1. Місце запису: село Осоївка Краснопільського району Сумської області;
2. Дата запису:  28 жовтня 2008 року;
3. Хто передав: Бондар Тетяна Миколаївна;
4. Респондент: Погрібний Григорій Васильович, 1926 р.н., народився в селі Осоївка Краснопільського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Осоївка Краснопільського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

32-33 р..

Які на Вашу думку, причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забрала урожай влада?

Забирала урожай влада.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив?

Наші осоївські люди. Були організації.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Невідомо.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Ні, не мали.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Мабуть.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Ні, не мали.

Як люди боронилися?

Ховали.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Ні, не можна. Знаходили все.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Бобир Петро, Заїка Кузьма, Заїка Ганна.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

2-3.

Де можна було заховати продукти харчування?

В землі.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Так, в обід давали.

Забирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

Забирали все.

Що таке закон про “П’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Не давали дітям збирати колоски якщо попадалися судили.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Ні.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Свої люди.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Не всі.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували.

Де переховували худобу, щоб забрати в колгосп?

Ніде.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Вдень.

Скільки разів приходили до хати?

1 раз.

Коли почали люди помирати з голоду?

Зима 1932-1933 р..

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Ніхто не опікувався.

Хто не голодував у селі і чому?

В кого було золота чи серебро, їздили до міста і міняли на харчі.

Хто зумів вижити?

Вижили ті, в кого була корова.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Родичі можливо і ділилися.

Які засоби вживали до виживання?

Були страшні і тяжкі.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Родичі, які мали змогу допомагати.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Так.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Липа, кінський щавель.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Ні.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Так.

Чи був голод в містах?

Ні.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Дуже багато.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Були.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Були виділені спеціальні люди збирали померлих везли на кладовище.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Мабуть так.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

На кладовищі.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?

Так.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

За часів радянської влади ні.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Так.

Чи знає молодь села про голод 1932-1935 р.р., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Так.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Влада.

Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?

В місті міняли золото чи серебро на харчі.

1. Місце запису: місто Білопілля Сумської області;
2. Дата запису: –;
3. Хто передав: -;
4. Респондент: Нестерець Парасковія Петрівна, 1924 р.н., народилась в місті Шепетівка Хмельницької області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в місті Шепетівка Хмельницької області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви період Голодомору 1932-1933 роках?

Я все знаю.

Які могли бути причини голоду?

Люди ходили. Не буду плакать. А я робила на торф’яному, батько остався вдівцем, матері не було. Мене й не приймали, цу в мене баба в Шепетовкі робила в больниці і вона мене взяла. Вона й каже, батька в армію забрали, а мачуху взяв. Ходім Пашко до больниці так будеш там робить. В мене скільки було барахла, одібрали. Вони голі, босі. Було мені сем год, як матір забрали. Все могла і ціпами молотили. Взяли мене в больницю стірать.

Якщо відбирали у людей продукти?

Позика була і ночами ходили за позикою. Брали, а тоді вже як на тою я робила так бідні люди, ото клевер, що цвіте красивим – Іли. Кропива жалиться та плачуть та кричать. У нас були дві корови, там ми стару зарізали, а молода осталась. Давали муки нам.

Хтось приходив, шукав продукти?

Ні, такого не було, а свиней брали. Брали свої то на м’ясо, то на те.

Колоски збирали?

Збирали, да. Їдемо збираємо, голова ганяє.

Чи охороняли поля?

Там об’єздчік їздив ганяв, а ми кажемо як скоти ми голодні не повинні бути.

А люди хотіли іти добровільно в колгосп?

Люди в колхозі робили, тільки їм плата така була.

Худобу переховували від колгоспу?

Худобу ховали і стріляли і палили. Мене в Германію брали.

Чи помирали люди з голоду?

А-ма…. Скільки їх померло. Не дай Бог нікому.

В селі були такі, що не голодували?

Були. Я робила на торфяному нам муки давали, корову зарізали. Ми їли.

Яку їжу споживали рослинну, тваринну?

Картоха була своя, може хтось і убивав.

Чи були випадки людоїдства?

Людей не знаю, а коней їли.

Де померлих ховали?

А Бог святий знає. Тіх шо дома, так під піл ховали, а тіх – там. Було все не дай Бог пережити.

Чи забирали речі?

Ніхто нічого не брав, люди самі ходили продавати. Ходили пухлі тільки не голі. Було всього, ну ми так не бачили, щоб голодовка була.

