ятаю.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Не знаю.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ні.

Як люди боронились?

Ховали те що могли.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Хто зміг приховував.

Хто і як шукав заховані харчі?

Не знаю.

Скільки їх приходило до хати?

До нас не приходили.

Де можна було заховати продукти харчування?

Як порося кололи ховали в хаті викопували яму і туди ховали.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

На роботу батьки ходили і там давали їжу якщо виробив норму.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

За одяг я не знаю.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Був контроль, збирали колоски.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні.

Хто охороняв поля і комори?

Актив колхоза.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Хто як, кого заставляли хто йшов добровільно хто як.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Об’явили і люди йшли. По різному було. Кого заставляли.

Де переховували худобу? В який час ходили забирати у людей зерно?

Не пам’ятаю.

Скільки разів приходили до хати?

Не пам’ятаю.

Коли почали люди помирати від голоду?

Більше всього в 1934 р.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Був патронат.

Хто не голодував в селі і чому?

Актив не голодував.

Хто зумів вижити?

Хто працював у колгоспі, хто хорошо робив платили – кормили.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

Ділилися.

Які засоби вживали до виживання?

Кожен старався щоб діти не померли з голоду.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Так.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Кожен їв що знаходив, ягоди, щавель, що росло що можна було їсти те й споживали.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Липа.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Не пам’ятаю.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Можна, якщо було що міняти. Був такий магазин, там було багато всього що люди здавали цінного (золото, срібло).

Чи був голод в місті?

Я за місто гарно не знаю.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Хтозна не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства?

В нас не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На кладовищі, родичі ховали.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Хтозна не знаю.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Кладовище .

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Це дуже давнє, родичі родичів згадують.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Мабуть поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є, а того не знаю.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Тоді такого не робили.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Розповідали а як, але їм мабуть в таке не віриться онукам, хай вони такого і не знають.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Правітільство тоді винувате було.

1. Місце запису: селище Олександрівка Олександрівський район Кіровоградська область;
2. Дата запису: 20 серпня 2003 року;
3. Хто записав: Яценко Максим Володимирович, 4 курс, 3-я група;
4. Респондент: Безкровний Федот Степанович, 8 травня 1923 р.н., народився в селищі Олександрівка Олександрівського району Кіровоградської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селищі Олександрівка Олександрівського району Кіровоградської області.

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви голодомор 1932-33 рр.?

Пам’ятаю і голод 33, і голод 46, і про голод 21 від батьків знаю.

А які, на Вашу думку, причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Та не було ніякого неврожаю. Це советська власть спеціально робила, щоб нас повбивати.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Ходили спеціальні вповноважені «продотрядовці», їх називали. Кегебісти ходили тоже.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Були. Тим хто доносив оставляли трохи їжі, обшукували менше.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Які документи. Ти тіки рота откриєшь теде зразу в тюрму.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Щоб залякать останніх людей робили що завгодно. Та і били, і в холодну закривали.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Мали зброю конечно.

Як люди боронились?

Майже не боронилися, бо боялися та і сил не було.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Важко було щось сховати, але весь час шось ховали.

Хто і як шукав заховані харчі?

Откуда я знаю хто це був. Шукали кругом, як тільки вміли. В хаті було найти легше, через це ховали десь на городі або у дворі.

Скільки їх приходило до хати?

Приходило по декілька чоловік. Весь час по різному – по двоє, по троє.

Де можна було заховати продукти харчування?

Так щоб точно заховати, то не можна було ніде – кругом находили. Постоянно щось видумували нове. В основному ховали на городі та в пучах.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Я не думаю, бо у них у самих все забирали. Але я точно не знаю, бо в колгосп не вступив.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Все, що можна було забрати – забирали. Даже одягу.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Він забороняв забирати колгоспне зерно в полі. Якщо когось ловили, то сильно наказували.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Конечно нє. Я ж кажу, що за це судили.

Хто охороняв поля і комори?

Самі колгоспники охороняли. Поля охороняли «польові сторожа».

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Почті нікто не хотів сам іти. Були конечно такі, хто вірив, що їм там буде легше, но після того, як у перших колгоспників забирали все майно, то бажаючих стало менше.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Заставляли, угрожали. Сам нікто не хотів йти.

