- Місце запису: село Хрещате Козелецький район Чернігівська область;
- Дата запису: 12.07.2002 р.;
- Хто записав: Ругаль Л.П.;
- Респондент: Броварець Оксана Василівна, 1919 р.н., народилась в селі Хрещате Козелецького району Чернігівської області;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Хрещате Козелецького району Чернігівської області.
Бабо Оксано, що ви можете розказать про голод 1932-1933 рр.?
Я вже тоді булла чималою дівчиною 14 год. Жили ми з матір’ю і двома братами, батька нашого забрали на войну.
На яку войну?
Не знаю, нам не казали куди, а сказали що на війну. Жили ми дуже важко, бо були зовсім бідними. Щоб хоч якось вижити, рвали медуньку, сушили її. Пиляли липу і із неї збирали тирсу, сушили і добавляли в липі пики, бо вона була м`якою і пахуча все це зачиняли і пекли. У нас усе забрали, бо мати не хотіла іти в колгосп. Оставили одну хату, бо то була не хата, а одні стіни. Ноч у стінах зимою, на ранок прокидаєшся, а у відрах вода замерзла. Забрали городи кругом хати. Все кругом було не наше, не було де і картоплини посадить. Да вижили ж, бо я пішла побиратся в чужі люде. Договорюсь з матір’ю, щоб через день-два прийшла в якесь село і забрала, те що насобираю. І я давай ходить по селах чужих, в кошику хату заходжу прошу, плачу. Деякі люди казали – Не хай Бог дає, а деякі давали, то картоплинку, то скибку. Так і нас обираю. Мати приходить і забирає торбу. Ходили і бачила, що навколо нічого не було., люди були пухлими, попід тинами лежали, люди чи мертві чи живі – не знаю, було страшно.
Серед ваших близьких були померлі від голоду?
(Плаче) були. Найстрашніше врізалось мені в пам`ять. Приходжу до своєї тітки Соломки, а в неї лежить дитя в колисці, і каже: «Мамо, ам, ам». А ще менші тільки плачуть. Всі пухли. А їй зовсім нічого дать, даже і цицьки, нічого дать. За одну неділю троє менших дітей умерло.
Чи ходили ви на поля збирать колоски?
Ой ні. Не ходили, бо дуже боялись, на нас і так вовками усі дивились – нещасна голота, а ще й живі. Їли всяку живність. Один раз спекли їжачиху в печі. Ми саме завели курку, аж тут дивимось лізе їжак. Ми подумали, що лізе до курки, дак за нього і в піч. Голки обгоріли, ми його дістали, випотрошили, а в нього з одної сторони 3 їжачат і з другої – 3. Та нікуди діватися поїли і їх.
Після війни вам жилось краще?
Яке там краще. Бідними всегда важко. У войну я осталась сама з двома братами меншими. Матір у 1937 р. за те, що не хотіла в колгосп, забрали в тюрму. Да в конці войни вона пришла голодна сама, ще й з маленьким сином. Да я уже ходила на роботу, на всяку, куди загадають туди і іду, щоб хоч щось заробить. Вже по старцях не ходили. Нам дали трохи городу, ми його засадили. А ще мені помогли цигане. Я їм розришила стать табором у себе на городі. На ранок просинаюсь, а в мене пропало 25 рублів, я до їхнього старшого. Він собрав їх усіх і почав питать, хто брав гроші, всі мовчать. Тоді він сказав щось їм по романські і вони всі скинулись по п`яторці і отдали 25 рублів. А вже коли виїзджали оставили мені трохи м`яса, воно на вкус було не понятне, і зерна, і картоплі. Де вони це брали, я не знаю. А ще мені на роботі давали пайок. От і вижили.