1. Місце запису: місто Суми Сумської області;
2. Дата запису: 26 липня 2005 року;
3. Хто передав: Котенко Інною Павлівною, завідуюча відділенням соціально-побутової реабілітації;
4. Респондент: Письмиченко Олена Михайлівна, 1917 р.н., народилась в місті Суми Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в місті Суми Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 рр.?
Ну как же не помнить, я уже в школу ходила, помню Голодомор, семьи вымирали. 

Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду – неврожай, засуха, податки?
Оте то я была школьницей, не помню в каком класе, но уже 2ой ступени, не в 4, 5ой, а в 6 перших; как же мне не вспомнить.. Небольшая была. Скорее всего хлеб продали, потому шо никакой ничо ни паники ничего, а вдруг тебе объявили,  стали ходить по дворам и искать у кого закопано.

Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Ну, с власти. Как же так, прислали, они такие были жестокие, жутко у мами обнаружили пол-мешочка пшенички, и ее посадили. Но благодаря тому, що братик был в армии, так ее отпустили.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Капали. Пана у меня был очень умный человек и работящий, и он не долго прожил, а приобрел 2 ком.дом построил, для лошадей, для коровушок, для птици, погреб и года поступила новая власть, так донесли, що а потом эти, которые донесли, так сказали спросите в люде, он никого не эксплуатировал.

Як це відбувалось? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?
Я вот это не помню.

Чи застосовували до людей покарання: побиття, висилання, арешти?
Ну как же так… мамочку арестовали, за что спрашивается. По-мешочка, дескать, та спрятала, забрали эту пшеничку и посадили ее, сажали..

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?
По-моему так приходили.

Як люди боронились?

Ну как защищали? Забрали да и всё, сажали. Ну они объясняли тем, что мало урожая, хлеба не хватает, а надо кормить. Они мотивировали! Если на самом деле неурожай.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

А от же, мамочка положила зерно за дверью, и они нашли, забрали, и маму забрали сразу. Она с пол-месяца сидела, а потом они освободили.

Хто і як шукав заховані харчі, продукти як їх звали? 

И в квартирах, и по двору, везде, везде, даже и в саду.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Не один.

Де можна було заховати продукти харчування?

На чердаке можна спряжать было, у свининце прятала там мама, вот это, что в мешочках; и в квартире.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Я работала в колхозе даже, поганяла даже, конна перевозили, кода молвили... Мне еду не давали, а трудодни. Мне давали трудодни, а давать мне нечего было.

Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники,                  худобу, тощо?

Не помню, родненькая, не могу врать, но знаю, шо вещи не забирали, нечего было забирать.

Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?

Нет.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Собирать разрешали. Мы даже пчёлок кормили, дак мне даже юбочку и кофточку за то шо я….

Хто охороняв поля і колгоспні комори?
Просто не интересовалась. Безусловно, в слух сказать было нельзя, боялися, но не хотели. А ведь я считаю, шо колхозы, совхозы это хорошо. А ведь сейчас у нас никаких нз нету. А тода было. 

Чи змушували йти людей в колгосп?

От это точно, обмануть тоже не хорошо. Ну я не скажу вам истину.

Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?

Да везде, где только можно.

В який час ходили забирати продукти у людей?

Когда им лучче было искать, так вони и ноччю приходили: и ноччю и днём приходили.

Скільки разів приходили до хати?

Раза 3-4, вот так. Пока то немножко уладилося, всё это.

Коли почали люди помирати з голоду?

Ну в этом же году, мне было, я перешла в 5ом классе. Летом -осенью.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Были сироты. Вот это не знаю. А детей съедали. Вот моя сестричка встречалась с молодым человеком, скромно, хорошо, переспали, ишел специально по свету, решил ехать в Ростов, не разрешила. Потом родила, отдала его родителям. Конечно увозили. А куда девались, Бог его знает.

Хто не голодував в селі і чому?

Безусловно, были, в кого коровка была, в кого, тода же были и сад, 70 соток, там двор, там и всё. Были такие, шо не голодали.. 

Хто зумів вижити?

Маму прокормил братик, меня туда забрали, и 2х сестёр забрал в город. Все живы остались, а там устроили в подсобное хозяйство в воинской части аеродрома.

Чи допомагали люди одне одному  виживанні від голоду?

Это станица Каневская была. Ну вот наши были с одной стороны багатые, а с другой нет, так они малючке просили дать. Мама давала-давала. Потом говорит, что нечего дать уже. А чем было делиться. Шо было немножко.