Де переховували худобу?

Дехто вигоняв свою худобу в поле. Далеко, щоб не видно було. А розумніші люди продавали, щоб потом можна було щось купить.

В який час ходили забирати у людей зерно?

Частіше ходили в вечері, але і дном заходили, і з ранку.

Скільки разів приходили до хати?

Ходили поки все не забрали.

Коли почали люди помирати від голоду?

Як не стало, що їсті, так і почали помирати.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Якось я не ображав не це вніманіє. Навєрно, що вони не були потрібні державі.

Хто не голодував в селі і чому?

Власті не голодували. Ті хто робив десь на комбінатах могли достати щось поїсти і якось перебивалися.

Хто зумів вижити?

Донощики могли вижити, приближені до власті. А у простих людей – тим кому повезло.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

Родичи старалися помогати один одному, але не було чим помогати.

Які засоби вживали до виживання?

Хто що робив. Крали у людей продукти і речі, які можна було помінять. Їли все, що можна було їсти.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Я ж кажу, що була допомога, якщо було чим допомогать.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли все, що можна: сушили цвіт акації, терли і ліпили з цього оладки, рвали корені рогозу, конський щавель.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Я ж уже казав.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Тварин уже не було почті. Ходили на рибалку.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Да, у кого було на що міняти той буде мінять. Їздили даже в Росію і Білорусію.

Чи був голод в місті?

Голод був кругом.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Я не можу сказати точно, но вмирали дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства?

Я чув про людоїдство, але у нас здається такого не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

У нас є кладбіще де всіх і хоронили.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Похоронні бригади займалися похоронами. Їм хто платив, а кто ні.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Всіх хоронили в одному місці, спеціальних захоронень я не знаю.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Так, поминають.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Я туди не ходжу, але ніби поминають.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква є, але до якого патріархату вона відноситься я не знаю.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

У нас не має таких пам’ятників.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Зараз знає, і тоді знала, але всі боялись говорити. Я розповідаю і внукам і правнукам.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Совєтську власть.

1. Місце запису: місто Мала Виска Маловисківський район Кіровоградської області;
2. Дата запису: 10.07.2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Підопригора Омелян Ілліч, 1920 р.н., народився в місті Мала Виска Маловисківського району Кіровоградської області. 

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в місті Мала Виска Маловисківського району Кіровоградської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Совєтська власть тоді колективізацію в нас проводила. Була сначала артель «Горького», а тоді й колгосп організували. Всіх тоді і розкуркулювали, багацько було такіх хто не хотів йти в колгосп, то це ж нічого хорошого їм не принесло, одне горе. У мого батька було дві коняки, йому жиди купили, бо він такий совісний і роботящий був, та возив їм усякий товар, вони його наймали. То ті коняки забрали в колгосп, а вони гарні були, то їх і отдельно поставили і батько вхажував за ними. Так шо батько робив у колгоспі, то нам було трохи легше, і я тоже там підробляв, то коло коней, то в полі. За нашу роботу нас кормили. В колгоспі стояли два великі котли в ямі, на низ ями ложили солому, і варили в котлах затірку.

А що це таке затірка?

Муку перетирали, зерно ж не варили, і кидали туди, а ше шо туди кидали не знаю, то так ми трохи їли, а були времена, шо й ноги од голоду пухли. Но всі люди робили, бо понімали, як не будуть робить, то голодать будуть і даже діти тоже в колгосп на роботу ходили, пасли череду, або в полі щось робили.

Як ви вважаєте, хто винний в тому, що Україна голодувала?

Врожай тоді був непоганий, так шо з голоду мерти не должні були. А які запаси в нас були, то власті забирали. Вишкрібали все, де квасолину яку, чи крупи трохи було все забирали, нишпорили по всіх закутках. Це все масна власть командувала, наверху про це нічого не знали.

А в сорок шостому становище було гірше чи краще?

Ну як сказать, ми жили трохи лученько за других, бо батько роботящий в мене був, весь вік в колгоспі проробив, а мати шила, то люди шось та й платили, шо могли, але ж була, як кажуть, свіжа копійка в хаті. І в хаті в нас всігда так чистенько було, бо люди до мами приходили та треба ж було, шоб порядок був. А як порівнять, то в сорок шостому трохи лекше було, тіки природа підвела, великий неврожай був через засуху. Ото шо було в людей, посадили в землю, а нічого не вродило, та аж жалько було на ту землю дивиця. А люди мерли однаково шо тоді, то тоді. Бувало йде людина і на ходу впала, вмерла і все, і лежить ото на вулиці. А тоді їде підвода і збирає таких і звозить на кладбіще, де їх і ховали в одній ямі.

Чи були випадки людоїдства?

Я про таке не чув і не знаю. Це ж геть треба було з ума зійти , щоб людей їсти, хоча я припускаю, що таке могло случиця , бо время важке було.

1. Місце запису: село Обтове Кролевецький район Сумська область;
2. Дата запису: 2002 рік;
3. Хто записав: Артюшенко Ольга Володимирівна, студентка 2-го курсу історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
4. Респондент: Удовенко Анастасія Прокоповна, 1911 р.н., народилася у селі Обтове Кролевецького району Сумської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Обтове Кролевецького району Сумської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Коли в країні почалось страшне лихо мені було 22 роки. Особисто моя родина голодувала не дуже, бо мій батько володів цукроварнею і ми мали цукор, на який потім міняли їжу. Але по селу нашому людей багато голодувало. Їжу, яка була, у них ніхто не відбирав, але її було дуже мало. Збирали у полі гнилу картоплю, яка залишилась, потім її вдома мили, висушували. Вона була гнила, але в ній ще залишався крохмаль; коли з неї лишались грудочки крохмалю, їх товкли і отримували муку подібну масу. Збирали також конюшину, сушили її, товкли на муку, а потім перемішавши її з крохмалем з картоплі пекли пампушки, які були замість хлібу. Якщо була, то готували юшку, де клали трохи молодої картоплі, де в кого була. Чула, що дехто їв дубову кору, бо їжі в домі взагалі не було. Але в багатьох були хоч і поганеньки, але буряки. Їх мили, різали на дрібненькі шматочки і квасили. Потім з них можна було зварити якусь юшку, що нагадувала борщ. На цій юшці взагалом і жили. Квасили також конюшину. Але були і такі люди, які мали корову на господарстві. То вони вже ж і молоко мали, то звичайно ж не так вже голодували. Давали також вони молоко у позику, міняли на їжу, тощо. Цим, взагалі і харчувалися.

1. Місце запису: село Северинівка Сумський район Сумська область;
2. Дата запису: 26 липня 2005 року;
3. Хто записав: Коломиєць Т.І., бібліотекар;
4. Респондент: Ульяненко Зінаїда Гордіївна, 15 січня 1925 р.н., народилася у селі Северинівка Сумського району Сумської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Северинівка Сумського району Сумської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаю.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Неврожай.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Представники влади.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

В нас такого не було.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Не було.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Не було.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Не було.

Як люди боронились?

Не було.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Не було чого приховувати.

Хто і як шукав заховані харчі?

Комсомольці.

Скільки їх приходило до хати?

По 2-3 чоловіки комсомольці.

Де можна було заховати продукти харчування?

Не було чого ховати.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Давали батьку 5 пудів муки на місяць.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Цього в нас не було.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Чули, ганяли з поля, за зібране судили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Хто охороняв поля і комори?

Комсомольці.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Були такі, що і не хотіли.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Хто не йшов в колгоспи, виганяли з хат, висилали з села, судили.

Де переховували худобу?

Ховали в лісах, посадках, водили по розиграх в сусідні села.

В який час ходили забирати у людей зерно?

В нас нічого не було брати.

Скільки разів приходили до хати?

Ходили, один, два рази.

Коли почали люди помирати від голоду?

Весною.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ніхто не опікувався.

Хто не голодував в селі і чому?

У кого була влада і ті що забирали у людей продукти.

Хто зумів вижити?

Ті, що були багаті, і ті у кого були гроші.

Чи допомагали люди одне одному виживати? Чи ділилися продуктами?

Ні.

Які засоби вживали до виживання?

Хто, які міг.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не мали.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли лободу, щирицю, бурячні висадки, пасльон.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Липа.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ловили горобців, граків, голубів.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Можна було в Курську поміняти одежу на продукти.

Чи був голод в місті?