Які засоби вживали до виживання?

Помощь от брата. Он же служил в срочной службе.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

От брата. Там же солдаты ели, а оставляли же – обедали, завтракали, ужинали, а он эти крошки собирал, там шо-то недоел, сушил и ото высылал маме. Так он и спас.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

По-моему всё ели, потому шо свой сад вот это был у нас, я помню, что сын жил отдельно, а потом пришёл, а он был секретарем, председателя колхоза, и по-видимому там немножко оставалось..

З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?

Нет, шоб так ото крапиву или шо, не помню. Картошка была, хлеба не было. Потому шо было, так всё забирали, А так.. шо соленья, там капуста, всё это ели.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Всё выпало с головы. Не помню.

Чи можна було купити чи виміняти в місті?

Почему-то не интересовались этим. Мама так и дожила в этом доме, так и умерла, и сестричка старшая.

Чи був голод в місті?

В городе «да».

Чи знаєте що таке торг сін?

Слышала, но уже не помню шо это.

Скільки людей померло в селі? 

Нет, нет. Конечно, семьями, я ж вам говорю. Я раньше уехала и окончательно уже не могла сказать. При мне одна, а сколько умерло.. это нада. Много умерло.

Чи відомі випадки людоїдства ?

Ели, ели. А тогда тем более, если сейчас ели, конечно ели.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Ну, кто оставался. Я уже не была, я была с братом.

Чи платили тим, хто займався поховання померлих?

Не знаю, деточка.

Чи відомі у Вашому селі захоронення людей, померлих від голоду?

Я даже и маму свою не найду. Сестричка ещё была жива, поехали, мамочку найдеш или нет, так она спросила у этой, у кладбищенской сторожа, так она говорит, что тут уже столько там похоронено.

Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?

Кто его знает. Мне повезло, что Ваня был в армии.

Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Да, конешно.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Да, была церква.

Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Нет, не было.

Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр? Зокрема, чи             розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Кто его знает. Я помню, но подробности, конечно не могу вже так, я ж ужеуехала, Рассказываю, но они не слушают, оно им не нужно, говорят, а зачем ты бабушка говоришь…

Кого Ви вважаєте винним в загибелі багатьох людей?
А вот точно.. Знаю, что и работали же колхоз, а кто виноват, вот это я.. Ну, неграмотность!.

1. Місце запису: село Першотравневе Золотонівського району Черкаської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто передав: невідомо;
4. Респондент: Лилиця Поліна Іванівна, січень 1918 р.н., народилась в селі Коврай (Першотравневе) Золотонівського району Черкаської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Коврай (Першотравневе) Золотонівського району Черкаської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Голод був. Не голод, а муки. Жили як всі. Їсти було шо. Хліб був. Люди жили не погано. Та це до голоду. Голодували. Їжі не було, що ж там було їсти. Куркулили. Прийшли забрали увесь хліб. Забрали все з хати. Били батька, бо хліб не хотів віддавати. Людей залякували. Палили повітки. Люди вимирали. Трясьття то комуністи те робили. Ховати їжу боялись. З села ходили в інші села, просили хліба. Було що хліб одбирали. Комуністи. Місцеві з сіл. Варили де в кого був гарбуз, пшінку. Мати міняла одижину на хліб. Набере лантух і виміняє його на хліб. Та на скільки його вистачало. Батько пішов з дому в Черкаси. Робив за хліб у кузні. Та було всього. Людей били, кидали в яму. Мама йшла стежкою, вирвала трошки колосків. Прийшли забрали. Засудили на год. І ще з села забрали. Ми ходили у Херсон пішки до матирі. Лишились втрьох з сестрами Санькою і Настею. Були діти мерли. З села возили дітей у Київ і залишали на вокзалі шоб з голоду не померли. Там люди підбирали. Померла матирина сестра.