В містах була карточна система.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Умерло багато, а точних відомості не знаю.

Чи відомі випадки людоїдства?

Так, одна жінка порізала своїх двох дітей, засолила і їла.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Їздили мужики збирали померлих і закопували.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Так на кладовищах, в садках, на городах.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Всі люди, які залишились живими поминають своїх померлих.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Згадують і поминають і зараз і за радянських часів.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є, до Київського патріархату.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Так, встановлений хрест.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр.?

Розповідала і молоді, і своїм дітям.

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Владу.

1. Місце запису: село Марковка Штаповського району (нині Білопільський район) Сумської області;
2. Дата запису: 26 липня 2005 року;
3. Хто записав: Андрійчук Ольга Григорівна, культорганізатор ТЦ «Берегіня»
4. Респондент: Слободенюк Ксенія Іванівна, 1925 р.н., народилася у селі Марківка Штаповського району (нині Білопільський район) Сумської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Марківка Штаповського району (нині Білопільський район) Сумської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр. або у 1946 – 1947 рр.?

Пам’ятаємо.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?

Податки.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?

Влада.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда?

Чула, що були зрадники, які доносили на жителів села.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?

Документів не було.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?

Розкуркулювали сім’ї й висилали.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Зброї не було

Як люди боронились?

Ніяк

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Можна

Хто і як шукав заховані харчі?

Перетрушували всі шухляди, заглядали в усі кутки.

Скільки їх приходило до хати?

Активісти приходили по 5-7 чоловік.

Де можна було заховати продукти харчування?

Заривали в землю, ховали в колодязях.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Їсти давали.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?

Забирали продукти харчування та худобу.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Був закон: жорстоко карали хто укривав.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволяли.

Хто охороняв поля і комори?

Колгоспники (обіжчики).

Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?

Йшли бідняки в колгоспи, а багатих заставляли.

Чи змушували йти людей в колгосп?

Змушували смиком.

Де переховували худобу?

В ближніх насадках та лісах.

В який час ходили забирати у людей зерно?

З утра до вечора.

Скільки разів приходили до хати?

Коли щось знаходили, то приходили ще.

Коли почали люди помирати від голоду?

В 1933 році.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

За сиротами ніхто не піклувався.

Хто не голодував в селі і чому?

Куркулі та хто приховував продукти.

Хто зумів вижити?

Ті, в кого було поміняти що на їжу.

Чи допомагали люди одне одному виживати?

Не ділилися було нічім.

Які засоби вживали до виживання?

Їли зелень: щавель кінський, лободу, калачики рогі.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Ні.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли все, що оточувало.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Липа, вишні, акація, квіти.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Мишей, собак, ворон.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Міняли даже білизну на сіль, сірники, мило.

Чи був голод в місті?

В містах тоже був голод, їм було ще гірше.

Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?

Вмирали сім’ями. Вмирали цілі села.

Чи відомі випадки людоїдства?

У нашому селі не було.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Їздили по селу возами забирали умерших і хоронили в одну яму де прийдеться.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Ні.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Такого місця немає.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Поминають родичі, якщо остались живі.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві?

Зараз згадують, раніше не розрішали.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Є.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Ні. Все зрівнялосью

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам?

Розповідаю відвідувачам відділення ТЦ «Берегіня».

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?

Влада.

1. Місце запису: місто Середина-Буда Середино-Будського району Сумської області;
2. Дата запису: 1 жовтня 2003 року;
3. Хто записав: Нетудихаткін Ігор Анатолійович (студент 2 курсу історичного факультету КНУ ім. Шевченка);
4. Респондент: Пєвнєв Іван Якович,  29 вересня 1924 р.н., народився у селі Василівське Середино-Будського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Василівське Середино-Будського району Сумської області.

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Помню голод 1932-1933 годов и после войны тоже. В 33-ем у нас в семье от голода помёрли трое моих братов и сестра. И 14-ти лет не було.

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Причиной голоду був неурожай. У нас в районі всё вымокло, дождей было много. Помню, утром хорошая погода, солнышко, а во второй половине дня – дощ, холод, всё вымокло. Потом то, шо собрали, пришлось отдать за налог.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, то хто це робив?

Забирали у людей то, шо в поле выросло, на огороде. Власть забирала, милицыя.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?