1. Місце запису: село Першотравневе Золотонівського району Черкаської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто передав: невідомо;
4. Респондент: Лиска Єлизавета Луківна, 1922 р.н., народилась в селі Коврай (Першотравневе) Золотонівського району Черкаської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Коврай (Першотравневе) Золотонівського району Черкаської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Аякже. Був голод. Було 12 душ у сім’ї. Усі голодували. Двоє вмерло з голоду. Приходили забирали. Відавали самі бо боялись тож нелюди. Забрали все що було в хаті. Очищують всі зашпорки. Всяке зерно. Ми питалися жолудями, листям з береста. Листя з береста товкли і пекли оладки. Як було тяжко. Їли погони з пшинки. Ходили на заробітки. Ходили рвали колоски жита. Могли посадити. Потім давали якусь болонду. Потрошку давали хліба. Мати рвала зерно для колгоспу за це давали якогось хліба. Батько збирав мертв’яків і кидали у провалля, а ще в те провалля залазили рубали м’ясо приносили додому і так виживали. Навесні як розстало ходили собирати мерзлу картоплю і робили оладки. Аби вижити. Ходили за 10 км за 15 км приносили до дому та їли. Їли люди людей. Ідуть люди, просяться переночувать. А ті кажуть: “Ідіть до нас” і їли. І мене чуть не з’їли. Мати напекла з квасолі пиріжків і носила продавать на базарі. Підійшов чоловік і каже: “Пішли до мене я там дам гроші бо тут нема”. Привів мене до дому і каже: “У мене гроші заховані на горищі”. Сам заліз і каже: “Лізь до мене”. Зове мене: “У мене тут гроші заховані”. Я й залізла на драбину. Вилізла до гори а тут соседка в сіні йде і каже: “Чого ти там. Іди сюди, я щось скажу”. Колиж вона мені каже: “Ти луче тікай відусіль”. Бо він людей їсть і привела мене до батька. Забирали. Забирали кобилу, лоша, сани, сівайку, плуг. Винні Ленін і Сталін. Це Ленін таке робив.

1. Місце запису: село Першотравневе Золотонівського району Черкаської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто передав: невідомо;
4. Респондент: Душка Настя Пилипівна, 1911 р.н., народилась в селі Коврай (Першотравневе) Золотонівського району Черкаської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Коврай (Першотравневе) Золотонівського району Черкаської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

У колгоспі робили батько і мати. Корова була, доїли потім забрали. Курей забрали, хліб, гарбузове насіння. Сім’я велика. Семеро. Варили заколоту. Збирали лушпайки та їли. Варили гнилу картоплю. До голоду хліб був. Усе забрали. Комуністи із своїх в селі спалили повітку. Казали де хліб. Побили шибки і викинули малу дитину в сніг. Чоловіка тягли і кидали в колодязь. Потім брати піймали і вбили. На посів не залишали. Насилували жінок. Той, хто командував на селах каже днювальному: “Іди приведи Гавриловну жінку”. Жінка падала перед чоловіком на коліна і просила, щоб він її не пустив. А він каже “Іди бо завтра прийдуть опишуть хазяйство і відправлять на Соловки”. Та всього було. Вмирали люди.

1. Місце запису: село Першотравневе Чорнобаївського району Сумської області;
2. Дата запису: невідомо;
3. Хто передав: невідомо;
4. Респондент: Баранова Ольга Михайлівна, 1914 р.н., народилась в селі Першотравневе Чорнобаївського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Першотравневе Чорнобаївського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Дітей у сім’ї було багато, шестеро. Батька не було, врізався косою і вмер. Я була найменшою. Мати робила на коноплях. У 33 голодували. Дітей багато шо було прийшли все забрали. Мати тюкала ходила в комітет бідних. Казала що діти помруть дайте трохи зерна. Казала що син воював за Леніна загинув на Грожданській війні. Казали що багато загинуло то що всіх хто залишився годувати. Мати продавала речі познімали рушники, їздила в Херсон продавала до ночі. Привезла муки. Нажарила млинців. Всі ж були голодні. Старша Монька наїлась, вийшла з сіней впала і вмерла. Погано жилось. То людей спеціально мучали. То таке сталін робив. А хто ж. Ото люди вимирали, а вони їли. Різали бур’ян, м’яли варили. Погане та щось ж було. Спали не було ж чого їсти. Не хто не чого не говорив. Прийшли б забрали. В селі робили дірки на ставку гатили рибу. Хто б її чистив варили і їли.

1. Місце запису: село Сарнавщина Конотопського району Сумської області;
2. Дата запису: 21.07.2003 року;
3. Хто передав: Дудченко Ірина Іванівна;
4. Респондент: Лузан Євдокія Степанівна, 1925 р.н., народилась в селі Сарнавщина Конотопського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Сарнавщина Конотопського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?

Цей жах пам’ятаємо всі ми, страшні роки голоду, особливо запам’ятався мені голод 1946-47 р., бо в 1933 я була ще зовсім дитиною.

Які на Вашу думку, причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забрала урожай влада?