Наград за доносы на соседа не было.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання податків?

Помню, мамка кинула в припічок припічок 2 ведра зерна, так був у нас Воскобойник (він був меліционером), роздягся, залез и всё выгреб. А у нас було детей семь душ. Батька забрали кулачить. То мы продали усё, шо було и поехали на станцию Пологи (жили там год), а же у 1934 году вертались домой, були документы у милиции, не були.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Всяко було, и детей в окно выкидали, и били, высылали, про аресты не знаю. А трагедии в семьях були. Люди без хлеба оставались.

Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

Не чув. Форму милицейскую помню, у Воскобойника було шапка-кубанка с красным верхом, а про оружие не чув.

Як люди боронилися?

Та ніяк! Стояли, плакали и мовчали, бо безправные були, хтось пробував заховать зерно, но всё на виду, находили, а люди безправные були.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Сховать? А куды? Всё перерыють и найдуть.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Я помню одного Воскобойника – милиционера.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

До кого як. Називалися отрядами. До кого два, три, чотири. По різному.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ніде. Даже стишок сочинили:

Завелась такая мода

У прохвоста-кулака:

На дворе лежат колоды,

А под колодами – мука.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Не помню такого.

Забирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Только зерно забирали.

Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Про цей закон у 33-му я не помню, а ось в 1947-му чули про нього, шо можно було попасть в тюрьму, если збирал тые колоски для себя.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні, я ж кажу.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Охраняли объездчики, на рысаках, в сёдлах, очень злые були. А коморы охраняли сторожа с ружьями.

Чи люди хотіли добровільно йти у колгосп?

Люди разные були. Хто шов, други не шли.

Чи змушували людей йти до колгоспів і як?

Да, заставляли.

Де приховували худобу, щоб не забрали у колгосп?

У нас не ховали. Приходили власти и хазяїн вёл корову, коня до общего загону.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Коли светло було, тогда и приходили.

Скільки разів приходили до хати?

Пока всё до нитки не заберут.

Коли почали люди помирати з голоду?

Весной 33-го году – самое страшное время. У нас в семье умерло четверо: Анатолий, Алексей, Валентина и Федор (мои браты и сёстры)

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Малых сирот забирали родичи. Я не чув про опеку державы.

Хто не голодував у селі і чому?

Не голодовали работники лесхоза. Они получали пайки. А хто работав на земле, а не начальником – пухли.

Хто зумів вижити?

Судьба у кого, хто сильный, хто збирал в лесу кору, корешки съедобные, ловили рыбу, в город бегали.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Нет, бо нічого не було. Отдай – сам помрёшь.

Які засоби вживали до виживання?

Лес помогал, крутились.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Не було у нас родичей, штобы помогли. У деда была семья – 21 душа.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Лободу, лупу, сосновые почонки, щавель, грибы, ягоды.

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Липа, сосна, сок берёзовый, шишки еловые.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Шо попадётся, то и ели.

Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?

Да. Только нечего було нам менять.

Чи був голод у містах?

Не знаю, но думаю, больше крестьяне голодовали.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Багато. Сколько, точно не знаю. Мерли в нашей Васильевке багато.

Чи відомі випадки людоїдства від голоду?

Нет.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

На погосте родичи хоронили.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Нечем.

Чи відомі у Вашому селі місця заховання людей, померлих від голоду?

Знают люди, на кладбище, люди старые помнят, хто и де захованый, хотя мало их осталось.

Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?

Родичи поминают.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкви – тепер і за радянської влади?

Не знаю теперь, а в радянський рас хто ж их поминал?

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Була, но уничтожили в 50-х годах.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

У кого як.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 р.р., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Казав своим детям, унукам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Власть винуватая.