Це все вина жорсткої політики Сталіна, влада забирала врожай, бо влада вважала, що с/г повинно тримати всі вітки промисловості.

Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це робив?

Був жорсткий тиск, потрібно було сплачувати державі податки, ще й переплачувати за товари промисловості.

Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?

Не знаю, але просто так ніхто цього не робив.

Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?

Не мали ніяких документів, нападали на села, відбувалося повне пограбування села.

Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?

Були і побиття людей, калічені люди в результаті запускали господарство, бо не могли вправлятися.

Чи мали зброю ті, хто ходили відбирати хліб у людей?

Я з цим не сталкувалась, бо їх тоді боялись – віддавали й так.

Як люди боронилися?

На хлібовикачку з району були прислані спеціальні уповноважені, які контролювали здачу хліба. В 1946 р. весь урожай забрала влада, а ми залишались голодними, хіба щось приховаєш.

Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?

Мізерну частину ховали, але щоб прокормити сім’ю, було цього мало, а вилучала влада і насіння, картоплю.

Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?

Підвищувала влада план хлібозаготівель, а план потрібно було виконати. Це були представники сільких райкомів.

Скільки їх приходило до хати? Хто це був?

Пару чоловік ходило по хатах.

Де можна було заховати продукти харчування?

Ховали в одежу, комори, сараї, закопували в землю.

Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?

Вся сім’я працювала в колгоспі, а додому йшли голодними.

Збирали лише продукти харчування чи інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?

В колгоспі все зібране вивозили повністю, а з двору стягували великі побори за скотину, дерева, а хто не сплачував податки – забирали все. Ходили по хатах перед посівом – забирали все.

Що таке закон про “П’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?

Я його й пережила, але ще була малою, щоб виконати хлібозаготівельні плани, держава проголосила власністю навіть врожай.

Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?

Не дозволялось, застосовувалось до збираючих побиття.

Хто охороняв поля, колгоспні комори?

Це було голови райвиконкомів, голови сільських рад.

Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?

Ніхто не хотів йти, бо заробіток весь забирали, а давали воду та шматок хліба.

Чи змушували людей іти до колгоспів і як?

Змушували, бо вважали, що так усе буде під контролем.

Де переховували худобу, щоб забрати в колгосп?

Ховали у стайнях, за сараєм.

В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?

Рано вранці – поки всі дома.

Скільки разів приходили до хати?

Один раз на день.

Коли почали люди помирати з голоду?

З осені 1946 року, бо податки треба було сплачувати, а зима на носі, а в нас топить нічим, їсти теж нічого.

Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?

Держава не опікувалась, чужі люди допомагали як у самих було чим.

Хто не голодував у селі і чому?

Мабуть наближені до влади, бо всі селяни пухли від голоду.

Хто зумів вижити?

Якось тримались на дуже поганій їді, боліли, але боролися за життя.

Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?

Родичі допомагали одні одним, та й люди були якісь добріші одні до одних.

Які засоби вживали до виживання?

Життя було зовсім погане, їсти зовсім нічого. Їли жолуді, лушпинання, буряки.

Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?

Мали допомагали чім могли.

Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

Їли жолуді, буряки, лушпиння з картоплі, хліб їли, який і собаки не хотіли їсти, гнилу картоплю.

З яких дерев, рослин, вживали листя, кору в їжу?

Їли листя з дерев, цвіт акації, жолуді.

Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

Вживали м’ясо загиблих тварин, горобців ловили.

Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?

Грошей купувати ми не мали.

Чи був голод в містах?

Не доїдали люди і в містах, поширювалась дистрофія, поширювались хвороби, бо не було мила – захворювання.

Чи знаєте Ви, що таке “торгсін”?

Торгин – закрита торгова справа, яка за наші гроша лікувала іноземців, обслуговувала їх.

Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?

Голод найсильніше вдарив по селу. По Сумській області на середину 1947 року смертність перевищувала народжуваність. Люди мерли як мухи.

Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?

Траплялось і таке страшне лихо.

Де і хто хоронив померлих від голоду?

Прості смерті ховали померлих.

Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

Люди допомагали одне одному, а в цьому страшному горі без ніяких грошей.

Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?

Наше сільське кладовище.

Чи поминають їх на “Проводи”, “Гробки”, Зелені свята?

Поминають, несуть все що є на столі. Роздають дітям цукерки.

Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?

Повинні згадувати, бо ці люди не винні, в тому, що держава знівечила життя людей.

Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?

Церква православного патріархату.

Чи вставлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?

Стоять надгробні пам’ятники.

Чи знає молодь села про голод 1932-1935 р.р., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?

Я думаю, що знає, а розповідала і дітям і внукам.

Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?

Голодомор організований самою сталінською системою.

1. Місце запису: село Русанівка Липоводолинського району Сумської області;
2. Дата запису: -;
3. Хто передав: -;
4. Респондент: Якуб Галина Остапівна, 1936 р.н., народилась в селі Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Русанівка Липоводолинського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Про голодовку 1932-1933 р. мені батько розказували. Казали шо було тяжко, дуже тяжко, ото єлі пережили той страшний період. Бо якраз тоді почалася колективізація. Забирали все чисто.Вигрібали до останньої зернини, яка була захована десь в глечику. Заставляли йти в колгоспи. Батько казали, шо перед тим, як я народилась, люди почали йти в колгоспи, бо трудне життя було, а там якусь юшечку давали. А ще було завдання розгромить куркулів як клас. Якшо йдеш у колгосп , то забирали постройки залишали тільки хати , комори хороші везли в колгосп, сараї палили. А ще до нас посля войни привозили кукурузу, давали качанами, або по 10-30 кг. Землі посля войни майже не було, лише садиба 36 соток, більше не давали. Так ото у нас посля войни як такой голодовки не було. Тяжко було, но не так як в 30-х годах, батько казали шо тоді страх шо творилось. Посля войни 800 руб. був пуд муки , так ото її ми купляли. А ще в нас був овес, так ми його здавали в комори, а там була драчка, де ми його драли і пекли галєти. А ще, як і в 30-х годах, пекли млинці з липи. А ще в нас була корова, то нам було неважко. Легше ніж другим жилося. А ще була і картошка, правда трохи гнила, но була. Людей майже не померло, бо я ж кажу, шо як такого голоду посля войни не було. Вижили. Важко було, но вижили.

1. Місце запису: село міського типу Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;
2. Дата запису: -;
3. Хто передав: -;
4. Респондент: Яковенко Микола Савич, 1921 р.н., народився в селі Липова Долина Липоводолинського району Сумської області;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Липова Долина Липоводолинського району Сумської області. 

(при розшифровці матеріалу, збережено мову респондента)

Перед тим як казать про голод 30-х років, нада сказать про кляту колективізацію. Ми повинні були йти в колгосп. Не хтіли йти, но йшли. Політика така в страні була, так ото й йшли, бо сказали, так ото те й робили, шо скажуть. Люди почали голодувать ще на початку 30-х годів. А з 1932 р. голодували всі. Найжалькіше було масесеньких діток, ми вже старші були, якісь проворніші, а то малесенькі з матір’ю, бо хазяїна заберуть і всьо, живи як ото можеш так і живи. Нікому до тебе не було ніякого діла. Ага, так як була ота колективізація то забирали хліба: раз прийдуть, а тоді ще раз ідуть по другому кругу. Вишкрібали все шо було. Приховать не можна було. Так ото на 30-ті годи не було в нас ніякого запасу. Правда наші матір мали рушники. Такі гарні червоні кролевецькі рушники. Вони нові були. Так ото мати їх брали і йшли на базар, там міняли на 3-4 стакани жита чи пшениці. Рушники нові, гарні були, але ото треба було продавать, бо нада виживать, шоб з голоду не вмерти. А ще мати міняли і скатерті і інші рушники. Міняла все, що десь раніше приховувала. Ото-таке було. А ще мати млинці пекла. Ото я з братом липу рвали, в нас її багато було, та й зараз її багацько не зря ж наше село називається Липова Долина. Ага, так ото нарвали липи, потом товкли її і були млинці. А ще ми часто на поля ходили. Ото було підемо, сядемо в пшениці, і як ото що зерно молоде, як молочко, так ото сидимо там і їмо. Їсти хотілось дуже. А ще в нас груша була, воно не груша, а дичка. А вона рясно родила, а ці груші маленькі були. Так ото ми ще й груші їли. А людей вмерло багато. Ой і дуже багато. Влада винна. А місце одне було де мертвих ховали, це на кладбищі, на отому старому, шо біля церкви якраз. А там раніше інкубатор був, так ото туди людей скидали, а тоді всих в купі ховали. Страх шо творилось. Дуже багацько ми поховали. Наші батько тоді вмерли. Так ото мати викручувались як могли, виживать то якось треба було. Але слава Богу з голоду не вмерли. Вижили.