1. Місце запису: село Стара Буда Звенигородський район Черкаська область;
2. Дата запису: 1 серпня 2001 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Петріченко Марія Архипівна, 1912 р.н., народилася в селі Стара Буда Звенигородського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Стара Буда Звенигородського району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Оце, гонуко, приспічило тобі це кошмар узнать. Дай боже, шоб ти й діти твої,  такого не бачили й не чуствовали… Тоді я з чоловіком і донькою Ніною (тіткою твоєю) жили тут в селі. Село в нас і тоді бідне та мале було. Вся молодьож після школи зразу в город тікала, були тільки старіки та дітки манюні. Я робила фельдшеркою в дєтском садіку, а чоловік мій – конюхом в колгоспі. То коли в триццять третьому году почалась голодовка, то діти всадік неходили, бо не було їх там чим кормить, то й мене з роботи вигнали. Їсти не було чого взагалі. Ото вирили «баландюху» з трави та ше я коржі з тирси пекла на воді. А в мене кума Танька Морозна була, вона зараз в Польші в дочки зятя живе. То Танька колись прийшла позичити в мене каструлю. Я їй дала ту каструлю, а вона пішла собі. А я згадала, шо кришка до каструлі там малувата, то й пішла до неї, шоб помінять на більшу. Заходю, а в неї в сінях все, кров`ю заляпано, геть даже на вікнах кров була. Харашо, шо я фельдшеркою була, то до крові привична вже, а то б, навєрно, в обморок впала б… заходю до неї  кухню, а там мнясо вариться в моїй каструлі. Питаю, шо за мнясо, а вона сказала, шо це вони знашли мертву козу та й варять оце, бо вже від голоду синюшні ходять. А я бачу, шо в каструлі п`яточка дитяча зтирчить, я закричала та й з хати вибігла, єлі-єлі до пам`яті пришла. Виявилось, то вони заманили якесь мале циганча, їх тоді багато на селі було, та й зарубали його. Танька й мені хотіла дати трохи мняса, а я отказалась, бо всю жизнь дітей в садіку лічила, а тут… Не захотіла, бо не могла тоді б з таким тавром на серці ходить. А в сорок сьомому тоже страшно було, хоч вже й не так, як в триццять третьому. Їли все, шо можна й не можна було. Приходили якісь люди, та все виукуали й винюхували, всі кутки обнишпорювали і на горищі тоже. Коли все, шо було забрали, то ше й в туалеті провіряли, «з чим ми туди ходим», а побачили, то більше не заходили. А в нас же ж хата недалеко од цвинтаря, то страшно було дивитися, як туди купами людей возять, а потім ті молили розкопували голодні люди, шо вони з тими трупами робили – можна тільки догадуваться. Страх та й годі! Дай Боже, тобі та й нікому такого не пережить…

1. Місце запису: село Красносілля Черкаський район Черкаська область;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Сьозна Ніна Кирилівна, 1923 р.н., народилася в селі Єрки Катеринопільського району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Єрки Катеринопільського району району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Ніно Кирилівно, розкажіть, будь ласка про голодні роки в 1932-33 р і 1946-47 рр.

Дочко, не помню я в якім воно годі шо було – стара вже баба Ніна стала, пеержила багато. Ну та, шо спомню то розкажу: у нас в Єрках (с. Єрки Катеринопільського р-ну Черкаської обл., в Красносілля Ніну Кир. забрала дочка, бо мати дуже стара і хворіє Ю.В.) важко було, важко. Зразу як позбирали бригади увесь хлібець з горища, з сіней винесли клуночок квасолі – усе повизбирували, то ми довго голодали, їли шо попало. А потім мати нас кинула і пішли у світ шукати харчів, на Западну на заробітки, то ми її й не бачили більше, чи жива, чи вмерла, та ніхто й не шукав – ми малі були, а таке тоді творилося страшне, шо всім взрослим до нас було байдуже. То осталися ми, я, сестра і братік, утрьох вижили. Збирали колосочки на полі, а активісти ловили і судили всіх, у кого хоч одненький за пазухою найдуть. Судили і в тюрьму сажали усіх, і дітей тоже. Не довго ми рискуали на полі, бо якось актівіст один братіка побив дуже, та він утік всьо равно. То ми ворон ловили, їжаків, собак, котів, крис,а тоді і їх не стало. Я після голоду ше довго собаки чи кішки в салі не бачила. І жолуді їли, бур’яни жували тільки і випльовували, бо дуже жорсткі, непережуєш.  Попухли зімою, мерзли, ані ходили: ноги ватяяні, з них тече юшка якась смердюча… А дядько наш багатше жив, у нього сім’я велика була і хліб був. Правда, я не знаю, чого в них все не позабирали. Дядина була жадна, своїм дітям все норовила кусок дать, а ми прийдемо і стоїмо в дверях, а слізоньки ж, як горох котяться. Дядько було питає: “Ти давала дітям хліба?”. А дядина мовчить, тільки сопе, тоді він те саме, а вона знов мовчить мов і не чує. То він зітхне тільки, а нам і дасть трохи. Мала же була тоді, зараз памнять вже нікудишня, а оце чого так добре помню, наче перед очима ота дядина стоїть, шо нам хліба не давала.

1. Місце запису: м. Ватутіне Звенигородський район Черкаська область;
2. Дата запису: 30.07.2002 року;
3. Хто записав: невідомо;
4. Респондент: Похитайло Семен Іванович, 1932 р.н., народився в селі селі міського типу Єрки Катеринопільського району району Черкаської області.

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі міського типу Єрки Катеринопільського району району Черкаської області.

(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)

Я даже не знаю, як ми тоді вижили. Було дуже важко, і ніхто не знав, шо з ним дальше буде. Сім’я в нас була не бідна. Всі ми жили при купі: Батько, мати, стара баба ( батькова мати), я та мій брат Шура з жінкою Машою і дитина їхня. Батько мій робив бугалтером в сільраді, а мати дояркою старшою в колгоспі і брат мій з дитиною своєю, та й заодно й за мною дивилась і по хазяйство добре: дві корови, свині, кури, гуси, індики, кролі… Ми вирощували овощі і продавали на базарі, а ми мати в неділю та по праздніках виносиа молоко і сметану на продажу, то було в нас і хліб і до хліба. Раз батькові на роботі хтось сказав, шо горе насувається, хоч ніхто в селі не вірив, то вони з матір’ю і з братом вночі втіхаря копали в садку під гноєм бункер і ховали туди харчі; Коли прийшли забирати продукти, то винесли все начисто з клуні і з погріба, ше забрали корів, поросят і всю птицю, а Шаріка, собаку нашого застрелили, бо він на них гавкав. Жалко, хароший був пьос… А ще жальше було корів, бо в Маші братової дитина мала була, а в неї якраз молоко пересохло і кормить нічим було. То вона по чучуть борошенця в воді кип’ячоній розбовтувала і з ложки кормила. У нас в селі був іскуствєнний ставок колзозний, то ми поначалу з хлопцями вночі сєтку натягували на рибу, а потом той ставок обтянули колючою проволкою, як у войну, і стояли там охранніки з ружжами і нікого не пускали, а один дядько якось вночі поліз туди, то вони його вбили. З тих запасів, шо в бункері закопали, ми кормились два місяці і сусідів потихеньку підкормлювали, але за нашою хатою і двором вобще, почали слідить, і одного дня прийшли й забрали все, а бункер зірвали. Даже дрібну картопельку повикопували. Мати довго плакали і кляли все начальство. Помню, оце як щас, сиділи ми з Шуріком на криниці  нас в дворі і висмоктували сік з бруньок березових, а він мені і каже: “Знаєш, Сєнька, якби оце зараз сюди до нас приїхав Сталін з Москви,то я б його тоже посадив би на цямрину, напхав би його чорного рота цими бруньками, а коли б він почав би вже ригати, то перекинув би його догори ногами в криницю, шоб він там і захлибнувся, сволоч. Зараз Сталін, нєбось, сидить в кабінеті свойому і їсть ковбасу з салом, а може ше жареного індика, щоб йому кістка поперек горла стала, а ми тут з голоду пухнемо”. Наш кум, дядя Федя, мій хрещений, помер в нас під забором. Його жінка, тітка Олена, казала, шо він ішов до нас, шоб нарвать молодої трави на баланду, то так і не дойшов. Жалко чоловіка, він мені, помню, був як другий батько, даже колись кусок сахару дав і ше фуражку свою подарив, як сувенір. Оце оставив сиротами двох дочок і сина малолєтнього. Вони потом переїхали кудись на Кавказ до родичів. Да-а , жилось не так як щас. Перше, що наївся, то була редька. То в мене тоді так пузо роздуло, що я не міг ні лежать, ні стоять, і тошнило дуже сильно. Досі, як подивлюсь на редьку, то клубок в горлі стоїть…